Калинчук (Гура-дівоче) Марія Никифорівна, 1924 р. н. (донька лірника)

⎯ Я вас переб’ю, а де народився тато? де це було?

⎯ Це Рижуленці село, а Проскурів район. Ну, я не знаю, чи він тепер так. Тепер тато розказує, шо вони його так застудили, шо йому десь збоку текла вода. Лежав він у такім кориті, шо корито таке, шо хліб пече, шоб він лікувався, шоб не текло їм нігде. І чекали, аби та дитина вмерла.

⎯ Коли він маленький був?

⎯ Коли  йому 6 років було. Як прийшов дід сліпий, і просив ⎯ його дайте мені. То ті узяли сестри та й думали ⎯ оддамо дідові, шоби не була наша вина, чи шо. А дід його вигоїв. Потому він того діда за руку водив. Дід той на лєру грав, на ліру, знаєте. І він був такий толковий, шо він навчився то ту ліру робити, і робив дідові ту ліру.

І коло діда навчився грати, пішов від діда в армію, як то до войська, кажуть, а звідтам утік через границю у Румунію, а в Румунії, там уже він собі знайшов ту дівчину, яку він собі захотів, коли його не захотів тато тої дівчини, бо каже: “Ти волоцюга”, то видко видно по одежі, що він якийсь такий во, шо то воєнна одежа, але ж то можна було ше, ніхто не віддавав тих, і в тюрму не брав. І каже тато ⎯ “Я до неї говорю, а тато сваривсь, бо не вона тягнула голубину. Вона дуже файна була. Каже тато ⎯ “Кидай зо мною у Рибківці”. В село йшли вони пішком, десь до 20 км, а може  17, ну, я так точно не знаю. Каже тато ⎯ я далеко від них, бо тато був хитрий, повернув був на якесь перед хату, а з перед хати городом на другу вулицю, я був би загубивсь, а він привів мене аж до свої хати.

Я, каже,  перейшов там на ту вулицю, роздивився, хто багаче. Ага, і є такий богач через дорогу. Прихожу і питаюсь в него ⎯ ” Ви змогли би мене прийняти за наймита?” ⎯ “А що ти хоч?” А він каже ⎯ ” Подивитеся по роботі”. Він каже, як. А тато мій був дуже роботящий, видно з такої фамілії роботящої є люди, шо він робив, він як жав, то що одна людина жала, ніби людина люба жала один сніп, він два. Він умів таку жманю велику зробити, що покладе 4 жмені, і сніп. А люди несуть жмені потрошки. Та й поки заносив на сніп, поки повернеться, то час згаїться. І так він дуже був роботящий.

Та й, ну шо ж, познакомився з дівчиною, вони дружили. Уже дівчина беременна. Дівчина плаче, сіла на дашок, як то є паркан той, та ще зверху таке, щоби не зогнило, знаєте, та й плаче. А він якось відтам здрів, зацікавило його на вулиці ⎯ “Чого ти плачеш?” ⎯ “Мене вб’ють, бо я беременна.” А тато через дашок до него каже ⎯ “Робіть весілля, бо то ще не одно буде.” А він каже ⎯ “Бідніший не трапиться як ти”.  Ну, то всьо равно він всіх хлопців, вже хто там вже міг доступити, якшо там вже  є дитина”. Батько каже ⎯ ” Вона винесе дитину на вулицю, а я з тою дитиною бігаю по дорозі. А не натішусь з тею дитиною”.

Hy, то вже той чоловік каже ⎯ “Слухай, куда ти їх розлучиш, дивись, який він господар!” Він вже приодівся в мене. ⎯ “Де ти такого господаря найдеш?” Він такий був впертий, той тато. Ну, уже мусів, уже з другим була беременна, та й вже зробили вони весілля, аби ж так уже, і він так і там приземлився. А потом.

⎯ Чи це  було за Румунії?

⎯ Це за Румунії. Він так потом у Канаду поїхав, бо десь там з міліціонером мав діло. Таке во якесь. Вже з Канади приїхав, знали мою маму, бо втікали в Галичину, бо там один, вони побили міліціонерів, то один умер, а один живий. То два роки волочився, то вже знав мою маму тут. То поїхав, мама вздріла його,  жінка, що мала діло, знали, думали, що він прийде взяти, а робити не робить, взяла, та й відослала його в Канаду. Він там перебув. Він там вже почув в Канаді, що його жінка померла. Він там прямо приїхал.

⎯ А ви народилися в 24-му?

⎯ Так, вже тут.

⎯ А як звали вашу маму?

⎯ Маланка. І так, ви знаєте, і так мій тато, такий виступ отримав людям. Він так хотів.

⎯ Він з Канади повернувся?

⎯ До мої мами. Вона була в Солоному.

⎯ Ви кажете, шо вона померла?

⎯ То його перша жінка померла.

⎯ Та, шо була?

⎯ Він знав мою маму, йому подобалася моя мама, і навіть не йшов уже туда, і до дітей не йшов, прямо вже жонатий пішов в Солоне.

⎯ А де він був, в Канаді, і як довго?

⎯ Не можу сказати, бо не пам’ятаю. Та так, як поїхав на роботу.

⎯ Довго був там?

⎯ Два роки. Два роки. За два роки вернувся. А я знаю, шо женився 17-го року, чи якось так. Маму мою.

⎯ Чуєте, а казали там в Солоному, шо в його жінка не бачила.

⎯ Так-так, тому шо він мав ліру, він знав її. І він до тих людей присоєдинявся, шо він вже. Він казав, коли ми були малі, а нас було троє. Тато казав мамі ⎯ “Це така зараза! але як я не встидаюся, каже, це така зараза ті діди, ті жебраки. Коли будуть діти наші до школи ходити, так вже я всьо прекрачу, куплю якусь худобину, начну ґаздувати. І так він зробив. Купив теличку, і коза все була. І я вже то пасла, і так я з ним. Бо мама моя була сліпа, але вона не була бідна. В нас було так, як було два городи по півгектара, і ще півгектара було землі. Ну, і там не такі вони. Але можна з того було жити.

