– Я народився в селі Виноград, по колишньому називалося Виноградської волості Звенигородського уєзда, 1908 року.
– Які Інструменти тут побутували?
– Скрипки дві – втора й перша, кларнет, корнет, барабан. Другий раз так було, що і цимбали були. На цимбалах батько грав і дід, коли я ще малим був. І баба грала на арфі. То я самоук. Баба була полька Загурська, а дід був чех. Баглай. Дід і баба грали у панів на весіллі, там і познайомилися.
– Чи бував у вас часом бас?
– Був.
– А коли це було?
– До війни. Десь до 25 року, поки там район був у Виноградівський. Євреїв було багато, також грали, потім роз’їхалися.
– І це значить, коли в ансамблі був бас, то ще дві скрипки?
– Так, було іще: один бас, одна скрипка і бубон. Бубончик або барабан.
– І як хлопці грали на барабані, мали такі тарілки?
– Я також відразу грав на барабані. А потім почав вчитися на скрипку – вісім років було тоді. У 14 навіть раніше я вже грав.
– Ви починали грати в ансамблі коли?
– У вісім років починав, потім в школу ходив – також грав на сцені. У виставі, наприклад.
– А на весіллі скільки вам платили?
– Як домовлялися з хозяїном.
– Чи хтось поклав вам гроші сюди, в скрипку?
– Сюди? Ні. Хіба що такі п’яні. А то й в барабан кидали.
– Чи люди платили перед весіллям чи після?
– Хозяї самі приїжджають до хати, самі платять гроші, а потім відвозять. Такий порядок.
– Інструменти в ансамблі – коли вони починали змінюватися?
– До революції і пізніше. А батько грав ще й раніше. Там, у Виноградарі, я вів струнний гурток – в 49-53.
– Скільки грошей брали музиканти.
– Різні гроші, бо різна влада бувала.
– Чи платили інколи продуктами?
– Так, були такі часи, що грошей не хотіли. Тільки хлібом. Навіть інколи в кіно ходили за таку плату.
– А скільки можна було за одне весілля заробити пшениці?
– 5 пудів, наприклад.
– 50 років тому чи був керівник на весіллі?
– Старший той, хто на скрипку грав. Він казав, що будемо грати.
– Чи ви пам’ятаєте як вони грали на басі? Чи вони уживали ліву руку?
– Так, ліву на струни і так само як на скрипці…
– Ви знаєте, що тепер дуже мало буває у вас троїстих музик?
– Так, дуже мало. Не хочуть учитися.
– Чому у вас не було учнів?
– Бо це дуже важка справа. Треба мати хист, терпіння і вчитися багато років. Не хочуть тепер. Нас два брати було. Я вивчився, а йому не йшло. Слуху не було. Вже в армії на духову грав.
– Чи це було нормально, що батько і два брати разом грали?
– Ну, це так у нас же було. Корнет, кларнет, барабан, скрипка – І так грали на весіллях.
– Чи це значить, що саме так ви заробляли гроші? Чи ваш батько ще мав роботу?
– Заробляв гроші музикою, але він сіяв, орав – мав землю.
– Чи ви пам’ятаєте, коли починався державний податок?
– Це десь 28-27 рік.
– Хіба ви платили податок з грошей за весілля?
– Так, трохи було.
– Але коли це?
– За Сталіна.
– А як вони збирали гроші від вас?
– А як присилають таку квитанцію із сільради, де написано, яка сума.
– А який процент?
– Там ставили суму, яку треба заплатити за рік.
– Чи траплялося так, що через це люди не хотіли грати?
– Було. Бо ж заплатив і знову плати. Не вигідно.
– Це танець “Журавель”, його грали на другий день весілля.
– Це танець називається “Метелиця”. Козацький танець. Запрошували козаки.
– У вас були єврейські танці?
– Так, ми грали єврейські весілля. Популярний у них фрейлас, ішир. На наших українських весіллях платить хозяїн, а у них той, хто замовляє.
– Чи євреї мали свою музику, чи українці їм грали?
