— Я ще хотіла запитати вас, скажімо, таке, колись в Мурованих Куриловцях шинок був? Чи ви пам’ятаєте, щоб була корчма, чи шинок?
Н.Я.: Я не знаю, як воно.
— Але як це називалось?
Н.Я.: Шось там було, сходилися.
— Сходились до корчми?
Н.Я.: Не корчма, я не знаю, як воно називалось.
— А п’яних багато не було тоді?
Н.Я.: П’яних тоді не було, не було.
— А ви ходили до церкви, так?
Н.Я.: А і тепер співаю в хорі.
— А раніше ви в хорі, чи ні?
Н.Я.: Я від 8 років майже, в 10 років я повністю співала в хорі в церковнім.
— А якою мовою в церкві правилося?
Н.Я.: Слов’янською, такою, як зараз.
— А проповіді якою говорили?
Н.Я.: А проповідь говорив по-українські. І тоді, і до войни тоже по-українські говорив. На такім язику, на якім село розмовляє. На такім язику священик об’ясняв.
— А в школах була російська мова? В школах. В школах російська мова була, так?
Н.Я.: А в школах була російська мова. І, ну, закон Божий священик. В 3-м і 4-м класі вчили Євангеліє, а в 2-м закон Божий. В перших нє, а в в другім закон Божий вже вчили.
— Ну, а от в Куриловцях було багато євреїв. Євреї якою мовою говорили?
Н.Я.: Українською мовою.
— А школи, в яких вони вчилися, тоже? Єврейські школи були?
Н.Я.: Єврейські школи я не, нє! Єврейських школ не було. Училися євреї діти в нас, зі мною.
— З вами в одну школу ходили? і говорили українською мовою?
Н.Я.: Українською мовою говорили. Дома, дома то своєю, даже дома євреї говорили з дітьми по-українські, шоб вони вчилися по-українські.
— Це вже коли почалося? Вони ж розмовляли спочатку по-російські, до революції по-російські може говорили?
Н.Я.: Мабуть, я до революції мало пам’ятаю.
— А після революції, як ви пам’ятаєте, в 20-х роках, українською мовою вони говорили, так?
Н.Я.: Українською мовою. І до революції в церкві то говорили тоже, ну, читали по-слов’янські, а потом священик виходив же, об’ясняє Євангеліє на нашу, шоб поняли люди. Так він по-українські, по-українські говорив.
— А образи продавали тут на базарах, на ярмарках, чи ні?
Н.Я.: Продавали.
— Ви бачили, як продавали ці? Ви не знаєте таких малярів, які продавали образи?
Н.Я.: Я забула, десь я записала цего маляра, шо він нашу церкву малював, як вона ше строїлася тільки.
— Це нова, чи та стара?
Н.Я.: Стара ще. То я забула його. Мені казали, як малював. Я десь його й записала, але не помню.
— З якого він села?
Н.Я.: Я скоро не найду, не знаю.
— Ну десь тут, не лякайтеся. Надія Яківна, скажіть, в хатах були образи в селянських?
Н.Я.: Були.
— Ну, от в вашій хаті в мами були образи?
Н.Я.: В мами були, і в мене все время образи є.
— А не було шо такий час, шо казали, шо зняти образи?
Н.Я.: Було тоді, а в мене всьо ровно були. Я була колгоспниця, а колгоспників мало, не могли заставити дуже. А так це Боже борони, шоб були образи, чи шоб хрестила дитину, чи шоб почули, шо колядує, чи шось таке святкує.
— А ви ходили колядувати?
Н.Я.: Ходила так собі.
— До родичів?
Н.Я.: До родичів, збиралися. Як прийдуть, як почнуть колядувати, то в мене і сльози біжать.
— Ну, а ікони як у вас, от образи розвішували?
Н.Я.: Я знаю, понімаю, як вони говорять, а говорити не вмію.
— Але розумієте єврейську мову, так?
Н.Я.: Та уже тепер я скільки розумію, а решту догадуюся та й почти розумію, шо вони кажуть.
— Ну, ви росли разом, сусіди в вас були євреї? Да?
Н.Я.: Були.
— Сусіди євреї були? Ходили одне до одного?
Н.Я.: Гралися вони в нас, ми в них.
— Скажіть, а от комсомольці були євреї такі, серед євреїв комсомольці?
