⎯ Одосія Андріївна, чи ви можете трошки, коли ви народилися? ну так трошки про себе?
⎯ Народилась 21-го року, 9 червня в селі Криворівня, та й так і жила до війни. А в війну судьба ганяла по-різному. Це вже з історії, то знаєте і не треба розповідати.
⎯ Ми хотіли би поговорити, коли вперше ви, як би то сказати, чи грали, коли були до війни, на якомусь музичному інструменті?
⎯ Я дуже сопілку любила, і скрипку. Но тоді було дівчетам не до цего.
⎯ Ми хочемо вам ще раз, щось технічно не так, ще раз можна? чи грали на чомусь до війни?
⎯ На сопілці трошки грала, але так далеко в лісі, шоб людей не було. Тому шо встидно було дівчині колись грати. То тепер, якби я тепер у молодості, то які є інструменти, я би всіх їх старалася зучити. Но але не доводилось. І так.
⎯ Коли починали на гітарі грати?
⎯ На гітарі починала у 40 років. Вернувшись з Колими, не було нічо їсти, та й не було ні в шо вбратись, та й не було де жити. Ну, воно однаково пісня таки не покидала мене через все життє, поза шо я вміла, те я й могла. Та й пішла в сіянки, заробила трохи грошей, тоді ше гітари були дешеві. Та й трохи й критично відносилися до мене, шо я це купила, бо шо? Вернула така то, та й бідна, та й то, та й тут ше й музики їй треба. А я відповідала, кажу ⎯ Хоть бодай заплачу під звук струнів.
Ну, грати не вміла й ніхто не показав. Підтегнула на слух гуцульської мелодії, та й так і до сьодня. Уже й по свадьбах іграла, по таких вечорницях маленьких, де нема музики. Десь так межи компанію таку невеличку. Та й так на цей день. Як хочу заплакать, то беру музику, то й трошки розвеселюся, а трошки й заплачу.
⎯ Тодосія Андріївна, а чому саме гітару? чого не скрипку?
⎯ Скрипка дорога, та й тяжче вчитися. А гітара дешева, та й я пісні дуже любила під гітару. Та й вміла співати такі, шо під звук гітари.
⎯ Чи там на Колимі хтось грав на гітарі? чи нічого не було? чи були які-небудь музичні інструменти там?
⎯ Виділа я її іздалі.
⎯ Не було так, щоб хтось з тих, хто був там, зміг грати там на скрипку?
⎯ Були! були тоді, але де та скрипка була, де там гітари були.
⎯ Тобто, музиканти були?
⎯ Та були там, можна сказать, із усіх я найростіща та й найдурніща була. А там самий нарід був учений, та верхушки більше.
⎯ А чи співали там коли-небудь?
⎯ Співали деколи, хоть з горя. Єсть релігійні пісні, бо Рождество знали коли. Приходилося, шо Паску чесом не знали, бо Паска не в числі. А Рождество в числі, то знали, та й колядки співали. Хоть приходилося і з плачем, ну співали.
⎯ Але це ніхто не забороняв, правда? чи забороняли пісні співати?
⎯ Та не дуже забороняли, не дуже й дозволяли! Це релігійні такі взагалі нікому не було пожеланія.
⎯ Чи ви навчилися там від людей, від українців якісь нові пісні такі народні?
⎯ Десь навчилася! бо тут я мало знала. Пам’ятаю десь котрісь і тепер з дитинства. Але в нас так не дуже багато співалося. А там з різних областей були, та й різні пісні співалися.
⎯ А коли ви почали писати свої пісні?
⎯ Та так переважно вже в 60-х роках.
⎯ Коли купили гітару, ні?
⎯ Та ще й доти писала, но тут довелося така неудача з моєв писаниною, шо.
⎯ Шось перебило?
⎯ Писаніна моя пішла до одної карточки, сконфісковано. У 85-му році.
⎯ Ще у 85-му так було?
⎯ Потім два роки навіть не брала олівця в руки. А потім два роки після цего я трошки писала. Та й шо списала за тиждень або за два, чи за шо, то всьо спалювала. А після чотирьох років уже дещо є трошки записано. Якихось релігійних таких співаночок, пару колядок. Дуже коляда є в мене така за пережитих та в тіх днях. Коротенька. Та й співанку про Рождество Христове написала.
