Куперман Ісрул Іцкович, 1926 р. н.

⎯ І був Ісаак?

І.І.: (…).

⎯ Да. Як називався…

І.І.: Можу паспорт показати вам.

⎯ Нє, я вам вірю. Як називався куток де жила ваша сім’я?

І.І.: Куток?

⎯ Угу.

І.І.: Я не помню, я жив во время войни у (…) От.

⎯ Де?

І.І.: У Томашполі.

⎯ У Томашполі, да?

І.І.: Розказати як прийшли німці, як хтіли убивати нас?

⎯ Розкажіть.

І.І.: Ой… Прийшли ночью. В час ночі. І стукає в двері. От. На роботу. А потім той дом, подвал, на роботу йти. Кладбище, та остановка кілометри три-чотири. Два кілометр. А я чув крики, начали зіставлять. Я, значить, мама — айда на роботу, на роботу. Але я (…) на роботу, а то на смерть. Ми в подвал, і ведуть нас у (…). Два німці впереді і два збоку. От. А я за руку потянув і прямо в подвал. У подвал. А через час чую крики, стріляє. Когось різали, дітей колили, палили, в яму, живих кидали в яму.

⎯ То ви спаслися так, да?

І.І.: Та я маму туди, і вони не замєтіли що… А я в подвал і вони там (…) і вони не замєтіли що ми тамо.

⎯ Ага. А хто у вас вважався главою сім’ї, батько чи мама?

І.І.: Батько кинула мама мені було… Год, не більше.

⎯ Такщо ви жили тільки з мамою?

І.І.: З мамой.

⎯ А як ви тут в Джурині з’явилися, після войни вже?

І.І.: В сорок дев’ятом году.

⎯ Це ви сюди оженилися, да?

І.І.: Да (…) цю жінку, то я тут женився.

⎯ Ага. Як звали вашу жінку?

І.І.: У́ся.

⎯ А як була її дівоча фамілія?

І.І.: Шнайдер У́ся Ікіровна.

⎯ Так. І вона була сама джуринська?

І.І.: Нє, вона сама Буковіни.

⎯ Це буковинська?

І.І.: В неї ше брат є і сестра ше є.

⎯ Тут?

І.І.: На (…) живуть.

⎯ Так…

І.І.: Ви тоже підете туди?

⎯ Ні-ні. Ви мені розказуйте за це. Чим займалися ви? Як ви тут жили?

І.І.: Як жив? (…) дрова рубав людям, воду носив.

⎯ Ви повернулися…

І.І.: Без ноги вже.

 

⎯ Ви прийшли з фронту вже інвалідом?

І.І.: Інвалід, дивіться — без ноги. (…) і без ноги, інвалід. Дай Бог шоб я дома остався, мені лучше дома.

⎯ Правда?

І.І.: (…) дрова рубав, получив пенсію (…) получав пенсію.

⎯ Ви якої групи інвалід?

І.І.: Зара вторая.

⎯ Так що ви після фронту не ходили на роботу?

І.І.: Сторожом був.

⎯ Сторожем? А де сторожували?

І.І.: На хлебзаводі. Два кілометри туда і два назад. (…) всі знають.

⎯ Да? І звідти вже вийшли на пенсію, так?

І.І.: Ні, ето воєнні пенсії.

⎯ Ви вже воєнній пенсії? Угу. Чи мала ваша сім’я авторитет в селі?

І.І.: Канешно.

⎯ Так?

І.І.: Жінка моя, вона вишивала раз за́навески людям.

⎯ Так?

І.І.: О, да (…) жінка…

⎯ Мастериця вона була?

І.І.: Да. Одна жінка (…) фамілію спитать, сказати. І вона і во время войни забрали мужа на фронт. (…) троє дітей. І ні хати, ніхто не обращав вніманія. І вона (…) до нас. Уся всьо сделаєт. Вона хрестилася (…). Я кажу він десь є. Принесла. Вона (…) писали, писали. Отправили. Тут отвєт і построїли і всьо. І чесне слово — нехай люди скажуть. Вона хреститься, (…).

