Нечай Михайло Михайлович, 1930 р. н.

— Той натурально гадюкою продутий, шо ви тримаєте в руках? 

— Так! він стає рідким таким, як тісто. І вони силою напруги сичання свого розм’ягчують, той камінь стає м’яким таким, як тісто, з твердого стану. Має властивість свою таку природну. І вони продувають той камінь. Коли продують той камінь, шо вже пацирка зняв, той шарік вийдєт, вони тоді помаленьку кожда розходяться. 

Шо це означує? це означує, шо на ціле зимовання ці гадюки, вони, так би сказати, заряджаються енергією біополя свого, шоб мали потугу, сили визимуватися у сплячці зимовій. Шоб організм забезпечений був напротязі зимівлі у землі оцього плазуна. Вони набирають сили цим способом, шо заряджають внутрі камінь. І камінь той у той час рідкий буває, а потім затверджується. 

Якшо ви не вірите, попробуйте пальчиком коронку, шо ця коронка була рідка, шо воно як видуло її. Бо, якби шо, допустім, вода зробила цю дірку, то ніколи ні в якому разі тої коробки не було б круг дірки. Прошу провірити з цеї сторони.

— Просто шо він був розтоплений? 

— Він був в м’якому стані, так як тістообразному. То прошу подивитися і пощупати своїми пальчиками, шоб були увірені в моїх словах, шо це іменно так, не інакше.

— А цей другий камінь?

— А цей другий камінь це є камінь з величезних водопадів, таких, як в Яремче є водопад. В нас є у Черемоші водопад. на ці каміння величезна сила в воді без перестану невгамовно злітала, розумієте, падає.

— Це дуже твердий камінь мусить бути?

— Ну як би сказать, звичайний камінь, але біополе в воді силенно насичувало біополем камінь цей, і цей камінь має тоже величезне біополе. І він має магічну силу в собі, шо, коли його прирівняти до предмета чи до води, то тоді вода заряджається цим біополем великої потуги, водяною це енергією. І тоді даєть людині силу того іншого організму, в якого я пускаю його. 

— А не буває таке, шо ви когось так дуже сильно пожалуєте, шо ви на себе візьмете його болі?

— Ні, я не беру на себе його болі, тому шо я маю оберіг від цього.

— А який у вас оберіг?

— Я перед тим, якшо допустимо когось принімаю, то я вже в умі свойому умовно говорю — не від мене, не до мене, а почерез мене. Я є тільки провідником того. І це всю силу я беру звідси і передаю людині, але шоби я від себе шо дав, я не маю того права, потому шо моя структура настільки должна бути, так би казати, непорушна. Інакше я би згубив свою силу, я би не поміг людині. Оті екстрасенси, котрі заряджаються на невелику кількість заряду свого, їх об’єм малий, то в нього напослідку, коли вже кінчається день, шо вони вже то приймають хворих, то вже на послідньому майже не мають біополя. Вже майже не діють на людину. Розумієте? Та й не допоможе на людину. 

— Це дуже цікаво. Скажіть, будь ласка, а от бувало вам таке, шо ви відчуваєте, шо ви цій людині не можете помогти?

— Ну, як вам сказать, ше не було такого випадка, коб я не поміг. Навіть ворогам помагаю. Навіть людям з чорним біополем помагаю.

— А їм для чого?

— З чорним біополем? Наскільки йому мало біополя людського, яким він живиться, оцей пірат, то я його заряджаю своїм біополем, так би сказати, із відстані, не моїм особисто.

— І шо тоді міняється?

— Він відчуває більшу потугу сили свої і може мінять її.

— Якої сили? чорної чи білої?

— Білої. 

— І він може тоді стати таким?

— Може стати добрим, да. Тому шо біополе людині міняється від його настрою. От, коли ви знервуєтесь, у вас буде чорне біополе. Коли ви доброзичливість настроєну маєте, біополе біле.

— Навіть добра людина стає злішою? 

— Ви дивіться, шо, коли собака кусає людину, то можна зараження получити від неї, розумієте? і сказ. Чому? Тому шо не тільки того, шо там в зубах єсть якісь мікроби і зараженіє, істинно в зубах є лють тої звірини, чи людини, яка може вкусити вас. Лють! настроєна собака, це біополе чорне, воно входить через укус у людину. І зато так сильно, розумієте, роз’ярюється рана її. То є настройка, в якому плані ви настроєні до другої особи.

