Жарлинський Михайло Семенович, 1923 р. н.

М.С.: Трошки помню.

⎯ Да? Що тримали ваші батьки?

М.С.: Була конячка, батько спрягався з сусідом, тоже конячка. Не знаю скільки було землі, но ми обробляли спільно так, орали, сіяли, збирали врожай. От. А потом якийсь рік був, не помню, не врожайний. Батько … кажуть: «Треба йти, наверно, у колгосп, бо сам толку… ». І так конячка на поле йде, тоже здали в колгосп. Землю здали і там тоже працювали. В хазяйстві.

⎯ Чи ви пам’ятаєте, як ще до колгоспів, був у вас садок дома? Які там були дерева фруктові?

М.С.: Ми (…), ми жили в старій хаті, ще дідова хата була. То там старий садок, бо ще від прадіда десь він лишився. …всі повиро́стили звідти. Садок був хороший, ну, то мали якусь там скотину: корову, свині. От, а потім, десь в двадцять восьмому році, десь так наверно, батько построївся вже, хату строїв самотужки. Ну колись як: люди ніяких грошей не платили за це. А по руках.

⎯ Правда? Одні будували, да?

М.С.: Ну, сходились, да, як уже знають, шо це хтось строїться, приходять, ну, і там, ну єстєственно, там, ну шо… оце тіки дали пообідати — на цьому всьо, ніхто ніяких грошей не брав.

⎯ Правда? А коли вже почали так заробляти? Коли ці майстри появилися? Чи тоді були зовсім інші хати? Це вони всі були…

М.С.: Вони були…

⎯ Земляні, так?

М.С.: Ні. Були большенство земляні, були дерев’яні. Зруб називалися … ці, землиці їх називали. (…) солому. Глина, солома, так клали.

⎯ Угу. Так про вашу сім’ю можна було сказати, що це бідняки, чи середні, чи багачі?

М.С.: Бідняки.

⎯ Бідні це були, да? Угу. Як ше до колективізації, з якого віку дітей привчали до роботи?

М.С.: А вже як тіки вміє ходити.

⎯ Так?

М.С.: Вже…

⎯ Яку найпершу роботу вам доводилося робити?

М.С.: Гусей пасти.

⎯ Потім яку?

М.С.: Це було мені десь… Це вже перейшли в другу хату, нову хату, мені скільки було, років п’ять, наверно. А може й то не було. От. Та й … гуси пасти. Дивитися, щоб десь у город не зайшли, бо ше й получиш добре.

⎯ (Сміється) Тоді наказували дітей батьки?

М.С.: Ну, як наказували? Канєшно, за провину треба було…

⎯ Бив батько чи як карали?

М.С.: Ну, може посвариться і (…).

⎯ Ви пам’ятаєте, уже в колгоспі, з якого віку приймали в колгосп?

М.С.: Ну, приймали так, якщо батьки не входили у хазяйство, в колгосп, то вже привлікали своїх дітей, хто міг там шось робити. Та й всьо, то й… були всякі.

⎯ Ви пам’ятаєте колективізацію в вашому селі?

М.С.: Пам’ятаю.

⎯ Які це були роки?

М.С.: Це був десь тридцятий рік.

⎯ Рано в вас почали?

М.С.: Тридцятий рік… Я ше помню цей, ну, ця розкулачка була, потім в наше село ше… Ішли люди.

⎯ Розкулачені, так?

М.С.: Да.

⎯ А в вашому селі нікого не зачепило це?

М.С.: Були тоже, я їх не помню.

⎯ А може батьки розповідали, чи висилали кого-небудь із вашого села? Репресіровали?

М.С.: В наше село були, я їх не знаю, навіть фамілії не пам’ятаю. Було шось кілька сімей. То в одній хаті робили молочари, по-моєму, в другій чи медпункт був, чи шось таке.

⎯ Угу. Це в кого найкращі хати то їх розкулачили?

М.С.: Ну, да.

⎯ Чи повернулися потім ті люди в село?

М.С.: Нє.

⎯ Десь вони пропали, да, у світі?

М.С.: Може, в другом місці, а в первом … вже чо сюди було йти?

