Юрій Фединський, 1975 р.н.

— Що там діється. А скажіть два слова про вашу освіту в Америці.

— Ну, загально класичне фортепіано, як виконавець вивчився, бакалаврський. Навчання в загальному таке, таке американське університетське навчання добре. Але потім у Львові, в Києві ходив теж дивиться консерваторії, як викладають. І досвід інший. Мене гарно сприйняли на один рік. Півроку я був у Львові, потім півроку в Києві. Потім знайшов Київський кобзарський цех, і дуже зацікавився працею з ними, їхні дослідження. І зробити інструмент, і кобзарювати по традиціях. Ще торбан був цікаво, і репрітоне торбан. І цього.

Але щоправда, коли я приїхав туди у 98-му році, найбільше цікаво було працювати з українськими рок-н-рол ансамблями. Бо я мав 23 роки, і Гайдамаки, вони мене запросили бути гітаристом. І багато років проведені кобзарські такі дослідження і навчання, практика. Там була така думка, як створити український рок гурт. І після Гайдамаків це стало Карпатяни, де я грав на електричній гітарі, і інших інструментах. І бандури, і співав. Потім хор козацький, де я вже склав гітару, і тільки бандура, кобза, басоля, бубен, свій спів.

— Ви кажете Хорея, так?

— Хорея козацька, так. І потім інші ансамблі, як Древо, де ми тільки співали. Або гурт Крячківка, де і танці, і східний український спів.

— Ого! ви так багато пізнали, правда?

— Багато! ну це 23 роки я був уже зайнятий.

— Так-так!

— Кобзарство завжди було, але паралельно були ансамблі. Із ансамблів там багато всього, що можна додати до кобзарства. Хоч останні 6 років я зосереджений на самім кобзарюванні по світу, і не тільки кобзарський репертуар. Це основні такі теми, але теж репертуар торбана. І навіть свої такі імпровізації, спекуляції може, чи творчість. Я стараюся це не так багато робити, але ми мусимо це зробити, бо що я маю на торбан? це майже нічого не залишилося. І на бандурах від Ткаченко я стараюся такі дума “Вересай”. Але досить складно за фотокопією його інструменту, і ноти від Лисенка. Так що треба

— Відтворити

— Заповнювати картину, і щоб це був повноцінний такий, дійство для людей. І щоб вони послухали це і не йшли додому. Це теж так, що мають бути різноманітні програми, але в камертоні, як то кажуть.

— Так. Тобто, ви тепер, власне, це дуже цікаво ваш такий, скажімо, теперішній американський тур. Кобзарі нормально традиційні в Україні в кінці 19-го століття, на початку 20-го століття, коли це було як більш таке природнє, вони ходили, умовно кажучи, цей тур мали від села до села, від церкви до церкви, до собору. Співали для людей. Так само заробляли, щоби прожити, свої сім’ї прокормити. Чи ваш американський тур якось паралельний до того? чи це ваше таке закордонне кобзарство?

— Так! це створений, як відновлення кобзарства на першу чергу. І всі ці моменти, що ми знаємо, що відомі про кобзарство колишнє. Я хочу знати ці моменти. Я хочу цю філософію знати. Я переконаний, що ці люди мали свої технології, і це був, це все на користь для мене. Я хочу їхні місії такі продовжувати. І наскільки певні моменти невідомі, то має бути теж спекуляція. І я і тут в Америці, і під час війни тут є реконструкція, можна називати. Але духовні традиції реконструювати це є певна специфіка. І питання до Бога — як треба це зробити? Що треба робити зараз, і куди треба їхати? Але це теж дослідження. Це теж, коли ти просто йдеш кроками традиційних кобзарів, і уявляєш, як вони би в певній ситуації робили певну працю. Ми це теж називаємо еджікері кесендж. І чимало можна знайти. І навіть я впевнений, якщо ми помиляємось, що кобзарі зовсім не так зробили б, ми експериментуємо, ми шукаємо, і ми знайдем. І те, що твориться, може це зовсім не традиційне кобзарство.

