Грималюк Василь Іванович (Моґур) (1920-1998) (Інтерв’ю 1991р.)

— Це ви вже застали таку?

— Це я застав таку, і сам сі грав таку.

— Чи було так, що може не було й ні бубна, не було ні сопілки?

— Було, шо десь грав я та цимбали. Але то було дуже давно, я ше майже хлопцем був. Тоді ше грала скрипка та й цимбали. А потом уже додався бубон, а потім уже сопілка. А потом із того вже зробилося баян.

— То вже по війні?

— То вже по війні баян зробили. Потом і трубка. то вже навіть я нав’язував ту капелу собі. Учився трохи на трубі грав. Я потім грав на саксі і на трубі. Та й вже зачав учити хлопців. та вже зібрав капелу, шо вже наймали.

— І скільки таких чоловік було в капелі?

— Та нас було тоді 6, а як брали сопілку, то 7.

— А нині, як ви граєте в капелі, то які в вас інструменти?

— То тоже такі, ну, січас то вже гітари добавились. Вже є гітари, вже апаратура.

— Шо є апаратура, то ви маєте на увазі такі клавішні? електронні?

— Електронні, є іоніка. Є также сакс, труба.

— То скільки вас грає тепер на весіллях?

— Нс тепер грає 8 чоловік.

— А як ви думаєте, коли було ліпше музика, коли ви тоді вчотирьох грали? чи тепер?

— Я вам не скажу. на той час, якби був цю заіграв, шо ми тепер грали в вісім, то ті люди може й перехворіли б з-за того, люди не знали про то. Ну, а зараз то так, молодьож хоче апаратури. Старі є, шо й тепер нарікають часом. Говорять, шо то їм вуха глушить, шо апаратуру не люблять, отако. А так то музика може бути і гарна.

— А вам як на скрипці грати було ліпше, легше нрати в тій старій капелі? чи зараз у цій новій, коли є багато музикантів?

— А я вам скажу — мені легше тепер, бо я дешо граю, дешо ні. Коли співають, то там ми перестаємо. Співаки співають, а ми трохи декотрі оддихаєм. А коли приходиться вже,  шо граємо, то там усі пограли. Воно так. Ну, то я маю собі скрипку то я негромко граю, а то грає дуже.

— Ви маєте мікрофон підключений?

— Так, я маю мікрофон.

— Шо вони вас не заглушують, і ви не мусите тиснути.

— Я не дуже тисну, і мене не заглушують.

— А саме весілля яке, воно, значить, як колись було і як тепер весілля, дуже все змінилось?

— Ну колись, я вам скажу, колись весілля, напрімер, як були, то була, я вам буду казати так по совісті. Була їда там, ну як харчі тії, страви, я знаю, як їх назвати. То це було так — були голубці, був холодець. ну, й там якісь вінегрети, та й все. А зараз тії їди так багато є, шо не можна рахувати.  Кращі весілля, та то так.

— А що до звичаїв, що там якісь обряди змінилися?

— Та! обряди майже одні.

— Нема змін таких?

— Тільки шо колись собирали по-гуцульські, а тепер дехто має по-гуцульські, а дехто вже ні, собирає так.

— Одяг?

— Одяг змінили. Ну, і там колись раньше то багато було, шо лошадєй, зараз уже трошки повідмінили, то вже так по лошадях вже менше.

— Ну, ваш самий репертуар, який ви грали, дуже змінився?

— Можна сказати геть змінився.

— Цілком?

— Цілком змінився. Є таке, шо я тепер з хлопцями граю, та й так тепер заграв би, не пам’ятаю. То всі мелодії одмінилися.

— То хіба лишень одна Гуцулка ше лишилась.

— Одна Гуцулка лишилася, то вона яка була, така вона тра й тепер.

— І до співання?

— Ну да, Гуцулка то як співають. А решта то ці мелодії змінились. Колись раньше такі вальси мо й раньше. Ну, а зараз їх ніхто не грає. Тільки граєм то, шо співати можна.

— Тоді ж таких танців і не знали, як “Сім — сім”, там чи ше “Шіма”, чи ше шось такого?

— Нєа!

— Грали колись.

— Колись “Сідемка” називалася, грали “Сіма”. А “Сіма” я навіть і сьогодні не дуже розумію. То полька, чи шо то “Сіма” називалась. Я знаю, шо “Сідіамка” то я знаю, шо “Сім — сім”. Ну та, шо іграли “Сім сорок” тепер називають, то була жидівська “Гойра”, євреї називали. Оце “Гойра” називалась.

