Довга Марія Олександрівна, 1917 р. н.

⎯ Що ви не хочете.
М.О.: Да, шо ми не хочем.
⎯ А яка в вас була сім’я?
М.О.: Батько, мати й нас дві, сестра і я.
⎯ А ваше дівоче прізвище як?
М.О.: Дівоче? а це ж дівоче, я осталася. Ви знаєте, я в Києві була, замуж там вийшла, ми записалися. А його забрали зразу в армію. Та ранили його, а потом же он у литовському городі Олексія. Осталося 6 місяців додому, а война! І 17 числа получила пісьмо, шо німножко осталось, скоро встрєтімся! Міждународна обстановка плохо й плохо. то я й не знаю, чи він получив од мене те, шо я написала. А 22-го война, і так нічого не вспіли. І осталась сама.
⎯ Він у Києві жив, да?
М.О.: У Києві, а сам із Вінницької області, Шаргородський район, село Весілово.
⎯ А ваша сім’я жила в одній хаті?
М.О.: В одній, в одній.
⎯ Чи було так в селі, що на подвір’ї кілька хат?
М.О.: Да, було так, но ми в одній хаті жили.
⎯ Марія Олексіївна, а чи було так, що батько робив ту роботу, мати ту роботу?
М.О.: Батько, в нас мельниця була, вітряк, так батько ото ж занімався тим. Земля була 4 гектари, забрали. Потом у нас садиба була умісті так, тоже забрали. Оце тепер де це Довженкове, там. А осталось 15 сотих. А коли остались на батьківських оцих же, стала робити в школі ⎯ інтернаті, а було тільки 15 соток, то вже не тривожив.
⎯ Чуєте, а батько такий робив вітряк, а чи в вас була скотина?
М.О.: Була. Було дві корови, коня забрали. В нас забрали коня, клуню забрали, велика клуня була, млина взяли у батька.
⎯ Розібрали чи знищили?
М.О.: Розібрали. В колгоспі був, його дочка робила, то вже німці спалили млина.
⎯ Чуєте, а батько робив там біля скотини, на полі, вітряк, а мати?
М.О.: А мати по хазяйству. Скотина. В нас скотина була, бо 4 ж гектари землі було. На степу робила. Посадку брали, сапали.
⎯ А що це?
⎯ М.О.: Лісничество давало, шоб садили дерево. А то ми садили чи кукурузу, чи квасолю, картошку, і обробляли те дерево. Ото так брали в лісничестві. Там давали.
⎯ Чуєте, а хто так, як би, як от ви пам’ятаєте, батько чи мати керували в сімї?
М.О.: Та в нас батько був канєшно, і казать, і не казать, тому шо батько став пити з матір’ю. Стали батьки підказувать, шо пропив оте все чисто, то батько так і робив. Спускав оте все чисто.
⎯ Але він починав як би трошки випивати, коли колгоспи починалися?
М.О.: Да, да!
⎯ А до того?
М.О.: І до того такий, да. Такий.
⎯ Чи він сам хазяйнував на тому млину? чи ще той брат його?
М.О.: Брати були ше в його сироти. Це ж батько був старший, то три брати було ше. То ото ж батько уже їх опікуном були.
⎯ А чи було так, що мати керувала? що батько повинен був слухатись матір? чи вже батько керував?
М.О.: Батька так і слухали, і не слухали (сміється).
⎯ А хто тримав гроші?
М.О.: Та батько! канєшно ж батько.
⎯ А якщо вони хотіли щось купити, то чоловіку говорила, що те треба, те, чи як?
М.О.: Та купували! те, шо нужно, те й купували, да. Мати тоді була, в неї були дуе спідниці гарні, кофти гарні. Все це в нас, ми жили з сестрою, це ж оце купили платки, то вона їх продала (сміється). Жовтий платок же, шо їх тепер нема, голубий. І всякі були, і хрестик золотий, і намисто було таке (сміється).
⎯ Чуєте, а коли в вас була тоді, як би ше раніше, сім’я, скажемо, в вас поле було, млин, і якщо батьки там, я знаю, ну скажемо, що вони повмирали й розходились, то кому переходило це господарство?
М.О.: А я ж осталася на господарстві. Бо батько вмер, то я ж осталася на господарстві, потому шо я ж робила в школі.
⎯ А в якому році помер?
М.О.: Ви ж мене спитайте, скільки ж оце вже год.
⎯ А ви згадайте, до війни?
М.О.: Нє, не до війни.
⎯ Після війни?
М.О.: Після війни вже.
⎯ Чуєте, а як ви голод прожили?
М.О.: Голод, канєшно, пережили. Батько робив дуже, но він старий був. І робив, ото на тому й жили. А то ніс там, правда, усяке, і качани там. І рвали такий щавель та товкли, та ото помішали стакан. В нас дядько позичив три пуди жита батькові із умовою оддать. Та всі люди казали, шо ой! та шо ж це він три пуди, половину ше удвоє шоб оддали. А ми раді були! Хай йому й зараз земля пухом була б! Бо він би озолотився за оті в 33-м годі, а він нам позичив! ото того зерна.
⎯ Під час голоду, а чому це було, голод?
М.О.: Оце він, голод тому, шо не тими культурами вроді оддали, та вони взяли оці, вони узяли контрактації чи як вони називались? борг, ну, ото ж не тими культурами оддали. Та в мене то машинка була, то продали та оддали, три пуда виміняли за швейну машинку.
⎯ Чуєте, а чи продавали одяг, намисто було?
М.О.: Продавали! Батько в Київ одвіз, серги великі в матері були такі, місяць такі ж то. І хрестик золотий був. То батько одвіз. Купив борошна пуд кажеться (сміється), да, пуд! І олії мабуть дві літри. То за те золото.
⎯ Чи він його продав комусь? чи в той торгсиб здав?
М.О.: У торгсиб, у торгсиб здав. То саме позицію батьків брат держав, та вона невістка уже ж батькові. Ше 5 рублів золотих позичила, як їхав батько. А тоді сказала ⎯ оддасте уже після, як голоду не буде, а грошми. То ото ше, ото так ми виживали.
⎯ А їм було що їсти, да? бо вони були в колгоспі?
М.О.: Вони в колгоспі були.
⎯ А чи ви мали тоді такий фруктовий сад?
М.О.: Була за тим полем, і там дорожка була. Були сливи. Груші там були. Але я його покинула, бо не сила була.
⎯ А коли був голод, коли починались колгоспи, чи в вас не забрали його, ні?
М.О.: Забрали! забирали все тоді, забрали! Там построїли лісничество, не лісничество, колгосп там! То в нас нічого, ото довгенько воно було.
⎯ А ваше прізвище Довгенко?
М.О.: Довга! Довга! Бо то Довгенко єсть, а це да.
⎯ Чуєте, а у 50-х роках скільки було можна мати землі? після війни.