— Ну так, але й час змінився.

— Але нічого, може це й потрібно. Інший час. Це має бути інакше. Якщо це буде жива традиція, це багато треба спробувати нового. Так само, як і кобзарі би зробили. Кобзарі, коли мали можливість на металеві струни, вони перейшли. Бо з’явилися гучні мотори і всякий шум. І фактично всі перейшли. То не дуже фундаментальний такий крок.

І виявляється, що так, їхня місія була головна, а не бути якимсь там. Ну, там є певний протокол, той, що важливий і не важливий. Важливість зберегти традиції, теж важливо бути чутно. Важливо, щоб їх побільше почули, і ефективність їхньої праці. І я теж створюю своє кобзарство на то, що я вважаю краще. Я не спиняю диктатурою нікого, як там робити, я беру відповідальність за свою працю, вчинки. І знаю, що це є дослідження. Ми шукаємо, але переконаний, що ми знайдемо багато всього корисного. І в загальному за ці 6 років величезний успіх, я би сказав. І я думаю, що кобзарі дуже гордилися б, що з’явилися послідовники.

— Я думаю, що вони були б горді, що ви несете і по світу. Як серед іноземців сприймається бандура, торбан?

— Чудово! Я би сказав, що не гірше, ніж українська діаспора. Інколи краще. Але не гірше. І я маю практику, як для іноземців кобзарювати, і щоб це було ефективно. Я ретельно розказую про тексти, бо вони всі базовані на текст. І вони розуміють, і я пояснюю, чому я співаю по-українські, чому не можна просто переклад. Що я насправді дороблюю, це не просто, це не є ентеретеймент, це не шоу. Це не є навіть концерт. Це є такий дійсно дух такий предків захований в цій пісні. І дух тої країни, так званої колишньої, традиційної України, що можна пізнати через кобзарство.

— А коли ви повертаєтесь в Україну, чи інші, молодші кобзарі питають вас, як був тур? чи ви збираєтесь так, розглядаєте, як то було?

— Цікаво, що в Україні не так зацікавлені туром.

— Правда?

— Бо більшість українців, я думаю, це люди, кому важко доїхати, або складно, або неможливо. Так як зараз чоловічі кобзарі не можуть.

— Виїхати.

— Бо вони чоловіки. І вони не мають американських паспортів, як я маю. Не дуже часто питають. І журналісти українські не дуже хочуть знати про тур. Коли в Україні зроблені справи, їм дуже цікаво. Вони вірять в це. Коли закордон, може є така думка — о! це за гроші або інше.

— Так, так!

— І навіть самі, були такі люди, хто і навіть собі, навіть мої колеги кажуть — ооо! ти йшов туди за гроші! о! це погано, це не місія, це такий економі! І дивні речі думки, що українські кобзарі повинні бути тільки в Україні, а не закордоном. Такий абсурд для мене. Тим більше зараз, коли потрібна підтримка американського народу. Це є культурна дипломатія. Зеленський цим не займається. Він гарно по-англійські, він каже, і молодець Зеленський. Але кобзарство зараз це є, я є тут! отут є моя Україна! Грошей, так! Я приймаю пожертви, і це тур, я передаю це на український захист. Це для нашого кобзарського цеху. Інші кобзарські цехи, коли я пропоную теж кошти, якшо треба, якшо комусь треба на фронт, я можу їм возити. Можу дати певні кошти, щоб вони самі поїхали. Але теж для Збройних Сил я спитаю в моїх друзів, шо треба, і я буду купити ці речі, і сам возити на фронт. І я хочу, шоб мої друзі додому. І навіть є трошки коштів для моєї родини, щоб ми поїли!

— Так!

