Левуцький Іван Єлисеєвич, 1913 р. н.

А люди робили, лісопилка була тут у нас, от, була, ліс пиляли, значіть там, даже не одна, дві було лісопилки — це тоже були хазяйські були. Мельниця була, от, три мельниці даже було, тоже хазяйські були, була одна, значіть, і простий був, то Славського була, простий був, і вальцовий був млин, значіть, то один був здоровий млин. Отаке було, значіть. А так вобше-то, я ж кажу, у нас дома то було, я ж кажу, восім чоловік було нас, то ми своє обробляли сами.

— А скільки у вас поля було?

І. Л. — Оце ж поля було, я ж кажу, два з половиною гектари було і сіна два з половиною плавень було, це п’ять гектарів було.

— І тримали ви худобу якусь батько?

І. Л. — Конячка була в нас одна, значіть, було в нас дві корови було, дві коровки було. 

— А молоко куди збували?

І. Л. — А молоко… Тоді ж воно так, на базарі, і більш всього це було для себе, своє було. Як у кого лишки, там було, сім’я велика. А тож було на базарь несуть, баби продають, значіть, на базарі, то своє масло били, своє було масло, от, сир свій був. Тоді ж не, як кажуть, у каждого були, чуть не в каждого корови були тоді. Так шо було каждий для себе, масло ж тоді били своє, тоді не йшли масло куплять у магазін. Ну це в кого не було, то, конєшно, купляли в магазіні, а большинство ж було масло в людей.

— Скажіть, а які кутки були тут у вас в містечку, які кутки були, називалися як?

І. Л. — Ну я жив, то значіть, називалася Берег, на Березі жив я, Берегова була вулиця, от, а то, значіть, ну там була там прімєрно, ну от як щас у нас Гвардійська була, а тоді ж не було тії Гвардійської, тоді була то Хрущова там, прімєрно, чи як там, значіть, назвуть, чи там Брежнєва, чи яка там, понімаєте. 

— А тоді як називали, тоді як називали?

І. Л. — А тоді то була Жидівська там як називається, Жидівська була, потом Писарщина була там, Рублівська була, понімаєте, Кременчуцька була вулиця.

— А чого казали Писарська?

І. Л. — Ну писарь, це казали Писарська. Відкіля ти, де ти живеш? На Писарщині, а чого вона називалась Писарська, я… Я ж кажу, в нас Берегова. Вітряки були, от на тій Писарщині були тоже вітряки були.

— А це людські вітряки були?

І. Л. — Людські, людські, людські були вітряки, ну, прімєрно, мій там чи ваш, там чи шо було, значіть. Так шо було тоді, я ж кажу, харашо було, харашо. Так якби воно було, шоб воно дійшло до того, то люди б, канєшно, жили харашо, шоб дійшли до того, шо було раньше.

— Скажіть, а ваша сім’я в одній хаті жила чи ні?

І. Л. — В одній.

— Оце велика така сім’я? А баба й дід з вами жили?

І. Л. — Ну нє, в мене дід жив, я, правда, батькового діда я не знаю. А материного діда, бабу й діда знаю, жили отдєльно, дід і баба вони жили отдєльно. А в нас ото сім’я: батько, мати, і оце ж нас було два хлопці і шесть, правда було сєм дівчат, одно вмерло, значіть, шесть дівчат і нас два — восєм, і всього восєм душ.

— А як ви називали своїх батьків — на «ви» чи на «ти»?

І. Л. — Тоді називали прямо казали «па», «па» називали, на «ти» не називали. Тільки «ви». Па, де ви там ідете чи там шо-небуть, понімаєте, так шо тоді не казали «ти». Це в рєдкості, може, десь такі, що як може ну може я був культурнішим, ну прості люди, то називали там прямо «ба», ба, де ви, або ба, а шо вам подать там, чи шо-небуть там, понімаєте, так шо тоді не називали на «ти». Або тепер же ж називають ма — «ти», так, а тоді ма, де ви йдете там, чи, ма, дайте мені оте, понімаєте, так шо тоді не називали на «ти», не дуже так називали. Тому шо тоді був хазяїн батько, тоді батько хазяїн, шо батько сказав, то те й буде, мати тоді не хазяйка була, тоді батько був, тоді був хазяїн батько.

— В нього і гроші були?

І. Л. — Нє, гроші, це вже, канєшно, як той казав, шо були в матері, ну а хазяїн був вобще командував батько. То так — як я шо зробив, то я вже боюся батька, бо батько дасть мені, понімаєте. Так о, тоді батько… Сідаєм обідать, у батька дерев’яна ложка, от, і ми всі сідаєм. Столик у нас, ото кругом на стільчиках, хто на стільчик, а хто на колінах сідає, в каждого ложка дерев’яна, от, і в батька дерев’яна сама більша. І так тільки те, шо-небуть хто-небуть, ми ж малі, той того щепне, а той того щипне, то батько ото, значіть, ложкою по лобі, ах ти там, назве там, Катька звуть, ох ти, та по лобі, або мене, Іван, чи як там тебе, та тоже по лобі. Так шо тоді батька боялися.

— Скажіть, а бив батько, чи мати била, чи не били?

І. Л. — Мене батько даже прожив я скіки, то й пальцем не тронув, не бив батько, не бив. Я не був дуже таким босякуватий не був дуже, а мати, правда, раз ударила, раз, шо і кров пішла з носа, вдарила. А через шо? Я, зібрались ми, та тоді ж ну, хазяюшки ж були, значіть, баштан, нагорі був баштан, ну а в нас зібралось там, може, таких не дуже ж великих хлопців, та пішли та цей баштан стягли, значіть, от, кавунчики там були. Він уже зібраний був, а ще ж осталось там, може, і давай кидать з гори їх, спускать як вони плигають. Та ото тоді дід прийшов, мій дід до матері та сказав, то мати тоді мене шльопнула по губах і по носі, то вона тоді і сама плакала, як ударила мене. Так шо тоді, я ж кажу, був батько хазяїн, так шо…

— А батько ваш чим займався скажіть?

І. Л. — Батько робив… ну хати робив, значіть, на селах у дядьків робив хати, і в колгоспі. Ну це вже як колгосп став як уже, то робив у колгоспі значіть, от. А як до колгоспу, до колєктівізації, то робив отож. Я ж кажу, на мостах робив, мости скрізь ото строять там, може й у Кременчуці робив, ну це я ще не помню то як батько там робив. Це я помню, як оце батько вже дома робив отож хати на селах робив. Ото робе на селі ото там, дві неділі робе, а потом приїжжа додому й привозять дядьки й хліб привозять і все, так шо тоді. Нужно мені коняку, скажем, батько мене дуже так, як той каже, любив батько, я не дуже був такий же босякуватий, я ж кажу. Старший брат, то той трошки був босякуватіший, я був не тот, то батько мене любив. Синок, шо тобі привезти на ту неділю, коня привезти? Привезіть, па, па або ба. Ба, привезіть мені коня. Приводе батько мені коня, то я оце поїду там у воду його десь затой, впаде кінь, я тоді кричу біжу, шоб ішли рятувати цього коня.

— А якого це коня? 

І. Л. — Ну кінь, значіть, ну кінь, шо отож їздить конем, значіть.

— А, живий, да?

І. Л. — Да, живий кінь, приведу коня живого, поведу на плавні пасти, а тоді ж там були річечки в нас. І ото ж воно було ж інтересно перевести його через річечку, так, а воно там кручка відтіля то там харашо, а тут кручка, і він упав там і загруз. А я тоді біжу, покину й біжу кричу, ой, рятуйте коняку, то люди йдуть ото, значіть, витягають коня цього. А то катаюся ж конем ото тоді.

— Скажіть, а шо сіяв батько ваш на полі в себе, крім баштана?

І. Л. — Ну, сіяв, крім баштана… Ну я ж кажу, кукуруза й картошка була, значіть, і жито було, й пшениця була, і гречка була, і просо було своє. Ну там, знаєте, одну прімєрно, оця полоска, припустім, там півгектара чи 25 сотих, чи там 30 сотих, чи скіки значіть, оце пшениця, а це там гречка, а там жито там таке. Або там гектар прімєрно жита, а півгектара пшениці там, і картошки там посадим, кукуруза ж там насадим — оце було на двох з половиною гектарах. Оце значіть і посів був, і картошка й кукуруза, то все було.

— Це для себе чи й на базар?

