Потапенко Мотря Тимофіївна, 1920 р. н.

⎯ Довгарівка.
М.Т.: То значить Шутівка. Тоді отам є закоулок Гришківка. Де жили? на Гришківці. А туди ⎯ де жили? за річечкою! А осьо уличка єсть ⎯ за річкою. А оце осьо улочка, то це Свиняча считається.
⎯ Мотря Тимофіївна, чи ваша сім’я жила в одній хаті? чи було кілька хат?
М.Т.: Ми в одній хаті, в одній.
⎯ А скільки це було кімнат?
М.Т.: Дві. Дві кімнати.
⎯ Давайте трошки до колективізації. Батько й мати працювали в господарстві?
М.Т.: В господарстві робили.
⎯ Чи ви мали землю?
М.Т.: Мали землю. Мали 3 гектари.
⎯ 3 гектари.
М.Т.: А тоді як тягали в колгосп, то батько не хотів іти поступать. Батько хотів, каже ⎯ де люди, там і я. Мати не хотіла. Тоді вони зачиняли батька, батько лежить на соломці в хаті, не тільки батько. Ото ж хату таку обрали, і туди їх і ззивали на ніч. І ото там як розпишешся, то йдеш додому. Не розпишешся, уранці йди пороби і опять на ніч туди. Да.
⎯ А ви мали 3 гектари землі, худобу?
М.Т.: І корова була. Коняки то в нас не було.
⎯ Корова. Свині були?
М.Т.: І свині, й кури, це хазяйство законне.
⎯ А як ви думаєте, чи ви пам’ятаєте, хто був таким головним у сім’ї? главою як би сім’ї, батько чи мати?
М.Т.: Батько!
⎯ Батько. І ще що робив батько в господарстві, а що мати? як воно було?
М.Т.: А батько робив же то орав, сіяв. а садить картоплю, вони вдвох садили. А полола мати. Батько не полов.
⎯ А хто порав?
М.Т.: Коло худоби батько, батько. А мати тільки доїла.
⎯ Мати доїла. І хто готував їсти?
М.Т.: Мати ж!
⎯ А як діти помагали? сини батькові помагали?
М.Т.: Ми пасли. Ми іначе не помагали.
⎯ Пасли худобу?
М.Т.: Я пасла вівці, а старший брат пас скотину.
⎯ Чи це були ваші вівці?
М.Т.: Наші, наші, наші! п’ятеро овець, я ше й добре помню, чи шестеро десь було. То я то, мене будять та я йду та псу на березі та засинаю, тоді дивлюсь, а вівці немає. Було як засну!
⎯ Батько займався там полем, житом, землеробством. Чи він мав ще щось?
М.Т.: Нічого не мав, батько мій нічого не мав. Він считав так, як бідніший.
⎯ Бідніший чи середняк?
М.Т.: Середняк. Середняк. І з бідних не можна сказать, бо корова є. А шоб були бджоли, а шоб були ото млини або той, він був сирота, він нічого не мав. він малим зостався, та його воспитували. Та він оженився на матері, мати на 5 год старіша була. та ше добавляли годи, бо не вінчали. Та він нічого не вмів робить.
⎯ А він таким молодим женився?
М.Т.: Молодим, ше 17 год не було.
⎯ Чи він женився на матері, що вона багатша була?
М.Т.: Нічого, так, дуже красавиця була. А він пішов жениться, бо сказали, шо вона вже, бо їй 22 года, вона вже була, шо й той сватав, і той сватав. Вона було розказує, каже ⎯ живу-живу, а тоді йду до батька та плачу, та кажу ⎯ йди ти з ним живи! я не можу! І вона того пішла, шо не було свекрухи і свекра, не хотіла годить їм. Ну, тоді такий закон був, шо як вона в свекрухи, то вона вже годить тоді свекрухі. а як не буде свекрухи, то вона буде хазяйка сама. Отако.
⎯ А ви пам’ятаєте, хто як би розпоряджався грішми в сім’ї?
М.Т.: Вони обоє разом.
⎯ Не було так, що батько тримав, чи мати більше розпоряджалася?
М.Т.: Ні, обоє! обоє. того шо, як вона вийшла заміж, то його батько купив коняку, і так конякою і їздили. А уже ж діток було, я ж з 20-го году, а той же 18-го, двоє діток. І мати, а мати з сім’ї з тії, шо корова була в батька. А він нічо не вмів робить! Геть ні палички записать, нічого! Він так сирота, та й усе! А тоді мати каже ⎯ давай купим корову! а він не хоче ⎯ нашо вона? коняка. Так вони взяли поїхали на ярмарок, він так розсердився! Поїхав на ярмарок, пішов походив, купив корову, привів, дав матері корову, запріг коня, і прив’язав корову до воза і їдь! так розсердився.
⎯ Із ярмарку?
М.Т.: Із ярмарку! а сам пішов хто й зна куди! мати взяла та й гонить, та пригнала, та й приїхала додому. Погодувала корову, здоїла, понаварювала. Нема! уже темніє ⎯ нема! уже поночі ⎯ нема! Ну, прийшов він вже довго. Прийшов такий смурний, не дивиться ні на кого. Якби можна, то. А тоді мати насипала борщу, насипала кашу молочну, наварила. А він сів та попоїв. Наївся. А тоді вдосвіта устає. устав, пішов дивиться до коняки, подавав їсти. І сів, сидить, снідать не йде. мати наварила снідать, та опять же молочну. Він наївся. А тоді так аж під обід каже ⎯ оце таке, Харитино, я тобі скажу, скільки житиму, не буду без корови! То я їсти хочу, а тепер каші наївся, так можу ходить день цілий за цими харчами. Ото він скільки жив, скільки корову мав.