М.О.: Я не знаю, скільки? по 31 сотці. А ті, шо одноосібні були, то по 15 соток. То я ж ото вже по батьковому осталась на тих 15, то мені й 15 було. Кому давали оці землі вже, і на пенсію переходять. У кого була 31 сотка, напримєр, то було 39 рублів і 50 копійок. А мені було 40 дали, бо в мене 15 соток, 40 дали і 50 копійок. Тепер переміряли. В їх гектарами, думали це більше буде, а в мене 15 соток, тепер вони більше получають пенсії і те. А я як осталася? А з мене просто поглумилися, отак! Піти в совбез, а я не маю сили вже в совбез. Тепер ні автобус не ходить, нічого. Отак тепер дивляться на нас.
⎯ Так, важко вам. Чуєте, а як ви, коли ще не було колгоспів, як ви допомагали батькові в роботі? чи матері?
М.О.: Усяко робила. Батько й на берег мене брав, та ото заставляв сніг вивертать, то шо. Та й то ж посилав нас. Так шо ми все.
⎯ Чи були часом у вас такі люди, котрі працювали для батька як би, батько наймав когось і платив?
М.О.: Почти шо не було. Робили самі. Самі робили. Ото ж коні, коняка була, то шо. Самі робили.
⎯ Чуєте, а я хотіла запитать ще таке, як ото ще до колгоспів, як люди в селі ставились до батька? як до матері? чи вони однаково їх поважали? чи матір трошки більше?
М.О.: Харашо, до обох харашо. Батько обробляв землю.
⎯ А з якого часу ви починали працювати в колгоспі?
М.О.: У колгоспі? Ну, то я працювала, їздила і стовпи ото телеграфні.
⎯ Закапувати ті стовпи?
М.О.: Да, телеграфні оті.
⎯ Закопувати. І орати?
М.О.: І орали, і скиртували, все.
⎯ То скільки це вам років було, як ви оце починали?
М.О.: Скільки мені років було? Років мабуть було 17 уже, десь мабуть тако.
⎯ А ваш батько не пішов у колгосп. Чи було багато таких в селі, що не пішли в колгосп?
М.О.: Були. Тут було на кутку в нас три осталося. Ті були, то той пішов вже, Чумаки були.
⎯ В вас чумаки були?
М.О.: Чумак був той, фамілія. Ну, тут Іван Іванович був не в колгоспі.
⎯ А як його фамілія?
М.О.: Головащенко. То такі, шо не пішли зовсім у колгосп.
⎯ Які хазяйнували самі.
М.О.: Да. А я просто батька виню з-за того, шо не пішов туди, де люди. Ми канєшно жаліли, шо батько ото ж і пив. Тому шо даже не було лежанки чим застелить. Бо продавали, считай, так крашанки.
⎯ Ага! були великі на вас податки.
М.О.: Да! і м’ясо в бойню. Ото таке.
⎯ А як, як сказати, а за що купували одежу? чи продавали щось?
М.О.: Продавали то, в общем, трудно було насчот одежі. Таке було, шо уже. Трудно було насчот одежі, але ж купували, дев’ять місяців за ту робили.
⎯ А чи було так, як декого, хто не пішов в колгосп, розкуркулювали і виселяли зовсім з села?
М.О.: І нас були з хати виселили. Виселили з хати, а тоді канєшно повернули у ту хату на нас, на дітей, на сестру. Так мати і ходила. Бо так вони сказали, він прийшов і сказав, шо батько ото ж я казала, шо завклуб. То ж він не забув, шоб не то. То вернули на хату, хату на дітей. А батька канєшно, батько втік із дому, був на Донбасі. Були б і судили, і той. А потом так ото ж уже перейшло, осілось, та вже так все й осталось. Вернувся, да.
⎯ А вас як повернули в хату?
М.О.: Повернули в хату. То, шо в нас забрали дівани були, усе забрали, то ше й гроші там були, то по 50 копійок продали. Вона ото купила, вона була у тім же ж, вона недавно вмерла. В управлінні в тому, в управлєнії, як же вона звалась. Ото бачте. Та ото покупила те. А в мене канєшно кожух був, і в матері був кожух, покритий таким сивим, і сивий воротнік. То матері не було дома, а вониз мене знімали, то я їм руки покусала правда. І все рвала, шо не скидай! не скидай! кожуха. І вони не взяли. Люди стали тоді захищать, шо шо ж ви робите? це ж дитина! з ніг звалили. А мати й батько втікли ж, не було. А я за пєчку так узялася. Держуся, а вони ж з хати витягать. Ну, скільки ж мені, одірвали од цього. Вивели в двір, посадили, а хату забили та й усе (сміється).
⎯ Чуєте, а хто це робив? як би голова колгоспу? чи хто?
М.О.: Ось тут ніхто не виноватий, тут свої люди все робили, та й усе!
⎯ Ну, хто з вас хотів зняти кожуха?
М.О.: Ті повмирали. Оце ж та, шо дівани забрала.
⎯ І вона була тоді?
М.О.: Да. І там ше, ну, в общем, комуністи.
⎯ Комуністи? вони зразу пішли в комуністи?
М.О.: Та! вони такі комуністи були, їх заставляли. А може це вони самі з себе? хто його зна.
⎯ Чуєте, а це все життя в їх ваші дівани стояли?
М.О.: Оце і досі вони у Марії десь. Казали люди, шо і досі. То вона раз скільки приходила до нас. Та я їй як сказала, шо ти ж у нас ото все, то вона більш не прийшла до нас (сміється). І разу не прийшла. І до баби перестала ходить. Ото таке. А потом ото ж нам хату вернули, та нам дід оббив хату. та ми вже в голих стінах, вже хто шо. дід там, батьків, материн батько і батьків батько і мати хто шо дали. А тоді ж вже хто шо доробляли.
⎯ Чуєте, а як ваш куток називається?
М.О.: Хто й зна! по-разному. Гришківка кажуть. Гришківка більш за все, да.
⎯ Чуєте, а до колективізації була якась сільрада? чи щось?
М.О.: Була!
⎯ І хто був такий головний там?
М.О.: Голова сільради був. Я була за батька вроді, був голова, а батько виконавцем. Та тоді такі ж виконавці були. Даром все робили, а тоді ж не було цих. В Чигирин попиляли, пішки. То я за батька ходила ото.
⎯ Чи вам платили за це?
М.О.: Ні! ніхто не платили. Ні.
⎯ А чи був піп у вас тоді? до колективізації ще?
М.О.: Був! до колективізації.
⎯ А як церква називалась?
М.О.: В нас нанизу була церква Михайлівська. Михаїла.
⎯ То ви ходили до Михайлівської церкви?
М.О.: До Михайлівської. Антоній. Його забрали. Хароший батюшка був.
⎯ А коли забрали його?
М.О.: Ото ж у то время, шо ото ж церкву розбирали. Та ото ж і його.