— Ну, але колись не грали то на нашім весіллі?

— Ні!

— На нашім нє, то тепер зачали.

— То тепер начали іграти, а то не іграли, то грали. Ну, а “Сіма” то я знаю, тепер чи фокстрот, чи полька. Того шо я такий, я навіть “Сіми” не знаю, знаєте, шоб шось таке. “Сім”, то “Сім — сім” я знаю, я вмію, не забув.

— А як капелістом, як ви були, то колись як було? ліпше було колись музикантам, чи тепер? Я маю на увазі, колись ліпше платили чи тепер ліпше платять?

— Шо я вам скажу, шо тая плата і тепер, то те ліпше. Тепер вже може музиканти беруть й задорого, но ж ті гроші нічого не варті. Ну, а колись то, я знаю, приміром, ми брали за весілля 20 злотих за Польщі.

— На чотирьох?

— Так, сі за Польщі. То в нас іграло мало. Вже тоді моя капела брала 20 золотих, бо то було вже, ми вже мали, приміром, сопілку придбали, цимбали, в нас було таке. То шо, 2 золоті стояло кілограм масла. А хоть косар два золотіх платився. То це було однаково добре. Жінка за злотого громадила. То рахуємо, шо я заробив 5 гарлогінників, бо я брав 5 золотих. Ми брали 20 злотих, нас 4. То якраз було так. То як зараз, то ліпше тоді платили. Бо я мав за рибку вдосталь. Як заробив. то я міг тиждень не йти на роботу.

— А тепер?

— А тепер? а тепер може по 100 золотих, по 100 рублів тих кождий на себе, беремо і 700 рублів, а то й 1000 беремо. Та й було раньше трошки, шо були ці гроші вартніші, то оплачувалося й так. А зараз я знаю. Я знаю, собі мешти за 100 рублів купив.

— І то не такі дуже мешти. Може би ше ми пробували щось грати? пограти, ше шось заграти можна? Давайте може ми шоь заграємо ше.

— А що би я заграв такого?

— Що би ви хотіли заграти?

Чоловік — Аби заграв Василь Іванович щось такого історичного, памятного старого там шось такого може заграти?

— Ну, то може ти надумай такого до співання, старинне.

— Так, може би ви тепер заграли до співу, а ви знов би помогли там? може б тепер до співу так? Зараз будемо.

— Скажете, коли?

— Можна!

ГРАЄ.

— Ще будете грати, чи будемо говорити? Я хотів би тепер запитатися в вас, що крім весілля вам, за радянської вже влади, прийшлося попрацювати трохи в самодіяльності. Я хотів запитати, чи вас просто кликали до клубу грати на якісь свята, на збори, на вибори? Чи то вас кликали, заставляли?

— Ну, то просто, знаєте, без кликання ніхто не йшов, це воно так. Ходили. Звали перший раз вибори, таке шось танці в клубі. А потом уже і самодіяльність почалася.

— А чи заставляли вас приходити? якби ви не прийшли, то шо би було?

— Та нічо би не було! Шоб вони хоч давали зарплату, то й ходив.

— Коли ви в клубі на зарплаті вже працювали?

— На зарплаті працював уже я в клубі. Мені назначили зарплату, та я й ходив. Приходив грати, та й грав, та й був на цій роботі считався. Та й вже тогди, як я був на зарплаті, то аби не прийшов.

— Ну, то як на роботі. Але перед тим ви ше не були на роботі напевне?

— Та ніхто й не заставляв. Попросили, а заставляти не заставляли. Не примушував ніхто.

— А шо ви грали тоді, власне, у клубі? яку музику?

— Ну, то й грали гуцульську музику. Ми ставили гуцульські танці було такі. То й грали гуцулку, то й співали. Ставили гуцульське весілля, напримєр.

— А як готувалися, на фестиваль казали їхати десь там чи в Київ, чи до Москви?

— То там в нас співанки. Збирали репетицію робили там.

— Чи не казали тоді, що треба було б таку якусь ідейну програму мати?

— Ну казали, та й ми ж старалися шось мати. Шось в мене було там.

— А в вас був якийсь художній керівник при тому?

— У нас був Шинкарюк в Верховині, колись називався. Його вже нема, покойний. Но він був добрий танцюрист, був балетмейстером.

