Криворучко Євдоха Онуфріївна, 1914 р. н.

Є.О.: Да.

⎯ Угу. А у вас була велика сім’я? У ваших батьків?

Є.О.: П’ять нас було.

⎯ А назвіть братів, сестер.

Є.О.: Самі сестри.

⎯ Правда? П’ять дівчат?

Є.О.: Ой-йо.

⎯ Назвіть їх.

Є.О.: Фрасина, Мотра, Горпина, Пестина, я, і одна ще померла — Ксеня.

⎯ Угу. Як склалася доля ваших сестер, чи ше живі вони є?

Є.О.: Ше ідна.

⎯ Як звати?

Є.О.: Пестина.

⎯ Пестина. Сама живе?

Є.О.: Сама, темна (…) тако трошки бачу.

⎯ Угу.

Є.О.: А їй робили операцію, а тепер порешті уже отемніло.

⎯ Чи вся ваша сім’я жила в одній хаті?

Є.О.: А де ж?

⎯ Так?

Є.О.: Всі. Перше це так.

⎯ А як до колективізації велося хазяйство? Як хазяювали ваші батьки?

Є.О.: Та й як та мама могла хазяювати? Як нас п’ять, а вона сама?

⎯ А батько помер?

Є.О.: А батько помер. Сорок років батько помер.

⎯ Угу. То їй приходилося і чоловічу і жіночу роботу робити?

Є.О.: І жіночу, і відробляли за це, за ці роботи́ що обробляли нам (…), сіяли. А ми йшли та й вже сапами там, і серпами, і всім, всім. Помагали наче, відробляли.

⎯ Угу. А з якого року ви пішли вже робити в колгосп? Скільки вам було років?

Є.О.: Мені вже років було, я вже тут була. В якому це році?

⎯ Вже після замужества пішли працювати, да? В колгосп.

Є.О.: Да. Після замуж… В тридцять четвертому році.

⎯ Угу. А то хазяювали самі собі дома?

Є.О.: Самі, самі.

⎯ Як ваші батьки вважалися, яке це було господарство? Чи це були бідні, чи середні? Чи багаті?

Є.О.: Ми бідні були. Ми бідні були, бо не було кому обробити нам то поля. А (…) хтось схоче піти, (…) найдеш когось, та яке воно вже уроде? Та й таке.

⎯ Угу. Чи шось мали ви на продаж зі свого городу або зі свої худоби?

Є.О.: А тоді не було цего.

⎯ Ніхто не продавав?

Є.О.: Тоді цего не продавало і не купував.

⎯ Правда? Шо вродило тим і харчувалися?

Є.О.: Да, а це… Як хто мав худобу тако якусь то це… Це то продавали.

⎯ Угу.

Є.О.: Корова там, чи теля, чи… То це продавали. А то більше як хто мав звідки жити, то зарізав та й їв.

⎯ Як тоді хазяювали? Яку роботу виконував чоловік, а яку жінка?

Є.О.: Та яку жінка, жінка тоді що: помастила, попрала… А то посапала городи і на полі посапала шо. А чоловік як мав коні то кіньми собі працював.

⎯ А чи було таке, шо жінка мусіла виконувати чоловічу роботу?

Є.О.: Може й було, я знаю?

⎯ От, наприклад як у вас не стало батька, то мама мусіла вже всяку роботу?

Є.О.: А шо ж, а шо ж ?

⎯ Вдовиці мусіли всяку роботу?

Є.О.: А шо ж?

⎯ А чи було так, шо навпаки, шо чоловік робив жіночу роботу?

Є.О.: Може і робив, а я… Як я була тоді ше мала, то я, шо я знаю?

⎯ Просто не знаєте, да? А чи було таке, шо багатший хазяїн та й наймав собі біднішого в найми?

Є.О.: Наймав.

⎯ Так? Чи ви знаєте таких, які були хазяї у вашому селі?

