Лопата Соня Яківна

⎯ А як по-сільському казали?

С.Я.: Ото Коператівна.

⎯ Так і казали, да?

С.Я.: Да.

⎯ А як ще називалися в Джурині кутки?

С.Я.: Коператівна є, є Пушкіна…

⎯ А так, по-сільському, раніше як називали?

С.Я.: Ішли з Валок, назви не..

⎯ Не було, да?

С.Я.: Да.

⎯ А чи було багато євреїв тоді в Джурині?

С.Я.: Було п’ять тисяч.

⎯ П’ять тисяч? В яких це роках було?

С.Я.: Ну, це до войни. Первими забрали на фронт, деякі евакуювались, деякі виїхали в Вінницю, в Київ, в Москву.

⎯ Соня Яківна, а чим занімалися ваші батьки?

С.Я.: Мама була модісткою, а бабця робоча.

⎯ В заводі робила, да?

С.Я.: Да.

⎯ Чи мали ви якесь хазяйство, чи не тримали?

С.Я.: Не тримали.

⎯ На городі…?

С.Я.: Бідно жили.

⎯ Бідно?

С.Я.: Бідно ми жили, да.

⎯ Соня Яківна, а були такі заможні, багаті євреї тоді?

С.Я.: Тако середні.

⎯ Середні, багачів не було?

С.Я.: Нє.

⎯ А коли була ця кампанія, розкуркулювання…?

С.Я.: То колись висилали.

⎯ Чи були такі, що висилали їх?

С.Я.: Да-да.

⎯ Пам’ятаєте їхні фамілії?

С.Я.: Фуксман… Нє-нє ⎯ Фіксман.

⎯ Фіксман?

С.Я.: (…).

⎯ Чи вони потом повернулися?

С.Я.: Ні. Діти навіть їхні повмирали, тут рідна дочка лишилась.

⎯ Тут ще живе?

С.Я.: Вона в Ізраїлі. Поїхали в Ізраїль, місяць побули і там померла. Була невістка, і чоловік там помер в неї.

⎯ Соня Яківна, а як ви тут жили общиною, соблюдали ви свої обичаї?

С.Я.: Коли, прям у войну?

⎯ Ну, в вашому дитинстві, як ви вже були дівчиною, чи соблюдали обичаї свої?

С.Я.: Соблюдали.

⎯ В якому році ви виходили замуж?

С.Я.: Я? Так, щас там (…) году.

⎯ А чоловік був тоже джуринський?

С.Я.: Нєт, з Шаргорода.

⎯ З Шаргорода, да? А весілля де робили?

С.Я.: А?

⎯ Де робили весілля?

С.Я.: Тут, удома.

⎯ Чи ви може мені трошки розказати як проходило весілля?

С.Я.: Бідно.

⎯ Бідно… Робили ви в хаті?

С.Я.: На дворі тулялися, в хаті обідали.

⎯ А яка була одежа у вас?

С.Я.: Бідна.

⎯ Не було такого спеціального наряду?

С.Я.: Нє, тоді не було цього, шо тепер.

⎯ Да? А яка була музика?

С.Я.: А?

⎯ Яка була музика?

С.Я.: Музика?

⎯ Да.

С.Я.: Баян.

⎯ А хто грав, пам’ятаєте?

С.Я.: Якийсь був воєнний, во время войни. Но він рано вмер.

⎯ Це був єврей чи це був мужик?

С.Я.: Вона єврейка, а він руский. Помер.

⎯ Вони десь тут жили, так?

С.Я.: Да. Вона десь (…), він помер. Занило.

⎯ Як його звали?

С.Я.: Занило фамілія.

⎯ Занило, да? Соня Яківна, а чи кликали на весілля мужиків?

С.Я.: Кликали.

⎯ І вони приходили?

С.Я.: Приходили. У нас люди дуже хороші. Я навіть не хочу йти звідси, діти мене заставляють, но я не можу (…).

⎯ А як коли мужики справляли, то кликали вас?

С.Я.: А?

⎯ Коли мужики справляли весілля, кликали вас?

