Войтенкова Марія Петрівна, 1901 р. н.

⎯  Нє, чула. Це означає, шо вони належали до пана. Це вони були такі кріпаки у пана. Бабо Марія, а як пана звали? ви не пам’ятаєте?

⎯  МВ: Я не помню.

⎯  Чи він був українець? чи поляк?

⎯  МВ: Не знаю.

⎯  Чи росіянин? не знаєте?

⎯  МВ: Цього я не знаю, бо мене ше тоді не було.

⎯  Ага, ви вже його не застали?

⎯  МВ: Нє, тоді вже. Отоді конєшно, наш дєд уже як розкрепостили, він пішов скрізь далеко їздив на заробітки, заробляв дітям. 

⎯  А куда він їздив?

⎯  МВ: Їздив в Томську там, до Томська тоді називалась. І цеє, того не знаю я, не була тоді на світі.

⎯  А батько що робив?

⎯  МВ: А батько тоді вже стало тут прикупив ото, сюда вони перейшли жить, у цю Литвиновку, прикупили тут земельки. І то діти стали, і брати, і сестри работать, гроші, там де вони робили, не платили нічого. А тоді вони стали прикуповувати, бо їм і стала вже коровка. то це вже й я ганяла пасти. Та нас звідсіль гнали, нам тут не давали ніде спокою.

⎯  А хто гнав?

⎯  МВ: Наші люди. Пастухи. Пастухи наших геть ⎯  гоніть туда! На Попівку, звалася Попівка там.

⎯  Ви звідти були?

⎯  МВ: То ми там, хоч я не була, а батько був. Хто як я пожену, то мене не проганяють. а як хлопці два брати поженуть корову було, то телятка там, то.

⎯  Чи ви вже, як тут були в Литвинівкі в батька, то чи був сад, город тут біля хати?

⎯  МВ: Тут уже ставили й прикупили, тута і построїлись. Три брати, їх два, він третій. І двоюрідні там браття такі, шо були панські, так вони сюди повиходили.

⎯  А чи він жив з братами разом на подвір’ї? чи кожен окремо?

⎯  МВ: Жили. Одну хату поставили таку здорову й там жили. 

⎯  Три брати?

⎯  МВ: Три їх було. Мій батько третій.

⎯  Так. І їхні сім’ї там жили?

⎯  МВ: І діти ж були. І того було скільки їх? 4, 4 сина і дочка. А нас було семеро. Ну, я вже в тій хаті я не родилась. А я вже, вони поставили другу собі хатку.

⎯  Окрему?

⎯  МВ: Окрему. Усадьбочку купили, і там поставили.

⎯  Бабо Маріє, а скільки було землі? що ви думаєте? 3 десятини? 5?

⎯  МВ: Ні, ні! не було! тоді так три четверті гектара називалось. куплять вони, оце назбирають гроші, куплять. Не давали, оце давали так, раньше давали наділи. Народиться мальчик, на мальчика наділ, три четверті гектара. А на наших не давали. Бо вони були панські. А тоді вони купили. Назбирають, куплять там десь хтось продає там три четверті. Ото стала в нас у полі земля.

⎯  А де гроші брали, шоб купити?

⎯  МВ: А гроші, три брати старші, вони робили у багачів. У багачів. Вони заробляли. Їм же там дають шоб оділись вони, і там скількись грошей. Вони дадуть оті гроші. Собере батько, і на землю. І батько робив. Там був багач, трохи багач такий. Його розкуркулили, матір вмерла, померла, вони з сином. І ото він там робив. Додому ходив на ніч.

⎯  Він такий був багач господар просто?

⎯  МВ: Да! землі в нього було, робочі були.   А мій батько, була худоба, худобу пас, помагав. І дома уже є, то й дома він помагав. А нада було йому жити, бо ні з чого ж. Нема ж, і в дітей забирає гроші, та землю ото шоб купити, бо нам же не давали. Це в нас три брати, це уже дали б там, де два гектари землі, оце наділ називається. А їм не давали, бо вони панські були.

⎯  Бабо Маріє, а як ви вже були, мали 7 ⎯  10 років, то пам’ятаєте, хто керував у вашій сім’ї? батько чи мати? хто був головніший?

⎯  МВ: Батька то його не бувало вдома, він на заробітках, а мама. Мама. мама наша вмерла, їй було 55 год. Молода ше вмерла. Забула, в якім годі вона вмерла.

⎯  А скільки вам було?

⎯  МВ: Січас є онук її, оце мого брата син, так йому вже більше, як 70 год. Оце вона тоді вмерла, як він народився. Оті годи вони позанедужували. Сказала, шо мені шось плохо, вечором в воскресеніє. Вони сіли там в городі, і вони 7 день полежали і вмерли. Ото таке.

⎯  А ви не були ще замужем тоді?

⎯  МВ: Нє, я ше не була, ше не була. 

⎯  Чи ви пам’ятаєте, шоб ви такою дівкою ходили з батьками на ярмарок або на базар?

⎯  МВ: Та бувало.

⎯  А шо батьки продавали чи купували?

⎯  МВ: Ото було коровку вгодують, продають, за 70 рублів на ті гроші.

⎯  А шо купили?

⎯  МВ: Ну, купити. Ішла сестра заміж старша, нас 4 дівчат було. І вона йшла заміж і її ті гроші потратили. Купили їй, і жили ото.

⎯  Бабо Маріє, а як почалися колгоспи, то ваша сім’я була як середняки? чи як бідняки? чи як куркулі?

⎯  МВ: Ні, бідняки! бідняки. Я вже у тих годах робила.

⎯  Сім’я була велика.