⎯ Вони мали й хату?

⎯ Так-так! тато й поклав хату там, казав, шо вона всередині города, аби було двом дітям. А то нема де, а тут сі зробили.

⎯ Чуєте, а від мати від вашої, тобто, ваша мати ще народила, ще ви маєте?

⎯ Троє. А шо воно вмерло в 11 років, сестричка, а хлопець жив до 45 років. Він жив, курив, тата й мами не було. Видно, шо то куриво дуже пошкодило йому. Так, на серце помер. А я, слава Богу, вже мені цього року ісполняється 69 років. Сего місяця.

⎯ Коли тато починав грати на ліру?

⎯ Ой! ви знаєте, шо я не знаю. Ну, він жив 6 років у того чоловіка. Від 6 років. Слабенького взяв, такого, шо текло з боку.

⎯ А чому він хворів? Я розумію, що він був дуже тяжко хворий, шось таке.

⎯ Нє! той сліпий просив, шоб дав йому ту дитину, сестер.

⎯ І він його взяв?

⎯ І вилікував. І потом він його водив за руку, сліпого діда.

⎯ А дід той був лірник?

⎯ І був той дід лірник, і він сам умів ліру зробити! він дідові зробив ліру. Він роздивився.

⎯ А звідки він знав будувати ліру?

⎯ Від того діда! І він зробив і собі ліру. І собі зробив!

⎯ А це означає, що тоді він починав вчитися?

⎯ У діда, у діда.

⎯ А чи він був, це означає, він був поводиром у діда, ні?

⎯ Так! бо дід, видно, не мав, з ким. Він його отак вигодував, і він його водив попід хати.

⎯ А ваш батько уже не повернувся до своєї сім’ї?

⎯ Бо він не пішов, бо діти до него вже прийшли. І ходили, поки границі не було. Як була границя, то так і вони се лишили тут, бо тут вони багачі були. Вони мали багато землі. Та не була, його перша жінка, бідна. Потом він поїхав в своє село там подивиться до своїх сестрів, як воно так, шо там в його якісь рідні є. Вже з моєю мамою пішов. Ну, та й шо, там вже колгосп заводили.

⎯ Це було там за колгоспів?

⎯ Та й так.

⎯ Марія Никифорівна, а чи ви думаєте, шо він прийшов до вашої мами, шо вона була гарна, а також, шо вона не бачила, і він хотів піти з нею, як би, грати?

⎯ То так. Він і пішов до попа, шоб і взяти її вже на заповіді, шоб шлюб їм дали. А піп дивиться, а він такий був вродливий. Мама моя була не така. Ну, я лишилась від мами в 14 років, не дуже все пам’ятаю її. Пам’ятаю но маму, тата пам’ятаю. Умирав він, одного волоса сивого не мав, 81 рік. Вуса то й борода сива зовсім. А чого так чуб не був сивий? така якась в него.

⎯ Чуєте, а чи вони ходили з матір’ю по селах?

⎯ Так! так, так.

⎯ Розкажіть трошки.

⎯ Ви знаєте шо, тато, то він видко мічтав, піп йому ніяк не хотів прийнєти на заповіді, каже ⎯ “Тобі нашо позбиткувати сліпу? ти не маєш де оженитись?” А він каже ⎯ “Ну, я її се подобав, я її не обіжу”. Він попові нічо не розказав. А потому він уже сі взяв за то діло, шо той, бо то люди давали такій файній молодій людині, вона багато грошей. Їй кидали десь відпуск, десь на ярмарку. А він сі зробив лєру, умів грати. Та й до них діти прив’язані на чомусь лазили так, шоб не йти помежи люди. То й так люди милувалися, знаєте. І він з тих грошей мав файно жити. Він не любив, але пив ото постоянно, було м’ясо. Такі гроші йшли багато на харчі. Ну, міг купити за сах той, шо в мами було, 20 акрів землі щороку міг купити, а він десь то проїдав.

⎯ Чуєте, а ви не пам’ятаєте, шоб ви також ходили там на ярмарку?

⎯ Я була мала, а коли, ви знаєте, вже так дошкольного возрасту. Це аж в Ровно, ми аж туда їхали. Поблизу тато не йшов, бо там йому ніхто не дав. Тепер люди бідні. Ти багатий, ти чого? То поблизу тут нігде не йшов. Але ж далеко. А як так задумувалася. Така я ше, ну як сказати, прихожу ввечері і думаю, шо я буду варувати з цими дідами? хто ж мене замуж возьме? Я же не так хочу жити! Я хочу бути першою дівчиною. А хочу бути така, шоби мене всі першу в танець брали! І так і було.

Ну, коли там мама померла, ми так зажурилися з братом. Я кажу йому ⎯ ну шо ми, хай приказує тато, та і йдете. додому не приносить ніяких окрошків. А він іде, прийде додому, таки бідно живем. Бо я не така, шо в силі. Шоб вже й хліба напекти, й лад тому всьому зробити, і то. І мені то всьо не понравилось. Кажу братові ⎯ “Треба, шоб він зовсім не йшов. А тато каже ⎯ ” Ну, шо би ви ще придумали, щоб я таки зовсім не йшов”. Ну, брат каже мій ⎯ “Знаєш шо, я поломлю йому ту ліру, і він не піде, бо не буде мати, з чим.” І страшно, я не можу так нікого обідити. Та й кажу ⎯ “Ну як ти це зробиш татові, він буде клясти тебе”. А він нічого, взяв сокиру, зверха поламав, поламав, та й втік. Тато приходить ⎯ “Хто це зробив?” ⎯ “Василь.” ⎯ “Ой, я його проклену, йому не буде щастя, що він мені наробив!”.