Є.О.: Ну були, я знаю… Шо я тоді ше знала? Шо я тоді могла знати, а тоді вже як я віддалася, то колгоспи були. Та й вже так, шо…

⎯ По фаміліях не пам’ятаєте тих людей, нє?

Є.О.: Кумась, Кумачук Кирило.

⎯ Ага. Казали по-сільському «Кумась», да?

Є.О.: Да, це по вулиці (…) фамілія Кумачук, а так називали Кумась. Там… Я не помню. (…) Петро, там… Король, а як фамілія то тоже не знаю. Знаю шо Король (Сміється).

⎯ По-вуличному, да?

Є.О.: Да.

⎯ Чи мали вони великі хазяйства, ці люди?

Є.О.: Великі хазяйства.

⎯ Чи було в них багато дітей?

Є.О.: Було дітей, там у Короля то було багацько, і тут у Кумачука, то тоже було багацько дітей. Шось дев’ятеро чи шо.

⎯ Угу. Тоді як уже почали організовувати колгоспи чи були такі люди шо їх вислали з села?

Є.О.: Були.

⎯ Правда? Чи вони потім вернулися?

Є.О.: Нєа. Звідти вже не повертались. Туди забрали, якісь враги народа, то то, то то…

⎯ Пам’ятаєте тих людей на фамілії?

Є.О.: А чо не пам’ятаю? Хлопці ше ходили до мене, тоді багацько позабирало хлопців цих… 

⎯ А згадайте які в них були фамілії? Як їх звали? Тих хлопців.

Є.О.: Ну як, звати то я знаю як, а фамілії… Мені не інтересно було як його фамілія.

⎯ Ну скажіть які імена були.

Є.О.: Феліс, (…) — це поляки були.

⎯ Угу.

Є.О.: Ше хто? Бугутський, тоже на фамілію. Феліс тоже… То це такі шо повисилали.

⎯ Це були парубки чи вони вже мали сім’ї?

Є.О.: Парубки, парубки.

⎯ Парубки, да? А ви пам’ятаєте хто проводив колективізацію в Анополі? Чи це були свої люди, чи це їх присилали звідкись?

Є.О.: Не помню, не знаю. Не помню.

⎯ За це не знаєте, да?

Є.О.: Нє.

⎯ Що тоді получали в колгоспі, як ви вже пішли в колгосп?

Є.О.: А по 200 грам…

⎯ За трудодень?

Є.О.: Да.

⎯ А як люди жили?

Є.О.: (…) як уже поспіє, а ще до того шо бачили. Тим питалися.

⎯ Угу. Чи пам’ятаєте ви голод?

Є.О.: А шо не пам’ятаю? В 33-му році. (…) в 33-му році, в 42-му (…) чи в якому це… Знов був.

⎯ Чи умирали з вашого села люди?

Є.О.: А шо, не вмирали? Як село (…).

⎯ Правда? Пам’ятаєте хто вмер?

Є.О.: (…) пам’ятаю я вже їх… Скільки їх повмирало, то я вже їх запомню?

⎯ Не пам’ятаєте цього, да? А чи крали тоді в колгоспі? Як ви тільки почали робити?

Є.О.: Ні.

⎯ Боялися чи не знали?

Є.О.: Боялися!

⎯ Боялися? А кого?

Є.О.: Бо кого спійме з жменею — той зараз висилають.

⎯ Правда? Чи ви пам’ятаєте такі випадки?

Є.О.: Ну, то я ж так пам’ятаю.

⎯ А кого, з ким так поступили?

Є.О.: А як мій чоловік ішов накидати рапс, то возили рапс, він пішов на (…). Подавати снопи на віз. Ну ти й там розстеляли (…) шоб він не сипався. І він утрусив в кишеню, цево, на тім, на рядні натрусив. У карман. І голова передибав, то так побив був шо… Дві неділі не вставав. О. Таке було.

⎯ Такі були жорстокі, да, ці начальники сільські? А коли вже почали так свободно красти з колгоспу?