— То він ставив цю. А я маю на увазі, шо репертуар хто вам установлював?

— А! художній керівник був Данчик у нас. Але я также не знаю, чи жиє, чи ні. Бо це вже давно він із того, він вже не робе, бо він вже давно на пенсії. Але шо був Данчик, то він був наш художній керівник.

— То він відповідав за той репертуар? 

— Репертуар він відповідав.

— А завідуючий відділом культури районної не ходив, не мішався?

— Ну, там мішались, ну, багато їх було. Але ми шо робили, то було багато змінювали начальніки. Писали ми при клубі, при Будинку культури, а потім змінювали.

— І були такі, шо сі знали на музиці, але були такі, шо й не знали?

— А були й такі, шо не знали, вони собі керували, як хотіли.

— Але ви тільки гуцульську грали більше?

— Зразу грали гуцульське, бо з нас це трошки вимагали, бо ми були з свої сторони кождий. Як ми гуцули, то должни були гуцульські показувати.

— То такої великої різниці не було, шо ви грали народну музику так звичайну і в тому ж клубі? чи була така різниця?

— Я ж кажу, шо в клубі то грали може трошки акуратніше там, скажім, капела збиралася, то вже було може й більше нас, уже набирали. Ну та й то всі, шоб не було стандарт. Бо наприклад на весіллю то ти граєш або довгий танець, або коротший, який хочеш, так граєш. Бо там уже є з’єднане одно з другим, скажім, під танець шоби підходило, і музика мелодія каждий раз должна бути однакова, переважно стандарт, ніби написав її.

— Ну, то вже мусіли триматись якогось плану.

— То вже план був. Но той план робив я. Я самий робив цей план музичний.

— Шинкарук за танці, а ви за музику?

— А я за музику відповідаю.

— Добре. Ну шо, ми ше будемо грати трохи? Може б ви Аркана заграли?

— Заграю!

— Но я переговорю наперед, шоб ми порозумілися, бо то таке трохи складне питання. Він хоче знати, чи тут не було таких випадків, шоб музикантів кликали грати на колгоспне поле? люди робили. а музиканти їм грали при том?

— Ні, не було.

— Такого не було, так.

— Було так шо грали, але увечері. Удень робили, люди робили, а потом музиканти вечором грали.

— Але шоб на самім полі, то ні?

— Нє, такого не було. Це просто хіба де проходили, но то не робили. Я вам розкажу, шо тут було. То вроді було так, шо.

— Зараз, зараз! я хочу, шоб ми порозумілися.

— Я зрозумів.

— Зрозуміли? то тоді будемо говорити, так?

— Будемо говорити.

— Я хотів вас запитатися, чи були такі випадки, коли з колгоспу кликали музикантів грати на поле, коли люди там робили, а музиканти би грали при тому їм до роботи?

— Ні! тут у нас не було. Може тут оркестр проводив, чи шо, я не знаю, але в нас у Горовцях не було.

— Але було так, шо по роботі хіба?

— По роботі? у нас були такі люди, шо наприклад бригадир там колгоспу, Голова колгоспу там, але було, шо й бригадир, та й кличе, бо то не всі люди навіть були в колгоспі, такі були, то раньше було, то не каждий був. Були такі, шо не хотіли чось писаться у колгосп так. А на то Голова робив, брав відкись то горілку там, їду та то, і робив толоку. І ця толока відбувала, туди йшли робити вдень, а ввечері кликав той голова музику. там давали нам трудодні якісь, писали. То й вибирали таке місце або в клубі, або як в клубі нє, то й хати такі, і то робили танці ввечері. Таке було. А під час роботи то ніхто не кликав.

— Так, добре, то ми на тому давайте скінчим і пробуєм тепер Аркан. Старого Аркана.

ГРАЄ.

— І новий Аркан.

ГРАЄ.

— А розкажете мені, коли у нас перейшли зі старого на новий Аркан? коли то сталося?

— То вже так, то було ще за Польщі той старий грали, а так то вже помалу — помалу, та й хлопці самі просто.

— Та й занехаяли той старий.

— Старий занехаяли. То й я забув, я так вчив. А цей вже, то я знаю цей грати.

— А ще я хотів вас попросити, аби ви може нагадали якийсь вальс, але такий, шо ше за Польщі грали. Які ви грали вальси? які любили в вас танцювати?

