− Чи в вас була велика сім’я, який був її склад?
Н.Г.: Шестєро дєтєй, атєц і мать.
− А сестри, брати?
Н.Г.: Ну так три, три брати, три сестри.
− А яке ваше дівоче прізвище?
Н.Г.: Мовчан.
− А вашої мами, бабусі прізвище ви пам’ятаєте?
Н.Г.: Мами помню, бабусі − нє.
− А як мами?
Н.Г.: Міщенка.
− А у 30-40-х гадах мєнялі прізвища, фамілії мєнялі? Вабще люді всє, знакомиє ваши? Чі прічіна якась була, щоб мєнялі фамілії?
Н.Г.: Мєнялі, кагда виходілі замуж.
− А як називався куток, на якому жила сєм’я ваша?
Н.Г.: Шлях.
− А як називалісь другіє куткі в сєлє?
Н.Г.: Другіє куткі звалося Двигун, патом вулиці називалися Шрамко, Бачонкава вулиці таді.
− Ну, це вулиці па фамілії цих людєй, каториє там жилі?
Н.Г.: Вообще, в селі було два куткі − Шлях і Село.
− Ваша сєм’я жила в адній хаті?
Н.Г.: В одній.
− А як велось хазяйства? Чі женщіни занімалісь аднім дєлам, а мужчіни другім, чі па-всякаму? І женщінам пріходилась мужской работай заніматься?
Н.Г.: Ну, на палях занімаліся ж тоже женщіни, работалі. І мужську работу, і женську. А у хаті − женщіни.
− Хто главою сєм’ї був?
Н.Г.: Батька.
− А грошима разпаряжався чи рішав вапрос пакупак тоже батька?
Н.Г.: Да.
− Каждий, хто зарабляв гроши, батьку отдавалі?
Н.Г.: Да, батьку.
− І батько вже рішав, шо куплять?
Н.Г.: Батькаві, да.
− А багата в батька було землі да калєктівізациї?
Н.Г.: Ну, гектаров трі.
− І худоба була?
Н.Г.: Було трошкі. Конь, карова, кабанчік.
− А у батькавих братов, сестьор тоже постольку прімєрна землі було?
Н.Г.: Братов у батька не було, він був адін. А у сєстьор, так ані ж павиходили замуж нє за маєй памяттю. І жилі нє в Масанах. Так я нє знаю па суті ???
− Ясна. Тагда как-би сєм’я занімалась на зємлє, а який-нібуть промисєл ще був у вашей сєм’є? Чім-нібуть ще ви зараблялі, сєм’я ваша, сьостри?
Н.Г.: Ну зарабляли, хаділи в найми та на падєннає, на паденниє работи хаділі. І там зарабляли.
− А таргавать на ярмарку: ви нічого не вазілі на ярмаркі прадавать?
Н.Г.: Не було в нас нічога прадавать.
− А от кагда началі ви прадавать прадукти − чі да вайни, чі вже послє вайни, малако?
Н.Г.: Многа й да вайни прадавалі, і послє вайни прадавалі. Малако, ще шо-нібуть, там прадукти якіє-нібуть з гароду, які були лішні.
− А єслі кабанчіка калоли, так прадавалі?
Н.Г.: Єслі кабанчіка калоли, так прадавалі, не то ше не хватає за шо пражить, прадавалі патаму.
− А на налогі приходилась прадавать?
Н.Г.: На налоги прадавали всьо, шо тільки магли.
− Шоб заплатіть налогі?
Н.Г.: Да.
− І в 40-50-х гадах тоже также прадавалі?
Н.Г.: Тоже самає.
− У вас, у вашої сєм’ї був фруктовий сад да вайни?
Н.Г.: Було там нєскалька дєрєвєц, но саду не було.
− А вже, як ви вишлі замуж, дак у свєкравай сєм’є?
Н.Г.: У свєкра був сад.
− Вєлікій?
Н.Г.: Да нєвєлікій, но хароший був садок.
− А що з ним сталося?
Н.Г.: Пастєпєнна усихало вано так.
− Да вайни було пабагата землі вабще, і у вашей сєм’ї, кагда у вас була вже свая сєм’я, з чалавікам ви жилі і з дітьми?
Н.Г.: Ну була, панємножку було зємлі в нас.
− Десь сотак па шєстьдєсят?
Н.Г.: Да.
− А як смєнілась сітуация послє вайни, в 40-50-х гадах?
Н.Г.: Таді вже нам далі мєньше, па сорак сотак нам давалі.
− Це тим вже, хто састаял в калхозє?
Н.Г.: Да. А хто ще вступав у калхоз − па двадцать пять видавалі.
− Кагда ще да калєктівізациї ваша сєм’я да якога разряда атносілась − да бєдних, багатих, сєрєдняков?
Н.Г.: Да ана такая була ніяка, сєм’я наша. Ну, канєшна, в калхоз нє хатєла ідті.
− Ну ви бєдниє билі?
Н.Г.: Бєдниє, бєдниє.
− А автарітєт у сєлє був якій-нібуть?
Н.Г.: Та ніякага не було.
− У позику у вас грошей не брали?
Н.Г.: Їх у нас не було.
− А да калєктівізациї от ви помнітє, у вашей сєм’є, чі, може, у сасєдєй, з якога возраста дєті привчалісь да работи в сєм’є?
Н.Г.: Ну, с дєтскага возраста начіналі памагать. То пасті скатіну якую, то шо ще, то траву рвалі да вазілі.
− Ну як ви думаєтє, це для тога, шоб дєтєй привчіть да работи, чі патаму шо нєкаму больше била рабить?
Н.Г.: Нада била пріучать да работи дєтєй. Таді школи нє очєнь то.
− В общєм то, як воспітаніє трудалюбія, так?
Н.Г.: Да.
− А у вашей сєм’є, ну сєм’я ваша була бєдна, значіть, навєрнає, не було в вас пріслугі?
Н.Г.: Із чога? Самі булі пріслуга.
− От ви самі були в прислугах. Раскажіть, які атнашенія билі мєжду хазяєнам і наймитам?
Н.Г.: Плахіє.
− Хазяєва плоха атносілісь, ругалі?
Н.Г.: Ругалі.
− Работать нада було, рабіть багата, довга?
Н.Г.: Да. Работать нада було.
− Час не апрєдєлявся рабочій?
Н.Г.: Нє-є-є. Як впрявся. Рабі ат тємна да тємна. ???
− А кагда ви нанімаліся, так хто апрєдєляв цену − ви чі хазяїн?
Н.Г.: Та, я ж апрєдєлалась.
− Не було так, шо хазяїн не саглашався?
Н.Г.: Саглашався, патаму шо знає, шо савсєм же дєшева.
− Ви апрєдєлялі малую цену?
Н.Г.: Да, шоб пражить толькі.
− А на якій термін нанімалісь?
Н.Г.: На год.
− Ну от було у вас сває хазяйство, патом в калхоз забралі всю зємлю. А атнашенія в сєм’є, то ж ви жилі в адной хатє, патом сталі жить каждий в сваєй хатє, паразбріліся, разбіліся на сваї сєм’ї. Якіє атнашенія билі мєжду вамі, мєжду сьострамі й братамі, харошиє?
Н.Г.: Очєнь харошиє. Очєнь харошиє билі в нас атнашенія з братамі й сьострамі.
− А булі в сєлє люді, в каторих паганиє атнашенія булі?
Н.Г.: Іще склокі, брат і сєстра, двоє, і не мірятся, ніщо не паділят.
− А яка причіна в аснавном була?
Н.Г.: Може, адне багатше, друге біднішеє. Чи то забрали больше, а ти мєньший, патаму. Так було.
− І послє таго, як забралі в калхоз, всє сталі члєнамі калхоза у вашей сєм’є?
Н.Г.: Да.
− Всє пашлі в калхоз?
Н.Г.: Да, всє пашлі в калхоз.
− Автарітєт глави сєм’ї. Ви вже в це время були замужем, так па-прєжнєму аставася главою в сєм’є хазяїн?
Н.Г.: Он аставався хазяїн, канєшна, а как же.
− Всьо врємя главой сєм’ї був хазяін?
Н.Г.: Да.
− А ваши то дєті не рабилі в калхозє, а от сасєдскіє, там, може, хто сірати, кому нє за кєм було пражить, рана вани пашлі в калхоз?
Н.Г.: Пашлі рана в калхоз, патаму шо не було у ніх ні батьков, ні матак, трєба ж було где-то рабить. Ну калхоз їм патом хаткі пастроїв.
− От ви вишлі замуж у вєліку сєм’ю і булі маладою нєвєсткаю там, і, канєшна, ви там булі самаю мєншаю, і всєм падчінялісь, так чи ні?
Н.Г.: Да, да.
− А ізмєнілась такє атнашеніє, ну, напрімєр, уже трохі ви пажилі, сталі вас больше уважать, больше власті вам у сєм’є сталі давать, чі так сама, як і в самам началє?
Н.Г.: Нє, мєня паважалі усєгда, патаму шо я усім падчінялась.
− І всім гаділі?
Н.Г.: Да, всім гаділа. І мєня любілі у сєм’є там.
− А уже в вашей сєм’є, от ваш чєлавєк, як він да вас атносівся? Чі імєлі ви права в сваєй сєм’є, чі маглі ви єму там пратіварєчіть, сваю думку висказать?
