Кумлик Роман Петрович (скрипаль), 1948р. н.
⎯ Будь ласка! Роман Петрович, як ми говорили, розкажіть, будь ласка, про зміни гуцульської традиційної музики, кілька десятиліть тому і сучасний такий стиль. Тобто, чи можна говорити про серйозні зміни в складі музик і в їх репертуарі?
⎯ В складі музик зміни деякі, тому шо прибавилось багато інструментів гуцульських. Я маю на увазі до обряду весільного. До концертного, і до весільного, але в загальному раньше концертів тих менше було, а були тільки обряди весільні, на яких визначалися, які музиканти запрошувалися грати. Ну, якшо взяти 30-ті роки, то ще було дуже багато таких весіль, шо не запрошували троїсті музики три чоловіки, а грали два музиканти, скрипка, та й друга скрипка басувала, отак. І так вони грали весілля. За столом грав один музикант скрипач.
⎯ Чи можемо говорити про зміни в традиційній музиці кілька десятиліть тому і тепер? до війни, раніше? Склад, репертуар.
⎯ Говорити можна, тому шо зміни великі у складі інструментів, і зміни так само і в гуцульських мелодіях, у танці гуцульському особливо. Був старовинний танець гуцульський, а зараз є такі створені, можна так сказать, спрощені мелодії для того, шоби було легше грати за скрипачем, бо в нас як скрипач, то є провідник музики. І зроблено тепер вічна, Гуцулка, котра поставлена мелодія за мелодією конкретно, шо вже си не мінієм, якшо я граю Гуцулку, то вже всі музиканти грають Гуцулку.
Ну, а зміни які були? Наприклад, у 30-х роках то ще таке побутувало, в нас брали дві скрипці весілля. Котрий ліпший музикант, грав тему, а такого слабшого брали, то називався басівник. Але це лиш для танцю, один грає, один басує. А за столами для вокального, для супроводу вокалу, то називається по-гуцульські співання, то грала одна скрипка. Одна жінка там на тонкі, це значить вре, якшо грать на подачу, а для чоловіків соль на грубі. Каже ⎯ Мені по-багацькі на грубі заграй. І отакі зміни.
А потім помали ⎯ помали зачали підключать сопілку, цимбали, бубонь, та й так уже дійшло барабан, то вже літературно сказать. Та й тоді вже оце, шо дві скрипці, один грає, один басує, завмерло, і багато років. То вже давно це не використовують просто. Ну, уже весілля не роблю в хаті. То було, тому шо в коридорчику, ну, в хоромах гуляли, то його й так було чути. Посадили на бочку з капустою, та й сиділи два музиканти, та й грали, то їх було чути. І танцювали так, виходить це дві пари, танцюють, а решта всі так собі пляшуть по боках. Відтанцювали так один раз, перейшли на другу сторону, одкричала ⎯ вигода! і другі заходять танцюють. І так весь час по очереді кожен танцював. І шо скрипка одна грала, одна басувала, якраз було добре, усі команди чути.
Ну, поскільки зараз вже ви бачили самі, шо в нас змінилася трошки обстановка, шо вже в хоромах, в хаті майже ніхто не робе, є площадки для танцю. Ну, і площадка велика зробляна, то там вже видите, вже вся музика, шо вже добре чути. Бо якшо на площадці дві скрипки заграє, то нічо чути не буде. І то отакі зміни.
⎯ А репертуар?
⎯ А репертуар, в загальному репертуар гуцульський, весілля проходило так, шо кроме гуцульських доспівок і гуцульських танців нічого не гралося. Ніяких не було в нас ні сход маршів до зустрічі. До зустрічі були спеціально гуцульські мелодії мажорні, такі веселі, і грались трошки скорше, як до співу, до супроводу. А репертуар ніякий не був. “Аркан” на весіллю, як коли загуляли, “Решето”, “Гуцулка”. там ше і “Кановочка” була, шо сідали на “Кановочку”, лишилися без пари, то сідаєш на “Кановочку”. Танець з віником. Такі смішні ігрові, з паском. Там, може ви чули про такий танець з паском, це для самих чоловіків. “Аркан” для самих чоловіків і танець з паском. Це були стародавні такі танці. Та всі такі ігри придумували, там було досить інтересно, і мало великий ефект. Тепер уже того нема такого. Тепер підуть танцювати, одні одних б’ють, долаються там, бо нема. Порядку ніякого нема в танцю.
⎯ Музиканти довоєнні і теперішні, куди їх запрошували? то де вони грали, ті і тепер?
⎯ Нє, ну ліпші музиканти запрошувались на весілля грати. А слабші музиканти, такі, котрі не аж так не сильні, бо рахувалось колись, шо, якшо він грає весілля, то значить він високого класу музикант. Так, як би він уже мав освіту. Тому шо дуже відрізняються музиканти ті, котрі не грають весілля, від тих, котрі грають весілля. Котрі грали весілля, у тих більш професійно поставлена мелодія, кожна! А ті, котрі самоуки, шо ні в кого не вчилися приватно, в такого музиканта, бо тоді лиш учили приватно музиканти, які грали по весіллях. А котрі не грали, ті не могли вчити нікого. Котрі собі сам від себе, то називалося по-штубатські він грає, він не грає по-музикантські, і то він уже там не так закінчив, не так почев, не точно та вже мелодія. Отаких наймали на вечорниці, кукурудзу лупили, там ще щось, там ще щось різне, прєли. То наймали таких музикантів простіших.
⎯ А хрестини?
⎯ А хрестини міг і грати добрий музикант, але, якшо він був зайнятий на весіллях, то брали таких простіших. А входини прирівнювалися до весілля. На входинах так само і повниця, ну, повниця це значить обдаровування грішми. І несли посуду, і несли ліжники такі во, несли килими, хто шо міг, то давав.
⎯ А хрестини тільки один музикант?
⎯ Один! та й тепер так само, скрипка. Де хтось рідко, шоб музику наймав.
⎯ Чи грали ті довоєнні, наприклад, коли йшов в армію хлопець?
⎯ Виряди в армію, ви знаєте, шо виряди ніхто не робив в армію. Тому шо ну, ніхто не знав, дитина ця вернеться з армії, чи ні. То вже у ці часи, після війни, це почали робити вирєди, і почали наймати цілу гуцульську музику, вже й баян туда, і бубон, скрипка, сопілка, труба. І аж вирєжєли до самого, до воєнкомату, і там. Ну це знаєте, ну, це так, я думаю, шо це дуже низько виглядає, тому шо на моєму житті таке сталося. Тут хлопець недалеко жив, він учився в мене на баяні приватно дома. Потом я йому виряд грав у армію, і він не вернувся з армії. І я з тих пір виряди нікому не іду грати. Отак. Я собі такий поставив закон. Так шо, а раньше ніхто ніякі виряди не робив. Втихаря пішов, тихенько пішов до армії і тихенько вернувся додому.
⎯ Довоєнні музиканти, чи вони жили тільки з музики, чи мали ше роботу?
⎯ Ні! ніколи такого не було! Всі такі музиканти високого класу, як Гавет був, як зараз Могур, то Гавет був в Їльцях музикант. Він був коваль прекрасний. Він був майстер столяр. В нас був і Зіновій Пайнюк тоже. Так само і майстер, і коваль був. Всі музиканти не могли з цего прожити, дуже дешево оплачувалось, о! і дуже багато талановитих дітей не змогли навчитися ну, музикі досконально, тому шо родиці не позволєли, бо тра було роботу робити. Тра було мати таку професію, шоби мати забезпечить сім’ю.
⎯ І тепер так?
⎯ І тепер так само, усі музиканти, котрі не професійні, не мають освіти, шо вони працюють в музичній школі або в загальноосвітній школі, то вони обов’язково іще і майстри, і столярі, і шо лиш не хочете.
⎯ Чи завжди так було, що, коли батько грав, то вчився і син?
⎯ Це так, учився. Але дуже багато таких випадків, я навіть знаю такий випадок, шо шось 6 синів було у нас в одного музиканта, і ні один, старший трошки шось навчився на трубі, грав на трубі та й кінчив музучилище, але слабенький музикант був. А тато був скрипач надзвичайний! Ну, за Польщі ще вчився, польський музикант.
⎯ А чи багато просто сімейних було?
⎯ Було! було сімейних, це Народжені у Головах, це є сімейні, Тофійчук Бутів це є сімейний ансамбль, котрі вони і весілля обслуговують, і мали концертну програму свою. Були жінки, шо грали добре на сопілках. На скрипках ні! на скрипках лиш була у другім полі, називається Кохан Присілок, то була циганка. Циган грав на барабані, а циганка на скрипці. Така маленька скрипочка в неї, я ще її запам’ятав.
⎯ Вона його жінка?
⎯ Ні!
⎯ Чи багато, якщо взяти зараз сучасну Верховину, чи багато музикантів?
⎯ Дуже багато. У кожнім селі.
⎯ Чи можна сказати, шо десь кожен третій, чи кожен п’ятий грає?
⎯ Ну так, якшо, то майже, можна сказати, шо в кожній хаті є талант. Бо то Гуцульщина. Тут не може бути, аби не мав слуха, музичного слуху, або не мав голосу до гуцульського співу, якшо навіть вже не до такого вокального української народної програми пісень, то до гуцульського співу обов’язково. І всі мають талант. От мають всі. Любу дитину з любої хати, я гарантію даю, шо я з него зроблю музиканта.
⎯ Розкажіть, як навчаються, ця школа Салоників? Тобто, яке навчання там?
⎯ Ну, ви знаєте, шо зараз, в даний час, а в давні часи, ви хочете сказати, якшо вже побачили, шо дитина дійсно годна грати, і бере якусь дощечку, натягає нитки, робе струни і робе скрипку, то й видів, шо ця дитина буде мати великий нахил до музики, то старалися до дуже такого признаного музиканта, котрий вчит, бо ше ж не кожний може вчити. Були і добрі музиканти, а не мали того нахилу передати, вчити. Котрі учили, то йшли договорювалися. але ж не грішми платили, а там йшли договорювалися, шо я вам маю дати, а! я вам даю корову, ви лиш мені навчіте, коб моя дитина грала, так! Договорилися за ціну, він сказав, і він його вчив. Якшо з него вийшов добрий музикант, то він ще брав його, старший музикант, з собою на весілля, шоби набирати, практики набиратись. І потому він вже собі набирав капелу, чи там так, як у нас було, ше одного скрипача слабшого до себе, та й удвох грали. А потом уже цимбаліста, сопілку та й бубон. Бо баянів ніколи в нас не було.