— Або є другий випадок, шо не раз в господаря рана на нозі, а пес прийде, залиже йому, і загоїться.

— А тут є думовий діалог з вами. Коли настроєна собака на добро, значить, на лагідність свою, то вона і лікує слиною своєю, і те, шо вона лиже. А коли вона зла вас кусає, то може заразити й людину, і довго не заживающа рана стоїть у тії людини, даже страх. 

— Михайло Михайлович, скажіть будь ласка, а от не має значення для мольфара, ну,я не маю на увазі чи вас, але може десь таке в світі ви чули, от він мусить бути релігійний, чи може не вірити в Бога?

— Ой, ні! мольфар должен бути глибоко вірний в Бога, бо це на поміч тільки Бого йому помагає.

— Бога кличе, так? Бог помагає.

— Тільки Бога! і Бог дає сили, потугу з небес, сили свої небесні просить до помочі, вона стається.

— То він мусить притримуватись дуже строго всіх 10 заповідей Божих, да?

— Обов’язково, обов’язково повинен!

— Він мусить бути чесний, порядний, так?

— Обов’язково, старатися треба у цьому напрямі. Старатися. 

— Ну, а якби так сталося, шо мольфар согрішив, то чи він може втратити свою силу?

— Він на якийсь час може втратити свою силу.

— А потому спокутувати?

— Так, потім дальше повертається до нього. Того шо небесні сили, то контакт губить людина з ними, якшо тільки людина переступить закон в природі і всесвітній закон. 

— Михайло Михайлович, а можете розказати, що таке градівники або громівники?

— Градівниками називають людей, які гонять тучі, називається, або град відганяють від людських полів, хітарів. Це люди, які взагалі тоже должні твердий закон тримати по премісту своєму. На Святий вечір він должен 100 разів “Вірую!” сказать у монету, “Вірую в єдиного Бога!”, 100 разів, аби так ніякого різкого звуку в природі, надворі гонить. І в той  час вирубує з коси такий сипелик ножик, яким буде одвертати той град. 

І на самий Святий вечір бере 12 страв у миску, свічку і сокиру з собою, і стаєть на полудня сонця коло своєї хаті, і закликаєт градового царя білого, царя чорнокнижників, святу й лиху годину, в періо, в перес, в перенє, всю нечисту силу, закликає до себе демонів, шо вони не мають права прийти приступить до тайної вечері, так як вони не мали права прийти приступити на цілий рік до него, до його обійстя, до його газділки, і до тих хітарів, які будуть навертати град йому. Шоби він не мав сили показатися йому. І так три рази закликає, стає сам до Божого сонця, і на 4 часті стає і закликає до тайної вечері. І в той вечір вже не має права нікуда з свого обійстя йти. Нікуди! навіть до найближчого сусіда чи до брата, то він не має права з свого дому піти. Аж на Різдво тоді має право піти. 

А на Різдво то він говіє, не їсть м’яса ніяк, постить в той час взагалі, і тоді йому якраз вхолоститься сила на цілий рік. І колись від нас, з горів, з Карпат брали на Поділля таких дідів градівників, які уміли одганяти град. І кожний ґазда по тижню тримав на своїм харчі його, і він відганяв ціле літо град від людських ланів, шоби градом потім не побило хліб їм. А вже осінню кождий ґазда мав чвертку зерна принести йому додому за це.

— Це дуже цікаво.

— Отакий був порядок давно, у глибоку давнину у Карпатах.

— Як зарплату?

— Як зарплату. Допустім, один тиждень ви перетримали цього діда, другий тиждень другий, на третій тиждень третій ґазда.

— По черзі? 

— По черзі ціле літо, починаючи від Благовіщення, як перший грім загремит, аж до Іллі. А по Іллі вже і громи не бійні — так народна мудрість говорить. І тоді він вже додому повертається, і йому вже привозять зерно того урожаю, шо він уберіг від граду, від тучі, шо урожай був. Бо є такі градові. шо так б’ють, шо так б’ють, як би ціп помолотив. Шо нічо нема з цього урожаю того року. Коли градівника там немає.