Є.О.: А я знаю? Вже у войну.

⎯ При румунах, да? Угу. Чуєте, а хто в селі тоді був такою, самим авторитетнішим? До кого приходили люди шось порадитися чи шось позичити?

Є.О.: А я знаю? Я нікуди не ходила, бо я… Я не мала, до мене ніхто не йшов, і я нікуди, бо це встидно було ходити.

⎯ Правда? Стидно?

Є.О.: А він тоже на фронті, а я — троє дітей, мама його.

⎯ Угу.

Є.О.: Та й так — і з косою, і з коровою на полі, і з грабками, і з чим бачила, а мені шо дали? Ой…

⎯ Тоже вам прийшлося робити і чоловічу і всіляку роботу?

Є.О.: Ну а шо ж, ні?

⎯ Чуєте, а тоді була церква в селі?

Є.О.: Була та й розкидали.

⎯ А коли розкидали?

Є.О.: Перед войной.

⎯ Угу. А пам’ятаєте який там був батюшка?

Є.О.: Та вони, ті батюшки повмирали.

⎯ Нє, то повмирали, але чи ви пам’ятаєте його?

Є.О.: То я помню, но я його так не… Не знаю як його назвати. Гричуляриш фамілія його була.

⎯ Фамілія …

Є.О.: Це був іден. А то були такі, прочі, то я ж їх не знаю.

⎯ Угу. А як колись треба було шось рішити, то куди люди збиралися? Як казали, збори чи сходка?

Є.О.: На сход.

⎯ «На сход» у вас казали? Де вони відбувалися?

Є.О.: У селі.

⎯ Десь у якійсь хаті чи просто на вулиці?

Є.О.: В магазині, коло магазина тамечки. Де магазин, тамечки це було, в селі.

⎯ На площі, да?

Є.О.: Да.

⎯ Угу. Чи там були самі чоловіки, чи жінки тоже?

Є.О.: Не знаю, бо я не ходила.

⎯ Не знаєте… А ваші батьки ходили?

Є.О.: Мама колись ходила, а куди вона ходила то я знаю?

⎯ Ага. Чи жили у селі чужі люди?

Є.О.: Не знаю.

⎯ Не згадуєте цього? Як ви були дівчиною, то куди ходили поспівати? На вулицю чи в клуб?

Є.О.: У клуб не ходили.

⎯ Нє? На вулиця́х збиралися? А де ви збиралися на вулиці, як казали?

Є.О.: Ну отак, вийшли ти й… Ти й ше коло містка, в нас тамечки було, то це коло містка кажуть. Ти й (…).

⎯ Ваш куток збирався коло містка?

Є.О.: Да.

⎯ А де ше збиралися?

Є.О.: А я знаю?

⎯ Не знаєте? Чи збиралися самі дівчата, чи хлопці тоже приходили?

Є.О.: Нє, хлопці.

⎯ Приходили, так?

Є.О.: Хлопців було тоді тьма!

⎯ Правда? Багато було?

Є.О.: (…).

⎯ А були гармоністи чи на якійсь другій музиці грали?

Є.О.: Барабани, скрипка і…

⎯ А пам’ятаєте тих музикантів? Хто грав на скрипку?

Є.О.: Кость.

⎯ Фамілію не знаєте?

Є.О.: Ні.

⎯ Це був гарний хлопець?

Є.О.: Нє…

⎯ Старший за вас?

Є.О.: Такий був, він старший за мене, він тоже поляк був, але… Він на скрипку грав, а на барабани хто це грав? Забула. Це ж вже давні роки пройшли.

⎯ А який барабан був? Маленький чи великий?

Є.О.: Великий.

⎯ Великий, да? А на скільки голосів співали в селі? Як казали? «Бас і витягати» чи «перший-другий» казали, чи «нижній-верхній»?

Є.О.: Так як співають теперечки. Чуєте як співають українські пісні?

⎯ Так і тоді співали?

Є.О.: Так і співали.