С.Я.: Кликали.

⎯ І ви ходили?

С.Я.: Ходили. Да, багато я була в людей.

⎯ По-доброму, да?

С.Я.: Так. Бо в мене є запис, вона (…) дочка і…

⎯ Соня Яківна…

С.Я.: (…).

⎯ Соня Яківна, а чи мала ваша сім’я наймита?

С.Я.: Нє-нє.

⎯ Не було?

С.Я.: Нє, не було.

⎯ Бідні були такі?

С.Я.: Да.

⎯ А в других людей були наймити?

С.Я.: А?

⎯ У других людей, у других ваших знайомих були?

С.Я.: Пошті нє.

⎯ Почті ні? Таке тіки одноразове, там, води принести чи дров нарубати, так?

С.Я.: Самі, самі робили. В мене були брати, вони були поборці. (…) году цей налог. То жінка (…) Анна Павловна, вона мені дуже помагала, в неї тут (…).

⎯ Правда?

С.Я.: Да, дуже. В неї (…).

⎯ Соня Яківна, а чи були такі дуже бідні євреї, шо ходили просити?

С.Я.: У нас не було таких.

⎯ Старці? Не було?

С.Я.: Не було, нє. Не було.

⎯ Чи помогали просто, община помагала їм якось?

С.Я.: Коли, врем’я войни?

⎯ Ну да, в тяжкі роки.

С.Я.: Я знаю… У нас не було таких, що йшли просити. Чужі діди до нас приходили, а наші…

⎯ Мужики старцювали, так?

С.Я.: А?

⎯ Мужики старцювали, старці просили? Приходили до вас?

С.Я.: Рідко.

⎯ А де збиралися на службу Божу?

С.Я.: А в нас синагога тут була.

⎯ А де вона була?

С.Я.: А?

⎯ Де вона знаходилась?

С.Я.: В місті. Купили люди, його звалили, город зробили. То й людям не хорошо…

⎯ А коли її зруйнували?

С.Я.: Років чотири… Я…

⎯ А закрили її коли?

С.Я.: Ну, ще давно.

⎯ Коли заборонили збиратися євреям?

С.Я.: Да-да.

⎯ Не пам’ятаєте які то були роки?

С.Я.: Вже не знаю. До войни було.

⎯ Так?

С.Я.: Да.

⎯ Чи був у вас равін?

С.Я.: Був.

⎯ Був?

С.Я.: Був.

⎯ Пам’ятаєте його?

С.Я.: Да.

⎯ Назвіть його.

С.Я.: Рабін (…) Каранік, там де я…

⎯ Каранік?

С.Я.: Да. А він… Як називається (…) по-єврейськи?

⎯ Яшна?

С.Я.: (…).

⎯ (…)? А скажіть мені по-єврейськи як це називається?

С.Я.: (…).

⎯ Соня Яківна, він був місцевий?

С.Я.: Да, да.

⎯ І як склалася його доля, не знаєте?

С.Я.: Жінка померла, він оженився вже вдруге, він жив ⎯ друга померла. Він тут помер і вона померла. Діти десь в світі. Були десь, тоже вже нема почті.

⎯ А хто ще залишився у Джурині, скільки залишилося вас, ваших ровесників?

С.Я.: Я зараз пощитаю.

⎯ Давайте.

С.Я.: Раз, два…

⎯ Називайте їх.

С.Я.: Раз… Гольдмансвіт Льоня, жінка Ясіна. Пото́му…

⎯ Це вже пенсіонери вони?

С.Я.: А?

⎯ Пенсіонери?

С.Я.: Нє, ше. Вона да, а він нє, чоловік. Пото́му з (…) Муся Гольдмансвіт, пото́му (…) як називається він… Ой…

⎯ Забули? А чи були такі люди, що найкраще знали ваші єврейські звичаї, назвіть їх? Тоді, щоб вони так соблюдали дуже релігійні звичаї…

С.Я.: Не було дуже таких.

⎯ Не було, да?

С.Я.: Нє. Це вже (…), то стали (…), а раньше не було.

⎯ Не було?

С.Я.: Нє.