— То вже була його професія? 

— Так!

— А шо таке громівна палиця?

— Громівна палиця  то є громовиця. То дерево, яке грім бє, то має музикальне дерево. Настільки вібрація звуку, гром дає резонанс у це дерево, шо це дерево має свій резонанс, воно дуже добре на скрипки! Колись у нас скрипки долобанки робили із цього дерева громовиці. В котру смереку гром бив, так її спилювали, кололи на плашки четверник, і зразу, розумієте, з того дерева, тримали його на дощі, тримали його на сонці, тримали його на морозі, тримали його на сухій погоді, і на вогкій погоді. І всі ці види погоди змін приймало це дерево. І коли вже приймило це дерево кільканадцять років вистояне на різних змінах, тоді з того дерева виготовляли музикальний такий інструмент, як би вам сказать, скрипку або трембіту. Тоже вона дуже була голосна. Бо не будь-яке дерево йде на музикальний інструмент, шоби ви знали.

— І видовбували нижнє деко скрипки з нього?

— Так! так, видовбували нижню деку.

— А на верхню шо?

— І на верхню робили тоже.

— Тоже з неї? з тої самої?

— Так! робили скрипки, робили трембіти з неї, і дуже були голосні.

— А це яке дерево мало бути? будь-яке?

— Будь-яке  нє!

— Яворове?

— Нє, то верхню деку кладуть яворову взагалі то. Але, якшо з громовиці цілу скрипку робили, то могли смрекову робити й верхню, й нижню. Це є, називається громовиця. Та громовиця, оті шкаблі, шо розмітили громи, оті, шо бють смереку, отими шкраблями підкурювать добре перепилу дітям малим, страждаючим людям, які страх пережили. Епілептикам оцим з чорною хворобою.

— Шо то шкаблі? то осколки? тріски?

— Осколки, такі тріски, це тріски.

— І то шо треба палити?

— Треба палити і тим димом окурювати хвору людину.

— І то помагає?

— І то помагає. У мене спеціально з Індії присилають мені палочки феї. Може ви чули про такі палочки? Дивітеся, це на таку деревинку накладається спеціальна емульсія лікарських трав різних, дуже багато і дуже пахучих, таких ефірних масел які мають багато. І вони посвячуються і, коли я їх запалюю і окурюю епілептика, бо я окурюю звичайно малу людину окурюю з спеціальною замовою для того. І після цього ця людина починає себе відчувати здоровою.

— І це тільки для нервових, психічних хвороб?

— Так, котрі нервові люди, психічно хворі, задумчиві і так дальше.

— Ми зараз всі нервові, то може нам не зашкодить?

— Конєшно, то ж запах досить ладний.

— Як гарно пахне! А попрошу розказати, а знахарство чим відрізняється від мольфарства?

— То одно й то ж.

— Одно й то саме, так?

— Колдовство, знахарство, шаманство, чарівництво то одно й то ж. Чинаторство ше називається. Чинити, причинити. Чинаторство, чинатор.

— А як ви відноситеся до того слова “знахар”? чи ви себе вважаєте знахаром, чи ні? Чи воно кажуть, що в свій час воно носило якийсь такий відтінок трошки ніби образливий. Як ви до того ставитесь?

— Я не знаю, як вам сказать, я в цьому відношенні дивлюся прямо на це діло, тому шо це все входить, так би сказати, у дві когорти, це чорна магія і біла магія. Чорна магія, як вам відомо, це є наука, яка творить зло смерті, нищення природи і живого сотворіння на Землі. А біла, значить, магія це є наука, яка з Божою силою одвертає всі сили чорні від людини, від природи, від всього створива земського. І дає оборону.

— Так знахар то білий, чи чорний?

— Знахар то воно одно й то ж виходить. Знахар то володіє і чорною, і білою магією.

— А! то той і той?