⎯ А куди ви на ярмарку ходили?
М.Т.: У Ведмедівку! В нас не було нічого! так собі жили як-то. А тоді у нас хатка була отуто одна, отуто на базарі. там густо так було, так була хатка. А цю хату продавали люди, жінка продавала. Та купили цю хату. А тоді переносить повітки, мати пряде, а тоді понесе полотно та продасть та наймає, шо робить. А тоді мати каже ⎯ доки ж я буду наймать? доки ж я дітей буду сиротить? А ти, каже, руки складеш, нічого! Та він як узявся, та ото повітки поставив. Сам усе ставив оце.
⎯ Це було в 20-х роках? В старій хаті жили?
М.Т.: Да-да! да-да!
⎯ А чи був в вас там в старій хаті фруктовий сад?
М.Т.: У нас тільки 2 сотки землі було на посадку. А під Чигирином була земля на 2 гектари. То там і яблуні були, і сливи були. Тільки оті яблуні кислиці. Не яблуні, так як ото счас, а кислиці. Шо з неї падає, гниє.
⎯ Чи забрали землю в вас?
М.Т.: У колективізацію тоді все чисто забрали.
⎯ А як батьки їздили на ярмарок, то чи вони продавали те, що вони самі вирощували?
М.Т.: Не продавали!
⎯ А де ви брали гроші як би, щоб купити одяг?
М.Т.: Ото ж скотина, та продадуть корову, та продадуть свиняку, порося. Ото із-за того. а може й продавали шо, я того не знаю. Сливи, їздили, а там було багато слив, то вони приїдуть підводами та накуплять, та й везуть.
⎯ Мотря Тимофіївна, чи значить, що до колективізації ваша сім’я належала до багачів, чи середняків, чи до бідних?
М.Т.: Та це ж до середняків! До бідних не можна, бо єсть бідняки, шо не держали й коровки, і землі не було. А в батька і корова всігда була, і коняка була, й земля була. Не було багато, а 3 гектари для себе хватало.
⎯ А чи були такі багаті люди в селі? що такі багачі?
М.Т.: Були!
⎯ Чи їх люди любили? чи ні?
М.Т.: Не любили! того шо вони дуже. Вони ж наймали людей. Вони самі не робили, а наймали, то їх не любили. Як ото в голодовку та мати пішла до ніх робить, шоб же ж сім’ю прогодувать, та полола. Та хазяйка, та мати кусочок, дасть хазяйка їсти, а мати той кусочок ото візьме та потихеньку сховає, дома ж маленькі діти. Вона перестала хліба давать.
⎯ Побачила?
М.Т.: Да! а тоді бурячки. Та мати буряк вирве, вирвала та й іде, каже ⎯ візьму буряка. А вона взяла, та й поклала на тин. А її чоловік як визвірився, та пішов, та набрав уже відро проса, і хлібину, і буряків, і напакував повен чуть не мішок. Піддав і каже ⎯ оце йди додому, до сім’ї. А ти, каже, якби ти ше робила! То вона така була.
⎯ Не дуже добра.
М.Т.: Да! не дуже добра. А чоловік вже не то.
⎯ Чуєте, а мати як би робила тільки в полі, чи й перепродувала?
М.Т.: Нє-нє! тільки своє. Саме ото голодовка, та забрали ж начисто так.
⎯ А чому в них не забрали? чому вони мали?
М.Т.: Вони в багатих і не брали.
⎯ В багатих не брали?
М.Т.: В багатих і не брали. Як шось чуть багатий, шо він туди спасує, то як вони там змовлялись, шо балакали, шо в їх і не брали. Як у нас, так прийшли, та два свитка в мисочці, і те висипали. А в їх вони якось і не брали.
⎯ Чи, коли мати ходила туди до них робити, чи вони платили за кожен день?
М.Т.: Да, я цього не помню.
⎯ Не бачили?
М.Т.: Не помню. Я ж кажу, вона не давала, ото так ше й бурю подняла. А він тоді і проса набрав їй, і хлібину дав, і буряків дав! Оце, каже, йди додому. А ти каже, знай, шо у людей вся сім’я дома голодна.
⎯ Мотря Тимофіївна, чи можна сказати, шо батько був з такої трошки, він сирота, а мати була з такої хазяйської сім’ї, правда?
М.Т.: Да, да!
⎯ Чи в селі люди любили трошки більше матір, а батька менш, бо він сирота? Знаєте, таке як казали, як поважали?
М.Т.: Батька не поважали, бо він ше дитина. Він ше 16 год йому було, як він матір побачив. Він ше ж нічого, воно лазило, та й усе.
⎯ А матір?
М.Т.: А мати була послушна! вона в дівках красавиця була. А шо пішла за такого, то батько оддав силою.
⎯ І хазяйка була добра?
М.Т.: Да.
⎯ Чи ви так якось пам’ятаєте, шоб у неї були подруги такі?
М.Т.: Ні! ні! вона собі робила, та й усе! вона для себе робила, для своєї сім’ї. Нє!
⎯ Мотря Тимофіївна, а як ви пам’ятаєте, коли ви почали працювати в колгоспі, скільки вам років було?
М.Т.: Мені, як я почала працювати, мені було мабуть 16 год. Того шо я кончила 7-й і пішла на тракториста.
⎯ Кончили що?
М.Т.: 7-й, 7 класів. І січас пішла на тракторна прицеп, а з прицепу пішла вчиться на тракториста.
⎯ А як це на прицеп?
М.Т.: Ото чіпляла плуги, та підносила воду. Бо січас же виключають, а тоді їздили ззаду. Та підносила воду та заливала. Та ото як він стане, то я за ганчірку, та чищу.