⎯ Угу. А пам’ятаєте які дівчата найкраще співали тоді?

Є.О.: (Сміється).

⎯ Ваші товаришки.

Є.О.: Ну я, сказати.

⎯ Так, ви яким голосом брали? Витягали?

Є.О.: Да.

⎯ Витягали. А які ще ваші товаришки так добре співали?

Є.О.: Мої товаришки всі співали славно.

⎯ А згадайте їх імена.

Є.О.: Марія, Тетяна… Дарка, от тільки шо померла ше.

⎯ Угу.

Є.О.: А так в мене більше товаришок не було.

⎯ Угу. А ше трошки про музикантів. Які тоді були музики на весіллі?

Є.О.: Всі такі добрі музики.

⎯ Правда?

Є.О.: Труби…

⎯ Це з вашого села були?

Є.О.: Да, в нас в селі були.

⎯ В якому році у вас було весілля?

Є.О.: В тридцять третьому.

⎯ Ой, голод, да? Як відбувалося це весілля?

Є.О.: Ой, яке там весілля було, отако пішли взяли шлюб, прийшли пообідали та й от тобі весілля. Таке. Там (…) та й пішла вночі. Сюди.

⎯ Бідненькі були весілля? Бо не було звідки?

Є.О.: А звідки ж?

⎯ А скільки було музикантів на вашому весіллі?

Є.О.: А я помню?

⎯ Не помните, да? А не знаєте скільки треба було заплатити музикантам? За те що вони грають.

Є.О.: Тоді музики не дуже такі дорогі були, це тепер уже дорогі, а тоді не дуже були дорогі, але я не знаю.

⎯ А що крім грошей батько, хазяїн, давав музикам? Може горілку чи рушник, чи хліб?

Є.О.: Не знаю. Не знаю.

⎯ Не знаєте? Чи бачили ви старців?

Є.О.: Чо не бачила? Бо їх мало тоді ходило?

⎯ Правда? А як вони ходили, під хати просити?

Є.О.: Попід хати, до хатів ішли. Просили. Милостиню.

⎯ Так? А з вашого села були старці?

Є.О.: Не помню я.

⎯ Забулися, да? А чи були такі старці шо співали?

Є.О.: Може і були, я не знаю.

⎯ Може десь ви на ярмарку бачили?

Є.О.: А такі співали, темні.

⎯ Так?

Є.О.: Співали.

⎯ Чи вони самі були, чи може з жінкою свою співали?

Є.О.: Я не знаю.

⎯ А не пам’ятаєте про шо вони співали? Які пісні?

Є.О.: Всі такі ці, набо́жні стішки.

⎯ Набо́жні? Але не згадаєте тепер ніякого?

Є.О.: М?

⎯ Не згадаєте про що співали?

Є.О.: Якби те співати, то я б нагадала.

⎯ Правда? Угу. Як до старців цих ставилися, чи жалували їх?

Є.О.: Жалували.

⎯ Так? Чи вважалося гріхом обідити старця?

Є.О.: От ше ідна є ондо. Шо вона ше тоді співала. То вона зараз (…) і хором править. У (…) цій.

⎯ А вона старцювала, да?

Є.О.: Да. Вона…

⎯ Ходила просити?

Є.О.: Вона так… Так у Тульчині стояла та й давали їй хто шо мав.

⎯ А шо, вона була бідна така?

Є.О.: Бідна, у мами було багацько дітей, тато помер. А вона темна. Та й куди ж? То ці шо бачуть то, а шо вона вже не баче, то хто їй шо дасть?

⎯ Знаєте як її звати?

Є.О.: Клава.

⎯ Клава. То вона ше жива і живе в Кирнасівці?

Є.О.: Праве хором.

⎯ Правда, темна праве хором?

Є.О.: Так праве, шо як в нас у неділю правила — куди ці видющі!

⎯ Правда? Вже старенька?

Є.О.: Уже наверно старенька, але ше тако, тримається, давно вона в монахах, монашкою.