⎯ А як ви жили з мужиками?

С.Я.: Дуже добре.

⎯ Чи були сусіди у вас мужики? Приходили в гості?

С.Я.: Да.

⎯ Помагали один одному?

С.Я.: Да, мені картошку… І ще дають тепер, картошку давали. Цибулю давали. Йшла до них, вони мене приглашали. Дуже (…).

⎯ Правда? З якими ви людьми так, в сусідстві з якими людьми?

С.Я.: В сусідстві?

⎯ Угу.

С.Я.: Коло мене була ця, як вона… Софія одна. А потому їй там дали хату, то вона пішла, коло нас була хата. Це (…) пото́му… Ой забула…

⎯ Забули? Соня Яківна, а були такі репресії на євреїв?

С.Я.: Були.

⎯ В Джурині, ну, раніше ше? Шо їх так, презірали, висилали?

С.Я.: Я знаю двоє, шо вислали.

⎯ Назвіть їх.

С.Я.: Фіксман… Фіксман (…), і Шварц.

⎯ Не повернулися вони, да?

С.Я.: Нє…

⎯ Пропали?

С.Я.: Пропали.

⎯ Соня Яківна, до колективізації, ви пам’ятаєте як ще до колгоспу жили? Чи були хазяї серед євреїв?

С.Я.: Були, весь колхоз.

⎯ Правда?

С.Я.: Да, був. Як він називався цей колгосп… «Сахарок».

⎯ «Сахарок», да?

С.Я.: Да.

⎯ І що там робили?

С.Я.: На полі, на полі.

⎯ Чи ваші батьки там були?

С.Я.: Нє, мої не були. Коло мене сусідка, вона робила там була.

⎯ Це з самих євреїв зробили колгосп, да?

С.Я.: Да.

⎯ А не пам’ятаєте хто там головою колгоспу?

С.Я.: Роки пройшли…

⎯ Не згадаєте, да? А як ви прожили життя? Десь ви робили чи були вдома, дітей воспитували? Як?

С.Я.: Дітей воспитувала.

⎯ Були, не ходили ви…

С.Я.: Мама боліла, тато болів.

⎯ Ви їх доглядали?

С.Я.: Да.

⎯ А ваш чоловік?

С.Я.: Він погіб в войнє.

⎯ Як його звали?

С.Я.: Лопата Шика Борисович.

⎯ Щчика Борисович?

С.Я.: Лопата Шика Борисович.

⎯ Шика Борисович? Угу. Він був на фронті, так?

С.Я.: Був. Ранєний чотири раза, контужений, ізвіщеніє, де убитий вже похований. А потом через… В сорок четвертому в голову ранили, то забрали в Москву. З Москви (…) ізвіщеніє, де вбитий вже похований. А потому прийшло письмо шо (…).

⎯ Соня Яківна, а багато євреїв пішли на фронт?

С.Я.: Багато, багато пішло.

⎯ І багато не вернулося, так?

С.Я.: В мене в сусідству душ двадцять, наверно. Хлопці. В другій хаті три було, у мами брат був. Оце мої два брати тоже, три, чотири. Душ двадцять хлопців, шо не вернулись.

⎯ Соня Яківна, а збиралися ви десь так погуляти, як були ви молодою, молоді?

С.Я.: Отако. Всяко бувало.

⎯ Ну, чи в хаті збиралися, чи може разом з мужиками на вулиці, ні?

С.Я.: На весіллях мене просили, я йшла з чоловіком.

⎯ Правда?

С.Я.: Дуже, я з войни дуже таково…

⎯ А які у вас були якісь спеціальні танці? Були у вас на єврейських весіллях?

С.Я.: Фрейлехс.

⎯ Фрейлехс? Ну, це мужики танцюють такий?

С.Я.: Да, да.

⎯ А ще які?

С.Я.: Шир…

⎯ Шир?

С.Я.: Знаєте?

⎯ Так.

С.Я.: Шира, фрейлехс… І так, вообще… Польку.

⎯ Тоже любили?

С.Я.: Да-да.

