Затирка Марія Семенівна, 1915 р. н.

Фільтри

Секція архіву

Усна історія

 

Вид музики

—

 

Жанри

—

 

Інструменти

—

 

Теми

Релігія

Музика

Колективізація

…

 

Професійна діяльність

бухгалтер

селяни

 

Збирачі

Антоніна Палагнюк

 

Теґи

самоврядування

весілля

магічні практики

свята

 

 Затирка Марія Семенівна, 1915 р. н.,

с. Антонівка Томашпільського району Вінницької області

Інтерв’ю провела Антоніна Палагнюк, 1993

 

⎯ Якого року ви?

М.С.: П’ятнадцятого.

⎯ 1915 рік? Марія Семенівна, а яка була у вас сім’я?

М.С.: У нас сім’я була… Нас п’ятеро (…).

⎯ Скільки було братів, скільки сестер?

М.С.: Дві сестри було.

⎯ Так. А яке ваше було дівоче прізвище, фамілія дівоча?

М.С.: Як шо прозивалися на мене чи як?

⎯ А казали ше по-вуличному, прозивалися на вас чи як? Як казали по-вуличному?

М.С.: Так, на мене казали Маруха.

⎯ Маруха. Так і тепер?

М.С.: Так і до ниньки Маруха.

⎯ Маруха.

М.С.: Ну, це не прізвисько.

⎯ Ну, так називали…

М.С.: Так називали, шо це Маруха.

⎯ Так.

М.С.: І мої сестри тоже, вона 25-го року, і тоже Маруха. І ти знаєш, оця Марухів не було більше(…), то я одна була Маруха. Поняла?

⎯ Да.

М.С.: (…) граються, а дівка приходила (…) «Маруха!». Я знаю шо то, я йду (…), ніхто не йшов (…).

⎯ Так, так. Гарною були дівкою?

М.С.: Ну, так не такою ж.

⎯ (Сміється)

М.С.: (…) мала до чорта…

⎯ Так?

М.С.: І всьо, і мій батько був такі во…

⎯ Хазяїн, да?

М.С.: Батько був (…), він гроші платив, він бухгалтером був.

⎯ Аааа… А яка була фамілія у вас, дівоча?

М.С.: Шишлова. Шишлов, Шишлов-а.

⎯ Так, а ваша була Шишлова?

М.С.: Шишлова.

⎯ Це якась чужа була фамілія, батько був не з цих місць, так?

М.С.: (…) був, батько мого батька був десь якийсь, звідкись, я знаю (…). Це я не знаю.

⎯ А яка була фамілія вашої мами?

М.С.: Донумські.

⎯ А звали її?

М.С.: Донумські. А звали її (…).

⎯ Так? А бабку пам’ятаєте, як звали бабку вашу?

М.С.: Не знаю як.

⎯ Не знаєте, да? А діда?

М.С.: А діда я не знаю. А по батькові… Тоже.

⎯ Тоже не пам’ятаєте? Так, а як називався куток де жила ваша сім’я? Як по-вуличному казали?

М.С.: (…).

⎯ Так, а як ще називалися кутки в селі?

М.С.: Ну (…), то Причепівка, то кут щитався, то то… Богданівка, (…).

⎯ Чи вся ваша сім’я жила в одній хаті?

М.С.: В одній хаті. (…) і вигнали з хати (…), батько ішов…

⎯ В якому році?

М.С.: В тридцять третьому. (…), а після обіду вигнали тата з хати, бо в мого тата хата була ⎯ не хата, а дворо́к, поняла?

⎯ Да…

М.С.: Такий, гарний. Погріб і всьо, хата, хата на пенях, (…) було чотири комнати і два (…) на дві половини. Дом був, дом був! Дуже хата була важна, і ту хату забрали під колгосп і там була (…). Всьо. Як зробилося нема колгоспу, то (…) мою старшу сестру. А тато це, він не хотів цього. Бо це комсомолець, (…).

⎯ Не хотів його?

М.С.: Не хотів його. Нічого робив (…), як ту велику хату перенесли на колгосп і построїли там комору з татовой хати і до нинькі! Забрали, дуже бляха була хороша на хаті, забрали бляху, забрали вікна, і вікна там поставили, до ниньки комора там (…). І мені дали сємсят тисяч грошей, заплатили.

⎯ Це за то, шо забрали?

М.С.: Да. І забрали корову, забрали коней, забрали стодола була така здорова, кам’яна така, сарай був такий здоровецький ⎯ чисто всьо забрали. Розкуркулили. І так, шо було в хаті. Не було ж такі ось ці ⎯ у тата була хороша мебель у хаті.

⎯ А тата куди? Заслали чи ні?

М.С.: А тата не заслали нікуда, а тато пішов в Томашпіль (…). І тато тоже мій (…) президенти було і тато їздив тоже, визивали тата на цево, ну таким…

⎯ Депутат, да?

М.С.: Да-да-да, так, як депутат, а то тоже (…) такий якийсь…

⎯ (…) простий, да?

М.С.: Да.

⎯ Він не селянин був, а він був на освіту, да?

М.С.: На освіту.

⎯ А що він закінчував не знаєте?

М.С.: А я шо знаю, шо він (…) класи закінчив, то вже мав освіту. А зараз треба і цеї (…).

⎯ Так. То батько ваш був бухгалтером, економістом?

М.С.: Да, да. Був він добрий, добрий грамотний (…).

⎯ А мама ваша де робила?

М.С.: Де робила? А мама була, як сказати? Була попова, диякона дочка. Їй було шість… Шість було дівок, а два було брати.

⎯ Так?

М.С.: І так, шо ті дівки повидавалися, а ті два брати були попами, понімаєш?

⎯ Ага.

М.С.: А дід не був попом. А був дияконом дід. І так п’ять дівок віддав, (…). А саму меншу сказав, шо: «Я тебе не благословлю! А я тебе даю на службу Богу. Щоб ти була в церкві, коло брата роби. Брат попом, а ти щоб коло нього служила, на службу Богу».

⎯ І так віддав?

М.С.: І так віддав. І так зробилося, (…) попів забирати, забрали їх в Ростов-на-Дону, забирали цих попів. І там була якась (…), тих попів всіх (…), там їх розстріляли.

⎯ І так ця ваша… Тітка, да?

М.С.: Це була тітка.

⎯ Як її звали?

М.С.: Дарина.

⎯ Дарина?

М.С.: Ця тітка, так вона лишилася. І вигнали (…) жінка. То їх дві лишилися, а їх вислали. (…), а вони мали сина, і тому сину не давали вчитися, бо (…). Шо робиться (…), до брата рідного (…), він сам з Горинчинця.

⎯ Так?

М.С.: Забирають цього сина їхнього, перевели на чужую фамілію і віддають вчитися.

⎯ Усиновив його?

М.С.: Усиновив. І віддав його вчитися. Він вивчився, і пото́му (…) став воєнним (…), ця мама і ця тітка. То вони десь там були, (…) го́роді, я знаю, де, шо. Бо то ж, шо я, мала була.

⎯ А, і від хлопчика то скрили, чий він син?

М.С.: Ну да, скрили, аякже.

⎯ Він був малесенький?

М.С.: Він був… Який малесенький, такий, шо йому в школу треба. Це шо, вони скрили, шо це не їхній син (…).

⎯ Але чи сам хлопчик знав де його батьки?

М.С.: А чо ж не знав?

⎯ Знав?

М.С.: Конешно, знав, він вже хотів учитися, то й не пускали, не приймали його (…). І так вони (…) почули, шо там воєнний, і шо чисто десь там вони були, десь казали, не знаю як там було (…). Розказували, бо сама я не знаю. І шо робиться? Почули, шо там він воєнний (…) якось…

⎯ Побачити?

М.С.: Побачити, знаєте. (…) і побачили, і він тоді був уже… Уже він найшов квартиру чи купив, чи як там того… Уже він там, поселилися на квартирі, де він, його жінка, його жінка ця, за воєнного не схотіла, щоб вони (…). І він так їм усьо помагав (…), і так він, довго не був (…).