⎯  МВ: Як каже, харашо, шо багачі, вони робили, шо вони їх приймали. Приходили вони, і хароші діти були, моторні. І там куди небудь наймає мама їх, а сусіди кажуть ⎯  та вони там такі ті багачі! А він піде, а йому харашо! І він прийде, він як приходив відтіль, вони паляницю хлібину замотають у хустку, там ше шо гостинців принесе він додому. Ми раді були цьому. Так каже, а мені там харашо!. Мама каже ⎯  і як вони? плохі хазяї? Нє, вони хароші! Вони кажуть ⎯  Павлуша, ти не жди, поки ми будем там чи снідати, чи обідати, а ти бери і їж. Є шо все, і сало, й масло, й яїчка. І ти, шоб ти не голодний був.

⎯  Бабо Маріє, а тоді, тоді, коли ваші брати працювали, хто керував у селі? яка влада була у селі? Пан керував? чи був староста?  

⎯  МВ: У нас отут у селі не було, а їздили туди заплатити там податки всякі, то там Барани є, так на Барани їздили. А в нашому селі тоді ше не було ні сільради, нічого.

⎯  Бабо Маріє, а як прийшов колгосп, то ваш батько відразу пішов у колгосп?

⎯  МВ: А я не знаю, чи він пішов, чи нє. Він був негідним вже робити. Він вже негодний, лежав більше. А тоді вже він недовго, та вмер.

⎯  А ви замужем були?

⎯  МВ: А я була замужем уже.

⎯  А в якому році ви вийшли заміж?

⎯  МВ: Я виходила в 21⎯ м.

⎯  Ага, а тоді ви вже мали свою сім’ю. В 29⎯ му почалися колгоспи?

⎯  МВ: Тоді він, бувало, шо приходив до мене сюди, приходив ше батько мій.

⎯  А ви пішли в колгосп, коли почалося?

⎯  МВ: Пішла! пішла. А він робив, мій хазяїн, у Харкові робив на заводі. І отоді побув⎯ побув він там, шо робив. А потом їх там багато з села робило. І їх відізвали в колхоз усіх. І вони прийшли туди вже додому.

⎯  А шо він робив у колгоспі?

⎯  МВ: А мій хазяїн робив усе! у школу посилали. Й у Харкові учився він, у Харкові. Отаке, то на полевода, то на агронома. Ті сливи, це він садив усе, це він.

⎯  А ви шо робили в колгоспі?

⎯  МВ: А я робила усе, чорноробоче все.

⎯  А шо ви получали?

⎯  МВ: Нічого. То й потом пенсії скільки ми получаємо. Шо ми робили даром, і ні з чого тепер узяти на счот, шоб наложити мені пенсію більшу. Отак. А робили ми, і поле копали женщини, копали поле лопатами. Оце й було. І скирдували. І носили отак на палках удвох по півкопи оцього хліба, носили до скирди, а там скирдували, поскидали і скирдували. Було тяжело робили, дуже тяжело. А тепер то ходили далеко дуже в поле, поля здорові. А ми ж пішки ходили. А тепер, пожалуста, машиною привозять під двір. То оце уже легше робити. От буряки. Ми робили їх і вручну копали. А воно ж тверде! А треба ж викопати, треба його здати. 

⎯  А все за дармо?

⎯  МВ: За дармо. Колись я рубль получила, та й той загубила.

⎯  По дорозі?

⎯  МВ: Поки дійшла додому, то я його й витрусила.

⎯  А чи давали, якщо не давали гроші, то давали трошки пшениці?

⎯  МВ: Давали. Це давали.

⎯  А що ще давали? пшеницю?

⎯  МВ: Пшеницю, кукурузу давали.

⎯  Буряки?

⎯  МВ: Буряки давали. А як мій хазяїн уже став агрномом заробляти картошку, оце! так і картошки получали по багато. а як були сперва агрономи, то нам не було лишньої картошки, то не давали. А їм ото заробляйте картошку харашо, там сорта які мішались од ніх. Куди молодими возять там, то викопували її геть. Ті, ну як, сложні сорта. А картошка тоді, шоб вона родила хароша.

⎯  Баба Марія, а ви казали, шо того розкуркулили багача? чи його також вивезли з села?

⎯  МВ: Нє, його не вивезли, він пішов у Лайки, і там заболів і вмер. Там квартирка була, хтось пустив його. То він там умер.

⎯  А він без сім’ї жив?

⎯  МВ: Ех! ти! Кури йдуть в город і капусту клюють, чужі.

⎯  Бабо Маріє, а були в вас такі в селі, шо розкуркулили і вивезли десь там? в Сибір або ше кудись?

⎯  МВ: Були. Були. Ну вони, які живі, вернулися. Один вернувся тут, і завів тут у Лавках, купив собі квартирку, купив корову. І держав ту корову. Ше й мій хазяїн там і робив чото. Чо він там був? я вже не помню. А тоді він умер. 

⎯  А були такі, шо не повернулися? шо десь там і померли?

⎯  МВ: Ну, десь отут о один жив, я за його часто вспоминаю, не знаю, де він? тоді його одіслали і він десь пропав.

⎯  А коли вони виселяли, то їхав тільки хазяїн чи вся сім’я виїжджала?

⎯  МВ: Цей, шо ото вмер тут, як приїхав, так вона, двоє дітей і жінка їздила, робив він там, і вона їздила. Ну, поки вона до його поїхала, а він видно найшов собі, і він її відправив назад. І вона приїхала тутечки. І тут її діваться ж ніде було. І один старик, його жінка вмерла, і він її взяв. То він як вернувся звідти, чоловік, то до їх на квартіру пішов. А привіз звідти свого сина, вже там він нажив. І я не знаю, де той син дівся, а він умер там на тій квартірці.

⎯  Бабо Маріє, а хто був такий голова колгоспу? місцеві люди чи хтось, котрі приїжджі?

⎯  МВ: Ні! чужий.

⎯  Чужий. А якою мовою він говорив? українською чи російською?

⎯  МВ: Я їх не помню тоді. Він неграмотний. Мене батько й у школу не віддав. А я як плакала, в школу хотіла! Піду під школу, а вчитель вийде, мужчина, чо ти дєвочка тут ходиш? Я кажу ⎯  мені в школу хочеться! Я як здумаю, то й тепер плачу (схлипує). Мене батько не віддав у школу.

