⎯ Я хочу таке запитати: як ви вчилися грати, від кого? В скільки років це було? Будь ласка, Анна Василівна!
А. В. ⎯ Я в 11 років почала грати.
⎯ Почали грати.
А. В. ⎯ Почала, та й з батьком грали на весіллі уже в 11 років. А пізніше там, там іграла.
⎯ А від кого, батько вас вчив? хто вас вчив грати?
А. В. ⎯ Мене батько учив, коли було змалу, а тоді сама. Коли батька нема вдома, я тоді зараз до грання. А як батько приходить, то трохи, бо він брата вчив, мойого брата.
⎯ Батько?
А. В. ⎯ Аби брат грав, а я дівчина, то не треба було, бо дуже мало такі дівчета іграли на цимбалах, тоді такого не було.
[00:50:37.00] ⎯ Знімальна група перемовляється.
[00:51:11.00]
⎯ Анна Василівна, я ще раз вас запитаю, ви ще раз скажете, добре? Повторите, бо те не получилося, добре?
Г. В. ⎯ А! те значить ше.
⎯ Так, так!
⎯ Анна Василівна, я хочу запитати вас, як ви вчилися грати на цимбалах, так?
А. В. ⎯ Сама від себе училася, тому шо батько не хотів, аби я грала. Аби брат грав, хлопець. А пізніше так, батько піде десь з хати, а я до цимбал. Беру собі на цимбали граю, вже вижу ⎯ батько йде, то я вже складую все. А пізніше навчилась грати, то пішла вже з батьком грати весілля.
⎯ З батьком, так?
А. В. ⎯ Так. Але я мала така була, 11 років мала, як уже це тато вже брав та і граємо на печі ж. Воно так, бо я мерзну, та і грала на печі. Шо дальше та дальше так. Там весілля, там весілля, там весілля, та й нарешті вже познакомилась з чоловіком, та й почав чоловік іграти, бо він іграв тоже оцего змалку. Він молодший зачав грати, він грав в 7 років, почав грати.
⎯ А ваш батько на чому грав?
А. В. ⎯ На скрипкі.
⎯ А брат?
А. В. ⎯ Та й на цимбалах. А брат грав у барабан і в цимбали.
⎯ Чи ви грали втрьох?
А. В. ⎯ Утрьох іграли. Іграли десь було, шо втрьох, а потім брат не схотів якось іграти, та й так уже, шо ми вже розлучились, шо батько уже собі грав з другими, а я з чоловіком ми грали. Ми докупи, чоловік на скрипку, а я на цимбали.
⎯ І вдвох тоді грали з чоловіком?
А. В. ⎯ Удвох, а пізніше уже барабан, та барабанщика собі, та й грали. А пізніше син се народив, та й син уже. Так в 6 років контактував уже в бубон. Маленький хлопчик, але вже контактував собі грав. А пізніше за бубня у гармошку, а за гармошку в баян. Так іграв, шо те ніде іграє, шо нема там, а так іграв, шо на цілу Івано-Франківщину не було баяніста, так він грав. Та й досі грає, чи може показати. А пізніше за цего ми порадили, я кажу ⎯ ти знаєш шо, ми се заложімся, якшо ти за місяць навчишся іграти скрипку, то я тобі 50 рублів маю дати, і ти не навчишся грати, то ти мені. Но син навчився скорше за місяць у скрипку. Та й уже пішов син іграти у скрипку, а чоловік у бубонь, а я на цимбали дальше.
⎯ А де ви грали?
А. В. ⎯ Повсюда, повсюда! іграли тут у тутешнім наче районі, на Головах, у Верховині, у Косові, у Бабині, у Греневі, у Білих Ославах. Та ну, де ми не грали!
⎯ Це на весіллях? по весіллях?
А. В. ⎯ По весіллях.
⎯ Іще щось?
А. В. ⎯ А пізніше син.
⎯ Ні-ні-ні! крім весілля, чи ви грали? Крім по весіллях, де ви грали?
В. Г. ⎯ Вистави.
⎯ В Хотині.
А. В. ⎯ А!
⎯ Хрестини й таке.
В. Г. ⎯ Хрестини це таке, весілля. Ну, й там Народний дім, ходили грати в Народний дім.
А. В. ⎯ В Верховині.
В. Г. ⎯ В Верховині, шо спалили його, в Верховині був. Ми там грали то так ше за Польщі.