⎯ (…) і тітка?

М.С.: І тітка, да.

⎯ Тітка. А тітка, вона служила коло церкви, то вона своєї сім’ї не мала?

М.С.: (…).

⎯ Так?

М.С.: А він сказав шо: «Не благословлю!»

⎯ Я поняла, да.

М.С.: (…).

⎯ Так, це вашої мами сестра була?

М.С.: Сестра. Сама менша.

⎯ І не знаєте як її доля склалася?

М.С.: Не знаю, де вона тоді…

⎯ Ясно. А хто у вашій сім’ї був главою? Батько чи мати? Хто був головнішим в сім’ї?

М.С.: Батько.

⎯ Він розпоряджався грішми?

М.С.: Ну а шо ж.

⎯ А пам’ятаєте скільки було гектарів землі у батька?

М.С.: Три.

⎯ А скільки у його брата чи в його сестри?

М.С.: Не знаю, (…).

⎯ А худобу мали?

М.С.: Мали, а шо ж.

⎯ А що мали?

М.С.: Корови́ були, коні мали, воли мали, всьо мали.

⎯ Так. А чим займалися ваші батьки? Що вони садили там, в себе на полі?

М.С.: А шо садили? Сіяли пшеницю, жито, бараболю, кукурудзу ⎯ всьо.

⎯ Так. Чи продавали вони щось на ярмарку?

М.С.: Що на ярмарку? Худобу продавали, продавали свині, продавали там це, п’яте, десяте…

⎯ Марія Семенівна, чи ви пам’ятаєте скільки, наприклад, у ті роки треба було дати, щоб купити поросятко чи коня?

М.С.: Та тоді мало зовсім.

⎯ Мало? Ви пам’ятаєте скільки?

М.С.: Ну, вісімдесят рублів, шістдесят рублів, а поросятко за двадцять рублів купити. І всьо.

⎯ Так? А, наприклад черевики скільки коштували?

М.С.: А черевики, диви, в магазинах черевики по тридцять шість рублів. Скороходи щиталися. Хороші черевики були, да. Одіяло (…), то мені брат оце (…) в тридцять третім році, то купив мені там. Він був, брат мій, він був бригадиром заводу в Томашполі, він тоже був такий, (…) він був, розкрадалися оці кооперації (…) заводське (…).

⎯ Шерстяне, да?

М.С.: Да, да.

⎯ Угу. Марія Семенівна, чи був у ваших батьків фруктовий сад?

М.С.: Був.

⎯ А до якого розряду власників належала ваша сім’я до колективізації? Як на них казали? Хазяї чи це були середні, чи були… Хазяї?

М.С.: Хазяї.

⎯ Хазяї, так? Чи мала ваша сім’я у селі авторитет? Чи приходили до батька щось порадитись?

М.С.: (…).

⎯ Так?

М.С.: Да, всьо добрий, комусь шось треба написати чи шо…

⎯ Так-так. Він був грамотний?

М.С.: Він грамотний був, да.

⎯ Як звали його?

М.С.: Ну, то… Семен Іванович.

⎯ Які, як ви були ще маленькою, то які роботи виконували маленькі діти? По хазяйству.

М.С.: Ну, то ми всі роботи виконували, ми знали почистити під худобою, ми знали їсти дати (…) бралися і сапали (…).

⎯ Як ви дивитесь, скільки було років, як ви вже робили на городі?

М.С.: На городі дванадцять.

⎯ Ви вже…

М.С.: Ви що! Я ходила даже на буряки, (…) кругом буряки. (…) не хотять, не приймають, бо ти ж мала, куди тебе приймати? То я ходила, мій двоюрідний брат бригадиром був, то й каже мені: «(…) тоже діти хотять іти на буряки». Він каже: «Я тобі дам рядки, але ти ж ховайся!» А потом я вже стала на рядки, (…) «Сховайся, ⎯ каже, ⎯ бо всім скаже: “Чого він їй дав рядки, а нам не дає?”». Вже плачуть ці діти, не знаю що робиться!

⎯ Так…

М.С.: Я, чуть десь сховаюся, я (…).

⎯ Чи було тоді так, що в хазяйстві жінка мала свою роботу, а чоловік свою роботу? Які це були роботи?

М.С.: Була чоловіча робота…

⎯ Так.

М.С.: (…) таке, де стати, що чоловіча, треба, а жінка має по хаті.

⎯ По хаті?

М.С.: Так.

⎯ Так що, можна сказати, на вулиці і по хазяйству робив чоловік, а в хаті жінка?

М.С.: Жінка.

⎯ А чи було так, що жінка мусила виконувати чоловічу роботу, а чоловік жіночу?

М.С.: А як я лишилася, убили чоловіка ⎯ лишилося троє дітей!

⎯ Де вбили чоловіка?

М.С.: На фронті. (…) три хлопчики лишилися. То якої я роботи не виконувала! Ану, ти мені скажи, і це вони були, і зараз ці мої діти, (…). Ну я не буду (…), старший, то бідний. Бідний. Чого бідний, (…) і у нього третя жінка. Жив з первой жінкой ⎯ чось вона казилася, бісилася. Розвівся. Взяв другу жінку ⎯ убилася, машина (…). Взяв третю ⎯ (…) до мене не хоче прийти. Рік уже (…). Отак. То я всю роботу виконувала. Чого я не робила. Я наносилася каністрі́в желіза, (…) книжки, всьо. А ці (…) діти (…) горілку продавати, (…). Вони вже мають, ці сини мої, вони вже мають онуки, дітей вже мають. Діти, всьо, онуки. (…) не курать і не п’ють, щоби… (…). Вип’ють як треба (…), то мій середющий син, то він такий, не знає (…) дід якийсь ворожив. Я прихожу ⎯ в Томашполі сидить дід, (…).

⎯ Так?

М.С.: В нього є книжка така, груба книжка, і в тій книжці (…) подивилася через голову ⎯ бачу (…). Я там вже розпродала (…), приходила, він сидить. Не було нікого коло нього. Я тако стала, а він не дивиться на мене — він же не баче, то й так. (…), а він начав розказувати. (…) я кажу: «А я хочу спитати вас чи вернеться мій чоловік із фронту, чи не вернеться?» А він тоді каже до мене: «Не вернеться». (…) «Не вернеться і не жди. Він не вернеться». А він мав оце… Три (…): «У вас одна, ⎯ каже, ⎯ дитина, вона отак чи буде начальником, чи буде при начальстві, чи шо. Но він буде, ⎯ каже, ⎯ (…) чоловіком».

(…)

⎯ Що ви робили, що вам прийшлося робити?

М.С.: Мені?

⎯ Скільки вам було років як ви лишилися вдовицею?

М.С.: Двадцять вісім.

⎯ Молоденька. І більше ви заміж не вийшли?

М.С.: Нє. (…), а теща була це (…) чи шо це було (…), шоб я не (…). Куда ж я здамся? Куди і як (…) здамся, як тий на руках, а тий (…), то я здамся? А це хто буде (…) тато?

⎯ Скільки ви з чоловіком прожили?

М.С.: Десять років. Всьо.

⎯ І всьо. І всьо життя самі тепер?

М.С.: Сама. Все життя сама.

⎯ То вам прийшлося тоже і за чоловіка робити і за жінку?

М.С.: Ну. За всьо робила. За всьо робила і всьо. Але діти (…).

⎯ Як звати ваших синів?

М.С.: Іван старший, другий Серьожа, третій Семьон.

⎯ Так, як чоловіка, так, як і батька назвали сина? Марія Семенівна, ви кажете що у батька було таке їх хазяйство, чи була у вашій сім’ї прислуга, наймити?

М.С.: Не було.

⎯ Не було?

М.С.: Нє. Не було.

⎯ Ви не знаєте…

М.С.: Ми самі всьо помагали шо треба, ми були самі вдома…

⎯ Про колгоспи. Чи всі пішли в колгосп у вашому селі чи ні?

М.С.: Ні. Мій батько не пішов в колгосп.