І. Л. — Для себе, для себе, а як лишнє, значіть на базарь, на базарь несемо, так. А оце як, значіть, своя ж мука єсть, своя, прімєрно єсть мука своя, так, мати вийшла на базарь, там заходе, значіть, оце ж один склад, другий склад там на базарі, так, от, ну вже ж знакомі, як кажуть, жиди, чи як, євреї, чи як там значіть знакомі. Слухай, Лизарю, привези там мені харошої муки кульок, так. Іди додому, мука буде, мука привезуть, грошей він не питає, мука, привезуть муку. Ну скіки там вона стоє та мука, тоді ж вона стоїла копєйки, так, от. Привіз Лизір муку, ну баба ж гроші дала йому, привіз Лизір муку, спекла хліб мати. Він і харош хліб, харош, ну а виходе ж мати, ой, Лизір, слухай, така мука нехароша, такий хліб нехароший, я тобі її привезу назад. Не вези, не вези, я тобі другу привезу, привезу другу, так. Та вже мука, тут він привіз перший кульок, вона вже остається, і грошей він за це не бере, другу муку привезе за ті самі гроші привезе другу муку, тіки шоб ви не йшли до другого брать, шоб не до другого йшли, шоб тіки в його брали там чи муку, чи матерію, чи там шо, от. Параходи ж були свої хазяйські були параходи. Параходи були, значіть, оце у мене, приміром, в нас тут було, значіть, у нас тут, у Градизьку, даже коло мене він і жив там, тай й дід був Малун такий, хфамилія такий дід Малун, ну в того діда Малуна був свій параход, от. І оце, значіть, параход шо вони водять пасажирів на Кременчуг, це ж тоді Градиськ, Кременчуг, Новоєгорівськ, там були пристаня такі, значіть, до Кременчуга. Тоді три параходи ходило, значіть, в Гридиськ із Кременчуга ходило три параходи. І ото, значіть так, білєт стоє прімєрно на параході, значіть, руб, припустім білєт, так, ну а я ще, значіть, шоб до мене ж пасажири йшли, шоб завлікнуть, я значіть чай дають їм, там стакан чаю і булочку – це безплатно, тіки шоб ви ішли до його, до мене йшли, завлікали так людей, понімаєте. Я ж кажу, тоді жили люди, як кажуть, саме хазяїни сами собі. Ну, як сказать, шічас демократія, так демократія, значіть сам собі хазяїн, так, от, значіть воно й тоді таке було, демократія. Там був хазяїн, шо зробив те й твоє, понімаєте. Лишнє в тебе, здай в магазін, там в ту лавку, понімаєте, а лавка тоді вже продає, в кого там немає, чи в кого й є, то можить, треба купить. Отоді таке було, так шо було тоді харашо. Якшо вже не діждусь, шо як буде харашо, ну, якшо воно дасть Бог благополушно шо, як кажуть, шо не перевернеться оце нічого й буде таке саме, от, як було колись, то буде харашо. Канєшно, може, не всім буде харашо, хто буде робить якшо, хто робить буде, той буде жить, якшо воно буде, канєшно. Ну хо зна шо, я ж кажу, тоді було дуже харашо. Дві коровки було в нас, от, було, дивіться таки ж двоє, другий раз два, це в рєдкості коли там один кабанчик там, не кабанчик, а кабан це на год, а то двоє, а другий раз і троє вигодуєш, а то бузелки. То тоже ж на базарь, тоді ж вивіз на базарь на той різниці було, м’яса було отак було м’яса, різниці були такі, як би сказать, чуть не такі як відтіля та до Гаївки був той такий під навєс різниці. Тоді ж були різники, вони їздили по селах закупляли мнясо, продавали, скотину ж купляли – свині, корови там, усе, а той й різали, сами ж вони різали, сами і вони на базарі продавали, понімаєте, своє він купив, і сам собі хазяїн, сам і продає те м’ясо, і м’яса було тоді повно так шо, було всього.

— Скажіть, а мама ваша де працювала?

І. Л. — А моя мама працювала… Ну тоді, як би сказать, шо було і на пилорамі робила десь отам до колгоспу, на лісопилкі на тій, то доски, то було падало, в обшім, прибирала всяке таке. А тоді, як було вже тот, то домохазяйка була, домохазяйка була. 

— Якраз у НЕП тоді?

І. Л. — Да, да, при НЕПу тоді, то домохазяйка була, тоді ж воно, як кажуть, своє хазяйство робили, ми вся сім’я вся робила, шо в нас було, то ми робили все. Брат в мене був на шість год за мене старший, так шо він уже цей косив уже, я тож нічого не робив, бо я був менший, а він уже значіть косив. А молотить — молотили ціпами ж тоді, зведуть, то й ціпами молотили, значіть, то, я ж кажу, машиною, ну й ціпами молотили. Ото, значіть, як нас було, скажем, шість чоловік, оце в чотири цепи як ушкваримо, оце тік вистругали, прімєрно, і ото тут вистругали тік, і оце тут ми його й молотимо ціпами, стаєм, значіть. І так ото домолотили до вечора там, обід, пообідали, після обід вп’ять начинаєм молотить, і ото помолотили до вечора, в соломі попадали і спимо, в солому прямо, не йшли в хату, а в соломі попадали, переспали, а утром ж уп’ять за своє молотить.

— А молотили молотарками?

І. Л. — Нє, ціпами, ціпами, ціпи такі шо ото, значіть той і ото смалимо по снопові.

— Скажіть, а чи було так, шо жінка виконувала там чоловічу роботу, чи ні, чи жінка свою, а чоловік свою, там орати, там сіяти?

І. Л. — Ні, того не було, цього не було. Орать… ну це, канєшно, може в кого як, я не помню такого, шоб це жінка орала, прімєрно, там кіньми, це все робили мужики робили, може, де й було таке, може, ну я такого не помню, я не бачив такого, шоб жінка таке робила, шоб орала. А молотить, канєшно, молотили всі: і діти, і мати, і батько, і всі молотили, всі, хто дома, то всі й молотили. Як батька нема, прімєрно, батько на роботі, то молотимо ми сами ж молотим. То баба оце прийде, баба ж прийде моя, прімєрно, баба вона ж живе отдєльно, ну а прийде ж, приходе ж сюди тоже. Ну вона, хто не так, то вона граблі тобі накида, та отож граблями тебе потей поштовхає, шоб таки, ах ти ж сукин ти син, чи сукина ти дочка там, шо я, поштовхає нас, ну шоб слухали. Ну тоді, я ж кажу, Богу, оце мати, значіть, праздник же який там чи шо, й вобщє, які там чи спать лягають, станове на вколінки нас усіх і оце, значіть уче ж Богу молиться, то ми ото, ну це ж молиться, а те того щипнуло, і сміються, воно таке. А то помолилися, ну тепер же лягайте. І це було так оце, празник паска там чи шо, оце ж, діти, пока ж ми з церкви паску не посвятим, смотріть же нічого шоб не їли, так, потому шо виступе на животі, тіки будете їсти шо-небуть, то на животі виступить. Оце ж ми, ану чи в тебе виступило на животі, хтось там їз’їв шось, диви нема, о значіть можна їсти. Паску освятили, приходять, тоді вже сідаєм, значіть, усі свячену паску сідаємо всі. Так шо я ж кажу, якби я, канєшно, шоб дождав того, то таке дуже було харашо, ну я вже цього не дождусь, ви тоже, може, може, якшо воно буде таке цих виборів, ще хто зна, шо воно буде.

— Скажіть, а чи була в вас прислуга дома, шоб помагали вам шось, наймити?

І. Л. — Не було в нас, не було.

— А люди такі багаті наймали?

І. Л. — А багаті, багаті були, були, були багаті такі були, шо наймали і пасти скот, і вівці були такі, були такі багаті, шо наймали, приходили там, прімєрно, на літо мене, припустім, наймає, чи там кого-небуть, понімаєте.

— З вашої сім’ї ніхто не йшов?

І. Л. — Ніхто, ніхто, в нас ніхто не пас, ніхто. А такі бідніші люди ж були, які там, то наймали, значіть, оце як у мене є там вівці там, чи скотина. Були ж череди в нас, у мене там корова там, чи дві корови, і в вас корова — череда, значіть, і наймають пастуха, понімаєте, пастухи, значіть, два чоловіки найняли, значіть, і ото пастухи пасуть скот цей. Вечером скотина кажда вже зна свій двір, вона, значіть, її ведуть же з плавень, то скот іде той туди, а той туди, кажде ж виходе, забира свою скотину.

— … один раз чи ні?

І. Л. — Ну, це я вам скажу, шо платили, це, як кажуть, шо, як я робив, учився в кузні, так, як я учився, тільки я два класи кончив і мене заінтересувало робить у кузні, так, от. То я в хазяїна робив, от, він мені платив 3 рублі в місяць, 3 рублі в місяць, і оце 3 рублі в місяць він платив, я ж учився в його, так. Ну празник який, то це він давав, значіть, це 20 копійок на гостинець, 20 копійок. А за 20 копійок я тодішнього врем’я, я мог отак-отак день жить на 20 копійок.

— Купить собі там щось?

І. Л. — Да, купить собі, як я піду на базарь, прімєрно, купив 3 копійки булочка така, шо я її за раз і не зї’м, 3 копійки, і фунт сала там 5 чи 7 копійок, чи 6 копійок, то як ото з’їм оту булочку і оце фунт сала, то я цілий день буду бігать, мені їсти не буде хотіться. Ото таке тоді було.

— А це в скільки років ви вчилися в коваля?

І. Л. — Мені було 12 год, я 2 класи кончив.

— А церковно-приходську школу чи ні, церковно-приходська школа 2 класи?