⎯ Коли колгоспи почалися?
М.О.: Да. Ше й у клуб ото пішла молодьож. Батько вірив дуже.
⎯ Це спочатку знищили церкву, і там поставили клуб? чи вони просто знімали?
М.О.: Прямо із церкви то зняли, та у церкві прямо клуб був.
⎯ А куди вони те виносили? чи машина якась забрала?
М.О.: Хто його зна! де вони його подівали! Розібрали ото ж таке. Була дуже гарна церква. Дерев’яна, голуба. На траві отак, як не дай Бого чого там, чи шо. Дуже хароша.
⎯ А чи піп мав землю?
М.О.: Він на чужій квартирі жив тоді, як я знаю. А раньше ше, то й хата була там попівська ця, і землю кажуть держали. Но при цьому я вже цього Антонія знаю, бо вони в сусіда жили.
⎯ Чи він був такий старший чоловік? чи молодий? скільки він років мав, як ви пам’ятаєте?
М.О.: Старенький був. В їх дочки не було, а взяли вони собі десь, хто й зна, де вони взяли, Ліда була. То я ше й дружила з нею, з тою дочкою.
⎯ А вона вже не живе?
М.О.: А я й не знаю, де вона. Вони як виїхали після батюшки. Це вони їх вислали, оце вже я вам не скажу. Чи тільки його заслали. Так я і не знаю, де вона. Може батьки знали, а я ж тоді не інтересувалася.
⎯ Марія Олексіївна, а можна сказати, що ваше таке господарство було не багачі, а середняки?
М.О.: Середняки, да. Батько казав ⎯ середняк.
⎯ А коли почалася колективізація, то хто керував в селі? як колгоспи почалися.
М.О.: Ой! їх так багато було, я їх вже й не помню.
⎯ Як би голова колгоспу чи комуністи ще були?
М.О.: Голова колгоспу був.
⎯ А з самого початку, перший рік це був свій чоловік? з Суботіва? не пам’ятаєте? Марія Олексіївна, а як ви чули про колгоспи, що таке буде? як це було? шо колгосп буде.
М.О.: Так було, шо люди й не спали в хатах. Ходили із фонарями ноччю до людей, шоб ішли в колгосп. Ну, а батькові канєшно чуть не пришили політику, бо батько ото ж читав ту Біблію. І нас лякав, шо ото не йдіть у колгосп, бо то так буде, то так. А я, канєшно, по-своєму дивилася, аби були пішли в колгосп, ніякого б горя не було. Жили б так, як і люди, собі. Ото так.
⎯ Добре, а як ви пішли в колгосп, там стовпи закопували, то що вам платили?
М.О.: А нічо! Так, як одноосібно, то пололи. Виконком посилав, шо ідіть. Та оце батько ото ж чи сам іде, чи мене посилає конякою. А потом уже ж коняку ми не вивели вдвох, ше були тут в мене одні, то уже вдвох одну коняку держали.
⎯ Але давали вам держати, да? не забирали?
М.О.: Не забирали. То було вже теє, він і здав теє у колгосп, забрали, плуга і все позабирали. Ото таке.
⎯ Тепер трошки про інше поговоримо. Трошки про пісні, такі речі. Чи ви памятаєте в селі, тут на кутку когось такого, може дядька, чи діда, чи тьотку, хто би знав багато таких легенд усяких і розказував таке?
М.О.: У мене була баба, 106 год жила, то вона було всігда розказує такого всякого.
⎯ Це вони тоді розказували в хаті для внуків, чи де? чи на призьбі так? чи на печі? для кого вона таке розказувала? 106 років жила?
М.О.: Да! Вона легенди, не знаю (сміється).
⎯ Чи співала вам баба пісень якихось таких, щоб ви спали маленькими дітьми? не пам’ятаєте?
М.О.: Не пам’ятаю.
⎯ А як називалися голоси? як дівчата співають на вулиці, як казали ⎯ та першим? чи басом? чи як?
М.О.: Да, першим, то басом, то тим. То кажуть ⎯ тягне (сміється).
⎯ То тягне, то басом.
М.О.: Да!
⎯ А скільки голосів було? тільки два? чи ще більше? ану, подумайте, як було?
М.О.: Та ми ж як співали, то ми ж по-вуличному співаєм, то два басуєм хто. А одна ж вгору бере (сміється). Да.
⎯ Були два голоси. Один називався бас, а один той, що тягне.
М.О.: Да, тягне кажуть!
⎯ А як це означає, чи мелодія одного більш важлива, ніж другого?
М.О.: Я знаю дуже багато пісень, а тільки я їх позабувала оце зараз. А як ляжу вночі, то я їх поназву, яб тоді написала всі (сміється).
⎯ Напишіть! Чуєте, а як сказати, та, що тягне вверх, чи та була така важлива, почесна людина, дівка?
М.О.: Та, я витягала яку пісню!
⎯ Чи можна було співати тільки одним голосом? чи треба було в оба? Чи всі пісні ви співали ⎯ одна тягне, а ті басом? чи деякі співали одним так, однаково? Чи можна співати одну мелодію або так, або так? Чи можна співати одну й ту ж мелодію або вдвох, або тільки одним голосом? Можна і так, і так?
М.О.: Да! можна і вдвох співать, як уже, то вже легше, не береш вже вгору, бо басів мало. Кажуть, шо чим більше басів, то легше ж тянуть.
⎯ А чи було так в Суботові, що в якомусь кутку дівчата особливо гарно співали?
М.О.: У нас найбільше куток був такий наший. З усіх кутків остануться, до нас з усіх сходилися. так їм чогось куток наравився. Казали ⎯ рака тіряли. Рака казали закопали (сміється).
⎯ А чого так казали? рака закопали.
М.О.: А я не знаю, як кажуть ⎯ рак закопаний, бо дуже всі ж ходили сюди.
⎯ Співати. Це означає, що з інших кутків приходили?
М.О.: Да, да.
⎯ А чи що, збиралися в когось на подвір’ї?
М.О.: На подвір’ї збирались, і в одної в хаті, вона ще жива. А тут осьо тоді було збиралися у Варки. А літом, то на вулиці.
⎯ А чи були такі дівчата, на котрих казали, що вона найкраще співає?
М.О.: Були.
⎯ А чи були такі жінки, котрих запрошували на весілля співати? бо вони гарно співають і багато знають пісень.
М.О.: Були.
⎯ Чи їм платили за це?
М.О.: Та ні, тоді не платили.
⎯ А чому вони запрошували таких жінок?
М.О.: Ото ж всігда тих когось запрошують, хто співає гарно, тих і запрошують.
⎯ А чи були в вас досвітки чи вечорниці?
М.О.: Да.
⎯ Що було?
М.О.: І музика. І як ото Андрея, калатушки. Новий год тоже с колотушками таке було, да.
