Мартищук Василь Федорович, 1943 р. н.

— Але так, шоб ви у свого діда безпосередньо училися?

— Не було такого, не було. Чому? Потому шо дід помер у 48-му році, так внезапно. В общем, він так раптово помер. Я то пам’ятаю добре, і той похорон. Я ше хотів дуже йти на похорон, но тато взяв старшого брата, а мене не взяв. Я так плакав, пам’ятаю, як будто то вчора було. Скіко я тоді мав, 43-й, я 43-го року народження, значить я скільки, я 5 років всього мав, а вже яка пам’ять добра, шо я запам’ятав. Ну так, помер дідо, а я вже це від мами.

Потому я вчився у сина, дідового сина, Михайла. Це вже мені як дядько, або вуйко по-нашому, по-карпатські називають. Я вже в нього проходив 3 роки стажировки, вчився. І різьба, і по скрипці. І грать він на скрипці вчив, бо він музикант був такий весільний, гарний був. Я в нього пройшов цю науку. Він мені саме більше дав цього родинного джерела. Саме більше цього. Я йому преклоняюсь, скільки його згадаю. То є для мене, як сказати, як другий батько. Отак. От він мене вчив.

Ну, і після того я дальше так, шо я працював у Косівській художній майстерні. Ну, там виготовляли і це го, сувеніри. Різьба, інкрустація, отаке о. То я на рік змушений був виконати одну або дві скрипки поза планом. Це в мене, в общем, як его таке в мене. То я це тіко хотів пограть на своєї роботи скрипкі, і полюбуваться, як то, чи то лишилося того корня дідового.

Ну, а з часом у мене покращилося. З часом так і музиканти вже провіряли. І вже в мене в скрипці добре, добре було. Но то, шо добре, то це раз, наші люди казали. А коли я вже пройшов у Москві, у італійських майстрів вчився, то я аж тоді зрозумів, шо є добре в скрипці, а шо недобре.

— То ви, я розумію, добре засвоїли науку, від свого діда менше, але від вуйка свого, і ви вже вміли так робити скрипки, як вони робили. Але тепер бачу, шо ви досягнули значно більшого, видно, ніж ваші попередники. Ви могли так сказати, яка от є різниця в тих скрипках, які робили ваш дідо, ваш вуйко, і тими, які ви робите вже скрипки? Як ви цю різницю могли би пояснити?

— Таку різницю то можуть просто відрізнити спеціалісти такі високого класу, як в нас, в яких я вже вчився. А так, як у нашому краю, то нема таких високих спеціалістів. Добре, каже, прекрасно грає, музиканти то їм це всьо. А взагалі по цьому то великі-великі тонкості  секрету є, особенно узяти, наприклад, верхню частину обробки інструменту. Це естетство називається. Всі тонкості, всі кайомочки, всі ці зводи, в общем, все, навіть дерево підобрати. Це є надто секретно, це всьо должно знати.

А потом уже взяти внутренню апаратуру звукову. там надто-надто дуже тонкості всі. Кожні пів міліметра там роль грає на звучання. То, якшо от порівняти ту, шо дід робив, то в той час воно добре було, це 35-й рік, 36-й рік так от мій дідо починав тільки з 20-го року, і так робив до війни. А вже зараз яку я пройшов школу, я подививсь на дідову роботу, в мене є дідова робота скрипка, от, то які я зараз виконую по тій школі, шо я вчився уже в італійських майстрів, це земля і небо.

Я як подивлюсь на дідову, то я зразу всі вижу недоробки. Ну, шо ж то, але такий тоді час був, шо, слава Богу, шо люди ше тоді мали вже уяву і приближення, дід то фактично він проходив школу. Він мав книги такі старовинного латинського, він то читав, на польській мові правда. І там скрипки були замальовані, він по цих книгах проходив школу, це факт, шо було, то було. Ну бачте, це така тонка робота скрипки, шо треба всьо життя вчитися. І шукати секрети, й секрети, й секрети. І дійсно може комусь дістанеться з наших майстрів нового покоління, шо дорівняється до Страдиварі Антоніо. То є пошук.