І. Л. — Ну тоді вона називалась церковна, це поперед мене, поперед мене ше брат мій, як ходив у школу, так, тоді приподавав батюшка їм приподавав. А я вже як ходив у школу, то не було, а називалась вона церковна школа, значіть. Ну там погоріла школа була, значіть, а чо вона, чи вона горіла та школа, та її назвали так вона погоріла. Казьонна школа була тоже ж така була, а то церковна була школа, так я ото ви кажете, церковна школа була називалася. Пожарниці були, значіть, тоді, коні були пожарні були, тепер то машини і то пока приїде, то дом згорить, а тоді коні були з бочками, то й тушили було спасали. Так шо горіло, канєшно, тоді, ну а тоді коні, тоді коні як вилетять, так і шо куди там як змєї, коні з бочками, то бочки ж у їх… А тепер машина приїде і води нема в машині. 

…якраз розганяли, начали розганять, от, а потом уже начало, уже, значіть, те начали формірувать, значіть, артєль інвалідов, значіть, понімаєте, от. То я робив уже, якби сказать, подмастєром уже в хазяїна тоже ж робив я в хазяїна, то ми робили так оте, ті товці тоді вже почали образовуваться тітовці — це плотники, значіть, плотники, понімаєте, от. То робили ми оце, значіть так, інструмент для їх: то кирки для пічників, кирки робили, от, робили для плотників долоття там, стамески робили, все отаке, значіть, матер’яли такі робили кузнечні. Ходи ж робили оте, ходи там, це ми робили ходи, значіть, уже стала ми робили од інвалідів, скажем артєль інвалідов була, і оце од інвалідів робили оце, значіть, кирки, долоття, значіть, ходи, значіть. І оце ми зробили хода, прімєрно, хазяїн там, прімєрно, він припустім, ну, як би сказать, начальник оцього інвалідов отих от, артєль інвалідов, значіть дає нам оце ж матеріал, оце ми робим, а тоді вони забирають. А то хазяїн — зробили хода, хазяїн бере веде на ярмарок, продав, собі гроші в карман положив. 

— Шо таке ход?

І. Л. — Ну, ход, це ход — це віз, віз, той шо коня запрягти, віз. Ходи в нас називаються ходи, ото їх на ярмарок везе, продав, от, собі гроші в карман положив, і обратно ми робимо ходи ото, приїжжає, оп’ять же робим.

— А вам вигідно було робить, вам платили добре, чи ні?

І. Л. — Та я ж кажу, шо я вчився, значіть, платили мені 36 рублів у год платили, 3 рублі в місяць, а тоді ж 3 рублі, за 3 рублі, конєшно, я мог жить в місяць отак. Як 6 рублів чоботи самі перві були, 6 рублів стояли, витяжка чоботи, хромові там такі шо ялові або ялові такі, як грім, 6 рублів, 6-5 рублів, а тепер їх купите ви за такі гроші? Ото така була.

— Скажіть, а от як між наймитом і господарем, які стосунки були, як він, не обіжав, нічого?

І. Л. — Ну, як той каже, це ви знаєте шо, смотря хто як. Ну, є же хазяїн харош, понімаєте, а єсть такий, шо, якби робив, а їсти шоб не їв, понімаєте, шоб більше робив, а менше їв. От я було пиляв, так, ходив пилкою тією, шо було, пиляв, то вже оце пиляв, тож не було пилорами, то все порозруйновували. Пиляв я ходив по селах, то у одного хазяїна, харош хазяїн, годує добре, ще й випить дає, так. А другий хазяїн, якби поробили, а шоб їсти не дуже, понімаєте. Отак і кухарки ж були такі, от, шо у колгоспі ж пиляємо, в колгоспі вже пиляємо, кухарка ж варе нам, так. Ну, прийшли обідать, а кухарка, значіть, казан такий напровторила ж великий казан, ми прийшли, а вона напровторила… Для чого? Шоб було і поросятам, шоб було ж і те. Значіть, ми шо, сіли там поїли, ну шо там похльобали, як воно ж, може не хароше таке, ну а те усе осталось поросятам, я ж кажу. А друга хазяйка хароша вона ж не, вона, прімєрно, значіть, те, шо вона получила в колгоспі, вона, значіть дає людям, понімаєте, не приховує оцього всього, а друга приховує. 

— Від людини залежило?

І. Л. — Да, ото таке, значіть було. От я кажу, я вже коло машини, прімєрно, одна кухарка, дві бригади в нас, в однім колгоспі робимо, прімєрно. Коло тії машини кухарка, і коло тії машини. Коло тії машини кухарка, прімєрно, значіть шо, вона зварила, все м’ясо вкинула, значіть, там в борщ варе, допустім, так, вкинула це м’ясо, зварилось те м’ясо. Вона гукає вона мене або вас гукає або шо, гукнула вона, ви витягли це м’ясо, понімаєте, от. Значіть, витягли це м’ясо, росклали там у вас фанерка чи шо там таке, розклали те м’ясо, ви сідаєте, я, прімєрно, або ви сідаєте, оце, значіть, ви ага, скіки там чоловік коло машини, припустім, 30 чи там 20, чи 25, оце на 25 чи на 30 порцій порізали оце м’ясо, понімаєте, а тоді приходиш получать цей обід, насипала кухарка вам борщу, ви йдете вам кусок м’яса вкинула, а другой же коло машини було, вона це м’ясо вийняла, порізала його на кусочки у миску, понімаєте, от. Ви прийшли, вона вам отакий кусочок укинула, а те в мискі осталось. 

…Це тоже харашо, Бог, значіть, бачить, як значіть шо, він же те, як він, значіть, знущається з людей цей багач. Ну, приходе Бог і тоже ж каже, наймись і я, значіть, на год наймаюсь до тебе, до того ж пана багатого. Найнявся Бог, значіть, пробув год же отслужив. Ну шо ж, тепер рощот який, значіть, а Бог і каже, — вони ж не знають шо це Бог, — а Бог і каже. Знаєте шо, каже, він же зна, шо він такий же ??? дуже великий багатий, заріжете волошка, і вийняти серце й печінку і зжарите, оце мені, каже, на таке-то число. Ну вони ж так і зробили, вже оте число приходе, значіть, зарізали вони цього волошка, значіть, зжарила ж баба чи його там прислуга є, зжарили, попробувала ж баба, це ж багатого жінка, а воно сладке ж, добре, так. Знаєш, каже, шо, старий, давайте ми його з’їмо, а йому скажем, шо зарізали, а він без серця й без печінки, шо він, каже, знатиме чи шо, він же не знатиме. Ну взяли і з’їли. А тут Бог, значіть, являється, значіть, шо ж, ви знаєте, отак і так називали його, значіть як то там вони назвали його, значіть, зарізали, а він без серця і без печінки, значіть. А Бог каже, ну ладно, харашо, каже. І він, в обшем, начав робить, значіть, шо начало в нього все хазяйство, значіть, знищуваться, значіть, начав продавать, значіть, рабочих розганять, уже нема. Ну, і посліднє, значіть, шо воли остались там у його, на ярмарок він везе ці воли, значіть, продав ці воли, а грошей же на ярмарку не пощитав. Іде ж додому, додому вже вертається, та сів так у стороні пощитать гроші, а Бог йому зробив так, шо й грошей не стало, понімаєте? Значіть, він же ж побачив, що він знущався з людей, понімаєте, от. Ну, не стало грошей, значіть, а тут уже, він же кинувсь нема грошей, іде вже додому. Тут біжать напротів діти, ой, діду, скоренько ж ідіть, бо у вас уже дворище горить, Бог зробив йому так, горить дворище. Поки дід же, прийшов, значіть, дворище згоріло, баба сидить на попелищі, от, ну шо ж тепер робить нам. Ну шо ж, нам же тут у селі ніхто нічо не дасть, бо ми ж були такі, шо ми дуже не, як каже, не гостили дуже, не давали їм так шоб, дуже їм платили чи шо, ну, в обшем, знущалися, так шо в селі ніхто не дасть. Значіть, іди, бабо, ти в один край, а я піду в другий. І баба пішла собі туди, а дід пішов туди, з торбиною ж ідуть, значіть, а тут і Бог напротів йому тоже з торбиною й ціпком іде напротів. Куди ти, дєдушка, а так і так, ну підем, каже, разом, Бог уже до його причіпляється, підем разом. Ну, вертаються ж вони, значіть, разом ідуть, дивиться Бог, значіть, прибито, значіть, хто вилічить, значіть, сина там виліче хто там, пол імєнія свого отдають, значіть. Бог і каже, зайдем сюди, заходять, ну так і так, значіть, шо ви вилічете, а Бог же шо, Бог же виліче, канєшно, дід же той не виліче, а Бог виліче. Значіть, шо треба вам, Бог і каже, дайте нам комнатку отдєльну, дайте ночви, води там теплої і ножа, і ніж давайте. Ну, це ж йому дали все, заперлися там, защипнулися в хатинці прімєрно, дід оцей і Бог. Бог ріже цього сина на куски, й кида в ночви, значіть, от, а дід же дивиться, шо ж цей робе, він же не зна, шо це Бог оце все робе. І коли на таке врем’я сказав, значіть, Бог, шо син буде здоровий, значіть, тут робив на таке врем’я син уже поминутно росте, значіть, такий здоровий, значіть. Ну, на цьому вже ж кончається, шо ж вам за це? Ой, каже, знаєте, каже шо, дайте нам, каже, пообідать і ми. А той штовха, значіть, цей багатий, та бери, значіть, той, він же пол імєнія свого обіщав, значіть, дать. А, каже, ми ше десь, та так, каже, і проживем так. Ну, і дожились воно до того, шо значіть, уже ж ідуть, тоді, значіть, шо, записали, оце так як ви мене записали, так, і того ж записали, діда ж цього записали. Бог собі, значіть, вони вийшли, давай же будем розходиться. Розійшлися вони, значіть, Бог собі пішов туди, а дід пішов туди. А тут заболіє, значить, дочка в другого багатого, ну хто ж виліче, ну кроми, нада шукать же таких врачів. Ну кого ж, Бога не найдуть, а цього діда найшли, забрали, ви можете це зробить? А чого ж, можу, він же бачив, шо той Бог робив, можу, каже. Шо ж вам? Давайте ножа, давайте води, давайте квартірку отдєльну. Дали те йому все, а він защипнувся, начав різать, вона кричить, а він її поре, ріже, значіть, порізав на куски, начав складать, а воно ж не складається. В обшем, одірвали двері, значіть, а дід уже в куточку сидить уже захолонув, злякався її. Ну й шо, тут, значіть, суд йому цьому діду, цьому ж багатому, ну шо ж йому. Зібрались, той те, той те, той, значіть, давайте його, він вже такий старий, значіть, давайте його підвісимо в садочку, і так він по-маненьку і дійде, значіть, в садочку на дереві. Ну а тут, значіть, а Бог де й возьмися й підніми його, і підняв його, і питає: хто серце й печінку з’їв, каже, не їв я, значіть, не їв, в обшем, він не признався. Ну, раз не їв, значіть шо, давай, одв’язав його і тікать же ж відтіля. Прийшли до моря, значіть, посідали, Бог закачує холоші і йому ж каже, дідові, і ти закатуй халоші. Закотив же ж дід, Бог попередив, шо через море буде перебродить, Бог же поперед, а дід за ним, Бог бреде і все по коліна, а дід бреде, все више й више, і дійшло до того, шо, значіть, дід уже ж тоне. Бог же вп’ять його пита, значіть, хто серце й печінку з’їв, і там не признався, і там не признається. Ну, Бог зробив, шо перебрели через море, значіть, посідали коло берега, пісок, значіть, ціпком: раз, два і три тикнув, і три кучі грошей, значіть, і каже, значіть, одна кучка тобі, одна мені, а одна, каже, тому, хто серце з печінкою з’їв. А він аж там признався, шо я, каже з’їв, значіть, те серце й печінку. Бог каже, ну бери, каже цю кучу, оту кучу, а тії не займай кучі, і будеш, перебредеш через море, і будеш жить, так як ти жив. Ну, а воно жадний, багатий, жадний, одійшов, а Бог тоді вже скрився, а куча грошей осталася, так, він же оглянувсь скільки грошей осталось, і так він дід той там і остався. Ото такі раньше багаті були, були хароші люди, а були ж такі, як я ото розказував.