⎯ А чи збиралися десь просто поспівати?

С.Я.: А?

⎯ Поспівати збиралися?

С.Я.: Бувало таке, тоже.

⎯ Єврейські пісні?

С.Я.: Єврейські, українські.

⎯ А де збиралися найчастіше?

С.Я.: Там, на стадіоні.

⎯ Це ви ще як були молодою, так?

С.Я.: Да-да.

⎯ Там може була музика?

С.Я.: Нє, не було.

⎯ Так просто, самі збиралися, да? Гуляли разом з мужиками?

С.Я.: Да-да. Я не маю нічо до українців, вони нам плохо не робили. Звісно, всяке було, а в нас було хорошо.

⎯ Чи пам’ятаєте ви хто серед ваших був таким, самим авторитетнішим чоловіком?

С.Я.: Де, тут?

⎯ Так.

С.Я.: Я вам скажу, був сельсовєт, вчителя були, знаєте.

⎯ Ну а так, щоб до нього прийшли щось посовєтуватися чи позичити?

С.Я.: Бувало так.

⎯ Але ви не знаєте їх, да?

С.Я.: Я вже позабувала.

⎯ Позабували…

С.Я.: Це вже роки пройшли…

⎯ Чи були такі майстри, що вміли щось особливе робити? Модісти чи чобіткарі?

С.Я.: Модістки то були.

⎯ А назвіть їх.

С.Я.: Була (…), вона тут померла.

⎯ Ага.

С.Я.: Вона дуже славно шила, всі йшли до неї. Деякі по хатах.

⎯ Ходили, да?

С.Я.: Да.

⎯ Шити?

С.Я.: Шити, да.

⎯ А як під час війни, тяжко було євреям?

С.Я.: Дуже тяжко.

⎯ Чи мужики помагали вам?

С.Я.: Помагали дуже. Записати цю фамілію (…), я їй казала колись взять запис, то я вам запишу.

⎯ Назвіть її фамілію.

С.Я.: Дочка мені дала.

⎯ А, цю шо ви сказали?

С.Я.: Да.

⎯ То це вона вам  помагала?

С.Я.: Да-да.

⎯ А як?

С.Я.: Все поховала, все поховала…

⎯ А як вона вам помагала?

С.Я.: Картошку давала і цибулю давала, і прийшла, тут німці відступають, а я іду з сестричкою маленькою від неї, в неї картошки, від неї і вона… Дуже хороші ми були з нею. Чипаєва Анна Павловна, 1919 году, село Джурин.

⎯ Ну, ясно. Соня Яківна, а як треба було щось рішить, то де ви збиралися? Це збори називалися чи сход? Як це називалось у вас?

С.Я.: Шо?

⎯ От як євреї збирались для чогось, як, наприклад, порішати, то як це називалося?

С.Я.: Сход, сход.

⎯ Сход, да? А в кого збиралися?

С.Я.: На стадіоні був сход і казали, шо мають робити з євреями, а в нас був цей, Кримчук, староста, він каже: «Нє, раньше мене вбийте, а потом їх». Він не давав.

⎯ Правда?

С.Я.: Да.

⎯ Він був мужиком?

С.Я.: Да.

⎯ Старостою був, да?

С.Я.: Да, старостою. (…) пустили назад, і так…

⎯ Я хотіла вас ще спитати про весілля. Чи було таке, що між собою дружилися родичі? Це було добре?

С.Я.: Та не добре.

⎯ Не добре? А що казали про це люди?

С.Я.: Не харашо. А не, ваш брат мене бере, а мій брат вас бере.

⎯ А…

С.Я.: Та й хороші, так.

⎯ Так. Це гріх казали?

С.Я.: А?

⎯ Це казали, шо гріх?

С.Я.: Ну, казали шо (…). Тепер так тоже беруться.

⎯ Були так, да?

С.Я.: Тепер беруться тоже так.

⎯ Правда?

С.Я.: Да.

⎯ Чи ви знаєте такі випадки, шо поженилися та й щось таке сталося в них недобре?

С.Я.: Знаю.

⎯ Ану, розкажіть.