— Я просив би вас розказати трошки, як ви робите скрипки? з чого ви починаєте? як ви обираєте матеріал? як ви з ним працюєте? як довго він сушиться? і так далі, значить. Тобто, процес.

— Технологію, технологію.

— Від початку до якогось завершення. Трошки так, дуже коротенько.

— Ну, наприклад, скрипка складається з 70 частин, от. На скрипку, яку я зараз виготовляю, то йде 6 сортів дерева — явір (клен), смерека (піхта). Дальше береза, вільха, чорне дерево, палісандра. Оці дерева, на яких скрипка моя будується. дальше. основне дерево тут явір. Ну, явір іде нижня дека, обіджайки бокові і шийка, головна. Верхнє деко смерека. Скрипка побудована на базі людини. Хребет костяний, а живот шкіряний. Так само і ми. Колись такі люди були дуже тонко до природи припасовувались. І так само й інструмент збудувать, дерево говорить людським голосом. Хто б сказав, ніяких проводів, нічо нема, прошу 4 струни і до чогось добавлю. Скрипка це є царівна музики світового значення. Всі, які мелодії є на світі, вона виконає, скрипка. Тілько пальці і голова. Наскільки це є зближено до людини, скрипка.

Наприклад, коли вже я починаю виготовлять скрипку, значить треба мені мати матеріал заготовлений. А матеріал треба мати не менше, чим 5 років шоб він сох на висоті, від землі дальше. А чим більше років, тим краще. І 50 років, і 100 років, лиш би черва не поїла. То з того виготовляєш, наприклад, такі от, нижнє деко обробляється, заготовочна ця робота, в столярному порядку такому. Потом вибираєш всередині. І я її ставлю на повітря там, на сонце. Наверху в мене он сохне тоже заготовлене, вже готове до використання. Це заготовка така з дерева, там є ззаді шиєчка обрізана, прошу передати її сюда. Отака шиєчка, тоже обрізається оце всьо. Ну, й отак ці всі канти, фаски знімаються. шоб легше наводить, шоб воно скорше сохло. Бо як сонце, я обично на сонці сушу. То промінь сонця, воно скорше дерево про, наскрізь пробиває, і воно піддається сушкі краще. То це є такий порядок.

Так само і деко тоже, вибираю зсередини. То там вибираю, і з наружної сторони тоже вибираю, шоб вона примєрно так мала 8 мм товщини, тоді вона вже скорше дозріває. Бо сонце сильно — сильно вліяє на дерево. От напрімер, у дереві є всякі ж і вологість, і всякі такі вот від, хто знає, в якому воно місці рубане, шо лишається від його природного соки, і ті соки сонце випаровує. То дає сонце багато таких.

Ну, там вже попечайки заготовляю, от. То такі ось попечаєчки. Це попечаєчки вже вигинаються за форматом по формі всьо. Тоже це сохне. Ну, це вже досі сухе, бо воно тонесеньке. Але все одно склейка йде, вже тут всі, всі, всі тонкості це вже для того, шоб клєй ше висох добре, бо клєй, він тоже на воді в мене, як не як це так спокон віку. Водяний рибний клєй називається. Але він, якшо висихає, то вже там все.

— Це ви самі робите і клей, і все?

— Так, так! то всьо. І лак. Ну, і коли вже починаю тонкость усю виводити, ну то вже на верстаку я роблю це все, вручну отакими різцями, от. Тут різців є, тут, там різців. І це все вручну.

— Це ви самі собі робили ці різці?

— Так. Це всьо, різці і цей станок, то всьо я собі роками збирав. Я після армії пішов, прийшов вірніше, і я почав ту діяльність, інструмент в общем виготовляти, складати. Бо там в мене дідо, от, так в мене вуйки тоже мали майстерню, так і тато мав тоже. Це всьо починати нада з інструменту. Все приладдя треба мати. Ну, дешо в магазині можна купить. Напримєр, таку ножовочку, такі тисочки, таке примітивне. А так усі інструменти це свого виготовлення.