Взяв ту ліру, зібрав, пішов до такого майстра, що він мав всякий інструмент, зробив, уже до хати ту ліру не ніс. Взяв, як пішов, рік його не було. Пригнала його польська война. Прийшов той тато, щось таке, война була, і всіх на своє місце пригнала. Ми на танцях, чую, а в мене пес такий голос мав, що я чула далеко. Кажу ⎯ ” Хтось уже у нас є.” А тато привів ще таку товсту жінку, якусь молоду, файну. Ну, біжимо, і маєм на танці ще вернути, так біжимо! Приходимо, а то тато. Я вже не відкривала хату, бігом до сусіди, якого лишила мама опікуном. Прибігаєм, поставали, мовчимо. ⎯ “Що скажете?” ⎯ “Прийшов тато.” ⎯ “Ну то й що?” ⎯ “Та я не отворила хату.” ⎯ “Та йдіть, отворіть хату, тато вам щось, певно, привіз, якийсь подарок вам дасть.” Так, шо я говорила?

⎯ Отворяти, чи не отворяти хату?

⎯ Ми отворили хату. Тато нам привіз якийсь хрест, якісь два образи, шо утворяють, такі, він був побожний дуже чоловік. Ну, і вже. До того, що та жінка та й тато, і всі в стодолі вони, сплют удень, а я ревную, а вони отаково в обійми, і таково сплють. А я кличу брата:⎯ ” Оно, подивись, що вони роблять.” А він вже такий лихий на нього, вже не хочемо, чого ж вона сидить у нас, то ж це не її хата. Каже сусіда, ⎯ “Ви не хочете? То ти грудками в ню кидай, вона мусить тікати, та й тато піде за нею.”

Та й так і було, шо брат її бив грудками, а тато вже вздрів, що вона вже не має приступу до хати, зібравсь, та й пішов, і знов тата не було. Я так прославилася своєю роботою, шо жала так, як мій тато, сніп я зав’язати ще не могла. Сусід мене взяв, щоб я помагали жати, бо він має сироту від першої жінки, в него багато поля, в него 9 га, він гуцулів справляє, щоб в нього ті гуцули багато заробляють, оплачує їм, і зерно має везти аж в гори. А це я робітник, а вона тримається мене, щоб вона не залишилася, він за нами в’яже снопи, а той, а його дочка тримається мене тоже, і ми так рвем по тому, жнем так живо, що ми передогнали їх обоїх старих. Вони потому жати годні, шо ми жнем обоє, і до того, шо той.

⎯ Нічого, давайте.

⎯ А слухайте, я, потому  вони в мене зжали, все одно він не був добрий чоловік, він був би мені хоть сказав ⎯ ” Найми когось, дай пшениці, дай більше! хтось тобі перемолотить, а то так перетяли дуже ту пшеницю миші,  шо як січку зробили, то кінь то всьо поїв. Знаєте, так варто було, шо.

⎯ А батько коли пішов, то кінь залишився?

⎯ Так, так, фіра, кінь.

⎯ І як він пішов з тою жінкою, то як довго його не було? то вже була польська війна, так?

⎯ Так.  Батько не приходив, може, знов з рік. Я вже замуж ішла, і хто йому дав знати, приходе в саме весілля, вже маєм брати шлюб, тато прийшов. Каже мені сусід ⎯ ” Іди, тато в нас, ідіть, попросіть його на весілля, і уклонися йому, бо він так сам не прийде.” Мому татові казали пане! Тато у раді був вибраний все у селі, такий був, мав повагу між людьми. Це вже так тато був на весіллі, як чужий. Пішли ми з чоловіком, радо тата попросили на весілля, радо тато прийшов, вже як чужий, вже такий вбраний, бо хто йому сказав, шо в нас весілля? Я не знаю.

⎯ А ви не питали?

⎯ Та, то в весілля питати! По весіллю він вже посварився з моїм чоловіком, бо я стидалася тата, та не хотіла з ним іти спати, бо мій тато  не все. Так шо він з ним посварився.

⎯ Марія Никифорівна, я вас шось спитаю, ваш тато був там в раді села, але разом з тим був лірником, ходив по селу, ви тоді була така ще молода дівчина, чи вам тоді було соромно за це?

⎯ Слухайте! та ж я вам розказувала, шо ми відогнали тата, щоб він не був, щоб я вийшла в люди! ну би я вийшла в люди! бо таке, тато нам окружки буде приносити, то хто,  кому я потрібна? А так хата нова, в нас города пів гектара, і так уже до мене були й женихи. А що так я прославилася роботою, бо мама, вони хату лише заклали, хата раз умащена в глині, тут через дорогу сусід великі хати поклав, та йому люди мастять. А я ходжу, та все хочу білої хати, а грошей немає. Ну, шо ж, та й так говорю сусідам за то. Одна сусіда каже⎯ “Маріє, берися за ту роботу сама.” Кажу ⎯ ” Ну що я годна?” ⎯ “Вони тобі покажуть.” А потому вона мені сказала ⎯ “Ти якби це зробила, як би  ти сепрославила.” Як я це учула, вже настроєніє піднялось, і думаю ⎯ “Я це хочу прославитися.” Приходжу до них ⎯ ” Ви мені покажете?” ⎯ “Покажем.” То я буду міхом глину носила, то ми місили, аж за селом, далеко. Так, як ви там були, крайня хата, то аж внизу.

⎯ А де ви жили, біля того Федора вниз?

⎯ Ні, то трошки, де густо вже хати, в село.

⎯ Ви сказали, що Ваш батько був побожний.

⎯ Дуже! дуже!

⎯ Побожний чоловік, а це означає, шо люди шанували його?

⎯ Люди шанували, що він був розумний, він мав славу, він вмів поговорити, він мав добрий розсудок у своїй голові. І його вибирали радником, знаєте, як то є голова сільської ради, ну, він ще має якісь депутати тепер. Ну, колись то були не депутати, а такі радники. Я знаю, чи 4, чи 5 чоловік, чи три, я вже того не пам’ятаю, кличуть на нараду, лиш кличуть уже на параду.

