Заболотна Ганна Кирилівна, 1920 р. н.

⎯ Проживає з вами в селі?

Г.К: Ні.

⎯ Десь далеко?

Г.К: Не далеко, відси чотири кілометри.

⎯ Угу, а як називався куток де жила ваша сім’я? Як по-сільському казали?

Г.К: Прямо середина села. По середині села.

⎯ Так казали, як, в середині?

Г.К: Да.

⎯ А як називалися кутки в селі?

Г.К: Ну то називалася Дворанська, а то називалася… Позабулянщина.

⎯ А ще як?

Г.К: (…).

⎯ Чи вся ваша сім’я жила в одній хаті?

Г.К: В одній.

⎯ Так? Чи ви пам’ятаєте як до колективізації батьки ваші вели господарство?

Г.К: Пам’ятаю.

⎯ Правда? До якого розряду власників належала ваша сім’я? Чи це були багатші, чи це були середняки, чи це були бідні?

Г.К: (…), бо я вам хочу сказати, куркуль був тато мій.

⎯ Правда?

 

⎯ Ганна Кирилівна, а що мав ваш тато з господарства? З худоби?

Г.К: Коні, корови, свині, вівці.

⎯ Чи ви пам’ятаєте скільки це було?

Г.К: Не пам’ятаю.

⎯ Не пам’ятаєте? А чи мав тато землю?

Г.К: Да, мав.

⎯ Скільки?

Г.К: Сім мо́рк. А шо це таке, мо́рка? Гектар це… Не пам’ятаю. Сім мо́рок… В общем…

⎯ А що вирощували на землі?

Г.К: Всьо вирощували: жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо. Всьо вирощували.

⎯ Чи мали ваші батьки фруктовий сад?

Г.К: Не мали.

⎯ Не мали? Чи мала ваша сім’я авторитет в селі? Чи користувалися повагою ваші батьки, чи приходили до батька щось позичити, чи щось порадити?

Г.К: Аякже ж, приходили.

⎯ Як звали вашого батька?

Г.К: Кирило.

⎯ А по-батькові?

Г.К: Микитович.

⎯ Скільки він прожив?

Г.К: Семсят три роки.

⎯ Довго (…), да? Ганна Кирилівна, а як ви були маленькою, то з якого віку батьки вас привчали до роботи?

Г.К: З семи років.

⎯ Що ви вже робили в сім років?

Г.К: Гуси пасла, свині пасла, така обпечена ходила, такі ножки були, що потріскані, бо женеш цілісочкий день, на сонці, так як оце зараз печеться сонце, то далеко. І (…) додому, йдеш береш бутилочку молока, кусочок такого зеленого сала, жовтого. Таке було дитинство.

⎯ Чи існував у сільській сім’ї поділ на роботи чоловічі і на жіночі? Що робив ваш батько, а що робила ваша мама?

Г.К: Ну, шо мама робила, вмєсті сапали, садять город, сапають, а тут як поспіє (…) жати. Жнуть обидвоє, потом обидвоє снопи возять. Тоді вже це жнива кончаться, батько (…), а мама в хаті вже хазяйнує, порається, там свині, корова, це всьо. Уже вівці гризли, (…) такі шо…

⎯ … це тільки жінки займалися чи чоловік також вмів…?

Г.К: Ні, тільки.

⎯ Тільки?

Г.К: Як який чоловік занімався тоже…

⎯ Угу. Ганна Кирилівна, у вашій сім’ї не могло бути прислуги? Не було прислуги?

Г.К: Нє.

⎯ А чи були наймити в селі, що десь працювали на господаря?

Г.К: Не помню.

⎯ Не згадуєте, да? Чи ви пам’ятаєте як робили колективізацію в вашому селі?

Г.К: Пам’ятаю.

⎯ Яке це село, це тоді була Велика Вулига, да, де ви проживали?

Г.К: Да, да.

⎯ Чи це були чужі люди, чи свої?

Г.К: Всі свої, ще й такі злиденні були люди, шо…

⎯ Активісти, да?

Г.К: Да, да.

⎯ Чи ви пам’ятаєте їхні фамілії тепер?

Г.К: Пам’ятаю, но їх уже нема.

⎯ Ну назвіть їх, хоч їх і нема.

Г.К: (…) Тимофей Іванович.