⎯  А чому він не віддав?

⎯  МВ: Пряди! уже я стала більшенька ⎯  пряди! Сиділи пряли. І дівчата в нас 4 були, ні одна не ходила в школу (схлипує). А хлопці ходили. Хлопцям мол нада вчиться, а дівчатам не нужно було. І тоді вже в нас стало 3 діток, діти, 2 хлопця і дєвочка, а мене визивають у лікбез, шоб я ходила. А вечором же! А я ж їх боюсь бросати. Він в Харкові робив. Я їх боюся бросати, бо хата ж крайня, на дорозі. І я не стала ходити. І мене визвали, стала в нас тут вже сільрада, і визвали туди в сільраду. Мол, оштрафуєм тебе, шо ти не хочеш ходити. Я кажу ⎯  підіть, мого батька спитайте. А він живий? Живий, кажу. Ну, й так більш мене не визивали. 

⎯  Бабо Маріє, а батько був українець чи з Росії?  Весьолий? не знаєте?

⎯  МВ: Бог його знає, я не знаю.

⎯  Бабо Маріє, а як ви були такою дівкою, і дівчата співають між собою, так? то як називали голоси? Та, котра тягне? або ще? 

⎯  МВ: Та, я вже позабувала.

⎯  Не казали ⎯  та басує, а та заспівує?

⎯  МВ: Та виводе називали, первого бере.

⎯  Первого бере?

⎯  МВ: Еге ж. І я тоді. Стала ж я молитви читати. Я трохи розбиралася. Я розбираюсь у молитвах, оце божествах. Я читаю. Ну мені ото на глаза, мені очки такі були, шо я оце дивлюсь, мені в них було так видно! Очки. Вони й тепер в мене є, так глаза уже не те. І я ото читаю. Я читаю. Я розбираюся. Я розкажу.

⎯  Чи ви ходили на похорон читати часом?

⎯  МВ: Ні! ходив дєд мій на старість, ходив.

⎯  Баба Марія, а коли не було церкви після війни, не було церков, то, коли людей хоронили, то чи була така група старших людей, котрі співали псалми на похоронах? без попа.

⎯  МВ: Були! Ше й раньше дєдушка там один був. Він ходив. Як того не стало, другий став читать. Ну, а співати ніхто не співав. Бо він один, шо він? А як мій дєд уже став на це, йому сказали ⎯  як оцей уже дєдушка вмре, ти будеш ходити читати, як наче його заставили. І він став ходити. Стали його кликати. Книжка в нього є така читати. Він там, одну із Києва вислали. Така вона горіла, вони її справили, і вислали. І він багато похоронив людей. Він багато. І женщини були. Були, ну як десь недалеко, то й я піду, побуду. Я співала правда харашо.

⎯  А як ви кажете, то женщини були біля нього, співали трошки?

⎯  МВ: Співали.

⎯  Псалми такі?

⎯  МВ: Уже умерли. Одна жива, так вона помішалася. А я ото прочитаю. Як я на тому кутку жила, дітей, я нічого не робила. А зимою шо ж ти робитимеш? Я й собі читаю, читаю. А колись не стала нічого бачити. Я рубала дрова отакі кругляки, так оце стоїть, і воно як відрубалось, та мене отут як ударило. Я 4 дня лежала, нічого не бачила. І я там упала, а нема ж нікого. А тут банка з водою стоїть, і тоді вона стояла. Я долізла до неї, і начала так мочити, мочити. А тепер я не бачу.  І вже і не розбираю, хто там. Хто до мене отак балакає, я розбираю, а хто так далеко ходить, то я не розбираю. І в мене радіо грало на стіні, а то я не дала йому ради, а воно грає на кроваті. Отаке мені зробилось після удару. 

⎯  Да, це важо. Бабо Марія, а як ви були дівкою, то ви ходили на вечорниці або на досвітки з дівчатами?

⎯  МВ: Ходила.  

⎯  Правда? А як називається ⎯  досвітки чи вечорниці?

⎯  МВ: Вечорниці. Чи ви були до 12 ночі? чи й вночі?

⎯  Бувало, там і ночували.

⎯  МВ: То така вдова женщина була без дітей, то туди ми збиралися. Ходили.

⎯  А чи вдень часом збиралися дівчата щось робити? або гуляти? прясти?

⎯  МВ: Бувало. Помню, до нас, як я малою була, приходили дівчата до дівчат. І сидять прядуть, прядки приносять. А бувало, шиють, там вишивають узори всякі.

⎯  А як це називалося, бабо Маріє? Увечері це вечорниці. А вдень?

⎯  МВ: Ну вдень так не бувало.

⎯  Не казали ніяк?

⎯  МВ: Це бувало там на річці де небудь збиралися, а в хаті не так. Або на вулиці там, хлопці приходять і дівчата.

⎯  А коли ви на вечорницях там пряли, збирались, то приходили  хлопці, так?

⎯  МВ: Там хлопців не було. 

⎯  Не було. А чому? місця було мало?

⎯  МВ: Міста мало в хаті, бо дівчат штук 4 або 5 прийде, та прядки поставляють і сидять прядуть же ж, шоб не так же.

⎯  То ви просто пряли? не було, шо хлопці в карти грають там?

⎯  МВ: Ні, це кроме в празник. Як не робили, то тоді бувало.

⎯  Чи хлопці приносили музику тоді?

⎯  МВ: Та, музики не було. Самі, і хазяїн, як було, в хлопців балабайка була. На балабайку грав. Його ше й кликали куди. Поки я ше не була заміжня.

⎯  А які мелодії він грав?

⎯  МВ: Хто його помнить, дєтка!

⎯  А таких скрипалів не було, хто на скрипку грав в селі?