С.Я.: (…) батьки з хати, вони розводилися. Було так, було.

⎯ Було таке, да?

С.Я.: Було.

⎯ Про цих старців я вас питала. Чи приходили до вас просити, чи ви бачили таких старців що ходили?

С.Я.: Що це таке?

⎯ Старці, що ходили просити, бідні.

С.Я.: В нас таких не було.

⎯ Діди?

С.Я.: Чужі заходили.

⎯ А звідки?

С.Я.: Ну, (…), з Тирасполя. А наші діди нікуди не ходили.

⎯ Євреїв таких бідних не було, да?

С.Я.: У нас не було таких, нє.

⎯ Не було…

С.Я.: Не було, не ходили.

⎯ Чи бачили ви таких, щоби на базарі грали вони часом? Бідні просили і грали на чому-небудь?

С.Я.: Було таке, але чужі, наші нє.

⎯ А на чому грали?

С.Я.: На гармошці.

⎯ На гармошці…

С.Я.: Да.

⎯ А співали про що?

С.Я.: Тако, Божі пісні…

⎯ Божественні, да?

С.Я.: Да, да.

⎯ Божественні співали, угу. А коли вони пропали, коли їх не стало вже?

С.Я.: М?

⎯ Коли вони перестали ходити?

С.Я.: Ну, трошки сталося лучше жити, пенсії давали та й перестали ходити, да.

⎯ Чи є в Джурині єврейське кладбище?

С.Я.: Є.

⎯ Да? Багато там поховано?

С.Я.: Нове є і старе є.

⎯ Так, два?

С.Я.: Я запомнила, (…) де це, ховать.

⎯ Правда? А де тепер збираються на службу Божу?

С.Я.: Нема нікого, нема кого… Це таке…

⎯ Дома моляться?

С.Я.: Ну, вдома… У нас кажуть, що вже ходили…

⎯ Ви віруєте?

С.Я.: А?

⎯ Ви віруєте?

С.Я.: А шо?

⎯ Молитеся вдома?

С.Я.: А шо?

⎯ Да? Чуєте, а як проходили похорони у вас? Чи були такі, шо співали на цих похоронах?

С.Я.: Да-да.

⎯ Так, як у мужиків?

С.Я.: Співають, відходять з хати. Цей, рабин, співає, щось молиться. Потом несуть на кладбище.

⎯ Да? У вас зовсім другий звичай, не так, як у мужиків, шо домовина була, а просто загортали в тканину білу, так?

С.Я.: Ну?

⎯ Так тепер хоронять чи ні?

С.Я.: Нє-нє. Труни. Труни.

⎯ Труни, да?

С.Я.: Да-да.

⎯ Перестали вже так хоронити, да?

С.Я.: Да… Колись було таке, а тепер (…).

⎯ І не загортають уже в тканину, да? Так, як мужиків хоронять?

С.Я.: Нєт, костюм мущині (…).

⎯ Так, Соня Яківна, а як звати ваших дочок?

С.Я.: Моя? Раїса…. Раїса і Клава.

⎯ І Клава, да? Обидві живуть у Вінниці?

С.Я.: Да.

⎯ Заміжні, мають сім’ї, да?

С.Я.: А?

⎯ Заміжні, мають сім’ї?

С.Я.: Не вспіли найти.

⎯ Не вспіли? Самі живуть, да? Ну, нічого. Приїжджають в гості до вас?

С.Я.: Да, кажду суботу приходять, і воду наносить, молодша дочка. В неї дєвочка, отлічна.

⎯ Так?

С.Я.: Красавіца.

⎯ Правда?

С.Я.: Дуже гарна. Вона хотіла їхати вчитися. Но (…), так шоб хтось утримав, то (…) разрешили їхать.

⎯ А куди?

С.Я.: В Ізраїль.

⎯ В Ізраїль, да? Дочка ваша?

С.Я.: Нє, внучка.

⎯ Внучка?

С.Я.: Красавіца, коли побачили…

⎯ Так ваші дочки мають сім’ї?