⎯ Так?

Г.К: Яків…

⎯ Ну хай буде так, Яків, а по-сільському казали (…)?

Г.К: Да.

⎯ Хай буде так, дальше.

Г.К: Знаю шо ще сестра моя, прийшли до (…) свій полотна такого був, самотканого. Не вспіла мама кудись віднести (…) бо я ж кажу, куркуль був. Ну чого куркуль? Вродє то батько не хотів зразу йти в колгосп.

⎯ Він був господар, це ясне було діло, він мав своє господарство…

Г.К: То вигнали геть із хати нас, ту хату забрали, нашу, секретар, (…). Всі поздихали. Нікого не лишилося.

⎯ Правда? Такі кляті були люди, да?

Г.К: Да, да. (…) тоді малесенькій, старесенькій, як в Тараса́ Шевченка хата. І так я в тій хаті замуж віддалася, так… в тій хаті померли, всьо. То мама потом все казала, бач, той ішов в колгосп, а той не хотів іти. Ну колгосп це ж таке, батько не хотів іти зразу.

⎯ Ну він був хазяїн, чого (…) туди, до тих злиднів.

Г.К: Таке.

⎯ Так шо вам хату потім не віддали?

Г.К: Заплатили мені сім тисяч оце в…

⎯ Ой, Боже…

Г.К: У дев’яносто… У дев’яносто другому році. Заплатили сім тисяч. (…) шось вийшло тако, а в мене зять був судьйою. У мої дочки зять. Ка: «Давайте, мамо, таке і таке вийшло, закон такий, давайте будем збирати ці документи», тобто це мені заплатили сім тисяч за ту хату.

⎯ За то шо в дитинстві вигнали з хати, да?

Г.К: Да.

⎯ Ганна Кирилівна, а якщо такі люди як, наприклад, ваш батько, чи було багато таких хазяїв в селі? 

Г.К: Було, було.

⎯ Чи ви згадуєте їхні фамілії?

Г.К: Згадую.

⎯ Ану.

Г.К: Був Кирило Олійник. Ні, не Кирило…

⎯ Можете так називати як по-сільському на нього казали, по-вуличному.

Г.К: (…).

⎯ Так?

Г.К: Кирило (…), Лукія́н Бондарчук. Хто ше був (…).

⎯ Чи було в цих хазяїв багато дітей?

Г.К: У Лукіяна були троє, по-сусідству з нами. А в Кирила двоє (…).

⎯ І ці люди, як ішла колективізація, вони зразу пішли в колгосп, то як вони заробляли собі на життя? Не пам’ятаєте? Добре. А чи пам’ятаєте ви, чи були такі, шо висилали їх з села? Чи вони потім повернулись?

Г.К: Повернулися, но їх уже нема, даже дітей не знаю чи є, чи нема.

⎯ Правда? А згадайте, як їх фамілії?

Г.К: Не знаю.

⎯ Не згадаєте, да?

Г.К: Семена знаю, (…) був.

⎯ В селі, да?

Г.К: Да.

⎯ Угу. Ганна Кирилівна, а ви самі як вели господарство то чи могли вдома виробляти якусь одежину? Чи може на верстаті мала робила?

Г.К: Ні, не робила мала. Ну так, в общем, не було в нас верстата, не робили.

⎯ Тільки по хазяйству всьо робили, да?

Г.К: Пряли всьо, вовну пряли, робили такі ці чугаї, пінжаки ці суконні.

⎯ То самі це, дома робили?

Г.К: Самі дома, самі дома. Кожухи, відчиняє батько шкури такі з овець, ну а там кравець є шо шиє кожухи.

⎯ В селі був кравець, да?

Г.К: Да.

⎯ Чи ви пам’ятаєте як його фамілія?

Г.К: Нє.

⎯ Чи як на нього казали?

Г.К: Не пам’ятаю.

⎯ Не пам’ятаєте. А які були такі майстри в селі, шо ви їх згадуєте? Шо вміли шось робити краще за других людей? Чи може був такий дід що прекрасно чоботи шив, чи може був музикант якийсь?

Г.К: У нас кажуть Прокіп був…

⎯ Так?

Г.К: Всьо село обшивав.

⎯ Да?

Г.К: Чоботи…

⎯ Чи ви пам’ятаєте скільки треба було заплатити за чоботи?