— Хтось вам розказував про це?

І. Л. — Хто розказував? То ж раньше воно, знаєте, раньше таке ж воно й було. Я багато їх таких розказував, це старинні, а, бо воно те й правда ж така була. Бо я ж кажу, я сам знаю, шо один це той був, Гук був у нас. Значіть шо, ну ми малі були, в його садок був великий, і в нас були такі садочки, то яблучка були й сливки були там, ну було все. Ну, а інтересно, у його садок великий і над дорогою йдемо, а груша там, камінчик кинув, камінці там чи паличку назбивали. Бігають, хватають, піймали, він ото піймає, значіть, і забира до себе в садок, і оце заставля уборку робить в садку значіть, робить — камінці, палички шо понакидали, ну це правильно. А потом він бере, значіть, там підрешітка, ну решето таке, набирає там чи слив, чи яблук і тоді виносе, значіть, ото роздає, значіть, каждому. Тільки не йдіть же ж, шоб не кидали гілок, камінців шоб не накидали. Так шо тоже, як той каже, не дуже такий був, шоб спесивий такий був, а і хлопці були в його, вони ж училися, канєшно, були той механіком, а той там вчителем, а той там тим був, то були всі хароші хлопці, і він був сам хазяїн хароший.

— …робили?

І. Л. — Ні, я не робив, я там, ви там, чи шо, старіші вже, я тоді молодий та малий був, то й ж не робив. А та ж люди, канєшно, вже пожилі, то в його було дві пари волів було, невід свій, оце був у його магазін свій, от, два доми було у його, магазін був свій хароший магазін був у його.

— Збиралися колись отак чоловіки собі і розказували такі бувальщини ввечері там збирались чи в свята?

І. Л. — В нас було, дивіться, оце було раньше так. Значіть, оце який празник, так, та й в хазяїна тіки до обід. Оце завтра празник, прімєрно, як оце сьогодні Вознесення там, значіть, сьогодні празник, це тіки робота до обід, це ми до обід робимо, уборку зробили, завтра празнуємо. Хазяїн дає там 20 меншим, старшим по 40 копійок там, баби оце, значіть, мужики, от, оце празник, оце на колодках, коло млинів оце там сидять, кабачки лущать. Там оце, значіть, вони вже нічого не роблять, це вони сидять гуляють. Мужики оце грають у бабук грають, оце бабки, знаєте, шо таке бабки? Ну, бабки — це, як заріжете порося, та ото бабка таку, значіть, збирали грають у бабок, заставляють оце, мужики, значіть, і ото. Як сказать, у той, у кона грають — той відтіля збив оце, значіть, забрав оті всі бабки, це я виграв багато, понімаєте, оце таке. А то сидять лущать кабачки, лущать насіння, там собі той те балакає, ті там кучка сидить, там, там ото, значіть, кучки. А мужики ото, то в бабок, то грають в тії, у цурки, цурку ту б’ють, то тому й по лобі попаде…

— І чоловіки грали чи тіки хлопці?

І. Л. — Грали, грали, грали чоловіки, грали, а чого, в бабок, як кажу, чоловіки у кона, значіть, у кона це як називається, оце бабки, значіть, поставили ряд такий стоїть бабок, так, і оце ми йдемо, значіть, ну, йдуть мужики, йдуть, значіть, отак туди вони йдуть, і ото, значіть, відціля ж б’ють це в кона, а тоді вже ж відтіля збив, а тоді вже відтіля вп’ять, значіть, як не позбивав, тоді відтіля б’ють. То, другий раз навиграєш бабок, навиграють, значить, принесе додому там батько чи там старший брат, значіть, ой свинчатки поналивають свинцем ото, значіть, повернуть такі здорові, це свинчатка називалася бабка свинчатка.

— А розказували так чоловіки один одному всякі отакі бувальщини, як ви мені оце тільки шо розказали?

І. Л. — Аякже, аякже. Оце ми йдемо, а тут понімаєте шо, я ж був ще не уже такий, значіть, а були старші, були ж такі пожилі ж уже люди, та оце було, ну, робим же вмісті, скажем, або це там чи сіно везти везуть чи шо-небудь там, от. Оце на ніч там полягали спать і цілу ніч оце ви мені розказуєте всякі ж казки оце розказуєте, понімаєте? То це ж воно бралося ж відкіля, бралося із жизні, так. І те, шо я розказав, ото там як розказав оте, діти сиділи, та ой, дя, діду, ану ще розкажіть.

— А ви їм цю саму розказували, так?

І. Л. — Я їм цю саму розказував.

— А ще якісь пам’ятаєте такі бувальщини?

І. Л. — Ну, а там багато є таких, канєшно, казок. Ну це тоже ж воно, тоже ж воно йшло, це, канєшно, такі казки шо. Як врач-ворожбєй там, воно було це ж воно, знаєте. Жив, значіть, ну такий як я, сім’я в мене ж велика, так, була, а шо ж такого їсти дуже немає, бідно жив. А в аптеці ж тоді у вас, приміром ж своя аптека, так. Ну, а доходу ж нема, не дуже ж беруть лікарства. Ну, значіть, шо ж робить, щоб люди йшли, шоб брали лікарства в аптеку. Ну шо ж і зробили — давай я тобі цей, значіть, хазяїн аптеки каже, давай я тебе зроблю, шо ти будеш врач-ворожбей, значіть, угадувать і лічить, значіть. Та я ж не грамотний, нічо, каже, будеш писать паличку-хрестик, а я буду догадуваться, шо їм давать. Це ж тоже воно. Ну, давай, поставили стола, значіть, таких квачів ото, як ото морожено, ото баночки такі, хваколи, значіть, палички ото, вата, значіть, квачі такі поробили в баночках. Ну заходиш…

 

Друга касета

 