⎯ А чи це було, що в колгоспі, який це рік був? 36-й? Ну, в 16 год.
М.Т.: Мабуть шо 36-й. Бо я робила молочарем після того, після школи.
⎯ Це значить, що вже більшість була в колгоспах. А чи ви пам’ятаєте, як це було? всі люди зразу пішли в колгосп? чи нє?
М.Т.: Та батько лежав місяць он у хаті! люди лежали, не хотіли вступать! Тоді вже розкуркулювали та вивозили на Сибір.
⎯ А кого вивозили? Так як би, хто багатший був?
М.Т.: Хто багатший. Або не хотів вступать. Так стане, не хоче вступать, і всьо! То їх вивозили. А є такі вивозили, шо багаті.
⎯ Мотря Тимофіївна, а що ви думаєте, скільки сімей з села вивезли?
М.Т.: Не знаю.
⎯ А батько, ви кажете, місяць лежав в тій хаті.
М.Т.: Ну, ноччю лежить, а дньом одпускають робить тоді. А ноччю, шо подумай! А ноччю держать.
⎯ Вдень відпускали додому, а вночі тримали в такій хаті, на соломі., щоби думали, що треба. А хто як би сказав, що треба там лежати, в тій хаті?
М.Т.: Визивали виконавці! А там сиділи тоже ж, з оцих багатих сиділи. З оцих багатих же й сиділи. Не чужі, свої!
⎯ Ті, котрі стали як би, вони проводили колективізацію?
М.Т.: Да! да.
⎯ Чи ви пам’ятаєте прізвища? Вони чужі були чи місцеві?
М.Т.: Наші! наші! селянські! наші селянські! не приїжджали другі.
⎯ А чужих не було тоді?
М.Т.: Не було.
⎯ А з іншого села?
М.Т.: Не було!
⎯ А чи ви пам’ятаєте, шо був цей такий голова колгоспу ходив, чи комуни, такі комуністи були чи комісари і комсомольці?
М.Т.: Вони були! тільки я це вже не пам’ятаю, чи вони сиділи ввечері, чи вони тільки агітували там. Чи вони й ввечері сиділи, не скажу.
⎯ Вони ходили по хатах?
М.Т.: По хатах ходили. І там же ввечері ото сильно.
⎯ А виганяли і забирали все?
М.Т.: А тоді ж забирають, уже визначать, кого розкуркулить, тоді забирають.
⎯ А де вони ставили те, що забирають? Чи вони мали свої стайні чи забирали як?
М.Т.: Забирали та може ділилися, та по свойому, бо його не було. Бо вони не вивозили як тоді, шо забирали. Рядна. то хліб я не знаю, де вони його дівали. А рядна вони собі забирали. Вони вивозили в них.
⎯ Мотря Тимофіївна, а як ви пішли працювати в колгосп, що ви отримували, як зарплату? що вам платили?
М.Т.: Як зразу, то я не пам’ятаю. А тоді по 100 грам.
⎯ По 100 грам чого?
М.Т.: Хліба по 100 грам.
⎯ За день?
М.Т.: Да! скільки там виробиш. Не за день, бо за день не платили, а за время. Да, це нараховували. І нараховували по копійці на день, а тоді одсчитували на позики. Тоді грошей не було, позики тільки. Отсчитають на позику, скільки ти заробив там, та й усе.
⎯ А що таке позика?
М.Т.: Позика так, як січас ото лотереї, а тоді позика накладалася. накладалися ж на нас крашанки, 150 крашанок шоб здавали. Накладалася бездітность, у мене дітей немає, то я платила. І ото ше і позику давали. Силою позику давали, бо люди не хотіли брать, то ходили та розписувались. Тоже тягали, як ото тягають, поки розпишеться людина. А тоді, як розпишеться, тоді вона висчитує, і всьо, вони мають право.
⎯ А як же ж було можна мати гроші на харчування, на одяг?
мОтак же ж латали, одяг латали. В латках ходили.
⎯ В старому такому?
М.Т.: Да!
⎯ А їсти за що купить?
М.Т.: А їсти те, шо самі. Молочко. то в нас базар був, та винесе ряженочку. А були ж такі, шо чоботи шили, латали. Заплати треба, то купляли. То вони купляють в тебе їсти.
⎯ А чи в цей час колективізації, чи пряли в селі?
М.Т.: І садили льон, і пряли. І рядна ткали. Отаке.
⎯ А спідниці?
М.Т.: І спідниці шили з полотна. Тонше, як оце, тонше, то спідниці шили, сорочки шили. І мужикам шили. Й штани шили. І косинки. Хустки нє, бо хустка товста, а косинки пряли. Ото в своєму ходили.
⎯ А чи продавали часом це, що ви робили?
М.Т.: Продавали! носили на ярмарку, а на ярмарку продавали.
⎯ А чи було так, що не продавали, а міняли на щось? на їжу чи на щось?
М.Т.: Це вже я не знаю.
⎯ А коли починались колгоспи, то чи можна було щось украсти?
М.Т.: Та воно наче й не крали! тоді краж на селі не було!
⎯ А чому? не було так, щоб взять щось з колгоспу, то ж воно ваше.
М.Т.: Того шо не було закону, ніхто не знав, шо його красти. Уступали в колгосп, робили. І як вони, а тоді видавали ж на трудодень на той же по 100 грам. А шоб красти, то ми не знали, шо то значить взять та понести додому. Не знаю.
⎯ А чи ви переживали за те, що ви робите? Наприклад, як там якийсь неврожай, то Щоб воно вродило, та щоб колгосп був багатший?
М.Т.: Не переживали тоді. Тоді так якось жили та й усе.
⎯ Чи ви думали ще про своє поле?