⎯  МВ: Ото ми збиралися, отам три брата були. І два грали на скрипки, а один грав на сопілку. Це їх три браття було. А тоді другий там дядько на бас, такий бас здоровий був. Бас називався. І ото їх на свальби визивали. Приїжджали забирали і в другі села.

⎯  Баба Марія, а вже зараз вони не живуть, ті музиканти?

⎯ МВ:  Січас?

⎯  Так, ті, хто на скрипку грав або на бас? 

⎯  МВ: Ні, вже немає!

⎯  Чи вони були старші за вас?

⎯  МВ: Видно старші були.

⎯  То вони були така музика в селі на всі весілля? 

⎯  МВ: Ото така музика була в нас. Їх приїжджали на свадьби скрізь забирали. І я йшла заміж, то грали.

⎯  Вони грали?

⎯  МВ: Да!

⎯  Бабо Маріє, ще раз, дві скрипки?

⎯  МВ: Дві скрипки! бас. Оце три браття, дві скрипки і сопілка така. А це другий уже дядько, це вже ото бас називався.

⎯  А сопілка була чорна чи світла?

⎯  МВ: Не знаю.

⎯  Не пам’ятаєте?

⎯  МВ: Вже забула.

⎯  А не називали його кларнет? сопілкою називали?

⎯  МВ: Сопілка так казали. Може називали, та мене не касалося.

⎯  А бубни не було?

⎯  Ні, не було, тільки бас цей бас тілько.

⎯  Баба Марія, чи ви трошки пам’ятаєте той бас? скільки тих струн було? як він грав? 

⎯  МВ: Наче ніби 4. Бо бувало, шо оце бас у цього дядька, приходили вони ж грати ж. Ми там співали, я й його дочка того, шо. Танцюйте, мені лучче, як ви танцюєте, то нам луче грати.

⎯  Чи той бас  такий чи такий?

⎯  МВ: Та такий невеликий! Оце він поставить отут, і сюди отак рукою тут от.

⎯  Ага! і це на колінах?

⎯  МВ: Він не на колінах, а, допустим, оце отак. Оце стоїть сюди, а осюди оце отак.

⎯  Рукою? без смичка?

⎯  МВ: Ага, рукою.

⎯  А нема його дочки зараз? ніхто не живе уже?

⎯  МВ: Немає нікого. Нема нікого. Усі померли. В нього онуки є, так вони десь, не в цім селі, а тут нема.

⎯  Баба Марія, він також музикант, то йому цікаво.

⎯  МВ: Ага! ото скрипки були. Як заграють, дуже ⎯  дуже харашо! 

⎯  А які мелодії? які танці вони грали?

⎯  МВ: Та там і польки, й гопак, і всяко було.

⎯  Метелиця чи була? Кужіль?

⎯  МВ: Може й була. Я танцювала тільки оце тут у хаті. А на бубнах чи на свадьбі я ніколи не виступала.

⎯  Не любили, баба Марія?

⎯  МВ: Нє, чогось стіснялася. Шоб не так може я.

⎯  Баба Марія, а ви не пам’ятаєте, як вони грали в вас на весіллі, скільки їм платив батько?

⎯  МВ: Ото на свадьбі?

⎯  Так.

⎯  МВ: Давали. Це називалось, як ідеш заміж, то женіх тих, музику визивав.

⎯  Чи люди платили їм наперед чи під час, коли гості прийдуть? баба Марія, чи ви пам’ятаєте, шо, коли гості прийдуть на весілля, гості ті запрошені, чи музиканти грають їм таку музику на зустріч? Люди прийдуть і платять потрошку?

⎯  МВ: Не помню.

⎯  Баба Марія, чи ви пам’ятаєте, щоб в вас в селі була така жінка, котра приймала як діти народяться? баба така?

⎯  МВ: Була.

⎯  А як її називали?

⎯  МВ: Називали її, це мо як була дядькова жінка була, вона дядина мені. Так я думала, я була малою, це ми жили вже отдєльно, а вони в тій хаті, де ше сперва були, вони там і доживали і до смерті. То вона була така баба величенька, чистенька така. І я думала ⎯  дядина як? Мама ⎯  піди до дядини Марусі, Маруся її звати. І я піду туди, і вона мене вгостить там молочка дасть, сахарку дасть. Ото в неї було, їй приносили, давали.

⎯  Чи вона була так, як би трошки багатша з того?

⎯  МВ: Ні! вона не багатша була. І ото вона може ото трохи, а потом він служив у банках, дядько той.

⎯  Баба Марія, а коли ви народились, то вона вам зав’язувала пупка, так?

⎯  МВ: Я того не знаю.

⎯  А як вона ще, коли почалися колгоспи, чи вона ще ходила бабувати?

⎯  МВ: Її просто приїжджали брали. Брали її на підводу. Вони приїдуть конякою, приїжджають.

⎯  Баба Марія, а як називали в вашому селі ⎯  баба повитуха? чи бранка? чи як?

⎯  МВ: Ні, так баба та, шо пупи в’яже. Баба Маруся. Тільки це вона тільки нам, а людям же то ні. Пупи в’язала нам. Пупорізна.

⎯  Ви її пам’ятаєте вже старою? чи нє? Вона до старості ходила робила це?

⎯  МВ: Ну, поки вона годилась. А тоді вона стала сама жити вже, він умер. Діти розійшлися. То вона й не дуже й робила довго. А тоді вже вона і робила на старість. Ну, а робила з самого малку і до свадьби. 

⎯  Баба Марія, а вона була одна на село така? чи ще хтось був?

⎯  МВ: Не було, вона одна. Потом уже лєжі були, як ото стало. А то стали ж уже тоді дома не родили, а відвозили в больницю. І так було.

⎯  Баба Марія, а чи ви пам’ятаєте, щоб такі старці ходили по селу сліпі?

⎯  МВ: Сліпі? В мене брат двоюрідний був сліпий. Моя сестра тоді вийшла заміж, та її свекор сліпий був. Два було сліпих старих.

⎯  А той двоюрідний брат був тут у селі, в Литвинівці?