⎯ Чи пам’ятаєте ви як тут був єврейський колгосп?

І.І.: Це я не помню.

⎯ Ви не пам’ятаєте це, да? Чи ви пам’ятаєте…

І.І.: Я помню в Томашполі, мама робила в тридцять третьому году.

⎯ Так?

І.І.: Я був маленький. Вона на руках несла, йшла на поле робити.

⎯ Як змінилося життя євреїв як застала колективізація? Чи їх заганяли в колгосп, чи вони самі йшли?

І.І.: Нє, ніхто не ганяв. А євреї (…) я не помню цього в колгоспі, щоб були євреї.

⎯ Не знаєте, да? А ваша мама де робила?

І.І.: Вона робила в колгоспі.

⎯ На полі?

І.І.: На полі.

⎯ Сапала буряки?

І.І.: Що казали — вона робила.

⎯ Так.

І.І.: Це по єврейськім там була…

⎯ Гето?

І.І.: Нє, це за румунської власті робили. А?

⎯ Да.

І.І.: В гето ми сиділи. Колюча проволка. І до дванадцять часов (…).

⎯ Там ночували, там все, да?

І.І.: (…) роботу робили.

⎯ Ісрул Іцкович, а де збирались євреї на службу Божу?

І.І.: (…)?

⎯ На службу Божу де збиралися?

І.І.: У нас була спеціальна школа.

⎯ А де?

І.І.: Там, в Томашполі.

⎯ Так?

І.І.: (…) в хату і там вони (…).

⎯ Чи був рабин?

І.І.: Був.

⎯ Пам’ятаєте його фамілію?

І.І.: Тут було нєсколько, а послєдній (…) як його фамілія (…) він жив. Я би вас вказав. А того дома вже нема, розібрали.

⎯ Угу. Чи пам’ятаєте ви як проходили єврейські весілля?

І.І.: Ооо…

⎯ Гарно?

І.І.: Ооой співали…

⎯ Правда?

І.І.: (Співає). Оооо… Красіві пісні.

⎯ Не пам’ятаєте?

І.І.: (Співає).

⎯ Про шо тут співається?

І.І.: Ой… Раньше було хорошо жити (…).

⎯ Не можна перевести да?

І.І.: Да…

⎯ Важко перевести? А розкажіть як проходили єврейські весілля?

І.І.: Ой красиво.

⎯ Да? Розкажіть. Чи була єврейська музика?

І.І.: Була.

⎯ Що саме євреї грали?

І.І.: Євреї?

⎯ Так.

І.І.: Тут у Шаргороді?

⎯ Угу.

І.І.: Грали.

⎯ Пам’ятаєте їхні фамілії, як їх звали?

І.І.: Нєт. Ви знаєте кого можете спитати, (…) Льоню (…).

⎯ Але ви, що пам’ятаєте ви?

І.І.: Ну шо я можу пам’ятати?

⎯ Як ваше весілля проходило? Було у вас весілля?

І.І.: Нє. У нас туто, собрались сосєді (…) розписались і всьо.

⎯ Не було весілля?

І.І.: Нє…

⎯ Не було можливості, да?

І.І.: (…) жінка з цею дитиной це не то шо дівочі.

⎯ А, вона була вже жінка з дитиною?

І.І.: Да-да.

⎯ Ага. Чи на весіллях співали тільки єврейські пісні чи українські тоже?

І.І.: Всякі співали, но більшенство єврейські.

⎯ Єврейські?

І.І.: Я не помню, такі пісні (Співає).

⎯ (…).

І.І.: (…) родичів.

⎯ Чи ви ше говорите на єврейській мові з своїми?

І.І.: (…) говорю по-своїму. По-українськи я не так… Не можу так говорить.

⎯ На українській?