М.Т.: Все думали про своє поле, шо забрали таку землю, а ми робим даром. А з своєї ж все таки землі скільки б ми взяли картоплі та буряка.
⎯ А скільки залишилось у вас землі після колективізації біля хати чи де? Щось же оставили?
М.Т.: Оставили! ну, я не скажу, по скільки оставляли, но оставляли. І забирали. Вони, як підходить та земля, що до колгоспу одрізають, то одбирали. А якшо вона не підходить, то ше пока пользувались. А тоді було вже на конєчну одбирають, то там на конєчній забирали. А скільки оставлялось? то оставлялось те, шо воно невдобно, шо воно не прилягає до колгоспу, то його не забирали.
⎯ Чи хотілось би тепер вам мати землю?
М.Т.: Нє, я вже січас не хочу.
⎯ Чого?
М.Т.: Я й сотки не хочу, я все пооддавала.
⎯ Просто важко, да?
М.Т.: Да, я вже не обробляю.
⎯ А коли починалися вибори, що це голосували? чи до війни це було?
М.Т.: Нє, до війни не було!
⎯ Не було?
М.Т.: Не було до війни. До війни я не пам’ятаю. Оце воно голосування недавно почалися. А тоді не було.
⎯ А як не було ще колгоспів, яка була тоді влада на селі? до колективізації, до колгоспів.
М.Т.: До колективізації була сільська рада. У сільській раді голова. І писарь був. І до їх ото обращалися. Як шо треба, до писаря, писарь напише заяву. І то од нас, а то не було нічого.
⎯ А якась міліція? поліція? чи не було тоді?
М.Т.: Їх тоді й не було! чи вони були, чи не були. Звісно в нас були, бо припиняли, як билися, то припиняли.
⎯ А яка була роль попа в селі?
М.Т.: А! роль попа в селі велика була! В його й земля була своя. Як в неділю моляться, то це люди помолилися, а після обіду йдуть, йдіть до мене поробите. Люди ходили.
⎯ Люди мали за щастя таке попрацювати?
М.Т.: Ішли, робили!
⎯ Багато землі в нього було?
М.Т.: Багато було землі, і краща земля попова. Бо в нас ото ж воно таке горбаста, пісочок, то глина. А в його було до лісу там така долина, і вона й зараз називається попова. У його гарна земля, то то попова, де погана, то то людська. Де пісок, де глина, то ми займали. Під лісом там таке, сама тільки отака червона, то то люди займали. А в його на харошому місці.
⎯ А як він їм платив?
М.Т.: Нічого не платив!
⎯ Чи обов’язково то було?
М.Т.: Обов’язок, шо він піп. А як не понесеш курки, як ото христить, то вже таке імя дасть, шо його немає, то Акакій. У нас у селі Акакій, бо батько не дав грошей. То Никодим. То таке, шо й Бог зна шо, ім’я дає.
⎯ А тільки священик називав?
М.Т.: Священик називав.
⎯ Якщо люди не хотіли працювати у нього, що він робив?
М.Т.: То він нічого не зробить! нічого не робив.
⎯ Але після того, якби вони хотіли мати шлюб там в церкві, чи він мусить їх вінчати?
М.Т.: Це я цього не скажу. Це я цього не знаю. А тільки, шо в їх, там же були наймички в його. У попа наймички, наймити. То конюх, то той. велике господарство.
⎯ А як звали попа, не пам’ятаєте?
М.Т.: Та я й знала. Це ту жінку спитайте, вона знає і Горянського попа, бо в нас дві церкви було. Отам, де будинок, одна, одна на полі. То Горянська це оце сюди селом, то Горянська, а туди до лісу, то вона знає. А я вже все позабувала.
⎯ А коли люди сварились між собою, то чи часто їх піп мирив, чи розсуджував? чи був він такий суддя на селі?
М.Т.: Не скажу.
⎯ А чи були в селі до колективізації такі, як би сказати, сходки? збори?
М.Т.: Я не пам’ятаю, бо я ше тоді мала була, не інтересувалася, не той. Я ж кажу, як ото спитаєте оту жінку, то вона дуже грамотна, і вона жила в селі. Її батько писарем був, вона усим інтересувалась. А як я вівці пасла.
⎯ А як почалися колгоспи, голова колгоспу був вже найголовніший на селі?
М.Т.: Да! да! керував тоді вже.
⎯ А як тоді було, коли були колгоспи, чи церква ще була?
М.Т.: Колгоспи як почалися, то він був, а тоді його взяли та вивезли так, як куркулів. Не хотіли вступать в колгосп, багато землі мали, скотину мали в селі, забрали й вивезли. То й попів так.
⎯ А чи тоді правилась як служба?
М.Т.: Не правилась! вивезли оте все чисто та розтранжирили. Та хто шо взяв, хто шо вкрав, хто шо розкидав. І не стало нічого. Насипали пшениці, та пшениця була.
⎯ А другу церкву скоро розібрали?
М.Т.: Не дуже, я знаю другу церкву. Не дуже давно, вже після, після, нє! до війни, до війни! До війни знищили. Ну, вони так все й скидали, я знаю.
⎯ А хто скидав те?
М.Т.: Ну, тут один такий багатенький чоловік, він скидав. А тоді його на базі шось там різали різку, та ударило залізякою. Та кажуть, ото за те. Да. А так не хотіли люди лізти. Ото він тільки.
⎯ А керував цим голова колгоспу?
М.Т.: А голова колгоспу. Тоді ж уже голова колгоспу усим керував.
⎯ А чи часто до голови колгоспу приходили?
М.Т.: Та нє! ото придавили людей та мучили довго. Бо довго мучили, бо той уступить, а той не хоче.