⎯ Чи ви могли би заспівати?
⎯ Я зможу, але не всьо пам’ятаю напам’ять то, шо на зошиті. Хіба шо з давнини.
⎯ Чи можете проспівати щось?
⎯ Зможу, а цікаво, шо вам найінтересніше? пісню, чи співанку, чи коляду?
⎯ Ви заспівайте коляду, мені дуже цікаво було б. Коляду і можливо якусь коломийку пізніше. А також, знаєте, цю пісню, котру ви співали вчора для нас. То дуже сильна, так.
ГРАЄ.
⎯ А що це буде тепер?
⎯ Коляда буде з мого дитинства, з давнини.
⎯ Добре.
⎯ Та любима моя. Так релігійна буде.
⎯ Починайте, будь ласка.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Явилася новина, Діва сина родила,
Небеса, небеса, небеса славять, славять!
Ангели ся удивляють, а пастирі поклін дають народженому…”
⎯ Чи можете ви заспівати ту, котру вчора? як вона називається? не має назви? ясно.
ГРАЄ.
⎯ Я заспіваю співанку до Рождєственної пісні.
ГРАЄ, СПВАЄ,
“Ой, колідо, колідочку, яка ти нам мила!
Нашу землю, та й народ наш дуже звеселила!
Ой, колідо, колідочко, ти наша потіха!
Тому кожде веселиться, опущена стріха! … “
⎯ Ну, а тепер можна вчорашню?
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Річенько рідная, шумний Черемошу!
Я з болем в спогаді, я з болем в спогаді шутки переношу!
Карпати весною красота зібрана,
Лиш моя молодість, лиш моя молодість в мене відібрана …”
⎯ Написали її вже після повернення? а чи потім вони відпустили вас?
⎯ То після цих усіх переворотів, після Сталіна, після Берії, тоді уже приказним порєдком, бо то там клімат суровий страшенно, то й не знаю, як то так сталося, шо тоді зобов’язували уже виїхати.
⎯ Шо можна було повернутися?
⎯ Так.
⎯ А знаєте, така одна, може вона була в вас, чи пам’ятаєте, не знаю, Лариса Сабан.
⎯ Дуже знаю, навіть встрічалася тут на, як було празнування Коломиї. Вона пізнала мене.
⎯ Саме вона сказала, що ви поїхали. І вона сказала, що ваше село, воно таке багате традиціями, гарне, франкове. І що особливо багато людей звідси вони забирали до Сибіру.
⎯ Багато забраних. То, хто повернувся, то мало вже живих тепер. Але наше село було багате всім, а так збідніло тепери! З звичаїв, з одежою, з обчаїв, з усім.
⎯ Чи ви думаєте, що це було спеціально зроблено? Що воно таке гарне, щоби все втратили, зруйнувати його? Дух часу?
⎯ Дух часу раз! а друге, тоді так требовало всьо под один шаблон зробить, так коротко грубо говорячи.
⎯ А чи багато молодих дівчат і хлопців поїхало тоді до Сибіру?
⎯ Та добровільно мало хто їхав. Але раніше то, як не впали на фронті, то туда хто кого.
⎯ Що б ви сказали про причини? просто, шо це село було непокірне?
⎯ Нє! то всі, то всю Україну. Та де наше село, в нас тим більше було, в нас гори, та й границя тут недалеко. І тут більше була окупація німецька, та й тут усі партизани, Ковпаки та Бандеровці. То одно, то друге. Та й то всьо се змішило так, шо ніхто не зна, шо хто робить, шо хто кому тєгне, та й так. А уламки війни, от це найважніше було, шо уламки війни треба піднімати. А це ж була вся країна. Ну, та й тепер всім платити чим? Ну, а ми уже, як приходилося, і примушені, то мусіш се робити, як приказували. Вдіватися в то, шо давали, їсти то, шо мали. Та й то воно так.
⎯ Чи ви пам’ятаєте такі, ви співаєте трошки про це, ті останні вечори, коли ви виїжджали із села?
⎯ Я їх пам’ятаю, але я войну тєжко страшно пережила, шо я вечорів тих не пам’ятаю, воєнні ті. Бо я ховалась від Німеччини, і від того всього, від тої воєнної нечисті такої, від війська й від усього, шо це не було ніяких тоді вечорів в послєдні часи.