⎯ І як…

М.С.: Як його мали розкуркулити, то він не пішов в колгосп.

⎯ Хто це розкуркулював? Чи це були сільські люди, чи чужі?

М.С.: Сільські! Які, хто, (…) хати, туто жили. Тата (…) і тут, я пішла, тоже вигнали з хати. (…) тоже не йшов в колгосп і всьо. І хто вигнали з хати? Сусіди! (…), а мала чоловіка — тягнуть, чуюсь, тягнуть за руки з хати, хто тягне (…).

⎯ Такі погані були?

М.С.: (…) ото жалко, і плаче, зі свої хати виганяють. (…) не пустили. Три місяці він сидів отут у хаті, а потом пустили. І всьо (…) хоче мати. Вже голова сільради! Сказав що: «Віддай же ж ключ!» (…).

⎯ Так знущався?

М.С.: Так знущався. Шо…

⎯ Чи ви пам’ятаєте яка фамілія у тих людей була? Що це вони так робили?

М.С.: Та чо не пам’ятаю?

⎯ Ану, які?

М.С.: Сташко Кіріло, Дармовіс Петро, Широмєта Антін, Спекулянт Яків, то чо це я не помню?

⎯ Ви їх нікому не…

М.С.: Нема нікого. Нікого нема.

⎯ Але вони знущалися над людьми?

М.С.: Ну, канешно знущалися. А шо ж. Так я (…), а калитку я відмикала ключом. А баба ця, варила борщ у (…). Баба зварила той борщ у (…), та й забула, за хати вийшли то й… А самі ми ночували в коморі, вище хати була комора.

⎯ Угу.

М.С.: Тут ми ночували в коморі, ми (…) біля себе, куди ми підемо (…) до хати. То та баба варила борщ, усьо. Ми пішли через дорогу до, до брата, чоловічого брата. А йти звідти ми почули, хто (…). Ми туди вертаємся та й кажу до баби, шо хтось є, каже (…) та баба є. Вже входим до хати, два ⎯ Шаромєта і Кирило Сташко витягнули цей борщ і (…) воно ж то нема, чуєш? І постіль була (…) тако не стояла, а в цю сторону, це назад переробили вже в ту сторону. А вони посідали оба тако на припічок, а (…) нема. А баба до нього питає: «Бач, Антон, як харашо ⎯ (…) той борщ».

⎯ Да.

М.С.: (…) дуже хороший той борщ. Своїм, сусідам.

⎯ Да?

М.С.: Своїм, сусідам…

⎯ Які були люди, да?

М.С.: Ой, да…

⎯ Я ще хотіла вас спитати, а були в селі такі люди, що їх висилали?

М.С.: Були такі люди.

⎯ Чи пам’ятаєте ви як їх були фамілії? Скільки людей вислали з села?

М.С.: Вислали… Одарчук Тимо́фій, Тайничук Антін, Безсмертиний Тимо́фій. Позабувала. Вислали, не знаю…

⎯ Ну, скільки, як ви думаєте? Скільки людей, чоловік п’ять чи шість, чи більше?

М.С.: Ні, не більше.

⎯ Не більше, да?

М.С.: Не більше.

⎯ Які це були роки?

М.С.: Які роки?

⎯ Угу.

М.С.: Тридцять третій рік, тридцять четвертий рік, це такі були.

⎯ Угу. І чи вони потом повернулися в село, чи вже не повернулися?

М.С.: Ніт.

⎯ Ніхто не повернувся?

М.С.: Нє.

⎯ Десь вони пропали?

М.С.: Пропали.

⎯ Угу.

М.С.: (…), що це всіх туди, з тими попами, всіх… (…) розкуркулили (…).

⎯ Розстріляли?

М.С.: Розстріляли (…).

⎯ А чи ви пам’ятаєте, Марія Семенівна, що тоді отримували в колгоспі, яка була плата?

М.С.: Яка плата!? Що плата!? Тут (…) ті, підписували облігації, так. (…), а якби взяла? То це мій сусід наймається, чи якусь курку, чи шо, продайте та й (…). Така оплата.

⎯ Як ви пам’ятаєте, чи щось могли тоді люди виробляти дома? Бо гроші, не було за що купити одежину, що люди виробляли дома?

М.С.: Ой, що виробляли? Верстати…

⎯ Так?

М.С.: Що виробляли на верстатах: полотно робили, сорочки шили з цього полотна, білили полотно. По подвір’ю чи на долина́х на траві, на (…) білиться то полотно, з того полотна шиють. А я не шила хлопчикам штани із цього полотна? Тоже шила. І сороченята…

⎯ Самі шили?

М.С.: Сама шила на машинці. Бо я не мала за шо купляти, де (…). Там була баба, то й каже мені (…). «Пошийте, ⎯ кажу, ⎯ мені штани», а вона каже: «Ти годна шити, твоя мама шила! (…) Сама ший!» А я кажу: «То я не годна». «Я тобі, прийдеш, я тобі дам крой, приший сама, бо в тебе три хлопці, то це багацько тобі треба».

⎯ Так, так.

М.С.: (…) взяла машинку, мамина була машинка. Сестра, та шо в Томашполі, взяла (…), каже там (…). Жінка кудись її (…) і продає, чужі якісь (…), хоч і 500 рублів (…). Ну шо я? Мала якісь порося, чи шо ⎯ продала. Пішла, купили ту машинку ⎯ до ниньки в мене та машинка! Їй наверно 200 років і до нині я на тій машинці шию.

⎯ Так?

М.С.: Да. Шо мені треба, я собі вшию. Пошила спідницю, хфартух ушию, кофточку шию, шо мені треба ⎯ всьо на машинці. І дітям шию. І онукам оно шила.

⎯ Ясно. Як ви пам’ятаєте, чи було тоді нормально красти з колгоспу? Чи крали тоді?

М.С.: Там не було шо красти, бо (…) крали, а я ж не буду красти. Бо мене спі́ймуть, то мене засудять.

⎯ Да.

М.С.: А в то время (…) сиділи по три роки.

⎯ А як це «сиділи за горілку»? Це ви просто не мали з чого жити, гнали горілку та й продавали?

М.С.: Продавала, а шо…

⎯ На базарі, так?

М.С.: Де на базарі? Дома продавала! (…), а мені треба продати, бо мені тоже гроші треба, нема звідки взяти.

⎯ Да.

М.С.: То я так (…) продавала і горілку продавала.

⎯ А де олій брали?

М.С.: А соняшник. (…) ходила по соняшником. (…) зимою запрягали в санки́ корову. Це Фрасина, спитайте, цим соняшником (…). То він тою коровою везе, а ми ззаді (…).

⎯ Таке життя було, да?

М.С.: Таке було життя (…).

⎯ Так. Марія Семенівна, чи Ви пам’ятаєте, ще до колективізації, хто був таким найголовнішим в селі? До кого люди приходили за порадою?

М.С.: То хто були, партійні такі, понімаєш (…).

⎯ Ні, як ще не було цих колгоспів, як ще партійних цих не було, то до кого? Чи, може, до старости, чи до батюшки, до попа, до кого йшли?

М.С.: Ні, були такі діди, вони сщиталися старости.

⎯ Так?

М.С.: То (…), ото староста.

⎯ О, ану розкажіть, якого ви памятаєте діда?

М.С.: Діда… Забула його фамілію… Бала́бух.

⎯ Балабух?

М.С.: Да, Балабух один дід був, а другий був Михайло. Балабух. Це там жалувався він чи шо, понімаєш, хтось на когось наривається чи шо, (…).

⎯ Такі були старші чолові́ки, да?

М.С.: Старі чолові́ки, да.

⎯ Чи це був один чоловік, чи це було скільки їх?

М.С.: Два чи три…

⎯ А як ви пам’ятаєте, де збиралися тоді люди, як це називалося? Сходка чи віче, чи рада? Якщо треба було що-небудь обсудити, де збиралися люди?

М.С.: Збиралися люди, як сказати… Ну, то не клуб, чи це вже забулася (…) отдєлали, обробили (…), то це там сход.