⎯ Батьки мабуть ходили на збори, де там збирались всі?
М.Т.: А ходили! ходили.
⎯ А чи після колгоспів приїжджали чужі люди оте все організовувать?
М.Т.: Не було. У нас тільки свої.
⎯ Тільки свої.
М.Т.: Тільки свої. Не було.
⎯ Тепер ще щось трошки друге поговорим. Чи ви може пам’ятаєте такого чоловіка в селі або жінку, які би багато знали такі легенди красиві, щоб розказували? щоб збирали людей і розказували.
М.Т.: Не знаю. То треба оту жінку питати, вона вам багато розкаже.
⎯ А про пісні ви вже говорили, шо як мали два голоси, як співали.
М.Т.: Як співали, то я знаю. Я гарно співала.
⎯ А про трошки, знаєте що, чи ви пам’ятаєте, які тоді мелодії були?
М.Т.: А які ж? полька та гопак! Полька, гопак, краков’як.
⎯ А хто грав? які інструменти?
М.Т.: Гармонія та бубен. І скрипка була.
⎯ Чи часом грали скрипка і бубон тільки вдвох? чи було втрьох?
М.Т.: Утрьох ото скрипка, бубон і гармонія. Без гармонії не було. Не було. Гармонія та бубон це законно. А так скрипка то це як він один у селі скрипач де явиться.
⎯ Чи був у вас шинок у селі?
М.Т.: Був, був.
⎯ Хто його тримав?
М.Т.: Тоже ж такий багатий.
⎯ Багатий. Чи він був українець чи єврей?
М.Т.: Єврей. Отуто де храм, і де оце магазин, отуто був шинок.
⎯ Він там жив, жінка там показувала пляшку, що її батько був в шинку, що мав шинок.
М.Т.: Так я знаю, шо був. А чо ж він ото держав шинок, та й усе! А то не було такого, не було.
⎯ А чи музиканти часом грали там у шинку?
М.Т.: Ні, не грали.
⎯ Чи ви пішли часом, щоб чули, що там грали?
М.Т.: Ні, не грали.
⎯ А який бубон, чи він такий маленький?
М.Т.: Отакий ого. Бубон по-нашому. І скрипка. Оце їх два хлопці було, один на бубон, а один на скрипку. І ото пиляють. Тільки не в шинку. Так у хатах, бо тоді ж не було будинків, та в хаті.
⎯ А нема вже тих хлопців?
М.Т.: Нема.
⎯ А чи ви пішли часом у шинок, щоб там дівчата були?
М.Т.: Ми не ходили! тільки п’яниці ходили. Ті, шо випить. А шоб дівчата ходили, він невеликий стояв отамо, і тілький пішов. А шоб дівчата ходили в шинок, не ходили!
⎯ Жінки не пішли з чоловіком зазвичай?
М.Т.: Не були, не були! нє, нє! Тоді наче шо жінки й не лаялись так дуже, як січас, да.
⎯ Чи ходили в вашому селі від хати до хати старці?
М.Т.: Ходили.
⎯ Чи вони були сліпі, чи видющі?
М.Т.: Хто його зна! чи воно так очі заплющить, чи. А ходили. І сліпі, і без рук.
⎯ І без рук. І діти?
М.Т.: А дітей я не знаю.
⎯ А були поводирі?
М.Т.: Ото ж той і водить, шо жінка водить чоловіка. Він сліпий, а вона водить. А один був безрукий, крав шось, та обидві руки одрубали. А вона водила од хати до хати. Жінка, обикновенна здорова жінка водила. А то жінка сліпа була та чоловік водив, обикновенний здоровий чоловік водить її. та тоже хто винесе кусочок хліба, а хто й не виносить.
⎯ Правда? а тільки хліб давали?
М.Т.: А ходять під хатами, шо тільки!
⎯ Вони з одного села?
М.Т.: Да! з одного хутора і чоловік, і жінка.
⎯ Чи вони щось співали?
М.Т.: Співали! Той, шо безрукий, то той співав.
⎯ А що він співав?
М.Т.: Та шось там співав!
⎯ Псалми? чи пісні?
М.Т.: Я ж кажу, я не вмію їх співать. Так ота жінка, вона оце сидить поміж нами, так вона каже ⎯ оце алтарь, оце алтарь якийсь, а це отой. А я ж нічого не понімаю, бо я не співаю їх. А вона цього, а вона це знає.
⎯ А ви не пам’ятаєте таких старців, щоб грали на ліру?
М.Т.: В нас наче не грали.
⎯ Біля церкви?
М.Т.: В нас я не бачила. Ото якийсь ходив, считали Варфоломей, в таких ганчірках ото. То то ходив. Тільки він не грав, так ходив ото, предвіщав, шо церкви оцеї не буде. Обведе, обвів отако прийшов, обвів чужий, та поставив отако хрест. Та мабуть через стількись давай церкву ламать. Ото як знав.
⎯ А чи там на ярмарку, не пам’ятаєте, щоб старці грали?
М.Т.: А я не ходила, я не любила такого.
⎯ А чи ходили старці, коли почалися колгоспи?
М.Т.: Ходили! ходили, аж поки вже їх чи вигнали, чи притішали, чи не знаю. А ходили. Довго ходили.
⎯ А після війни ходили?
М.Т.: Після війни не було. Їх і не стало.
⎯ А як це, де вони поділись?
М.Т.: Не скажу як, ну їх не було. Не було.
⎯ Але люди думають, що вони арештували, чи що?
М.Т.: Ні! так мабуть пред’явили їм, шо не лазьте!
⎯ Ага, мабуть, їм просто сказали, щоб вони не ходили.