— Але я можу зло робити, а можу й добро зробити, розумієте? Я цим не зловживаю. Я в крайніх випадках можу як засіб примінити чорну магію. От допустимо, для прикладу, для захисту. От допустімо, у жінки відобрала чужа жінка якась така профура, вибачте за вираз, чоловіка. Помальфувала його, розумієте, він здурів за нею. Він пішов так, як мала дитина за матір’ю. І лишив діточок саме у хаті, і жінку. Половину її здоров’я одобрав, молодість забрав в неї, теплоту душі, серця її, як звичайно любимої  дружини. Дружина, плачучи, лишилася з цими дрібними діточками, збанована, розумієте, величезно духовно й фізично настільки, шо буває і життя кінчає без чоловіка. 

І то одну жінку привели до мене для окурювання з Івано-Франківську, яка повісилася. І отак на два пальці рана на її шиї була, так всьо гет завісилась на таку вірьовку. І аби чуть-чуть, вже б могли нічого не повернути до життя. І настільки така задумана, не говорила. Сидить і нічо не говорить. Була в лікарні, нічо не помагає. Потім я взявся її лікувати. Двоє діточок має, чоловік її лишив. Вона настільки зажаліла, шо повісилась. І шо я хотів цим сказать, тоді в такому разі беру я замову таку на соворі, от розумієте, притягую чоловіка до тої дружини свої. Ослаблюю її, знімаю ту мольфу злу, шо на її кинула та жінка, яка забрала чоловіка. Вона мертвою водою її обсипала, вона її омертвила і узєла живість краси її і сили, притягувала до себе. Бо кожна людина має притягующу силу до себе другого полу. Вона відобралася в неї, розумієте. То я її наче обновлюю, знімаю з неї цю мантію зла, і обновлюю, даю їй притягающу цю силу. А в той беру вовка горло, припустимо, зараз вам покажу, як воно виглядає.

— А хто це уполював цього вовка? і як вам дісталося це? 

— Це спеціально я замовляю в цього мисливця, він убиває вовка, шкіру собі здає на Заготсирйо, а горло видирає, мені дає. Я його замовляю спеціально, і так потрібно.

— А як спеціально?

— Треба на воду дути і казати імя тої жінки і того чоловіка. Отако дується спеціально на воду, отако, і говориться, допустим, мої Марійка, це шо забрала чоловіка. Ну, а йому Іван, той, шо пішов до неї. І от говориться — Марія, кропив’яна копиця, страшна, брудна. Іване, ну куда ходити, на милю гівно ловити, оком повіла, в гадину заперезана, єще кова жінка. Медвідь за плечима, жаба межи очима, так в неї все будєт. Шоби Іван Марії так радувався, як лучша і слабша звіринка радувалась цему вовкові через горло, в коє дую на цю воду. З сьогоднішнього дня і теперішньої хвилини пускаю на Марію в стурі сорокопуди, аби вона не мала ні вдень, ні вночі ні від Бога, ні від людей ніколи порятунку. Марія, трупарниця, мерзенниця, поганниця, нехлюйніця, заблудніца, пропанніца, бездомніца. Аби так тобі Іван радувався, як люди трупарні на цвинтарі. Від сьогоднішнього дня, від теперішньої хвилини на весь час так тобі, оце тобі! Мої слова сильні і лепкі. Во ім’я Отца і Сина, і Святого Духа! Амінь! 

Оця вода підлита між ними двома, між Іваном тим і тою Марією, яка забрала його, у них зразу появляється ненависть між собою, одно другого зненавижують  до тої степені, шо й бійка починається, і вони розривають все. 

— А помилки не може бути? шо, допустим, та Марійка добра людина.

— О! тут якраз я й дивлюся на се!

— Може вона ліпша, ніж жінка?

— Та конєшно може буть! і в такому разі не можна того робить. І, коли чоловік рядом у своєї жінки був, і та жінка йому була поганою, і вона його не кохала, і він у неї слугою був і рабом, у такому разі ніколи немає права це мені робити! інакше я гріх би мав перед Богом, коли би це порушив щастя для людей. Тому шо кінець кінцем і горе людське спадає з людини по судьбі його життя. Так шо тут я на се дивлюся! тут якраз і це головний пункт є, який рішає судьбу того, треба то робити. чи не треба.

— А як ви довідуєтеся, що це не можна це робити? 

— Я зразу бачу людину, і зразу бачу, що вона заслуговує того чи більшого.

— Щоби їм повернути.

— А як же! я зразу вижу людину. Я всі думки читаю.