Г.К: Не пам’ятаю.

⎯ А може був такий музикант якийсь добрий у вас? Чоловік сільський? Не пам’ятаєте. А може був такий розкажчик добрий, шо на вулиці розказував байки якісь?

Г.К: Тоже…

⎯ Не згадуєте цього, да? А ви вже самі були в колгоспі?

Г.К: Да.

⎯ В скільки років пішли працювати?

Г.К: В скільки, в тридцять сьомому році я вже працювала. Тридцять сьомий я вийшла замуж і працювала це.

⎯ Чи крали тоді в колгоспі?

Г.К: Ні, тоді не крали.

⎯ А коли вже почали красти?

Г.К: За румунів.

⎯ Правда? Коли вже люди бідували, да?

Г.К: Да, да.

⎯ А спочатку чи так їм забороняли, чи просто люди не знали…?

Г.К: Просто не знали, бо це…

⎯ Угу. Чи хотіли б ви тепер мати таке хазяйство як у ваших батьків?

Г.К: Чо би не хотіла? Хотіла, но вже сили нема.

⎯ Правда? Ви живете самі чи з дітьми?

Г.К: Сама.

⎯ А шо тримаєте?

Г.К: Кури.

⎯ Тільки кури?

Г.К: Тільки кури.

⎯ Угу. Ясно. Як ви думаєте, що означала земля для ваших батьків, як вони до цього ставилися?

Г.К: Ну ставилися, так… раділи, мали і кусок хліба було, і до хліба було. Як самі працювали — було добре.

⎯ Говорили про це часто, так? Угу. Як ви тоді були ше маленькою, то хто був тоді такою найголовнішою людиною в вашому селі? Найавторитетнішою? Це не обов’язково що він мав бути головою сільради чи головою колгоспу, а до кого приходили так люди, порадитись?

Г.К: Був у нас голова. Чужий голова колгоспу. (…) добрий такий був.

⎯ Правда?

Г.К: Да, був добрий. І порадливий.

⎯ Угу. То люди до нього приходили за порадою?

Г.К: Да.

⎯ Ганна Кирилівна, а яку роль у житті села відігравали піп, церковний староста, сільський староста? Чи була церква в селі?

Г.К: Була церква, була церква, но розкидали. Ходили до церкви батьки та й я йду. Почті щонеділі, оце так як неділя на базар та й пішов до церкви, встав рано. Кажуть уперед, бо я не понімаю нічо по цьому. То служенія правиться, потом усіношна, чи вперед усіношна. Ішов, там побув, помолився, пішов додому. Та й пішов в церкву, там помолився, тоді прийшов, мама обідати зварила, тато поїхав на базар. Треба на базар. А мама вже по хазяйству.

⎯ Угу. Яке хазяйство вважалося великим у вашому селі? Що мали хазяї?

Г.К: Ну шо… Мали, як хто мав, свою молотарку, мали січкарню (…) раз батько набере соломи з дому. Їде до чоловіка, січкарня така шо (…) крутиться, ріже січкою. Ну мали таке…

⎯ А чи були бідняки в селі?

Г.К: Було, чо.

⎯ А як ви думаєте, Ганна Кирилівна, чому вони були бідні? Чи вони були ледачі, чи їм просто якось не велося? Як ви думаєте?

Г.К: Ну, є такі шо вони ледачі, шо не хтіли робити, а є такі шо (…) сестра, чоловік убитий був на ніколаєвській войні, в неї по три хлопчики, вона бідила, бідила всьо время, бо хлопчики були малі, а потом уже поки попідростали, то колгосп став.

⎯ Трохи хочу вас вернути до вашого дівування, як ви були ше дівчиною. Чи ходили, збиралися тоді на вечорниці?

Г.К: Збиралися.

⎯ Так?

Г.К: Збиралися.

⎯ А де збиралися, яке це було місце?

Г.К: Тако де, у кого коло воріт, це так, посходимся, поспіваєм.

⎯ Як це називалося?

Г.К: Ну так як якшо сватає десь, та просто так, на Купайла збиралися, та є такий (…) сходилися там, хлопці принесуть вербу. Та і зараз тако роблять (…).

⎯ Весело тоді було? А скільки збиралося молоді?

Г.К: Дуже багато.

⎯ Багато, да?