⎯ А як ви вчились грати?
⎯ Я самоук, вчився сам. Але я у 8 років уже виступав на обласній сцені, на обласному огляді. Грав уже коло 15 мелодій до співу. Ну, так сталося, шо мого батька не стало, маму вислали в Сибір, а я лишився в маминої сестри, бо мамина сестра була замужем, на другу фамілію, і в другій хаті, і їх не виселили у Сибір. І цей маминої сестри чоловік грав трохи на скрипці. І дуже мені забороняв брати скрипку. Так шо давали, ну знаєте, ланки в нас роздавали, городи, де до колгоспу робити. І вони підуть, цілий день у колгоспі роблять, а я сам вдома вчуся на скрипкі. Так шо я рік уже грав на скрипці, а вони й не знали, шо я вмію дома. Вже потом тако випадково я иш взяв скрипку і заграв.
⎯ А з якого часу вас запрошували на весілля?
⎯ Я наймався до 8-го класу, 33-го року я наймався до столів грати, бо таке ше добре все не знав. А уже, і наймався до столів, то на весіллях зразу вчився так ⎯ підуть сєдуть за столи, вже ніхто не гуляє, я цимбаліста прошу ⎯ покажи мені на цембалі. А флоєріста на флої. І так я на весіллях навчився грати на всіх гуцульських інструментах.
⎯ На яких ви граєте?
⎯ Ну, я буду, зараз вам порозказую якраз. Сопілка, я хочу зачитувати з першого інструмента дитячого, бо це дійсно ця сопілка не є професійна. Це для пастухів, для вівчарів. І в загальному на свята ⎯ на Святу неділю, на Воздвиження в нашому селі храм, на Богородицю в Криворівні і в Верховині. тут в нас в Жабів назвалося. То на храми на отпуск біля церкви майстри приносили свої інструменти. І одні з Тюріва, другі з Буковини, з других сіл, наші Верховинські ⎯ Ріка, Косів. Майстри зносили інструменти. І вже дитині два роки, хлопчикові, то хлопчикові обов’язково купували таку сопілку на 5 дірок. А чого таку? тому шо всі починали, всі гуцули майже старі грають на цих сопілках. Бо весілля на них не вграєш, це просто до вислухання на вулиці, пастухи, вівчарі. Ну напевне нема такого чоловіка, шоб узяв на 5 дірок, не заграв. А от уже на 6 уже кожний не заграє. Це вже тра, це вже трошки више шось. То я хочу за то зачити з старої сопілки на 5 дирок, то із ліщини, з горіха лісового, знаєте, грав там різні. Але бажано з твердого дерева, шоби не набирала вологи сильно.
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
Є така легенда, коли вівчар вівці загубив, одна мелодія. І коли знайшов, друга мелодія. Хочу заграти.
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
А коли найшов вівці вже, о!
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
Іще ця сопілка служила так, як годинник. Якшо хлопець жив на тім горбі, а дівчина на цім, і в них була зустріч, наприклад, на сему годину стрітися десь тут на селі, або коло річки. А було годинники лиш носили старші люди, то кишенькові собі, тут. А наручні такі ніхто не носив, бо не було таких годинників, та й дорогі було. То вона і чекає, коли він від хати вийде, заграє в сопілку, і вона вже пішла, і так вже встрілись, шоби одне одного не чекало. Ну, це така легенда так само.
І зато усі сопілкарі, котрі грають до вислухання, хоч в полонині, а хоч на вулиці на сінокосі, бо тільки літом грається на вулиці. У хаті і до вокалу не використовується сопілка. То стараються прикрашувати так мелодії, шо один раз заграють так, а потом другий раз обернеться, шо придумають ше краще. А ще мають такі випадки, що я граю з цеї сторони, на тій стороні так само на другім горбі є музикант. І він витяга свою сопілку, і мені відтіль задає мелодію. він мені заграв свою, я йому заграв його, задаю йому свою. Отакі, отаке є.
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
І оцю мелодію, ту саму мелодію, шо грається до співу в кімнаті, до вокалу, то сопілкар уже буде грати на вулиці ту саму мелодію так, шо за ним уже буде співати неможливо. Тепер уже виходе із ритму, то вже зовсім, він прикрашає, він живе тими горами, живе цим усим, розумієте.
А саме найкраще прикрашувати мелодії гуцульські, ну напевне я про свій край говорю, я не можу говорити за другі нації, від жінок брати, от. В нас така колись була мода, шо йшли ягоди збирати, малину, у малинник, то котрі жінки мали файний голос, файно співали, вилізе на пень, стане і заекає, а потом дуже файно співає співанку, але з душов, так, шо душа плаче. То настіки ці жінки, вони хоч не музиканти були, але настільки всіх прикрас у тій мелодії, куда вона її скручувала, шо музиканти багато це наслуховувались, сопілкарі, скрипалі і всі, шо обов’язково якісь кусочки з того вибирали, шоб прикрасити ту мелодію уже за столом.
А вже Буковинська сопілка двойниця так само на 5 дірок, а з басом, бо це тут в нас Буковина 15 кільометрів, то вже буда Румунія колись, але шо гуцульські мелодії сходилися з нашими, такі самі. Мова однакова, співанки однакові. Тільки трошки Буковинська танцювальна закінчування ідуть на румунський лад та-да-да, та-да-та-дам! так лиш, а решта мелодій похожі. Так само ця сопілка двоїниця називається. А у них двоїниця, а у нас дубелік, так! Ну, різниця не велика в кілометрах, а вже не одинаково називається. Так само для на вулиці.
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
А уже флаєра отака велика, флоєра, то вже для використовувалася за столами. Бо не обов’язково тіки той скрипач, який грав на весілля, або просто забава, то міг грати за столами. Ну, і шоб був на флоєрях. Щоб він грав до вокалу собі, до супроводу у хаті. І, ну, такий порядок був, шо, наприклад, у хаті, де межи вікнами, ми стелили сволок, і міжду вікнами стоїть головний образ Божа Мати. То самий найкращий хазяїн, не тільки по багатству, а хто саме найкраще живе з жінкою, це велику роль грало при обряді вінок шити молодим, і молодих супроводжувати до шлюбу, то вибирали люди в куми, котрі краще в сім’ї живуть. Без бійок, без нічого, дуже такі культурні сім’ї.
То так само і за стіл сажали. Сідають найкращий ґазда посередині, всі так ґазди це попід стіну, а сюда уже, плечима на хату, то тут найпростіші, бідніші боками. То це вже так сідали. Ну, і як приймали в чоловіки, то вони в тому такому порядкі і буде. Хіба удовець, шо коли ґазда померла, а так то всякі випадки з дівчатами бували.
⎯ Будь ласка!
⎯ Я за цю флоєру хочу розказати, то ця флоєра використовується тільки в хаті до вокального супроводу, до співу. І робили флоєри як найдовші, бо 70, 80, навіть до метра. Бо так рахувалося в народі, шо котрий хлопець, там парубок чи мужчина грає довшу флоєру і довгі коси так само, метр, метр 20, метр 15, різні там були розміри. Чим довша флоєра, значить рахувалося, шо він фізично моцний! шо в нього, кажуть ⎯ О! в нього працюють! То на які худії ясла, слабаки, то й то старалися довгі флоєри зробити, шоби пристосовуватися до тих моцних!
Флоєра сама без баса майже на ній не грали, а весь час супроводжував такий внутрішній бас і флоєраші, котрі грали на них, закривали очі, шоби не було тої посторонньої інформації, шоби добре чути своє гудіння, свій бас.
ГРАЄ НА ФЛОЄРУ.
Вона трошки йде тільки вся потріскана, побита.
⎯ Стара вже?
⎯ Бо їй вже 70 років, цій флоєрі. А так само і роблять і коротшу. От я маю тепер собі сам робив, то це вже коротенька флоєра.
⎯ А ви можете робити їх?
⎯ Я роблю для себе, бо це тут флоєри. І в давні часи, десь до 40-го року вобще використовували тут в нас, на Гуцульщині, в нашому районі, тоді Жабівський район, використовували цю флоєру з басом на похоронах в послідню ніч біля покійного грали тугу. На Буковині в Путивлівському районі і до цих пір ця традиція тримається. А тут давно одмерла, ше десь і в 40-х роках вже ніхто не грав. І я був на таких, на вечорі, в нас називається грушка, на грушку ходив, то я чув, як читають, а він грає тугу. Знаєте, то так дяк, дуже голосно читає він, він там собі один. Мені, знаєте, то є великий ефект.
ГРАЄ НА ФЛОЄРУ.
А друга грає так.
ГРАЄ НА ФЛОЄРУ.
⎯ А чи платили музикантам, коли вони грали на похоронах?
⎯ На похоронах? так, платили. І так само наймали. Бо це називався музикант, котрий грав за столами, називався, то є музикант до гуляння у хороми, це значить скрипка там, а то до столу собі наймали другого. Шоби той, шо там грав, він за столами не грав. Хіба не було кого. А так наймали обов’язково найпростішого музиканта. Якщо нема ще одного скрипача, то грати в хаті до співу. Але не скрипача, то бажано було флоєру та й дудку. І так само Буковинська двоїниця, так само використовувалася, але лиш для вокалу так замість теї флоєри з басом. То одна й та сама роль, шо флоєра, шо двойниця.
ГРАЄ НА ФЛОЄРУ.
Отака. Але її не виконували на похорон, тому шо тут мінор не заграєш, вона в мажорі. А на похоронах весело не можеш грати. Так я вам потрошки порозповідав. А от ця сопілка, бо коли грали на флоєрці, ця флоєра була велика. А це флоєра, яку вже використовують до оркестру народних інструментів троїстих музик.