⎯ А чи ви називали це вечорниці? чи як?
М.О.: Вечорниці, да. Досвітки казали, вечорниці.
⎯ А чи є між ними різниця якась? Вечорниці це коротші, а досвітки довші? ні?
М.О.: А досвітки наверно ж, я це не скажу вам. Одні кажуть ⎯ на досвітках була. А другі кажуть. Вечорниці не дуже казали, на досвітках.
⎯ Чи дівчата працювали там?
М.О.: Шили, пряли. А ше й при каганці, ше й не було при цьому, та при такому каганці, а на хрестик вишивали.
⎯ Будь ласка, ще щось про досвітки. А скільки років дівчина мала, коли вона могла починати ходити на досвітки?
М.О.: 17.
⎯ 17? а 15?
М.О.: І в 15.
⎯ А в 12?
М.О.: Нє, в 12 то нє.
⎯ Це означає, що мати не пускала? чи дівчата не приймали?
М.О.: Та дівчата то може і приймали. Як так, то на вулиці гуляють. А тільки, например, на ті досвітки, то там же ж у хаті й так багато. Тоді було много молоді. Страшне! Це тепер.
⎯ А чи хлопці також були?
М.О.: І хлопців багато, і дівчат. І гармошка.
⎯ А що хлопці робили?
М.О.: Та в шось брались грать, то в носа, то собі в чогось. То ото.
⎯ Заважали мабуть вам трошки часом? А як це називалось?
М.О.: Я ж казала ото в котах. Ото ж угадай, хто? Та то таке. Придумували багато такого, шо то.
⎯ Чи вони часом так жартували?
М.О.: У неділю не мішали, в будень ми собі пряли, шили. А вже як празник який, чи неділя, то вже ж вони тоді, хлопці, ото прийдуть. А так то вони в карти сидять грають. Як гуляли, ми робим, а вони в карти грають. Як ми робим, то вони в карти грають.
⎯ А досвітки не кожен день, так?
М.О.: Нє! ми собі шиємо, прядем прядки, хто шиє, а хто пряде.
⎯ Ні, це означає, чи можна було мати досвітки кожен день?
М.О.: Кожний день ми ідем ввечері, да.
⎯ Ввечері чи вдень?
М.О.: Ввечері, оце ж дивіться, що я спряла!
⎯ Мички. А вдень немає досвітків?
М.О.: А вдень, то кажуть ⎯ на оденки.
⎯ На оденки. А на оденки чи були і дівчата, і чоловіки?
М.О.: Нє! на оденки були тільки дівчата.
⎯ А що ж вони робили таке?
М.О.: Ну, от одна шиє там, друга, третя. Це сходились також, і співаємо там, як робимо. Розказуєм, хто шо, о!
⎯ А як би в кого збиралися? чи була така спеціальна хата?
М.О.: Була! я ж кажу, шо тута розібрали цю хату, а то збиралися в неї, вона ше жива.
⎯ А чому в неї збирались?
М.О.: В неї матір вмерла, а я ж ходила тоді, вона ше ж була й трохи старша за мене. Так, як баба ходила, нє, менша! Менша за бабу, за мене старша на два, чи на три годи, не знаю. Ото ж у неї мати вмерла, а вона була сусідка. А мене брала ж, шоб я там у неї була, бо вона сама боялася. То то я і вдень, як нема роботи. А як є робота, то не йдеш.
⎯ Чи ви ходили час від часу на досвітки на інший куток?
М.О.: Нє! нє! дівчата нє! хлопці ходили. А дівчата один раз прийшли, там Ратівка в нас називається, то вирядили їх.
⎯ Правда? дівчата вирядили?
М.О.: Дівчата вирядили. Дівчата й хлопці. А стали сміяться, чого це ви з чужого кутка поприходили! А хлопці то звідсіля. Та ото ж таке.
⎯ А чи були досвітки, коли колгоспи стали?
М.О.: Були.
⎯ До війни тоді, чи довше?
М.О.: До війни. Я вже тоді в Київ поїхала, бо я вже трохи виросла, то в Києві жила, вчилась.
⎯ А дівчата, вони мали право ходити на досвітки, поки вони вийшли заміж?
М.О.: Да.
⎯ А після того вони не могли?
М.О.: Приходили! Як оце в Андрея Калити то, шо то чоловік молодий, і жінка така, то приходили.
⎯ І часом на досвітках була музика, так?
М.О.: Да! да! всігда була.
⎯ А хто платив? треба платити музикантам?
М.О.: Нє-нє-нє! Нє!
⎯ Не треба було платити?
М.О.: Нє, не треба платить. Свої музиканти були. Брат двоюрідний мій, убитий.
⎯ А на чому він грав?
М.О.: На гармошкі, на скрипкі грав. Да дуже! Як виведе “Щедрий вечір” (сміється) на скрипку.
⎯ А хто грав з ним в ансамблі? Бубон?
М.О.: І бубон, да. Бубон і гармошка. А то скрипка, балалайка було тоже, на балалайку.
⎯ На вечорницях?
М.О.: Да, да. І на вечорницях, і так на вулиці літом. І в хаті було ото. В мене грала дядьчина отут, вона молодша на 10 років за мене, то вона дуже на балалайці грала.
⎯ А чи дівчата грали на скрипку також часом?
М.О.: За скрипку не знаю. Знаю, шо на балалайку грала, а за скрипку не знаю.
⎯ А чи гітара тут була у вас?
М.О.: Гітара була. Кум в мене дуже грав на тоє, на гітарі. Співав і грав.
⎯ А ваш брат, він грав на скрипці?
М.О.: На гармоні і на скрипці.
⎯ Чи він також грав на весіллях?
М.О.: Де у своїх, тошо, хто гукне, до того ж на гармошкі ходив грав.
⎯ Чи вони платили йому?
М.О.: Та тоді не платили! тоді не платили. То тепер воно платять.
⎯ А чи грав його ще брат, або батько?
М.О.: Брат ше грав. на два годи цей старший за мене, шо грав на скрипку й на гармошку. А тоді брат менший за мене на год, то він грав.
⎯ А він в клуб не ходив грати?
М.О.: Ходили ж і в клубі грали! коло клуба. Отак, як сходяться. то коло клуба грають, дівчата танцюють, а вони своє там грають.
⎯ А коли грали в клубі? чи це були свята, чи просто ввечері?
М.О.: Неділя, вечір, празник.
⎯ Чи на такі Жовтневі?
М.О.: На Жовтневі мало в нас грали. То тоді, як холодно, то де там в клубі, пока там тепло, чи шо. А потом.
⎯ А чи були такі інші жінки, котрі люди наймали, платили щось на весілля? наприклад, баби кухарки.