⎯ Це було до війни?
В. Г. ⎯ До війни, до війни, до війни.
⎯ І склад капели до війни був що?
В. Г. ⎯ Та склад капели тоді.
А. В. ⎯ Скрипка, цимбали і бубон.
В. Г. ⎯ Брат жіночий був на барабані.
⎯ А коли прийшов до вас барабан?
В. Г. ⎯ Барабан до нас прийшов таке в 29-му році переважно.
⎯ А і перед тим це, перед тим, як прийшов барабан, склад капели було що?
В. Г. ⎯ Нас було скрипка, цимбали, а барабан третій то пристосувався до нас.
⎯ Знаєте, я запитаю, бо я чув від інших, що давно тому, мабуть до першої війни, я не знаю, дуже часто було дві скрипки?
В. Г. ⎯ Дві скрипки, так.
⎯ Так було, так?
В. Г. ⎯ Так-так! було дві скрипки. Це ще по першої війни, до 14-го року. І тут ще було за Польщі в перші часи, той 25-й, як поляки прийшли, то шось було де шо ше дві скрипці. А так на цимбалики, то це вже було ше ліпше. Там барабан доприсилався. Але це вже так.
⎯ А як ви думаєте, чому так мало жінок грало на музичних інструментах? ви тільки одна така?
А. В. ⎯ Була ще одна, Курилюк Анна, а називалася так по-вуличному Борисенья. Вона зараз є там на фотографії в нас. То ця іграла, але ця перша, я ше й не знала грати, коли вона іграла. І дуже сильно іграла! Була з братом грала.
⎯ А чому так мало вчилися дівчата грати?
А. В. ⎯ То дуже само було всі сміє, це страшно не було в моді грати жінці на інструментах. Це я тепер бачу, то грають жінки скрипку, шото там а тогди ні! це де!
⎯ То ви була така передова жінка?
А. В. ⎯ Така собі глуха мода була!
⎯ Так чи вам шось казали інколи на весіллях, шо ви ходили, ну, коли ви ше були дівчиною? чи вони шось казали?
А. В. ⎯ Та не казали нічого! Але їх ввіду устріч, значить гостей ідемо встрічити зазвичай, то вже тамки жінки другі справлєли підсміхались. Але мені то нічо не шкодило.
⎯ Чи це важко вам було носити цимбали?
А. В. ⎯ Важко, важко.
⎯ Чи платили добре тоді за весілля?
А. В. ⎯ Та, так середньо платили, не зовсім так платили, як когди.
⎯ Ви хотіли грати, тому шо це був заробіток, чи тому, шо хотілося грати?
А. В. ⎯ Ні! за заробіток! Запусто де то грати? Це тутки приходиш увечір, і граєш тамки дето до третьої години, а пізніше десь в коморі ну вже лягаєш спати. А рано встаєш, дадуть поїсти, і давай до роботи, іграти! Граєш. Ну, там встрітиш уже, коли молоді ідуть до церкви, до вечерні йдуть, вирядиш їх. З церкви виходять, знову устріти значить, устрінеш їх і грали! але тоді грали, і тоді вже граєш тамки до якої півночі, чи по півночі. Та й це молоду зав’ють, і ті люди вже це гості розходяться, шо по весіллях. Колись то було так. А вже як в теперішні часи, то тепер, Боже, спаси!
⎯ Ваш батько грав на скрипку, так? а мама ні?
А. В. ⎯ Мама ні.
⎯ А дідо?
А. В. ⎯ Дідо по дєдине то шо ше грав, але так, бідно грав. А по мамі дідо мій, то цей грав от вже казати перед Францішко, та є й на фотографії й коло артистів, ходили. Та й вуйко Іван, та й Параска тата, та і Настуня тата. Ці ходили грати вже у отуто.
⎯ А як ви познайомилися? на весіллі, нє?
А. В. ⎯ А я знаю, як ми се познайомили?
В. Г. ⎯ У межі, як то говорять у нас. У сусідів.
⎯ У сусідів. А як ви вчилися грати?