ГРАЄ НА ФЛОЄРУ.
Це вже флоєрка використовується для троїстих музик. Для обслуговування весілля, для обрядів різних, проводів до армії. Але шо, колись в нас весілля робили в хаті. Якшо це в зимовий період було, то скрипка, цимбал, флоєрка й бубон, 4 чоловіки. Баянів ніяких не було. Те, шо в хаті зимою в хоромах вони там танцюють.
В нас такий обичай, шо хоч серед танцю гості йдуть, треба йти встрічети їх. Танець переривають і ідуть, і виходим надвір встрічети гостів. І шо тут 25 тепла, а на дворі мінус 25. Цимбали піднімають цей стрій, і сопілкар мусив мати 4 ⎯ 5 сопілок з собов. Довші, коротші, шоби ну ганятися за строєм (сміється). Бо як там мороз буде, цимбали підтягло, раз! 4 струни стало хитких, а сопілкар вже шукає коротшої сопілки. Він вже собі знає, чує по звуку вже своєї сопілки. Та раз! і вже грає!
А потом ще підтягло, він ще коротшу бере. А уже, коли появився такий знатний музикант, як Василь Іванович Могур, він родом з 19-го року, родився в Зеленому. Це, хочу сказать, шо це вершина гуцульської музики, цей чоловік. То він придумав оцю флоєру, таку саму флоєрку до весі. Це як у його, я робив сам цю, але по його о! і з насадками. Бо ще коли він грав, то то ще я зазнав того, старовінська музика, і він так грав. Шоби сопілкар не мав тої такої біди по 4 ⎯ 5 сопілок носити для зими, то так а! у хаті так було тональність
А якшо підтягло стрій, він лиш скоротав
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
І вже проблему рішає за всі сопілки. Ну, вона того не має такого вигляду вже аж таки гуцульського! Тим більше, Василь Іванович свої ці сопілки назвав монтелив, ну змонтована з трьох кавалків. Але румуни називають оце монтили, цю з басом. Доболтівка, двоїнрця, монтилів, а в нас доболтівка. Ну, Василь Іванович чось назвав цю сопілку, флоєрку з насадочками цими монтилів. Я собі зробив пластмасову, шоб вона не окислялася. Василь Іванович робить з бронзи, з міді, з такого. Ну, вона дуже окисляється, і може закиснути оце над цим застрить, і потом, як десь піде справа, то не настроїш її.
⎯ Чи можна запитати про дуду? Бо я знаю, що давно тому, мабуть 100 років тому, тут на Гуцульщині грали разом в плані дуду і скрипка. Дуду і скрипку. Взагалі дуда тут у вас, чи можна сказати, коли це було? і мабуть чому?
⎯ Ну, знаєте, це, то шо колись грала дуда із скрипкою, то це правда. Грали до танцю. Грали до співу. І це ще, я так думаю, ну це така моя думка, тому шо це ж було до того, як дві скрипки басувало. Якшо він наймався до столів грати, то він грав до столів. Ну, скрипач схоче, піде йому помагати. Грали вони разом. А до танцю уже басував дудкар. То вже було так, як оркестр (сміється) грав прямо. Потому шо тут, бо дудка то є пік робочих так само, а тут лиш та-та-та-та, більше нічо нема. І тут дуда в загальному настроювалася або в мінорі, або в мажорі. Можна настроїти її так, шоб посередині, шо буде сложно, ну, там скомбінувати можна. Трошки легше дати повітря або дужче, і можна почути, шо зробити мажором і мінором, одним грає. А в загальному до похоронів настроювали її у мінорі, шо лиш тільки в мінорі файно мелодії йшли. А вже до забави за столом, то настроювали в мажорі, або посередині так, шоби можна грати і мажорні, якшо це звязано з танцем, о! то старалися. Тоді дудкар уже помагав грати за столом. Дудкали, бачте, з чого? це є з кози усерадині волоссі, шерсть всередині в ній. То є ліва нога, це голова, це є права нога, тут пуп, а тут всьо понятно (сміється) хазяйство.
Моїй дудці вже років 20, я її купив на руках тут в одного чоловіка, але робив дудку Тофійчук. Бо я вже його по роботі знаю, а лише купив у музиканта одного. Купив, і ця дудка вже в мене скільки років. То дудка використовувалась і за столами, і до похорон.
ГРАЄ НА ДУДУ.
Зараз дудка настроєна більше в мінорі, ноту верхню не бере, так шо, але за столом гуцули люблять співати в мінорі. Знаєте, шо може буде, якшо ви будете грати в соль мінорі для чоловіків, вони можуть співати 3 години, 4, вони не захрипнуть. Якшо ви в соль мажорі заграєте два ⎯ три рази, вони пару піснів заспівали, всьо! захрипли всі. Но маленька різниця в півтоні, а співати багато тяжче.
ГРАЄ НА ДУДУ.
Я колись стрінувся з таким фактом, шо я звідти не граю на сопілці й на скрипці, і на цимбалах. А у дудку я вже почав грати, вже мені було 27 років. Я научився в дудку грати, і зачав виступати на концертах. Брати став на весілля. Спеціально беру, шоб народ привикав, шо це діло, бо дудкарів дуже мало. І мені зачали казати ⎯ о! то ви такий скрипач, музикант, а ви сідаєте в дудку іграти! це для дідів старих. Проблема була в тому, шо не було майстрів. Майстер цей, котрий вчив Тофійчука робити дудку, помер. Михайло спочатку не робив дудок, зараз він багато їх робе. Та й не було таких замовлень, шоби тако аж хто схотів. Бо то є такий труд. тут це сливки аплікатура, і тут такі дві, як бачите. І вони так настроюються, і ниточками настроюються, і це колесо воском робили, а зараз пластіліном. Це нижній палець.
ГРАЄ НА ДУДУ.
О! вже чуєте. А зараз, шоб я зробив в мажорі, я десь чуть квінту піднімаю.
ГРАЄ НА ДУДУ.
Якшо в мінорі, то в мене квінта тут, а якшо в мажорі, я вже роблю квінту тут, на один палець.
ГРАЄ НА ДУДУ.
Ше чуть-чуть, і всьо.
ГРАЄ НА ДУДУ.
Отака це є систєма. Все, дудка любить, шоб її цілувати (сміється). Весь час треба, но правда, це коло неї ніхто не робе. І тут ниточками акуратно треба закладати, шоби не збити стрій. І от отака дудка. Ну, я думаю, шо все то молодь стидається грати, шо то мішок, шо то немає такого, може, естетичного вигляду, але я думаю, шо тут цілий оркестр звучит.
⎯ Складно грати?
⎯ Трохи складно, треба навчитися. Бо не штука надути, треба навчитися так, шоби скільки повітра втекло в фрікатуру і в бас, шоби стільки додати сюда, не передути. Бо, якшо передути, то ці тростини, пишки називаються, вони залягають, та й може вам, ну байка, якшо там за столом співають, то зійде. А як десь концерт, то можуть засвистати.
⎯ Що в вас тут?
⎯ Є в мене тут зозуля. Зозуля, я чо її показувати, хочу розказати про нею від імені гуцульського народу, бо це професійний, особо професійний інструмент. Але шо ці зозулі гуцули купували в давні часи дітям як іграшки, коло церкви. Це продавалось, продавалось і в магазинах продавалась окарина, називається Єва, звати її Єва, маде ін Австрія. Штамп стоїт, стрій С 6, от є стрій, бачте.
Але шо, чо я її так, бо найшли її в городі в бараболях. Копали барабуль, і знайшли це, прийшов Василь Іванович Семчик, мій кум, він так само добрий музикант, скрипач, та й це вже 10 років в мене ця зозуля. Та й дзвоне мені по телефону й каже ⎯ Кум! я найшов якусь холєру в глині, каже, тай не знаю чи годен на ту заграти (сміється). Почистив там дірки, каже, то таке, як зозуля. Тут то курка називають, гуцули називали курка, курка. та й каже ⎯ То я курку найшов, але я не можу на неї заграти ніяк. Глиня, лакована спіртовим лаком так само, як і скрипка. Бо я по чому знаю, тому шо у дудку, у цю во дуду заливаєте, треба десь 100 грам горілки у 3 ⎯ 4 місяці заливати, щоби її там не рознесло, нічого не збавило. А я раз їхав на концерт, залив сюда горілки, а горілка протекла, а це було полаковано, та й зліз лак геть.
І я почев на ній грати, і навчився пару мелодій таких гуцульських, та й використовували цю курку у оркестрах, бо ще за Польщі Галец мав, це 27-й, 28-й, 29-й, 30-й вік, Галец мав троїсті музики такі високо професійного складу. Ну, може не аж так виконання, бо гуцульський стрій цимбали гуцульські, то вони, там нема такої можливості проти гармонії, але шо мав він на три струни басолю бас, ну, такий як контрабас. І мав він ребро, то є гуцульський най, знаєте, шо з дірками, шо так, о! А то гуцульське таке ребро і набор сопілок десь з свистками, з кориками. Так само гуцульський лад, шо будеш Гуцулку грати, нічого. То називалося ребро. То він мав у складі 4 скрипки, ребро це все, мав цю курку, зозулю, і бубон, і це було грала його донька, короче, Галиця. Галинка Галець. Зато я знав, шо купували дітям просто як іграшку. А мелодію вигравали не дуже так.
ГРАЄ ЗОЗУЛЮ (КУРКУ).
Це мелодія за столом до співу, це вже аби гості співали. Гуцули співали колись, та й тепер так співають, співали люди, которі знали билини про різні події там. Наприклад, про Довбуша. Про Довбуша є гуцульська співанка, про Довбуша. І складалося багато співанок таких, шо, наприклад, був штиляга застрілив жінку через любовницю, знаєте. Вона його підловила, він її застрелив. Вже співанка склалася. Про Січових стрільців співанка. Про нашу армію УПА співанка була, про бій Сокільський. Всі такі дуже серйозні. І коли вже на забаві знали, хто вміє добре співати, і вміє співати співанок, того просили співати, і слухали. Ніх нікого не перебивав. А дуже рідко, шоби співали одну співанку. Хіба оці похідні співанки, коли гостів встрічеють “На весіллі, весіллє зачинаю, пані, молодого”, отаке о, то це співала вже громада. І коли деревце збирають, дівчата свої співанки співали. Коли вінок здають. То там уже різні події, то там вже розкажу на весіллі про те. І отак я потрошку почав грати.