І. Л. — …Паличку-хрестик, а отой зна, шо йому давать треба. В аптеку, значіть, приходе, дає, значіть, ага харашо, цей шо хазяїн оптекарь, щас це треба приготовить, минуточку. Приготовив там, виносить стакан там касторки там чи шо-небуть: «Натє, пєйте, пєйте». Випив, значіть, касторку цю випив, ну вже й вилічився, значіть, пішов, вгадав врач, так, а тоді, значіть, іде вже там другий, третій, четвертий. А в одного, значіть, пропали коні, ну, вори ж тоді були бандіти, понімаєте, крали корови, коні в хазяїнів крали. І ото в багатого украли коні, понімаєте. Ну хто ж — до врача-ворожбєя треба йти. Врач-ворожбєй, значіть, заходе врач, отак і так, значіть, клади руб на стіл, роззівляй рота, тоже, роззявив той же, значіть, рота, а той йому помазав, записав рецепт, значіть. Приходе в аптеку, дає йому, а, харашо, гуляйте, щас десь там полчаса треба погуляти, приготовить нада. Наколотив йому там касторки стакан, значіть, виносе: «Нате, пєйте», виносе, той хльобнув, значіть, випив, а бричкою ж під’їхали, випив, сіли ж на бричку і їдуть там, а їхать через ліс їм треба, значіть, дорога лісом, понімаєте. Випив, а його як розтрясло на тій бричці, він, слухай, на їздового, слухай, припини коні, значіть, побіг там у ліс, значіть, та ото як то, а воно як жахнув, значіть, а коні тут прив’язані у ліску, значіть, коні його, ну, бандіти вкрали, і в ліску прив’язали. А він, значіть, ото як глянув тоді, ой, вискакує, слухай, Іван, ой коні наші, як же він, каже, вгадав, шо ото тіки туди доїхали, значіть, і він вгадав, понімаєте. А тоді, значіть, пішло ж таке, коні найшлися, так, а тут у одного тоже гінірала там пропали тоже вещі там: бруслєти разні були там, багаті ж були, тоді ж не так було, як тепер шо, ну тепер, канєшно, тоже в кой-кого є, так я ото читаю та забирають там і золоті вещі, може й у вас вони канєшно є, золоті вещі, чи нема… Його ж прислуги цього гінірала покрали ж у його це там бруслєти там дорогоценні вещі. Ну хто ж це може найти вещі — це треба тіки до врача, врач-ворожбєй. Приходять, приїжжають, прімєрно, той генерал до мене, припустім, а в мене голодрані повискакували там душ десятеро дітей, значіть, і всі голі, нема в шо удіться, голі, пузами світять. Отак і отак, значіть, ви можете оце, ну це, каже, треба подумать, врач-ворожбєй каже, це треба подумать. Ну, а скільки ж треба подумать? Ну це треба суток троє думать, так. Ну, а шо ж, забирають вони його до себе туди, значіть, гінірал забира до себе. Єслі вгада, значіть, дає дуже велику нагороду. Жінка плаче там, значіть, а не вгадаєш, значіть, ми тебе розходуєм, понімаєте. Значіть, плаче жінка, а він каже: «Жінко, не плач, каже, поїду хоч подивлюсь, хоч з кікох вони, каже, блюд їдять оті ж багаті», понімаєте. Ну й забрали вони до нього, сидить він в хаті, шо він дума, він же нічого не дума, понімаєте, сидить, значіть, шо він там, він нічого не поніма. Ну хто ж, а коло його будуть ті самі й вхажувать поваря оті, шо ото значіть. Ну, неси ж йому перве блюдо, він же подивиться з скікох же блюд їдять. Тільки, значіть, неси там на мене, Іван, неси, значіть, я беру блюдо це несу до його, значіть, тіки одкрив двері, а він дивиться, ага, харашо, єсть одне. Він же ж сказав, шо одне блюдо, так, а раз він, я вкрав, значіть, вже мене, мене вже ззаду ж тревоже, то воно ж, як кажуть, воно ж так і є, значіть, хто це зробив, то це його й тривоже, так. Ну, він його поставив це ж блюдо, вимотав цей врач-ворожбєй це блюдо, заходе ж, я заходю й кажу, значіть, ну а тепер же неси ти там, Петро, там чи як його звали, другому. Той несе, а єсть і друге блюдо, значіть, і не каже блюдо, а єсть і друге, і той дума — угадав і мене, значіть. І тоже ж виходе, і тоже не каже тому, а вже повар, старший повар, неси ж ти, повар, третє блюдо ж несе. Тіко открив повар двері, а єсть і третє блюдо. Вони ж тоді зійшлися, а шо ж робить тепер, значіть, угадав усіх, значіть, вони ж украли вещі, так. Шо ж тепер, треба йти проситься. Заходять до врача-ворожбєя і просять, шо так і отак. Ага, харашо, а хто з вами ще був? Ну був такий-то й такий-то. А де ж він? Та немає його, мов виїхав де-то, виїхав, значіть. Ну харашо, каже, виїхав. Ну де ж ті вещі, значіть, де ж вони, треба ж вещі шукать. Вони ведуть, самі й ведуть його, вещі ті найшли, значіть, і несуть, значіть, вещі. Вони ідуть, я поперед, а вони іззаду йдуть ті, шо вкрали, значіть, впереді. А забор, так як ото в мене, забор стоїть, і випав сучок із забора, а я вхватив той сучок, тоді вибігаю наперед, значіть, до врача-ворожбєя. Врач-ворожбєй, догадайся, шо в мене в руці. А він дивиться, значіть, врач та, ну шо ж в тебе там, розіжми ручку та викинь, каже, сучку. Той розімняв ручку, а там сучок. Оте таке воно було. 

— …старші розказували?

І. Л. — Старші, да, старші, старші. І на мене старші, і причом на багатенько, канєшно, старші. Як мені було, прімєрно, 20 років тоді, то йому вже було прімєрно 45, 50, отакі були розказували. 

— … других сіл?

І. Л. — Нє, тоді, тоді було так. Ну от я, був, скажем же той, в мене були ж онуки, то я оце, значіть, тоже ж. Полягають, діду, ану розкажи там казку, то я ото тожеж начну отаке ж їм тоже розказую, то вони оце сидять, ой, діду, ляпають руками, харашо, кажуть. І оце оцю розказував, не оцю шо оце, а ото пізнішу, та ото діти приходять, то, дєдушка, на другий день прибігають, дєдушка, ой, яка хароша, розкажіть ще нам, дєдушка. Кажу, я вже забувся.

— ???

І. Л. — Ні, такого я ні, може так, може я й знав таке прімєрно, може й знав, так я його вже його забув. Багато я позабував вже таких вже казок. А розкажи, то я ж кажу, шо ноччю як полягаєм це як де так поїдем чи по сіно в плавні отако, чи шо, то ото другі старіші уже ж люди, то ото цілу ніч ото розказує казки, ото розказує. І все ж воно таке, шо воно брато все з жизні брато, і це ж я ж кажу, те шо знущався той, не давав дуже…

— Платити чи ні, ну тому хто розказував оце казку, байку яку?

І. Л. — Та хто платив, кому? Ніхто нікому не платив, просто такі любителі ото, значіть, розказують, я ж кажу, розказували, як хто жив там десь, як хто годував.

— А як ставилися от до такого оповідача, шо гарно вмів розказувати в селі, як до нього ставилися, добре, поважали його?

І. Л. — Ну, а як до чоловіка, канєшно, не били, не лаяли, нічого, поважали, сміялися ж всі, канєшно.

— І просили, шоб він розказував?

І. Л. — Просили, шоб те, шоб розказав.

— А багато таких було тут у вас чи ні?

І. Л. — Ні, ні, таких небагато було, небагато, небагато. Вобще, ви знаєте, таких дуже любителів таких розказувать і не було таких дуже. Ну, як той каже, шо це я можу, скажем, потому шо, якби сказать, шо, ну, у мене такий характір, понімаєте, шо я можу розказать, значіть, а в другого такий характір, що він сам собі не рад, значіть, ходе так як, як той каже посунься сяду, понімаєте. От, значіть, каже так, ага, ну це, канешно, воно, може не запише цього, чи запише. Це так, як кажуть, як я був, прімєрно, молодим, так, то казала одна, значіть, ой, каже, ви знаєте, кажу шо це й дуже ж грамотна, це з Києва була, значіть, по рибі там сама главна була, вона приїжжала сюди, значіть. Ну, а воно чоловік старий був у неї, значіть, старіший. Ну, а я так сидимо, значіть, так же ж там у рибколгоспі, значіть, так так і той те, той те, той те, значіть, балакаєм. А я кажу: «Ви знаєте, кажу, шо», — а вона отак біля мене сидить, — «Ви знаєте, кажу шо, чоловік любе, кажу, шоб жінка була весела, а жінка любе, шоб чоловік був веселий, так». А вона мене тоді по плечі: «Та ой, правильно ви кажете», так же воно, кажу, й є, отакі, значіть, були. Я люблю розказувать, а другий такий шо, ніззя доторкнуться, він такий дуже чи гордий, чи такий дурний, може, чи я не знаю просто. Я був у войну, значіть, їхали ми у командіровку, понімаєте… 

… розказать там шо-небудь, чи казку, яку я знаю, понімаєте, а яку не знаю, то я надумаю так як коли, то то там, значіть, може там, от, то сміються, вони сміються, значіть, шо. Там багато таких, шо й баби даже… Я одну як розказував, так і дівчата сміялись, і молодиці в тому, у канторі прям кишки рвали, як я розказав.