⎯ А коли він грав на базарі, переважно біля церкви, то люди підходили?

⎯ Нє, то не в Білій Церкві, то була границя. Обступали кругом люди, і плакали над маму молоденьку таку, і діти маленькі, знаєте, кожний, який мав сумбер, то все давав, все давав же ж.

⎯ А що давали?

⎯ Ну, гроші, ну гроші.

⎯ Чи давали щось з їжі?

⎯ Нє, гроші на базарі тако.

⎯ Це значить, що мати співали, а батько грав? А що, чи тато часом також співав? 

⎯ Ага! так, так, так. Вони мали голоса разні, і співали собі гармонію, файно співали.

⎯ А це означає, що він ходив селами також сам?

⎯ Їхав в фіру, їхав в фіру! і возив нас у фірі, і ми їхали з ним доки дошкільного возрасту. Ну, зимою сиділи дома, а літом, коли буває сапання, після першого сапання десь в’їхав, а потому друге сапання, а там жнива пішли, знов сів, поїхав, посіяли, знов, аж до зими, тако десь їхали то далеко.

⎯ А що це він, це означає, що до листопада, чи більше?

⎯ Поки не зима. Поки не зима, поки не холодно. Ото собі буду робив від дощу таку, шоб там дощ не йшов, і соломи високо так, щоб ми там спали.

⎯  Як ви харчувались? це означає, чи люди в селі кормили вас?

⎯ Ну так, тато, знаєте, як приїде, то все корчма була. Корчма була на роздорожжі десь, то там і в корчмі ночував, то там і вже, то тато гроші повно мав! Він уже накупив, шо хотів, називається мішанина, там сільтесон, там ковбаса, там і кешка, і всьо, шо хочеш. Все по кусочкові того, чи пів кілограма, чи шо, і пива кожному, і вже несе на фіру. І так вони собі позволяли, бо мали звідки. І він той легкий хліб любив, і він знав за него, тому він собі підобрав таке, шоби він мав з чого, аж отак жити. Отаке.

⎯ Скажіть, а чи батько часом подорожував сам, чи завжди з дружиною?

⎯ Як не було мами, то він завжди собі йшов без коня, без нікого. Файно одітий, та й пішов, а як він там уже умів жити, то я не знаю. Він уже був постарший, запускав собі бороду, але то ж, він ніколи не був поморщений, шо я більше поморщена, як тато, як умер. Безжурно жив.

⎯ Що ще люди думали про нього? Як люди його, як би сказати, сприймали? Він же ходив, як хтось помре, грав  побожних пісень? Чи його попросили часом від нього поспівати?

⎯ Так-так, кликали його.

⎯ Кликали його?

⎯ Він там багато проповідував: аби не курили, аби не пили, аби жили чесно, аби поважали своїх жінок. Оце за все це треба перед Богом відповісти. Осьо він так оце виступав, навіть так на Відпусті так багато народу слухали, шоби поважали одно другого. Так багато ⎯ багато, багато він умів, і хотів це наказати людям. Знаєте, якось так в него то.

⎯ А чи сусіди вам часом казали, що батько трошки не такий, чи навпаки заздрили?

⎯ Нє, нє, нє!  ніхто не може сказати. Ви би пішли у наше село та й  запитали, хто то такий був Гура?, Нема людини, щоби сказали на него щось, що він, слова не мав, щоб він щось когось обідив чимось. Він якийсь такий був, якийсь такий був совісний. Поміг кожному, хто лише нуждався в його допомозі. Такий він.

⎯ Чуєте, а в якому році Ви заміж ішли?

⎯ В 40-му перший раз. А потому в 50-му.

⎯ А коли батько прийшов?

⎯ Ото ми обоє мали женитися.

⎯ Чуєте, а потом після війни, у війну батько дома був, чи десь ходив?

⎯ Він вже був жонатий.

⎯ Батько?

⎯ Так!

⎯ Другий раз?

⎯ Третій раз.

⎯ Третій раз. А хто була ця третя жінка? з села?

⎯ Не знаю тоже.

⎯ Чи він не ходив тоді селами?

⎯ Hє.

⎯ Чи він тоді в селі жив, чи в тої жінки?

⎯ В тої жінки. Тої жінки вже нема.

⎯ А чи це означає, що по сусідству?

⎯ То десь далеко, я так і не можу сказати, мене не інтересувало то. Але коли тато був слабий, то він прийшов, і він прийшов до нас, і в нас умер. Шість неділь він був заболів, ми його просто сказали, шоби прийшов, вздріли його, і приїхав тато тоже кіньми своїми, і ми його прийняли, і ми його поховали.

⎯ Це був 54-й рік?

⎯ 49-ий, 49-ий. Заспівати вам, як мій батько співав?

⎯ Зараз, я ще має одне питання для вас.

⎯ Давайте.

⎯ А чи ви можете сказати, де він співав? де він грав і співав? біля церкви? Маєм на увазі, на відпуску, біля.

⎯ На вулиці, на вулиці!

⎯ А де ще? це означає, чи він грав в корчмі часом?

⎯ Нє!

⎯ Ніколи?

⎯ Нє! Там його кликали, ну я не знаю, бо я там з ним не ходила, як він там себе поводив і шо. Більше він любив побалакати. Видно, десь він шось грав, но я там не була і не виділа то ні разу. Але все-все кликали його.

⎯ Чи він часом в хаті грав для вас?

⎯ Для нас то да! він грав і музику таку, він любив польку грати і козака. Але ми, я як хотіла під музику танцювати, бо я вчилася ще мала танцювати, то я у сінях там, за дверьми, він собі грав, але він про то не знав, що я там танцюю. А я собі там танцюю.

⎯ Чи він грав для людей? Коли, я перепрошую, коли він грав для людей, то він грав тільки релігійні пісні, чи люди часом просили від нього танців також?