М.Т.: Да! бо після войни їх не стало. І їх і не забирали. Ну, держава сказала ⎯ не лазьте! Ото так.
⎯ А чи були бандуристи в вас?
М.Т.: В нас не було. В нас нє, нє, нє.
⎯ Церкву одразу в колективізацію закрили? розікрали і закрили. А ту другу не закривали. А чи було таке, що після того, як церкву закрили, не було попа, чи люди співали самі на похоронах?
М.Т.: А я і не скажу.
⎯ А тепер коли хоронять, то співають псалми? такі старші люди.
М.Т.: Співають. січас же попа привозять. А попа не привозять, то є такі 4 баби, шо вони приходять та співають. Є такі.
⎯ Так вони з попом співають?
М.Т.: І з попом співають, і без попа співають. Їх і без попа визивають.
⎯ Чи ви знаєте тих жінок?
М.Т.: Да! вони осьо тут живуть.
⎯ Розкажете мені потім, де вони живуть. Добре?
М.Т.: Вони осьо тут живуть. Шулякова Ліда і Реванська Галя. І Кочуренко Парася. То це вони осьо живуть, отуто вони живуть у центрі. То попа немає, то вони, їх гукають та й той. А то їх гукнули 4, та взяли вони по 10 тисяч, і без попа, без нічого. Да! так їх так лаяли, шо пішли качати, попа як нема, то ідуть у церкву качати, коли піп є, то вони грошей не взяли. Та люди лаяли, та вони не знали такого.
⎯ А чи вони кілька років співають? рік? два?
М.Т.: Це коли саме церква, ну, год ⎯ два. Годів два. І це не практікувались, так непогано, то тепер начали. Хоч я й не понімаю, а наче.
⎯ Мотря Тимофіївна, а як ви були молоді ще, чи ви колядували, щедрували?
М.Т.: Було й колядування, й щедрування, ну я не ходила, бо в мені не було коли.
⎯ А як почалися колгоспи, то чи перестали ходити?
М.Т.: Ходили! вечерю носили. Я носила вечерю, бо ми ж у бідноті були. Та носила вечерю, та тоді ходила, то критікували нас тоді, в чому я.
⎯ Як би малювали?
М.Т.: Малювали! а ми не малювали і вузлика, з вузликом ходили.
⎯ А чи ви переживали про це?
М.Т.: Не переживала, я тоді не знала, шо мені було переживать. Намалювали та покритікували, то хай так буде! нехай буде! А я в хаті копійку мала. Не переживала. Січас то така штука, то в душу лізе. А тоді без понятія! покритикували! так і буде. Пішла до школи та й усе.
⎯ Але вони трошки так на вас в школі кричали, щоб не ходили?
М.Т.: Вобше усім дітям вчителька казала ⎯ не нада ходить вобще. На мене нічо не кричали, бо вони ж не знали, шо я піду. Вони ж думали, шо я ж так, як людина. А я ходила. До матері до хрещеної, до батька.
⎯ Чи ви так були поважали їх? чи ви часто, чи вони подарунки приносили?
М.Т.: Ні! ні!
⎯ Тільки так на вечерю?
М.Т.: Як на вечерю. Бо я з братом пішла до його батька до хрещеного, а він дав копійку на двох. Та він скільки носим оце до моєї батька й матері, до його, а до його батька не носили. Він скільки нічо нам не давав.
⎯ Чи ви пам’ятаєте, щоб в 30-х роках, коли вже почалися колгоспи, скільки в вас днів весілля справляли?
М.Т.: 4 дні ж, я заміж ішла, то 4 дні. Було субота, неділя, понеділок і вівторок І в нас середа, четвер і на ту неділю пили горілку, хто й зна! Пили та гуляли. Дождалися, шо на дурня нап’ються, та йдуть та п’ють!
⎯ А в 30-х роках, коли колгосп почався, треба було йти працювати, чи весілля були коротші?
М.Т.: Були! та в кого як! У кого то це ж субота, неділя й понеділок, та й хватить. Три дні! А це ше й п’ятниця четвертий день. А вони сходяться, і сходяться, і сходяться! Ідуть, а батько напував ⎯ пийте! так радів, шо я заміж йшла.
⎯ А чи ви пам’ятаєте в селі червоні весілля? Це там парторги, комуністи.
М.Т.: Я не знаю.
⎯ Не було такого? А так, як ви виходили заміж, то вас сватали традиційно? спочатку свати прийшли?
М.Т.: Да, да.
⎯ Потім про все договорились. Чи як це було?
М.Т.: А тоді договорилися, а тоді побалакали, на коли свадьба.
⎯ А хто був сватами?
М.Т.: Та вони вже померли.
⎯ Це зазвичай від молодого?
М.Т.: Від молодого, два чоловіки та молодий.
⎯ Ага! його як би дядько?
М.Т.: Дядько, чи брат, чи дядько. Два дядьки приходили.
⎯ А як вам мати готувала, як в вас називали ⎯ посах? придане?
М.Т.: Придане.
⎯ І як мати готувала?
М.Т.: Ну, пов’язали їх платочками, та й усе!
⎯ А нє, я маю на увазі, як дівці мати давала придане? розділяла свої покривала, чи як це було?
М.Т.: Вона зарані накупила отдєльно. Дві подушки дала та покривалів штук четверо. Та рядна ж ото дала мати, штук шестеро ряден. То це багато!
⎯ Оті, котрі там лежать, це од матері?
М.Т.: Ото од матері.
⎯ А чи ви собі сорочки вишивали перед цим?
М.Т.: А я ж у вишитій сорочці заміж ішла, то й вишивала.
⎯ Чи обов’язково так було в селі, щоб дівчина приймала фамілію чоловіка? чи часом оставалась на своїй?