⎯ Сход?

М.С.: Сход.

⎯ Так?

М.С.: Сход людей.

⎯ А де збиралися, таке приміщення…?

М.С.: Приміщення. Да, приміщення. Велике (…). Це ж клуб був.

⎯ Так?

М.С.: Да. Це ж клуб.

⎯ Там збиралися, так?

М.С.: Да.

⎯ І чи там були жінки, чи самі чоловіки були?

М.С.: Ні, чоловіки.

⎯ Жінки там не могли бути?

М.С.: Жінки були бригадір, але (…).

⎯ За колгоспу?

М.С.: Бригадір (…), одна баба сказали шо тий (…).

⎯ Знаєте, чи були… Ви кажете, що деяких повисилали з вашого села, чи це були хазяї такі, скільки їх було?

М.С.: Ну, було людей багацько.

⎯ Так?

М.С.: Понімаєте? Було багато (…), вони ночували в полі, пшениця росла по столах, понімаєш? Вона (…) ніколи, вони ходили в цих гребінних штанах цих, і ті штани були така… Із (…) широка така була, подол, ті діди. І ночували в полі з худобою (…).

⎯ Це були такі трудящі?

М.С.: Трудящі ці діди були, з худобою. Вони мали ліс, вони мали дубів. Моя сестра як віддалася, то це мої сестри чоловік, він мав сто шістдесят дубів. І зрізали.

⎯ Ого… І продавав?

М.С.: Зрізав ці дуби, то мій тато вже щитався (…), то він дав десять чи більше дубів і тато ці всі… а пилками різали тоді, не було таке як тепер. Пилками різали, то різали більш як тиждень ці дуби. Порізали. То уклали, на сарай, де сарай був, де худоба, уклали (…). То шо, не забрав колгосп? Забрав всі ці, всі дошки забрав. Дубові такі дошки, такі гарні.

⎯ Як розкуркулили, да?

М.С.: Да.

⎯ Чи були в них великі сім’ї, в цих таких хазяїв?

М.С.: Було, було.

⎯ Було багато дітей?

М.С.: Ну, шо ж. Було.

⎯ Кого ви пам’ятаєте, що такий був хазяїн і в нього було багато дітей?

М.С.: Було чотири сини і була дочка. Це був… Криворік. Семен Криворік.

⎯ А хто вважався бідняком в селі?

М.С.: Бідняком? А бідні були (…).

⎯ Чи це були такі ледащі, що вони нічого не робили?

М.С.: Ні, не хотіли робити, то й були бідні.

⎯ Так?

М.С.: Да. Цей, що ночує у полі (…).

⎯ Чи були такі люди, що пили тоді?

М.С.: А шо, не пили?

⎯ Були?

М.С.: Ну, шо ж, дуракам (…) напився.

⎯ П’яниці такі були, так? Чи часто між собою збиралися, от, на ваші, до ваших батьків чи приходили в гості? Родичі, там брати, сестри чи дядьки ?

М.С.: Ну, батько не любив (…).

⎯ Не любив?

М.С.: Не любив, (…).

⎯ Так?

М.С.: Не любив (…), а вже як празник, (…) на підності такім, чарочки малесенькі, шо там (…). А він каже, це був з Томашполя, і каже (…) «…мені п’яного не треба».

⎯ Не любив він п’яних, да?

М.С.: Нє-нє-нє. А хлопці ішли до хати, (…)цигарку не закурить (…), під козирьочок.

⎯ Так? Поважали?

М.С.: Поважали, і боялися.

⎯ Марія Семенівна, а ще трошки про ваше дівування. Як ви дівували, то як називалися голоси? Як співали, дівчата казали перший-другий голос чи верхній-нижній голос? Як у вас?

М.С.: Бас.

⎯ Так?

М.С.: Тенор.

⎯ Так.

М.С.: Альт. Ді́сконт. Чотири.

⎯ Чотири голоси?

М.С.: Я із дванадцяти років, я співала в церкві. І я читаю до ниньки (…).

⎯ Ці книжки, так?

М.С.: Книжки. То як умирають чи шо, то я йду, читаю.

⎯ Ааа… Так вас запрошують, да?

М.С.: Да, да.

⎯ Ага.

М.С.: Умерла ж Стефанія.

⎯ Так?

М.С.: Ця тітка, я читала в неї, як вона умерла, читала ⎯ було шість днів їй. І читала (…), не тільки (…) багацько, багацько читала. Багато! І до ниньки.

⎯ І тепер вас запрошують, да?

М.С.: І тепер запрошують, але я вже… Менше я йду, бо я не можу йти.

⎯ А ще хтось є такий, з жінок хто читає?

М.С.: А ті вмирали, це (…) лишилася, шо (…) городкі ці, щось вісімнадцять років, то вона вже перейшла сюди, в Антонівку, вона сама антонівська.

⎯ Так?

М.С.: То це, це вона і я, а було, наверное, душ шість чи вісім (…).

⎯ Чуєте, а ще як ви дівували, не в церкві, а так, на вулиці, збиралися співати?

М.С.: Аякже.

⎯ Як це називалося? Вечорниці чи досвітки?

М.С.: І співали, і танцювали, і музики грали…

⎯ А які музики в вас були?

М.С.: А які музики, скрипка й балабан, які музики…

⎯ Це сільські були хлопці?

М.С.: Сільські, а які ж, а шо ж? Гармошка…

⎯ Чи пам’ятаєте ви хто грав на скрипці, хто на барабані?

М.С.: Не знаю, (…).

⎯ Чи ви їх пам’ятаєте?

М.С.: Оцей Дмитрук, тато, грав на гармошці. (…) восьмого року був.

⎯ Яка була фамілія в нього?

М.С.: Мельник.

⎯ Мельник?

М.С.: Угу. Мельник Олекса.

⎯ А на скрипці хто грав?

М.С.: То я забула…

⎯ Забули, да? А які дівчата чи жінки вважалися найкращими співачками, як ви були молоді?

М.С.: Я тобі скажу, шо я так співала, шо най буде п’ять басів, і най буде тенарі, і всі (…) має буть…

⎯ Переспіває?

М.С.: Переспіваю.

⎯ А яким ви співали?

М.С.: Я співала дисконт (…).

⎯ Да? Це тяжко співати це?

М.С.: І я співала, оооо… Тут був такий критерій… А він сидів через річку від церкви тако… Прийде до церкви на Паску, там, чи на Різдво, то він там говорив шо (…) тоже здоровий такий дядько. «Я його, ⎯ каже, ⎯ чую що ти є». Я переспіваю всіх. І ще так, що це було піст чи шо, постити треба, це ж (…).

⎯ Так…

М.С.: І цілий день не їсти, щоб витягнути (…).

⎯ Тяжко це, да? Ви соблюдали пости?

М.С.: Я соб… А я цей рік що зробила, я туто в п’ятницю цілий день не їла, а це я думаю, ну, може я ото (…) і так я зробила, то я у п’ятницю, це п’ятниця Великодня, я не їла до восьми часов вечора. (…) в вісім часов вечора, порізала горошок, (…), бо хліба не хотіла брати в середу (…), то я спекла (…) і з’їла. Субота (…) я не мала часу (…).

⎯ Да, це дуже тяжко?

М.С.: Весь світ крутиться…

⎯ Це дуже тяжко…

М.С.: Да. (…) то лягла (…), нічо не робила. А як я тут мотаюся, так бігаю, так роблю (…) ноги покласти (…), не можу ніяк витягнути, я тако посідаю, тако (…), шоб я зачіпила, шоб протягнула (…).

⎯ Помагають вам діти вже, да?

М.С.: Ну, тепер (…) хтось помагає (…) двадцять дві душі дітей.

⎯ Це добре?

М.С.: Це добре. Дивися: три сини, три невістки, п’ятеро онук ⎯ усі подружені, і шість правнуків.

⎯ Ооооо…

М.С.: Двадцять двоє, а я двадцять третя.

⎯ Слава Богу!