— І стидні такі теж розказували чоловіки між собою, чоловіки теж розказували?

І. Л. — Так же, так же розказували, ну тоді, я ж кажу, це ж було таке. Так я як розказав, значіть, а потом уже ходив один там та й у Глобині там розказав, значіть, там, на станції там у канторі, там, кажуть, чуть не полопались, каже, всі.

— А шо це за така, розкажіть, хай буде.

І. Л. — Зайшли до вдови, значіть, чоловіка ж нема в неї, різники. Ну, там повечеряли, випили, ну, а спали більше де – спали на соломі, значіть, спали, так, і покотом, значіть, долі полягали, значіть. Один, може він і ??? спав, може, він спав, може, він не спав, значіть, ну а в його, значить, як це кажуть.. та й те. А вона ж бідна лежала на печі, лежала, та й дума, а їй закортіло ж, понімаєте, та встала, значіть, ото та дума, і всі сплять та й до його, значіть, ото викачується та й хотіла. А я проснувся як раз в той момент, Іван, кажу, тікай, бо кажу все…, так вона як схватилася, то аж на треті сутки прийшла додому. Оце таке тоді тоже, це ж тоже може буть правда. А через шо, я вам скажу так, от дивіться, я був в Кременчуці в госпіталі оце в позапрошлім годі, по-моєму… 

…його вже нема. Цей приїхав, значіть, там тоже до родича, він дальше живе, та прийшов і до мене, значіть. Прийшов отож зі мною, я ж розказую тоже там шось, шуткуємо, сміємося, сидимо з ним, Ваню, я хоч з тобою оце хоч побалакаю, ну з тим, каже, дураком і не побалакаєш. Мурчить, каже, му-му, хоч з тобою побалакаю. І там воно, може, й так ото.

— … третьому не дуже?

І. Л. — Не дуже був. Я, понімаєте шо, не ледачий був, робив, от, робив я в колгоспі в 1933-м годі весною, зімою до весни, в общім, давали нам їсти, канєшно. Ну давали шо там варили: то затірку, то куліш, то таке, значіть, ну в мене, я оце візьму порцію, значіть, то я за добавкою не йду, я стіснявся так йти за добавкою. А потом прийшов додому, а багато ж уже пухлих було, багато померло, значіть, я ж у Гомелі, правда, зразу був, там у Гомелі голоду не було. А то з Гомелю приїхав, ну а молодий же ж був, що мені було тоді 20 год чи 18, 20 год було мені, з Гомеля приїхав, там два годи робив. А тоді так же тут приїхав, а воно ж тоже, ну а додому приїхав, то, у нас, правда, сім’я то ше не дуже. Так шо приїхав, ше й хліб ще був хароший, мати як раз тіки, як приїхав з Гомеля, то ще хліб тіки з печі витягла такі паляниці хароші, от. А тоді приїхав вербовщик з Маріуполя, та я, ми завербувалися, та я не думав, а кажу матері: «Ма, ми завербувалися з Тихоном в Маріуполь». Мати плаче, та діти, та те, а воно ж таки голод такий мов і там, а ми не знатимем, де хто дівся. Ну шо, ми вже завербувалися. Та ми поїхали в Маріуполь, стали зразу в порт робить грущиками стали вдвох, а потом там, значіть, нас було отам дуже багато таких було пухлих, дуже багато було, то начальство, значіть, на природне хазяйство, на степ, на поправку. Комендант зайшов, правда, казав, хто чуствує себе таким, шо може робить, оставайтесь, а хто, значіть, слабий, значіть, на степ. Ну а тут усі, значіть, усі з одного міста, ну, прімєрно там з Градизька, чоловік 60 було, усі на степ, понімаєте. А на степ приїхали, а там дали сьогодні їсти таке як домашнє, понімаєте, миску борщу там, каша там тошо, о, думаю, це тут… А на другий день еге — 250 грам хліба і борщ, там картоплі кагати лежать, і борщ такий, шо картоплини немає. Давай тікать, і ми всі, значіть, відтіля начали тікать, значіть, от, а потом болтаємось, так і спали в вагонах, у вуглі спали отак же на полах, на цементові так де, ну де попало спали, не було ж такого.

— Ваш батько пішов зразу в колгосп чи ні, чи не хотів?

І. Л. — Ви знаєте, мій батько пішов зразу, зразу. В мене дуже такі, я ж кажу, шоб такі були багаті, то батько пішов зразу в колгосп, зразу тіки той. То в мене робив, канєшно, брат робив у колгоспі, сестра робила в колгоспі, одна сестра робила, друга сестра робила й третя — то в колгоспі й батько, і брат робив. А я робив не дуже так, я робив ото більше на водном транспорті. Потом оте, я ж кажу, після войни демобілізувався, то ото в колгоспі поробив і я. І до войни ж ото я робив на пристані, то голова визивав мене, правда, шо я, як воно так і так, то він мені нічого, значіть, іди собі роби, значіть. А сім’я зразу, у нас не було так, шоб насильно заставляли.

— А були такі в селі, шо не хотіли?

І. Л. — Були, були такі, шо не хотіли, було таке, шо й закривали, й були такі, шо не хотіли.

— А отоді як у 1937 році, як репресії були такі ото забирали людей, то з вашого села багато так пропало людей, забрали? 

І. Л. — Це в 1933-й, 1937-й тоді не брали. А це 1933-й год — це багато, голод, тоді, воно ж розкуркулювали це, значіть, висилали, багатих забирали, запирали, значіть, от, то висилали, значіть, на Сібірь. Ну в нас не було, ми ж, я ж кажу, не такі були багаті, шо так як в нас була конячка, то, як би кажуть, шо то ми були якби чи середняки, чи полусередняки, чи як воно називається тоді, то нас не зривали. А батько пішов, мастєровий був, а зразу пішов він куди, чи йти на село робить, він пішов у колгосп. Ну й получали тоді шо ж, по 100 грам получали на трудодень хліба давали. Так шо нас не… А були такі шо, конєшно, не хотіли йти, то їх забирали, виганяли, оце самого цього Гука, я кажу багатий був, цього забрали, все забрали: і доми ці два забрали, і його ж вигнали з хати, вигнали. То він був тим уже в церкві там в хаті, там церква була, там на горі, де піонерлагєрь, там у нас церква була, там хатка була. То він туди пішов, то його вигнали, він пішов туди, став сторожував коло церкви, і в його це забрали доми, і його дворище пішло все під табаксирьйо — там табаксирьйо построїли, склади там. То виганяли, ну він остався, його не висилали нікуда, а він остався.

— Скажіть, а жиди, як вони, ішли в колгосп, чи ніхто не йшов в колгосп, як з ними?

І. Л. — В обшем, я вам скажу, шо таких я не бачив, шоб вони були в колгоспі, я не бачив. Були в нас тут євреї, були, от, ну той занімався, той стекольщик, той там такий, а той торговець був, понімаєте, торгував, а таких шоб…

— Біля землі?

І. Л. — А таких, шоб було дуже я не пам’ятаю. Може, де й були такі, а були багаті жиди, були багаті жиди, то були. Це даже мені, це вже мені жінка моя вже розказує, це на тій стороні там Кіровоградської області, от, то там був хазяїн жид, там у його було, люди робили, то було вроді, каже, нічого.

— Нічого було?

І. Л. — Нічого було, каже. Хазяїн був жид.

— … агітацію проводив, свої чи чужі насилали сюди, як в колгосп зганяли?

І. Л. — Може, вони були й чужі, ну більше свої, свої. Тут шо дадуть указанія, скажем, ну йдуть, там скажем, ганяють у колгосп, приходе бригадір там чи хто там, на роботу в колгосп, значіть, це тебе визвуть туди голова колгоспу, прімєрно, був у нас тоді, от, по-моєму, був Чіп, по-моєму, був, Лука Петрович такий був головою колгоспу. Визивали, значіть, заставляли ж робить у колгосп.

— А хто не хотів, то того висилали?

І. Л. — А хто не хотів, того, значіть, ну примусювали, канєшно, хто не хотів. А як такі багаті ж були, то висилали багатих. І моєї жінки батько і мати, і в обшем, осталася це моя жінка осталась, значіть, тут, і сестра осталася, значіть, тут, а то всіх були висилили на Сибір. То батько відтіля втік із Сібіру, приїхав сюди, тут він був на учьоті, значіть, ходив же у сільраду чи куди там він ходив, шоб ніде він, значіть, не дінеться. А потом, коли ото як переворуха ота, то як забрали, то по цей день, ніхто не зна. А мати померла моєї жінки там же на тому, у Пермі там, їх туди аж вислали в Перму, от. То брат утік один, тоже тут живе на тій стороні, а жінка ж моя вмерла, і сестра тут одна ж була, тоже вмерла, то ті тут пооставалися. А сестра поїхала служить, служила в тому, служила в жидів, служила, у Кривому Розі. А тоді забрала й мою, моя жінка тоже розказувала, як її хотіли тоже забрать же вислать, так вона тікала, ховалася, то, каже, тоже пережила добре.