⎯ А де вона живе?

Є.О.: В Кирнасівці.

⎯ А там є монастир?

Є.О.: Церква.

⎯ І вона при церкві живе?

Є.О.: Нє, не при церкві, а у неї є квартира.

⎯ А як же означає шо вона монашкою, вона носить тільки чорну одежу, да?

Є.О.: Да.

⎯ Угу. В неї нема сім’ї?

Є.О.: Була мама та вже рік як померла.

⎯ Вона собі сама живе? Чи ви пам’ятаєте, як колись сватали дівку? Чи обов’язково дівчину сватали перед весіллям?

Є.О.: Ну то як свати, приходили з хлібом, горілкою. Старости. Та й договорилися вже чи підеш, чи не підеш, та й гайда, та й всьо.

⎯ Чи питали дівчину? Чи вона хоче?

Є.О.: Ну аякже.

⎯ Да?

Є.О.: Ну аякже.

⎯ А якби дівка не хтіла, то шо робили?

Є.О.: Ну то й шо, то й оберталися та й йшли.

⎯ Відправляли? Угу. Як готували придане дівчині?

Є.О.: Шо хто мав!

⎯ От, наприклад вам що мама дала?

Є.О.: А там щось зо дві рядни, зо дві скатерки тих (…) таких шо напряли, зробили, та й так дала.

⎯ Да? Як ви пам’ятаєте, чи було таке, шо могли поженитися та родичі?

Є.О.: Було.

⎯ І шо про це люди казали? Гріх?

Є.О.: Гріх, хоть у нас у сусідських та й… Її перший брат увьол у неї, наче у первої сестри взял…

⎯ Дочку?

Є.О.: Дочку.

⎯ Ніби свою племінницю, да?

Є.О.: От, то цей… То й тепер діти каліки.

⎯ Правда?

Є.О.: Ну.

⎯ А вони живуть між собою?

Є.О.: Вони добре живуть, а дівчина темна, а хлопець, най Бог милує, отак тримає голову і (…) ой…

⎯ То вони не ходять ні до школи, нічо, слабі, дома, да?

Є.О.: Ні, ця не ходила дівчина, а (…) ходив, я не знаю де він. Як він там…

⎯ То кажуть шо це гріх такий їм?

Є.О.: Да.

⎯ Угу. А як…

Є.О.: Вона каже, вже ця мама, шо: «Шоб я вже тепер (…), буду заказувати шо “Сохрани боже!”»

⎯ А як фамілія цих людей?

Є.О.: Поліщук.

⎯ А звати цю жінку як?

Є.О.: Вера.

⎯ Вона ше не стара жінка?

Є.О.: Вона ше не дуже стара, але тепер її тоже горе постігло. Паралізувало ти й…

⎯ Тоже може це грішно, правда?

Є.О.: Ну… Ну (…).

⎯ А тоді, за вашої молодості, чи були розлучення в сільських сім’ях?

Є.О.: Було, але мало.

⎯ Більше якось терпіли люди, да?

Є.О.: Ну так переживали ото в одній хаті, і син, і дочка віддана, і син жонатий, і тато, і мама, в ідній хаті жили і так на землі околіт розстелили, полягали спати, так і було.

⎯ І мирилися?

Є.О.: І мирилися. І ягнята, і телятко в хаті, і хлопці до хати (…).

⎯ (Сміється).

Є.О.: А тепер — Боже мій, Боже мій! Страшно!

⎯ Чуєте, а якщо вже розлучилися, чи могла жінка потом ще раз вийти замуж, а чоловік оженитися?

Є.О.: А бо я помню? Не знаю.

⎯ Ви брали шлюб як ви… Да? Ну а шо казали, шо вже тоді не можна було шлюбу брати, так?

Є.О.: Нє, нічого… Канєшно, тоді вже не розрішали і до церкви, і попам не розрішали, а лише тако потрошки молилися то ше… Ми ше шлюб взяли.