⎯  МВ: У Литвинівці. Рядом, наш він був осьо.

⎯  А чи він ходив по хатах так?

⎯  МВ: Ходив!

⎯  Правда? Чи він мав такого, хто його водив?

⎯  МВ: Ну, були і його хлопчик такий невеликий. А тоді началось, то бувало і в Харків їздив. Напросить ото і пряників, і конфет. Так ми його ждемо ото як Бога! Це ж він прийде, і він же нам стільки всього понадає. А він же поприносить багато. І гроші то ж не давали, але все давали.

⎯  Чи він тільки попросив? чи він співав також, коли ходив?

⎯  МВ: У нього була отака, бандура називалася.

⎯  Ліра мабуть називається?

⎯  МВ: Її так звали бандура.

⎯  А коли він грав, він так крутив це?

⎯  МВ: Еге! руками не перебирав, а тільки він крутив.

⎯  І вони так пищали, ні? 

⎯  МВ: Еге!

⎯  Чи ви пам’ятаєте те, що він співав?

⎯  МВ: Та може й співав. Може він де й співав. Один ходив чужий, той чужий, не наш, а ходив. Женщина водила. Так вони грали і співали дуже ⎯  дуже гарно.

⎯  А такі релігійні пісні?

⎯  МВ: Це я не помню.

⎯  А він на чому грав?

⎯  МВ: Та тоже ж отаке було.

⎯  А він був чужий?

⎯  МВ: Чужий, чужий, чужий!

⎯  А ваш брат ніколи так в хаті не грав для своїх? не співав?

⎯  МВ: Не помню.

⎯  А Самсона як прізвище?

⎯  МВ: Весьолий. Самсон Васильович Весьолий.

⎯  Він більш⎯ менш на роки, як ваш батько?

⎯  МВ: Ну, це вони, його батько рідний із моїм батьком були, вони панські називалися.

⎯  А я хочу вияснити, тітко Маріє, скільки йому років було? тому Самсону. От він як батько був на роки? чи трошки менший? як ваш батько?

⎯  МВ: Нє! той старший, він менший!

⎯  А як ви, чи трохи старший? 

⎯  МВ: Старший! старший! Це вже він був старший дуже, як я. Це вже у них іще один був, тоже сліпий, а того Іван звали.

⎯  Чи він також ходив з ним часом співати або грати?

⎯  МВ: Нє, він нє.

⎯  Баба Марія, а вони ходили по своєму селі?

⎯  МВ: Ні, не ходили. Бувало так, хто принесе шось в селі, бувало той пшоно принесе.

⎯  А з ким він жив?

⎯  МВ: А він, в нього сім’я вже була.

⎯  А жінка не була сліпа?

⎯  МВ: Була, а нє! не була. А в тії жінки батько сліпий. У його жінки. І він уже її як брав, її оддають, за ним харашо жити, за сліпим. Воно то трудно конешно. І він так, оце мені брат розказує, іде до того сліпого, шо моя сестра вийшла заміж, свекор її. І йде, йде, і зверне й пішов у двір.

⎯  Знає, де?

⎯  МВ: Еге! Як він? а сліпий зовсім був.

⎯  А той свекор також грав?

⎯  МВ: За того я не знаю,  чи він грав, чи ні.

⎯  А чи ше була якась жінка, котра також сліпа була?

⎯  МВ: Ні, не сліпа. Така була. В нього перва вмерла, а він другу взяв тоже не сліпу.

⎯  Бабо Маріє, а як куди він ходив? на Харків? на інші села? куди він ще ходив? не пам’ятаєте?

⎯  МВ: По селах. Кажуть, по селах. А це в Харків він не часто. Це там коли поїде, так оце скільки навезе всякого добра. І ото дітворі пороздає там. І дєнєг було.

⎯  А на скільки днів він ходив ото, як піде?

⎯  МВ: Не помню. Була в нього дочка, Оринка звали. І три сини було ⎯  Яків, Роман і Митя. З нами Митя був, то в Германію забрали, то там погиб.

⎯  То сини його загинули, а дочка?

⎯  МВ: А дочка його, Оринка, вона жила, тут була Опитна, і вони на Опитній. Вона вийшла за руського заміж, і вони там жили. Було в неї два сини, хлопчики то були. І я туди пішла, не до неї, а так до неї обратилась, а вона каже ⎯  як їх заберуть на войну, я їх повбиваю!

⎯  Дітей?

⎯  МВ: На дітей так сказала. А тоді зимою, у январі місяці, явились туди партизани, там же ото жили. І вони остановились там, хотіли ж оддихнути. І сказали, шоб нікуда ніхто не виходив. А він, оцей же Михайло, шо цієї сліпої цей, чоловік, пробравсь десь і прибіг у село, заявив німцям. І вони тоді, скоренько хтось ізвістив цим партизанам, шо збирайтеся, бо нємци прийдуть. І вони ушли. Ноччю ушли. І вони ушли. Отак. І вони узнали, хто це такий заявив. А тоді вони прийшли в маю місяці. Бої тоді були, і прийшли опять туди. Забрали директора, директоршу і оцього Михайла. І їх туди в ліс повели, там їх порубали. А оце його жінка, того Михайла руського, вони її в себе як завели, і там дітей порубали, її там. Вони думали, шо вона готова, і пішли. Пішли там, і забрали іще мужчину одного, не вбили, а забрали з собою. Но він утік од них. Туди далеко в сосни. І прийшов він, і скоренько відтіль вони вибралися. Не знаю, куди й шо? і хто такі? я його не знаю. Ото таке було. А чого пішли селяни шукати, де ж оця Оринка, цього сліпого дочка, Самсонова. Ой, страдалиця була!

⎯  І найшли там мертвою все⎯ таки?

⎯  МВ: Вона жива. Жила, і їй зробилась чорна болєзнь. Скільки доживала тут, то їй було таке, впаде. Ото дожила тут отако. 