Н.Г.: Я ні протів кого не виступала, як він скаже, так і було.
− В общем, па-старіннаму жена падчінялась мужу?
Н.Г.: Да-да. Каже муж так, значіть так.
− А от вспомніть, чі, кагда калєктівізация була, всє с радастью йшлі в калхоз, чі каго-та заставлялі якімісь мєтадамі, чі там тим, шо забіралі шо-нібуть в його, чі як, якімісь другімі, шоб заставіть чєлавєка пайті в калхоз?
Н.Г.: Усє нє йшлі па-харошему сагласію у калхоз. Забиралі, забиралі всьо, шо в їх було, якіє клункі, які найшов, все забірали, заставлялі ідти в калхоз, уйті хатєлі. Мала такіх було, шо хатєлі йті у калхоз.
− Ну от ви зразу пашлі в калхоз? Ваша сєм’я?
Н.Г.: Не сразу.
− А в яком гаду?
Н.Г.: У тридцать четвьортам.
− Так це тоже ви думалі, чі йті, чі нє йті, чі це муж нє хатєл ідті?
Н.Г.: Муж нє хатєл ідті в калхоз ???, пака нє забралі в нас із поля нашего вражаю, шо ми єго пажали, і самі пастанавили капиці, забрали в нас уражай весь, таді ми пашлі в калхоз.
− А єслі хто не пашов у калхоз, як вани зараблялі на жизнь, нє знаєтє, нє наблюдалі ви? Ну тє, хто імєл зємлю, там жилі на зємлє, а хто мала зємлі, і нє пашол в калхоз, нє було у вашому сєлі такіх?
Н.Г.: Такіх нє було.
− Калєктівізацію в сєлє сваї праводілі, чі прієжжалі із горада?
Н.Г.: Прієжжалі. І сваї билі на помочь. Із горада прієжжалі.
− А хто був жорстокіший − чі сваї, чі чужиє?
Н.Г.: Абоє равниє.
− Равниє? А хто ваші копи забрав з поля?
Н.Г.: Ми нє бачілі.
− Даже не бачілі?
Н.Г.: Да. Калі забралі й хто забрав.
− А як платілі в калхозє?
Н.Г.: Як платілі? Нічога не платілі.
− На трудадєнь багата давалі в нашем калхозє?
Н.Г.: Давалі всяк − па 200 грам якого-нібуть жита і всяке па 300, калі скільки приходілась. Плітілі дьошева.
− А на прадукти, на то, шоб прапітатся ви на свайом хазяйствє виращівалі всьо, і піталісь цим?
Н.Г.: Канєшна, канєшна.
− А шоб купіть адьожу, обув були в вас гроши?
Н.Г.: На шо було, на шо не було, як було, так і одівались. Одєвалісь плоха.
− Ну, єслі не було грошей купіть, напрімєр, адьожу, ви самі шо-нібуть вирабляли, ткали там, шили?
Н.Г.: Да, пралі, ткалі рубашкі для мужей, ета, штани палатняні красіва пашиєм і всьо такє. ???, шоб і нітка, шоб і…
− Сарочкі шилі?
Н.Г.: Сарочкі шилі, і в то одєвалісь.
− А було в сєлє, такє практікавалі, шо, напрімєр, той, у каго є прадукти, так помєнял на адьожу? Шоб взял сєбє прадукти, дал вам адьожу, такога не було?
Н.Г.: Булі, булі, ще сколька було! Мєнялі прадукти у другіх всякаї всячіни.
− Хароша адьожа?
Н.Г.: Да.
− А ви нікому не давалі сваю виробленую вамі там адьожу, чі палатно за прадукти?
Н.Г.: Нє було лішнєва нічога, для сєбя толькі.
− Вот кагда ви рабілі в калхозє, нармальним явлєнієм було кража в калгоспє? Украсть у калгоспє було грєх, чі не грєх?
Н.Г.: Спачатку ніхто не крав.
− Нє кралі? А кагда сталі красти?
Н.Г.: А сталі красти, я не знаю, з якого там года пачалі красті.
− Ну ще да вайни?
Н.Г.: Канєшна да вайни.
− Ну і в общем то, як да такіх людєй атносілісь, каториє кралі? Нармальна, нє щіталі їх ворамі, як раньше воров вабще та нє уважалі?
Н.Г.: Як на кога падивітся. Кого помілують, а кого накажуть.
− Ну це начальства?
Н.Г.: Да.
− А люді? От ваши сасєді, напрімєр. От ви, напрімєр, там шось укралі, чі асуділа б вас ваша сасєдка?
Н.Г.: Асуділа.
− А сама б украла?
Н.Г.: Сама б украла й асуділа.
− Ну, а як же це панімать?
Н.Г.: От так і панімать. Сама украде, а другога асудіть.
− А єслі лавілі за кражу, начальства лавіло, того, хто шось украде в калгоспі, так сільна наказивалі?
Н.Г.: Ну, то трудадні зималі. Чім же їх наказивать? Вже ж так не сажалі ж куда-нібуть па тюрьмах. Трудадні зимуть.
− Ну це як украдє?
Н.Г.: Да, а як у баби маглі украсть.
− А ви нє думаєтє, от кагда-нібуть у калхознікав, каториє труділісь у калхозє, щіталі, шо трєба їм туда хадіть, вани балєлі душой за то, шоб калхоз був хароший, шоб там усьо била харашо, шоб калхоз був багатий? Чі вани хаділі так − толька на работу хаділі, як у чужоє хазяйства?
Н.Г.: Отак і хаділі, як у чужоє хазяйства. Патаму шо начальства само шо хатєла рабіло. То у каго ж була там радасть таді да той работи, шоб було в калхозє харашо? Шоб у начальства було лучше толькі?
− Ваабще ви думаєтє, шо врядлі у каво-нібудь душа балєла за калхоз?
Н.Г.: Ай, канєшна, це толькі знаєш, як може балєть душа… атчіпного, пагаваріть.
− А, толькі шоб разказать?
Н.Г.: Да, да.
− Такий вапрос. Як атносіліся да панятія такога “тває”, “наше”, “ваше”, “їхнє” да калєктівізациї, і як патом, уже от послє вайни? Напрімєр, ви щіталі, шо сває ета сває, а чужоє брать нєльзя, так?
Н.Г.: Так.
− А послє вайни нє наблюдалі ви такова, шо сталі атнасітся да чужога, як да сваго, шо сталі больше красть і у калхозє, і даже у сваїх сасєдєй? Ілі такоє била всьо врємя?
Н.Г.: Такеє прадалжалась усє врємя.
− І у людєй тоже кралі?
Н.Г.: Канєшна кралі, а чо ж.
− А кагда сільнєє бандітізм, вот еті кражи булі да вайни, чі послє вайни, в 40-50-х гадах?
Н.Г.: Було і до вайни, і послє вайни.
− А от у ваших батьков було десь 3 гектара зємлі, ви казалі, до 3-х гєктарав. Як би ви були маладшой, ви б хатєлі сейчас імєть такоє хазяйства, столька зємлі?
Н.Г.: Да нє.
− А агарод?
Н.Г.: Да патаму шо на зємлі тоже рабить важка. І малодшим.
− Ви щитаєтє, шо уже б нє впоралісь?
Н.Г.: Да.
− А для ваших батьков зємля була, навєрнає, найбольшей ценнастью, як ви щітаєтє?
Н.Г.: Ну канєшна, любому чєлавєку таді була зємля ценнастью щіталась. Самає главнає − зємля!
− І для вас?
Н.Г.: Да.
− А тєпєрь?
Н.Г.: А тєпєрь я даражу сваїм гародам, шо в мене є гарод, і хватіть.
− Больше вам нє нада?
Н.Г.: Да.
− Кагда у калгоспє ще ви булі, дак булі встрєчі там якієсь, чі вибари, абєзатєльна нада було туда хадіть, чі можна було й нє хадіть?
Н.Г.: Можна було нє хадіть.
− Нє наказивалі за то, шо нє пріходілі?
Н.Г.: Нє, нє, нє наказивалі.
− А хто в сєлє бил главнай людінай, галавною асобаю?
Н.Г.: Стараста.
− Оце був адін чєлавєк, чі ще в йога памощніки були?
Н.Г.: Були памощніки.
− А ви нє помнітє, яку роль іграв в сєлє поп, сєльскій стараста, церковний стараста? Це булі уважаємиє люді?
Н.Г.: Канєшна, уважаємиє люді булі.
− Да сєльскага старасти абращалісь са всємі вапросамі?
Н.Г.: Да, да. Са всємі вапросамі да сєльскага старасти.
− Усє сєляні?
Н.Г.: Да.
− А церковний шо рєшал?
Н.Г.: А церковний рєшал па церковнаму дєлу.
− Сєльскій па сєльскому, церковний па церковнаму був главний?
Н.Г.: Да.
− А ви нє помнітє, рєшалісь вапроси сєльскай жизні на якіх-нєбуть зборах, сходках, нє помнітє такога?
Н.Г.: Булі збори. Називалася зборня.
− Зборня?
Н.Г.: Да.
− А ви нє бувалі на такіх?
Н.Г.: Нє, не була я на такіх зборнях.
− І нє помнітє, як вани праходили?
Н.Г.: Шо вани там рєшалі − нє знаю.