І.І.: Да.

⎯ А по-єврейському добре?

І.І.: А говорю харашо по-єврейськи.

⎯ А ваші сини, чи вони знають єврейську?

І.І.: Він трохи знає, вони знають.

⎯ А як ви з сином своїм говорите вдома?

І.І.: І по-українськи і по-єврейськи, як хочеться.

⎯ (Сміється) як виходе, да?

І.І.: Ви вообще по-єврейськи нічо не понімаєте?

⎯ Ні, на жаль. Нічого. Чи були серед євреїв хазяї?

І.І.: Конешно хазяї, (…) конешно. Були, були.

⎯ А згадайте їхні фамілії.

І.І.: Ой…

⎯ Не пам’ятаєте вже, да? А згадайте які в вас були сусіди, чим займалися євреї?

І.І.: Ну як євреї… Тут напротів жив мій кориш, Сєня.

⎯ Так?

І.І.: Він був базарником (…).

⎯ Так?

І.І.: Ото він (…) він було (…) робив (…) інженером. А жив він тут, один (…) ше дальше. А там жив (…) кравець. (…) матрас робив всякі.

⎯ А чим займалися єврейські жінки?

І.І.: (…) вона вишивали (…) робили, вишивали занавески, щоб діти (…), а сторожем був.

⎯ Скільки у вас дітей було?

І.І.: Оці два.

⎯ Два хлопця?

І.І.: Да. Один зараз у Вінниці живе, на пенсії два роки.

⎯ Як звати ваших хлопців?

І.І.: Цього Михайль Йосіп, а то Ізя (…).

⎯ (…).

І.І.: Ви запишіть!

⎯ Так.

І.І.: Шо в хаті робиться, я вас прошу. Оце обід… Я вас благодарний буду скоко тут жити. Ви дивіться шо робиться.

⎯ Ніхто не помагає, да?

І.І.: Ніхто не обращає вніманія!

⎯ Ісрул… Ісакович, да?

І.І.: Іцкович.

⎯ Іцкович. Як можна було сказати про вашу сім’ю, чи це була бідна єврейська сім’я?

І.І.: Моя?

⎯ Да.

І.І.: Як я женився тут?

⎯ Так.

І.І.: Я вам кажу, я дрова рубав, воду людям носив в подвал. (…) я жив там, вверху. То (…) більших відер і дрова рубав людям. Сторожем…

⎯ Щоб тільки прожити?

І.І.: Прожити, на хлебзавод. Пацани малі, так і пишіть, (…) вони побачили, я йду, та вони: «Ой, папа!», в торбинку, кусок хліба — їсти-їсти, голодні. Нічо (…).

⎯ У вас була?

І.І.: (…) у сина того шо… Він такий (…) комендатура робить. Год-два піде на пенсію.

⎯ Бідно було? А чи помагали вам другі євреї?

І.І.: Я, я не хтів (…) нашим. Це позор, стид.

⎯ А були серед євреїв такі бідняки шо просили?

І.І.: Були-були. Конешно, но… Були. (…) там одна, жінка тоже бідна. Дівчиною так вона умерла і заміж не вийшла. Дуже бідна.

⎯ Наймичка була, да?

І.І.: Ну така, ходила по селах, просила.

⎯ Єврейка?

І.І.: Да.

⎯ А назвіть її, як її звали?

І.І.: Я не знаю…

⎯ Не можете згадати?

І.І.: Я не помню. Вона бідно жила.

⎯ Угу.

І.І.: Я не помню.

⎯ Бідна така єврейка?

І.І.: Багато було, повмирало… А я не хотів (…) на протез, без ноги. І дрова людям рубав, (…) в сарай носив.

⎯ Скільки вам за це давали? Наприклад, як ви принесете воду, то скільки вам за це давали?

І.І.: Ну скільки, п’ять рублів, десять рублів, двадцять рублів.

⎯ Так мусіли заробляти на життя?