— Чи було в вас весілля, робили весілля ви, як одружувалися?

І. Л. — Не було, не було.

— А в якому це році?

І. Л. — Я женився, я женився у 1934-м, вже воно голодовка той, то я так ото — у сільраду пішов, взяв чоловіки, пішли в сільраду, два, нас, в общім, четверо: я, жінка і два пойнятих, записали в сільраді, я дав троячку і на тому й кончилось, оце ми так поженилися, не було ніяких. А вечером прийшли трошки посиділи, там як вечеринку таку зробили та й усе.

— А тоді не робили весілля це в 30-х роках, в 40-х?

І. Л. — Чотири церкви було. Це ж я, канєшно, як той каже, помню там воно було раньше, раньше були монастирі, раньше були, то, значіть, я тіки вже помню кирпичі, де були там. В обшем, вони були не великі такі монастирики були, то один був яр такий, то в яру там був, значіть, там кирпичі були, а другий тоже так на горбику був, там воно щас уже все затоплено там. А потом уже поставили це був Миколай, це вже там, як ото на горі піонерлагєрь там ото, то там була церква Миколая так і називалася. 

— Покрова, Тройця і Григорій?

І. Л. — Да, Миколай, Покрова, Тройця і Григорій. Покрова це була, де оце січас у старому центрі, ото там на тому місці… Ну, розбили вже як начало оце вже перед колєктівізацією, то начало, ото вже ж розбили, позабирали, значіть, матір’яли, все позабирали на той.

— На колгосп забрали?

І. Л. — На колгосп, от, позабирали.

— А оце ікони, все оце?

І. Л. — А ікони це, навєрно, ж уже воно, шо осталось, то позабирали ті, шо там були причетні, ті позабирали, значіть. А дзвони знімали тоже ж, це, як той каже, такі ж були тоже воно ж, може й тепер такі воно є, такі актівісти чи комуністи, чи хто зна, шо воно було, як знімали. Це я самовидець був, значіть, бо ми бігали, як знімали дзвони, то наші прямо знімали. Так шо наші, наші, це ж давали указанія, наші тоді йшли в 1933-ім, це ж наші робили все: ішли, і забирали посліднє у хаті забирали, шо нема чого їсти. Вони лізли в піч, лізли, от, і забирали де шо не є, от, ну вже в таких пошти шо немає, ото грабили. Значіть, вони — вже нема нічого у пічі там, ну, може, шо-нібудь зварили суп який-небудь, борщ або там шо-небудь дітям, так. Вони прийшли, з печі витягли і забрали, це все позабирали, так, от, а тоді там, де ото в їх резиденція там же ото, вони спасали свою шкуру, понімаєте, от. І то, значіть, де в їх там резиденція, тоді там вони йдуть собі п’ють, гуляють, а люди пропадають. Це все робили наші, робили. Хто їм давав указанія, ну більше давали, це ж я самовидець, як у моєї тітки, значіть, прийшли, тоже ж така бригада прийшла, значіть, то сундук одбили, одбили сундук, забрали в сундуку де шо не було. Це шо, це як той казав, це ж банда. Значіть, ви шо — викачували хліб, хліб, нашо ж ви те берете, вони й це, де там одежинка була, де там грошина яка-небудь, вони забрали ж і те, забирали. Ото таке було, це свої все робили, свої.

— А ви не пам’ятаєте, шоб були такі червоні весілля, шоб ото там…?

І. Л. — … не було за шо, понімаєте, а в кого було за шо, так, в кого було дуже багато, то весілля таке було, шо тоді ж машин мало було, машин, так, тоді большенство були ізвощики, коні були, понімаєте. І то, значіть, наймають коні, коні такі, як змєї, збруя хароша, дзвонки на конях, і ото, значіть, на коніх це свайба, це — у багатих, а бідняки такі вони не те, не справляли.

— Але оце після голодовки ото тоді, під час колгоспів то взагалі весіль не робили, да?

І. Л. — Ну воно ж, бачте, може, я ж кажу, де й багаті, може, де й робив же хто-небудь, а то ж большенство так, от, як кажуть, дивіться, от…

… як не було де, не було де, так, а потом воно уже підбільшало, уже, значіть, то, не піду й усьо, не піду й конєц. І січас, пожалуста, не хрищена, шо їй вже не робили, шо їй не казали, і вона не пойду.

— А, взагалі, люди десь хрестили дітей чи ні?

І. Л. — Може, де й було отаке в хатах, може, де в хатах і було таке, шоб хрестили, канєшно, були ж це попи іще ж були, їх, канєшно, порозганяли були. А кой-де, може, де так так же ж, як кажуть, як я робив попом, то я таки можу десь у хаті кого-небудь перехрестить так же внезапно, понімаєте, так.

— Шоб ніхто не знав, да?

І. Л. — Да, шоб ніхто, може, й не, потому шо їх ганяли, знаєте, заборони тоді були такі шо, вони ж розганяли, попів розганяли тоді.

— А ви не пам’ятаєте, колядувати ви ходили десь тоді?

І. Л. — Ходили, ходили. Тоді колядували, тоді, Боже, тоді даже просили, шоб ішли. Оце, значіть, оце, ну, святий вечір, оце, значіть, колядка там оте, Рожество отам, посипать там, от, Паска, це паску носять, вечерю там носять. Це тоді даже прівєтствували тоді, тоді прівєтствували. Тепер так уже, може, й вигнали, а тоді прівєтствували, тоді даже гукають, понімаєте… 

— Шоб заходили?

І. Л. — Шоб заходили. А це ще як оце зайдем, було, чи рожествуєм, чи посипаєм, чи шо, от, то як оце у ті й хаті, і в тій хаті харашо заспівають, то каждий до себе гука, каждий до себе, як я там, то я гукаю до себе. Оце, особенно, як ото посипати сєю-вєю, ото, значіть, пшеницю отак сиплять на тебе, ото, значіть, то ото вже ж платять уже ж їм. І тоді, от оті харашо дають. 

— А скажіть, а коли почали забороняти ходити колядувати?

І. Л. — Я вам скажу, шо, як той каже, заборонять — ніхто не забороняв ходить.

— А вчителі?

І. Л. — А вчителі це да. Учителі оце могли там агітацію проводить таку, щоб воно таке не ходили, шоб не дуже дозволяли, да, то не дуже дозволяли, от, а так об забороняли, то… Ну тоді воно вже як отпало, то вже не ходили, ото вже й не ходили. Воно вже, воно чи стидно стало, чи хто зна, ну не ходили тоді вже. Як воно оце, вже попи пішли, нема попів, то тоді вже й не стали ходить уже, воно так усе й захрясло. І ніхто й не… А то ж, я ж кажу, раньше ж було це ж, я ж кажу, при НЕПу це ж було ще ж, Боже,тоді ж було це ж чотири церкви в нас було, так, і в каждій церкві це було по два: батюшка й діякон, так. Батюшка чита молитву, а потом діякон чита молитву. Це ходять вони з молитвою, значіть, по хатах вони ходять, от, це перед Різдвом там, он по цій вулиці, і хто шо дасть, і хто шо дасть, понімаєте. Тепер же, як кажуть, тепер же воно як государствене воно чи шо воно таке. Як сказали, он 500 тисяч за те шо, музика заграє, музика бере, вроді 700 тисяч…

— ???

І. Л. — А тоді було, шо батюшка, він не каже там, шо даси, понімаєте, шо дав. Їде, прімєрно, ходе батюшка по хатах з молитвою ходе, підвода йде за ним, за ним підвода, той дає картоплі там відро, той пшениці відро, той кукурузи відро, той те, шо в кого є, понімаєте. І ото, значіть, насиплять, і то тоді підвода везе. А там шо вони вже роблять, куди воно дівається, а то, я ж кажу, в кого шо є, ото давали, а там воно. Все пропало, все, все пішло прахом. І оце ж тепер, я ж кажу, тепер воно, може, воно, я ж кажу, й буде таке коли, ну це ж не скоро.

— Ви мені скажіть ще таке. Колись ікони де продавали — в церкві чи на базарі, в хату, в хату?

І. Л. — Ікони й на базарі продавали, на базарі.

— Мальовані на дошках вони були чи на полотні?

І. Л. — В мене є січас он єсть там дві іконки є, такі невеликі такі. Одна, правда, в хаті, а одна там на кроваті лежить так, дівчата прибирали в хаті, мазали,  та так положили. Я казав дівчатам, повісьте. Раньше лампадочка горіла, ну нема кому тепер, баби немає, а їм ніколи молодим нема коли, от, та ше й нема, та ше й дума, та вішать там ту оливку там чи ікони. Кажу, повісьте іконки там, воно ж таки харашо, як іконка така там, лампадочка, як празник, лампадочка горить.

І. Л. — …то чита, значить…

— А каплицю з чого роблять?

І. Л. — З льоду, з льоду такий. Покрасять харашо, отам все поробили те.

— А хто це робив?