Ну, скрипку, скрипку дальше продовжується ну низ, в першу чергу низ робиться. Затим обичайки отдільно у форматі робиться. Склєйка ця, опасовочка. І приклєюю одну половинку. В мене на половинці формат. Є майстри, шо цільні роблять, а в мене на половинці. Чому на половинці? Тому шо я робив на цільному, наприклад, да, як оцей формат, є різниця. Бо ти склєюєш загально вже корпус обичайок до нижнього дека, то частічка міліметр недохват, або перейде, або не дійде, розумієте. Там уже дуже швидко клєй хватає, і там є вже недостатки. Я вже це не люблю, шоб мені недостатки були. То має буть оця кромочка як одна вилита, всюди одинакова. Значить, рішив я по половинкі. Половинку одну склеєв, потом другу. Потом кльоци вже, нижній і верхній кльоц наклеїв. І тоді воно получається точно рівненько.

І верхнє деко уже продовжую. Ну, в верхній деці то вже пружини безпалік називаються. То ше тут великий секрет є, ото дирочки. То б сказав — та шо то таке? ну пустяк. Нє! міліметр зробити вужче, ширше, велика різниця у звуці. Бо дека більше всього у скрипці грає верхня. Вібрацію дає. Вона смерекова, вона мягка. І от раді тої м’якості треба правильно оце знайти пружини байка, то, шо звук хоче. І от саме деко голосників правильно сформувати, зробити. Ну, там товщини вже де тоже роль велику грає, от.

Ну, білу роботу вже виконав всю, потом іде ґрунтовка інструменту. Це називається ґрунтовка для того, шоби закрити дерев’яні пори, шоби лак не попадав у деревину всередину. І за друге колір мона єю дати. Ну, і після ґрунтовки накладається лак. От лак уже треба тоже.

Я багато років працював над лаком. Потому шо лак, ви бачте, майстри вчили — вчили, а от дають, кажуть такий простенький лак, но я його уведу, в мене звуку не дає він. Нема того звуку, шо йде. А вже його лак я бачив, ну то другий лак, прозрачний. Він повинен в общем, як скло, шоб ту глибину всю бачити. А вже як робить лак якийсь неопитний, то він намучений, лак. І дерево, особенно смереку, забиває зовсім тон. То зразу майстри замічають, і музикант баче. І від лаку звук заходить. Він, лак, на інструменті прожив, інструменту 200, 500 років, 1000 років, но шоби звук не мінявся, лак був м’який всі століття. Це природній натуральний лак. У лака там ефірні масла, можжевеєве масло, лавандове, терпатинове масло. Смоли так копалин, мастіка, андара. Навіть живицю карпатську можна добавляти. А є такі тоже смола, як бальзам тоже.

Ну, і ці складники всі це треба знати, яку пропорцію, і це варить. Потом охолоджується. Через добу другий раз його варить. два рази. А там вже при варці добавлєєш ще масло там. На пробі на деревині я пробую це все, пальці. Уявіть собі, це всьо щупом повинен майстер відчувати. Його в’язкість, шоб не загустий і не зарідкий був, і скільки варить.

І потом уже, коли зварив другий раз, поставив його, напримір, я варив вот в такій кружечці. Але кружечка має банний порядок, водяна баня називається. Бо інакше це би загорілось. Водяна баня це я можу, от бачите, от ше є їдна така кружечка. І це ставлю сюда, наливаю води, от, і це в воді вариться. І правда помішую, такий є в мене тут, от якраз і ложка, хтось казав ложка, нє! отаким о дерев’яним. І мішаю його, і підтягую каплю. Впаде з нього капля, я вже бачу, яка капля, чи густий, чи рідкий, чого якого компоненту добавляти. Отак і лак створюєм.