В. Г. ⎯ Я вчився тоже так самий. Брат в мене, братів були два, справив один скрипку, другий цего. То ніби ці старші братья грати вчилися. Але я був найменший, мене кортіло то. Але шо не давали братья, я візьму грати, но я не можу це діло, я крайній, тоже так крайнім учився. До тих пор, шо я зачав грати, шо вже брат сказав, шо вже це вже я начав грати помаленько. Но зачав ⎯ зачав, і так пішов з музиками грати, ну, котрі грали та мене нанімали, ше мене малого принімали, бо то не було цимбалістів там густо, на цимбалах аби грали. І це вже нанімали мене, і я вже ходив з усіма разом, не боявся, шо там не виконаю я того ігра, або того ігра, бо то я грав собі так. І це мене не спиняло.
Ну, і грав я до цего, поки ми двоє не зійшлися. Ну, то це вже цимбали з мене витрусила, бо я вже знав цимбали, і харошу скрипку. Ну, і мав скрипку, то і вже іграли ми аж доки син не виманив скрипки (сміється).
⎯ Спочатку жінка, а потім син.
В. Г. ⎯ Так! послє так він другий, мали природний талант до цего. Нас ніхто не справил, не вчив, не ходили ніхто. Це самі ми навчились і грали так.
⎯ Чи важко це було, грати на весіллях і господарювати? ґаздувати?
В. Г. ⎯ Ні!
⎯ Чи важко це було, грати на весіллях і ґаздувати разом?
В. Г. ⎯ Нє, нє.
А. В. ⎯ Прийшов з весілля, відпочив та й давай до роботи! А там дальше так. А було такі часи, шо у понеділок ідеш та й зачинаєш, в вівторок грають до середи. В середу додому, трошки відпочинеш, і знов далі на весіллє. І іграєш у середу ввечері, вночі. В четвер, до п’ятниці, в п’ятнецю приходиш додому, і знов тоже так відпочинеш, та й гайда знов ввечір.
⎯ А хто в той час вдома щось робив?
А. В. ⎯ Домарів наймали!
⎯ Ви наймали людей, так?
А. В. ⎯ Так, наймали. так шо грали в Головах, з Голов у Верховину, із Верховини скрізь.
⎯ Пішки ходили?
А. В. ⎯ Пішки! а де була машина.
⎯ А як люди тоді платили вам? гроші давали, чи щось інше?
А. В. ⎯ Гроші! гроші.
⎯ Коли були найкращі заробітки? в які часи?
А. В. ⎯ Ну, я знаю, як вам сказати? Тогді було менше платили, але менше й грання було. Дуже мало було грання. Тогді ти граєш, відклади скрипку, і котрий курить, закурить, відпочине та й далі. А тепер уже, то вже нема навіть тої, то вже безмежно тепер.
⎯ А як люди ставились до музикантів тоді?
А. В. ⎯ Добре! дуже добре.
⎯ Як ставились люди до музикантів?
А. В. ⎯ Дуже добре, дуже добре.
⎯ Дуже добре що?
А. В. ⎯ Ставилися люди до музикантів. І домашні, і гості.
⎯ А чи було краще ставлення до музикантів тоді, це означає, скажем, 40 років тому, чи тепер?
А. В. ⎯ А! тепер! Тепер то вже така і звірота, то лише ти виграєш, ті сам виграєш, а він уже там з кута кричить ⎯ грай! ти за гроші! грай!
Василь Васильович: ⎯ Раніше як спеціаліста музиканта поважали.
⎯ Раніше?
В. В. ⎯ А то тепер так, вроді, слуги.
⎯ Мабуть, менше було музикантів колись, правда?
А. В. ⎯ Та шо ви!
⎯ А що ви думаєте, чи краще було музикантів тоді також? Чи кращі були музиканти раніше? чи тепер?
А. В. ⎯ Ну, це я розібрати не можу, хто краще грав, а хто гірше. Ми грали все.
В. В. ⎯ Якшо взєти Гуцульщину, то набагато краще грали раньше.
⎯ Я маю на увазі, точно гуцульську музику.
В. В. ⎯ Так-так, набагато краще грали. А зараз, то зараз гуцульську мелодію дуже виконують так недобре, бо не інтересуються, ви знаєте, рок счас уже для них головне. А гуцульська мелодія це так, між іншим. Відпала.
⎯ І коли ви грали на весіллях тоді, ще до війни, тоді просили грати ту, вони заказували музику саме спеціально просили якусь мелодію? чи просто казали ⎯ грайте нам, і все?