Г.К: Дуже багато.

⎯ Співали тоді?

Г.К: Співали.

⎯ Чи ви згадуєте хоч яку-небудь пісеньку з того, з Купайла, обрядову таку?

Г.К: Чо не помню?

⎯ Ану згадайте. Хоч один рядочок.

Г.К: «На Івана, на Купайла, вийшла Ганнуся гарно вбрана. А бігли хлопці (…) горілку складатися» тай як… «А той Петро найбільше дав, бо він Ганнусю сподобав». Такі, такі пісні.

⎯ Такі співали, да?

Г.К: Да.

⎯ А як називалися голоси в вашому селі коли співали? «Перший-другий» казали чи казали «нижній-верхній»? Чи казали «грубий» і «той шо виводе»?

Г.К: Просто, просто не знаю як казали, но досить того шо, як я була в дівоцтві, то я була підголосник.

⎯ Ага, отак, да?

Г.К: А ті каже та бере тенором, а та альт, а та так, і вони вже знали…

⎯ На скільки голосів співали?

Г.К: Багато, багато голосів.

⎯ Нє, ну на три голоси співали чи на скільки? Чи ви не знаєте?

Г.К: (…).

⎯ Ви дуже добре говорите. Який куток за вашого дівування вважався найкращим в співах? Де краще співали дівчата?

Г.К: Волощина була. Волощина, там дівчата такі, шо вони ходили в церкву, на хори, на (…) співали і так як зійдуться то… Це вже ми біжимо туди.

⎯ Слухати, да?

Г.К: Да, да.

⎯ Чи ви згадуєте як називалися ті дівчата?

Г.К: Згадую, чо нє?

⎯ А згадайте, може вже їх нема…

Г.К: Нема, нема.

⎯ Но назвіть їх.

Г.К: Марина Полісничка, була Марія Тавровська, Дунька Тавровська, Марія Тавровська, в общем це сестри. Ганна… Тоже Тавровська. Марія Клочак. Сестра моя, Євдоха Сокирчук.

⎯ Ганна Кирилівна, а чи були в вас такі жінки, що вони мали таке спеціальне запрошення, що їх запрошували на весілля співати, що вони знали такі обрядові пісні? Чи не було в вас такого?

Г.К: Запрошувати не було, но йдуть на весілля то співають весільні.

⎯ Просто ті люди що запрошені на весілля, вони самі співали пісні?

Г.К: Да, да, да.

⎯ Таких спеціальних жінок не було?

Г.К: Нє, нє, нє.

⎯ Угу. Як ви згадуєте, коли більше молоді збиралося на вулиці поспівати? В які роки? До голоду це було чи вже після голоду, перед війною чи після війни?

Г.К: Перед війною.

⎯ Після війни вже не було, так?

Г.К: Було, було, було.

⎯ Ага. Як ви згадуєте, які жінки у вас були в селі що мали такі, як би спеціальні професії: баби-кухарки, баби-повитухи або бранки на них казали? Або такі шо уміли шось замовляти?

Г.К: Таких не знаю.

⎯ Не було, да?

Г.К: Не було, да, а бранки були, було дві в нас. Була (…) і Ярина. Бранки баби.

⎯ Ганна Кирилівна, а чи ви можете трошки згадати про музик, які були музики як ви були дівкою?

Г.К: Музики це були в сусідньому нашому селі, Франки казали на них, це були самі…

⎯ Це була сім’я?

Г.К: Їх наверно було (…) брати, так їх назвали. Кажуть (…): «Які музики будеш наймати?» ⎯ «Франки!» «А які грали там?» ⎯ «Франки!»

⎯ Ага, це були добрі музики, да? А де вони жили, ви кажете?

Г.К: В (…).

⎯ Угу. А ці хлопці на чому грали, ви їх бачили?

Г.К: Чо ж не бачила, бачила — на трубах. На трубах.

⎯ А не знаєте як ці труби називались?

Г.К: Не знаю.

⎯ Як вони виглядали, це були великі труби чи маленькі?

Г.К: Знаю, шо цей начальник цей, (…) то така невеличка трубочка.

⎯ Чи був там бубон або барабан?

Г.К: Був барабан.

⎯ Великий?

Г.К: Да.

⎯ Угу. А чи була в них скрипка або…

Г.К: Не було.