М.С.: Да. Оце вони мали приїхати, щоб усі мали приїхати, то так. Цей, шо в Германії був, продав машину, бо він хоче в Германії взяти машину, цей шо він (…). Те ше бачила його, (…) який він гарний, який він розумний, він преподоватєлем зараз у тій академії.

⎯ Слава Богу.

 

⎯ Вони збиралися да? А вже заміжні жінки казали «годенки»?

М.С.: Годенки. То збиралися, котрі не мали дітей, то вони… А пасти треба було, то молоко (…) вони збирають дівок, понімаєш, бо їм треба так прясти, а хто ж це може прясти? А як я мала прядку, шо я пряла на (…), то мені (…) когось братися до себе чи шо. То ми з цією бабою (…), баба пряде руками, бо баба устала, перехрестилася, (…) сіла — уже пряде. А я так ⎯ корова, діти, варю їсти, чоловіку (…) робив, занести йому їсти, усьо чисто. А баба (…), баба напряде (…) напряла, поклала, а я коли це напряду? (…).

⎯ Це дорого коштувало?

М.С.: П’ятдесят рублів.

⎯ Це дорого було?

М.С.: Да, да. Потом купила собі цього, (…) бабу повиганяю, баба (…) дужче пряла за бабу (…).

⎯ А чи було таке, що збиралися разом хлопці і дівчата, там десь, в якійсь хаті, так на… Ну, тепер то є клуби, а раніше?

М.С.: Хлопці йшли до дівок.

⎯ Так?

М.С.: Але ж щоб дівки йшли туди, то до хлопця ⎯ це цього не було.

⎯ Не було?

М.С.: Нє. Це хлопці прийшли до одної дівки, а уже, я ж не піду, як там є хлопці в хаті, то куда ж я піду?

⎯ Так?

М.С.: Да. І так само, як у мене є хлопці, шоб котрась прийшла до мене ⎯ це тоже не було.

⎯ Не прийнято так було?

М.С.: Нєт, нєт.

⎯ Це так вважалося погано?

М.С.: Таке погано.

⎯ Знаєте ще, а які були такі жіночі спеціалізації? Були кухарки… От, це у вас тоже спеціалізація ⎯ ви читаєте псалтир. А ще які жінки виконували такі роботи? От, наприклад, була може баба така, шо замовляла чи брала діти, чи кухарка?

М.С.: Ну це багацько таких.

⎯ Ану чи пам’ятаєте ви їх?

М.С.: Ну це я, моя (…) сестра ⎯ вона була бранка.

⎯ Так?

М.С.: Вона брала діти. Но я не (…) не знала, (…) три їх мала, я вдовиця, не мала дитину, я мала (…) і ше баба була (…).

⎯ Така фамілія була?

М.С.: Да, (…) то це баба в мене троє дітей брала. То це мій цей син, середющий, що я кажу, що це (…), то він робився у Великодню суботу, у 10 часов ранку.

⎯ Угу.

М.С.: (…) О Боже мій! Послєдній день ⎯ субота, понімаєш? Дуже буде (…) то це саме хуже, ви понімаєте? Це середа, і так він лишився сирота…

⎯ Так вважалося що це в середу зле родитися?

М.С.: Це в середу дуже зле родитися.

⎯ А які дні були такі, удачні для родів?

М.С.: Вівторок, четвер, п’ятниця. А субота щитається таке, (…).

⎯ Тяжкі?

М.С.: Тяжкі.

⎯ Ага. Так вважалося, да? А чи були такі жінки, шо замовляли?

М.С.: Було, а чо не було?

⎯ Чи пам’ятаєте ви?

М.С.: Ця сама Дарка, ця, то вона дуже, то вона дуже промовляла. Бо ця Дарка сиділа з моїм татом, мого тата і Даркина хата ⎯ город у город. То вона дуже примовляла і вона, і вона це якісь корешки примовляє і вириває, потомушо (…) у нас, а тата до неї (…).

⎯ Так?

М.С.: То примовляла вона, то нашо мені ті твої колоски, шо ти (…). То до неї їздили люди з чужих сіл, і то це вона примовляла, очі боліли (…), то вона примовляла (…).

⎯ А чи були такі баби́, шо поробляли?

М.С.: Поробляли?

⎯ В селі були такі?

М.С.: Я не знаю.

⎯ Чи вони ховалися?

М.С.: Значить, ховалися, ці баби́ не показувалися.

⎯ Да?

М.С.: Вони ховалися, бо (…).

⎯ Ну чи якусь біду наслати, чи казали, що є такі відьми, що молоко відбирали в коровів?

М.С.: А де ж, умерла баба (…).

⎯ Та ви шо?

М.С.: (…) молоко. Да.

⎯ Це ви таке пам’ятаєте?

М.С.: Я не пам’ятаю…

⎯ А хто це розказував?

М.С.: Це розказувала ця, (…).

⎯ Що це вона відьма?

М.С.: Вона була відьма, відбирала молоко, то всі казали шо: «Будеш текти! Як умреш буде з тебе молоко текти!» І так… Те молоко стече (…), прибіжить, так мені розказували, прибіжить, якусь тряпку, чи шо то, то молоко гарно вимиє, а там через (…) півчаса чи шо (…).

⎯ Що (…) люди текли?

М.С.: (…).

⎯ Ясно. Як ці, була ця в вас баба, шо бранка казали, ви не пам’ятаєте що треба було дати бранці? Це вона прийшла на роди, що їй давали люди? Як їй дякували за це?

М.С.: Як шо давали? Це давали хустини…

⎯ Так?

М.С.: Рушник давали, гроші платили…

⎯ Не пам’ятаєте скільки?

М.С.: Хліб… А скіки там дати? П’ять рублів, (…).

⎯ А хліб ⎯ це обізатєльно треба?

М.С.: Обізатєльно.

⎯ Ясно. А тепер, Марія Семенівна, як ви ходите читати псалтир, як, шо люди вам дають за це?

М.С.: А дають тут, псалтир – хустину.

⎯ Хустину, так? І хліб треба тоже?

М.С.: Хліб. Чи калачі, чи хліб.

⎯ Так, так.

М.С.: Хустину.

⎯ Платять за це?

М.С.: Платять (…).

⎯ Але ви кажете скіки чи…?

М.С.: Нє! Нє, нє, хто (…), а хто і не дасть, і я бачу, шо мені не треба давати, бо він не має, то мені не треба.

⎯ А скільки зараз платять за це, це тяжка робота?

М.С.: (…).

⎯ Це цілий день читати?

М.С.: Цілий день читати (…).

⎯ Мало дуже.

М.С.: (…).

⎯ Це дуже мало.

М.С.: Ну, то мало, що я буду казати шо це мало, що це (…)?

⎯ Знаєте, я хотіла…

М.С.: Знаєш, як покладе гарну хустину, шерстяну хустину, чи шо. Шо я буду, та хустина тридцять п’ять рублів, (…). Але знаєш, (…). Шо я вже виходила вистірану, то шо я скажу? Шо я не возьму (…). Із церкви…

 

⎯ Які були музики в вашому селі?

М.С.: У нас багацько музик.

⎯ Так?

М.С.: Да.

⎯ Чи були сімейні такі музиканти, що вони, може, батько з синами грав, чи брати?

М.С.: Брати, два брати, це мої сестри чоловік…

⎯ Так?

М.С.: І його брат, да. Два брати, грали.

⎯ Як їх звали?

М.С.: Кушнірі (…) Іван.

⎯ А на яких інструментах вони грали?

М.С.: Той грав (…), а той грав тенером.

⎯ На трубах вони грали?

М.С.: На трубах, да, на трубах грали. І їх перший брат тоже грав (…).

⎯ Їх запрошували на весілля?

М.С.: На весілля, ну да. Вони дуже (…) цей чоловік, то він геть учив у Томашполі, і багато він учив, дуже там збирались такі хлопці, шо і він там учив (…).

⎯ А пам’ятаєте скільки треба було заплатити музикам, щоб вони грали на весіллі?

М.С.: А скіко треба було заплатити, а так платили п’ятдесят рублів, вісімдесят, скіки він грає (…) грає два дня або три, то більше.