М.Т.: Та на своїй оставалась! і приймала. А тут одна, та прийшов сватать, та посватав. Вона платочком пов’язала, і сама ж вінок наділа та ходила з тиждень до неділі. А він як пішов, то і платочок заніс і не прийшов до неї. та вона тоді тиждень походила та скинула. І таке було.
⎯ А куда він пішов?
М.Т.: Додому, бо він з другого села.
⎯ І не було весілля?
М.Т.: Він прийшов з дядьками, а тоді роздививсь, шо вона йому не нужна. А вона пов’язала платочками, і його пов’язала, а він пішов, і все. І таке було. Та каже ⎯ вона сама розказала, ходила-ходила тиждень, а тоді давай скидать той вінок та запинаться опять.
⎯ А потім вийшла заміж?
М.Т.: Вийшла, вона померла вже.
⎯ А чи було так, що одружувались між собою родичі?
М.Т.: Та було! всякі були. Були всякі. Так, як і січас є. Усякі були.
⎯ Чи ви можете таке пам’ятати, що як ви була така маленька зовсім, чи мати вам співала пісні?
М.Т.: Мати співала, бо в мене мати співала. А тільки я ек співала, то я їх як, раз в мене голосу нема, то в мене.
Шоб помолиться, то я його нічого не знаю.
⎯ А Отче наш?
М.Т.: Не знаю нічого.
⎯ Так, як воно не кладеться в голову?
М.Т.: Не кладеться мені. Мене ніхто й не вчив, правда. Мати мене й не вчила. Ну воно мені, чи я його ненавидю січас, мені це перехреститься, то це знаєте. Не знаю, чого я так.
⎯ А чи було так раніше до колективізації, як одна була, чи було, що чоловік і жінка розлучалися?
М.Т.: Були! були!
⎯ Чи міг чоловік і жінка потім ще раз одружиться?
М.Т.: Було!
⎯ Чи треба, щоб священик прийняв розлучення, чи як?
М.Т.: Прямо кида, та й усе!
⎯ Правда?
М.Т.: Да! Одна в нас тут виходила заміж, та не за того, шо хотіла, силою було оддавали. Та молодий сидить у хаті, а вона у світку і у тім вийшла надвір. А її вхватили та й повезли! Ждать, пождать, нема молодої! та десь аж взнали через місяців два, шо вона жива. А то думали, шо живої немає. І таке було.
⎯ То її той вкрав, що хотіла?
М.Т.: Шо любив.
⎯ А потім чи вони вернулись в село?
М.Т.: Ну, вони там вже й жили. Приїжджали в гості, а тільки так вони там вже й жили. І таке було.
⎯ Чуєте, а ті, коли розкуркулювали там і виселяли, чи то вони потім поверталися?
М.Т.: А то є такі, шо висилали отуто в яр такий на степу, так туди їх виселяли. То вони там землянки покопали та годів пару побули, а тоді в село вертались. Тільки ж уже в село вертались, то хат їх уже, їх вже зайняли, ті хати. А були, шо так і жили в землянках. Да, і таке було.
⎯ Чи був у вас такий гончар в селі? гончарі чи були, що робили горщики.
М.Т.: Горшки? були! були. Продавали ж горшки, то ми ж не знали каструль.
⎯ Чи вони звідси були? чи є зараз хтось, як внук чи син гончара?
М.Т.: Не знаю. Оце отут гончар був, то вони вимерли. А то не знаю.
⎯ Отут у вас прямо?
М.Т.: Да, отамо через дорогу.
⎯ Чи він цілий рік робив?
М.Т.: Робив цілий рік.
⎯ Чи тільки літом?
М.Т.: Ні! він собі займався цим, робив, а тоді накладе та повезе та попродасть та опять робить.
⎯ Чи це було, коли колгоспи були, то він тоді робив?
М.Т.: Мабуть робив. Були ж горшки, продавали ж нам горшки, ми на чомусь їсти варили.
⎯ Чи було, що його розкуркулювали?
М.Т.: Ні! ні, його не розкуркулювали. Він так собі робив, продавав, жив. Не було, не мав землі багато, тільки коло хати. Вони його не займали.
⎯ А чи він в голод, не знаєте, як він вижив?
М.Т.: Не знаю.
⎯ А хто жив у селі? чи були росіяни, євреї, українці?
М.Т.: Самі наші селяни. Тоді не було оцих наїзжих. Я ж кажу, один жид був ото у шинку.
⎯ А якою мовою було викладання в школі?
М.Т.: Нашою, українською. Українською!
⎯ А в церкві?
М.Т.: Нашою, українською.
⎯ Староцерковною?
М.Т.: Ні-ні-ні! проповідь нашою, українською. Так, як і січас він читає проповідь, і тоді нашою.
⎯ Чи можна було купить книжки тоді українською?
М.Т.: О! тоді можна. Тоді були.
⎯ Мотря Тимофіївна, а як ви їхали, скажімо, у Черкаси часом, чи ви в Черкасах говорили українською? чи треба було говорити там російською?
М.Т.: Не знаю, я не їздила, я пасла тоді та й усе.
⎯ А зараз ви більше говорите, зараз в селі говорять більше трошки російською чи українською?
М.Т.: Є й російською, й українською.
⎯ А хто говорить російською?
М.Т.: А тепер так ламається, наше воно шось поламається російською.
⎯ А чи були в вашому селі такі маляри, богомази? малювали ікони, картини.
М.Т.: У селі не було. Було, шо коло церкви там малювали приєзжі. А шоб у нас отак, то я не знаю.
⎯ Зазвичай коло церкву будували, то вони приходили?
М.Т.: То вони приїжджали.
⎯ А коли це було? який рік?
М.Т.: Не будували!