− А сабіралісь вани в апрєдєльоннам якомсь мєстє?
Н.Г.: Ну, в яку-нібуть хату.
− Так це магла буть хата старасти? Чи це спіціальна хата?
Н.Г.: Ну, спєціальної не було. Або старасти, або якого-нібуть памощніка ще старасти.
− А женщіни пріглашалісь на такіє зборні?
Н.Г.: Да.
− А ви нє знаєтє, нє помнітє всє члєни от такой зборні, каториє хаділі, імєлі адінакаває права голасу? Напрімєр, єслі за шо-нібуть галасують, і адін чєлавєк нє хочет за це галасавать, такі чі з їм щіталась, якшо це був багатир, і чі щіталась, як це був бєдняк?
Н.Г.: Та, вани не щіталися із тим чєлавєкам.
− А хто в сєлє імєл автарітєт, кромє сєльскага старасти, папа, церковнага старасти? Нє помнітє такіх людєй, чєм вани отлічалісь, єслі імєлі автарітєт у сєлі?
Н.Г.: Такіх я не знаю, шоб такіє билі.
− Ну, а напрімєр, щітаєтє ви, шо це нармальна було такоє в сєлє, шо багатий хазяїн большим автарітєтам пользовався, чєм бєдний?
Н.Г.: Так було.
− І це щіталося, атнасились да цього нармальна, шо це так і далжно буть?
Н.Г.: Да, да.
− А багато було таких крєпких хазяєв у вашом сєлє?
Н.Г.: Да, велікіх багата було.
− А у ніх билі вєлікіє сєм’ї?
Н.Г.: Булі вєлікіє сєм’ї, канєшна. Ого, ще й якіє.
− А яке хазяйство вважалась вєлікім? Сколька там зємлі було, шоб його щіталі, шо це вєлікає хазяйства?
Н.Г.: Ну, як зємлі було, то багатий.
− Прімєрна па сколька?
Н.Г.: Я знаю, ну гектарав там па пятнадцать і па сколькі у ніх було зємлі.
− А хто щітався бєдняком?
Н.Г.: У кога зємлі нє було.
− Савсім не було?
Н.Г.: Да такіх не було, шоб савсім не було. Трошки, да було.
− В общем, оце як ваша сєм’я, так да бідняків атносилась, да трьох гектарав?
Н.Г.: Да.
− А бєднякі, сєрєднякі і багатирі вани мєжду сабою абщалісь, чі гуртавалісь бєднякі з бєднякамі, багачі з багачами?
Н.Г.: Бальшинство так було. Канєшна, бєднякі к бєднякам, багатирі з бєднякамі нє хатєлі.
− Ну всьо-такі, єслі приходилось, вани абщалісь?
Н.Г.: Ну єслі, дак канєшна абщалісь.
− А радічатся?
Н.Г.: Нє.
− Нє хатєлі радічатся?
Н.Г.: Нє.
− Ну от ви ж вишлі замуж в сєм’ю, в общем т, ну в аснавном болєє багату, чім ваша була?
Н.Г.: Ну, трошкі, канєшна, багатша була сєм’я, чєм я була в сваго батька.
− І ваш хазяїн, ваш муж був середнячком, десь так, да?
Н.Г.: Да, да.
− А його родичі, його брати?
Н.Г.: А його родичів, дядьків було багато.
− Ну як от ваша сім’я, які атнашенія були вже із його родичамі больш багатимі?
Н.Г.: Да не було ніяких.
− Нє хатєлі ані радічаться?
Н.Г.: Да, нє хатєлі.
− Нє щіталі вас за родічку?
Н.Г.: Нє.
− А ва врємя калєктівізациї хто в сєлє був главним чєлавєкам, каторий праводив калєктівізацию, і автарітєт сабі тут імєв?
Н.Г.: Примак. Прієжжав аткуда, я не знаю, чі з горада, чі адкудась з села. ???
− Так он був адін, чі в нього були ще памощніки?
Н.Г.: Були памощніки.
− А хто це був − мєсниє, чі з їм прієжжалі?
Н.Г.: Мєсниє билі.
− Так вани були, в аснавном, бєдниє, чі всякіє?
Н.Г.: Бєдниє, бєдниє булі.
− Ну, в сєлє па прєжнєму ж був і поп, і церковний стараста, і сєльскій стараста, послє калєктівізации булі вани? Чі церкву закрилі?
Н.Г.: Церкву… Церква була закрита таді вже.
− Так шо уже автарітєта циї люді в сєлє нє імєлі?
Н.Г.: Да. Да.
− Вєрнєє, може, імєлі, но маглі єво праявіть?
Н.Г.: Канєшна.
− А кагда уже калгосп тут саздався, дак висший орган сєльскай власті, то ви казалі зборня була, а ва врємя калхоза?
Н.Г.: Сабраніє.
− Сабраніє?
Н.Г.: Да.
− Збори, да?
Н.Г.: Да.
− У вас, в Масанах, збори звалі, чі сабраніє?
Н.Г.: Да. Сабраніє.
− Сабраніє? А як вани праходілі, туда всіх сабіралі, обьявлялі якась, чі заганялі, па хатах?
Н.Г.: Аб’являлі, заганять, нє заганялі, аб’являлі, шоб ішлі на збори.
− А где сабіралісь?
Н.Г.: Та в якой-нібуть хатє.
− І женщін тоже пріглашалі?
Н.Г.: Пріглашалі всіх. Ну, булі женщіни тоже такіє актівісткі, шо памагалі.
− Так шо женщіни послє калєктівізації вже нєкатариє заімєлі права?
Н.Г.: Да.
− Відвінулісь у начальства?
Н.Г.: В автарітєтє булі вже, памагалі тєм всім.
− Хто арганізовивал калєктівізацію?
Н.Г.: Да-да-да.
− Ну, а хто уже, кагда калхоз саздався, так хто був болєє автарітєтним чєлавєкам у сєлє? Ну кагда калхоз уже создан, єсть чєлавєк, каторий за всьо атвєчає в калгоспі, так же? Навєрна ж галава?
Н.Г.: Галава, канєшна галава.
− Ва врємя калєктівізациї, уже кагда калхози арганізавалісь, хто щітался бєдняком? В калхоз паступілі, всє палучілі адінакава калічєства зємлі, ну, навєрна ж, билі разниє люді − хтось жил лучше, хтось хуже?
Н.Г.: Так як було раньше, хто був багатший, бідніший, так ано так і прадлілася.
− А ат чого це завісєло? Зємля то адінакава була.
Н.Г.: Зємля адінакава те, шо нада було разжится ат таго, шо він має адінакаву зємлю.
− А як да них атносілісь, так як і раньше, чі с уважєнієм?
Н.Г.: А тож, хто там їх уважав тих бєдних?
− І нє сачувствавалі?
Н.Г.: Нє.
− А бєднякі, сєрєднякі, багатирі, каториє папалі патом у калхози, ані прадалжалі также мєжду сабою гуртаватся? А нє гуртаватся, напрімєр, бєднякі з сєрєднякамі?
Н.Г.: Ані булі такіє, шо толька сєбє глядєлі, а нє бєдняков.
− А бєднякі мєжду сабой гуртавалісь?
Н.Г.: Разниє билі. Гуртавалісь, нє гуртавалісь.
− Мєжду сабою часта абщалісь?
Н.Г.: Ну, абщалісь…
− Чі толька на работє?
Н.Г.: С кєм нада було, абщалісь.
− А як радічаліся? Напрімєр, в куми там бралі, на свадьбу пріглашалі? Чі старалісь багатих прігласіть, чі хоть і бєдних?
Н.Г.: Чєлавєкав звалі толькі багатиє, і бєдниє, а звалі.
− Радічалісь, в общем?
Н.Г.: Ага.
− А чужиє люді у сєлє булі прі владє? Напрімєр, прєдсєдатєля калхоза вибіралі із сєльскіх, чі булі чужиє?
Н.Г.: Прієжжалі чужиє булі, бальшинство чужиє.
− А аткуда вани булі, нє знаєтє? Чі з горада, чі з другіх сьол?
Н.Г.: Були голави всякі. З горада, навєрна, булі.
− А селяни з такімі от чужимі галавами, вани абщаліся, стараліся з їмі радічатся?
Н.Г.: Так хіба ж голави з усіми радічаются?
− А з кім?
Н.Г.: Голави радічаются са сваїми тільки такімі, як самі. Всєгда було такє.
− Ну, такіє, як самі. В сєлє, напрімєр є галава, ну он толька адін, такого, як он, нєма.
Н.Г.: Так єго нє всє ???.
− А хто був для його лучший?
Н.Г.: Багатший да лучший. А бєдний худший.
− Значіт, багатших он видвігав?
Н.Г.: Да.
− І на сабранії їх прінімалі уже, брігадір, напрімєр?
Н.Г.: Да. Там уже які-нібуть начальнічкі.
− Експресивна культура. От ви в моладасті, да уже в зрєлам возрастє, спєвалі харашо. А як називались голоси, кагда ви співали хорам?
Н.Г.: Я одтягала, астальниє всє басавалі.
− Ну а назви галасов не було ніяких?
Н.Г.: Я їх нє знаю, як називалі.
− Це вєрхній голас − це проста було названіє, шо це адтягає?
Н.Г.: Да.
− А на сколькі галасов спєвалі в сєлє?