⎯ А хто в вашому селі проводив колективізацію? Свої сільські люди чи чужі?

М.С.: Я так не помню хто, но в каждом селі свої активісти були.

⎯ Угу. Ну так вони були сільські?

М.С.: Ну да.

⎯ Не пам’ятаєте їх фамілії?

М.С.: Нє.

⎯ Не пам’ятаєте. Не пам’ятаєте коли почали красти у колгоспі? Перші роки чи потім уже?

М.С.: Ну, перші роки даже такого слова шось я не чув. А чого, тоді якось мішало шо це, це наше. Як це можна було взяти чуже?

⎯ Ага. Бо в мене навіть є таке питання «Коли з’явилося полювання за колективну власність?» Як ставилися до понять «моє», «твоє», «наше»? До колективізації і в сорокових-п’ятдесятих роках.

М.С.: Наскільки я пам’ятаю, сьола такі були, даже такий приклад взяти: люди йшли на роботу, ну, там трудодні, палочки писали, а всьо равно йшли. …щитали трудодні, но люди йшли і при чому, я сказав би, з таким бадьорим настроєм. Пам’ятаю, що ходили, були бурякові оранки. Вирощували буряк. І ці оранки йдуть, (…) дівчата на полі. З поля йдуть …босі, по росі. А я тоді в школі вчився. (…) трошки, вони почують музику біля садіку тако, коло хати. «Ану, собирайтесь тут!»

⎯ Оце наробляться цілий день і ходять танцювати ще, да?

М.С.: Такі (…), шо страшно (сміється).

⎯ Михайло Семенович, як ви думаєте, чому це пропало в нас? Чому тепер до танців люди не охочі, до музики?

М.С.: Ну, тут багато… пішло вглубь. Це така якась нестабільність. …така. Це як до войни вроді би, так би… Да, тридцять восьмий рік вже було… саме лучше було жити. Саме таке життя, почалося міняти. На войну пішли всі патріоти, ті, шо діствітєльно начинали якісь відповідальність за свою батьківщину, за свою хату, за спільне, бо це ж щітається всьо равно спільне. От. А в цей час повилазили, може, це грубо буде сказано, всілякі прохадімци. (…) начинали… по-своєму. Не знаю чи вони (…) і получалось так, шо люди роблять — їх обманюють, люди роблять, стараються — їх общитували. Було не ісключено, шо (…) і той самий райком і нарком партії, ну, там були люди, котрі… набирали таких, от… інструктора. Не способні нічо руками робити, образованія нема, но язик підвішен, люди в колгоспі вчити хазяювати.

⎯ Да.

М.С.: І після того це (…) було воно розвалєно, якось внутрі.

⎯ Чи ви пам’ятаєте в вашому колгоспі, в вашому селі, всі пішли в колгосп чи ні?

М.С.: Нє. … ну большенство пішли, потомушо ті роки якось получалося, шо (…) був, і люди бачили, що там хоч що-небудь, щось трохи получається, а самотужки не можна було вистояти.

⎯ А ше до колгоспів, ви пам’ятаєте, може, вам батьки розказували, що було таке, найвищий який був орган у селі? Це називалося збори чи сходка? Чи рада, чи віче, чи як це називалося?

М.С.: Ну, сільські ради появилися ж сразу після революції.

⎯ Так? То в вашому селі була сільська рада?

М.С.: Да.

⎯ Пам’ятаєте хто був головою сільської ради? Не пам’ятаєте? Тепер повернемось до вашого парубкування. Це такі, як би… Всім старшим людям це дуже приємно згадувати, згадувати свою молодість. Які тоді співали пісні, яка була музика, які були танці?

М.С.: Ну, співали, я вже не пам’ятаю таких пісень, лише українські були. Були українські пісні. От. Ну а потом, ну шо. … інструмент в школі появився, а ше до цього був старий-старий учитель. Він був почті сліпий, шість процентів тільки зору було в його. І він десь був, чи при церкві був, не фортепіано, а фісгармонь, така була. Ну, тіпа як піаніно, но там міхами дує.

⎯ Орган?