⎯ А колись були такі весілля що могли три дні грати?

М.С.: Три дні, да, а шо?

⎯ А коли починалося весілля?

М.С.: Починалося в суботу, а в понеділок кінчалось.

⎯ Ясно. А чи був у вашому селі шинок?

М.С.: Як?

⎯ Ну чи це казали у вас, може, корчма?

М.С.: Корчма.

⎯ Так?

М.С.: Була.

⎯ Була корчма? Де вона була?

М.С.: В селі. Ходили пити туди.

⎯ Так, так. Чи там були музики?

М.С.: У тій корчмі?

⎯ Так.

М.С.: У шо ж, не були? Були якісь, та й (…) я тоді була…

⎯ Малою? Так, але може ви…

М.С.: Я чула шо: «Куда йдуть?» «До корчми!» (…).

⎯ Ага. А хто був там хазяїном корчми?

М.С.: Це я не помню…

⎯ Не пам’ятаєте, да? А чи жили в селі євреї?

М.С.: Були, в мене в наймах вони (…), є такі (…).

⎯ Марія Семенівна, а старців бачили? Старців, чи як в вас казали?

М.С.: Прошаки́ такі?

⎯ Прошаки́ у вас казали, так?

М.С.: Да.

⎯ Чи були такі, що тільки просили, чи може були такі серед них музиканти, що грали на якомусь інструменті, співали?

М.С.: Ага, такі… Це я не знаю (…), странники такі (…).

⎯ У вас такого не було? Як люди до них ставилися? Чи це вважалося гріхом ⎯ обідити такого старця?

М.С.: (…) ті старці в Томашполі коло церкви, а як у нас була церква, то у нас були коло церкви тоже (…), ходив собі (…).

⎯ Тепер у селі нема церкви?

М.С.: Нема, нашой церкви (…).

⎯ Куди люди ходять в церкву?

М.С.: В Томашполь.

⎯ Це сім кілометрів?

М.С.: Да. (…) поїхали (…).

⎯ Машиною?

М.С.: Машиною. Привіз нас коло церкви. То вона пішла до церкви, а я (…).

⎯ Ще я хотіла вас спитати про весілля. Чи ви пам’ятаєте, в 20-х роках була така мода, ці партійні такі моду придумали ⎯ червоні весілля? Чи були у вас так червоні весілля, чи ні?

М.С.: Я не знаю.

⎯ Цього не знаєте?

М.С.: Не знаю.

⎯ А як таке звичайне весілля було? Що готували дівчині на весілля? Як це називалося, при́дане?

М.С.: При́дане.

⎯ А що туди входило?

М.С.: Що входило? Подушки, радна, і шо? Кожу́хи, бурки́, (…).

⎯ Бурки́ це що таке?

М.С.: Роблена така, як тобі сказати… Сукно. (…) сукно самі пряли, робили на верстатах, кудись здавали, то там робив, збивав його, понімаєш? Збивав і тоді ще з того сукна шили, наші просто люди шили. І такі…

⎯ Така одежа?

М.С.: Одежа така (Кашляє) Це така одежа і гарна одежа.

⎯ Так. А кого брали сватами? Хто був старости́?

М.С.: Старости́ хто був? Родичів брали, кого ше. Люди (…).

⎯ Чи було таке, що дружилися між собою родичі?

М.С.: Було, (…).

⎯ Як до цього ставилися люди в селі?

М.С.: Ставилися? І не можна, (…) сусід (…), тут хата, подружилися. «Ти бери мою сестру, а я твою сестру». І шо? І та вмерла, і той вмер (…).

⎯ Померли?

М.С.: Померли. А у селі…

⎯ Як фамілія їх?

М.С.: (…) це було. А у селі, там тоже, з тої самої родини ⎯ це була одна сестра, а там була друга сестра. І це вони так хотіли побратися. І до ниньки є дві там, дві дочки, во.

⎯ (…).

М.С.: Побралися свої. Те первий брат, те первий. Да. То перва сестра і перший брат ⎯ вони побралися.

⎯ Шо їх батьки були рідні?

М.С.: Рідні, да. І рідні побралися, бо це багацько (…), а кого взяти? Візьме якогось (…), нє, нехай буде (…).

⎯ Про церкву. А коли знищили вашу церкву? Чи ви пам’ятаєте ще церкву як вона була?

М.С.: Коли це, це два роки як церкву розкидали. Чо ж я не помню?

⎯ Правда?

М.С.: Ну, аякже. Два роки як розкидали церкву. Чо це я не памятаю? І сього тільки було голов ⎯ всьо чисто, і начали (…) головами. Він пішов, ніхто не хтів розкидати церкву. Він пішов і (…) воєнний городок. Сказав у цій воєнській часті що: «Розкидайте, заберіть усьо, а церква наша і (…)» і церква була здорова, коли (…).

⎯ Чи ви пам’ятаєте, коли її будували?

М.С.: Нєт! (…) Їй може чотириста років, бо я (…) шо зроблено, воєнські машини, солдатів заставили. Що, солдат не буде робити? То такий, то він не піде, він не хоче, а солдату приказали ⎯ мусів, прийшов. Він приїхав, той воєнком якийсь, стали (…) понапирали (…) чисто розкидали, як зробили (…) і всьо на то, на машини повивозили. (…), а він був председатель сільради, то тепер йому всі напоминають, шо: «Постав церкву! Оце ти заставив!» і ніхто не робить.

⎯ Є цей чоловік ще в селі?

М.С.: А шо ж нема?

⎯ Як його фамілія?

М.С.: Не знаю…

⎯ Не старий він?

М.С.: Який старий? Молодий! Бойко.

⎯ Бойко, да?

М.С.: Да.

 

⎯ Інтересне дуже питання: як колись, ще за вашого дівування, чи було таке, що родилися у дівчат позашлюбні діти? Що вона не виходила заміж, а дитина була?

М.С.: Тут немає.

⎯ Як до цього ставились? Чи виганяли їх з дому, чи як? Як її доля складалася, такої жінки?

М.С.: У нас не бачила. Знаєш, раньше були самі аборти робили.

⎯ Так? Чи знаєте ви про такі випадки? Да?

М.С.: Я знаю дві дівчини, вони (…).

⎯ Люди знали, да?

М.С.: (…) багацько такого не було.

⎯ Нє, але хай буде хоть одна, але як її доля складалася? Чи була в когось дитина? Чи ви не знаєте такого?

М.С.: (…).

⎯ Да, да. Без весілля. Не було, да? Це так, осуджувалося? Гріхом вважалося? А хто доглядав немічних батьків? По закону як було? Чи це молодший має доглядати, чи старший має доглядати? Як це мало бути?

М.С.: В моїй сім’ї ніякий не хоче доглядати.

⎯ (Сміється).

М.С.: Ніхто не хоче доглядати, хто хоче…

⎯ Тепер так, а колись?

М.С.: Колись що, не так було? Так було.

⎯ Правда?

М.С.: Да.

⎯ А з ким батьки доживали свій вік? З якими дітьми, з старшими чи з меншими? От, як батьки зробилися вже старенькі, а діти живуть тоже у цьому селі, то коло кого вони доживали?

М.С.: Хто кого мав.

⎯ Так?

М.С.: (…) доживає в дочки. Боже, чотири роки лежить баба, іде сестра, дві сестри, рідні сестри. Іде від плємінніци від свої, носила молоко, а та (…) та її ногою! Розбила (…) руку, кров тече з того. Вона дуже почала плакати, біжить, а та вже сховалась. Чотири роки мама лежить, вона мами не хоче, вона не йде до мами нічого, а вона б’ється шо города не дає. «А чого вона забрала города?» ⎯ «То бери, ⎯ каже, ⎯ маму, бери ці гроші, бери маму, всьо чисто», «О нє, о нє, цього не буде! Мені мама не нужна, я ніколи не буду (…)» Всьо.

⎯ (…), да?

М.С.: Да.

⎯ Як колись проходили похорони? Чи були такі жінки що співали на похоронах?