І коли вже другий раз зварив, вибираю це в ванночки і ставлю на форми, отак дві доби треба, і три. Ну, тако до п’яти день потримав, і всі осадки сідають на дно. Так, всі осадки. Бо в смолі є в кожній там якісь такі во кусочки там чорні, таке во, шо то не потрібно. Получається чистий лак. І потом його через фільтр вливаю вже в бутилочку, і появляється в нас уже лак от який. Оце естетичний лак.

Можна наносити кісточкою, можна тампончиком, це вже, як. Ну тампончиком більш економно, але не всюди тампончиком дозволяє. Дозволяє, наприклад, деки можна тампончиком, верхню і нижню, а от обичайки і головку то помазком і пензлем. Я таких наробив пензликів каланковіх. Ото великого розміру, а це вже йде менший. Ото таким методом.Це іде для деки помазочок, але нижня дека тако покривається, тілько тако. А верхня вже за слоями, верхню з смереки отако.

А наприклад повичайки так раз, і більше не можна їхати! Ну, один раз! Бо, як другий раз пішов, всьо! уже лишиться пятно. І починаєш тако чуть, бо це дуже заокруглено тут. І я закінчу раз! і облив, усьо. А вже головку саму, то тут уже її менше, і то вже тоже обливаєш так. Особенно оці кути, то скрипку лак повинен облити так, як скло! І потом, коли вона на вологі буває, то волога не вбивається до клєю, вона як щит від вологи, оцей лак.

А якшо тампоном би це покривав, то уже оці усі кути, то тампон туди не залиє. То вже недоробок називається. он прошу скрипка одна, і ця друга, ці вже дві готові. І третя тоже. Отам облито всьо, як повинно бути, тому шо там комісію проходив. перша комісія це по роботі, і вони все бачать. А! ну всьо, каже, тут виконано, тут претензій нема. А друга на комісію вже йде, звучання провіряють. І загальний порядок.

— А скажіть, будьте добрі, от ви зараз робите скрипки, от для кого ви зараз робите? Для кого ви зараз робите скрипки? як на сьогоднішній день. Ці всі скрипки, які ви показуєте, кому вони призначені? Як ви думаєте, в кого вони будуть?

— Перша ця скрипочка, це Оксанці, дочці зробив.

— А вона в вас музикант?

— Вона якраз поступила зараз вже на роботу після закінчення училища, і повинна мати свій інструмент моєї роботи. В неї був моєї роботи інструмент, але вкрали. Скрипочку вкрали, да. От такого  порядку, як оця, була. І вкрали, а шо ж, бачите. І прийшлося мені уже другу робити. Вона правда закінчила вже на другому інструменті, такий простіший я взяв у нашого музиканта Грималюка, Могура, він мені дав, я підправив його, дитина вже закінчила. І за той час, це вже рік тому, як вкрали.

— А ви ще робите для кого?

— Роблю я для музикантів! зараз як.

— Яких музикантів?

— Роблю ну для таких простих музикантів. він подивиться інструмент і каже, шо шкода такий брати на весілля (сміється), таку красу. Бо знаєте, весілля то є так от. А отак, як консерваторні музиканти, класичні, високого вже рангу музикантів, вони цікавляться таким інструментом.

А другий раз я від Московської фірми, там в мене, як кажуть, уже стаж є, уже я 12 років там відпрацював. І я для них виготовляю, бо врони мене там забезпечають і усіма необхідними матеріалами. У нас тут немає, я од Москви кормлюся отими всіма матеріалами, так. Смоли ці масла, ці всі дерева, наприклад, чорне дерево гибен, от, це всьо, пацанлер, це в нас тут дерево не росте.

— Але й народні музиканти, вони грають на ваших інструментах?

— Є, є, є вже! в Карпатах багато. та взагалі мої скрипки вже і заграницею є. До речі, цю, шо вкрали скрипку у Оксанки, тоже заграницю вивезли. І вже казали з Франківська хлопці, але шо ж, от. Так, це.