Н.Г.: На два.
− А було таке, шо, напрімєр, пєрвий і другій голас на два голаси спєвають? Як бачиться, на два кажеться. Навєрна ж був перший і другий? Чи все-таки не було в названіях?
Н.Г.: Названія так не називалі. А називалі галаса: я, дапустім, адтягич, одтягую, а астальниє басують. А басують уже як, хто може, зливаються галаса.
− Ну там же не було так, шоб абязатєльна, тії шо басують, должні співать точнісінько адінакава? Там, навєрна, можна ж було варіанти разниє?
Н.Г.: Нє-нє, адінакава басавалі всьо врємя. А як хто мог, шоб було красіва.
− Шоб зливалісь?
Н.Г.: Да.
− Шоб не тянув увєрх або уніз?
Н.Г.: Нє-нє. Шоб не тянулі.
− На всіх кутках у сєлє співали на столька галасов, на два галаси?
Н.Г.: Да.
− А якій куток щітався, як ви дєвавалі, самим лучшим у пєснях?
Н.Г.: Шлях.
− На Шляху лучше всєх спєвалі?
Н.Г.: Да.
− А було таке, шо, напрімєр, от ви адтягаєте, а вас просять на другий куток, шоб ви туди прийшли спєвать, не було такого?
Н.Г.: Нє, такого не було.
− Не було перехода?
Н.Г.: Нє.
− А канкуренция між кутками у пєснях була? От на Шляху спєвають, а на сєлє пачули і сталі спєвать, і стараются переспєвать.
Н.Г.: Нє, нікагда такога не було, шоб на сєло тєх, шо на Шліху, переспєвалі. Там на Шляху всєгда спєвали красівєє, лучше, а на сєло пєрше. Нє було такіх спєвунов.
− Ну, а канкурєнция чувствовалась такая? От буває, шо на храм саберутся там нєдалєка кала церкви десь, на виганє, станут спєвать дєвчата із Шляху. Нє сабіралісь на другом канце вігана дєвчата з сєла, шоб пєрєспєвать?
Н.Г.: Нє, нє сабіралісь. В то врємя всє вмєстє пєлі.
− Канкурєнциї між куткамі в пєснях не було?
Н.Г.: Нє.
− А жєнщіни у Масанах булі такіє, якіх щіталі самимі лучшимі спєвачкамі?
Н.Г.: Ну, счіталіся, булі самі лучші спєвачкі. І я була спєвачка хароша. І сєстра в мене була прийомна, тоже спєвала красіва, харашо.
− Люді, каториє щіталі ацих спєвачок лучшимі спєвачкамі, їх нє пріглашалі на свадьби спєвать, напрімєр, толькі за то, шо ані харашо спєвають? Нє звалі їх на свадьби?
Н.Г.: Нє, нє звалі.
− І нічога їм за це нє давалі, да?
Н.Г.: Нє, да проста од сваєй ахоти спєвалі для души, вєсєлілісь.
− І це ви дєвавалі, а кагда уже ви вишлі замуж, уже калєктівізация прашла, спєвалі на сєлі ще?
Н.Г.: Та спачатку трохі памавчалі, а патом вже спєвалі. І йдуть і на поле спєвають, і з поля спєвають, всьо врємя спєвають.
− А у Масанах були вечорниці, чи пасвєткі, чі як звалісь, от кагда сабіраліся дєвчата із хлопцями гулять?
Н.Г.: На ігрища ж хаділі таді.
− На ігрища, це ж ігрища булі лєтам чі зімою?
Н.Г.: Зімою.
− Зімою називалась це ігрища?
Н.Г.: Ігрища. Нанімали хату хлопци, і сходілісь, і гуляли там зімою. А лєтам ??? та сядем десь гуляєм, спєваєм.
− А от я чула слово такоє в Масанах: “вєчоркі”.
Н.Г.: Вєчоркі − то калісь, калісь хаділі на вєчоркі. Я дєвувала, так уже мала на вечоркі хаділі.
− Ну вабще-то кагда-то давно вечоркі булі?
Н.Г.: Булі, булі.
− І називалісь вани імєнна так − вєчоркі?
Н.Г.: Да.
− Нє вечорниці, ні дасвєткі?
Н.Г.: Вєчоркі, вєчоркі. Сходілісь сьостри такіє возраст такіє, всєгда вєчоркі булі.
− От хлопци нанімалі хату, і сабіралісь зімою там у тую хату гулять, і шо там рабілі?
Н.Г.: Нанімалі якого-нібуть музиканта, спєвалі ж і танцєвалі, ігрище називалось.
− А не було ні закусок ніяких?
Н.Г.: Не було, цього не було. Цього не було, просто так. У святиє вечера хаділі толькі гулять. В суботу, в неділю ще там у празніки, а там в такіє дні не хаділі, калі папало.
− А уже послє тога, як калєктівізация прашла, уже калхози арганізаваліся, нє помнітє ви, прадалжалі такіє ігріща хлопци нанімать?
Н.Г.: Нє, не було вже.
− Не було?
Н.Г.: Нє.
− А чого так? Чі запрєщалі, чі проста…?
Н.Г.: Ніхто хату цю не здавав…
− Не здавалі хату?
Н.Г.: … на ігрища. Таді бєгом здавалі хату на ігрище.
− У сєлє не було такіх спєциалізаций женскіх, напрімєр, шо як свадьба там, чі ще якесь вєлікає сабитіє, шо треба багата нагатовить, шоб звалі яку-нібуть женщіну кухарку, шоб от вана була автарітєтнаю кухаркаю, і єйо пріглашалі усюди гатовіцца?
Н.Г.: Такіх нє знаю. На каждой свадьбе всєгда каравайніца.
− Ну то панятна.
Н.Г.: Була. А кухаркі такої не було, шоб звалі. Навіщо її?
− Ну, напрімєр, на свадьбу адна хазяйка нє нагатовіцца?
Н.Г.: Ну да.
− Їй же памагають родичі, чі атдєльна пріглашонний чєлавєк?
Н.Г.: Ніхто не приглашає, а родічі памагають.
− А на похаранах не було у Масанах такога, шоб, напрімєр, звалі галасільніц, шоб вани плакали за пакойнікам?
Н.Г.: Не було, не знаю.
− А хто плакав за пакойнікам?
Н.Г.: Сродствєннікі.
− Сродствєннікі. І вани шо, слава якісь там гаварілі, наче прімавки?
Н.Г.: Ну, канєшна ж, прігалашують шо-нібуть шось там, свою всяку абіду, всяку жаласть.
− Пріказувалі?
Н.Г.: Пріказувалі, да.
− Це називається прігалашувать?
Н.Г.: Да.
− Ваша свадьба була у 1925-м гаду, і ви, навєрна, помнітє, які інструмєнти ігралі на вашей свадьбє?
Н.Г.: Гармошка іграла.
− А раньше?
Н.Г.: Барабан іще ж був.
− Гармошка й барабан?
Н.Г.: Да.
− А раньше, от іще кагда ваші батьки, може, дівувалі, може, ви чулі, чі хто разказував, тагда якіє інструмєнти ігралі на свадьбах?
Н.Г.: Батьков я не знаю, а сестьор знаю, шо булі скріпкі.
− Так адна скріпка чі двє?
Н.Г.: Адна була скріпка.
− І всьо, больше нічого?
Н.Г.: Больше нічого.
− А ви не знаєтє, як зараблялі музиканти, от ви нє помнітє, чім платілі музикантам: грашима, чі чімсь, чі рушниками?
Н.Г.: Ну таді я вже ж нє знаю, як булі скріпкі, чім їм платілі, а кали ж уже маю ???, то хлопци платілі. А чім вани платілі?
− Так хлопци платілі за ігріща?
Н.Г.: За ігріща. А, за свадьбу?
− За свадьбу?
Н.Г.: А за свадьбу ж платілі ета женіх. Грашима.
− Грашима платіл?
Н.Г.: Да.
− Ну, а єслі музикант от іграє на свадьбі, тоже гарманіст, напрімєр, так його пріглашают за стол, чі єму дают з сабою там напої і єду?
Н.Г.: Нє, ну за стол пріглашают тоже, да. Обєдать там і всьо.
− А уже малада єму нічога не дарить?
Н.Г.: Нє, нє.
− А ви нє знаєтє от, як учілісь іграть? Напрімєр, той гарманіст, так чі он сам учівся, чі був ще старший який-нібуть гарманіст, у катораго он учівся?
Н.Г.: Ну, ані ж учатся ат старшаго, чі там младші учать їх.
− А в Масанах ви нє помнітє, хто у вас іграв на свадьбє?
Н.Г.: Та в нас не було гарманістав ніяких у Масанах. Шоб пашов на свадьбу іграть, не було такіх.
− А аткуда пріглашалі?
Н.Г.: С другіх сьол. От, дапустім, я ішла замуж, так із Дєснянкі був гарманіст, іграв свадьбу маю. Знакомий був маєму чолавєку хароший, він іграв свадьбу.
− Він ще був маладий?
Н.Г.: Вже не маладий.
− А не було у нас, у Масанах, ну раз не було гарманіста, не було й ансамбля ніякага, шоб цела сєм’я там іграла?
Н.Г.: Не було цього, нічого не було.
− А в Масанах був шинок?
Н.Г.: Шинка не знаю. Шинка не знаю, не було.