А. В. ⎯ Та, як коли! Десь було, шо тамки запросять ⎯ заграйте оцеї! А було, шо собі граєш такі, і ніхто нічо не казав. Іграєш і граєш, іграй!
⎯ А шо грали найчастіше тоді? які?
А. В. ⎯ “Гуцулку”.
⎯ До війни, за Польщі, що найчастіше грали на весіллях?
А. В. ⎯ “Гуцулку”. Десь там полька, вальс такий. А так то.
⎯ Ви також грали і польку?
В. Г. ⎯ Перевернуто туди го, сюди го ложили. І по “Гуцулці” танцювали, і по “Гуцулці” співали. Це все гуцульське йшло. А вже як прийшли товариші, це вже прийшло такой то! вже Гуцульщина всьо, із співів гуцульських тільки могли там про друге співати. Ну, і все, значить, на другу сторону. Гуцульщина вже начала так сідати просто. Значить, давній стрій гуцульський начав так, як би відживати. Так то робилося.
⎯ А зараз він є ще той давній? можна чути в когось з старих музикантів?
В. Г. ⎯ Та є! старі музиканти знають, як грати усьо, а тут уже вимагають гості, прихожі, вони кажуть ⎯ грай цьо! мені цього не треба. І граєм то, шо нам заказують, а то вони вже не хочуть. То таке.
⎯ А коли ви грали на весіллі останній раз?
В. Г. ⎯ А я знаю? десь в 80-м році.
⎯ І склад карели? була скрипка, так? цимбали? і бубон?
В. В. ⎯ Але ми вже мусіли шукати до себе других, значить, нанімати, шоб на сопілка, баян або акордеон, труба або саксофон. Оце.
⎯ Коли більше було музикантів, то легше грати, чи це не має значення?
А. В. ⎯ Легше!
В. В. ⎯ Але це раньше, а зараз апаратура, колонки, та й то таке, гітари оце.
⎯ Знаєте, хотіла запитати, так в літературі точно написано, шо колись, колись казали, шо якшо скрипаль або музикант дуже добре грає, то казали, шо йому хтось помагає. Чи якась нечистий дух, чи шо. Чому люди так сказали?
А. В. ⎯ Їй бо, важко (сміються).
В. В. ⎯ То це дав Бог такий в руках, в пальцях природа, так. То може бути.
⎯ Але ви пам’ятаєте це?
В. В. ⎯ Було.
⎯ Люди так казали, так?
В. В. ⎯ В нас був тут Могур, та й є. Він прекрасно грає, тут найкраще, це, але говорили, шо має того слугу. Але це так говорили, а фактів нічого не було. Просто він мусив добре грати.
⎯ Анна Василівна, розкажіть ще раз, як вчився син, і на чому він грає? і чи ви вчили, чи він сам вчився? ваш син.
А. В. ⎯ Наш син?
⎯ Так!
А. В. ⎯ Ну, то син у 6 років почав грати на барабані. Маленьким був. А пізніше.
⎯ Анна Василівна, ще раз.
А. В. ⎯ Перший раз вже в 6 років він почав на барабані грати, маленький хлопець. Пізніше на цимбалах. А пізніше цимбали на скрипку. А за скрипкою на баяні. А за баяном на саксофоні. І на трубці.
⎯ І на трубі, на трубці. А на сопілці?
В. В. ⎯ Тоже.
А. В. ⎯ Грає, є сопілка, є.
⎯ А ви вчили, чи сам вчився?
А. В. ⎯ Сам, сам!
⎯ Сам просто дивився від вас?
А. В. ⎯ Сам. Сам. Ніхто його не вчив. Він уже коло 20 научив хлопців.
⎯ А чи ви вчили когось грати на цимбалах?
А. В. ⎯ Нє!
⎯ Не мали учнів. Чуєте.
А В. ⎯ Син учив, учив. Є і музиканти тепер, є і цимбаліст, є, усіх навчив іграти.
⎯ А ваш брат, він кинув музику, чи ви з ним грали?
А. В. ⎯ Брат кинув. Брата мобілізували товариші, та й у Львові у німців умер там.
⎯ То він, так була нужда?
А. В. ⎯ У 41-му році брат умер.
⎯ Анна Василівна, а коли це ви були ще дівчинкою, там в 11 років, чи часом увечері ви грали з батьком?
А. В. ⎯ Мій батько не позволяв грати мені.
⎯ А коли ходили вже на весілля?