– НІ, вони також мали. Але були і змішані ансамблі. Була в них і духова музика: трубачі і гармоністи.
– Чи часом грали євреї на українських весіллях?
– Ні, вони не грали на українських, бо в нас весілля в суботу та неділю, а їм же не можна в суботу ні їсти жирного, ні грати. Так оцей Шлилик, що з нами грав на бас, то сідав до нас аж за селом. Вийде пішки і аж за селом сяде на віз. «Вони мене як побачать, то каменями закидають». Не можна їм. Taм же свинину варять, а жиди не їдять. Але він їв. Все їв.
– Чи був у вас танець, званий жидок?
– Ні, такого не пам’ятаю. Наче чув, але не знаю.
– Коли грали цю мелодію євреї?
– В ці 20-ті года.
– На весіллях?
– Так-так. Воно й тепер є.
– Коли грали марш?
– І на весіллях, і на парадах, коли йде колона /весілля/ до церкви і з церкви. І коли молода йде до жениха. Ще й інші грали. Як називаються трохи забув, бо такі года були, що не до маршів. Один час я поїхав на Донбас.
– Чи люди просили грати польки чи інші типи польок називали?
– Знаєте, я вже забув, як вони називали.
– Де вам доводилося виступати останнім часом?
– На ярмарку в Черкасах у 1985 році.
– Чи часто вам доводиться грати на фестивалях?
– Раніше часто ходив, тепер вже не йду. Але грати хочеться.
– Самі виступали?
– Ні, сопілка була, баян був.
– До революції чи вони грали на сопілці?
– Ні. Це на Западній Україні.
– Коли у вас починали грати?
– …
– Цимбали, кларнет і бубон у нас.
– Хто збирав від музикантів гроші?
– Сільрада.
– Як це було?
– Давалася бумажка – Стільки-то сплати на рік, а чи більше заробиш чи менше – твоя справа. Повідомлення називалося.
– А який це процент?
– Не пам’ятаю. Тільки знаю, що це фінвідділ робив через сільську раду. Вони рахують скільки на рік неділь, кільки празників і тоді вони беруть в середньому від того, скільки повинні заробити.
– На весіллях було дуже багато релігійних пісень?
– Чи грали ви на скрипку там з ними на вулиці чи ще й бубон був?
– І барабан, і скрипки, і мандоліни були.
/грає “Видить Бог, що на смерть погибаю”/
– На весіллях, коли жінки співали чи вживали вони слово “лакувати”?
– Щось не чув такого.
– Чи бувало часом що музика грала під час жіночих обрядів?
– Коли молодій косу розплітали, то вони грали. А жінки співали.
– До якого року був у вас бас?
– Майже до 30-го року.
– І барабан?
– Барабан не виходить з арени до цього часу. Барабан і бубончик.
– Бубончик? Що це?
– Це малий бубон.
– І корчма була у вас до революції?
– Так, коли в’їжджаєте в село, то там стояла корчма і заїзд. Заїзд проіснував до 1924 року, а корчма раніше була розвалена. Поміщик віддав її своїй покоївці, в неї від нього дитина була.
У Ризино було три корчми.
– І євреї керували у вас корчмами?
– НІ, у нас поміщик Невелінський керував.
– І чи ви грали там час від часу?
– Ні, то ще не за моєї пам’яті було.
У Ризино в корчмі грали на початку 20-го століття. У нас грали Ярушевський Степан, його батько Ярушевський Дмитро і один грав на кларнеті і ще один на барабані. В корчму наймали музикантів, щоб привабити людей, коли вони з базару з Рижанівки ідуть з грошима.
– Тоді музиканти грали на весіллях, а ще де?
– На іменинах, на хрестинах, на проводах в армію. Грали й похорони на скрипку. Дві дудки – кларнет і корнет. І барабан.
– І часом в одному ансамблі грали євреї й українці?
– Ні, у жидів один, а в нас другий.
– Чи ви часом грали з циганами?
– Один раз грали циганам. І грошей заробили.
– Звичайно, цигани не грали для українців?
– Hі.