ГРАЄ ЗОЗУЛЮ (КУРКУ).
Оце ну молдавани, румуни її використовували для таких молдавських талантів. Сопілка хроматична, знаєте, це вже сопілка добра і до гуцульського, і до молдавського, і чого хочте. Вона вже в нас, як універсальна. Але шо гуцульські музиканти, котрі грають на 6 дірок, на 6, ніхто на ній не грає. Бо гуцульська постановка ⎯ права рука зверху. Тут уже проблема, тут мусе бути ліва через мізинець, через півтона. Так само з бука зроблена сопілочка, гарний звук.
ГРАЄ НА СОПІЛКУ.
⎯ Я маю ще питання до вас, будь ласка. Ви знаєте, що це не гуцульська мелодія, що ви грали? Це означає, що хто ж написав, скільки років тому?
⎯ 40 років, я то сам не пам’ятаю, хто її написав.
⎯ Це дуже цікаво, що всі думають, що це народна мелодія.
⎯ Ні-ні-ні!
⎯ Але це завжди використали, як народна мелодія, знаєте. Це дуже цікаво. А люди тут на Гуцульщині, вони знають, що це не звідси?
⎯ Вони знають, шо це є пісня, композитор написав. Вони знають, це не є гуцульське. Але зато я її заграв, бо в нас її на кожному концерті використовують. Особливо з того часу, коли перейменували Жаб’є на Верховинне, назву нашого району. А ця пісня називається “Верховино! світку ти наш!” і половина теми йде народної пісні, а половина йде од гуцульської мелодії
“Ой, немає краю ⎯ краю на ту Верховину, Тече річка невеличка з гори на долину. А я з гори на долину помаленьку зайду, Звари, рибко, пироже, а то ввечері прийду”.
То є половина вроді пісня, шо не гуцульське, а одна половина гуцульського. Та й зато шо й сприймається, як гуцульська. А фактично це є професійна пісня. Вона й для хору, і для всего.
⎯ Ну, і ми, чи ми хочемо може тепер говорити про весілля.
⎯ Добре-добре, та то про весілля я буду зі скрипкою розказувати все. Я ще не розказав за дримбу.
⎯ А! за дримбу?
⎯ Так!
⎯ Добре, прошу вас, будь ласка.
⎯ Дримба на Гуцульщині, це, бачте, такий металічний станочок і стальова така пружиночка. Гуцульськи дримби, вони маленькі. Великих не було таких, як я бачив не раз по телевізору такі масивні. І вона в одній октаві грає там. Дуже ⎯ дуже маленька можливість, шо багато мелодій не годен грати. Але інструмент ніжний, зато шо жіночий. Мама моя розказувала, шо мій дід був дуже сильний сопілкар і прекрасний дримбар. Але шо чоловіки хоть і вміли на дримбах грати, то при великій аудиторії, де велика компанія, забава, жінки, то не хотіли грати. Бо рахувалось, шо це так, як жіночий інструмент. Тому шо чоловіки йшли ліс рубати, лісоруби. Виїжджили до армії, виїжджили на фронт, а самі через.
І на цих дримбах грали вечорниці, вчилися танцювати за дрембу. Вчилися співати жінки і хлопці, і все, якшо не було флоєраша, сопілкаря на якусь вечорницю, бо якогось просто музиканта. Бо таких не запрошували, такі тільки за гроші грали, а для науки ніхто не хотів, не грав. то обовязково то жінки грали на дримбі. Одна грала, одна співала, плакали, згадували всі ті свої справи. І були такі дримбарки жінки, шо грали дві дримби, одну відси, а одну відси.
Це набуті, це Тофійчука Михайла мама, називається Анна Павлова. Вона і зараз грає, хоч зубів нема, вона грає. Вона грала у дві дримби, і була настільки високо кваліфікований музикант, шо вона наймалася у ті часи, коли не було музикантів не було, вона наймалася, забави грала до співу. До танцю ні, бо то не було би чути. Але для співу за столи вона наймалась і грала у дримби і заболіла на рот. То зато дримба являється, як жіночий інструмент.
Ну зараз дримби, добре, шо я граю, потому шо на дримбах мало, та ніхто не хоче таке учитись в нас. Нема кому робити людям.
ГРАЄ НА ДРИМБУ.
Отака дримба. Нема кому робити. Нечай робе, та й більш ніхто не робе. А нечай зараз вже в нас народний лікар, ви чули про нього? Я колись з Нечаєм кажу ⎯ Михайло Михайлович, ану, якшо я собі зроблю дримбу! Я зробив був дримбу, бо я робив оркестрові на базі народних інструментів, та й дримбу зробив собі удобну. Бо в мене ця сопілка удобна, та й зробив там уступ, у мене по тональності похоже, там 6 тональностей. То я був зробив дримбу собі удобну.
А тепер були в Францівську, а я так прив’язую до кожуха свого, я так не буду шукати на концерті на моєму номері, на виступі, я тут всі інструменти закладаю за пас, а дримба прив’язана до кожуха. То а ми виступали не на сцені, а виступали на полі, там мікрофони були. То я на дримбі дограв, і потом грав дальше, і треба оця нитка розплелася, і вона загубилась мені. То, шо я грав дримбу, я хотів показати, шо я сам зробив. Я йому показував. Михайло Михайлович так подивився, так не здалося, шо я зробив сам собі дримбу. Бо він собі знає, шо лиш він робить. А я начав зробити!
⎯ А які мелодії на весілля? Але мабуть спочатку про різні моменти під час весілля, коли музиканти грали. Чи не могли б ви дати такий загальний опис?
⎯ Я буду давати від початку і до кінця просто всі фрагменти. І так розкажу фрагмент, одну мелодію заграю, шоб значити, шо то до чого. І так собі буду говорити. Я думаю, то буде добре.
⎯ Добре, так! Як музиканти, коли приходили на весілля?
⎯ У нас в Верховині колись була така традиція, в нашому районі, шо весіллє як зачиналося, то музиканти приходили. Не ходили в хату, надворі під хатою грали. Грали, просились у хату (сміється). Ну, такий обичай був. Зараз цего нема. Навіть не знаю, шоб музикант дальше не хотів заграти, шо це таке? я прийшов грати весілля, а не проситься в хату. Просився в хату, виходила молода, ше не зібрана, бо то має бути з музиков, тато з мамов. А то, якшо в молодого, то так само виходили надвір, рушник, на рушниці калач, о! і зустрічели музикантів. Музикант, старший музикант цілював хліб, той калач собі клав на стіл, а рушник забирав собі. Це така була.
І тоді просили вже в хату. Ну, і зразу музикантам їсти, апотому кажуть уже, шо прийшла пора збирати деревце. Бо перше збирают деревце і молоду, але молоду зачинають зранку збирати, тому шо по-гуцульські зачинають збирати молоду, то треба десь зо 6 годин збирати, знаєте. То то багато того всього. Є спеціальна така жінка, котра має ті всі обряди, в нас це не та, як льон куют, і сама собі купує. А це нема надобності купувати, тому шо це жінка, котра виходе, вона збирає, а потом які ці весілля через дві добі, за нев їдуть, і нехай сама собі це розбирає. Їй за це платили. І так, якшо ше молоду не зібрали, то зразу музиканти йдут усі до деревця, коли збирають деревце дружки, папіри рубают, роблят квітки з паперів. І музика грає, цимбал, скрипка і флоєрка, грают до деревця.
Потім є така сюда, Косівський район, то там тато з мамов перші вішают китицу, і потому збирають деревце. А в нас ні. У нас збирают деревце, а головну китицу тато з мамов прив’єзує, і тоді тато з мамов зачинає танець танцювати. Це зачалося весілля. Бо поки дєдьо з мамов не загуляв, не зачав весілля, то хоть би музика кілько грала там у хоромах, це так, як колись було по-стародавньому, у хаті, чи там на площадці, то ніхто танцювати не буде. Бо весілля не зачете, розумієте? Шо молода не зібрана, то це не має значення. Деревце, найголовнішу роль грає деревце.
То я хочу вам заграти до деревця, котрі там мелодії. Там дівчата мають співати “Рубане деревечко, рубане, рубане, та й волами третяками додому везене”. Там багато є. Там вони співають, то треба вчити.
ГРАЄ НА СКРИПКУ
То я заграв, так і називається, по-весільному перша та й друга разом. Така мелодія. І ті самі мелодії так само грають, коли молоду збирають, і розбирають потім. То одні і ті мелодії. Це зобрали деревце, тато з мамою завязали китицю, і зразу зачинають танець.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Ну, вони багато не танцюють, раз за сонцем, раз проти сонця. І обовязково раз за сонцем. І там побажали молодій та молодому щестя. та й тоді вже запрошують за столи. Отак це починається у весіллі. Зібрали деревце, зібрали молоду, і зачинають встрічети гостів. Родина приходить трошки скорше, музика там встрічає. А так уже всі після обіду, все село сходиться. А гостів встрічають веселими гуцульськими, навіть Січові марші раньше не грали, то, шо тепер ми граємо. “Засвистали козаченька”, таке во. Воно файно, але це на українських весіллях. Бо така різниця, шо тут вже Косів і Ворохта, то там уже можна сказать, шо там уже так, як українські весілля, а не гуцульські. Хоть є гуцульське до співу, до танцю, але встрічають маршами стародавніми українськими Січовими. А в нас ні! у нас до зустрічі є свої ці мелодії.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Це я вам грав мелодії стародавні, 30-ті роки там. Шо було ше й до 30-х років там в ті часи. А тепер уже мелодія до зустрічі то така вже трошки перероблена.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Ті дві мелодії, шо я грав, називалися Галицеві, а ця називається Жабівська. Так як тепер кажуть Верховинська, а то була Жаб’є, то називалася Жабівська. Кожне село мало свої мелодії. В кожному селі великий газда, і газда був, і багач, і добре співав, він мав своє, і музикант мусів знати його. Бо він за столом крикнув ⎯ Ану мені заграй! то я повинен знати, яка його гра. А якшо я не знаю, то це вже трагедія, то це вже новичок прийшов (сміється). І так само у танець не йшли хлопці танцювати, якшо не вміли. А дівчета навіть дорослі, училися, як я вам розказував, вечорницями учились, любим способом, лиш би навчився, бо там то був страшний порєдок, дисципліна до танцю. Ніхто не стукав, не грюкав, по парам. Влазить дві пари, танцюють дві, а решту всі чекають. Влазить се одна, то по одній. І так за сонцем трошки, крикнули виходить, і ти мусиш відступати, і другий заступає. То було не вмієш танцювати, якшо наприклад ви дівчина, а я хлопець. Я запросив танцювати, а ви не вмієте, всьо! Я вас се лишею і беру другу, а вам встидно. Або наоборот. Як хлопець не вміє, от ти чого сюда прийшов? Не вмієш ⎯ не лізь! так було. Я то знаю, багато спілкувався з старими людьми.