А. В. ⎯ А вже як вивчилась, тоді брав уже грати мене.
⎯ Чи ви ходили часом колядувати з батьком?
А. В. ⎯ Ні! у нас це не. Наче батько ходив іграти у колядники, але так тоді не було, шоби цимбаліст ішов грати тоже. Це ж таки сама.
⎯ Мама не сварила вас?
А. В. ⎯ Ні! мама не сварила. Мама добра була.
⎯ Василь Васильович, ну, ми напевне з вами трошки поговоримо. Скажіть, як ви, як це прийшло до вас? знання інструментів. Як ви вчилися?
В. В. ⎯ Ви знаєте, питання складне. Я просто сам не знаю, як. Тому, шо просто мене заінтересувало попробувати такий інструмент зіграти. Добу ⎯ дві, виявив, що виходить. Виходить, ну і постарався, як не виходить, і стаю кого тих, хто говорить тримайся музичної справи тої, шо в школі навчать спеціальності.
⎯ А коли ви навчилися грати на скрипку швидше, ніж за місяць, мама дала вам 50 рублів?
В. В. ⎯ А як же ж! ну, а шо ж! Я ходив до школи, мені треба було конфет купити.
⎯ То ви вже в школі майже грали на всіх інструментах, так?
В. В. ⎯ Ні, ше бо тоді інструментів не було. Це була скрипка, цимбали, бубен. Ну, сопілка і гармошка прийшла десь в 51-му році, десь так. А цих інструментів ще тоді взагалі не було. Баянів, і труб, і саксофонів, і кларнетів. Чутки тільки гітари. Це ше було таке давнє гуцульське тоє.
⎯ А коли перший раз ви пішли грати на концерт, або щось таке? не народне, а таке вже.
В. В. ⎯ Ну, це аматори, то аматорські концерти це ше в школі ми ставили.
⎯ Я хочу попросити щось. Ви знаєте, це аматорська музика трошки інша, ніж та, котру можна чути на весілля, на справжнє весілля. Це означає, що на сцені ну музиканти можуть грати тільки 5 ⎯ 6 хвилини, а на весіллях грає і півгодини, або навіть годину різні мелодії. Це означає, шо це різне. Не тільки стиль різний, але й репертуар трішки різний. Коли ви грали на сцені, чи, як сказати? Чи хтось казав, що грати? Як ваш репертуар? і де на сцені, в клубі тут?
В. В. ⎯ Там було спеціально записано, скільки треба грати та і шо грати, от. Шоби не.
⎯ Вони складають програму?
В. В. ⎯ Так, так! по програмі.
⎯ Вони так зробили?
В. В. ⎯ Не більше 5 хвилин в програмі.
⎯ А де це було саме?
В. В. ⎯ Ну, це було і в сільськім клубі, і в районі, і в області, от, то там всьо по програмі.
⎯ Чи самі ви давали номери туда, в область? шо саме найчастіше ви, з чим виступали?
В. В. ⎯ Ми виступали з гуцульськими мелодіями, виконавці гуцульських мелодій.
⎯ А чи ви мали і іншу музику там під час концерту також?
В. В. ⎯ Ну, ми вибирали, шо нам краще виходить, бо це ж концерт, люди на то дивляться. На нас, та й на музику взагалі. То й вибирали, шо краще згартували.
⎯ Чи ви робили репетиції між собою перед концертами?
В. В. ⎯ Робили!
⎯ Вдома, так?
В. В. ⎯ Робили дома, робили і вже всі аматори сходили і робили репетицію разом, шоб то всьо було як треба. Виступала не тільки сама музика, але ж і танцювальні групи були.
⎯ Василь Васильович, а яка різниця, от на вашу думку, як би сказати, музики, коли ви граєте на весіллях, і коли на сцені? у виконанні є різниця якась?
В. В. ⎯ Велика різниця. Знаєте, коли без привички ідеш на сцену, подивишся ⎯ великий зал повний людей, то якось, якось бентежно стає, шо вроді можна і шось призабути наперво. А потім нічо вже, другий, третій концерт уже привичка, шо дивишся на своє, шо робити, а не на людей. А потім після всього. А весілля, на весіллі, весілля це таке.
⎯ Але ви грали ті мелодії, котрі грали на весіллі, ті грали і на сцені, так?