⎯ Слухайте, це могло бути десь у товаришів, він ще ходив по вечорницях, ще його кликали. І так як то, як роблять хату строять, знаєте, а там безплатні люди, ціле село, то там його кликали на танці грати. То там він грав танці їм, вони шо поп’ють і поїдять, то так танцюють під ту музику, то він добре вмів, він казав, що він добре умів грати, що не всі так уміли грати.

⎯ І це так всі лірники?

⎯ Не вміли грати так, як він вмів! він умів грати, він умів усякі, всякі танці грати. І він якось умів то живо руками перебирати, і так бив тими пальцями по тих,  шо то, якось так він сказав сам, що я вмію грати.

⎯ А коли він там був на вулиці біля церкви, він грав для людей, чи вони просили танців тоді, чи тільки побожні?

⎯ Нє-нє, тільки побожні.

⎯ Побожні. А скажіть, будь ласка, чи він спілкувався з іншими лірниками?

⎯ Так.

⎯ Правда? Це означає, чи вони приходили до вас часом?

⎯ Приходили.

⎯ Правда? чи вони були переважно сліпі?

⎯ Нє, були такі й такі.

⎯ І такі, й такі. А коли вони не були сліпі, то чи вони мали сліпу дружину?

⎯ Так, так, так. Но тато їх заставляв робити, не лише ходити отакоо, але й казав, щоби вони хазяїни були, бо вони і робили на поле. Любив таких, шоби були роботящі. Так учив, так наказував, такий він був. Тепер.

⎯ Чи він часом показував їм, як грати?

⎯ Нє-нє!

⎯ Він мав учнів?

⎯ Нє-нє-нє, цего не було близько, але так вони проїжджали десь, знаєте, то вони знали його адрес, дехто, кого він уважав лише, то вони до него приходили. А то такі волоцюги, якісь такі, що вони не жили по-християнськи, то він з ними навіть і не, просто грозив їм, що ще й бити їх буде, щоб порядок тримали. Не битком волочилися, щоби мали по дві жінки за собою. Ну, я мала була, то так трошки пам’ятаю.

⎯ Ви пам’ятаєте, як вони прийшли, і чи вони прийшли тільки перед війною, чи були у війну також?

⎯ Хто?

⎯ Лірники ті до батька.

⎯ Ну, то нас і цікавило з танців, я вже на танцях танцюю. Я так гарно танцювала! Там сусід, шо мав 9 гектарів, шо опікуном був нашим, в нього та дівчина, вона багато якась така товстіща, бо я така не була товста, у мене таке, не такі харчі були, як там, знаєте.  І той, і вона каже ⎯ “Мамо! Марія танцує вже”. А мама питає се мене, а я кажу ⎯ “Нє!”. А мені якось, знаєте, себе величати не стоїт. А я все розуміла, та й кажу ⎯ “Нє, вона бреше”. А вона плаче ⎯ “Мамо! кажу правду”. Ну, вона вже не знає, кому вірити, бо то й я не брешу. Та й каже вона ⎯ “Ну, в неділю я піду на танці, ти мені покажеш, з ким вона там танцує. Ну, вже цеї неділі”. А той хлопець, шо мене брав в танець, то ще й не прийшов. Один, як то танець уже пройшов, уже грали, а його не було, а тут він іде уже. Вона показує ⎯ той! Но він іде, а то вже, знаєте, на гаразд було до нас дойти. Приходить, і вже мене взьов так. Я вже й не йду. Вже й станцювала, та й вже пішла до дівок, та й вже на них не дивлюся. Він знає, шо вона зависна, то й не буде добре. Але колись там гримнуло, там помахав він на мене так рукою го, то я вже і дивлюсь. То я собі танцую. Іще мене бере один хлопець, та ще один, а її ніхто не бере! І так я вийшла в люди, шо я замуж вийшла від своїх товаришок, та ще й за вченого чоловіка! він мав три класи гімназії! то як тепер 10 класів! 7 клас, а 3 класи гімназії, то так, як тепер 10 клас. Та й вродливий був, та й файний тоже був.

⎯ Білл хоче, ще згадайте, де ще батько грав? в яких містах? Як ви ще пам’ятаєте, коли ви ще трошки їздили, які він проходив такі регіони, міста?

⎯ Він так ішов, проходив от де аж Ровно, аж за Тернополь їхав. Так їхав далеко в Ровно.

⎯ То любив якісь місця навіть більше задержуваться в тих місцях? де може більше платили?

⎯ Нє, тут поблизу нас нігде не грав. Отут він так в Почаєві, во-во-во!  я пам’ятаю, я була маленька.

⎯ А що пам’ятаєте?

⎯ Про цей Почаєв? ви були в ньому? були?

⎯ Ми ще не були.

⎯ Не були. То такий подйом є до Почаєва, подйом, а там такий монастир, а в монастирі ще є усе вниз і вниз 12 службів правлять, все такі віконця та в мурі. То такий мур високий є, і там все якісь віконця та є. Там ми йшли, слід був, ніби то слід Пречистої Діви Марії, Матері Божої, і там на колінах лізли. Отаке, аби ви там були.

⎯ Коли ви туди приїжджали з батьком, то де ви там сиділи?

⎯ Ну, то ж видите, там якось по сусідству були люди, які прийняли його, він там пару раз ночував. В них там була німа дівчина, та дівчина була старша від мене.

⎯ А де він грав там, в Почаєві?

⎯ Так під тим подйомом, як то йдуть люди в монастир, я знаю, чи то такі сходи, чи то так подйом, плиточками, я то вже так не дуже пам’ятаю.

⎯ А були інші лірники там тоді?

⎯ Ви знаєте, їх не було багато.

⎯ Не було багато?

⎯ Нє!, їх не було багато так. Так їх не було багато.