М.О.: Платили, ну таке. То хлібину, то хто отаке було. Ну, тоді не платили так, як оце тепер. Тепер ось, например, умре, треба платить і обмивать, і геть усе, то плотять. А тоді, тоді колективно воно звалося. Я отепер, например, умре, та взялися шо, сьодні в мене, а завтра в тебе случай, то ото ж і то. А якшо осьо взять в нас вмерла тут одна баба, осінню то вмерла, так він каже ⎯ а чим же оце платить мені дали? то ше й гроші давала, приносила гроші та дочка. Та каже таке. А люди ж то брали. Я не взяла, це ж тепер уже. А тоді не було того.
⎯ Чи дівчата, чи вони гуляли і співали там на вулиці після Великодня?
М.О.: Після Великодня да. А перед Великоднем ні.
⎯ Перед ні, але після. А що вони співали?
М.О.: Ну, співали ж такі пісні.
⎯ Веснянки?
М.О.: Всякі співали пісні, як ото весна.
⎯ А чи були такі пісні про весну, що весна прийшла?
М.О.: У нас такого не було, шо ото весна.
⎯ Біля річки?
М.О.: От баба мені розказувала, шо було, як же вона казала? як це його звалося, баба розказувала, шо у танок ішли. Танок!
⎯ Хоровод такий?
М.О.: Ото у танок, ішли у танок.
⎯ До річки?
М.О.: Чи до річки, чи в ліс, чи на степ. танок. То це баба казала мені. А я не застала такого. А баба розказувала, шо було таке. В селі качелі в нас. В лісі й тут були, була качеля. То на празники хлопці строять качелю. І дівчата, і хлопці там збираються, гуляють і катаються на тій качелі.
⎯ А чи були в вас такі сліпі старці? чи ходили?
М.О.: Були. У нас був. Він був такий, шо як скаже, а ми ж його прекрасно знали, як скаже, так і буде. І батько мій дав шото 50 копійок, чи не знаю, а він, це піде на службу. А він каже – служба дим, служба дим, служба дим. Хіба ж це не забрали, бо діти були. Батько старший, а діти сироти. А потом таке було, шо в нас уже ж пам’ятаю, нє, Петрівка була, шишку дали чи шо, то він нехарашо зробив, і знав, шо на Петрівку то.
⎯ Він знав?
М.О.: А другий дав, ну шишки ж роблять на свальбу.
⎯ Ага! то він їй дав.
М.О.: Вона йому дала, а він ото таке зробив тій шишці. Шо це вона ж не хароша буде, а заміж іде та шишки пече. Це ж не можна так.
⎯ А він сказав це?
М.О.: Да. Він і сказав. А другий дав тоже, шоб він наворожив, шото було, шоб пожаліли душі. А він не з усердієм, як би не з усердієм, не з усердієм, не взяв. А в батька мого взяв.
⎯ Ворожбіт був, чи що?
М.О.: Да, да. Він був як пророк. Ну, він у нас був, батько його брав. Ми ж його знали прекрасно, а це наче ісчез він.
⎯ Чи він в селі жив?
М.О.: Він ходив. він часто ходив. Не можу сказать, де він.
⎯ А ті старці не ходили?
М.О.: А всякі були старці, всякі були.
⎯ Чи в вас була така жінка, котра не бачила? в селі старчиха. Сліпа така, що просила милостиню.
М.О.: Не знаю я.
⎯ А не було таких, що ходили від хати до хати і милостиню просили, і грали на такій лірі? з поводирями, не було?
М.О.: Нє, не було. Нє, була. Тільки вона сліпа! я згадала. Була тут Галя, і вона, в неї була віспа і вона сліпа стала. Але всіх узнавала. Оце шо обізвуться, вона на Титівці там, поза нас, а була баба на Титівці тоді. то вона каже все. Ото Марійка, а це її муж. А ходила й співала! Ходила попід хатами. Правда, ходила ⎯ ходила! Ганна, Галя.
⎯ А що вона співала?
М.О.: Я вже не помню, шо вона співала, бо забулася. Це ж давно. А потом вона, Міша найшовся такий, молодий та заміж пішла, та ше він водив її попід хатами, то це вже вона не в одній Знаменці була. Та Ганна. Може вона там і вмерла, я про неї не знаю. То вже її чоловіка, як він оженився, та його жінка вмерла, а він виїхав.
⎯ Ганна її звати?
М.О.: Да, Ганна була.
⎯ А вона молодою осліпла? чи дитиною?
М.О.: Молодою. Ше малою мабуть оспа була. Тако не питала ніколи. А ото ж іду до баби, і вона ж там, у нас сусіди приходять, збираються, гуляють. І вона так всігда співала!
⎯ Так вона була старша, коли ви знали?
М.О.: Старша була. Старша.
⎯ Чи люди часом казали, що вони не хочуть робити, тільки просять?
М.О.: В мене дід так казав, материн батько ⎯ не жалій, та дай, шо він молодечий, жертва і милосердя, тому шо то його така доля. Отак дід, і я чогось запомнила, і так і з своїми кажу, приходили онуки, все время кажу, шо ніколи не жалій, а як просить, то дай. У нас і батько такий був, і ми. Осьо те, шо в мене одне та друге, ми снідали. Так і він каже, так нас батько навчив, батько такий був у нас.
⎯ Батько трошки такий був релігійний у вас?
М.О.: Трошки ні. тут історія була, чого він у релігію пішов. Я заболіла дуже. А батько тоді вірив. Батько сидить, отам у нас на столі, і кури, а там ікона. Там у нас Пресвята ікона. І ота ікона була. То дуже інтересно. А баба, його мати, то всенько на курей каже, а баба була нарамесниця, батькова мати.
⎯ А що то нарамесниця?
М.О.: До церкви вона ходила, їх звали нарамесниці.
⎯ Що вони носять там часом?
М.О.: Ті, шо вєрующі, і вони там помагали, то на них говорять нарамесниці. І там ікона Матір Божа Пресвята. Батько каже. Оце племенник питає – можна цю іконку? Та бери! – кажу. А він то не вірував, коли пригода така сталась, самі були. А батько не вірив, батько каже ⎯ я не вірив сам на себе, да. А тоді баба аж плакала, було батько мені каже ⎯ а хіба ти оце помниш? Кажу ⎯ а помню! 12 год це ж мені помнилось, я колись йому сказала. А тоді квочка в нас сиділа на курчатах, а батько поїхав в Кіровоград. А брат пішов по курчата тоді, а воно з-під кушетки мене бавило, да. Я і січас бачу ⎯ тако хвостик, та отак на голову отак. І біжить і торошкає. І батько так прийшов, і ото батько увірував, став до церкви ходить, став Біблію читать. І оце став вєрующим, оце батько повірив. А батько.
⎯ Якось думав, що це Троєруч.
М.О.: Ото батько став вєрующим. То точно правда.
⎯ Він подумав тоді. вже.
М.О.: І отак стала я казать, а він каже ⎯ і ото ти знаєш про це? Кажу ⎯ да. Отак.