І так гостей встрічеють. І за стіл не кладут, аж потім, тому шо у нас при зустрічі угощают, і закуска, і випити, хто там хоче, хто хоче воду, хто шо. І аж уже, коли ґазда увидів, шо більше чи менше народ зійшовся, кого просили, каждий собі знаєть, кого просили, то тоді уже кладут всіх за столи. А в давні часи то ні, бо столували в хатах. Якшо от, наприклад, хати великі, якшо це гарний ґазда, хати великі, там дві кімнати. Це називалася хата в нас, тепер таке поняття, шо це ціла хата, розумієте, а то ні, кімната то це хата. То це ага, як оце посередині, то є хороми. То є та хата і ця хата. Значить, якщо ця кімната менша, а та більша, то це кажуть мала хата. То шо кажуть, кладемо у малій хаті це простіших, а у великій хаті кладемо тих багачів. Це значить в великій кімнаті.
То столували так, шо одні танцювали на те й музиканти серед танцу вставали, йшли встрічети, а одні за столом. Ці встали, махом мінеют, все чистеньке кладуть, ці далі танцують, а других кладут за стіл. І це мав робити домашній газда і ще наймали чопового.
Знаєте, що таке чоповий? Це як би так, як староста, але шо він все командував, у нього усе було, усе в него було у його розпорядженні. Він казав кухаркам, яку їду давати, він усьо керував. Кілько там горілки, кілько пива, це було ще давно, я не застав, глеками пиво, а глеки такі полив’яні! Пиво накладають на столи, народ гонорово напувався.
Їди такої не було. Голубці, студинець, бураки, мясо, пироги. І в кінці клали гуслінку. Як вже гуслінку поклали на стіл, банош давали, хто може був багатіший. Вже треба було вставати з-за стола. Тут в Верховині була така, в Яворові, це в Косівському, було так, шо як голубці поклали на стіл, то це вже треба ще трошки сидиш, і вже вставати з-за столу. Такий був сигнал по їді.
І цілий вечір, якшо це в суботу, весілля не робили в суботу, в неділю давно, бо був гріх, тому шо це є весілля, треба і хліба нарубати, і треба. Всяке може статися, шо може треба буде там тесати, рубати. Бо це є сусіди, знаєте, то робили все на четвер весілля.
Звали на середу на четвер, будь ласка, прийдіть на весілля. Це у робітні дні робили, а в такі не робили. Ну, то й в середу встрічеють гостів, в четвер до шлюбу. Бо кожде окромо, в нас не разом весілля. В молодої своє весілля в перший день, а в молодого своє. Там своя музика, там своя. І якшо, то і так ⎯ у четвер у неї, і в нього в четвер. Напиваються собі, все. Якшо це в молодої, то у четвер вночі роблєть повніцу, бо він її забирає до себе.
Навіть у тому випадку, якшо він ішов жити до неї, но під час весілля це рахувалося пониження достоїнства мужчини. Як це вона мене має брати туда? я її беру так! Якшо вони навіть мали йти туда до неї, то після весілля він її забирав до своїх.
То в неї повниця першого вечора відбувалась, це обдаровування. Всі там гроші, подарки, все віддавали їй. А в него уже, коли він приведе молоду, тоді в него вже на другу ніч повниця, це обдаровування молодих.
І на другий день, шо це в молодого, там уже знали, шо на котру годину до ксьондза до церкви. До цего ше три тижні йшли заповіді, сповіді, там ходили кожної неділі три трази до весілля. Піп їх настроював на то, шоб вони не розвелися, вони мало йшли по любві.
То хто колись по любові віддавався? рідко хто. Тому шо ага! є удовиця, чоловік помер, а вона вже старша, а в неї там поля дуже багато, землі. То казали ⎯ ти бери! бо тут наша земля та їхня земля і тра, шоб це змежувало. Бери, баба довго жити не буде! І такі були пари. Заставлєли дівчат за вдівців, і за калік, за всєких, аби лиш він багатий, бо це багатство, бо то земля то все багатство було, ліс, земля.
І тоді так. І вже на другий день до церкви сходяться на котру годину. Вінчеються у церкві, і знов від церкви вона іде до себе, а він до себе. Аж отак приходять бояри та й забирають. Бо мають від хати забрати.
А є такі села, шр від церкви. Уже як завінчелись, то в неї вже весілля геть кінчеється, музика вже йде відтіля додому, а вона вже йде до нього. Тай в нього продовжується, та й уже у нього тоді у вечір повниця. Повниця так само під музику. Грали газдам. Грали, ага! наприклад іде, було колись, щасливська мелодія. Та то багато такого. Кождий мав по-своєму, або навіть по тих, хто мав своє, ну як, псевдоніум такий вуличний. А дехто мав псевдонім пофамільно. Так, як фамілія, так і псевдоніум був. Одинаково. Отак музикант іграв.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
А там просять, наприклад ⎯ Романа Кумлика! просіть музиканта, просіт доплніти, будь ласка, і всткпити! То вже встаю і мушу йти туда та вже до молодих. То музикант там має грати. Музикант сидів, якшо молоді, наприклад, тут сидять отак коло деревця, всі підходять, то музикант мав сидіти у куточку на коловку. Коловка може бачили, шо це таке, ви знаєте, шо коловка? От. То на коловиці музикант сидів весь час і слідив за всим. Я граю собі.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Коли вже я випив полницю, поклав гроші, подав гроші, і там сказали ⎯ Ромко! вивод! давай 100 рублів дай йому! Він мені грав вивод!
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Вивод був такий, не такий, як тепер грається
Туш грають, в нас тепер туш грають, а це взагалі не правильно, тут вивод. Так він називався. ІІ так кождому газді треба вивод грати. Обов’язково! Бо якби не заграв, міг би дістати! (сміється).
⎯ До церкви, бо мабуть я не зрозумів, до церкви і з церкви, це значить до шлюбу і з шлюбом, ви там грали?
⎯ Обов’язково! Іграли ті, шо і до зустрічі, такі похідні мелодії.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Сходилися молодої музиканти і молодого музиканти. По гуцульському старому звичаю, поскільки молодий забирає молоду до себе, бо в нього весілля продовжується, в неї кінчеється, то музиканти молодої мали перші стати. Бо то ж таке бул, шо по три годині грали, ці розвінчилися, а ці не пропускали, ті не хотіли встати, і ті не хотіли встати, розумієте? Такі були змагання, хто кого переграє (сміється). Але це, якшо це так було, а якшо, наприклад, я граю у молодого, а ви граєте у молодої. Ваш газда каже ⎯ ти дивись, там Ромка іграє, прийдете коло церкви. Але це на сутках, це не на території церкви, це на дорозі. Але ж так, ви маєте переграти, Ромка там! капелу молодого. А в молодого тато тоже каже ⎯ Я вам плачу більше, але ж ви маєте переграти молодої музику, не дай Бог! аби вона вас не переграла. Ви маєте їх переграти.
І були такі, я сам в таких був, у таких ситуаціях був, шо я по дві годині грав. Молоді вже розвінчилися, вийшли, стоять ждут, а ми не хочем стати. Ми їм не стаємо, вони нам не стають. І всьо! і граємо. Хто кого! Бубніст старається добавати стілько, шоби замінити того бубніста. Той того хоче замінити. Там уже нічого не можна розібрати, хто там шо грає! (сміється) каша!
⎯ І хто перестане, той?
⎯ А вже, а ви знаєте, так обідно, якшо є людина, ну, я наприклад це розумію, я став, я знаю, шо він ліпше од мене грає. Але ж люди не розуміють. О! він став! та він, та це пусте, цей став! Хоть я може багато ліпше граю, і багато високої кваліфікації. Але раз я з ним не змагався, то вже я простий музикант, бо я йому став, і ті переіграли. Хоть ті може в сто раз худше від мене грають. Отак!
⎯ Після повниці що?
⎯ А після повниці, ну, якшо це в молодої, то повниця першої ночі, то все ше гуляють, та й уже до шлюбу. А в молодого після повниці уже устають з-за стола, об’являють, скільки скинули молодим. Ага! молодим 10 тисяч! От у неділю ми були, 15 тисяч скинули, скинули на щестя молодим. Об’явили, подєкували, дай вам Бог здоров’я! дай то! Та й устають з-за стола, та й усі гуляють, а столи, то вже є передпослідній стіл. А столи так гуртують, і уже приблежується чес, коли завивати молоду.
Це вже молодий має мати хустку, вона заперезана вже в хустку. Він її наперід подає, її заперізують в хустку, та й уже обявля, кажуть музиканти, шо теє, кричуть, шо шановні гості! прийшла вже пора завивати молоду! Це вже на другий день так, як у четвер, як уже вночі, бо то вже треба, шоби уже трошки нинька зробила з себе. Бо так вже годиться зранку. Вночі ні. Це цілу ніч гуляють, і все!
⎯ А деревце коли розбирають?