В. В. ⎯ Так, так! лише скорочено. Я повторюю, шо вибирали, шо краще на сцену, а весілля так, можна трошки якось.
А. В. ⎯ Хімічить (сміється).
В. В. ⎯ Та, можна сказати, просто.
А. В. ⎯ Но не всі ігри то.
В. В. ⎯ Не всі ігри, тут на весіллі можна годину, можна й пару годин іграти. Там разні мелодії набираєш, а там нема коли. Як там 5 минут, то пара тих ігр, та й вже всьо.
⎯ А хто попросив вас грати на концерти? хто це був? Я маю на увазі особливо тепер, я думаю про роки зараз, після війни. Ну, 50-ті роки, скажем, коли вони мали вибори, і ви мали концерти там в клубі? Бо інші музиканти сказали мені, я не знаю, чи це так, що ну це більш ⎯ менш це майже обов’язок. Що музиканти повинні були йти і грати. Це означає, що вони прийшли до вас і сказали просто грайте!
В. В. ⎯ Те, що музиканти вам казали, вони абсолютно праві.
⎯ Хто приходив? як це було?
В. В. ⎯ Це приходили із сільської ради. От, прийде повідомлення, що треба на таку-то годину приїхати, чи вибори, чи шо, то треба йти грати. Це шо офіціально. А концерти то вже друга справа.
⎯ А шо вони платили, коли ви грали на виборах?
В. В. ⎯ Ну, як вам шо сказати? поїсти, випити.
А. В. ⎯ І дрова, муку давали.
В. В. ⎯ Ну, якшо мішок муки дадуть, та й усе.
⎯ Якщо ви би сказали ⎯ ні! я не хочу грати на вибори! що тоді?
В. В. ⎯ Ну, якщо так сказати, то нічого б не було. Але начальство б дивилось тоді криво. От, і це йде через колгосп, і завжди будуть придивлюватись, і завжди будуть, як то кажуть, уїдатись будуть. Так що краще послухати, не зачіпати.
А. В. ⎯ Ці вже дивляться, як ти косиш, і шо ти косиш, та й куда береш, та й те так. Та кілько пасеш, та й шо. так шо дозирали добре.
⎯ Тобто, був контроль такий сильний, так?
В. В. ⎯ Контроль всігда господарів був.
В. В. ⎯ Та й мусів усіляко.
В. Г. ⎯ Та й мусили ухиляти та йти грати, та й бо жити треба.
⎯ Один музикант сказав мені навіть, що вони сказали йому раз, щоб, коли він не хотів грати, вони сказали йому, або грати, або не будете мати хату завтра! Це означає, що вони сказали, що вони можуть забрати хату від нього.
В. В. ⎯ Можуть, бо могли десь пришити до нього політичну, ну, просто політичну якусь там собі придумати, подивитись його прошле, шо які батьки, яка родина, чи хтось не був в УПА, чи в ОУН. От уже та й усьо, та й виселюють на Сибір. Це правда тоже.
⎯ Не можна було сваритися з ними, правда?
В. В. ⎯ Не можна було, бо.
⎯ Це така сила.
В. В. ⎯ Так, бо тут КДБ, в міліції тут не було права. Міліція ще міліція, но КДБ зачіпається так, що.
⎯ Ми записували одну жінку, котра за три слова її на 8, чи на 10 років на Колиму одразу.
В. В. ⎯ Так, так! це так.
⎯ А мабуть в вашому селі так само багато виселяли?
В. В. ⎯ Виселяли багато, дуже багато.
А. В. ⎯ Ой-ой! та й це не повернулись.
⎯ Так. А як ви думаєте, це виселення на Сибір, в тюрми, і те, шо людей вбивали, як це позначилось на народній, як би, музиці? на культурі? чи вона збідніла від цього? чи стала якоюсь іншою? Як ви думаєте?
В. В. ⎯ На культурі то може й збагатилось. Багато співанок складено тих людей, котрі потерпіли. Загиблих вже є співанки. Їх не співали, не можна було, це так у вузькім колі. Так що одним боком вона ще й збагатилась.
⎯ Але, мабуть, багато музикантів так само потерпіли від них, як ви думаєте?
В. В. ⎯ Ну, музиканти (зітхає), я вам скажу. не дуже потерпіли.