⎯ А та Троєруч була така намальована на дереві? чи під шклом?
М.О.: Я цього і не помню. Отам ще й досі, я другу витягну вам. А я вже забула. В мене Ременська отака була. Не схотів, бо це, каже, мені багато нести.
⎯ А чи часом люди казали, коли на старця скажуть погано, чи це було гріх?
М.О.: Гріх, гріх. Він нам так казав, шо гріх, не кажіть ніколи. То його така доля. Дайте йому їсти, він нещасний. В його така дорога. Він не больний, але так йому суждєно. То я ото в діда своя, і я всігда ото так своє несу дітям. І онукам, і їм всігда розказую про це.
⎯ А чи якось колгоспи і радянська влада, чи вони старців, як би сказати, не стало старців чому?
М.О.: Чому? Кажуть, шо їх забрали, власть так зробила. Це дуже добре вони зробили. Не стало і отих же ж, безпризорників отих. А ше ж носили у 33-м носилками та закопували тих, хто помирав. Там дівчинка Маня, а хлопчик Ваня біля забора лежали, і отак пальці таскали в рот, і коси, і такі аж, з носа і все таке було, бо вони вже то. То на носілки брали, як ше живий, і несли в дєтдом, дєток кормили там.
⎯ А чому ви носили?
М.О.: Виконавці ж ми. Ото ж одноосібні, ми ж виконавці. Називали виконавцями.
⎯ Вас все заставляли робити?
М.О.: Да, да! Ото 6 місців оддіжурь як хочеш, то було так ото, да.
⎯ А як ви несли,а вони ще були живі, ніхто не хотів їх брати?
М.О.: Їх нікуди не возили, це вже хоч би й давали отой. То я несла носилками з тим дядьком, а ті уже закопали, там не закопували, а ложили, а тоді вже, скільки їх таких там є, закопували. Ну, дівчинка Маня, а той хлопчик Ваня.
⎯ А мати, батьки їх раніше ще померли?
М.О.: Мати була мачуха в їх, а батько такий був, не дуже. Казали, шо він ледачий, шо сильно ледачий. То ото і це я бачила.
⎯ А чи були такі бандуристи в селі? чи може коли приїжджали на концерти?
М.О.: Були, були бандуристи. До войни свої.
⎯ То вони виступали?
М.О.: Виступали. Були хлопці хароші, і дівчата такі.
⎯ Чи ви колядували, щедрували?
М.О.: Колядували й щедрували.
⎯ Чи в школі казали, що не можна?
М.О.: Та ні! нільзя було! Дітям не давали. Например, були й вчителі, воно так так же, шоб і не узнали. Я була кухаркою в інтернаті, то оце ж, як оце вихідні, то й паску пекли, й усе.
⎯ А чи карали? чи щось робили учням, які ходили?
М.О.: Карали, канєшно, і з комсомолу викидали, і визивали їх. Не можна було. А канєшно пішла до церкви, і моєї вже хрещениці дочка у школі, а вони аж в Чигирин пішли. Так міліція ж, і комсомольці ж, та таки ж у ту, не можна. Боже сохрани! шо піде в церкву.
⎯ А чи може, як на весіллях співали таку пісню про Христоса? або голосіння?
М.О.: Ні! ні, в нас нема такого. Ото там в западній є, а в нас так не то.
⎯ Буду запитувати про весілля. Знаєте, Марія Олексіївна, давайте трошки поговорим про такі весілля. Це означає, як ви ще була молода, то весілля в які дні святкували?
М.О.: У які? Шоб у мясниці були.
⎯ П’ятниця? субота? понеділок?
М.О.: Да, да!
⎯ А вівторок, середа?
М.О.: Уже нє.
⎯ А як під час колгоспів, то один день було так, шо весілля?
М.О.: Під час колгоспів не було весіль. Хоч ішли, например, то отак. Прийшли свої, пообідали, та ото таке було.
⎯ А чого?
М.О.: Я й сама не знаю, чого. Чи воно таке время було, чи хто й зна, я просто не можу сказать вам, чого.
⎯ Ви не думаєте, що мабуть влада говорила, що треба працювати, нє?
М.О.: Да! Моя сестра йшла, то не надівала ні вінка, нічого.
⎯ А в якому вона році?
М.О.: В 32-м году.
⎯ А вінка й не робили?
М.О.: І не робили нічого.
⎯ А якщо робили, то десь купували вінок?
М.О.: Да! Оце бачите, такий.
⎯ Чи це вона ще дівкою?
М.О.: Дівкою.
⎯ А чи в вас є така фотокарточка?
М.О.: Є!
⎯ Покажете потім, добре? Весілля. От як ваша сестра йшла заміж, як їй придане збирали? чи давали? чи ні?
М.О.: Тоді приданого не було так, хто шо подарував там. В общем, нічого такого не було.
⎯ Не було вже спеціально?
М.О.: Та вона ішла то перед войною ж, бо він тільки був політруком, тепер в брата мого город Коломия, кажеться, Коломия.
⎯ Це ж там десь, на західній Коломия?
М.О.: Десь у Коломиї. Оце таке. То оце ж і трапилось, а тоді горілку ж наварили (сміється). Боролися ж. Як найдуть в хаті, то викидають. То бувало родичів в нас не сильно багато. Мати, в моєї матері було 11 дітей, братів і сестер. У батька ото 11 дітей, а мати зарані дуже вмерла. Моєї матері. І ото ж менших тітці оддали. А вона менша була. То отак. Вона йшла, було дуже багато фотокарточок, бач із паличкою сидить.
⎯ Марія Олексіївна, а чи були такі випадки в вашому селі, шоб одружились родичі, двоюрідні?
М.О.: Були.
⎯ Чи ви їх пам’ятаєте?
М.О.: Пам’ятаю. Осьо, як же її фамилія? Бабенко. Там брат взяв сестру. Ну кажуть, не можна. То вони не жили. Воєнний, і шось робили, різали, і він взяв показувать, і вдарило, і той. Вона там десь в западній і живе тепер, там у них квартира. І ше такі були, шо то вийшли.
⎯ А він як би загинув?
М.О.: Га?
⎯ Як би з ним щось трапилось? з ним щось трапилось?
М.О.: Да! оце ж таке случилося! Шось то різали там з дощок, а він показував, бо він чим-то був. І вдарило його куди-то, і нема. Де воно там сталося, ото.
⎯ А люди в селі, вони не дуже любили це, правда?
М.О.: Да! да родичів так не можна.
⎯ Не можна?
М.О.: Да. То ж таке кажуть, шо якшо родичі, то і діти будуть які-то, і Бог накаже, то ото ж таке.
⎯ Чи ви пам’ятаєте, що дітей хрестили? чи ви пам’ятаєте такі моменти?
М.О.: Хрестили! а вже ж хрестили.
⎯ Чи можна було піти в церкву? чи люди боялись, може?