⎯ Угу. А як вже батьки ставали старенькими, то хто їх доглядав? Менший син чи…?

Є.О.: Я знаю який? Якому це попадало там.

⎯ Угу. Як ви були молодою дівчинкою, то від кого ви переймали пісні? Від свої бабки, чи від мами, чи від сестер?

Є.О.: А так де почую то (…) перейняла та й всьо.

⎯ А дома в хаті співали?

Є.О.: А шо ж?

⎯ Да? Якщо ви чули як співали в других селах, то у вас співали по-іначому чи так само?

Є.О.: Як яку пісню.

⎯ А які тут села близенько коло вас?

Є.О.: Білоусівка, (…), Клебань, (…) Кинашів.

⎯ Угу. Там трошки по-іншому співали?

Є.О.: Ну там трошки… Чуть-чуть змінено.

⎯ Угу. Ше я хотіла спитати чи співали у вас частушки?

Є.О.: Співали.

⎯ А на якій мові? На руській чи на українській?

Є.О.: І на українській, і на руській…

⎯ Можете згадати мені частушку? Як ви були дівчиною ще, яку частушку співали?

Є.О.: Ну я вже позабувала.

⎯ Ану згадайте!

Є.О.: Ну ти й… Я тобі згадаю…

⎯ А згадайте як ви виходили на вулицю, ну згадайте, під гармошку грав може хтось?

Є.О.: Ну а шо?

⎯ І яка була пісня, які частушки?

Є.О.: (Сміється).

⎯ Дівчата співали?

Є.О.: Ой, які які вміли.

⎯ Ану згадайте одну…

Є.О.: А ти думаєш шо я вже помню їх? Я забулася!

⎯ Обізатєльно помните, бабушка!

Є.О.: Не помню вже нічого.

⎯ Не помните?

Є.О.: Нє… Тако шоб хтось співав, то я почула б, то вже тоді нагадала б.

⎯ Нагадала б, да? Угу. А де вчилися цих частушок, від кого переймали?

Є.О.: Ну десь, десь переймали та й так співали.

⎯ З вулиці це всьо йшло, да? Чи були в вас такі майстри шо що-небудь робили таке: чи чоботи шили, чи горшки ліпили?

Є.О.: Всьо було!

⎯ Правда?

Є.О.: І чоботи шили і хати ліпили — всьо було!

⎯ Ага… А хто жив у селі? Чи це були самі українці, чи ще хтось жив?

Є.О.: Ну поляків було трохи.

⎯ Так? Угу. А руські були в селі?

Є.О.: Не помню я.

⎯ Не помните? Всі говорили українською мовою?

Є.О.: Да.

⎯ Угу. А чи були в селі такі люди, шо малювали образи?

Є.О.: Нє, в селі не було.

⎯ Не було. А де…

Є.О.: В Тульчині.

⎯ В Тульчині? А де купляли образи?

Є.О.: У Тульчині.

⎯ На ярмарку? Вам доводилося купляти?

Є.О.: Доводилося.

⎯ А скільки треба було заплатити?

Є.О.: Ну я цю хату… То зробила мені жінка там у Тульчині. То 20 рублів.

⎯ Пара, да?

Є.О.: Ікона, одна.

⎯ Одна ікона? Казали у вас «ікона» чи «образи»?

Є.О.: І «образи» казали і «ікони» казали.

⎯ І ікони… А ви якої віри? Польської?

Є.О.: Ні…

⎯ Ні, це православної, да? А де продавали, чи коло церкви можна було купити, чи тільки на ярмарку? Чи дома?

Є.О.: Я вдома годила, і купляла дочці.

⎯ А пам’ятаєте як звали ту жінку в якої ви годили?

Є.О.: Ні…

⎯ Але про неї знали, можна було спитати «Де та жінка що малює?» і всі покажуть, так?

Є.О.: Ну то й показали мені де та жінка шо малює ікони, то й всьо.

⎯ Угу. А скільки колись у хаті було образів?