А. В. ⎯ Ми грали вибори, сказали грати з чоловіком. Та й там один сказав, шо ніби то провідник їх, то сказав, шо, якшо, каже, ви, каже, зриваєте, це так, каже, 3 роки, каже, вас чекають тюрми.
⎯ Якшо зриваєте вибори?
А. В. ⎯ Так!
⎯ А ви не хотіли грати?
А. В. ⎯ А ми не дуже се подчиняли, а то прийшлося, мусіли, бо.
⎯ І ви так само грали?
А. В. ⎯ Краще відіграти тих пару годин, ніж іти на 3 роки в тюрму.
В. В. ⎯ Було й таке.
А. В. ⎯ Та й мусиш і свої харчі їсти, та й ніхто тобі не платив нічо.
⎯ А там, коли ви грали на виборах, це коли треба було грати? коли люди йдуть голосувати це? чи коли це? чи постійно треба грати?
А. В. ⎯ Та постійно! чи тамки треба було грати, пока голосують.
⎯ Це зраночку починається воно?
В. В. ⎯ Від 6-ї години починаються вибори.
А. В. ⎯ А як ти ся забарила, то можуть ше й посадити на 3 роки. Та й люди мусіли йти голосувати. Це згори дивилися, хто куда, хто голосує, а хто мо й так, а хто, ееее! всьо було.
⎯ А в вас тут особливо було так міцно?
А. В. ⎯ В кулаці!
⎯ Так. Регіон такий особливий, тому так. Про жінок ⎯ музикантів ще раз скажіть. Чи ви знали ще жінок ⎯ музикантів?
А. В. ⎯ Ні, не було більш.
⎯ То та одна!
В. В. ⎯ То була сусєдка Ганна.
⎯ Курилюк, так?
А. В. ⎯ Оце Курилюк Анна Ігнатівна.
⎯ Вона грала?
А. В. ⎯ На цимбалах.
⎯ І жила в Ільцях, так?
А. В. ⎯ Жила.
⎯ І як люди приймали її? вона грала раніше, ніж ви?
А. В. ⎯ А раніше! я ше не знала грати. З братом іграла.
⎯ Вона?
А. В. ⎯ Так!
⎯ Ви бачили її?
А. В. ⎯ А бачила, бачила! Вона є на фотографії. Тут у шафі.
⎯ Є фотографії. Це давно, мабуть, в 20-ті роки, да?
А. В. ⎯ Та де в 20-ті?
⎯ Бачили, шо вона грає, і собі хотілося, так? правда?
А. В. ⎯ Так! а певно!
⎯ Дуже мало жінок було тоді в ваші часи, котрі грали?
А. В. ⎯ Ні-ні! не грали! не грали.
⎯ Це тільки тепер уже. Ви така була передова жінка, котра грала.
А. В. ⎯ Ми, наприклад, так. Я була, ми жили у Верховині. Тамки я маю землю, та й там ми грали були. А пізніше чоловіка забрали в Німеччину, сказали, шо як не йде, то наче буде кара всій родині, та й мусів іти. Та й тікали багато вже по дорозі. Но подумав собі, то шо, як тії німці мене, значить, дитину в воду, та й у тюрму запхають. Та й багато таких, шо оббиті були люди, та й запхають у тюрму німці, та й дитина буде просити в мами їсти, а це їсти нема, й ти сама голодна. Та й вже через це пішов пізніше написав, шо я попав, як миш у пастку тут. Гірко переживала се. Гірко йому, та й мені. Ну, та й вже так, так я перейшла, але тут ми жили, мати жили на тім боці. Та й перейшла тут. Там була записана в Верховині, а тут жила! Бо це вже за маму записала, я вже за маму тепер. Та й. Так шо товариші зачали, воно то було скрізь, но скрізь було землю всю передовбали, а мене не було (сміється).
⎯ А вони шукають, так?
А. В. ⎯ Шукали, бо нумер є хати. Прийшли там, ага! а хата це пустка, тут хатка! Ікону оббили, всьо, шукали. Пізніше допитувалися, допитувалися сильно, де тут така жиє, шо в цимбали грає? А там одна каже, так по вуличному називаю її, називала, вона вже вмерла, Сачєнко, та каже ⎯ а я не знаю, каже, такої! Є, каже, Недоходюк, каже, Ганна! такої, каже, нема, вона лиш одна, каже, в Верховині на цимбали грає. Та й оце в мене, та й прийшли. Но шо до того, то перешукали вже кожду дошку на дазі, перетрясли всьо! Но були бураки закопані, єма була надворі. Та й тоді дали спокою вже, кажуть її вже нема.