І.І.: Да. Дуже да́вно.

⎯ А були багаті євреї тут?

І.І.: Були. Буковінські тут були.

⎯ Ану назвіть їх, які були в них фамілії? Чим вони займалися?

І.І.: Я не знаю, я женився в сорок дев’ятому, а це в сорок п’ятому кажеться (…) сорок четвертом, сорок третьом. (…) разних людей. (…) Ви напишіть! Хай мене Бог забере, чим так мучиться.

⎯ Правда?

І.І.: Ніхто не обращаєт вніманія. А ви тако напишіть, хай вони там знають!

⎯ Чи були серед євреїв такі старці, що ходили по селах просити?

І.І.: Одна жінка була.

⎯ Ви пам’ятаєте про це, да? Чи були репресії на євреїв, чи висилали кудись євреїв?

І.І.: Нє, не висилали. Після войни?

⎯ Так.

І.І.: Нє, (…).

⎯ А до війни? НКВДісти, тридцять сьомий рік, ні?

І.І.: Нє.

⎯ Не було такого?

І.І.: Я не помню.

(…)

⎯ Чи забороняли збиратися молитися? Власті?

І.І.: Боялися, да, боялися. Понімаєте, нанімали хату цей, тіхонько зайшли і молимося.

⎯ Правда? Багато збиралося молитися?

І.І.: Скільки було чоловік десять, раньше (…) багато врем’я пройшло.

⎯ Да.

І.І.: Тако так (…) Так шоб когось посадили нє. Боялися, щоб (…) Хату закрили, (…) молимося, там була (…) немає. Та в одного хату собирається.

⎯ А в кого найчастіше збиралися?

І.І.: Тут один був серебрянник, тамо внизу жив.

⎯ Угу. Такщо в нього збиралися, да?

І.І.: Так.

⎯ А як були єврейські весілля, чи запрошували також мужиків на ці весілля?

І.І.: Просили.

⎯ Так?

І.І.: Ходили, да-да-да-да. Тут одна врачиха, вона ще живе, як забувся фамілію… Шільман. Соня, вона зо мною за медбрата була. Я помню там… Помню-помню.

⎯ То в неї було весілля?

І.І.: Да, просили і заводи ці директора і ще такі, да-да.

⎯ А простих так селян, мужиків, просили чи нє?

І.І.: Просили тоже.

⎯ Сусідів?

І.І.: Сусіди та й знакомі такі, да

⎯ Правда? А коли в мужиків було весілля чи запрошували вони євреїв?

І.І.: Да, мене просили. (…) я не ходив, потому я болію.

⎯ Угу.

І.І.: Просили, да.

 

⎯ Ісрул Іцкович, а я ще у вас хотіла спитати, про обряд обрізанія, як народжується хлопчик. Розкажіть як це проходило. У вас же два сина.

І.І.: Обрізаніє в нас не робили, на наші діти не робили.

⎯ Не робили? А чому?

І.І.: Я… А вони не робили.

⎯ Це ж було свято, це ж празнік був, запрошували своїх…

І.І.: У нас (…). Це до моєї жизні це було.

⎯ Так? А тут уже не робили, нє? У Джурині?

І.І.: Нє…

⎯ Ви не знаєте про це? А про похорон ви мені можете розказати? Як когось хоронили, як по-єврейськи його хоронили?

І.І.: Ооой, один рабін із Шаргорода співав гарно. Ну… Це спеціально є така, чорна така кєта. І труна, в труну положать та й… Ось.

⎯ А раніше без труни хоронили, да, просто в білому савані, так?

І.І.: Це я…

⎯ Не пам’ятаєте про це?

І.І.: Ну як, я помню колись да. (…) шо замотає, (…) а потом уже труни (…).

⎯ Чи бачили ви таких старців що просили і на чому-небудь грали, на інструменті? Були у вас такі?

І.І.: Нє.

⎯ Просили їсти?

І.І.: Нє-нє.