⎯ Чи ви пам’ятаєте, чи були інші люди, котрі співали? не обов’язково лірники. Я маю на увазі тепер особливо жінки, котрі були сліпі, або каліки, і вони співали, і просили грошей?

⎯ Слухайте, аби я вам сказала, то є село Рідківці, там мій батько першу жінку мав, і там був лірник, але він вже помер, я там, я його.

⎯ А він як називався?

⎯ Не знаю, знаю вулицю, вулиця Банеліво, чи Багнеліво, якось так.

⎯ Коло монастиря в Почаєві і батько, й мати і грали, і співали. Чи ви пам’ятаєте,  чи були інші жінки, котрі  також співали? інші жінки, окремі жінки? І просили грошей.

⎯ Нє, нє, нє.

⎯ Не бачили?

⎯ Бачила я, що чоловік, жінка каліка і чоловік, і вони обоє співали, але хто його знає, хто вони.

⎯ Ніхто не знає?

⎯ Так. А виділа я таке, що файні люди, файно так одіті вони.

⎯ Чи ви пам’ятаєте інші церкви, де ви були?

⎯ Так, я таке виділа, а побільше сидить собі якийсь каліка чи сліпий, та й просить милостиню, і нічого не співає.

⎯ Не співали?

⎯ Так, так.

⎯ Не було так, шо пісні співали. А за Польщі, може ви пам’ятаєте трошки, чи тато і мати,  то вони грали і для поляків, і для українців, і для жидів, і для всіх, котрі приходили до них і кидали гроші?

⎯ Жиди? Жиди не приходили.

⎯ Не приходили. А поляки може приходили?

⎯ Так, то є на польський Відпуск ішов, той там. Але просили вони по-українськи, вони по-польськи не співали. По-українські.  Так більше, більше українцям інтересно було, як полякам. Але у нас поляки, хоть були, але вони не були тверді поляки, вони мішані були, і вони ще по-українськи лиш говорять. Так що нас у школі вчили по-польськи читати, писати, рахувати, і до учителя треба було по-польськи говорити, так шо він не приймав українських слів. Він бив за то, це треба було по-польськи говорити, то ми мусили шось уміти говорити і співати. І такі були польські пісні, і я поляків, як вони говорять, проїжджають десь, то я їм дещо помогаю. У магазині вони шось хотят, а не вміють заговорити, то я за них говору, і до них присоєдиняюся, і питаюся, звідки вони, по-польські можу заговорити. Хоть не всьо, багато забула.

⎯ Чи ви ходили трошки тут, на Буковині? це означає з батьком і матір’ю?

⎯ Нє, тут була границя, так що не ходили.

⎯ А яка була границя?

⎯ Тут були румуни, і отак як в Заліщиках дивишся через Дністер, так хочеш тих людей видіти, де знала, що ще й прийдеться мені з ними жити.

⎯ А на Великій Україні також не ходили?

⎯ Нє, то тоже була Збруч, границя була. Там тоже не було.

⎯ Аж до Львова?

⎯ Ну, то до Львова не йшов ніхто від нас, то далеко. Ну, десь за Тернополем, Ровно, далеко десь, не знаю, де, ну то там шось, знаєте, такі попи, вони не є правдиві. Вони тата так підвели, шо тату з’явилася Матер Божа, там образ, у Ровно. Там образ сіяє таким блиском, відновлений. Жінка була сліпа, стала видюща, тому туда аж їхав, і приїхав, і сусіди всі сміялись. Сміх народу був великий! вже я була собі маленька, і прийшли ми до церкви дивитися на той образ, який сяє золотом, тим сяєвом. А вони поробили такі промені, знаєте, поробили промені позолочені. А я подивилася на то мала, та й думаю собі ⎯ “Та, це не то, що було в газеті, то було сяєво природне, Боже, як вони малюють на листочку, то ж не такі промені, це ж руки зробили,” я так собі подумала. Татові не мішала, тато всюду мене водив. Та й пішли ми до тої сліпої жінки, а вона була підсліпа, казали сусіди, так вона і лишилась підсліпа, що сліпа і не сліпа, знаєте, на одно око сліпа, знаєте, одно око мале, одно більше. Попи її підговорили, вони лиш грошей хотіли. Тим часом вона нам дала ментелики, такий вот хрестик на шию з мотузочком шолковим таким, як то до черевиків такі во були, знаєте, такі шовкові. Та й дала ті менталики, ми поговорили, та й тато каже ⎯ ” Ну, і деруни. Я так далеко персь увидіти ту правду, то всьо неправда.”

Тепер я вам розкажу, що я суботу святкую, я верующа, тверда верующа, дуже тверда, якби ви могли це взнати, я з сусідами живу дуже добре, з усіма людьми, мого перейде, то буду я! і на роботі так прославилася, що хоть мене хто обіжав, я робилася, що я то не чую, і не знаю, і здобула я славу собі. Я груді не маю вже сім років, знаєте, але я питаюсь в чоловічої сестри ⎯ “Що за мене говорять у магазині люди?” А вона каже ⎯ “Та, шо говорять.” Не хоче сказати, що добре. Я кажу ⎯ “Слухай! Я ж знаю, що раз людина попалася десь, то хтось щось розсуждає.”

Але я хочу знати, чи добре за мене говорять, бо я дуже добре живу з чоловіком, і я його так шаную. Ми так добре живем, шо й часом буває в житті, шо треба йому. Він каже, шо так, я кажу, шо то вийде вот так, то не буде добре. Але вже, як він вперто хоче так, то най буде так! А виходить, шо то недобре вийшло. Ну шо мені виходити його колоти? Видиш, скільки ми втратили? а нашо то? То я думаю, та то він і так себе їсть певно, шо не повезло. А я ще буду його їсти? та заболіє він та і вмре, а я сі лишусь, то мені добре буде? І не обзиваюся на то. І так, як не було цього. Ніколи ми не посварилися. Не сваримося.

⎯ Чуєте, а чи ваш батько, як ви ходили на Відпусти, чи він продавав часом образи?