⎯ А перед ранком, да! Там це, шо збирати 6 годин, а розбирати, 3 ⎯ 4 години розбирають. Воно вже потом ножицями рубає то ті нитки, то все. Та й уже кіньми там це, машиною поїхали за тою жінкою, шо розбирає. Привозять її, і розбирають молоду. Я собі сам з скрипкою граю. До деревця грає вся музика, а коли розбирають молоду, то скрипач собі сам іграє на скрипку. Та й там співають. І свекрусі співають. Жінки співають свекрусі там, молоді свекрові. Такі всєкі там співанки є.
⎯ А розбирає тільки та жінка? чи ше хто може розбирати?
⎯ Ні, молодий рубає, то є вінок такий, хрестик пришитий у вінок. Молодий рубає вінок на голові перший. А вже то всьо остальне та жінка сама розбирає, і потом тей молодий її чеше, зачесує. І бере хустку, складає на трикутник хустку так файно, і її завиває. Це означає, шо він її покривав. Отак.
⎯ А інші помагати можуть?
⎯ Нє-нє! то тільки сама жінка. Нє, помагати можуть, як шо таке там не складне. Але шоб не порізати волосся, цю всю вбелю, то стараються, шоби та жінка робила.
В нас дуже мало зараз в це одівають. Кажуть, шо то нагризає дівчетам. Каже молода ⎯ Йой! я ледве перебула дві доби у тім! бо то воно понагризає, воно дійсно тяжке то там все. Але то файно. Ця пара гуцульська чудово так коло церкви, мені сподобалось. Отак.
І завили молоду, і молоді гуляють, вона перегулює з усіма дружками, молодий з усіма дружбами перегулює. І потому укінці уже, це вже не як молодий і молода, а та як молоді ґазди, бо він завив молоду. Уже оцей стіл послідній, то це вже обслуговують ця молода пара, котра поженилася, молоді ґазди вже кажуть ⎯ просім, аби ви ласкаві, сідати за стіл!
Це є послєдній стіл. За цим столом так само файно сидят, співають, напиваються. І занімаються виріджети гості вже. Гостям обов’язково калач у бесаги, бо то ж з басагами йдуть, то шоби порожні бесаги не вертати. Бо несли миску узбіжжя, пшениці або жита. та й там два калачі, та й миску оддають. Але ж мусиш калач один покласти у бесагу, шоб не порожня була. Кождому на дорогу. Та й вже так, зустріли, люди одні сидєт, а другі вже йдуть нагору, та й свої бесаги шукають. Музиканти зустріли, шо вже зо 4 пари з бесагами порожніми з хати, то вже тими самими мелодіями гуцульськими, о! та й далі уже, і так до посліднього гостя.
⎯ Косів звать на те. В мене так само жінка з Косівського району Переяслава, але я собі се наперед усе узнав, кіко буде дружок, шо до чого, як кажуть, обряди я взнав, ну як то перед весіллям. А! я забувся сказати, шо деревце вішають.
⎯ Ми не знаєм, чи вони вішали? мабуть вішали. Тут тільки музики грають.
⎯ І коли музики одні гості випроводжеють, а другі сидєт за столом. І потом вже всі встают і вішають деревце. Дружба біжить шукає собі най, шоби прив’язати. І вішають деревце коло хати на яблуньку. Якшо є в хаті залишеється в молодої там чи в молодого брат або сестра, або двоє дітей, сі має бути весілля одно, або двоє, або троє. І особливо це має значення, якшо це дівчина. Якшо сі там в хлопця чи в молодої лишається сестра, або дві сестри, то деревцев нєсколько висить у яблуньці низенько, шоб свати приходили. Якшо, якшо вже нема нікого, то деревце вішають аж у самий вершок. Отака традиція. І під цей час музика грає під тим деревом, ну блезко нема, бо там дружба, два дружки лізуть, деревце вісіть, а решта народ обсипає водою їх, то там їх, не дають. Там пилу несуть пилити це дерево. Ну, в общем, такі всякі ігри грають так, шо дійсно (сміється).
⎯ А що грають?
⎯ Тільки гуцульські мелодії оці, шо до зустрічі.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
⎯ Отаку мелодію. Буває, коли вішають, може і скандал виникнути, тому шо обливають водов дружбів обов’язково, і гості, й дівчата, дружки. А ці папери, котрі на деревце, вони всі крашені, кольорові. В нас такий випадок був, хлопці були в гуцульських дорогих сорочках таких, дуже дорогих вишитих. А тут зачели обливать, та й трохи переборщили (сміється) з тим обливаннєм. Та й вся з папіру ця вода кольорова потекла на сорочки, поспортила сорочки. І такі грали, шо молодий од злості пішов і рік не жив із-за цего. Молодий був з Косівського району, молода відти. Рік не жив зло, з обіди теї, шо то всьо до міри добре.
⎯ Чи це є кінець весілля?
⎯ Так! то є кінець весілля. Як оце завішення, то вже усе. Уже йде це завішення, уже всі мусять розходитися. Ніхто не лишиться. Поки йде завішення, можуть сидіти за столом. А вже як завісили деревце, музики вже складають все і з музиками розплачуються.
⎯ То я маю питання до вас ⎯ хто, і як, і скільки платять музикантам? Це означає, коли? чи перед весіллям?
⎯ Нє!
⎯ Після весілля?
⎯ Після. Бо ґазда собі, кожний ґазда знає, як він стоїть з грішми. Він бере дорожчу капелу, чи він бере дешевшу. Ми, наприклад, договорилися так, ми колись грали ⎯ я грав на наші гроші, я грав за 45 рублів весілля. Так, дуже дешево. 5 рублів бубністові, 10 сопілкар, 10 цимбаліст, о, і 15 я. Отак. Скрипаль. Але шо ґазда вперед не дає гроші. Дограли, шо ти на все заграв добре, то розплачується. І давали кождому по калачеві, по літру горілки і рушник вишиваний або тканий. Це так відправлєют.
⎯ Кожному?
⎯ Кожному музиканту, так.
⎯ Кожному дістають рушники?
⎯ Мені дають гроші, як старшому музиканту. Я вже знаю, кому кіко давати. Я їм розділив гроші. А газда дає кожному по рушникові, по півлітрі і по калачеві.
⎯ А що музиканти роблять із рушниками?
⎯ Додому! так, це собі. Та в мене бувало і по 100 рушників дома.
⎯ Правда? і їх тоді можна продати?
⎯ А чого? я шо хочу з ними роблю. З кожного весілля приносив. Ну, а в кінці весіллях розрахунок, тому шо буває музиканти зап’ють, добре не грають. Народ весіллям не задоволений.
⎯ Ну, знаєте, музиканти також мають трошки грошей, коли вони грають і гості приїжджають, так, і вони мають трошки від того. Скільки вони мають приблизно від того? чи це дуже мало, чи це що?
⎯ Ну, вчера мало мали, 60 рублів всього. Знаєте, то залежить від сіл. Такі села у нас тут Жаб’є, Їльці, Красне, Криве поле, шось там здавна не в моді давати на музику гроші. А встрічати треба йти аж до воріт. А вже від Верховини і на Ясенів, о! тут кидают рубель, два, три, хто кіко може. Може бути і по 50 рублів на одного музиканта, якшо їх там 6 музикантів, і по 100 бувало. Кидають багато.
⎯ То чи зручно сказати зараз, скільки музиканти заробляють. Це означає, що коли ви уже обговорили, а як це робиться?
⎯ Ну, знаєте, якби зручно, я би грав далі. То є не дуже зручно іще навіть в тому, шо багато дуже пиття на весіллі. Розумієте, аби люди трезвіші, було би інтересніше. Ну, може я настроєн так проти, потому шо я не п’ю сам по состоянію здоровя, шось желудок не дуже так то приймає, я не п’ю того. Але я не люблю, мені дуже тєжко грати, як не п’єш. Аби люди тверезіші, було би луче, можна було би грати. А шо зарібку нема ніякого. Бо, якшо ви два дні граєте, це ви ніч не спите, це страшно шкода на здоров’я. А в понеділок обов’язково повинні спати, і ви втрачаєте ту днину, а заробок уходе.
Ну, зараз ми 150 рублів маєм з весілля, ну. То я піду білити хати, то я буду мати 150 рублів, та я буду їсти прекрасно! не нервуватися. Я навіть можу собі магнітофон включити, музику слухати. Розумієте, шо це дуже невигідно. Але грають в загальному, скіко я музикантів не питав, гуцули такі не професіонали, але любителів. Шо він дійсно, він тиждень будує хати, або маляркою займається, або ще шось, або різні сувеніри, різьбу. А в суботу ⎯ неділю іде з радостю грати, його кортить! він каже ⎯ шо мені ці гроші? шо я, каже, це я не за гроші, я за то, шоби я набувся серед людьми, шоб я пограв. Я люблю це мистецтво, я не можу без цего!
⎯ А люди добре ставляться до музикантів, правда ж?
⎯ Дуже добре. Ну, зараз у даний час добре.
⎯ А раніше ні?
⎯ Раніше ні. Раніше рахували музиканта, ні за кого не рахували. Ті музиканти простовалюх. Із-за того багато виникло співанок, шо з музерів нема ґазди, і так і кажуть тепер, шо нема ґазди з музиканта. Бо він пішов, він в суботу пішов, пішов в неділю, а понеділок спет. Вівторок, середа четвер дома первалівся, в п’ятницю пішов знов на весілля, і так, і так, і дома не сидить.
⎯ Знаєте, я прочитав в літературі етнографічній, що раніше люди сказали, що найкращі музиканти, особливо скрипалі, хто мав з чортом. Це означає, що чорт показував йому найкращу музику. І що він мав справжній звязок.
⎯ Що він не мав таланту, а мав чорта?
⎯ Ні, він мав талант, але й був, як сказати, був зв’язок між чортом і добрим музикантом.