⎯ А на базарі може були такі?

І.І.: Були такі, українці.

⎯ Так? На чому він грав?

І.І.: На баяні, сліпий, а жінка (…), а він так грав і ходив і просив та й кидали.

⎯ А які пісні він співав?

І.І.: Ну разні, я знаю (…). Всякі.

⎯ А про що, про що співав? Божественні?

І.І.: Да-да, всякі. Всякі, да.

⎯ А коли вони перестали ходити?

І.І.: Ну так… Вже додали пенсію та вже не видно. А один інвалід німий і без руки, без ноги. І помер.

⎯ Джуринський був?

І.І.: Да. І помер. (…) ту пенсію та вже…

⎯ Ісрул Іцкович, чи пам’ятаєте ви таких багатих євреїв?

І.І.: Тут?

⎯ Так.

І.І.: Пам’ятаю…

⎯ Чи мали вони наймитів що їм служили? Не згадуєте? Шоб так, шо вони от як ця Ягода, розказують тут, так?

І.І.: Ну?

⎯ Чи були ще такі єврейські сім’ї, які мали наймичку або наймита?

І.І.: Не було таких.

⎯ В основном бідні були, да?

І.І.: А… Тут один був Лів’яш.

⎯ Так?

І.І.: Він був завскладом.

⎯ Як фамілія?

І.І.: Лів’яш.

⎯ А звався?

І.І.: Лів’яш (…). Ну та в нього дочка була, жінка слаба та. Одна українка, друга (…) і вона там робила. Ну вона пішла (…) коло нього була, а дочка його жила в Тульчині. Знакомі, хороші люди. І дитина, двоє дітей в неї, (…) робили до пенсії. Вона померла, нема її.

⎯ Не знаєте що господар платив цим наймитам?

І.І.: (…).

⎯ Вони ночували в нього вдома?

І.І.: Ця? Я ж вам кажу, вона у Тульчині (…) у них.

⎯ У цих євреїв вдома ночувала, так?

І.І.: Да. Дуже хороші вони були, а діти називали її «мама». Лисавета вона називалася.

⎯ Правда?

І.І.: «Мама» називали її, «мама». Да. І дуже хороші люди, цій Лів’яш дуже хороший і дочка, вже покойниця, померла. А дочка живе в Вінниці (…).

⎯ Ісрул Іцкович, а у вас не було наймитів в сім’ї?

І.І.: Нє! А я бідний, ви шо не бачите як я живу?

⎯ А у ваших батьків?

І.І.: Батько (…) ше року не було. (…). Я помню вона наче (…) то він робив в колгоспі, ковальом (…) не платить, то ми поїхали із… Покойниця моєї мами Томашполя (…). Розщитуюсь аліментами, п’ять лєт получиш! Я помню він привіз, фура, він продав свині і привіз мені хліба і (…).

⎯ Сюди вже, да?

І.І.: Да.

⎯ Угу.

І.І.: А він саме ні, не плате.

⎯ А він хазяював в селі? Мав хазяйство?

І.І.: Ковальом був! Коваль.

⎯ В Томашполі?

І.І.: Тут.

⎯ Ви переїхали всі сюди, да?

І.І.: Я, я сам приїхав сюди. А він кинув маму мені год не було. Мама в Томашполі лишилась, а я оженився тут.

⎯ А він де ковальом працював?

І.І.: А тоді в колгоспі, тоді вже були кузні.

⎯ В Джурині?

І.І.: Да. А він тамо жив.

⎯ А він джуринський сам, так?

І.І.: Да. (…) з цьою жінкою він і жив.

⎯ Чи були у вашій родині комсомольці або партійні? Євреї.

І.І.: Як сказати…

⎯ Ну серед ваших родичів були комсомольці?

І.І.: Нє.

⎯ Не було? Не було. Чи були такі євреї, що знали найкраще звичаї ваші?

І.І.: Як?