⎯ Нє! нє.

⎯ Чи ви пам’ятаєте, щоб інші лірники купили і продали образи?

⎯ Нє, ніхто не продавав, з тих нє, то були спеціальні люди, які вони мали всякі, всякі, обкладалися образами на Відпусті, і там люди собі, що хто хотів.

⎯ І люди купували, що вони продавали?

⎯ Так, так.

⎯ Чи це були люди, котрі малювали, чи тільки продавали?

⎯ Чи вони перекуповували, чи вони такі художники були, знаєте,  колись за Польщі були краски, дуже красиві, а то уже не стало того, і не було, чим навіть зробити. У кого не було, а хотів придбати, вже не той цвєт, хоч художник зробив.

⎯ Так, ми хотіли попросити тепер пісню заспівати.

⎯ Ага! пісню. То я не сказала в магазині, каже ⎯ “Свахо! ходи до мене! ходи туто! ходи сідай”

⎯ А знаєте які пісні? побожні пісні?

⎯ Да, побожні. Я вам українських, ви не хочете української пісні давної?

⎯ Ті, шо тато співав.

⎯ То він співав.

⎯ Чи ви можете побожні пісні, так, проспівати?

⎯ Чо ні? я вам проспіваю побожню пісню.

⎯ Будь ласка! котру тато співав і мати.

[00:46:26] Імня Ісус ⎯ солодке є (релігійна пісня) *уривок тексту побожної пісні

⎯ “Імня Ісус солодке є, над нього вже немає, Воно потіху нам дає і щастя обіцяє. Всім людям об’явіт ⎯ Імня Ісуса любим”. І не знаю, і не знаю, якби я співала, може б я б і знала.  “Імня Ісус солодке є, над нього вже немає, Воно потіху нам дає і щастя обіцяє. Всім людям об’явіть ⎯ Імня Ісуса любим”.

⎯ А ви мелодію не пам’ятаєте?

⎯ Шось там любе.

⎯ Це трошки важче. А ви українську заспівайте може, яку знаєте.                        

Далі співає українську пісню „Чогось я сьогодні сумую”.

[00:47:25] Чогось я сьогодня сумую (повстанська)  *проспівана не до кінця

Чогось я сьогодня сумую,
Про козацьку я долю згадав,
І про славу то ту не забуду,
Що колись я, мов віхор, гуляв.
Боронив я нашу славну Україну
Від татарських та лютих катів,
Тоді слава про неї лунала,
І колись я, мов віхор, гуляв”.

⎯ Не знаю більше.

⎯ Іще?

⎯ Не знаю, більше не було людей. Я чула, як цю пісню співали бендери, но більше не співали, я думала, шо вони знають. От вони знали. А тут я, а тут я на роботі, та і шо тут? Там, у Тернопільській області, там багато було націоналістів, українців, а тут люди такі якісь байдужі за Україну. Але я на роботі маю чоловіка, який свище, свище ці пісні, які всі бендери співали. А  я собі думаю, але коли нікого нема, бо ми стоїмо у очереді за бугаями брати сперму, вони запліднюють, то племенна станція. Коли нема нікого, а я йому підспівую ту пісню, підспівую ту пісню. Я ще скажу.

⎯ Ще пісня?

⎯ А ше за Київ. Співає пісню про Київ, яку батько співав:

[00:49:20] Снилось мені, що я на волі (повстанська) *уривок

“Снилось мені, що я на волі,
Що Україна вже вільна,
Що місто Київ вже столиця,
І провалилася Москва.
Шо місто Київ вже столиця,
І провалилася Москва” .

⎯ Як жаль, що ніхто не дожив і не веселиться тим, що місто Київ уже столиця. Більше не знають цеї пісні. А він свище цю пісню, а я проти йому  співаю, а він свище другу, а я йому співаю другу, він свище третю, я йому, хоть пару слів, доки, і все тако. І я його здобула, він був старший над робочими, що він вже на мене ніколи як то не викрикнув з чимось.

⎯ Це значить, ви співали також часом, да?

⎯ Ой! ви якби знали, я як дережор була в селі. До мене поспівати йшли. Так співали. Які лиш пісні ввійдуть, всьо-всьо в мене, і я дуже люблю співати.

⎯ Перша пісня, котру ви співали тепер, чи ви могли б її повторити? чи ви могли б ще раз, будь ласка?

⎯ Ще оцю співати треба?

⎯ Ота перша.

Співає:

[00:50:52] Чогось я сьогодня сумую (повстанська)  *дубль

“Чогось я сьогодні сумую,
Про козацьку я долю згадав,
І про славу тую  не забуду,
Що колись я, мов віхор, гуляв.
Боронив я нашу славну Україну
Від татарських та лютих катів,
Тоді слава про неї лунала,
І колись я, мов віхор, гуляв”.

⎯ А чи ви співали з батьком часом?

⎯ Нє!

⎯ Не співали з батьком.

⎯ Я була мала отак то, але шо, цю пісню я знала. То вже як то, як були хлопці в мене, і вони співали, а я собі співаю з ними, бо я вже знаю! Думаю, Боже! і цікавилася, чи вони ше більше не знають. А вони більш з оцего місця, шо я.

⎯ А то, що батько співав на вулиці, чи й інші лірники також? чи батько співав більш ⎯ менш як вони? чи він краще? чи він співав ті самі мелодії?

⎯ Так. Так-так, так.

⎯ Це значить, що вони мали спільну музику? Чи вони часом грали там в вас і співали на подвір’ї, як заходили?

⎯ Нє, то вони между собою мали бесіду, а так нє. Вони співали, знаєте, ще таку воєнну тії войни пісню, склажену таку за цеї Австрії пісню, але то по-руськи трохи. Ану, сказати вам ту пісню? проспівати?

Співає, „Хорошо тебе на воле”.