М.С.: А шо ж нє? А я де була? Не на похоронах?

⎯ Псалми, так?

М.С.: Ну а шо ж…

⎯ Чи можете згадати хоч одну якусь псалму?

М.С.: Похоронки співали…

⎯ Так, так. Чи це були такі спеціальні жінки, що їх запрошували на похорон?

М.С.: А шо ж? (…) сама прийшла, то і співає.

⎯ З ким ви співали, наприклад?

М.С.: З ким? Був дяк і було нас чотири жінки чи шість (…).

⎯ А тепер нема?

М.С.: Тепер мало (…).

⎯ От як похорон, тепер ніхто не співає?

М.С.: Співають.

⎯ Молодші? Ви співаєте?

М.С.: А шо ж? Возять. Машину (…).

⎯ То ви така знатна бабушка?

М.С.: Ну, да…

⎯ (Сміється) Чи платять за це людям, що вони співають на похороні?

М.С.: Платять.

⎯ Що дають?

М.С.: Ну, платять так…

⎯ А крім грошей що треба дати, там, хліб чи…?

М.С.: Калач…

⎯ Калач?

М.С.: Калач. Хустинку…

⎯ Хустинку, да? Ще хотіла спитати, а після того, наприклад, як це колись було, як помирали батьки, то кому діставалася господарство, як ділили майно?

М.С.: Як, кому?

⎯ Да, от, наприклад, померли батьки, лишилася хата ⎯ кому вона має діставатися?

М.С.: Дітям, кому.

⎯ Ні, як ділили між собою? Порівну чи це мало лишитися меншій дитині?

М.С.: Ну, от меншій лишається, бо той лишається на обійстя, а інші йдуть, але (…).

⎯ Так, да? Чи будували нову хату для когось-небудь, батьки, наприклад, для якогось сина чи дочки?

М.С.: А шо ж, не будували?

⎯ Було таке, да? Помагали вони, да? Чи ходили парубки або дівчата з вашого села на сезонні заробітки?

М.С.: Ходили.

⎯ А куди?

М.С.: Хто куди. Де були лучші зарібки, то туда ходили.

⎯ А ви пам’ятаєте, вам приходилось ходити?

М.С.: Нє.

⎯ Не ходили?

М.С.: Мені хватало свого.

⎯ (Сміється)

М.С.: На буряки, то я ходила, на заводські. Бо на заводі, я ж тобі кажу…

⎯ Так.

М.С.: Мені було дванадцять-тринадцять років, і шо мені платили? Сімдесят п’ять копійок.

⎯ За день?

М.С.: Да. Це щиталося (…), бригадир у темпі (…) гроші (…), да. То це мені сімдесят п’ять, а більшим цим ⎯ сто п’ятдесят.

⎯ А робота така сама?

М.С.: А яка ж? І тато мене чуть не кончив, шо: «Нашо тобі це, нашо тобі?» Нє, я хочу музик, я геть не буду (…).

⎯ Ааааа, так колгосп нанімав музикантів?

М.С.: То не колгосп, то завод.

⎯ А що це? Завод?

М.С.: Завод.

⎯ Нанімали музикантів, щоби…?

М.С.: Ну, там ще два чоловіки, барабан і гармошка, ці тобі музики. Але ж (…).

⎯ (Сміється) Я ще хотіла в вас спитати, чи ви пам’ятаєте, щоб хтось із ваших родичів, чи сусідів, чи може так, з односельців, чи вони брали участь у революції або в громадянській війні? Чотирнадцятий рік, вісімнадцятий.

М.С.: (…).

⎯ Нє, може, ви чули? Може, ви чули від своїх батьків? Не знаєте про це?

М.С.: Як я чула, як я вже (…).

⎯ Чи ви пам’ятаєте, як ви були ще маленькою, чи співали хлопці таких революційних пісень або воєнних? У селі.

М.С.: Співали.

⎯ Пам’ятаєте про це, да? Коли це було? Це вони після якої війни? Вісімнадцятого року чи це вже після цієї, останньої?

М.С.: Нє, після цеї останньої, я вісімнадцятого году, я не знаю шо (…).

⎯ Чуєте, Марія Семенівна, от, кажете що церкви нема в селі, а ви співаєте і ходите. Від кого ви навчилися?

М.С.: Як від кого? Я ж вивчилася з церкви, там (…).

⎯ Ааа…

М.С.: Там ж то всьо…

⎯ Знаєте? А хто вами там керував?

М.С.: А був діякон, (…).

⎯ Звідки він? Ваш був, антонівський?

М.С.: Він чужий.

⎯ Чужий він, да?

М.С.: Чужий, і потом його (…), то шо вислали (…).

⎯ Да?

М.С.: (…).

⎯ Забрали?

М.С.: А лишився сільський дияк. А той як був диякон, то він учив багацько, чотири партії було…

⎯ Як (…)?

М.С.: (…) І багацько було (…) співати, то він чує! Як хто ззаду стоїть (…).

⎯ Мав таку здібність, що він був дуже такий, да? Слух мав добрий? Чи чули ви як співали у других селах? Не обов’язково церковні, а так пісні. Чи похожі пісні, чи чимось відрізнялися?

М.С.: А я знаю шо? (…).

⎯ Ніколи не були?

М.С.: Нє, (…).

⎯ А, може, приходили ще родичі?

М.С.: (…).

⎯ Так само вони співають?

М.С.: (…) це ж не цеї, похоронки, то так же не співають (…).

⎯ Це псалми, псалми.

М.С.: А псалми, то всі які псалми?

⎯ Да?

М.С.: Да.

⎯ Яку ви знаєте? Зараз дуже багато всіляких нових, я записувала там, такі псалми є інтересні… Яку ви знаєте таку? Можете чуть-чуть проспівати?

М.С.: Ви почекайте, я (…).

⎯ Трошечки, трошечки.

М.С.: (Співає) «Божиє, божиє діти, (…)». Бачите, немає (…).

⎯ Нічо-нічо.

М.С.: (Співає) Бачите?

⎯ Нічо-нічо.

М.С.: (Співає) Збилася, збилася…

⎯ Збились, да? Не можете взяти? Нічо-нічо.

М.С.: (…).

⎯ А від кого ви ці псалми переймаєте?

М.С.: А це було такі (…), ходять по чужих, (…) псалми мають (…).

⎯ А чи були у вашому селі веснянки, русальні, купальські такі свята?

М.С.: Нє…

⎯ Не знаєте? Обрядові такі, наприклад Івана Купала…

М.С.: Було, то шо ж?

⎯ Чи співали тоді пісні? Які пісні співали? Або коло церкви на Великдень, які пісні співали?

М.С.: (…).

⎯ Так, так. Не пам’ятаєте їх?

М.С.: (…) не то шо це, бо я чула, як в одинадцять тако в усіх церквах разом заспівали (…) плащаницю, він як відчинив двері… А двері зачинені були, а він приходе, відчиняє двері та й ногою (…) «Христос Воскрес! Христос Воскрес!», а третій раз вже… А піп співає: (Співає), а тоді третій раз (…) ногою, двері відкрилися…

⎯ Я вас знаєте що хотіла спитати… Чи у вашому селі, от, наприклад, Івана Купала, дівчата сплітали вінки, кидали на воду…?

М.С.: (…) щоб вінки були, на гілки кидали…

⎯ На гілки кидали?

М.С.: Да, да. На гілки, ламали гіллягу, обливалися водою, дощ…

⎯ Таке було, да?

М.С.: А шо ж не було?

⎯ Як ви були малою або дівчиною, то грали ще ці свята?

М.С.: Аякже!

⎯ А коли перестали вже так робити?

М.С.: Як… Та всьо врем’я Купала є… Зараз тоже саме, тоже купаються…

⎯ Є, да?

М.С.: Є.

⎯ Збереглося це? А колядки, щедрівки?

М.С.: Ці ходять…

⎯ Як колись щедрували? Чи ходили ви самі, чи, можливо, ваші діти? Чи ваші батьки? Чи від церкви це ходили, чи так збирались і ходили?