М.О.: Хрестили ото, я вже й забула, батюшка. А тоді ж батюшка хрестив в церкві тоже, цей Антоній, то я ж то забула, я мало то його знала. Ну, так ото, шо те ж знаю. А оце оці мої подруги, то ці не дуже так, це вже годи 20-ті, багато такого. То хрестили тоже в церкві, тоже я знаю, шо хрестили.
⎯ А як ви вчилися. то в школі українською мовою викладали?
М.О.: Да.
⎯ А чи було таке, хотіла спитати, що розходилися чоловік і жінка? Що не можуть там жити?
М.О.: В мене батько з матір’ю розходилися.
⎯ Але тоді сходилися?
М.О.: Да. Чогось це розходилися. Я матері казала ⎯ вони б уже не зійшлися, бо то ревность, він винуватий. Та дітей було жалко, каже, та й зійшлися. Та ото таке. Розходились.
⎯ А чи ви пам’ятаєте це? як батько був пішов?
М.О.: Да, я пам’ятаю! Він нікуда й не йшов. А так оце, як оце ж, як ото нап’ється, то помежують (сміється), та втікає вона.
⎯ А як було, що розходились все-таки, то хто їх розлучав? чи просто переходив до іншої жити?
М.О.: Переходив до іншої. Та тоді якось не дуже було. От в нас, кума в мене, вона розходилась, то за одного вийшла заміж, за другого вийшла. І не писана була, а тоді якось перейшла, шо геть на його фамілію. І так постєпенно, постєпенно і перейшла, та й так.
⎯ А чи завжди, коли виходили заміж, то писались на чоловікове прізвище, чи часом залишались на дівочому?
М.О.: Такі, шо залишались на дівчачому, не замічу. А так, шоб не писані, то жили і сімей було багато не писані. То було кажуть ⎯ не писані, не вінчані.
⎯ Даже не вінчані?
М.О.: Або не писані. Бо дядько мій було каже так, як оце там шось не вдалося, чи борщ, чи шо, то він каже ⎯ оце не вінчаний! (сміється). Розходяться, бо раньше вінчалися, то це ж, Боже сохрани! шоб розійтися. Та ви шо!
⎯ Правда? Як ставилися люди, якщо дівчина народжувала десь як би без чоловіка?
М.О.: Та плохо ставились, плохо!
⎯ Трошки нарікали?
М.О.: Нарікали. Тут у нас був один тоже, то даже не хотіли заходить в хату, бо батьки. Вона жила коло ніх, а потом одрізнили.
⎯ Не хотіли з нею жити? А хто повинен був доглядати старих батьків? Старший брат? менший?
М.О.: Ну, то вже, которий, которий доручать. На которого ну доручать.
⎯ Чи будували часом хату в вас толокою?
М.О.: Да! обізатєльно толокою, да. Кажного так.
⎯ Чи ходили тоді на сезонні ваші дівчата й хлопці, на сезонні роботи?
М.О.: Ходили! даже й я була на сезонній. У совхозі.
⎯ А десь тут, чи далеко?
М.О.: В Маньківському районі.
⎯ А коли то було? до війни?
М.О.: До війни.
⎯ Чи брали якісь ваші родичі участь у революції або в громадянській війні?
М.О.: Батько мій був, було мати каже, і плаче ⎯ он там наший батько буде боронить!
⎯ А це що означає, що він десь був на одному місці?
М.О.: Нє! забрали ж його тії, а красні це ж, вони красні. А воно ж таке було, шо там палили, бо ше не прийшли, і до нас у хату, то вона тоді і страдала дуже. Вона то робила в стропах, строп називався тоже. То в німця, то вони дуже, коли одкрили той бік, а мати, Андрій правда сказав ⎯ а то налякали, це видно, шо вона хазяйко, батько ж забраний був, то не забрали нічого. Бо то ж грабували, в нас такі були то шо. Бо в нас сидів сусід у хаті, і він канєшно занімався. А мати каже ⎯ за хату я ручаюся, а за нього не ручаюсь, бо в мене тут сімя, в нас хата з того боку. То сусіде мене, ото вони казали ⎯ то це правильно, шо нічого не взяли. Нічого! Вони подивились, там спідниці. Та ше спідниці, мати нам поперешивала ж. Хоч і не було нічого, то вони брали в себе й в матері. І платки брали, і все.
⎯ А він тоді був як би в Червоній армії? чи нє?
М.О.: Та тоді так було все, хто й зна! (сміється). Яка вона була!
⎯ А чи були ваші родичі, а чи вони пішли з села працювати до міста?
М.О.: Родичі?
⎯ Як би, коли почалися колгоспи, чи деякі родичі ваші?
М.О.: В нас багато пішло ж тоді.
⎯ А куди пішли?
М.О.: Хто куди! Хто в Київ! хто куди! кругом розійшлися. В Києві дуже сильно в нас багато було. А то ж там і в Олександрію, і де хочете.
⎯ А чому не хотіли залишатися в селі?
М.О.: Бо було чого-то, не знаю, чого вони зробили так, чого не хотіли. Воно на счот молоді, то я вам кажу, то ж називалося Святий вечір після посту ото. Так оце встрічали і старих, і молодих, і дітей! Ужас, скільки молодьожі. А потом молодьож уся ліквідувалася. Ото в колективізацію. Ще були в колективізацію. А потом ото хто й зна, чого.
⎯ А хто був у вашому селі? росіяни, жиди жили?
М.О.: І жиди жили тоді.
⎯ А було багато жидів?
М.О.: Батько казав, там один у Кременчузі, як же його? то він тут був, іще дружив з батьком. Всі жили дружно тоді.
⎯ Було сімей 10 десь, чи більше?
М.О.: Да, да.
⎯ Чи був шинок?
М.О.: Був шинок, був. Там, де магазін, був шинок.
⎯ Чи ви були там часом?
М.О.: Там од магазіна було і до церкви отако стояв, то я ше знаю, казали, шо то шинок був.
⎯ А хто керував? Це жид керував шинком?
М.О.: Жид! Вони мали усе таке, знаєте. Вони торгували всім.
⎯ А росіяни чи були у селі?
М.О.: Були. Тут уже, хто посватав, хто приїхав та руську взяв. Ось і тут ось у нас руська тоже. І тоді були. Були.
⎯ А якою мовою в школі викладали?
М.О.: Усяка була, й німецька була. І українська. А яка ж? англійська.
⎯ Чуєте, а в церкві якою священик говорив?
М.О.: Руською.
⎯ Правда?
М.О.: А мені дуже наравилось. Мені самій наравиця, як в церкві руська. Ми звикли до неї. Батьки, батьки сильно, і ніхто не зна, коли вона началась, та руська православна церква. Може так і було. Саме тут дають ото. Це за те просто аж як-то. Це не помиряться самі батюшки, чого? шо то католицька, а то якась. Якої віри родився, хай такої і буде.