⎯ А коли наші прийшли, коли як би війна скінчилася, тоже було важко, так?
⎯ Мене в війну сі заарештували, ше війна не кінчилась. Війна, побіда, побіду празновали навесні, а мене в березні, 19 березня забрали. Так шо судили вже після закінчення війни.
⎯ А судили так, як всіх цих троє чоловік, да?
⎯ Так! так.
⎯ А чи може ви ше б хотіли шось заспівати? балади якісь?
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Заспіваю співаночку, та ще не одненьку,
Та й на мою Україну на ту далеченьку.
Україна далеченька, у твоїх просторах,
А в серденьку щира й близька для гуцула в горах …”
⎯ Може хочете ще якусь пісню? Будь ласка!
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой, закує зозулечка в зелененькім гаю,
Послухайте, люди добрі, шо вам заспіваю!
Послухайте, люди добрі, шо вам заспіваю!
Про веселу Гуцульщину трошки нагадаю!
У нас нарід жартівливий та й веселий зроду,
Де би діди наші мали теперішню моду!…”
⎯ А свою заспівайте!
⎯ А власну мою?
⎯ Трошки попробуйте, бо я хочу сфотографувати. Будь ласка!
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Добрий день голубонько,
Цвіте карпатських гаїв,
Добрий вечір, серце мліє,
В небі обрій золотий.
Як встрічались ми з тобою,
Усміхалися уста,
Твоє серце розмовляло,
А слова немов зоря.
Як сиділи ми з тобою,
Нахилялись від душі,
Улітали дні за днями,
Мрії наші золоті.
Розпрощались ми з тобою,
Серце плакало з жалю.
Згадуй мене, коли схочеш,
Як рідненькую сестру.
Може скажеш, що не варто
Називати так тебе,
Якщо правда, то не згадуй,
І повік забудь мене.
Поки буду, не забуду,
Бо ти перша в мня любов,
Якщо мирне буде небо,
То повік буду з тобов.”
⎯ Але в мене не збулося, шоб буті вік з тобов. І тепер на прощання заспіваю пісню.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ми більш не зійдемось ніколи
На цій долині сліз і горя,
Мене зігнула важка недоля,
А ти ще може найдеш другу.
Ми йдем противними шляхами,
Тебе ще може світ пригорне,
А наді мною над сиротою
Заплаче моє важке горе.
Коли в вечірнюю годину
Задзвонить дзвін на Україні,
Піду шукати я за тобою
Стежками смутку і безнадії”.
⎯ Це правда не дуже така інтересна, та й не дуже цікава. Ну, але може і в нас таке буде в життю, шо більш не зійдемось. А може багато було нас таких, шо сотками, тисячами, шо не зойшлись. Так, хвилиночку, я ще зараз заспіваю.
ГРАЄ НА СОПІЛКУ, СПІВАЄ.
“Сопілочка, … я від тебе скривала,
Що ти мені до милого телефоном стала”.
⎯ То колись хлопець як заіграв, то дівчина пізнавала, шо той грає, та й шо знала по телефону, по звонках. Колись сопілочка була, а то було краще.
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
⎯ Я не знаю, шо ше вам інтересно. А може колєду плясову?
⎯ Це танцювальне таке?
⎯ Це та, котру поперед церкви ходять. Як виступають колядники, виходять з церкви, та й зараз спускаються в село. То це називається не плєшо плєшут, шоби танцювали, а плєшарі ходовий.
⎯ Це коли колядники йдуть з церкви.
⎯ Тра було спершу до коляди до тої доплюсувати, але вже.
⎯ Чи це ви писали?
⎯ Я, я, моя.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой, упав сніжок, упав горами,
А ми с колядок пішли плаями.
Бо прийшла вістка на Верховину,
Шо зоря світить з неба в долину.
Шо в Віфлеємі Христос родився,
А в Йорданське вода хрестився.
Та й над головов голуб з’явився,
А облат ясний з неба світився.
Та й дав се голос з облака чути,
Шо то з предвітів так мало бути.
Ще колись в раю першим родився,
Зараз мені ти, Господь, обіцяв,
Господь обіцяв Завіт змінити,
Та і Хрещення віру утвердити.