− А ви нє помнітє, вам не расказувалі, шо паблізасті нідє не було?
Н.Г.: Казалі, шо був шинок.
− А гдє?
Н.Г.: Там гдєсь у том, десь у кружку.
− У кружку прямо пад лєсам?
Н.Г.: Єсть там десь був.
− Ну ви вже це нє помнітє?
Н.Г.: Нє, ну казалі, шо був шинок.
− А нє казалі, там у шинку музиканти ігралі?
Н.Г.: Не знаю.
− І от, може, старшиє сьостри ваши тагда расказивалі, напрімєр. Єслі їхня свадьба була, дак чі вана була на даму, чі, може, у шинку празнавалі?
Н.Г.: Сьостри маї?
− Да. Нічого не було, не помните?
Н.Г.: На даму свадьба була.
− Ну, в їх тагда може вани там чули, вани ж старшиє за вас, може вани чули шо?
Н.Г.: Не чулі, не казалі, не разказувалі. Це ж кались мій батька расказував, шо був шинок, а так.
− Так ви ще того шинка не помнітє?
Н.Г.: Нє-нє, не помню. Так казалі стариє люді, шо був кались шинок там, я не знаю.
− А от у 20-х гадах у Масанах був якій-нібуть дом, ну тіпа клуба, ще да калєктівізациї? Чі то вже послє калєктівізациї?
Н.Г.: Не було, не було.
− А в 30-х гадах?
Н.Г.: В 30-х тоже не було.
− А у Палажки?
Н.Г.: Дак то вже якій год?
− Да вайни був клуб у Масанах, да вайни? Нє помнітє, шо бил в нас клуб у хатє разкуркуленого, там жилі його дочка з дєтьми, а да вайни наче б то такі, хата така, і там сабіраліся ж збори разниє. Так може да вайни вано було?
Н.Г.: Було.
− А нє помнітє, там хто-нібуть спєвав, іграв у клубє в том?
Н.Г.: Ігралі, спєвалі. Маладьож сабіралась, гулялі, спєвалі, ігралі.
− А послє вайни ви хаділі у клуб?
Н.Г.: Ні, не хаділа я в клуб.
− Нікагда?
Н.Г.: Нікагда.
− А може хаділі?
Н.Г.: Я хаділа толькі, кали там праводілі спєктаклі які-нібуть, так я хаділа в клуб.
− Драматічний кружок був у клубє?
Н.Г.: Да.
− Це уже послє вайни?
Н.Г.: Угу.
− А нє помнітє, в яком гаду клуб цей закрили?
Н.Г.: От цього я вже й не помню, не знаю.
− Ну це не так давно, гадов двадцать, навєрна?
Н.Г.: Може й двадцать, нє знаю.
− Ви нє знаєтє, якіє пєсні ігралі у клубє у 30-х гадах?
Н.Г.: Нє знаю.
− А може знаєтє, шо рукавадітєль якийсь там був у клубє, каторий учіл іграть?
Н.Г.: Тоже нє знаю.
− А нє помнітє, іграла музика там, чі кружок драматічєскій виступал, на якіє празднікі, чі кагда завгодна?
Н.Г.: Тільки на празднікі.
− А якіє це булі празднікі: чі релігіозниє, чі савєцкіє?
Н.Г.: Релігіозниє.
− Може, на релігіозниє то були трохи раньше? Ані проста мєняются. Може, всьо-такі на савєцкіє празднікі гурткі виступалі?
Н.Г.: Нє знаю.
Старці. А старцов ви бачілі, кагда ще маладой були?
Н.Г.: Бачіла.
− А гдє ви бачілі?
Н.Г.: Бачіла багата на базарі сідєлі, стаяло пад церкваю.
− Вани грали чі співали?
Н.Г.: Каториє спєвали тольки, а каториє і грали шось, не знаю, шо то було в їх.
− Так вани абична іграли пад церкваю?
Н.Г.: Та пад церкваю і ще десь ???
− А на базарах?
Н.Г.: На базарах вани не сиділи.
− А на ярмарках не бачили?
Н.Г.: Бачіла.
− А ви бачіли старцов толькі такіх, каториє ігралі?
Н.Г.: Да.
− Це на ярмаркє?
Н.Г.: На ярмаркє.
− І спєвали, чі нє?
Н.Г.: Спєвали. Сідєв старець і кала нього мальчік сідєв, і ані вдвох спєвали.
− І гралі?
Н.Г.: І гралі.
− А старцов ви бачілі толькі мужчін, чі були і женщіни?
Н.Г.: І женщіни єсть старци.
− Ну, то шо вани єсть, то панятна, ну ви їх бачілі?
Н.Г.: Бачіла.
− І такіх, шо спєвають, чі нє?
Н.Г.: Спєвають ані, спєвають шо-нєбуть бажествєннає.
− Псалми, да?
Н.Г.: Да.
− Так ані на уліцах тоже спєвалі, чі пад церкваю?
Н.Г.: І на уліцах булі, спєвалі.
− А не приходилось вам бачіть старцов, каториє булі це сєм’я: чалавік із жінкаю, шоб вани разом хаділі?
Н.Г.: Такіх нє бачіла.
− А такіх старцов ви бачілі, каториє ігралі на кобзє, на лірє, на гармошкє? Ви знаєтє, шо це за інструмєнти?
Н.Г.: На гармошкє бачіла, а ліри нє бачіла, не знаю шо це.
− А на ярмаркє ви бачілі?
Н.Г.: Я не знаю, шо то в його було.
− А ми з вамі гаваріли, ви бачілі фатаграфії, і ми прішлі вивада, шо то ліра, да?
Н.Г.: Ну.
− Дак, а цього старца, шо ви бачілі на ярмаркє, пєсні ви помнітє, ви можетє єйо заспєвать, сейчас наспєвать?
Н.Г.: ???
− Заспєваєтє, шоб мєлодія запісалась.
Н.Г.: [cпіває]
Нашо мєня мать раділа, нашо мєня Бог саздал,
Каго я так любіла, таго мнє Бог нє дал.
Всє пташкі-канарєйкі так жалабна пают,
І нас с табою, мілий, разлукє прєдают.
− Ну хватіт, мєлодія запісана. Старци, каторих ви бачілі, вани були всє незрячімі, сліпимі? Чі бачілі такіх?
Н.Г.: Н, булі слєпиє старци, і сліпіє − разниє.
− А в Масанах були старці?
Н.Г.: Житєлі?
− Да, шоб вани в Масанах жилі й старцавалі?
Н.Г.: Нє, не було такіх.
− А от як сім’я наша, ваша, люді в сєлі вабщє атносілісь да старцов? Чі з пренебрєжєнієм, чі с уважєнієм? Чі щіталі за грєх абідєть?
Н.Г.: Їх прєвєтствавалі, старцов, дарілі, хто шо мог даріть їм. Адчінялі двєрі.
− А нє помнітє, там сєльскій савєт чі прєдсєдатєль, нє знаєтє такіх начальнікав сєльскіх, як вани атносілісь да старцов? Не зналі їх?
Н.Г.: Не знала.
− Нє помнітє такого?
Н.Г.: Не бачіла такого, шоб гналі?
− А якога паслєднєга старца ви помнітє такого ви запомнілі, шо послє тава ви їх нє бачілі тут у сєлє?
Н.Г.: Хаділ тут адін, так він бачів.
− Он спєвав?
Н.Г.: Он нє спєвав, а тільки разказував празникі, он зайде в хату, паразказує усі празникі, які калі будуть.
− А кагда ви помнітє он хаділ?
Н.Г.: Ой, нє помню уже, кагда он хаділ.
− Но крєпка давно?
Н.Г.: Давно, давно.
− А сколька єму тагда прімєрна було гадов?
Н.Г.: Я думаю пятдєсят.
− Ну, навєрно, його уже й нема?
Н.Г.: Може, й нема.
− Ну, це ж було уже послє вайни, кагда цей старець хадів у Масанах?
Н.Г.: Да. Він да вайни хадів ще.
− Хадів да вайни й послє вайни патом хадів?
Н.Г.: Да.
− А послє вайни вам не приходилась там на ярмарке гдє-нібуть бачіть старцов, шоб ігралі чі спєвалі?
Н.Г.: Не бачіла.
− Ну у вас послє вайни тоже ж був клуб? В вас не виступали бандуристи старци, каториє толька ігралі й спєвалі?
Н.Г.: Не було.
− У вашем сєлє, в Масанах церква була, скольки ви помнітє сєбє?
Н.Г.: Да, сколькі помню.
− Ну, от калі калєктівізация праходіла, помнітє ви казали, шо її закрилі?
Н.Г.: Да.
− А послє вайни вана дєйствавала, служилі в церкві?
Н.Г.: Послє вайни служилі, а патом апять же єйо закрилі.
− Ну, це вже й я помню. Це було, навєрна, в 1985-ом. А закрилі, закрилі в яком ета було гаду?
Н.Г.: Не знаю.
− Закрилі, навєрна, в началє 60-х, ілі в канцє 50-х церкву в сєлє. А от інтєрєсна, у нас пєвча всєгда була на похаранах?
Н.Г.: Була. Всєгда.
− А це були проста люді із сєла, каториє умєлі спєвать?
Н.Г.: Да-да-да.
− І спєвалі то, шо паложено па канонам церковним?