— І все-таки, пане Михайле, от з тих назв — чарівник, мольфар, народний лікар чи народний цілитель, знахар, дід, ще якісь там бувають, яку ви для себе найбільш відповідну? ким би ви себе сам назвали?

— Ну як? в основному чарівництво, чарівник. Від слова “чари”, причаровувать, чар — зілля.

— А народне цілительство?

— Народне цілительство це вже у совокупності йде усьо, і народна медицина, це травознавство, розумієте, чарівництво.

— Поняття “чарівник”, по-вашому, поглинає і народну медицину?

— Так, так, так!

— Одним словом, одне слово оце от, мольфар чи чарівник, воно охоплює все?

— Так!

— І всі мольфарі мусять бути і цілителями одночасно?

— Обов’язково! повинні все знати. 

— А можете сказати мені таке, от ви знаєтеся на травах. Ви їх збираєте самі? якісь спеціальні дні для цього є?

— Обов’язково! є спеціально дні, є спеціально пори дня. От допустимо, коли збирати коріння, то повинно збирати тільки в другій половині дня, но не в першій. Якщо збирати наземну частину лікарської трави, то тільки в першій половині дня. І залежить від їх біоритму. Кожна лікарська трава має своє біополе сильне або слабе. Такі лікарські трави, як вербена, вона величезне має сильне біополе. Як матриган. Знаєте матриган?

— Не бачила.

— Беладона.

— А! беладона! то це отруйна дуже трава.

— Отруйна, так! дурман для кота.

— Для кота, так.

— Оце якраз трави наркотичні, вони мають велике біополе, сильне біополе. Ну, і потім андрагура, єсть така в полонинах лікарська трава. Це є трава любовна, магічної сили величезної. Це є вершина усіх трав любовних, таких, як любисток це є любовна трава, приворотень, приворотне зілля.

— А котра це?

— Вона ше по-руські називається як манжеткою. Вона буваєт цими сільськими дорогами такими, розумієте. Листочок круглий, подібний зонтика, найбільше роси на ньом знаходиться. От, коли ту росу у стакан збирати літом і змивати десь по жінці, а зімою снігом в теплій кімнаті, то до 70 років гарантовано в неї ні одного зморшка на личку не буде.

— А хто вас навчив оці трави розпізнавати? від кого ви перейняли? 

— А ці трави я вчився розпізнати від бабки покойної. Я в 6 років вже ходив з бабкою збирати ці лікарські трави навіть на полонину. Так шо деколи підносила мене баба на плечах (сміється). Ше й не годен був ходити.

— А ви тільки використовуєте ті трави, які в Карпатському регіоні ростуть, чи і з інших?

— Ну, як би сказать, я в основному Карпатськими користуюся, того шо є змога мені їх брати, і я взагалі в цьому напрямі якраз маю можливість в широкому діапазоні їх використовувати. Бо в Карпатах найбільше лікарських трав, які мають цілющі властивості. Половина всієї України находяться в Карпатах, в регіоні Карпат, лікарських трав. І настільки сильно діючі активно, шо навіть на низинних місцях України то тої сили вони не мають, шо в Карпатах, цці лікарські трави.

— Іще зараз вони ростуть?

— Ростуть ще.

— Таких, що в “Червону книгу”, небагато?

— Уже занесено кийлист жовтий, це в полонині називається інакше — джінджура, о! Потім оливняк, як у гуцулів називають, це золотий корінь, або равіола рожева. Карпатський женьшень ще називається. Тоже це вони вже зараз, я дивився минувшого року, і цього року в Івано-Франківську, в Коломиї жінки міхами продавали цей корінь.

ГРАЄ.

— Були такі випадки, шо дівчина розлюбила хлопця, який дуже щиро кохав, і він ставав у задумі важкій на ту дівчину, дуже банував, тужив. І в тій тузі він вигравав у дримбу тужної, тугу.

ГРАЄ.

— І так він задумувався за ту дівчину, шо його ні робота не бралась, ні спаннє, ні їда. Ходив у гугленій охоті своїй і задумувався так, шо були випадки, шо людина із розуму сходила. То тогди родичі виділювалися на цего хлопця, шо він такий зварений був, задуманий, брали його до примівника, брали ційої води непочатої, і на тій воді на його голові примівник примовляв.