М.С.: Нє.

⎯ Нє?

М.С.: Нє, такий самий клавішний, і орган це з трубами, це всьо, а це, ну, як звичайне піаніно. Не рояль. Ну, там… міхи надуваються, а потом він грає. Не то як орган, вроді як гармошку, щось таке. От. То це він, така сама сильніша музика була. Бо часом (…) збори у колгоспі. Збори треба провести. Клуб уже построїли. Везуть цього вчителя з цею музикою у клуб. Ну то шо, церковні пісні грає. Ну які? (…) і приходили так. Ну, потом там було два чи три старики, один на скрипку, барабан і кларнет.

⎯ Чи пам’ятаєте ви фамілії цих стариків?

М.С.: Одного Стрілецький… Стрілецький, потом Котюх, а барабанщиком я уже не помню хто.

⎯ Це був такий ансамбль у них?

М.С.: Ну тако, десь там якась вечірка… потом уже… появилась гармошка, то це вже саме лучше було…

⎯ Музика, так?

М.С.: Це така…

⎯ Гармошка вважалася кращою ще за скрипку?

М.С.: Ну, вообще да, скрипка вона ж монотонна, а це ж таке ж, такий клавесін в руках.

⎯ Угу. Чи запрошували цих музик на весілля?

М.С.: У нас було так, шо… всі. Общалися — там якісь люди, там, там оце.

⎯ Ага. Прийнято було, щоб так, поважніше, з другого села наймати музики, щоб не свої, так?

М.С.: Ну, вони так спілкувалися, і з тими, і з тими, щоб було більш солідно.

⎯ Угу. А пам’ятаєте скільки треба було заплатити музикам? За весільну гру? Не знаєте?

М.С.: Та тоді якісь ці…

⎯ Ви самі, наприклад в якому році женились?

М.С.: Та я вже після війни.

⎯ Ну, так яка у вас була музика вже?

М.С.: Ніяка.

⎯ Правда? Чого?

М.С.: А тако розписалися та й почали жити.

⎯ Не було весілля?

М.С.: Даже вечерінка була така, скромна.

⎯ Угу.

М.С.: Дівки прийшли з (…), наварили бараболі, була сельодка, бутилка водки і всьо, всьо весілля.

⎯ Не хотіли чи просто ви не мали змоги?

М.С.: Сорок шостий рік. Це ж після війни зразу же.

⎯ Так, так. Тоді давайте поговоримо які були весілля до війни або до голоду і після голоду? Чи справляли весілля в самий голод або в саму війну люди в селі? Як виглядали ці весілля?

М.С.: Ну, до війни весілля були такі, натуральні. Всьо село сходилось.

⎯ Правда?

М.С.: Всьо село, як музика заграла, це кидає каждий роботу, бо треба подивиться, а як же ж це. Комусь предстоїть тоже робити то весілля … треба і собі готовитись. А во время голоду, то яке там було весілля, люди падали.

⎯ Угу. Чи пам’ятаєте ви голод?

М.С.: Да. Мені тоді було десть років. Десять років.

⎯ Чи голодувала ваша сім’я?

М.С.: Шоб дуже, то нє, а чого: в нас треба було перед цим (…) картошку. Батько викопав город — нема куди дівати. (…) десь був на дворі. Сховав туди, дальше нема. То він ночью викопав… у нас город сорок соток було, і в самім кінці города викопав ночью і закидав там, і ніхто не знав.

⎯ Угу.

М.С.: От, і почав… почали лазити по хатах, сарай (…), то батько викопує… Ну, то… як викопав, приніс туди картошку… весной то самий такий період був, самий тяжолий. Голод вже. Ну, то батько достає цю картошку звідти, і ше сусід як побачив: «А шо це ви копаєте?» Каже: «Золото достаю». (…) взявся, а це сім’я така ше була, ну п’яниці, картьожники, злодюги, оце по сусідству жили. В них ше був (…), забрали. От. І батько набирає відра картошки, принесли сюда, то ми на цю картошку так і місили молоком і хто шо мав тільки…

⎯ Обмінювалися?

М.С.: Обмінювалися, да.