— І ще останнє я б хотів питання вам задати таке, значить, ну може трошки не дуже делікатне, але ви робите такі скрипки, це безумовно цінні скрипки. Ваш заробіток коло цього, можна думати, шо він непоганий. А з другого боку я бачу, шо до вас приносять коричневі такі скрипки вже зжиті, ви просто занімаєтеся простим ремонтом. А чи не здається вам, шо це якась витрата ніби то часу? чому ви тим займаєтеся? для чого ви робите такі речі? отакі ремонтні роботи? То ж не є оплатна, напевне, робота.

— Ну, так дійсно, от в мене скілько тіх наших уже радянських скрипочок фабричних, це учні приносять шкільні. Ну, я як митець уже по скрипічному ділу, я вже відчуваю, що дитина це мій майбутній музикант. Ми спілкуємось разом. Тому шо, якшо я йому скрипку не відремонтую, значить він тоді від музики відстає уже, він може й залишити музику. Ну, і на це батьки більш, бо як не як багато батьків люблять музику і на цего дитину націлюють так. Це всьо правильно. Тому я змушений дитині помогти, і всьо, і безкоштовно. Я не питаю ніяких грошей, бо я знаю, шо я тоже із таких людей виходив. І я змушений це дитині помогти, і ремонтувати, і хай грає. Хай радіє наш світ.

— І самі музиканти також до вас звертаються?

— Ну, от є  в сінях одна скрипка ремонтувати, там у другого, там у третього. Ну, часу в мене робить нема, а шо зробиш, шо зробиш? Людина, я розумію, як шось я бажаю і мені людина піде на уступки, як я задоволений! Правильно? так і я должен тоже.

— Могур у вас ремонтує свої скрипки?

— Я Могуреві зробив гарну скрипочку. Правда, старовинна такого німецького майстра Брудера, но добра, прекрасна скрипочка. Ну, він іще хоче Штайнера, шоб я йому зробив Штайнера. І я йому буду це робити, бо я в нього вчився на скрипкі грати. так шо він мені учитель, о, і підтримати тоже, хай дідусь тоже радує наших людей.

— Він тепер в капелу пішов грати, то треба, шоб мав з чим. То правильно.

— Так, так, я вважаю.

— Скажіть мені, а як ви робите саму скрипку, коли ви вже перший раз чуєте її голос? як вона в вас вийшла, не вийшла? коли перший раз ви її вже чуєте? як вона вже, коли ви робите над нею? чи коли ви вже її зробили?

— То я можу вам сказати, як оцю лакую скрипочку, то я по тону опреділяю, який на звук буде (стукає по скрипці). Отакий звук, наче на півтона верхня дека нижча по настройці повинна бути. І так воно. І я вже уявляю, як вона повиння грати, чи м’який звук буде мать, чи має жосткий звук, чи як воно. Ну саме главне вже, коли вона висохне. Наприклад так, як оце вже вона висохла. Ну, ше лаком звук регулює. Лаком як, бо слоїв, наприклад, я покриваю 22, може буть і 24 слої, 25 слоїв. Від слоїв залежить. Це вже настрой. Но тоже я тако, вона мені сохне, а я ше постукую. Чим в нас слой, тим у нас вище тон цей іде, і я до опредільоної точки дохожу.

— Підводите її?

— Так, так-так! От чого не можна на старовинних інструментах, не дай Бог, лак знімати? тому шо вони всі настроєні лаком звучання. То не так, шо собі покрив, і всьо фабрично. Та ні! це просто виконується ця вся технологія, але шо для звуку там нема. А майстер якшо вже досвідчений, він тільки тако.

— Ну, але все-таки приходить той момент, коли вона вже готова!

— А коли вона вже готова, так.

— Вже можна брати смичок. Шо ви собі тоді пограєте? ану покажіть, шо ви тоді собі заграєте, як уже ваша скрипка є готова. Бо ви є перший, хто на ній грає, я так думаю.