С.Я.: В неї був чоловік, вона розійшлася. Проситься назад, вона боїться впустити, назад сходитися. Ви знаєте як то…

⎯ Да. Соня Яківна, а було таке, що єврейські дівчата, так, як мужицькі, мали дітей та без сім’ї, без батька?

С.Я.: Мали.

⎯ Було таке, да?

С.Я.: Було.

⎯ Чи це заборонялося, чи це презірали їх, чи жалували?

С.Я.: Я знаю, що було дєвочка одна, (…) вона родила хлопчика.

⎯ Пам’ятаєте як звали ту дівчину?

С.Я.: М?

⎯ Пам’ятаєте як її звали?

С.Я.: Не пам’ятаю…

⎯ Не пам’ятаєте?

С.Я.: Нє.

⎯ Ну і як тоді склалася її доля?

С.Я.: Так і не віддалася, син десь в світі оженився, взяв (…). Не вспіла вона.

⎯ Не вспіла, да? Соня Яківна, а як ви відмічали свої свята? Свої празніки як ви відмічали?

С.Я.: Так, як свято. Трималось це, бо (…) і так ми…

⎯ На Пасху, наприклад?

С.Я.: Ну, мацу пекли…

⎯ Так.

С.Я.: М’ясо брали.

⎯ Спеціально, да?

С.Я.: Да.

⎯ Угу. А пости соблюдали?

С.Я.: А?

⎯ Пости, пости соблюдали?

С.Я.: Що це?

⎯ Піст.

С.Я.: Да…

С.Я.: … дома сиділи.

⎯ Найчастіше чоловіки робили, а жінки домохазяйками, так?

С.Я.: Да.

⎯ А якщо ходили на роботу, яку роботу вибирали жінки?

С.Я.: Шо тепер.

⎯ Так?

С.Я.: Це було (…) в конторі, то нє, то на різних роботах

⎯ На різних роботах? Багато було так, да?

С.Я.: Було, було.

⎯ Чи мали євреї багато дітей?

С.Я.: А?

⎯ Чи мали євреї багато дітей?

С.Я.: Нє.

⎯ Скільки?

С.Я.: А в Ізраілі по п’ятнадцять, по вісімнадцять.

⎯ О Боже…

С.Я.: (…) тоже так само.

⎯ Так? А тут скільки мали?

С.Я.: У нас? Ну. по троє, по п’ятеро. (…) по семеро.

⎯ У ваших братів і у ваших сестер скільки дітей?

С.Я.: В мене брат не вернувся з фронту. Я не знаю, може він десь є в людей, але хто його знає. А так, сестра не має дітей.

⎯ Сама живе?

С.Я.: Да. Скіки врем’я, автобус пішов?

 

⎯ Хотіла в вас спитати, чи була в вашій сім’ї наймичка?

С.Я.: Нє, не було. Самі були наймички.

⎯ Да? Бідні були? А у багатших держали наймичок?

С.Я.: Десь-не-десь.

⎯ А?

С.Я.: Десь-не-десь.

⎯ Десь-не-десь? Це такі вже заможні тримали, так?

С.Я.: Да, да.

⎯ І що вони там робили?

С.Я.: Ну, стірали. Стірали, варили, палили. А вони були на роботах. І тоді, я знаю, вони…

⎯ Тримали?

С.Я.: Да, тримали. Шоб це, хазяї помирали, а наймичка лишилася в хаті.

⎯ Правда?

С.Я.: Да.

⎯ Вони добре ставилися до наймички?

С.Я.: Да, да. Діти, хто лишився (…), два сини дуже добре относилися з цею жінкою.

⎯ Да?

С.Я.: Да.

⎯ До цього часу? Назвіть, як їхня фамілія?

С.Я.: Ауербухен.

⎯ Ауербухен, да? Тут ще живуть вони?

С.Я.: (…) оця вінницька, в хаті батьків живе, вона хотіла йти в село, а їй ка: «Лишайтеся тут», кажуть.

⎯ В Джурині, да?

С.Я.: Да.

⎯ Так шо вона служила їм весь вік, і залишилася в їхній хаті?

С.Я.: Да.