⎯ А чи голодували сильно в вашому селі?

М.С.: Сильно. Люди ходили, отут є… ну, зараз там оце газозаправочна станція, а там тоді якесь болото було, озірце таке. Ходили ж ці… ловили там. То й так… була, то там ніхто не спасав, нічого. … лежали люди.

⎯ Багато … людей? Як ви думаєте, скільки?

М.С.: Ну як… Це ж не то, шо оптом. Сьодні одне, завтра друге. Ну, десь процентів двадцять-двадцять п’ять було…

⎯ Як їх хоронили?

М.С.: Хто як міг.

⎯ Шо також не можна було похорону нормального зробити?

М.С.: Та який там похорон, просто прибирали… і двох-трьох разом, ну як, (…), то вже поставить якийсь хрест і так і…

⎯ Знаєте коли появився клуб у вашому селі?

М.С.: Клуб появився, оце як связано… Я помню шо у нас церква була.

⎯ Угу.

М.С.: На місці церкви цей клуб построїли. … клуб строїли із цегли церковній огорожі. Була така огорожа.

⎯ Правда?

М.С.: От. Тоді таке нашестіє було на ці церкви. От, і церкву розібрали, а церква то була вся дерев’яна. І при чому без єдіного гвоздя. Там як розбирали — не могли розібрати. Ламали. Аж потом вже здогадалися. А там так хитро зроблено, шо одна деталь з другою в замок, а потом поварачивалась. І воно не розбиралось, це треба зняти як …

⎯ Так.

М.С.: Якщо не знаєш начала, чи кінця, то не розбереш. Так само там було зроблено це.

⎯ Добрі майстри робили?

М.С.: Да. То (…) построїли, … бо там стара школа, два приміщення старих таких, шкільних. Ше в них десь вчилися, я знаю, наші прадіди наверно.

⎯ Яка була музика в клубі?

М.С.: Ну… привозили цього, Чипурнюка с фісгармонью.

⎯ Ага. А як його звали пам’ятаєте?

М.С.: Нє. Знаю, що фамілія Чипурнюк.

⎯ Старенький вже дядько був, да?

М.С.: Старий, канєшно, о…

⎯ І він мусів грати для молодьожі?

М.С.: Ну да.

⎯ Чи танцювали під цю мелодію?

М.С.: Ну, танці то такі, він там шось так пробував.

⎯ (Сміється).

М.С.: От. Ну… ці ж музиканти, шо я говорив. Троїсти… А потом там як зо мною, разом со школьной скам’ї, товариш купив гармошку — то це вже було всьо. На всьо село. Ну, то шо…

⎯ (…)?

М.С.: Да. Кіно. Це обізатєльно кіно і після кіно танці. Це в неділю, не в будній день. А в такі дні, ну шо, ходили… на вечорниці піти, то…. Такі строгі, шо це тіки побачить – всьо! І люди в кінці села збиралися, над ставком, лужайка така хороша, місяць світе. Ну, там… я вже тоді грав трошки на… , на балалайкі.

⎯ Хто вас учив?

М.С.: А цей учитель. Шо це нас учив, то він організував хор і струнний оркестр.

⎯ Назвіть його, як його звали?

М.С.: Тонисенко Андрій Трохимович.

⎯ Він ще живий, да?

М.С.: Живий, (…) районного центру, (…) пісні.

⎯ Правда?

М.С.: …Да. От, він сам ще й художник, нарисовав таку декорацію на сзаді сцени. Сзаді, там таке село інтересне, там вулички кривенькі, річечка і собачки, ну, словом, таке, сільський пейзаж.

⎯ А він місцевий був чоловік? З цього села народився?

М.С.: Нє, він був приїжджий.

⎯ Чужий, да?

М.С.: Да, він довго там вчителював в нас. То тоді ми вже веселіше жили. Уже так… Це в школі організовували концерти, хор із струнним оркестром, це ж були, сочітати треба було. Їздили по других школах, виступали з концертами.

⎯ Всі грали на мандолінах, да?

М.С.: Нє. І мандоліни пару штук, і балалайки, і гітари були.