⎯ Що соблюдали релігійні обряди?

І.І.: Да-да-да.

⎯ Пам’ятаєте їх? Хто це найкраще робив?

І.І.: Отут?

⎯ Так. Або в Томашполі, де ви краще пам’ятаєте.

І.І.: Ну і шо вам сказати (…) школа, молилися і всьо…

⎯ Казали не сінагога, а казали школа, так?

І.І.: Шіл.

⎯ Шіл?

І.І.: (…).

⎯ Що це означає?

І.І.: (…).

⎯ Чи це була така школа, шо вдень училися діти, а у вечері молилися?

І.І.: Я ходив (…), а писати не мав.

⎯ Правда? Не знаєте грамоти єврейської?

І.І.: Нє. Я вообще не грамотний, і так єлє можу розписатись.

⎯ Правда?

І.І.: Нє.

⎯ А як так сталося?

І.І.: Ну на войні і возможності не було вчитися, і не хтів учитися, так… Я і в Томашполі в єврейську школу ходив.

⎯ Скільки закінчили класів?

І.І.: (…) по-єврейські (…).

⎯ Чи залишилися ще ваші родичі?

І.І.: Моя жінка, моя мама (…) нема.

⎯ Нікого? А брати і сестри?

І.І.: Нема.

⎯ Нікого нема?

І.І.: В мене жінкова сестра живе на (…) і жінковий брат живе на (…).

⎯ Чи вони, чи родичаються з вами, приходять до вас?

І.І.: Да. Приходять (…) жінка його.

⎯ Вже вони пожилі? Назвіть їх, як їх звати?

І.І.: Ліза, Лора, Бася.

⎯ Як фамілія їх?

І.І.: Шнайдер. Шнайдер, а вона замуж за руського — Клеймушов.

⎯ Клеймушев? Цей Клеймушев (…), да?

І.І.: Нє, Шнайдер Борис, а це сестра… Вона (…) його фамілія Клеймушев. А настоящий — Шнайдер.

⎯ А Бася Шнайдер це хто, ваша племянніца?

І.І.: Жінки сестра.

⎯ Сестра?

І.І.: А Борисова жінка, це (…).

⎯ А Басі скільки років?

І.І.: Шійсят два кажеться.

⎯ Вона ше молода?

І.І.: На пенсії вже.

⎯ Ушла на пенсію… Так. Чи ви пам’ятаєте скільки євреїв було учасників війни?

І.І.: Томашполя?

⎯ Так.

І.І.: Нас забрали человек наверно двадцять-тридцять. Ну, скільки євреїв там було… Понімаєте, є такі були шо записався на 27-го года, а я чесний — 26-го. Мій сосєд 26-го тоже, он записався на 27-й. А я 26-го і 26-го (…) воєнкомат, мене забрали. Я прийшов вже калікою, то він (…). А я чесно записався. (…) Чесно отслужив. Родінє.

⎯ Чи пам’ятаєте ви які були базари? До війни. Чи продавали щось ваші батьки там?

І.І.: Нє.

⎯ А що купляли?

І.І.: Ну шо, їсти виходити купують.

⎯ Хазяйства не вели, да, батьки ваші?

І.І.: Нє!

⎯ Нічого не треба?

І.І.: Мама моя…

⎯ Бідна, да?

І.І.: Бідна, шо там мали… То я (…) мами сестра, коло мами сестра ми жили.

⎯ Ісрул Іцкович, чи любили ви співати?

І.І.: Я? Я не співаю.

⎯ У вас гарний голос.

І.І.: А, голос…

⎯ Чи збиралися ви десь поспівати єврейські пісні?

І.І.: І співали (…). А це уже (…). (Співає).

⎯ То весільна пісня?

І.І.: Да.

⎯ Про шо співається?

І.І.: А?

⎯ Про шо співається?

І.І.: Коли всі разом чарочку вина вип’єм.