⎯ А шо вони шукали?
А. В. ⎯ Ну шо, бандитів шукали! називали наших бандитами! партизан. А ми якраз із чоловіком, уже чоловік вийшов, і ми пошли єйця платити оті, шо ото давали контогент, півтора сотки яєць. Та й пішли, бо хлопець якийсь прийшов, брат витянув, в нас не було курей, та й можна було заплатити грішми. То й ми дали гроші, а хлопець собі це все на свою руку взєв, та й отак він попав у тюрму, а ми мусіли ж обратно далі платити ці єйця. Та й пошли платити. А ті руські були у гостях у нас. Але були, та й перешукали тікось ми їх і не виділи, бо ми були в Верховині, а вони тут шукали. Хлопець в них був в хаті. Та й пошукали, та нема нічо, та й тоді дали спокою вже. Ні я їх шоб не виділа, ні вони мене. Ми оцим, значить, я оцим не була, бо я сама з дітей, я іграючи ходила.
⎯ А в війну, мабуть, не грали, правда? під час війни німецької не грали?
А. В. ⎯ Ааай! ні! як німці були тут, то ні. А вже і німці тут, то як вже ці прийшли. Та й вже то дето там після войни зросли оці підростки, дівки та й хлопці, та й було кому весілля грати. Але я ж, доки чоловіка не було, я грала з таким от Штилюком Іваном. Але він вже давно вмер. І ми уже ходили іграючи, та й так.
⎯ А під німцями, як хтось просив вас, як цимбалістку, без чоловіка, чи ви тільки з чоловіком грали?
А. В. ⎯ Це ні, це вже іграли вдвох там. Та й так. Тєжко се жило так, шо Боже збав! Боже спаси! І голод, і холод. І вбратися ні в шо, ні обутися, ой-ой!
⎯ Нічо не купити, так як тепер, правда?
А. В. ⎯ Та шо, як гроші виплатляли німці, 150 рублів отих, які.
⎯ Як уміли грати, інколи виручало?
А. В. ⎯ Я то була на сапанню, та на шиттю там, то таким нічо не заробляла. А на цим я животіла непогано.
⎯ Це було після війни?
А. В. ⎯ Після.
⎯ Після війни можна було грати?
А. В. ⎯ То на весіллях.
⎯ На весіллях? ааа! І вони давали за це їсти?
А. В. ⎯ І давали там зерно, хліб. Хто шо міг та й мав. Бо то так не було. То один час так було, шо, ну в нас тей год буряки кришили і варили, бураки. Та і голубці, ну, звичайно, там м’яса цього не було, м’яса не було! Такий з ячменю пенцак товкли люди, та й наварили, та й так чуть лиш і їли трошки. Бо це мяса нема! та де! Це в нас Кессе у четвер корову взєли, а в понеділок чоловік прийшов. Та й це у німців було шо, це нема, аби багаті, коли хотів, тоді продав корову. І це лиш вийшла картка, подай! Та й за це нічо. Дали жать люди гарєт, та йдуть на сотки, та й косу або серп, один должен жити. Ну, я взяла серп. Та й отак за корову дістали, та й пішла. Та й друга откольчована, вже й друга налагоджена. Але я, ми не знали, та й всі люди, байдуже собі. А це, і це не моя корова, і корова ця вже або пропала, або здохла, або шо то, і шо би було. Били би так, шоби! а то і застрілили б. То страшне було. То так я се переживала, шо кажу вам, шо я аж навіть.
Слава Богу, шо ви до того часу не вродились, у той час. Бо ж ви молоденька дівчинка. Але так уже ці прийшли товариші, то вже тут сіно заплати, податок заплати. Барабуля шось вродила, заплати! Даєш ⎯ давай! а як не маєш дати, то заплати. Це всьо було. Це так вижимали, шо, шо аж. Так у один чес прийшли ми з хлопцями грати до якогось Ганчиного Івана. Відіграли ми, ідемо, а це руськіх так, отак ідут. Із такими якимись байпіками, та й скрізь у скрізь пихають, пихають, пихають. Геть скала ⎯ не скала! рівня ⎯ не рівня! обич ⎯ не обич! усьо, ідут. Та й ми.