⎯ І він це всі вміли навчити, да?

М.С.: Всіх учив. І музики і співу.

⎯ Угу. Пам’ятаєте чи були у вашій сім’ї якісь музикальні інструменти до того?

М.С.: Нє.

⎯ Нє? А вже як почали грати…

М.С.: Между прочім, мій батько, шо в армії служив, то музикантом був.

⎯ Угу.

М.С.: Ну, то це він музикант духового оркестру, це армєйський оркестр. А дома то в нас не було такого.

⎯ А ви вашу мандоліну де купляли?

М.С.: Ну, каждий собі купляв. Батько для свого сина чи дочки, ті, шо вчилися в школі. От. І це був… для навчання, бо … на цю репетицію вже не допускали, вплоть до того, шо (…). І було обідно. Як це так?

⎯ А всім хотілося навчитися грати, так?

М.С.: Ну, большенство.

⎯ Угу. А чи були у вашому селі сімейні такі ансамблі?

М.С.: Ну, таких я не пам’ятаю.

⎯ Не знаєте, да? А в тридцяті роки то ви не пам’ятаєте, пізніше, хто був керівником у клубі? Чи мали ці люди якусь музикальну освіту?

М.С.: Ну, в основном то приймали активну участь вчителі. Молоді вчителі, (…), зав. клубом. Ну, були, но я їх вже не пам’ятаю, но вся робота велася за щот цих вчителів активних з села.

⎯ Угу. А на які свята в клубі збиралися і була музика?

М.С.: Ну то 1 Травня, тоді ше цей, перемоги не було, то 1 Травня, жовтневе, Новий рік. Всі ці революційні свята.

⎯ Так, тільки революційні? І ні на які релігійні не збирались?

М.С.: Нє, тоді це в нас… Ну, у нас було ше там шоб дві секти такі, такі збиралися у своєму домі, там співали ці божественні. Ну, це в селі штунди.

⎯ Угу.

М.С.: То одна секта сама була, котора розрішена. От, а одну шось там раз, і потом у них запрітили.

⎯ Михайло Семенович, як ви думаєте, чому почали з’являтися по селах ці секти? Чи є причина в тому, що забороняли церкву, людям заборонили ходити до церкви і от почали з’являтися такі секти?

М.С.: Нє. Ці секти, вони, мабуть, і існували раніше, но тоді … ця сильніша сама релігія, то вони були на заднім плані, потомушо більшість по-православному ішло. Ну а шо, католики були і старовєри.

⎯ (…)?

М.С.: Да. То це були такі люди, ну їх невеличка кучка була, то конєшно, вони якогось впливу… не мали. От, а потом оце вже релігія ослабла, то вже почали і десь… Це моя така в основному думка.

⎯ Яка тепер релігійна ситуація в селі? Чи є ці сектанти ще, чи є старовіри?

М.С.: Ну, я вже в селі давно не живу, то так не можу, в мене ще одна тітка вже старенька лишилась то й всьо. То більше так не збираються люди.

⎯ Так шо не знаєте як там зараз?

М.С.: Ну, там ці, штунди ще збираються ше.

⎯ … Михайло Семенович, бачили ви старців? За вашого дитинства?

М.С.: Колись були. То ходили на погоріли… збирали, то просто пристарілі люди ходили. Ходили по селах, давали їм.

⎯ А чи були такі, що грали на якихось музикальних інструментах?

М.С.: Я шось такого не пам’ятаю.

⎯ Лірники тоді були або бандуристи, не було таких? Сліпі може були?

М.С.: Ну, то сліпі й ходили. Я помню через наше село часто ходили. Якийсь дідок такий ходив, з малишом. Чи це внук, чи син, я не знаю. (…) був. Чи може якийсь безпризорний був. Тоді так уже (…) вдвох.

⎯ Угу. А де вони найчастіше збиралися? Ці старці. Ходили попід хати чи може біля церкви збиралися?

М.С.: Ну, як була церква, то коло церкви було, а після того так, ходили по людях.

⎯ Ше трошки про пісні. Де найчастіше чули пісні: в себе дома, чи в клубі, чи на вулиці? Ну, ще за вашого дитинства, парубкування.