⎯ Не було? А скільки заробляли музиканти, ви не знаєте?

Г.К: Не знаю.

⎯ Не знаєте… А у вас, як ви виходили замуж в тридцять сьомому році, то яка була музика?

Г.К: Тоже ці, (…) Слояни, кажуть, і Франки. Це вже тих не було трохи, тих не було, то так, в общім, цей мій вже женіх ішов договораться на (…) ці Франки, кажуть: «В нас нема, то ше йдіть, якщо согласяться ті Слояни, то ше й тих, шоб…». (…) а з тої може два було, не помню. Шість рук.

⎯ Шість чоловік? А скільки вони грали в вас на весіллі?

Г.К: Два дні.

⎯ Добрі були музики?

Г.К: (…).

⎯ Не пам’ятаєте, скільки тато їм заплатив? А крім того шо вони брали плату, чи давали їм люди щось таке спеціальне, наприклад хліб, чи рушник, таке з весілля?

Г.К: Да, да.

⎯ Що прийнято давати в вашому селі?

Г.К: Хліб, як приходять музики то батько виходить, це вже як вони грали «На добридень», дали хліб і рушник.

⎯ Чи давали горілку хлопцям, чи рушники?

Г.К: Нє.

⎯ Не давали, да? Чи був у вашому селі шинок?

Г.К: Шинок… Колись, но я його не помню.

⎯ Не знаєте?

Г.К: Казали, шо шинок це шо випивати ходили.

⎯ Да. Чи ходили ви до клубу?

Г.К: Ходила.

⎯ Яка в клубі була музика?

Г.К: Гармошка.

⎯ А хто грав, пам’ятаєте?

Г.К: Пам’ятаю, но вже його нема.

⎯ Ану назвіть його.

Г.К: Лукія Сергеєвіч.

⎯ Так?

Г.К: Гарно заграв. Щовечора ходили.

⎯ А які були мелодії?

Г.К: Ну разні, разні.

⎯ Згадайте, що він грав, які мелодії? Як називалися танці?

Г.К: Перший яблучко, краков’як і кокетка, і (…), ну (…), полька.

⎯ Угу. Ганна Кирилівна…

Г.К: Тепер нема таких.

⎯ Нема? А чи однакові танці були в клубі і на весіллі?

Г.К: Однакові.

⎯ Однакові танці, да?

Г.К: Да.

⎯ Угу. Чи бачили ви старців, чи ходили у вас старці?

Г.К: Не бачила.

⎯ Тут їх не було, да?

Г.К: Не бачила, щоб ходили просили, не бачила.

⎯ А коли в церкву може ви їх зустрічали? Не знаєте, да?

Г.К: Не знаю, нє, нє. (…) сильно мене не інтересувала.

⎯ Ну да, але може ви запам’ятали: приходите до церкви, а там стоять просять? Не було? А чи були такі діди шо ходили і грали на чомусь? Може темні?

Г.К: Був, був один такий ходив на гармошці грав.

⎯ З вашого села?

Г.К: Ні.

⎯ Чужий був, да?

Г.К: Чужий.

⎯ То він попід хати ходив чи…?

Г.К: Просто в селі йде собі так і грає, хто шо має то йому…

⎯ А ви пам’ятаєте про що він співав? Чи це були Божі пісні, чи це були молитви?

Г.К: Ну там молитви були.

⎯ Угу. А чи ви бачили таких, що йшли в парі, чоловік і жінка, і співали? Не бачили. Угу. А як ставилися до таких людей? В селі жалували їх?

Г.К: Аякже, жалували.

⎯ Жалували. Чи вважалося гріхом обідити такого чоловіка?

Г.К: (…).

⎯ Угу. Чи є в селі церкви і, чи вона завжди була?

Г.К: Зараз нема. Була завжди, була гарна церква, (…).

⎯ А куди люди тепер ходять?

Г.К: Була там сільська рада, раньше була контора колгоспна. А тоді була сільська рада, а тепер поставили дом культури, то ці перебралися в дом культури, а то віддали людям (…) церкву.

⎯ Угу.

Г.К: (…).

⎯ Ганна Кирилівна, ше трошки ми (…) попитаємся. Яке при́дане готували дівчині на весілля?