⎯ А знаєте, чого так люди говорили? я вам розповім. Я над цим довго думав, і дійшов до висновку, і думаю, що я до правильного висновку дійшов. Діло в тому, шо як дуже обдаровані, самоучки або в когось учились, їх не допуска до цеї музики. Якшо він багатий, він мав багато поля. Їм було це невигідно, шоб їхня людина проявлялася, і в загальному талант не давали розвинути. Той, шо має потяг до музики, вони його раз! і до другої роботи! Десь мали полонину, десь далеко мали землю, то купували якусь там стоєнку йому, і там тримає худобу, і відривали, шоб не вчився музики, шоб не був шептуном, не валився., а був ґаздою. Розумієте?
І тому шо і великі музиканти, високого технічного, доходили до високої техніки гуцульської музики, рідко хто заходив добрим музикантом, шо технічні були, танцювальні мелодії шоб, підбирав і грав до співу мелодії. Рідко хто. А хто вже виходив, це вже були раховані люди. Я знаю от за Польщі це Галет Єлєни і один його учень був Мартишев, шо приблизився до нього. Про то, шо Галет був і коваль, і майстер, але він ведав все для цего. Він технічно розвинувся моцно. Казали, шо він має діття, він рвав струни. При зустрічі якшо.
⎯ А шо це діття?
⎯ Діття, чорта. Галец має діття, бо прекрасно, він заграє мелодію, за ним мало хто міг повторити. Не міг повторити так грати, як він. А раз так, а народ то є такий суддя, шо він зразу чує це. А! я заграв так, а ви після мене взєли, бо то були такі змагання. Можу трошки розказати ці змагання, де опреділялися найкращі музиканти.
Після служби на великі свята у кожному селі сходилися музиканти, з’їхались. Та як служба закінчиться, тоді зачиналися на сутках, називали на сутках, це поза церкву, значить, починалися змагання музикантів. Отам, а народ обступав, вилазили на плоти, на хати, слухали, хто кого переграє. Із 20 міг лишитися один або два скрипачі, і один або два сопілкарі. Цимбали там, на цимбалах не грали, цимбали так опреділяли. А там задавали ⎯ я вам заграв таку, а ви мені таку. Я мушу грати ще одну, отак робили змагання. Отам опреділялись кращі музиканти. І там, якшо ти переграв 10 музикантів найкращих. Або так ніхто не заграв, як ти заграв там чи до співу, чи до танцю, з галярикою чистесенькою, з мімалізмами та з такими прикрасами. Воно все вже, ти вже не чоловік, ти маєш діття, бо ти переграв. Ти технічно високо граєш, тобі кажуть ⎯ та то він, йому діття помагає. То де людина так годна грати? Бо не допускали, молодь не допускали, шоб він розвивався. Він ліпше най ґаздує! робили все для того, шоб не баламутило в господарстві. Музика була не в господарстві.
⎯ Ну, не так мають тепер? це означає, що так тоді, а не тепер.
⎯ Тепер ні! тепер будеш працювати над собою, будеш добре вміти. Не будеш працювати, то ні.
⎯ А чого ви думаєте, шо раніше не любили музикантів?
⎯ Ні, музикантів любили!
⎯ Ні, це означає любили, але їм мішали.
⎯ І музику любили.
⎯ Але було щось, розумієте, як я знаю від старших людей також, щось було. Це означає, що я маю дочку, я не хочу, щоб вона вийшла замуж за музиканта. Раніше, раніше! років 50, навіть 100 років.
⎯ Навіть 30 років назад, і то так дивилися отак на тебе. Та добре, та то таке, ну так як, то є слава між людьми, та й то. Але то, та в нас і зараз є таке, шо жениться музикант, грає по весіллях, добрий музикант. Жениться, жінка мовчит, через місяць каже ⎯ так! або я, або весілля! Бо є, каже, в нас вдосталь грошей. От, наприклад, мені абсолютно не потрібно. Ми будем ткати з жінкою, нам отак хвате на прожиттє, і на одіться, і на все. Розумієте? Я не мушу грати на весілля, а жінка кожна хоче, шоб був ти вдома. Хоче піти у суботу ⎯ неділю десь до когось на весіллє чи на якесь День народження, а це вже ж не піде нікуди. Бо це одвічно в походах. Із-за того, і тепер так, такого дуже багато бачу, шо і розходяться. Шо він такий впертий музикант, шо він це не лишить. Особливо ті, котрі слабаки, худші музиканти. Вони рахують, шо це для них вершина ⎯ весілля. Розумієте, це все. Він лишив весілля, він вже не музикант. Я за то не переживаю, бо я і в школі граю тиждень. Мені того не тра. Я буду музикантом, хоть я не граю весілля.
⎯ А як він музикант, то це вже не газда?
⎯ То вже не газда, нє. Ніхто не хоче. Жінка каже ⎯ або я, або музика. Все! І він мусе тоді, якшо він любе свою жінку, то все. А це особливо, якшо він взяв жінку з такої родини, шо вони багато живуть, вони стидаються такого. Він грає концертне, він грає, шо хоче, але най він в суботу ⎯ неділю буде дома. Воно те, шо ж є й так.
⎯ А ви багато ходили по весіллям?
⎯ Я з дитинства.
⎯ І чи різні мелодії в різних селах? чи дуже відрізняються мелодії в одному селі?
⎯ Дуже! от я можу вам зараз до молодої заграти. От, я вам грав нашу. Остянські, Косовські мелодії, зовсім різні мелодії.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Хімчинські, в Хімчині співають молодій. Там, Косовський район, там гуцулки менше, там більше хоровий, ну вокальний спів такий український. А гуцулки, в них дуже мало мелодій. В них одна мелодія грає всю, на весіллі вирішає все! А в нас сотні мелодій, котрі можна на весіллі граєш, і під кожну співать. Хімченська.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
А вже цей, Космач, Покурєва, Шапід, то там уже інакше. Там за столами так само єдина мелодія така, шо ми більшинство ту мелодію співаєм.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
Це Шепід. А Микуличін, Ворохта, то вже, інакше вже.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой, … зарубаю, а нічим платити, а я …. “
Оті мелодії аж до Рахова, і в Рахові так то є тоже.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
А в нас уже повільно до співу, на тонкі не грали. І сюда, Ворохта, Коломия, ше шось, Шепід, і Косівський район, у них одну гуцульську співанку співають усі за столом. А в нас не те. В нас отаке. Можна, якусь співанку я заспіваю?
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Добрі люди, руже були, годі ж бо робити, А шо ж воно щонеділі гуляли та й пили. Готували без рахунку, тримали худобу, Та й умєсті напували понад тижня добу. …. “
Це такі співанки в критику складали бідний народ. котрий служив у багатіших. Розумієте, тоді дійсно з слугами так обходилися. Ну, не годно бути на селі всім одинаковими. В одного було більше землі, в другого менше, в третього взагалі нічого не було. І так знаєте. І бідняки вічно були злісно настроєні проти багатіших. Хоть навіть були такі, шо той багатіший його убирав і кормив, і все однако був лихий. Ну, то таке.
⎯ А коротко ще про входини, коли музиканти приходили, як були входини?
⎯ А то вже входини, як він собі планує. Це на вечір. А колись то так робили, шо людей скликали на вечір, ну шоб хто йде, аби стрінулися. А перед тим уже після служби в церкві кликали ксьондза, от. То ксьондз висвєчував хату. Всі виходили надвір, запускали кота в хату, кажуть на щестя, бо кіт велике щестя, от. Та й усе. Та й тоді музиканти вже собі там надворі, як кажуть, чатували, коли хто йде, та й встрічили, та й так само. Несли подарки так, як на весілля. І потому помниться, шоби трошки це, шо людина годувала, будувалася, шоби людину підтримати трохи матеріально. Хто посуду та й гроші. А хто там ліжник та й гроші. А хто килим та й гроші. Ну, на такому самому рівні, як весілля.
⎯ Ми вже говорили з вами про те, що ви зараз трошки відроджуєте, появилось відродження старої гуцульської музики. Роман Петрович, чи це не тепер? Ми говоримо про відродження, ви граєте з цим, шо вторий?
⎯ А! ви хочете це записати?
⎯ Так!
⎯ То я його покличу, та найде скрипку, та й.
ГРАЮТЬ.
⎯ Отак грали, легонько, помаленьку собі. Мав, коли співати, і мав, коли дропаки зробити. То кожен по-своєму дропаки хотів, хто краще дропотів, то рахували, що це має найліпший слух музичний, от. Там такі робили дропаки, шо там сім копи за татера, ну там то файно ж!
⎯ А тепер?
⎯ А тепер, а тепер не видім. Так, граємо першу, другу, та-да-та, та-та і тепер та-да-да-да і да-да-да-да! Цю, а Верховинську ні. добре?
⎯ Добре!
⎯ Та-да-та-да, та-да-да!
⎯ А шо таке будете грать?
⎯ Оце і тут три мелодії до ставим деревце для молодої, і послідня буде до зустрічі.
⎯ Добре!
Другий музика ⎯ Перша, друга і трета.
⎯ Та-да-да-да, ну і ці три. Поїхали! Отак це заграємо пару мелодій, не багато.
⎯ Добре!
ГРАЮТЬ.
⎯ Це отак троїстими музиками.
⎯ Вже це кінець? скільки хвилин ми маєм?
Ще хотів би запитати, що ви думаєте, це означає і молодим, і трошки старшим, що ви думаєте про майбутнє гуцульської музики? Це означає, що ви тільки починаєте тепер. Я розумію, що починаєте, бо думаєте, що буде майбутнє для гуцульської музики. Так?
⎯ Да, буде ця музика! буде музика.
⎯ Можна ще раз? ви вже знаєте, яке питання. Про майбутнє гуцульської музики. Будь ласка, хто хоче починати?
Другий музика ⎯ Я думаю, що майбутнє гуцульської музики буде гарне, бо раз в мене в хаті мої учні, раз молодь хоче вчитися гуцульського мистецтва, гуцульських мелодій, то вже майбутнє не пропало, так, Михайлович? Раз тебе закортіло грати гуцульську музику, гуцульські мелодії, то я думаю, шо це вже не пропало, бо він вивчить це, буде грати. Через 20 років може когось ше навче, його брат. І так. Ну, в нас майбутнє, можна сказати, шо не дуже пострадало, гуцульська музика, того шо народ не годен обійти себе з гуцульською музикою.