⎯ Угу, така. Чи ви пам’ятаєте, чим в основному займалися євреї, які були тут мастєра?

І.І.: Тут у Джурині?

⎯ Так. Або у Томашполі як вам краще.

І.І.: Ну тут і сапожники були і ковбаси робили євреї.

⎯ Назвіть хто ковбаси робив?

І.І.: Біляк Яша. Він зараз в Америці.

⎯ Так?

І.І.: Так.

⎯ А він шо, тримав свині чи купляв їх?

І.І.: (…) привезли із (…).

⎯ Так?

І.І.: Вони там поставляють м’ясо, він ковбасний отдєл.

⎯ Дома він робив, да?

І.І.: Нє! (…) Нє, не дома, нє.

⎯ А які були такі, шо дома мали собі крамничку чи парехмахерську, чи ше…

І.І.: Тут було. Мако́вим туто дом (…) Шнайдер. Он був парехмахер.

⎯ Як його звали?

І.І.: Ізя. А бабки були робив на желєзнодорожних станціях, а сістрі робила (…) брати були (…).

⎯ Де вони тепер?

І.І.: Один кажеться помер, один у Могильові, а цей… А Ізя (…). А сістра вона живе як на (…) йти. (…) майстер шо дороги справляють (…) живе зараз. А він зам. дорожного отдела. Чоловік її.

 

⎯ … був, як його звали?

І.І.: Кардон (…).

⎯ А чи були такі, шо ніби таке кафе в них було, шо робили може якісь солодкі цукерки?

І.І.: Було.

⎯ Згадайте як їх звали.

І.І.: От я не помню, (…) жили. Ой я забувся. Ой-йой-йой-йой-йо… Ви знаєте, ви ішли до цього, тут живе… Ой-йой-йой-йой-йо…

 

І.І.: Лопата Су́рка.

⎯ Ага.

І.І.: Вона жила, значить її сестра, чоловік робив конфєти, там внизу. Да, робив. Такі длінні цього, цукерки робили.

⎯ Скільки це воно коштувало, цих цукерок?

І.І.: Я знаю, я помню скільки?

⎯ Не пам’ятаєте?

І.І.: (…).

⎯ Так? Чи пише вам хто-небудь із Ізраїлю?

І.І.: Нє.

⎯ Ні? А ваші знайомі виїхали? Багато?

І.І.: Багато.

⎯ Родичі?

І.І.: Нє, знакомі.

⎯ Родичів не маєте? А чим займаються ваші діти?

І.І.: Цей робе (…).

⎯ Це Ізя?

І.І.: Це (…).

⎯ Так?

І.І.: Ну шафером робить, (…). Я не знаю (…).

⎯ А старший?

І.І.: Цей старший (…) робе на машині. (…) В колгоспі то ремонтіруіт. А той служив в армії двадцять п’ять лєт. Прапорщиком. А зараз він на пенсії (…) у Вінниці комендатуру, воєнну комендатуру.

⎯ Ісрул Іцикович, чи тепер збираються євреї на службу?

І.І.: (…).

⎯ Нема де?

І.І.: В армії?

⎯ Ні, на службу Божу.

І.І.: Нє, нема кому. (…) нема кому (…).

⎯ Дома моляться?

І.І.: Раньше. А зараз я уже (…).

⎯ Чи ви віруєте?

І.І.: Я вірю.

⎯ Да?

І.І.: Я вірю.

⎯ А вірите в то, що душі померших живуть тоже?

І.І.: Я вірю.

⎯ Чи сняться вам сни?

І.І.: Сниться мені сон. І кажуть що пишуть, шо (…) покойника. Ну то що, це жизня? Шо це, (…) буханка хліба. (…) то я прошу Бога: «Забери мене, щоб я не мучався».

⎯ Правда?

І.І.: Я вірю в Бога. Дай Бог, щоб… Я вірю в Бога. Я вірю в Бога. Як мене він ше мене тримає… І скільки по (…).