⎯  Бабо Маріє, а коли той Самсон найчастіше ходив по селах? зимою чи літом?

⎯  МВ: Не знаю.

⎯  А чи ви може знаєте, в кого він вчився грати?

⎯  МВ: Не знаю тоже. Не знаю цього.

⎯  Чи в нього хтось вчився? чи були ще в селі такі?

⎯  МВ: Не знаю. Ото дід був сліпий, но я не помню його зовсім, шоб він грав. А цей грав. А того я не помню. Оце була велика доля до сестри там, то він сидів, я не помню.

⎯  А коли він там не ходив по селах, то чи він робив щось на полі? чи вірьовки? чи шо? цей Самсон.

⎯  МВ: Я й не помню. Сукали вірьовки, сукали.

⎯  А коли він помер приблизно?

⎯  МВ: Бог його знає. Уже я тут була, то він ше жив.

⎯  Правда? А це означає ⎯  до війни? не пам’ятаєте?

⎯  МВ: Мабуть до війни. Бо він вже був, хоть в мене дєд ше тоді був портний, то він приводив Митю, такий невеликий хлопець, там перешити шо⎯ небудь. То дєд мій шив. так привикли тепер дєдом звать, а тоді ж молодий він був. Портний.

⎯  Баба Марія, а як в вас був голод у селі?

⎯  МВ: Був! я коли вийшла заміж в 21⎯ м, і голодовка була у 21⎯ му. тоді дітей не було, то як не було, а самі переживали. А тоді у 33⎯ му голодовка. Тоді люди вмирали. Ну, в нас не так отут умирали. У нас близько до дороги. То на Харків поїхали. То в Велки шо-небудь там таке роздобудеш. І коровка була в нас. Мій то з Харкова привозив, він тоді ше робив у Харкові. Хліба привозив ото. То нам не так голодовка була. Тільки в мене одна сестра приходила, другая, то я відривала

⎯  То онук не буде питаться. То він чуть⎯ чуть запам’ятав. І каже моя онука ⎯  бабушка, я не така, як ви. Ви взнали те столєтнє!

⎯  Так, це правда!

⎯  Столєтнє! А я ж, каже, тепер не знаю. Та й я уже, кажу, забуваю. І там шо читаю я. Їм у школі ніхто не показував, а їм шо- небудь розкажу. Ото і онуки моєї чоловік.

⎯  Бабо Маріє, а шо ви пам’ятаєте, шо таке кажуть, були такі червоні весілля? шо воно таке? комсомольські чи шо?   

⎯  МВ: Ніби то як комсомольці були.

⎯  Не пам’ятаєте, да? А чи були в вашому селі комсомольці?

⎯  МВ: Та були, тільки ви знаєте, вони ж були в Харкові, то вони там же були.

⎯  А коли ваше весілля було, то чи воно було таке традиційне? Це означає ⎯  прийшли спочатку свати?

⎯  МВ: Приходили свати.

⎯  А потім скільки днів було весілля?

⎯  МВ: Нє, в мене не було! А батько вже старий був, то вже в нас не було. Брати ж не будуть. А кликали, до нас приходили свати, а тоді ми до їх туди пішли, там, де я жила. Так були.

⎯  А чи ви хрестили своїх дітей?

⎯  А як же!

⎯  Тоді була церква в селі, так?

⎯  МВ: Тоді була вона не в селі, а в Лайки, оце 5 км. Лайки. Там було 5 церков. І всі розкидали. Усі.

⎯  А коли розкидали?

⎯  МВ: Та ото ж, як вони колєктів, розкуркулення було, то тоді. А тоді мій дєд у церкву ходив, тоді в церкві були. Як там поговієш коли. А тепер удумали, шо це мені приходилось так, шо віруючий це мені казав ⎯  давай поїдем поговієте у церкві. Там недалеко. Но я не могла піти, еге ж. А вони якраз з мочовим пузирьом як заболіла, і вони додому батюшку возили. Але, як було моєму хазяїнові год, і вони своє, ну як, своє подвір’я все, дом святили, посвященіє. І год за дєдушку. І я поговіла, там у хаті батюшка був. То я говіла там.

⎯  Чуєте, а де ховали людей? в селі було, колись ще, як от ваша мати померла, батько, то було одне кладовище в селі? де ховали?

⎯  МВ: Там на кладбищі ховали всіх. Одно тут кладбище називалось Старе кладбище, а тоді нове відкрили ше далі. То в мене батьки мої тут на старому кладбищі.

⎯  Бабо Маріє, а як от батьки старі, то хто, чи був такий звичай, що найменший син мусить доглядати? чи дочка? чи так не було, шо найменший?

⎯  МВ: Шоб доглядати?

⎯  Так. 

⎯  МВ: То оце мій батько як лежав, то самий менший брат та невістка доглядали, і там він умер.

⎯  А потім його так, як би хата і господарство до них переходило, так?

⎯  МВ: Їм, і вони там вмісті й жили. Вони і жили там разом, то вони і батько, і вони там жили.

⎯  Бабо Маріє, а чи були ваші родичі хтось у революції там? в громадянській війні?

⎯  МВ: Там на тій хаті?

⎯  Чи хтось брав участь? чи хтось був революціонером?

⎯  МВ: Нє, не помню.

⎯  Бабо Маріє, а чи пам’ятаєте, коли ви такою дівкою були, шоб так десь на Великдень або шось ходили й такі хороводи біля води водили? співали?

⎯  МВ: Нє.

⎯  А такі танки, шо дівчата поберуться за руки?

⎯  МВ: Нє, не було. Це було тіко, як Купала було, як у Купала грали, то тоді Купала ставили посередині таке з дерева. А тоді брались за руки й ходили співали. А так ні.

⎯  А не пам’ятаєте тих пісень?