⎯ А скільки молодих людей є, котрі хочуть учитися справжній музикі? це означає, без ансамблів, без тих інших популярних. Скільки таких? Ви знаєте, про шо я говорю? Мабуть, ви трошки вникали. І це означає, скільки хлопців, котрі мають шо 16, чи 17, чи 18, скільки хочуть учити справжню гуцульську музику?
Учень ⎯ Багато таких є.
⎯ Багато є?
Учень ⎯ Так!
⎯ Це тепер? чи останній рік? чи завжди так було?
Учень ⎯ Нє, десь тепер, тому що тепер ця гуцульська музика начинає відроджуватися ті, шо застаріли, ті тепер якраз пішла мода гуцульську музику. Тепер не дуже так уважають цю естрадну музику, як гуцульську. Тому тепер всі стараються до гуцульської музики, до того старого, шо було.
⎯ Коли це починалось?
Учень ⎯ Ну тепер, тепер недавно це началося, коли ця перебудова стала. Так уже і коли надоїло вже старе.
⎯ А ви думаєте, що мабуть є зв’язок між перебудовою і новим початком гуцульської музики?
Учень ⎯ Трошки є.
⎯ А як?
Учень ⎯ Тому шо тепер всьо це, розрішили всьо це старе грати. Є такі пісні запрещьонні, шо не можна було співати, гуцульські.
⎯ Там це так, були заборонені співанки такі, знаєте, політичні, про репресії. Це ніхто не співав, і навіть роками не признавалися, шо був висланий, бо боєлися, тому шо преслідувалось.
⎯ Ваші батьки мабуть також?
⎯ Ми мовчели всі. Хто був де Сибірями, то де був на роботі, то старався, шоб ніхто не знав.
⎯ А чи ви думаєте, шо ваш дует, ваші дві скрипки будуть хотіти люди на весілля?
⎯ Наймати?
⎯ Так.
⎯ Знаєте, тепер ця вся апаратура, ці всі рок і це все трошки збавило нам гуцульське мистецтво. Добре він каже, шо зараз хотєть того, шоби грала естрада на весіллі, а їм замовили. Бо без народної гуцульської музики на Гуцульщині весілля не зробиш.
⎯ Тобто, було дві музики на весіллі?
⎯ Дві, так! ми гуцульську, а естрада була з Івано-Франківська. Тому шо тра затанцювати, тра заграти, обряд зробити. А естрада ж не буде грати там весільну до виводу, або до звернення молодої. Можна заграти, ми прекрасно граєм на акордеонах, на баянах, граємо гуцульську музику. Чудово граєм, люди наші гуцульські на трубах грають. Але воно не т шо єсть сопілка, і єсть скрипка. І не то, шо цимбали.
⎯ Повертаються обряди, треба ви?
⎯ Ну так, обряди, так. Зараз в нас не стільки пострадала музика, як в нас пострадала одежа, вбраннє гуцульське. Оце, оце би розвернути. Ну, дуже дороге воно, не кожному під силу купити. І дуже було так, за, я знаю. То сорочку українську не натєгни ні на яку нараду до області, бо це ти антик, так казали нам. Часом отак було побудовано, шо то кожне стидалося гуцульську сорочку на себе надєгнуть. А зараз кожен хоче мати гуцульське вбрання. Всі купують, сорочки заказують, кожухи, баршуки, до церкви піти це є кожен в гуцульському вбранні. От ми приїхали до Франківську, ми в клуби, Будинки культури мають свої гуцульські вбрання. Але просто, на дермантіні сшите, але під гуцульське. Ми всьо своє гуцульське домашнє з вівці, кожух там. навіть ніхто не хотів з клубу нічо брати. Все то, шо колись було за Польші, за Австрії вбрання, таке в нас.
⎯ І за Брежнєва, і раніше, коли люди боялися мабуть гуцульської музики грати? чи чому вони не хотіли грать? Це означає, якщо вони були патріоти, то вони хотіли знати гуцульську музику от, як інші? що трапилось, що було би погано?
⎯ Нє, я хочу на це відповісти, що гуцульська як гуцульська музика не заборонялася, тому шо.
⎯ Я розумію, офіційно.
⎯ Грали собі, співали.
⎯ Питання ⎯ чому тепер? чому є зв’язок між перебудовою і, і, і?
⎯ Просто зараз, після цієї перебудови, дуже багато гуцульських епосів, співанок сплило. То єдине, шо заборонялося, шо не можна було співати. Ну, наприклад, якусь таку простеньку можна було, а це вже не можна, бо то вже все. Все, шо було з’єднано з стрибками, з КГБ, були такі співанки, це вже не можна було співати.
⎯ Що, вони стояли там по селах і чекали?
⎯ Не чекали, але, наприклад, якщо я співаю співанку політичну на весіллі, то на весіллі могли бути і члени партії. Члени партії б обов’язково донесли, обов’язково! Ну, хто порядний, він не доніс, а хто непорядний, той доніс. Та й все! ьа й казав, шо отам, наприклад, Роман співав про весенку, про стрибків. А там такі співаки були, шо указані фамілії. А ті якраз комуністи, шо рахують ветерани, у них зірка на хаті! Попробуй його обідь! обідиш його, все! Він позвонив, та й тебе забрали.
А шоби музика, в музиці просто не розумілися. Єдине, шо я мав стичку, колись я грав в Коломиї весілля, це значить за Брежнєва було, десь років тому 10 назад. Ми “Червону калину” до зустрічі заграли. Та й заграли “Гей, там многого січення”, і цей “Гей, наливайте!”. Знаєте ці пісні? Підійшли два, чи може хтось доніс, і сказали мені ⎯ будете ці грати марші, каже, більше нігде не будете грати. Такі в чорних костюмчиках. Хтось або доніс, або може просто випадкого почули, о!
А ми тоді розчали грати гуцульські, “Слов’янку” с начала, ну, це таке, знаєте. То там марші, такими маршами воєнними. Це можна, це було “Катюшу”, шо хочеш, грай, а ці українські марші нє. А по гуцульські грай, шо хочеш, вони просто не розуміли цеї музики. Хоть музика і гуцульська є, шо можна свою, вимовити свою політичну думку в музику саму.
⎯ Трошки раньше треба було, мені здається, як я знаю від інших, часом радянська влада кликала музикантів грати в клуби на радянські свята, так. Чи музиканти прийшли, щоби грати там з радістю, чи це трошки важко було для них? І якшо би вони хотіли прийти?
⎯ Хто не хотів, це на початку, коли після війни зразу, то то мусів іти, бо іначе виселили би, і не мав права не піти. Там десь шось платили, а то взагалі за пусто грали. Ті вибори, знаєте, ті свята, хто то хотів грати задаром? ніхто не хотів! В нас був Гавець, в 57-му році він помер. А десь у 52-му році вже при радянській владі після Польщі, діда запросили, шоби дід приїхав, прийшов зі своєю капелою заграти концерт. А дід їхав, в Відні був за Польщі, скрізь був, півсвіта обїхав з тим оркестром гуцульським. Ну, та й зробили танцплощадку тут, де в нас трошки вище музичної школи для його виступу. Він мабуть два номери дав, та й виходе один, так подає руку, та й каже ⎯ Дякую! старший чоловік, та каже ⎯ Дякую! а дід каже ⎯ Пане! а дід каже ⎯ Ви пусті пани, каже, я як грав панам, то каже, він мені як подавав руку, то повна рука була злотих (сміється). А ви, каже, пусті пани! моя більше нога на вашій сцені не буде. І більше не виступав (сміється). А мо вони просто його не присилали, бо він вже був старий.
Іще музику дуже багато збавило, появилися гармошки руські. Гуцульську музику. Я за Гуцульщину, я за другі райони не розписуюсь, появилася гармошка. Появився баян. Дійсно, з баяном трошки і за столами начали по-гуцульські грати, і зразу вже вклинилися. Бо я сам собі і на гармошкі, і на баяні грав, вже зразу ту гуцульську музику, зразу сприйняли. Був це сопілка і бубон, а вже мало і баян, вже 5 чоловік стало. І так трубка. Уже сопілка відпадає, уже трубачів чуть це. А потом уже поняли, шо без сопілки лихо, то вже трубач став вигідний такий, шоби на трубі грав пісні, марші, а гуцулки в сопілку. А те до зустрічі трудно. Потом саксофон, і отак трамбон. Це все реве, розумієте? А після цего потіхоньку ага! уже бас ⎯ гітара. Уже і клавіші інакші. І пішло ⎯ пішло.
⎯ Ну, і теж хотів би запитати, чи ви будете грати в капелі, котра має і народну, і естрадну музику? чи хочете грати тільки естрадну, або тільки народну? чи треба мішати?
⎯ Ми і гуцульську, і таку хочемо.
⎯ Треба мабуть?
⎯ Так, бо я його навчив на бас гітарі грати.
⎯ Ні, от що я маю на увазі, люди просто, вони хочуть мати і таку, і таку?
⎯ Хотєть, шоби і була естрадна музика, ну, пісні там. І хотєть, шоб була гуцульська. І бажано, шоби це одні й ті ж люди робили. Шоб не наймали, як вчора робили, тих окроммо, і тих окромо. У нас так зараз ⎯ цимбаліст маї грати на бас гітарі. На бас гітарі він грає пісні, сказали гуцулку, значить він сів за цимбали, зіграв гуцулку. Скрипач може грати українські пісні разного названія. Якшо він гарно грав на ритму, так, як я грав на ритму, то прекрасно. Клавішник має грати на клавішах, і баян застає до пісень. Ну, так трошки появилось багато українських пісень. Раньше Гуцульщина не жила взагалі ні вальсами, ні піснями. Там було тільки гуцульське, гуцульські співані, гуцульські співані було і гуцульські танці там. Ніяких пісень ніхто не грав.
⎯ Ну, я хочу ще раз дякувати вам за все. Я маю ще одну пробу, дуже швидко, якщо можна.
⎯ Аж до дудки, а після дудки зразу по-старовинські, так, як ми начали.
⎯ Ну, будь ласка.
ГРАЄ.