Н.Г.: Па канонах.
− На пахаранах?
Н.Г.: Канєшна спєвали.
− А хто імі рукаваділ?
Н.Г.: Як називається дяк?
− Дяк рукаваділ?
Н.Г.: Да.
− Це Петро? Послє вайни.
Н.Г.: Ще до Петра.
− Да Петра другой бил?
Н.Г.: А тоді був Петро.
− А закрилі нашу церкву це в, разрушилі в 1985-м гаду, па-моєму, уже развалілі?
А от нє помнітє ви, чі були в Масанах калядкі? Перед Раждєством спєвалі пєсні?
Н.Г.: Я не помню такого – калядак.
− А помнітє шо, щедровкі?
Н.Г.: Да. Щедровкі були.
− Щедровкі, сколькі помнітє, всьо врємя булі?
Н.Г.: Да.
− А було так, шоб запрєщалі там спєвать щедровкі, щедравать хадіть?
Н.Г.: Не було.
− Ніколи не було?
Н.Г.: Нє.
− От у 1925-м гаду ви віходілі замуж, свадьба була дуже довгой. А у 30-х гадах послє галадовкі нє помнітє, такіє самиє дліннє свадьби булі, чі сталі больш скромнимі?
Н.Г.: Такіє длінниє свадьби – як у мене багато ж було сродствєнніков багатих, усіх звалі на свадьбу. На свадьбу ж усіх треба пазвать.
− А патом ані перезивалі?
Н.Г.: Да. Всє чісто перезивалі.
− У 30-х гадах тоже так же сама бучна празнавалі свадьбу, да?
Н.Г.: Да, да.
− А нє помнітє ви, називалі їх “червонимі” весіллями, може, “краснимі” свадьбамі у 20-х гадах, кагда нє вєнчаліся, а камсамольци там женіліся, нє помнітє такога?
Н.Г.: Не було, нє знаю такога.
− Галасніше атвєчайтє. Ви помнітє от па вашему дєтству, усі родічі сабіралісь на свадьбу, всіх пріглашалі? Ну, дапустім, нє будєм вспамінать дєцтва, на вашу свадьбу всіх чиста родічєй пріглашалі?
Н.Г.: Усіх.
− І дальокіх, і блізкіх, і багатих, і бєдних?
Н.Г.: Да, да.
− А дєвчіну пєрєд свадьбай абєзатєльна сваталі?
Н.Г.: Канєшна сваталі, аякже.
− А хто були свати?
Н.Г.: А свати були женіховні які-нібуть брати нєженатиє, халастиє хаділі свати, такіє родічі тоже у свати йшлі.
− А прідане нєвєста гатовила?
Н.Г.: Каторая гатовіла, каторая нічога не прігатовіла, чім магла, тєм гатовила толькі бєдная нєвєста.
− А бєдная нєвєста, так шо вана гатовіла?
Н.Г.: Ну шо магла, шось небагата.
− Ну, рушникі далжни булі буть?
Н.Г.: Та хоть які-нібуть далжни булі буть, канєшна. Хоть якіє ледачєнькіє.
− А адьожу якую-нібуть?
Н.Г.: Канєшна. І адьожу так сама. Я ж па себє магу сказать, яке в мене шо було.
− А послє таго, як виходіт замуж, дівчина далжна була прінімать фамілію чалавіка? На фамілію чалавіка уже пєрєходіла?
Н.Г.: Ну тут уже распісуются, вже ж на чалавіка фамілію.
− Це було абєзатєльна, чі булі на вашей памяті ще тагда в 20-30-х гадах, шо не бралі фамілію чєлавіка, а на сваїй аставалісь?
Н.Г.: Не знаю такіх.
− А нє помнітє ви, були случаї, кагда жєнілісь мєжду сабой блізкіє родствєннікі? Напрімєр, дваюрадний брат і сєстра?
Н.Г.: Такіє було.
− Чі дядько й плємянніца?
Н.Г.: Такє було.
− Бувало?
Н.Г.: Да.
− А в 20-є годи хрєстілі дєтєй? От кагда, як ви вишлі замуж, раділась у вас дочка, крестілі?
Н.Г.: Крестілі ж.
− А кого вибіралі хрещенимі батькамі?
Н.Г.: ??? шукалі такіх людєй.
− Не абєзатєльна це булі родичі?
Н.Г.: Нє абєзатєльна.
− А помнітє ви у 20-30-х гадах разводи у сєльскіх сєм’ях бувалі?
Н.Г.: Нє помню.
− А у якіх случаях, напрімєр, чі чалавік, чі жонка маглі жєнітся другій раз? Бросіть жонку, напрімєр, якімсь чінам, і другога разу жєнітся?
Н.Г.: А я не знаю.
− Он не мог бросіть жінку, да? Такого ви нє помнітє, в старину такого не було?
Н.Г.: Не помню, не помню.
− А єслі ну вдавєц, напрімєр, жєнівся на женщіні, і у женщіни у той булі дєті, так чі абєзатєльна тії дєті далжни билі брать фамілію уже другага сваго батька?
Н.Г.: Ані нє бралі.
− Нє бралі?
Н.Г.: Нє.
− А як у сєлє ставілісь до дєтєй, каториє раділі дєвчата? Нє у сєм’є, нє в шлюбє, не замужем?
Н.Г.: Ну, як хто. Хто атнасівся харашо, а хто і плоха.
− А в аснавном? Абсуждалі?
Н.Г.: Абсуждалі, канєшна.
− А в Масанах не було дєтскага садка?
Н.Г.: Не було.
− Хто абязаний був даглядать старих батьков? З кім вани даживалі вєк?
Н.Г.: З сваїмі дєтьмі.
− Так це далжна була дочка, чі син, чі ???
Н.Г.: Дочка ілі син.
− А прєдпачтєніє атдавалась яке-небуть? Ну, напрімєр, є і син, і дочка, так батьки луччє аставаліся жилі із дачкою, чі із синам?
Н.Г.: Абична з синам аставалісь, патаму шо дочак атдавалі за двор, а з синами батькі аставаліся жить. Так із синамі ані праживалі.
− А гдє харанілі батьков, вабще памерлих родичав?
Н.Г.: На кладбіщі, де ж їх харанили?
− Послє смєрті батька, каму аставалась хазяйства?
Н.Г.: Сину, єслі з синам живє. А єслі сина нєма, шо з дачкою, значіт дачкі.
− А єслі з синам живе, а ще два сина за дваром, вани дєлілі як-нібуть це імущества?
Н.Г.: Вани тада, кагда вани атходілі, так батькі їм атдавали їхню частку. А на катором астаєця мєнший, то таді вже єму всє.
− А нову хату єслі строїлі, так памагалі родічі чі всє, чі хоч часть їх?
Н.Г.: Памагалі.
− Як це звалося?
Н.Г.: Толока.
− Так старалісь усє памагті, чі булі такіє, шо адказувалісь?
Н.Г.: Ну, може, каму нєльзя було, нє всє.
− А хлопци і дєвчата на сезонні заработкі куди-нібуть хаділі? Ну, напрімєр там на якую-нібуть работу на праізводства толькі зімою? Лєтам на зємлє рабилі, а зімой на якіє зарабаткі?
Н.Г.: Ну так раньше кались було, так якіє зарабаткі булі? Не було ж ніяких нігдє.
− Толькі в Мани хаділі?
Н.Г.: Да.
− А ваши родічі Ващенки чі Мовчани не бралі участіє в рєвалюциї чі в гражданскай вайнє? Нє помнітє?
Н.Г.: Нє помню, це треба падумать іще.
− Думайтє.
Н.Г.: Нє, не бралі.
− А чі не став хтось із наших родічєй партійним работнікам чі галавою калгоспу, чі прєдсєдатєлєм сєльсавєта?
Н.Г.: Ну брат мой бил толька сєкрєтарьом сєльсавєта.
− Обрядові пісні. От ви харашо спєваєтє, багата знаєтє пєсєн. А ад каго ви перенялі циє пєсні, цей спєв: чі ат бабушки, чі ат мами, чі ат дєвчат, ат сєльскіх?
Н.Г.: Проста я з дєцтва якась с уліци всє пєсні лавіла.
− Ну, значіт, ат дєвчат?
Н.Г.: Да.
− Ат старших, да?
Н.Г.: Да.
− А кагда больше гулялі на уліцах: чі да калгоспу, чі у 30-є годи? Тагда, кагда калгоспи вже сталі?
Н.Г.: Ну так я ж тагда уже нє хаділа гулять.
− Ну так може ви бачіли, чі помнітє, шо хаділі другіє?
Н.Г.: Ну, хаділі, канєшна, всєгда гулять.
− Ігрища ва врємя калгоспа тоже нє нанімалі?
Н.Г.: Нє.
− Толькі на уліцу хаділі?
Н.Г.: Да.
− Ви чули, як спєвають в акружающіх сьолах, от кагда хаділи пад Тройцу, чі пад який інший храм? Дак чули, як спєвали дівчата з тих сьол? Так вани спєвають так, як і у нас?
Н.Г.: Ну так сама, патаму шо я в дальокіє сьола нє хаділа, а в такіє блізкіє сваї, дак там сама спєвають.
− А у Масанах спєвалі веснянкі, русальниє, купальскіє пєсні? Свята цеє празнавалі?