М.С.: Так ходили діти. І від церкви ходили, хто ходили на церкву, ходили вже такі, старі ходили…

⎯ Старші, да?

М.С.: Це вже вони ходять, то (…).

⎯ А як влада ставилася до цього? Чи були заборони?

М.С.: Були заборони (…) учні, то вже йдуть комсомольці, вже (…) попід церкву, всьо чисто, щоб не йшли, щоби учні не йшли… А зараз усіх повно, повно тих дітей і учнів, і яких тільки хочеш.

⎯ Знаєте, ще хотіла вас спитати, як ця сталася заборона і особливо в 20-х, 30-х, роках чи були у вашому селі такі секти? Що почали руйнувати церкви, висилати цих попів, ці люди збиралися вдома молилися? От по других селах дуже багато сектів, кажуть на них…

М.С.: Штунди?

⎯ Штунди, так?

М.С.: То це є…

⎯ У вашому селі?

М.С.: Є, а шо…

⎯ Багато?

М.С.: Є-є.

⎯ Є?

М.С.: Є.

⎯ Вони не ходять до церкви, вони не мають образів?

М.С.: Нє, штунди (…).

 

⎯ … Трошки погано записано. Ми говорили про цих штундів.

М.С.: (…) американські баптисти (…), чо це тут мають право (…) американські? (…) правлять там, баптисти, тут треба американські (…).

⎯ Як ви думаєте, що так у них не правильна віра, так?

М.С.: Я знаю? Я знаю яка їх віра чи правильна, чи неправильна? Хто його зна…

⎯ Да…

М.С.: Семсят сім вір має бути, (…). А хто правильний…? Ніхто не знає.

⎯ Ще хотіла спитати чи були колись у селі окремі чоловічі гурти і жіночі, що співали? Самі чоловіки або самі жінки? Не було такого, да? А було у вас таке що співали частушки?

М.С.: Тут чи співали частушки?

⎯ Так.

М.С.: Ну а шо.

⎯ Пам’ятаєте які були частушки?

М.С.: (…).

⎯ Чи танцювали під частушки у вас?

М.С.: Вони танцювали (…) в суботу, Боже мій! Біля мене приїхала машина, стала і (…) там їх ці касєти, і вони як стали (…), на гармошку грає, той в касєті, а їх чотири і вони мають продавати куртки, вони мають всі там… І вони п’яні! Молдавані.

⎯ Ага.

М.С.: Вилазять. Як стануть у мене під (…), думаю, Боже (…).

⎯ (Сміється)

М.С.: (…) тут нема ніде (…).

⎯ Чи були, чи ви знаєте, шо колись співали такі пісні: «Сірєнь голубая», «Зломлю я вєтку з винограда»? Чи пам’ятаєте ви ці пісні, чи не співали в вас таких?

М.С.: Та може співали… Не пам’ятаю.

⎯ Да? Так, тут ще питання про гончарів, але вже бабушка сказала, шо не було в вас гончарів. Так, якщо ви знаєте церковні всякі закони, то ми з вами поговоримо про образи́. Скільки колись було образів у хаті?

М.С.: Та скільки в кого… Це не то, шо треба (…).

⎯ Але найчастіше які мали бути святі в хаті?

М.С.: Спаситель, Николай, (…) ну, які…

⎯ Як розвішували образи́? Чи був якийсь порядок, що тут має висіти Спаситель, тут Ніколай?

М.С.: Це так (…). Спаситель в лівім кутку…

⎯ Так?

М.С.: Матір Божа має там висіти.

⎯ Спаситель має бути в лівім кутку, Матір Божа має бути в правім?

М.С.: Да.

⎯ По центру?

М.С.: А по центру Іван.

⎯ Іван, так?

М.С.: Крістітєль.

⎯ Іван, так у вас це по правилах розвішано, так? Іван Кріститель, так. Чи було таке, що багато є образів в хаті, а молилися до якогось одного образу? От до Матері Божої чи до Спасителя?

М.С.: Нє, то молитва йде до всіх разом.

⎯ До всіх разом, так?

М.С.: (…).

⎯ Чи чіпляли лампадку біля ікони?

М.С.: Чіпляли.

⎯ Це на свято їх запалювали, так?

М.С.: Так, да-да. (…).

⎯ Чи клали образ у домовину як хоронили людину?

М.С.: Нє, (…).

⎯ Не клали, да?

М.С.: Дають у руки картінку.

⎯ Так.

М.С.: (…).

⎯ Ну, маленькі?

М.С.: Маленькі, маленькі кладуть. Великі (…).

⎯ Чи було таке… А, це я вже спитала. Чи вірили в те, що духи померлих живуть за іконостасом? Чи, може, ви знаєте такі випадки, знаєте, що кажуть… Ну, якесь обновлєніє образів, або щось таке іначе зробилося з образом, ну, казали що це духи там живуть? Чи ні, чи не було в вас такого?

М.С.: (…).

⎯ Цього ви не знаєте? Що робили як ставали образи вже старими?

М.С.: Ну, (…).

⎯ Куди?

М.С.: На горище.

⎯ Це казали (…) у вас, так?

М.С.: Да, (…).

⎯ А ті просто повинні там бути?

М.С.: А ті, це значить, а є такі, що поб’ють і попалять…

⎯ Ну бачите, у всіх різна віра ⎯ одні кажуть, що їх треба спалити, другі кажуть, що на воду кидали. От, я записувала, наприклад, у Калитинці в людей. Кажуть: «У нас на воду кидали».

М.С.: Я не знаю…

⎯ У вас нічо не робили, просто на горище, так?

М.С.: Не знаю шо…

⎯ Ви купляли образи? Скільки треба було заплатити за образ? Або за пару?

М.С.: (…) то десять рублів образи, то двадцять рублів…

⎯ Де купляли образи?

М.С.: На (…).

⎯ Чи не було тут, у ваших селах, людей, які самі малювали образи?

М.С.: Хто? Нє.

⎯ Не було такого, да? Чи завішували образ під час посту, чи закривали?

М.С.: Нє.

⎯ А рушники завжди чіпляли?

М.С.: Нє, (…).

⎯ А коли почали вже чіпляти?

М.С.: Дуже давно, я знаю?

⎯ Не знаєте ви, кому треба молитися, щоб збулося задумане, щоб дитина почала ходити, щоб благополучно закінчилися роди? До кого зверталися найчастіше?

М.С.: (…) це три святих, (…), то вони можуть тобі (…) як якесь горе чи шо (…) Ніколай Угодник, Мучениця Варвара, (…).

⎯ Це щоб людина прозріла, то треба Пантелеймону?

М.С.: Да.

⎯ Так… Щоб позбутися лихорадки або щоб дощ був? Кому моляться, щоб дощ був? От, як засуха, то молилися ж колись в церкві, з образа́ми ходили, ні?

М.С.: А шо, молилися. (…) кидали на воду, поки дощ був обливалися…

⎯ Чи ви пам’ятаєте хресні ходи з образа́ми? Хресні ходи?

М.С.: (…) по полях, по ярах (…) з образами, з (…), батюшка. (…) всі співають. Там роблять такі (…).

⎯ Так помагало це?

М.С.: От уже (…) просити, це просять. То шо хто гроші, а то яйця, а то молоко, то крупу, а то (…), такі бідні, і читають псалтирь (…).

⎯ Там?

М.С.: Да, (…).

⎯ «Безодня» це таке місце у вас називається, да?

М.С.: Місце таке, називається місце, що така безодня, що їхали воли, це так розказують, я не помню. Те, як (…) ці воли, не знаю, чи жарко було, гналися воли з возом, що чисто у ту безодню, і так (…).

⎯ Так це річка, в річці таке місце, да?

М.С.: Да. Такий, кляп такий, і це там долина, долина така долина, і там є тако (…) безодня, шо вона дуже (…).

⎯ Так, так… Так там проводять ці, коли просять?

М.С.: Да.

⎯ Угу. Добре, дякую вам, Марія Семенівна. Довго ми з вами говорили…