— Та я їх буду грати.

— Граєте їх?

— Так, але я не знаю, чи може я сам, а може й попробую.

— Може й самі заграєте, попробуйте. Прошу!

ГРАЄ.

— Вже буде грав може років 30 або 40 назад, а тоді вже не пробував, то не грають.

— Не забули всього, але то треба тренуватись.

— Я не забув, але то треба.

— Добре. Я би хотів тепер вернутися ше до гуцульської музики. Я би хотів, шоби ше шось заграли, але аби ви знов першу грали, такі співали. Аби ше раз попробували, так?

— Ото до співу!

— Заграйте шось таке ше гуцульське. Але так, аби василь Михайлович проводив, а ви йому підігравали. Я би ше хотів такі мати, як ви як не другу граєте сначала, а скрипку першу.

— Ну, то грай собі, що хоч, а я буду задавати.

— Не дай Бог! (сміються).

Чоловік — Хіба я би хотів зашкодити, але я не нашкоджу. У нас то не буває.

— Давайте заграємо.

ГРАЮТЬ.

— Це мені гарніша од ціх усіх. Це сама краща. Ну шо, хлопці? добре! дуе дякуємо! Треба фотографії.

— Називається “Ранок на полонині”.

ГРАЄ.

— Я був, напримір, молодший, мав свої можливості, а тепер зараз я уже постарів, то в мене воно трошки того. Сам чую, шо не робить так, як я розумію. Я був ліпший музикант за молодості. тепер у мене є ще шо? Ше одно своє я таке відкрию, може якраз сподобається. Називається “Довбушеві дралі”. Так вже в мене є такий трошки, майже на цю із систем, але ж шось уже друге.

ГРАЄ.

— То таке було на горі Говерла, така колись була розмова. Це Довбуш же ходив на гору Говерлу і такої собі переважно наспівував. Це мені снилося. Я це взяв з сна. Шо Довбуш сів і казав мені такої грати.

ГРАЄ.

— Другий раз зачарували нас! То ваш твір?

— То мій твір. Мій твір “Ранок на полонині”, і мій твір і це.

— Це ваші роздуми?

— Ну, я просто роздумував собі, так воно. Просто я вам скажу, в мене переважно сон такий получився, шо я на горі був, а Довбуш вийшов і говорить — знаєш, ти мені грай такої. Та й шось мене обсіло отако, шо це я собі вибрав так трохи. Одним словом, зі сну я цю мелодію таку і створив.

— Він вам наспівував, чи це ви самі?

— Він мені так шось наспівував, трохи наспівував, а потом я вже так склав, шоб воно було мені одно до другого. І склав все.

— Перейдем до другого, галицького, шо ви створювали самі.

— Ну, вже я знаю, шо створив, треба подумати. Треба навчитись.

— А воно якось само приходить?

— Та воно само приходить. Бо бачите шо, я колись складав пісню, та й може була б непогана пісня. ну, але одним словом, там було мішаний лагерь, а тут уже нема. І через то я її залишив вже й не співаю.

— Власть смінялась?

— Так. Я тоже сам собі складав ту пісню, мені так воно було, в ній багато ми погадували й так дальше. Виступав раньше, бо це було потрібно. Правда, я но в своїм районі виступав, нікуда не їздив ото так може. Зато коли мені вже було поїздити, тоді вже так трошки помінялося, то я вже лишив ті пісні та й вже не співаю.

— А не могли би ви заспівати зараз?

— Так, а коли я її заспіваю, вона зараз не так якось виходить.

— Не так виходить?

— То там є трохи на політичну тему.

— То другу може яку маєте?

— Так, то другу.

— Таку стародавню пісню. Пісня вашої композиції?

— Та то моя! То ж я вам розказав, то не співається. То не співанка. То співали по-гуцульські. Але то я не хочу співати. Я би розказав. То гуцуульські частушки. На селі там співають то всяке таке, шо там ми не можем. А це так. Ну, про кума Гаврила то я вам скажу. Там тоже є вже трохи друге таке.

— У вас є про ту молодичку, шо на хлопів полює.

— Оце вже й може бути! оце я добре пригадав. А це я можу й заспівати.

ГРАЄ, СПІВАЄ.

— То я так навчився.

ГРАЄ, СПІВАЄ.

Скажіть мені, добрі люди, що маю діяти,

Яку собі дівчиноньку за жіночку взяти …