⎯  МВ: Нє, чуть знаю ⎯  “На Купала, на Івана. Купався Івась, і в воду вбравсь. На Купала на Івана. А на Івана хліб сажала, а на Петра вибирала. А на Пилипа підшкрібала”. На мєсті ходили отак от. Це так співали. Ну, я вже позабувала. Отак, коли надумаю, надумаю, як діти оце вінки поплетуть, бігають, а співати ж вони не співають, бо не знають. Думаю ⎯  шоб я підказала, так я забула. 

⎯  А після Великодня чи дівчата збиралися на вечорки? або біля річки десь? 

⎯  МВ: Не помню. Де⎯ небудь сиділи ввечері на вулиці, або дубків наложено було, то на тих дубках сиділи.

⎯  Чи вони співали?

⎯  МВ: І співали так же ж. Прославляли.

⎯  Чи працювали?

⎯  МВ: Позабувала. Я вже позабувала.

⎯  А чи ви пам’ятаєте, коли був Будинок культури в вашому селі, клуб?

⎯  МВ: Та, він був і недавно.

⎯  А тоді, я маю на увазі, коли колгоспи почались? 

⎯  МВ: А тоді не було клуба. Не було. Тоді не було. Тоді де⎯ небудь у хаті, як зимою, то в хаті збиралися. На Крещеніє викидали п’ятаки. Було. Керосіну ж треба купити.

⎯  То ви давали по п’ятаку?

⎯  МВ: Та може й по 3 копійки, тоді ж гроші були, стоїли.

⎯  А чи ви також щось платили вдові?

⎯  Нє, за те ми не платили, ми керасін давали.

⎯  Тоді бібліотеки не було? не було в селі бібліотеки до колгоспу?

⎯  МВ: Ні! не було!

⎯  А чи були у вас гончарі у селі?

⎯  МВ: У нашім не було. Отам у Зеленцях, Піски, отуда. Там було багато. Чуть не в каждім дворі. І вони возили отам в Ольшану, туди, ше куда⎯ небудь возили. Підводу наберуть, ото на рядна посуду череп’яну. А тоді ж не було ні каструль, ні ото ж чавунчиків. Тоді тільки череп’яні. А воно ж то б’ється, і нове купують.

⎯  Чи ви бували там, щоби купити часом? на базарі?

⎯  МВ: Я туди не ходила, на той базар. А то мені там родич був, то я піду до родича та там ото наберу. Везу отого прядива, понапряду півміток їм, це називалось так. Та віднесеш, і набирай, скільки хочеш. Дядько був мій.

⎯  Гончарем цим, що ліпив?

⎯  МВ: Не рідний дядько був, а двоюрідний, но дядько.

⎯  Там у Пісках, так? А коли ви були в Валках на базарі, чи ті лірники там також грали такі сліпі?

⎯  МВ: Не бачила. Такі сиділи, просити просили. А шоб грали, не грали.

⎯  Чи вони були чоловіки? чи жінки також?

⎯  МВ: Як сліпий, то жінка водить. Чи то наймичка, чи шо там. Туди сидить, то люди кидають копійки. 

⎯  Чи були в вашому селі росіяни? поляки? євреї? чи жили також?

⎯  МВ: Нє, тільки наші.

⎯  Тільки українці, да?

⎯  МВ: Та, руські може й були, руські може й були. В мене невістка за братом за одним, жінка вона сама руська. То була. Уже померла вона. Немає.

⎯  Баба Марія, а чи були в вашому селі такі малярі, котрі малювали ікони? образи?

⎯  МВ: Нє, не було. Ходити ходили із других може сел, а не з города. Ходити ходили.

⎯  І люди їх наймали, вони малювали, чи як?

⎯ МВ: Та вони не наймали, а здавали туди шо небудь. І оце портрети стали оце з людей, ото зроблять, а тоді приносять, там же записано, і віддають.

⎯  А де купували образи люди?

⎯  МВ: А було на базарах.

⎯  От, як дівчина йде заміж, то де батьки купували?

⎯  МВ: У мами були ж ото, ми вінчалися, і ікони. Але їх побило, ікони, і осталися ті, шо дощечки, Спасітєль і Матір Божа. То мама мені положила, вроді це рекомендується, ті, шо вінчались, шоб покласти, як умреш, ту ікону. А моя є, хароша була, ше обклеїла була білою бумагою. Така хароша була. Але її червотока поїла, ікону. А в мене, як я відтіль виїхала, так вони влізли, та й забрали там дешо таке, й ікону забрали. То в мене та досточка стоїть, та хрестик там Спасітєля, то я молюся до їх.

⎯  А та досточка, то така Божа Матір на ній? То ваше благословення?

⎯  МВ: Благословення, еге.

⎯  Чуєте, а чого якби, ви кажете, поклали в труну чи в домовину, як це називається?

⎯  МВ: В труну, в труну.

⎯  А чому рекомендується? не знаєте?

⎯  МВ: Ну, кажуть, шоб покласти, шо вінчалися. А тепер же в церкві купують же, люди ж їх не сохранили. Та й погоріли ж є, погоріли. Ну, в нас хата не горіла, вона осталася. Складно було так, і не запалили її.

⎯  Баба Марія, а в вас на цій, шо ви кажете, ваше благословення, шо на дошках мальована, так, то називали ікони? чи образи?

⎯  МВ: Та, то це хто як звав. Хто ікони каже, а хто образи.

⎯  А чи казали Боги?

⎯  І МВ:  так казали. Дітей пугали ж ⎯  Нільзя! там он Бозя! Бозя, це ж називали всі так.

⎯  Портрети святих?

⎯  МВ: Еге. Оце в мене портрет ось того Міті, шо був вернувся, як забирали ж на роботи. А тепер я як умру, кому він нужен буде?

⎯  А він намальований тими малярами?

⎯  МВ: Еге.

⎯  Покажете нам?

⎯  МВ: Та покажу, добре. Так я кажу, як я вмру, так положили його до мене. А моя дочка каже ⎯  мамо, не плач, я його возьму до себе. Поставлю отам на буфеті, хай він стоїть там. От я за ним плачу. А був іще один, він у Кобзарівці жив, та там умер. То я віддала жінці та сину його.