Віру утвердити, звичаї давні
У святій вірі, у православній.
Аби ви знали, надію мали,
Вірити в Бога не перестали.
Невірні жертви Христу складали,
Та й кожну Божу пошанували!
А ми коляду жертвуєм нині
Ісусу Христу, Святій родині.
Пресвятій Тройці в небесні двори
І мир вселенний та й в наші гори.
На наші гори сонце сходило,
На Різдво рано ясно світило.
На Різдво рано сонце сходило,
А чесне братство в церкву спішило.
Ішли до церкви поводи чистить,
Ісусу Христу поклонитись.
У кождій церкві, у кожнім храмі
Різдво Христове в великій славі.
Та й ми зійшлися Христа славити,
Що дозволив нам той рік прожити.
Бога славити, просити з неба
Миру на землі перша потреба.
Нагороди нам, Ісусе милий,
Гарний врожай на наші ниви.
На наші ниви, на наші сади,
Накласти сіву на огороди.
Нашу марженку, наші дуброви,
Не даруй землі, будьте здорові!”
⎯ Та й будьте здорові.
⎯ Розкажіть, якщо можете, що ту вишивали там Це буде те, що завжди мистецтво з людиною. Таке духовне.
⎯ Писала я з дитинства, писала писанки з мамов оті на яїчках. Но так довелося, шо нема вже нічого, та якісь ниточки та лоскутікі є дуже. Хто шо. Хто салфеточку вишивав, хто якісь цвіточки, а я пригадала собі писанки. Та й це на бухті Ваніна, ждучи парохода, вишила та й так збереглося, шо й от чудом.
⎯ Який рік?
⎯ 49-й. На бухті Ваніна. За Комсомольськом на Амурі.
⎯ Коли туди ще їхали?
⎯ Туди, так. Це якраз тоді я прибула. Та й. А оце після, уже там нитки були кращі. Пішла на воду, тоже на пам’ять вишила. Та й оце пам’ятка в мене з мого життя ⎯ пережиття. З оцим я приїхала в Криворівню, з оцим багатством. Та й вся правда. Лоскутка не було, та ніяких цвіточків, то я собі придбала той лоскутічок, о! Ніби то мені здавалось, шо пахне бузком цим нашим. Оце не було ниточок, не було. Але пригадала це хату, от потічок так шумить, от якраз та й ніч, і ото місяць молодий. Надія. Новий місяць ⎯ надія в нас була. І зірочки там. Та й деревце, берізка так от. Тепер такої пам’яті з тих давніх років. Полюбила шиттє, вишиттє з дитинства. Писанки любила писати, та й так. От бережу тепер на пам’ять.
⎯ Писанки і тепер пишете?
⎯ Пишу! є, маю пару сьогорішніх.
⎯ Покажете?
⎯ Я не знаю, як вони запечені, дам. Бо мені нема інтересу вже їх зберігати.
⎯ І вишиваєте тепер, так?
⎯ Вишиваю, але ж зачили уже притуплюватися і очі, уже і руки дуже служі, і спина, всьо! Знаєте, роки трошки взєли, а трошки пережиттє. Ну й вік, ціоий вік так, як видите, ніколи не мав ні отпуску, ні легкого заробітку. Всьо так з труду. Але між тим дякувати Богу, шо жива. Бо є люди, шо легко жиють, і не дуже бідують, та й не так голодували, як я голодувала дуже багато в житті своєму. І тут, і у світі, всяко доводилось. Ну, а все-таки та надія, так як і звише, так, як у тій пісні ⎯ всьо нам дано з неба. Та й дано з неба жити до сьогодні. Отак молю Господа та й стараюся, ви видите самі, стараюся вже тепер та й допомагати церкві.
⎯ Ми намучили трохи вас.
⎯ А сокеру або пилу досі не намучує? Мені тепер ніхто дрова не рубає. Так, я до сьогодні сама. Сама собі все.
⎯ А в селі не помагають?
⎯ Та це, це на цих надії нієкої.
⎯ А це квартірант у вас?
⎯ То не квартірант, то він там рихтує собі хатку. Та й він такий, шо можна сказати, і батьки його потянули, і не то, шо батько, а й мама.