Є.О.: Хто скільки міг вчіпити де.

⎯ Угу. Ну, наприклад у вашій хаті скільки було?

Є.О.: (…) я помню? Я і зараз не помню скільки.

⎯ Угу.

Є.О.: Я їх не щчитала. Ці то знаю, що три було…

⎯ А які були найчастіше святі? Кого найбільше так поважали люди?

Є.О.: Спаситель і Матір Божа.

⎯ Чи клали іконку у домовину як хтось помирав?

Є.О.: Клали на груди.

⎯ А кого саме, яких святих?

Є.О.: Яка є.

⎯ Не має значення, да?

Є.О.: Не має значення.

⎯ Угу. Як йшов парубок в армію, тоже йому давали іконку?

Є.О.: Да.

⎯ А чи завішували ікони рушниками?

Є.О.: І зараз завішані.

⎯ Так? Буває, да? Знаєте чи було таке, шо в хаті багато образів, а ваші батьки може до якоїсь одної молилися?

Є.О.: Нє, так не було.

⎯ До всіх?

Є.О.: До всіх помолилися.

⎯ Угу. А що робили з образами коли вони вже ставали старими?

Є.О.: Ну а я знаю? Мені не приходилося, то я не знаю.

⎯ У вас відколи образи, так вони у хорошому стані, так вони і є, да? А коли був піст, або були таці, чи накривали чимось образи, завішували чимось? Чи можна було танцювати коли образи в хаті?

Є.О.: Ти й чо, образи собі стоять на стіні, а тут як можна — то танцювали, а як не можна то, як піст уже, вже не будуть танцювати.

⎯ Так? Чуєте, а чи вірили в то, що душі померших живуть за іконостасом?

Є.О.: Не знаю я цего. Цего я не знаю.

⎯ Не знаєте? А чи знаєте ви такі випадки, що кажуть, ну це воно вже канєшно не добре, якщо помре людина, так за нею плачуть, та й вона приходе?

Є.О.: Ну аби то вона приходе?

⎯ Ну да, то вже не добре, баба Дарка розказувала шо у її мами так було. Розказувала таку страшну історію. Чи ви знаєте такі історії?

Є.О.: Я не знаю, бо мені так не приходилося.

⎯ А може…

Є.О.: Чути — чула, а цей, а сама не знаю бо…

⎯ Від людей може чули? Про кого-небудь?

Є.О.: Ну то й чула та… Там то, там то. А собі не приходилося.

⎯ Слава Богу. А що тоді робили люди як це надокучало, ця душа?

Є.О.: Замовляли. Вичитували.

⎯ Угу. Ви кажете «вимовляли»… Чи були в селі такі жінки, що вміли вимовляти?

Є.О.: Були.

⎯ А які ще були такі жінки? Може повитухи чи кухарки?

Є.О.: Чому не було? Кухаро́к що, мало є?

⎯ А згадайте їх на імена.

Є.О.: Та й зараз (…). Я не знаю, я вже їх позабувала. Які вони там кухарки́ були.

⎯ Угу. А ці жінки що брали діти, як вони називалися? Повитухи чи бранки?

Є.О.: Бранки.

⎯ Бранки. От у вас яка жінка брала дитину?

Є.О.: Кушарка.

⎯ Це вже була кушарка, да? Як її звали?

Є.О.: Я знаю, як вона чужа була?

⎯ Не знаєте, да? А була в селі така бранка?

Є.О.: Ой… У селі була.

⎯ Але не згадаєте вже її ім’я, да?

Є.О.: Чось позабувала, (…) його знає…

⎯ (Сміється).

Є.О.: Я знаю шо це я позабувала?

⎯ Чуєте, бабушка, а чи були в селі такі відьми́, шо уміли шось поробляти?

Є.О.: Я не знаю.

⎯ Не чули про це? Добре…

Є.О.: Це ше довго буде, бо мені…

⎯ Нє. Все, все, все…