— Ну, це трошки смішно, що о! ти збираєш кошти для себе! Так, але це моя професія! я так і живу. Я живу в українському селі там 20 років, то я не маю спонсорів і грантів, і всяке інше. І це приємно, якщо є щось. Бо багато років, фактично всі роки в Україні я не заробив нічого.

— Від України?

— Це мені коштувало.

— Так, так!

— Це який прибуток? я не шукав той прибуток. Закордон мені потрібні, я маю 5 дітей, і з’явилася потреба мати кошти (сміється).

— Це дуже цікаво, звичайно, ви маєте 5 дітей, і одружені, і живете в Крячцівці.

— Крячківка.

— Крячківка село. А як це, як вам тепер порівняти, скажімо, українське життя з американським? Можна не порівнювати, це таке.

— Ну, моє життя у дорозі, ось як воно є. І це прекрасно! кожен день інші люди. Інші громади. Інше місто. Вони мене слухають. Я можу експресію свою дати.

— Ви дуже добре робите це, як артист.

— Дякую!

— Я слухала вас, цей виступ 4 червня в Мішін Арт Центрі, Канзас Сіті. І це було просто прекрасно. Як ви тримаєте публіку, дуже позитивна енергетика. І співаєте дуже сильно. Я все запитувала чоловіка, як голос? а як це? — Дуже добре, дуже добре!

— І це від самого Нолла, це дуже серйозно! І радий вас побачити там. Але порівняно з Україною, я маю інше життя. Я з дітьми. Село. Я нікуди не виїжджаю. Ну, інколи ми їдемо десь по Україні, побачимо якісь акції чи культурні події. Але частіше я сиджу. Я займаюся кожен день. І може ремонтую хату. Може будую дитячу кімнату. І майструю інструменти. Я працюю на Мамаївка, так званій. І я дуже хочу доробити. І учні хочуть, щоб я був, щоб міг то робити. І під час турів я знайду багато студентів. А зараз жінка з Детройту приїжджає [на літній табір].

— Учениця?

— Волонтери в першу чергу, і здається ще декілька волонтерів знайшов, шоб вони зараз приїхали. Це американці. Один українські корені і польські має. Але я можу і бути вдома, щоб ми майстрували, і вони захопляться. Я розкажу, шо в нас є такі рухи, і табори, і фестиваль. І я маю іти пошвидше додому, шоб були той фестиваль, і табір, і все. Бо це залежить від мене, від мої праці. І фестиваль це три тижні це мало часу. Але я маю 9 років практики. Я знаю, як кого просити і приблизно, що буде. Так шо.

— Напевне перед війною приїхало багато також іноземців до табору, ні? перед війною?

— І під час війни.

— І під час? правда?

— Не менш активно. Тільки що Олег Бут скінчив, і Олеся Чайка скінчила їхні інструменти. І Зорі Амелейко, так звані зі Львова. Ми мали дуже активний табір рік тому. Ми майстрували, не знаю, місяць може. Потім вони поїхали на фронт. Так шо не менше, ні! зовсім не менше. Бо зараз люди хочуть чимсь займатися. А бути в таборі це є ближче до теми захисту України через майстрування. Вони хочуть щось робити, а що робити? кобзарювати. Нема інструмента? майструй інструмент! ідем на фронт! І так, як Олег Бут робив. Він під час війни майстрував чудово інструмент. Фактично так, майже повністю під час війни. І навчається грати. Він вже має цілий каталог, його композиції, і народні такі твори. І він останній раз восени ми були в Харківщина, і ми повністю для вояків там, він кобзарював на Мамаївській кобзі. І це його діяльність під час війни. Він майструє і кобзарює.

— Прекрасно. Прекрасна ваша робота, шо ви робите. Я сподіваюся, шо ми зустрінемось в Україні. І я побачу ваш табір. Дуже б хотілося.

— Так, приїжджайте!

— І будемо співпрацювати. Правда?

— Чудово! дуже дякую!

— Дякую!