⎯ А, це тепер?
М.Т.: Тепер, да. То приїхали помалювали тепер. А тоді я не помню, тоді вона не була помальована. Церкви не були помальовані. Тоді ікони. Ставали люди до ікони. Ота церква була повна ікон, і ця повна ікон.
⎯ А як ваша мати хотіла мати в хаті, то де вона могла купити?
М.Т.: На базарі продавали.
⎯ Чи ви пам’ятаєте, скільки коштувала ікона? Чи мати купувала такі, що на дереві? чи така, що на полотні?
М.Т.: Та разні, яка понаравилась.
⎯ Чи називали ікони образи? називали?
М.Т.: Є люди називають образи, а є ікони.
⎯ А чи називали Боги?
М.Т.: І Боги. Усяк називали. Да, усяк називали. Хто як назве.
⎯ А які найчастіше ікони тримали в хаті? Які були? Матір Божа і Спаситель?
М.Т.: Спаситель оце як закон.
⎯ А ще які?
М.Т.: А то таке, хто як хоче. То жінка вмерла, а чорт ото душу бере. Чи чортові попаде, чи Богові попаде. Бо там і чорт намальований. То хіба це законно оця ікона? ще й чорта намалювали на іконі. Це ж не повинно буть. А малювали ж.
⎯ Чуєте, а де вішали ікони, як це називалось місце, де вішали?
М.Т.: Куток! ото на кутку, у кутку. На покуті. Це на покуті всігда повинна буть ікона. Матір Божа, не всяка друга.
⎯ А Миколай? Не було так, що Миколая вішали?
М.Т.: В нас не було такого. Може, десь і було.
⎯ А чому вони часом чіпляли лампадку коло ікони?
М.Т.: Мабуть для покойніків. Кажуть, шо вішають лампадку для покойніка. Як покойнік, значить лампадка світиться. А як нема лампадки, йдуть позичають та чіпляють.
⎯ А чи клали ікони в труну?
М.Т.: Ото ж у голову так маленьку кладуть. І січас кладуть.
⎯ Правда? а чому вони це роблять?
М.Т.: Хто його зна, шо воно значить? Мені не покладуть.
⎯ Чого?
М.Т.: Бо я ж не люблю молиться. То так же і кажуть. Ше будуть усякі. ну, я не вірю молиться. Мене ніхто не вчив. В мене чи голова така, наче все пам’ятаю, оті книжки, шо перечитала, багато книжок перечитала ше коли, і всі пам’ятаю. А як пісню або так шо богомольне, я нічо не пам’ятаю. Шось в голові таке робиться. Перебирає життя, чи шо то воно таке.
⎯ А чи було таке, чи ви пам’ятаєте, що була така ікона саме в церкві, що до неї молилися, як в дорогу ідуть?
М.Т.: Є там, є. І ото ж як в церкві Миколая, і моляться, то до одної моляться, а то моляться до другої, моляться куди їм нада.
⎯ А чи була якась спеціальна ікона, коли нема дощу?
М.Т.: Та то вже ж є.
⎯ Ще трошки. Чуєте, а в 20-х роках, чи ви пам’ятаєте таку Хресну ходу, щоб з попом ходили на поле дощу просили?
М.Т.: Ходили, таке було, шо ходили просили. Ходять люди, ходять, нічого. А потом в його термометр є, шо дощ буде, та ⎯ давайте люди сьодні собиратись, усі підем на степ! Люди ж собираються, ідуть на степ, а він помочить і все. А він видно знав, бо не хотів, не хотів іти, а тоді пішов. То прийшли люди геть мокрі. Значить, піп поніма.
⎯ А чи ви пам’ятаєте, в вас був в селі такий Коц?
М.Т.: Коц був, це бандіт. Бандіт називали його.
⎯ І його батько жив тут?
М.Т.: І батько жив тут. Батько ше тільки недавно вмер.
⎯ Правда, а що?
М.Т.: Ні! він старим умер! був старий і умер, чи 90 год було йому, чи шо.
⎯ А чи ви чули такого Іщука? з Ведмедівки.
М.Т.: Ні! це я знаю тільки Коца.
⎯ Чи він трошки був як при владі?
М.Т.: Ні, він при владі не був. Так як банду мав. Ну, так розказують, шо він ішов за совєтську власть. А тоді шо там поламалося, шо він пішов протів так. Багато в його золота було. Бо тут одна служила в його, та вони закопали ящик золота на степу, а тоді пішли одкопувать із тою жінкою вже, а там тільки той закопаний, шо знав. А золота вже нема.
⎯ То він його вбив, того чоловіка?
М.Т.: Мабуть кончив, бо він же ж вбив того чоловіка, шо знав. А в їх були наймички й молоді чоловіки. Він тут роз’їжджав, казали, ой-ой-ой! Він дуже великий чоловік був, дуже великий бандіт. А як їде було, це розказувала мати, то ми виглядаєм, як він їде та жінка, чи його жінка, каже мати, чи не знаю, а брава така на коні тоже. І то приїжджа туди і розсипає нам конфети.
⎯ То ви чекали?
М.Т.: То вони так ото ждуть його, поки він, а як їде, то вони вже конфети будуть мать.
⎯ Це ще, як ваша мати мабуть?
М.Т.: Да, як ше мати. А тоді він же ше і більший був, вже мати каже.
⎯ Що він робив?
М.Т.: Та він нічо не робив! хіба він шо робив? десь шайку знімав!
⎯ Чи була в нього сім’я?
М.Т.: Хто його зна!
⎯ Замучила вас?
М.Т.: Нє! сказала те, шо знала, а то не знаю. А я ж кажу, аби пішли до тії жінки, то там вона розкаже.