Н.Я.: Були!
— Під час колгоспу, колективізації?
Н.Я.: Були, були!
— Були багато? А були такі, шо їх розкуркулювали? Євреї, шоб їх висилали, чи ні?
Н.Я.: Євреїв я не помню, шоб розкуркулювали. Вони, вони за, хто був заможніший, то вони зарані собі повтікали, вони собі підготовили. Вони якось наперед усе знали, шо має бути, і вони вже були готові до того.
— Хто був багатший, так? А чим займалися ті євреї, які тут жили? От ваші сусіди, хто вони були? Землю орали вони?
Н.Я.: Один баню тримав, лазню називався, лазню. То ми дружили з ними, в них було дітей багато, і ми з ними, з тими дітьми дружили. А другий же, другий, я не знаю, де він робив, через дорогу в нас були сусіди, шо ми гралися з тими дітьми тоже.
— Ну, але чи ви знаєте таких євреїв, шо мали землю, шо обробляли землю?
Н.Я.: Вони, вони не мали землю. Вони брали в людей землю, садили тютюн, самі садили і наймали. І це вони з цього якусь вигоду мали шось. Словом, брали землю в людей в кого там, хто не хоче сіять, я не знаю, як вони брали цю землю, і садили тютюн, і продавали той тютюн, здавали.
— Ну, вони певно в оренду брали землю?
Н.Я.: В оренду, да-да! В оренду. На цей рік, посадити тютюн і всьо.
— Ну, а ше якісь ремісники були серед їх?
Н.Я.: Ремісники були. Сапожніки були, кравці були. Кравці дружили з мамою. Мама вчилася шити і мене навчила, я тоже шила.
— То ви шити власне навчилися від мами, а мама від євреїв?
Н.Я.: Так.
— А ше шо вони, ну, вони були не всі ж заможні? І бідні ж були, правда?
Н.Я.: І дуже бідні! Такі були бідні, особливо бідні євреї дуже дружили з мамою. І то палити не було чим, то мама давала їм околоти, соломи околоти давала палити. Тато як трохи з нею прозивався, то вона, коли тата там нема, і вона посилає нас, шо нехай прибіжить і возьме собі палити. Бо палили соломою. І ми палили соломою в грубках, пічках.
— Духу там, правда, не дуже багато було з соломи, не нагрієшся.
Н.Я.: Нагрієм ту грубку, та й трошки.
— Трошки духу, да?
Н.Я.: Трошки рано, трошки вечором палили.
— Ну, а українці ходили, скажімо, в найми до євреїв до багатших?
Н.Я.: Ходили, ходили.
— І шо там робили?
Н.Я.: Воду носили. Стірали їм, воду носили.
— Ну, жили так, дружно жили так?
Н.Я.: Дружно. Євреї з українцями дружно жили.
— А от розказують там, під час революції, після були якісь єврейські погроми. Чи це тут було, чи ні?
Н.Я.: Було, був, як був Махно приходив, то громив. Петлюра був тут у нас, тоже громив євреїв. В нас даже євреї переховували в тата якісь там вещі. Я мала була, в смислі, не знаю, шо вони. Ну, так шось там він ховав в сарай, в стодолі, а вони тоді забирали. Бо петлюрівці грабили їх, євреїв. Не знаю я.
— Синагога була тут?
Н.Я.: Да.
— А де вона? Коли її закрили, синагогу?
Н.Я.: Не знаю.
— Після війни? До війни мабуть ще?
Н.Я.: Після війни.
— Після війни вже?
Н.Я.: Після війни, після війни, бо до війни була синагога.
— Тепер євреїв мало вже в Куриловцях, так?
Н.Я.: Мало! Я не знаю, скільки.
— А поляки проживали тут в Куриловцях?
Н.Я.: Були поляки тоже.
— А костьол був?
Н.Я.: Костьола не було. В сусіднім селі десь вони так, в Вербівцях, в Вербівці вони ходили в костьол.
— А багато поляків, так?
Н.Я.: Нє! Не дуже багато.
— Ну, вони говорять польською мовою?
Н.Я.: Нє!
— А говорили колись раніше? Українською, да?
Н.Я.: Нє, ну вони тут родилися, то по-українські говорили. Тільки вони мали вже собі католицьке.
— Ну що, наче то все.