І. Л. — А це просто люди, чоловіки, да, люди протсто, такі як я, хто, значіть, це способен це зробить, значіть. Брали це робили, рубали такі плахи льоду, і ото викладали, значіть, потом розмальовували там тим квасом буряковим там красили там… 

… то батько, оце батько бере, значіть, віхоть такий із того, ну там отакий, як ото щітка, значіть, таке гілочки там з цього, з вишень, будь із чого, да, ото, значіть, вода в тарілці там, і оце, значіть, у його крейда. І це він ходе скрізь: і в кошарі, і на дверях, і в хаті, скрізь, на вікнах це він кропить і хрести пише. Пописав, до корови пішов і там покропив водою, водою покропив, хрести понаписував скрізь, навколо печі, скрізь понаписував.

— Чи писали хтось малював в вас ікони чи ні в селі, тут у містечку? Чи малювали, були такі малярі? 

І. Л. — Може, й були, ну це я не, мені не приходилось до такого. Потому шо я вам кажу, я тоді як уже виріс, то я, в обшем, з 1929-го году, от, то як пішов на водний транспорт, так, то я був аж чуть пошти шо не до войни.

— …чи ікони, чи як ви сказали, боги?

І. Л. — Ну ікона, більше я ікона, ікона. В мене у дочки осьо там, це сестра моя подарила доцці, здорова така. Я, правда, сам її не бачив, яка вона та ікона в неї. Дала сестра тій дочці, шо, а я їй казав, Галю, ти, кажу, мені принеси, тобі ж ніззя, кажу, ікони, ти ж не хрищена, ікони ніззя, не дали мені, не дає. Кажу, ти ж мені повісь, хай вона буде, кажу, в мене в хаті. Я ж хоч, кажу, богу й не молюся, кажу, а я таке люблю, шоб таке ж, вобше я люблю таку оцю, оцю, як каже, релігію сам не ???, ну а любитель шоб воно було.

— Іван Єлисейович, а ви пам’ятаєте колись на базарах, чи були такі старці, шоб грали на лірах?

І. Л. — Були.

— А на чому вони грали?

І. Л. — Були грали на ті ліри, грали й на гармонії грали, от, карасєлі ж були. 

— А на бандурах грали вони чи ні? 

І. Л. — На бандурах я не бачив, а на оті, шо ото з ручкою, це було, це я бачив.

— І співали вони?

І. Л. — Да, співали й грали, а то на гармоні просто, сліпі були іграли, водили їх по базарю, були такі.

— А їм шось платили?

І. Л. — Давали, ну, шо їм платили? Лежить картуз там, чи шо там у його, чи там коробка якась чи шо. Ну, хто шо, йдуть, він ось сидить, прімєрно, або там на базарі він ходе по базарю, і за ним же хтось ходе, понімаєте, там хтось його воде. І в його там якась чашка така, значіть, і ото він іде і каждий кидає там хто шо, хто скіки кине, понімаєте. А то просто сидить він, сидить на гармонії, коло нього картуз там чи шапка, чи картуз лежить, людина йде, той скіки кинув, той скіки, той там. 

— Ви не пам’ятаєте, шо вони співали, яких пісень, не запам’яталося?

І. Л. — Співали вони, співали й «Купив Хома хорта, Ярема чорта» й таке співали, шо я їх позабував.

— А не могли згадати? 

І. Л. — Не можу, не можу задати, воно й на думці крутиться, а позабував. Оце я ж кажу, оце — купив Хома хорта, а Ярема чорта, сів Хома вже на дно, а Ярема там давно. Оце таке воно тоді було, ну це я  так трошки помню, а було ж більше там, їх багато ж такого було, ну я вже все позабував.

— А ви не наспівали б, не пам’ятаєте, яка мелодія там була, шоб наспівати?

І. Л. — Ну начина там сижу тіки з середини я ж буду там. (Співає) Купив Хома хорта, а Ярема чорта, сів Хома вже на дно, а Ярема там давно, це таке… От я сам трошки граю там.

— А на чому ви граєте?

І. Л. — На гармоні так, трошки я так, трошки, ну мені, вроді воно, так як я сам і співаю, от, сам граю й мені, вроді ж воно трошки й получається шось. Я то не грав, канєшно, бо мені ніколи було, а оце як я став уже таким уже, то трошки, дві гармонії, та так возьму, не продаю ж їх. Думаю, хай буде, одному купив, не хоче грать, онукам дав, не хоче, другому дав, не хоче. Посправляв…

— І були такі, шоб грали на скрипках тут у містечку?

І. Л. — Були, на скрипки грали, на балалайкі грали, гармоністи в нас були тут, дуже хароші гармоністи. Були такі, що дуже грали на скрипках, грали дуже, на скрипки, на гармонії. Вони ото як свайба, то скрипка, гармонія, це вони під гармонію і скрипку грали, то були такі.

— Скажіть, а то були хазяї, чи вони жили з того, шо вони грали на весіллях?

І. Л. — Вони, понімаєте, шо, це такі були люди, шо вони сами ж і робили цю музику. Вони самі хазяїни були, от, а єслі мені треба на свайбу, то я йду їх наймаю. Значіть, ну тепер, канєшно, як наймаєш, то беруть там, як кажуть, тисячі, а тоді брали, ну тоді гроші були, як то кажуть, були дорощі то, як тепер, скажемо, грали колись на свайбі, то брали 400 рублів це ще на ті гроші брали. Це приїжжав один з Кіровоградської області, та вони грали під оту ту, шо в їх отой, під радіоприйомник, чи як ото воно, вони грали, значіть, то брали 400, а то ж, як каже, як оті, шо було раньше, то це, значіть, там, іде договоряються скіки там: чи 25 рублів брали тоді, чи 20, чи 30, чи 50, хто як.

— А скажіть, а це був їхній основний заробіток чи ні? 

І. Л. — Це їхній був основний заробіток, це їхній, вони тіки цим займались. Ну, була ж демократія, як той казав, тепер же ж демократія, і тоді сам хазяїн був, шо хотів те й зробив. Хотів поставить кузню — поставив, схотів зробить магазін, то зробив магазін.

— … чоловік який сам грає на свадьбах тільки, да?

І. Л. — Ні, він не один же гра, тут у нас багато таких. Ну, хто, як я йду, прімєрно, я гармоніст і ви гармоніст, так. Значіть, я прийшов до вас, ви мені сказали, значіть, шо за це, шо ви пограєте, припустім 1000 рублів, так, а ви до мене, той дорого бере, я ви до мене прийшли, я беру 500 рублів, допустім, значіть, я іду, ви берете мене, я ж дешевше граю, а той дорожче. Так і тепер, от він зробе…

І. Л. — … той, барабан же оцей бере, другого він бере, не сам уже.

— То вони ділять той заробіток?

І. Л. — То вони ж оцей заробіток уже ж, скажем, гармоніст, може, бере собі частину, може, більшу, а той, може, а, може, й напополам вони ділять, шо той б’є на барабанах, той на гармонії, вони діляться тоді.

— … шоб старця образити. Як старці оті, шо на базарі були, або ті шо просили, чи це був гріх, шоб їх образити? 

І. Л. — Ну це я вам скажу так, шо шоб їх, шоб ображали дуже отих, шо оце грають, то я такого не чув, я не чув. Каждий же проходе тихенько, пішло собі воно. Ну, а другий буває, знаєте, буває такий дуже або розумний, або ж отой, о, та мов такий, значіть, ну це вже, я такий, шо грають ото на лірі чи на гармоні грають, цього я не бачив, цього не було такого, шоб ображали так отих. А уже оцих, шо оце післявоєнного врем’я, шо сидять ото інваліди, значіть, отам сидять, він же, то тих ображали. Це, значіть, він шо, він же сидить, йому ж пенсію дають, платять гроші, значіть, йому, ну а він сидить. А тоді шо, це ж його не ображали, понімаєте. Значіть шо, він назбирав, накидали йому, він пішов та напився, лежить, і гроші пропив, значіть, лежить. 

— Це після війни вже були?

І. Л. — Це після войни. А до войни, шо ото ??? тих людей, шо ото грають, то такого не було. То просто йдуть, даже другий, тож платять, як оце гра, то ж платять.

— А вони божественних грали?

І. Л. — Грали й божественну, грали і те, ну я вам би, це якби було раньше, пока в мене не було, я пока оце як в мене стало ???, я дуже став, позабував усе.

— У містечку ворожки?

І. Л. — Були, були, ну я, ви знаєте, до їх не ходив.

— А як до них ставилися в селі, до ворожок? 

І. Л. — Ну, ставилися, понімаєте, тут у нас було воно не одна була ворожка. То й і ворожили, воно й угадували, так я оце ж кажу, шо оце вгадував цей врач-ворожбєй, так. Так і це, от кажуть, ота харашо вороже, так, значіть, до тії і йдуть, і давали там, ну хто шо дасть. Ну вона й не казала, шо дайте мені там тищу чи там дві тищі, а даси їй там, шо там в тебе єсть — чи даси там сала шматок чи там гроші, чи шо там даси їй. А то були такі, шо ж, були і лічили, от шо там, ото шо діти перелякані, то були такі шо, вони лічили, і вони ж і угадували, ворожили й угадували, так як я розказував.

— … своє господарство, ті шо ворожили, чи жили з того, шо їм приносили?