— Так, я должен її провірити, як вона звучить.

— А смичок такий тоже я зробив для скрипочки обкатувати. Давайте попробуєм. Можете взяти інструмент, я вже навіть боюся своїми руками брати.

— Заграю на скрипочкі “Анна”, “Анна” назвав, це дві скрипки, які були у Італії на конкурсі. В 1988 році, місто Крамонія, конкурс називався імені Антоніо Страдиварі. Принесла мені славу, он диплом який гарненький, і який зараз той інструмент цінний. Зараз долари коштує такий інструмент. Але шо я вже, якшо прийдеться колись продать, то з дипломом продам. Оригінал у мене, а такий то буде продаваться. Ну поки що я її продавати не збираюся. Тому другий конкурс буде слідующий, я готуюся тоже до того конкурсу. І як воно вже прийде, та скрипочка. Але все одно “Анна”, як мама,  це є шось для мене святиня, святиня да.

— Це то ж мама від вас хотіла?

— Шоб жила мама зараз, побачила на це творіння, вона б не повірила, шо настіко людина може себе вперед трудом провести.

ГРАЄ.

— Коли ехо якесь зробить, ти слухаєш, як вона вдарила. Счас я на  секунду, 1, 2, 3, 4 скіко секунд. Я вже опредєляю, шо той в дальнійшому інструмент може за звук давать. Я заграю карпатських, наших рідних.

ГРАЄ.

— Отака наша, моя доля вірніше. Працюю, а тоді душу лікує музика, пограю — пограю. Ви знаєте, отак буває в мене, ну такі дні в кожної людини бувають, ну, якийсь тяжкий день, шось мені і до роботи не береться, і всьо. Я возьму скрипочку, пограю. Ви знаєте, так, як би медом по душі. Всьо знімається. Якось наче зовсім в мене другі думки появляються. І шо то є музика, духовність! шо наші колись діди, прадіди, батьки, обов’язково в хаті повинна бути скрипка. Це в них було святе. І дійсно, люди цим себе лікували. Усякі, в общем, тяготи, всьо забувалося в ту хвилину, і людина себе духовно наснажувала так, шо вона жила і 100 років, і може й більше. Музика то це є перша пілюля для людей. Чи там пісня, чи танець, воно людина собі енергії нової надає, заряд називається такий. А якшо без музики, то скучно жити. Правильно? правильно.

— Не може ніяка пластинка, ніякий телевізор замінити того, шо людина сама грає.

— От погано зараз оцій молодьожі, видите, як воно світ обернувся, шо оця молодьож зараз, вона себе не годна вилікувати. То, шо він на пластинці почує, пограє, це його не удовлєтворяє. І він границі не має, тому йде на всякі ото грязні діла.

А якшо би він узяв інструмент своїми руками, там на гітарі чи на баяні, на скрипці заграв, він би відчував, що він труд вложив. І душа би прийняла піти на якусь радість. Ви розумієте, от чому погубство людства є, це є страшенний гріх, шо воно отако з дитинства пішло.

Шо та пластинка? Це є чужий труд, він же як споживач всього навсього. Але ж цю всю музику то ж наші предки, і батьки, і ми вже будуєм, а вони  шо роблять? Ну, так візьми музика то є піща. Так само, як і кухарка готує піщу, так і спокон віку, відколи людство, доки й піща готувалася різного колориту. Правильно? Так само й музика та сама, люди повинні видобувать.

А таке, як то ансамбль, ансамбль, ансамбль, він грає програму. А то, шоб він пошук свій робив, оце то да! це є перламутр! Вище достоїнство! Пошук, пошук, пошук, кожен музикант. Бо кожен музикант, він такі чудеса творить, шо в нас сьодні дуже мало того лишилось, но ше є трошки. В архівах.

— Шліфується душа.

— А як же? так, то є для душі дуже багато.

— Так, дуже гарно. Дуже дякуємо вам, ви сказали дуже важливі слова, які ви сказали, то треба було те.