Н.Г.: Я помню в дєцтвє ще бєгалі на лужкі да плєлі вєночкі з цвяточкав, а патом сонце зайде і клалі, гдє капуста, шоб капуста веліка расла і хароша.
− Так це на якій празднік?
Н.Г.: На русалкін.
− На русалкін?
Н.Г.: Да.
− А веснянкі, от, може, ви помнітє яку-нібуть веснянку, пєсню?
Н.Г.: Да я так в дєцтвє тоже падслухалась где хто − “Весна, весна, весняночка, де твая дачка паняначка? Там у садочку шиє сорочку, шовком та біллю собі і к весіллю”, а багато не знаю.
− Ну при вашей памяті, уже кагда ви дівували, кагда маладіцею булі, дак ціє празднікі уже нє празнавалісь, нє бачілі ви такога?
Н.Г.: Да ані всєгда празднуются всє празднікі русалкі.
− Толькі русалкі?
Н.Г.: Да.
− А веснянкі, шо то пєсню спєвалі?
Н.Г.: Веснянак…
− А купальскіє?
Н.Г.: Тоже нє було їх.
− А які із обрядових пєсєн вам больше нравятся: чі веснянки, чі щедрівки, чі, може, больше нравятся пісні пра любов?
Н.Г.: Щедрівки.
− Щедрівки нравятся?
Н.Г.: Да.
− А чого?
Н.Г.: Ну так ані такіє больше прастиє. А пра любов я не хочу їх, тих пєсєн.
− А чого?
Н.Г.: Ну так.
− А ви нє помнітє до тих обрядових пєсєн як начальства атносілась? Нє запрєщалі їх?
Н.Г.: Нє помню такіх пєсєн, шоб запрєщалі.
− А щедравать разрєшалі всєгда?
Н.Г.: Да.
− І в 30-є годи, кагда калхози абразавалісь?
Н.Г.: Да, нікагда нє запрєщалі щедравать.
− А не спєвалі ви калядак тагда, толька щедрівки?
Н.Г.: Нє, не спєвала.
− А в сєлє Масанах булі атдєльниє гурти, кагда щедравалі атдєльна шоб женщіни чі дівчата, атдєльна хлопци щедравать хаділі?
Н.Г.: Нє, хаділі толька атдєльна. Хлопци атдєльна, дєвчата атдєльна.
− Атдєльна дівчата, атдєльна хлопци. А вмєстє з дєвчатамі хлопци кагда спєвали, або там чалавік із жєнщінаю? У гастях?
Н.Г.: Да, в гастях.
− А на уліце хлопци спєвалі з дєвчатамі?
Н.Г.: Спєвалі.
− І на ігрищах?
Н.Г.: Да.
− Значіт, вабще мужчини і женщіни спєвали разом пєсні?
Н.Г.: Спєвалі.
− І це давня традіция, ви помнітє, шо і батькі ваші так спєвалі?
Н.Г.: Сколька я помню, то всєгда так спєвалі.
− А ви нє помнітє, тут нє спєвалі пєсєн, каториє називалі чумацкімі або казацкімі?
Н.Г.: Нє.
− А зараз пєсні вабще-та помнят больше толькі женщіни. Ви нє можете аб’ясніть, чего так?
Н.Г.: Цього не магу аб’яснить, чого толькі женщіни помнять.
− А от кагда спєвали хаділі щедравать, от гурт хлопцев, чі гурт дівчат, так чі сабіралісь проста і сасєді, і друз’я, чі це только з вашаї радини, з вашаї сєм’ї сабіралісь там атдєльна мужчини, атдєльна женщіни?
Н.Г.: Ну, нє абєзатєльна.
− Маглі бить і друз’я?
Н.Г.: І друз’я, і родичі.
− А частушкі у Масанах спєвали в 20-30-є, послєваєнниє годи?
Н.Г.: Не чула.
− Нє чулі?
Н.Г.: Нєа.
− Частушек? Ну, в послєваєнниє годи чули, навєрна? “Я частушкі вам пропєла”. Ви знаєте, что такоє частушкі?
Н.Г.: Нє знаю, шо такоє частушкі. Не чула, я на них не була.
− На їх не булі?
Н.Г.: Да.
− У 20-є годи їх не було, кагда ви гулялі?
Н.Г.: Да куда там, частушкі ще придумалі.
− І в 30-є не чули?
Н.Г.: Не чула.
− Ну, а послє вайни у клубі бувалі інагда, чі толька на спектаклі хаділі на драматічєскіє?
Н.Г.: Толькі хаділа, кагда шо-нібуть паказуют, хаділа. А так я нє хаділа.
− Ну вабщета у нас послє вайни частушкі булі. Я багата помню тих частушек на рускам язикє. А аткуда ані прішлі да нас, хто його знає?
Н.Г.: Нє знаю.
− Ну тут інтєрєсна щє адін вапрос виясніть − пад частушки танцєвалі, чі нє танцєвалі? Ну то вже я магу сказать, шо танцєвалі пад гармошку і частушкі. От такіє пєсні “Сірєнь галубая”, ви цю пєсню знаєте?
Н.Г.: Знаю.
− А “Сламлю я вєтку із вінаграда”?
Н.Г.: Знаю.
− А ви любітє іх?
Н.Г.: Люблю.
− А кагда ви їх пачули і ат кого? Нє помнітє?
Н.Г.: Не помню кагда я їх пачула, ну давно вже я їх чула й спєвала.
− Ну а вам ця пєсня больше нравится, чем, напрімєр щедрівки?
Н.Г.: Да канєшна, шо больше.
− А чого так?
Н.Г.: Да патаму, шо щедравать хадіть нє любіла.
− А чого?
Н.Г.: Нє хатєлася мнє асоба па дамам брадіть.
− Дак тож традіция давня.
Н.Г.: Ну так і шо? Нє нада хадіть.
− А на свадьбах ви кагда бивалі дак спєвалі?
Н.Г.: Спєвала.
− І свадєбниє пєсні спєвалі?
Н.Г.: Спєвала.
− А наше мєснає начальства не запрєщало спєвать на свадьбє свадєбниє пєсні?
Н.Г.: Нє.
− А у нас, нє помнітє, у клубє нікагда нє справлялі ніхто свадьби?
Н.Г.: Нє, в клубє нє справлялі.
− Ви знаєтє багата пєсєн. Ад кого ви їх больше всього перенялі? Ви казали, шо на вулиці багата. А ат родичів от яких-нібуть старших за возрастам багата пєсєн узналі?
Н.Г.: Я із дєцтва спєвать любіла і спєвала, і слухала, гдє спєвають. А вабще-то кагда хаділі на дєвчата, я трохі хаділа, як любіла спєвать пєсні. А патом, ще вишла замуж, так свєкар в мене був спєвущій, всякіє пєсні вмів спєвати, так і я спєвала з їм.
− Ад свекра багата навчилися, да?
Н.Г.: Да.
− А патом уже, кагда радіо паявилось, ви не виучували па радіо?
Н.Г.: Всі папереучувала.
− Толька старінниє, да?
Н.Г.: Да.
− Домашні промисли. У нас, в Масанах, були гончарі?
Н.Г.: Не було.
− Мова. Ви помнітє, в сєлє жилі толька украінци, чі були ще і другіє, прєставітєлі другіх нацианальнастєй?
Н.Г.: Не було.
− Палякі булі?
Н.Г.: Не було палякав.
− А рускіє?
Н.Г.: А рускіє тоже не булі.
− А хто ще був, кромє украінцев? Євреї були?
Н.Г.: Євреї були.
− А багата їх було?
Н.Г.: Двє сєм’ї.
− Сем’ї вєлікіє?
Н.Г.: Да, вєлікіє, канєшна. Якби було врємя, маглі б пащитать, сколька їх було в сєм’є.
− Да ну, нє нада. А ви у школі хаділі?
Н.Г.: Нє хаділа.
− І ви в общем то грамоти не вчились вабщє?
Н.Г.: Нє.
− А у церкві ви слухали пропавєді священніка, ви нє помнітє, на яком язикє он пропавєді чітал?
Н.Г.: На рускам.
− На рускам?
Н.Г.: Да.
− А от у нас ви гаварітє, шо жилі і євреї, у нашем сєлє. А як вани гаварилі, так як у нас усє гаварилі?
Н.Г.: Вани й так гаварилі, і па-своєму гаварілі ж.
− І на єврєйскам, да?
Н.Г.: Да.
− І так, як у нас?
Н.Г.: Так само, як ми гаварілі, так і ані.
− Не на чистій українській мові, а на діалекті нашем?
Н.Г.: Так само. Так сама гаварілі.
− А як ви думаєтє, у нас оце такій діалєкт у Масанах, шо тут і украінскіє, і рускіє слава, і бєларускіє слава. Чого це так случілось, чі того, шо ми мало вчілись, чі якаясь другая прічіна, це спаконвєку так було, сколька ви сєбє помнітє, шо такая мова в нас була?
Н.Г.: Споконвєку такая була, як тєпєрь у нас вабщє, в нашей сєм’є.
− В нашем сєлє?
Н.Г.: В нашем сєлє. А раньше так же всє гаварілі, разгавори другіє.
− І батьки ваші, і діди так гаварилі?
Н.Г.: Да.
− А у Масанах не було такіх маляров, каториє називалісь іще багамазамі, рісавалі ікони, картіни?