– Але чому це будо? Вони не знали пісні українців?
– Не знаю. Ці молдовани, що жили близько України, то певно знали, але не чути було, щоб співали.
– Ваш дід тут жив?
– Так, він приїхав з Чехії і тут жив. Баба полька була. Він грав на скрипку, а баба на арфу. І вони грали в покоях панів.
– Грали на щедрівки, а ще на які свята?
– На Івана Купала.
– А мелодії не згадаєте?
– Трохи забув.
– Коли була можливість заробити найбільше грошей?
– На такі великі свята як Петра. В цей день одружувалися багачі.
На Трійцю також. Ті платили добрі гроші.
– Чи було в сталінські часи так, що люди співали на весіллях релігійні пісні і хтось говорив, що ви не повинні їх співати?
– Ні, ніхто не говорив, бо співали тільки в хаті. Дорогою ніхто не співав, бо дорогою навіть піп на кладовище ідучи не мав права співати. Тільки в хаті.
– В котрій порі року були звичайно весілля?
– Оце зараз після Різдва починали і аж до посту. В піст – Боже збав, не можна. Піст неділь сім. А тоді масниця – можна. І ціле літо можна. І майже всю осінь. Восени найкраще – роботи мало і всі продукти є.
– А тепер вас не запрошують на весілля?
– Ні, тепер естрада є.
– У жнива колись які свята були?
– Спас був. Петрівка була – жнива починалися.
– А що співали в жнива?
– Петрівки. Але я не знаю грати.
– Чи грали українці на весіллях для поляків? Чи вони мали свій ансамбль?
– Хто? Поляки? Я щось не знаю. От Броніцька з Винограду як треба, то присилала за моєю бабцею.
– Чи можна запитати, в яку пору року ви грали? Я маю на увазі тільки музикантів.
– Влітку й осінню весілля грали. А це зараз ні, бо Пилипівка була.
– Влітку ви грали на весіллях або …
– На Іменинах і Христинах.
– Влітку ввечері часто гаряче. Чи значить це, що ви грали надворі?
– Так, під деревцем, у садочку.
– Чи люди часом будували така сцена?
– Ні, просто в садочку. Дошки застелені, а тут садочок – хороше. І цілу ніч гуляли. А я спати хочу, а батько по носі смичком мене. Та дали цієї зельцінської води напитися. Я напився і куняю.
– Чи була у вас віра, що добрий музикант, і переважно скрипаль, грає з допомогою чорта?
– Ні, не було /довго сміється/. Ні, але дивувалися, що так добре грає.
– Осінню – коли можливо було грати?
– Весь час, до Пилипівки.
– А коли збирали врожай, на обжинках чи грали?
– Ні, це вже в колективізацію.
– Чи грали часом там, на полі?
– Тоді то ні, тепер приходилося, виступали. Тоді жнива, то чоловік зранку й до вечора – треба поработать.
– Чи знаєте ви ще скрипалів, чи є у вас знайомі скрипалі?
– Були, та нема… Повмирали. Там то, на фестивалі в Черкасах, були, стрічав скрипалів, але вони тільки походили з скрипкою, але не грали.
– Ви на якій скрипці граєте?
– З Германії привезена.
– Чи був у вас хтось у селі, хто скрипку робив?
– Так, був. Чайковський. Він зробить…
– Чи й баси робив?
– Ні, тільки скрипки.
– Чи пам’ятаєте, що в період колективізації хтось був у вас із міста і хотів організувати музичний колектив?
– В колективізацію в 29-31 роках не було кому про це думати.
– Так, але чи було керівництво. Чи вони приходили до вас?
– Приходили організовували, але я не був тут. Був у Дніпропетровську, в заводі. Тут важко було.
– Як довго ви були там?
– Два роки, а потім на Кавказ поїхав, а тоді приїхав сюди.
– Це значить, що ви знаєте мелодії, що ніхто тут не знає?
– Так. на скрипку, – ні.
– В селах недалеко чи вони грали так як ви.
– Не знаю, бо все баяни, на скрипку не грають.