⎯ І моляться собі.
М.О.: А то самі батюшки заводять це, шо. От я сама, руська православна церква мені дуже наравиться. Ми попривикали й Богу молиться. І батюшка розказує, і все. Ми ж звикли до цього.
⎯ Марія Олексіївна, а чи були в вашому селі такі малярі? такі малювали картини, ікони.
М.О.: Нє! Один тут був!
⎯ А хто це був?
М.О.: Пушкар Алєксєй, а по-батькові не помню. І сестра в нього була.
⎯ А що він малював?
М.О.: Ото єсть такі ото, баранчиком намальовані.
⎯ Христос.
М.О.: Я не знаю, як його.
⎯ А де він жив?
М.О.: Отам он за тою криницею.
⎯ Правда? А чи є хтось в нього? діти, чи хтось?
М.О.: Жінка єсть, а діти тоже в нього є. Вони розійшлись, та він собі жив, поки вмер. А дуже малював усе. Усе малював! Картини оці. Оце картин ото багато у їх є. Люди йому заказували.
⎯ Чуєте, а як його жінку звати? як її шукати?
М.О.: Монашка, чи не монашка.
⎯ Вона монашка?
М.О.: Ні, вона не монашка. Наталка. То монашка сестра.
⎯ Чуєте, а чи він малював часом при церкві? чи так в себе в хаті?
М.О.: Ні, в хаті він малював.
⎯ Чи він мав учнів? Чи хтось учився в нього?
М.О.: Не знаю.
⎯ А так як би він малював, що люди заказували, платили йому?
М.О.: Да, да!
⎯ Чи він малював також для церкви?
М.О.: Для церкви шось наверно малював. Ну, оце, шоб він канєшно живий, той, шо в нас малював, аж на Донбасі. А він би то малював усе. Такий художнік.
⎯ А його не було?
М.О.: А він же ж на фронті.
⎯ Це він після війни малював?
М.О.: Да. Оце ж ми ходили з ним в школу разом.
⎯ А до війни він не малював?
М.О.: Нє, нє.
⎯ Добре, а чи на полотні він малював?
М.О.: На всьому малював.
⎯ На всьому. А чуєте, Марія Олексіївна, ми вже так закінчуємо. А от, якщо ваша мати була така, й ви були дівкою, скільки це для тої хати, скільки нормально в людей було ікон? 5? 6? 3?
М.О.: В кого скільки.
⎯ А порахуйте.
М.О.: Як ідеш заміж, то конешно дві благословенні.
⎯ Благословенні дві. Це які?
М.О.: Спаситель і Матір Божа. Спаситель молодому, а Матір Божа молодій. У руках ото ж. Як свальбу робить, то він держить Спасителя, а вона Матір Божу.
⎯ А що ще в хаті висіло? у ваших батьків. Чи був Миколай?
М.О.: Був Миколай. В нас хата, та вона оце. А то шо багато було! У матері, чи в батька мого і в матері, то ото ж іше ікона була як Хресна, в мене ше й така була ікона.
⎯ Чи було в вас таке, чи часом було, що ікони обновлялися?
М.О.: Обробляли. Я й сама обробляла це.
⎯ Обновлялися, не обробляли, а обновлялися.
М.О.: Обновлялись. Чула тільки.
⎯ А чи бувало, як ви йдете до церкви, то що ви молитесь до якоїсь такої своєї ікони? чи ви мали таку в церкві?
М.О.: Ми йшли найбільше до Матір Божої і Ісуса Христа. Святий Миколай. Це такі той. В общем, усіх святих.
⎯ Чуєте, а як ікона стара, то що з нею роблять?
М.О.: Оце ж у нас було, то обновляли, обробляли.
⎯ А як такі, що знаєте порвані, або міль побила, то що тоді?
М.О.: Там у нас єсть одна, Тайна Вечеря, на горищі сестри.
⎯ То вона така стара?
М.О.: Обробить її, вона хароша.
⎯ Чи ви покажете? можна побачить?
М.О.: Та це вона десь на горищі.
⎯ Чуєте, а чи змінювали рушники, коли піст починався?
М.О.: Да! Рушники вобще скидали на піст.
⎯ А чому?
М.О.: Ну, в общем піст же називається.
⎯ Чуєте, а чи може ви пам’ятаєте, щось ваша баба казала, чи мати, що, якщо сваряться в хаті при іконах, то це гріх? чи баба щось казала?
М.О.: Да, баба казала.
⎯ Вона казала, щоб не курити?
М.О.: Не курив. І в общем, і баба, і дід такі були вони вєрующі всі. А батько мій був не вєрующий, а потом увєрував, уже дуже увєрував, да.
⎯ А чи була якась така спеціальна ікона, щоб вогонь відвернути від хати?
М.О.: Це Купина. Да. Купина вона звалася. Оце вона вкрита. Якось і ше вона називається. Кажуть якось Купина.
⎯ Не Опалима?
М.О.: Опалима! Опалима Купина.
⎯ А в якому полі?
М.О.: Це братова дочка там на Раківці живе.
⎯ Що ми хотіли про церкву тут ще. Чи ви може пам’ятаєте, як цей монастир закривали? чи були монашки з тих монастирів тут?
М.О.: В нас не були монашки. Ми їздили, мати рушники шиє.
⎯ Монашки шили рушники?
М.О.: Да.
⎯ А ви в них так, як би купували?
М.О.: А мати заказувала та ото ж. Бо ше матір як засудили були за колоски.
⎯ Да, правда?
М.О.: То ото продала рушники, то дуже брали! так брали!
⎯ А чого продала?
М.О.: Бо нада ж матір викупать (сміється).
⎯ А як її засудили? шо, зловили?
М.О.: Колосків назбирала. А 100 грам зважили, а написали 5 кг. А каже ⎯ яка разниця! там 100 грам. Так і разниці не було б, таки 100 грам, а не 5 кг.
⎯ А хто зловив на полі?
М.О.: А хто збирали, на полі збирали. Вже ж покожене й пограбане.
⎯ Чи це було тоді в голод?
М.О.: Нє, не в голод. В 47-м годі.
⎯ І що забрали десь?
М.О.: Да, вона тоді 5 год була.
⎯ Але відпустили?
М.О.: Півтора года посиділа, та й одпустили.
⎯ Це був 47-й рік?
М.О.: Да.
⎯ А її не можна було викупити, нічого?
М.О.: Ну, я приїхала, мене пустили з совхозу, з «Комсомолу».
⎯ А як це ⎯ з «комсомолу» пустили?
М.О.: «Комсомольці»! Совхоз так і називався – «Комсомольці». Маньківського району. Так називали –« Комсомольці». Не знаю, чого це його так. То я пішла ж, якраз мене слідчий визивав ото, а мені дали свіданіє. А він каже ⎯ а ви скажете, хай.