Г.К: Яке придане, дала мені мама дві рядни таких, саморобних, волокняних; дві подушки, гарних таких, шо (…) у людей, спасибо людям шо (…) і віддали. Ну і шо, скатерочка і клійоночка, і всьо, кожух, одіяло, тоді ж одіяло ж не було.

⎯ Угу.

Г.К: Укриваємся оцим… (Сміється) то я на себе (…).

⎯ Скільки ви прожили зі своїм чоловіком?

Г.К: Шість років.

⎯ Правда? Не довго? І шо, він пропав?

Г.К: Пропав без вєсті.

⎯ На фронті?

Г.К: Да, да.

⎯ А після того ви ше виходили заміж?

Г.К: Ні.

⎯ Так і були вдовицею до кінця?

Г.К: Лишилися в мене дві дєвочки, одній було чотири рочки, другій два рочки.

⎯ Угу. Не хотіли більше виходити?

Г.К:  Нє.

⎯ Боялися…?

Г.К: Боялася, шо в мене дівчата, я бачила як там пристав до молодиці, ідна дєвочка була, і він такий був контужений, інвалід, на костилях скакав. Тоді він над тою дівчиною биткувався. Я подивилася, кажу: «Нє».

⎯ Угу.

Г.К: Шо я своїм дітям бараболі була не гідна дати? Були, траплялися, і (…), і хлопці, бо я лишилася в двадцять три роки вдовою.

⎯ Ого… І гарна ж ви були, і зараз такі гарні ше.

Г.К: Слава Богу, дякую Богу…

⎯ Збереглися. Ганна Кирилівна, чи ви знаєте про такі випадки, що могли подружитися родичі? І що про це люди казали? Чи це вважалося гріхом?

Г.К: Це вважалося гріхом. Мої сестри, мої сестри рідної взяв син первої сестри мої дочку. Вони розійшлися, вони живуть, є хлопчик і всьо. Ну це…

⎯ (…) вони жити після того, да? Угу. А чи були у дівчат позашлюбні діти, шо вона лишалася дівкою і народила дитину?

Г.К: Були.

⎯ Як ставилися до такої дівчини, чи жалували, чи зневажали?

Г.К: Ну як хто, як хто. Хто жалує, хто каже шо… її така судьба, казали. Це її так Богом послано.

⎯ Угу. Чи тяжко складалася судьба такої дівчини?

Г.К: Канєшно.

⎯ Вона вже не виходила заміж?

Г.К: Нє.

⎯ Угу. А від кого ви переймали пісні? Чи від мами, від сестри, чи на вулиці?

Г.К: Від мами. (…) і мама співає. Співає… Ну а тоді вже стала більшечка, вже йду у церкву, я вже йду (…) на хор і там переймаю, співаю.

⎯ Чи зараз ви знаєте ці пісні?

Г.К: Трошки знаю.

⎯ Ходите може в певчі?

Г.К: Нє.

⎯ Не ходите? А чи є у вас такі жінки шо співають на похоронах?

Г.К: Є.

⎯ Як на них кажуть?

Г.К: Певчі.

⎯ Певчі, да? А що люди дають їм за це як просять на похорон? Крім грошей що дають?

Г.К: Дають платочок, калач.

⎯ Так прийнято, да? Угу. Ганна Кирилівна, чи ходили з вашого села парубки і дівчата на сезонні заробітки?

Г.К: Ходили. Ходили, бо в нас тут був радгосп недалеко. То ходили, це казали ікономія була.

⎯ Угу. Там пан був, да?

Г.К: Да, да.

⎯ То там давали?

Г.К: Да.

⎯ Чи хтось із ваших родичів, чи може сусідів, брав участь у революції або в громадянській війні?

Г.К: Не скажу…

⎯ Не знаєте ви, да? Чи став хтось із ваших родичів партійним працівником або головою колгоспу? Не було таких, да? Ше хочу вас спитати, які у вас були майстри в селі, чи може робили горшки, чи може шили кожухи? Чим славилося село? Які були майстри?

Г.К: (…).

⎯ Не було такого, да?

Г.К: Може було, но я такого не помню.

⎯ Ганна Кирилівна, а скільки колись було образів у хаті?

Г.К: Кругом, кругом, (…) стіни.

⎯ А назвіть, які це були святі?

Г.К: Миколай, Матір Божа.

⎯ Правда? Всьо…