[00:53:10] Харошо тобі на волі (романс) *уривок напливової російськомовної пісні на мотив “Із-за острова на стрєжень”

“Хорошо тобі на волі слушать ласкаві слова,
А сідєл би ти в окопах, іспитал би ти, что я.
Ми сидьом в откритих ямах, а над нами смерть царить,
Как засиплю з пулємьота, то наверх і не зв’яжись”.

⎯ Якось так. Більш не знаю.

⎯ Чи ви знаєте, шо на вечорницях співали?

⎯ Ну, коли я ж була на тих вечорницях. Не знаю, шо. Він там танці грав! більше шо їм треба було?

⎯ То вони платили йому за те?

⎯ Нє, нє, нє! він так собі за охоту.

⎯ А чи вони платили йому трошки, як він там на лубок сидів.

⎯ Нє, нічо, так посидіти, не цілу ніч там, таке дві-три години, то він так ішов. Ну, то ще є такі пісні, що співають по телевізорі, і ми слухаєм, я їх слухаю тоже. Такі, шо ну співали вони ото такі пісні, ну я не можу аж нагадати, шо

⎯ А шо він ше? Чуєте, може він колись ше говорив про того діда? чи він говорив шось про того діда?

⎯ Нічо таке, але ж він розказував, шо дід його вигоїв, чим вигоїв, не знаю. Ну, і він уже не схотів іти, ну, куда вже мав іти, до сестрів? Там доо них, як вони можуть тила дати, чи шо. Ну, він уже там від діда й пішов в армію.

⎯ Я щось не розумію, чому після того, як батько вилікувався, то не повернувся додому?

⎯ Він утік через границу! В Румунію.

⎯ Чому після того, як він був хворий, і дід вигоїв, так. А після того чому він не пішов ще раз додому?

⎯ А чого додому йти, як він вже зрозумів, і дід йому розказав, який він вже при смерти був. Ну чого вже йому було повернути, вони хотіли, аби він вмер, аби їм лишився той маєток.

⎯ А почекайте, то ж його батько мав дуже багато землі. Традиція була така, що вся земля піде до хлопця. І сестри мабуть не були дуже добрі до нього?

⎯ Так, так.

⎯ То він був тяжко хворий, і вони більш ⎯ менш не помагали йому, бо це був.

⎯ Вони такі, їхня вина була в цьому.

⎯ Їхня вина була в тому, що він був так тяжко хворий. Він просто лежав. І прийшов тоді дід і сказав ⎯ “Ну, я хочу забрати”.

⎯ Дайте мені ту дитину.

⎯ Це означає, що його батько не хотів допомогти йому?

⎯ А він не мав батька, він помер, батько! І мати померла! а дитина сама се лишилася, і сестри.

⎯ А вони не хотіли йому допомогти?

⎯ Так, вони,  вони ж видно його простудили, щоб він помер, аби їм все лишилось, аби не йому, а ім.

⎯ А батько мав 10 гектарів.

⎯ Потому що йому треба було робити, він виріс, вже був більшенький, то вже водив діда, куда казав, туда вони йшли обидва, а куда він його водив, я не знаю. Знаю, що ходив, як жебружчий дєд, він його водив. Як ще підріс ліпше, то зробив йому вже ліру таку, як він має, і зробив і собі, але він ту ліру не брав у віто. Він як пішов в армію, так і заграници пускали людей, які переходили границю, він взяв, та й сам пішов, та й туда зовсім не повернувся.

⎯ Втік. А коли він в армію пішов? можете сказати?

⎯ Не можу сказати. Ну, то так, приблизно, у 22 роки йшли в армію, ну а він з котрого року, можна вирахувати, бо він мав 80 годів 49-го року.

⎯ Десь 1868-го року. Тоді, коли він був в армії. Він народився в 1868-му, так?

⎯ Вираховуйте, я не знаю.

⎯ Може з 67-го, або з 69-го. Чи Ви пам’ятаєте місяць його народження?

⎯ Нє! нєт!

⎯ Як він помер, і що було з лірою? Чи він уже не мав тоді, як вернувся?

⎯ Знаєте, шо та ліра, ми її поклали на під, і цей чоловік мій взяв і розібрав ту ліру.

⎯ Цей чоловік?

⎯ Цей, цей!

⎯ А чому?

⎯ Ну, що з нею робити. Та й так я й не знала, це він мені тепер сказав. Я кажу ⎯ лишилася на поді, він каже ⎯ ні! я її розібрав. Так (сміється). Але десь може і ви найшли б десь ліру. То ж міг би хтось і зробити ту ліру.

⎯ Але це було б цікаво. А чи вас так коли попросили в школу розповісти про батька? чи хтось вас розпитував так спеціально?

⎯ Так, визичували на виставу ліру у мене, коли була вистава так, як на селі, тата не було, то зичили у мене. Вистава така „Назар Стодоля”, там виступали такі старики два, один ліру мав, ну то він не вмів грати, але там покрутив, то гуділо йому щось там.

⎯ А фотографій у вас немає?

⎯ Не було. Фотографія десь була у людей, як він на похороні, як би він десь в процесії.

⎯ А хто знімав?

⎯ Правда, як приїдуть українці, то співали ту пісню

“Боже великий і сильний, на нашу землю споглянь.
Дай її волю, дай її долю, дай її щастя.
Дай, Боже, народу”.

⎯ Так вони співали цю пісню “За Україну”.

⎯ А з Просвіти приходили? це така ціла група.

⎯ Він прийшов, ми всі в Дом культури, ми всі. А він, а вони вже знають, шо він має бути у неділю, чи в якесь свято.

⎯ Він час від часу приходив до вас?

⎯ Приходив! того його арештували.

⎯ А хто арештував?

⎯ Поляки, поляки арештували. Але нікому життя не одобрали. Захопала польська война, вони всі вернулись. Потом вони пішли уже в Українську армію, та й тоже погинули зразу.

⎯ А коли виступали, це було де? в читальні?

⎯ В читальні, так-так.