Н.Г.: Нє. Такіх не було в Масанах.
− А сколька ікон бувало в хатє в нашєм сєлє?
Н.Г.: Па разному було. Було і па четирє, і па п’ять, або трі, або двє.
− А так нє було, шоб це іканастас був?
Н.Г.: Було в каторих і так.
− Так це в багатших, чі?
Н.Г.: Больше в багамольних.
− А якіє це там булі образи? Хто там був ізображений?
Н.Г.: Ісус Христос, Батір Божа, Хтодосій.
− А Микола бував?
Н.Г.: Микола, святий Микола. А там названій вже багата.
− А як розвішувались ікони в хаті? Гдє ані вісєлі?
Н.Г.: Рабівся такій угалок, хата була адна, велика, рабівсь угалок такій ат акна да акна.
− А як он називався, нє знаєтє?
Н.Г.: Касінчік.
− Касінчік?
Н.Г.: Да. Так було там просто такім бугарком станавілі, а патом надєвалі палатєнце.
− А рушнікі абєзатєльна на ікони?
Н.Г.: Абєзатєльна рушнікі на іконє.
− А ви знаєтє, чого так це треба було рабіть?
Н.Г.: Ну, я нє знаю, це так я ще чула ат сваїх батьков, шо вани далжни стаять ікони і накритиє.
− А лампадка вєшалась кала ікон?
Н.Г.: Лампадки були раньше всєгда в кожній хаті булі. А патом пачали ісчезнуть лампадкі, не стала купить гдє.
− А ви можетє аб’ясніть пачєму так, шо вєшали лампадку?
Н.Г.: Празднікі встрєчалі, как засвєтіт лампадка, так у хатє вєсєлєй. Бачіш, шо празнік у хатє.
− А ікони кладуть у гроб пакойніку, ви нє можетє сказать, чого їх кладуть туда?
Н.Г.: Ну, навєрна патаму кладуть, шо он же хрещьонний. Хто бува не хрещьонний, то абєзатєльна ікону паставят.
− А єслі, напрімєр, в армію праважалі, чі куда-нібуть в дальнюю дарогу, дак с іконаю праважалі?
Н.Г.: Благаславлять.
− Іконаю благаславлялі?
Н.Г.: Да, благаславлялі і теперь тоже благаславляють.
− А нє було такога, ви нє помнітє, шо асобенна пачіталась яка-нібуть адна ікона, єйо називалі заступніцею?
Н.Г.: Єсть такая ікона тоже. Ну так Богоматєрь Заступніца усєрдная.
− Заступніца усєрдная?
Н.Г.: Да.
− А у вас такой ікони не було?
Н.Г.: Нє. В церкві була.
− А от чі бувало так, шо єслі до заступніци молятся, а ана не памагає, так шоб сєрдятся на тую ікону?
Н.Г.: Нада, шоб ана нє сєрділась, нада абращатся, молітся усєрдна.
− А нє помнітє, бивало так, шо у церкві, напрімєр, чі ви, чі ваші батьки особєнна усєрдна малілісь да якоїсь аднаї ікони, прасілі у єй помащі?
Н.Г.: Святая Божая Матєрь.
− Асобєнна, да?
Н.Г.: Да.
− А от такоє, может ходят такіє значіт перєкази, шо духі тих, хто вмер, живуть за іконастасам? В нас такога не було вєрування?
Н.Г.: Нє, нє знаю такога.
− А шо рабили з старими іконами, єслі ну ще дєрєвяниє кагда-та булі, єслі ані вже састарілісь, краска асипалась, шо з їми рабили?
Н.Г.: Ну гдесь же хранілі всьо врємя ікони тєє.
− А гдє їх хранілі?
Н.Г.: Где-нібуть в таком мєстє, шоб вани були там дастойна лєжать.
− А єслі пост або танци, чі гуляніє яке-нібуть було у хатє, нє счіталі грєхом це, шо танци цеє перед іконами, їх нє завєшувалі ікони нічим, нє закривалі, шо нєльзя?
Н.Г.: Нє спєвалі у пост, танцев не рабилі нікагда.
− А ваабще в пост ікони не закривалісь тоже?
Н.Г.: Нє.
− А кагда случалась, шо у хаті при іконах ругаліся, так нічога не гаварілі, той, хто там хатєв паміріть, хатєв прєкратіть ругань цую?
Н.Г.: Я нє магу сказать, патаму шо я так не чула, шоб так сільна в хатє при маїй памяті ругаліся, так не було такога.
− А дєтям нє кажуть, шо, як не слухаются, шо Бог бачить?
Н.Г.: Бозя буде свариться.
− Кажуть так, да?
Н.Г.: Да.
− Ну при сварках, навєрна, тоже можна було таке пачуть, шо?
Н.Г.: Канєшна, шо грех же, можна сказать було. Сказать, шо ти такий паднялісь?
− А за шо може святий, катораму молішся, сваго, таго, хто довго молітся, наказать чім-нібуть за якіє грєхі?
Н.Г.: Ну цього вже я не знаю.
− А каму треба малітся, шоб напрімєр, шоб збулося задумане, нє знаєтє, шоб дітя начало хадіть, якомусь атдєльнаму святому треба, нє помнітє такога?
Н.Г.: Абикнавєнним іконам нада малітся.
− Любой іконє?
Н.Г.: Да, яка єсть.
− А ви нє помнітє, у нас, в Масанах, були хресниє ходи с іконамі?
Н.Г.: Булі.
− А кагда ані булі? Не якій год, а чі на какіє празніки, чі па якомусь случаю?
Н.Г.: Ну, дапустім, на Григорія, патом вихаділі с іконаю па хатах, маліліся, хто зазивал да себе в хату, так с іконаю хаділі, насілі ікони. А патом іще виходіла процес на паля.
− А це кагда?
Н.Г.: А це тагда празднік Вазнєсєнія бивала.
− Ну да.
Н.Г.: Так на Вазнєсєнья виходілі на паля малілісь з працесам з усім. Там прігатавлялі стол в полє всє, шоб там можна била палажіть какіє кніжки, чі шо, чітать, і хаділі, дав Бог уражай, чі дащу довга не було, дак малілі Бога, шоб дощ пашол.
− А ви нє помнітє священніка, кагда-та закривалі церкву, так шо рабили з священнікамі цих церквєй?
Н.Г.: Знаю, шо висилалі їх, священнікав.
− Ви чулі, шо такє було, да?
Н.Г.: Да. Такє було.
− А от ми гаварілі пра кресниє ходи. Дак уже у 30-є годи вани праводились, чі ні? Кагда вже калєктівізація була.
Н.Г.: Нє, таді вже не праводились.
− Їх запрєщалі, чі проста нєкаму їх було сабірать?
Н.Г.: Запрєщалі вжє ходіть із церкви.
− А не було в нас такого панятія, як “червона паска”?
Н.Г.: Такого не знаю, не було прі мєнє.
− А нє запрєщалі сабірать гроші на церкву?
Н.Г.: Нє.
− Ви газєти не чіталі, поетаму тут трудна на вапрос атвєтіть. А ви нє помнітє, як закривалась наша церква?
Н.Г.: Пачєму не помню? Закривал, прієжжал, патом закрилісь вани замкамі.
− Так із горада прієжжал?
Н.Г.: Да. Хто зна хто он, откуда он прієжжал, нє сваї ж тут сєляні всє рабіли, а прієжжали. Звани пазнімали, замкі пазамикалі. А патом вже я…
− А ікони?
Н.Г.: Ікони згрузілі на машину да кудись павєзлі. І харухви, і всє вигрузілі.
− А селяни нічого не сказали нікому?
Н.Г.: Селяни питалісь сказать, дак каторих пазабиралі да дєржалі їх там, дапрашувалі сільна.
− Ну в общем, нє пєрємаглі ані владу?
Н.Г.: Да нє, ніхто нє мог. У мене сєстра пашла, кагда звани знімалі, патом там що згружалі, так ана пашла там виступать перед їми, так єйо забралі да зачінілі сутак на троє, там уже і дапрашивалі єйо сільна.
− Так, а куди єйо забралі ви нє знаєтє?
Н.Г.: Ну кудась у міліцію, куда оні єйо забралі, нє знаю.
− А названіє такє, як НКВД ви помнітє?
Н.Г.: Помню.
− Так, може, це туда єйо забралі?
Н.Г.: Може й в НКВД єйо забралі. Патом єшо тут адну жєнщіну тоже забіралі. Нєльзя біла нічєго сказать, бо сейчас забіралі із сабою разам у машину.
− Так це було тагда, кагда закривалі церкву в 30-є годи?
Н.Г.: Да.
− А от кагда єйо закрилі другий раз, це уже в 50-є?
Н.Г.: Другий раз закрилі, патаму шо уже ж був стараста Петро занімав, ??? звать, і карову заберем, і то зробим, багата чего зробим, шоб разпісались. Ну от і баба разпісалась ???
− Уже цей раз ніхто не хадів, нічого нє запрєщав?
Н.Г.: Уєхалі, пагрузіліся, чіста ніхто нє падходіт, патаму шо нєльзя, дак шо ж мені рабить було, як ані єйо пазвалі, сказали, шо й карову заберуть і парася заберуть, так я разписалась. А баба такая тємнавата, так ана распісалась, да і всє.