⎯  А хто жив у Кобзарівці?

⎯  МВ: Мій син.

⎯  А це далеко село Кобзарівка?

⎯  МВ: Та воно не далеко, ну кілометрів може 5, не більше. А може й менше. Так я їм віддала ⎯  візьміть, кажу. А правда, я як умру, кому він нужен буде? А він хароший, йому зробили. 

⎯  Баба Марія, я питала в вас про такого кобзаря, чи лірника Андрія Мальованого?

⎯  МВ: Нє, не знаю, не чула.

⎯  Баба Марія, а скільки от у вашої матері в старій хаті як би було образів? в хаті скільки було? двоє? троє ікон?

⎯  МВ: Було багато.

⎯  Багато? до 10?

⎯  МВ: Ряд цілий стояв. Отак угольний ішов, і на столі отак стояли. 

⎯  І на столі стояли. А як в вас називався над столом цей куток?

⎯  МВ: Куток просто. Нічого не називалось.

⎯  Покут не казали?

⎯  МВ: Це на покут ставили, як кутю варили, узвар. Туди ставили на покуті. Це ж покутом так звали, на покуті.

⎯  І чи були на іконах також рушники?

⎯  МВ: Були.

⎯  Чи вони на піст змінювалися, а на свята такі гарніші були? чи одинакові?

⎯  МВ: Та бувало перестіраєш, то однакові їх вішаєш, одні.

⎯  Баба Марія, а ікони були тільки на дереві мальовані чи на полотні також?

⎯  МВ: По⎯ моєму, на дереві. Бо іменно під стіклом же ж у рамках. 

⎯  Чи була така іконка, до котрої всі молилися, як в дорогу йшли десь? чи була така свята? шоб молилися перед дорогою?

⎯  МВ: Ми нікуди не ходили. А ці, як у війну були, в них ікони були. Він сказав ⎯  ви десь ховайтесь в кущиках, бо будуть січас от завтра гнати вас на Полтаву. А Полтава нехароша. Ну, ми поховались, хто поховавсь. Там були кущики осюди дальше. Це в нас дерева тутечки, а то кущики такі. І ми туди поховалися. А отут людей, яких захватили, та в конюшню, в коровники позаганяли там, позамикали. І стража стояла на вікнах. Вони ожидали, або запалять, або шо⎯ небуть. Ну вони не запалили їх, а на утро, переночували, вони їх вигнали і погнали на Полтаву. 

⎯  Бабо Маріє, а я ще трошки про ікони запитаю вас, добре? Чи було таке часом, що коли присниться, то що люди казали, що буде тоді?

⎯  МВ: А то ж ті були, шо повикидали ікони, повикидали ж, не нужні вони. Ну, там один був прєдсєдатєлєм, та в представниках пообідали вони. Пообідали, а він дивиться ⎯  ікони. Він каже ⎯  шо то в тебе ікони? Він каже ⎯  в мене мамині, і вона їх держить, содержує. І він їх не тронув. Це він тепер мені колись розказував.

⎯  Баба Марія, а коли ше ікона обновлялася казали?

⎯  МВ: Була ікона обновилась у Харкові, а вона шось отак. Так вона така блудниця була.

⎯  Жінка?

⎯  МВ: Еге. А потом вона вийшла заміж за козака, за козака. І вони поїхали в Харків, і там чи квартирку їм дали, стала робити вона. І вони стали уже потроху, як наладилось, така стала нічого. І в їх обновилась ікона. Обновилась і все. І вони побачили. Вони осознали. І вони ж то заявили. І міліція прийшла, там приходили її дивилися, відновилася. А потом міліція й забрала її.

⎯  Ту ікону?

⎯  МВ: Еге. То наші ото як їздили, то їх уже чоловік і жінка, вони куми їм. Так вони їздили ж подивиться, але вже вона забрана. І вона шось знала, й він. Стали в церкву ходить. А тоді він умер, а вона стала на Київ ходити пішки Богу молиться. Я грєшніца велика, я блудниця, потому шоб Бог простив її. Бачить то я не бачила, а це правда. Та вона вичистила її, вичистила правда.

⎯  Баба Марія, ви кажете ⎯  вийшла заміж за козака. Його фамілія була Козак?

⎯  МВ: Нє!

⎯  А як?

⎯  МВ: Я не знаю, як його фамілія, от не знаю. А то він сам із козаччини, із козаччини.

⎯  А як це зрозуміти, що він з козаччини?

⎯  МВ: Ну, він же ж сам сказав, шо була з козаків. У голодовку вони сюда забрели.

⎯  Може він з Кубані? Не росіянин такий, нє?

⎯  МВ: Може й з Кубані, не знаю. 

⎯  А чи місцева така влада, сільрада була проти ікон? Чи вони сказали ⎯  викидайте?

⎯  МВ: Були. Було таке, шо скоро повикидали, шо прибирали. А такі люди, то не заставили, шоб прибрали, не заставили. Вже ж ми не викидали, нас не держали.

⎯  Чи ви заховали їх?

⎯  МВ: Ні, не ховали.

⎯  Чи вони часом прийшли до вас і казали ⎯  чому ви тримаєте їх?

⎯  МВ: Нє, такого не було, шоб вони приходили. А це, де начало, хто зайшов, то побачив. Вони не імєли права заставити, шоб її викинули. А ходили. Ходили так, хто Бога признає? а хто ні? І вони записували.

⎯  Питали, чи признаєш Бога?

⎯  МВ: А питали, питали. Вони сказали своїм хазяєвам ⎯  ми признаєм Бога. І вони записали. А є такі хазяєва, казали ⎯  не признаєм. Тоже писали.

⎯  А коли це було? до війни?

⎯  МВ: Це до войни. До войни. Як ото воно розруха всяка така була. Мені хватить балакати.

⎯  Добре.