М.С.: Ну, більше так співали, збиралися молодьож, збиралися… Ше коло нашої хати був вигин. То оцей дядько, що зробив сам балалайку, то виходив грати на балалайці і там танцювали, і пісні співали на цьому. Коло нашої хати, рядом тако.

⎯ Чи співали в вашому селі частушки?

М.С.: Були.

⎯ Пам’ятаєте чи…?

М.С.: Нє. Я таке…

⎯ Ану, згадайте, на українській мові співали частушки чи російською?

М.С.: Українською…

⎯ Українські, да, частушки? Який у них був, такий жартівливий…?

М.С.: І жартівливий, і були такі якісь, ну, вродє як пєрєспєвки.

⎯ Ага.

М.С.: Одне другого там переспівують. То на весіллі.

⎯ Ага. А якшо ви чули пісні чужих сел, ну, в сусідніх селах, чи відрізнялися ці пісні від того, шо співали в вашому?

М.С.: Відрізнялися. Зараз зроби аналіз (сміється). Звичайно, в кожному селі і, ну як, як це говорять, нарєчіє чи як?

⎯ Свій діалект був, да?

М.С.: Да, свій діалект. По-своєму і мова йшла…

⎯ А чи були в вашому селі веснянки, русальні, купальські свята? Чи співали такі, обрядові пісні?

М.С.: Шось помниться, шо було таке. На Івана Купала ця молодьож збиралася. Ну, я ше скажу то, шо хоч церкви не було, але Паску справляли.

⎯ Правда?

М.С.: Різдво і Паска це були, ну, оці ше свята, такі там, це Івана Купала, Кріщеніє. Справляли люди.

⎯ А куди ходили паску святити? В сусідні села?

М.С.: Ходили в сусідні села, да. Там ще на кладбищі була капличка, то часом батюшка десь там… то на кладбищі виводили.

⎯ Як ви пам’ятаєте, у вашому дитинстві або ще як ви були парубком, чи розлучалися люди сільські? Сім’ї розпадались?

М.С.: Даже і трудно сказати, шоб такі, така якась була ситуація на це… Ну, тоді як — батьки зводили своїх дітей.

⎯ Так. Чи міцно це було?

М.С.: А воно було міцно через шо — ми поважали батьки. Як батьки сказали, що це так треба — так воно і должно бути. Ми були і не відразу йшлися, але виконували свою роль як дітей, як (…) сім’ї.

⎯ Така була повага до батьків? Що може там і не добре було сім’ї, але мусіли так робити ?

М.С.: Подчинялися батькам.

⎯ Угу.

М.С.: Ну як, батьки ж вибирають, допустім, для нєвєсти женіха: дивляться шо в нього є, яка сім’я — чи порядна, чи не (…). І так само (…).

⎯ Як ви особисто вважаєте, чи це було добре?

М.С.: Я б сказав би, шо це інші було.

⎯ Добре було?

М.С.: Чи…

⎯ Такі були, міцніші сім’ї?

М.С.: (…) тоді йшли, якось закону цього більше…

⎯ А коли вже почали розлучатися в селах? От, ваші ровесники вже розлучалися чи ні?

М.С.: Ну, було всьо, конєшно, це вже післявоєнний період, це такий період був, шо його і не можна щитати якимось він стабільний.

 

⎯ Михайло Семенович, а ми говорили про сім’ї. Чи було у вашому селі таке, шо могли між собою одружитися родичі?

М.С.: Не пам’ятаю такого.

⎯ Що про це люди казали? Чи це гріх?

М.С.: Це говорили за гріх.

⎯ Чи ви можете згадати якийсь такий випадок?

М.С.: Ну, пам’ятати, то я не можу вспомнить, но шо це було… Протівоєстєственно… Це гріх і прочіє.

⎯ А чи співали у вашому селі колядки?

М.С.: Співали.

⎯ Так? Чи ви самі ходили?

М.С.: Нє… Не вчив і не знав.

⎯ Це вже таке ваше покоління, що цього вже не знали?

М.С.: Нє, у нас ходили, оце ж…