Урбанська Наталка Тарасівна, 1920 р. н.

⎯ Як ще називалися сільські кутки?

Н.Т.: Як, Кутівка, Гончарівка, Кирилівка, Лапаї́вка.

⎯ А аж так далеко?

Н.Т.: А туди йде Шляхетчина, Кривда.

⎯ Такі були назви, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Чи вся ваша сім’я жила в одній хаті?

Н.Т.: Ну, то доки ше були малі то ше жили, а як попідро́стали то й… Ми лишилися дуже малими сиротами, бо мама вмерла заранє і батько вмер заранє.

⎯ Чи це у вас так, передавалося цей гончарний промисел від ваших дідів ше?

Н.Т.: Ну да.

⎯ З хати не виходив він, да?

Н.Т.: Нє.

⎯ Чи ви пам’ятаєте своїх дідів, бабо́к?

Н.Т.: Нє.

⎯ Не пам’ятаєте?

Н.Т.: Нє.

⎯ Але знаєте шо вони займалися гончарством?

Н.Т.: Да.

⎯ І так їхні батьки?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Так шо це здавна?

Н.Т.: І так і мій батько робив, моя мати робила, так я навчилася.

⎯ Угу. Чи робили ваші сестри і брати?

Н.Т.: Робила сестра. Одна і друга. Друга зараз у Шаргороді сестра. То тоже вона перше робила ці (…) шо то (…).

⎯ Угу.

Н.Т.: А сестра старша то тут жила, потом її дочка виїхала в Казахстан, Петропавловськ Северний, і вона виїхала. Так і…

⎯ Завмерло це, да?

Н.Т.: Да.

⎯ Тепер ви самі тіки лишились?

Н.Т.: Тепер я… І так тут було на Джурин, було двісті п’ятдесят…

⎯ Та ви що?

Н.Т.: Гончарів. Сімей було.

⎯ Двісті п’ятдесят сімей?

Н.Т.: Двісті п’ятдесят сімей.

⎯ Це дуже багато.

Н.Т.: Да.

⎯ Дуже багато…

Н.Т.: А тепер нема. Тепер оно тільки я ідна лишилась.

⎯ А як ви думаєте, чого це так?

Н.Т.: Тяжолий цей труд.

⎯ Да, ніхто не хоче?

Н.Т.: Цей тяжолий труд. Он зараз візьміть, я ж кажу, нема чим воду привезти. Нема чим землю копати привезти. А дрова які дорогі, випалити їх…

⎯ Ви всьо самі робите?

Н.Т.: Да (…).

 

Н.Т.: Цеї глини на всю дошку, витерти, і потом набиваю грудочку глини, і сідаю і так кручу. Руками шевелю…

⎯ Я ніколи не бачила як це робиться, було б інтересно подивитись.

Н.Т.: Да, да, така шо би був (…).

⎯ А як…

Н.Т.: Там де я прочистила, от подивіться, ото (…). Це я маю завтра іти до глею, привезти (…).

⎯ Так?

Н.Т.: А якби був я вам би показала.

⎯ Як ви це виробляєте, так? Як ви займаєтеся гончарством? Тоді коли маєте час від роботи, да?

Н.Т.: Ну да, посапаю город…

⎯ Нема часу?

Н.Т.: То підгорну, то треба шось трошки зробити.

⎯ А як ваші батьки займалися?

Н.Т.: Батьки так само.

⎯ Вони мали собі хазяйство?

Н.Т.: Да.

⎯ А це тільки коли мали час (…).

Н.Т.: Да, да, да.

⎯ Чи можна було сказати що вони з цього жили?

Н.Т.: Оно каже (…) трохи жили, коли ше мої батьки жили, ше тримали своє поле, ше тримали коні. Свині тоже.

⎯ Чи ваші батьки були такі, з заможної родини?

Н.Т.: Нє, нє.

⎯ Бідні були, да?

Н.Т.: Бідні.

⎯ Гончарством занімалися бідні люди?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Правда? Це не були хазяї, да?

Н.Т.: Та котрі були дужчі, а котрі були (…).

⎯ Пам’ятаєте скільки було землі у батька?

Н.Т.: Не знаю, я, наприклад маю шо, як колись казали, на козацькім горбі, на (…) за лісом, за цегою (сміється) (…) в мого батька було.

⎯ Як ходили ваші батьки на ярмарок, то продавали вони свої вироби? Чи приходили до них люди?

Н.Т.: А шо ж, в Джурині був базар, (…) (сміється).

⎯ І продавали?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Скільки треба було заплатити за горщик? Як батькам платили?

Н.Т.: А я не знаю по чому тоді були. (…) продавала.

⎯ А тепер? А тепер які ціни?

Н.Т.: А тепер шо макітра кажуть пійсят тисяч.

⎯ Угу.

Н.Т.: І тридцять тисяч.

⎯ Як у кого?

Н.Т.: Да, да. Яка макітерка, да. Там всьо (…).

⎯ Чи мала ваша сім’я авторитет в селі?

Н.Т.: (…) всьо казала: «Гончарі! Гончарі!» Всьо шось кричали цеї (…).

⎯ Правда? Завідували?

Н.Т.: Да. Це так було самі хужі люди, гончарі.

⎯ Правда?

Н.Т.: (Сміється) А тепер чую (…) тоже розказують, питаються по господарству (…) тоже гончара питаються: «Як ви робите?» А тепер з цего, з гладущика добре молочко кисле, а з макітерки вареники (сміється) (…) з макітри у піч.

⎯ Чуєте, Наталка Тарасівна, а як ви ше були малою, то які вам роботи поручали батьки робити?

Н.Т.: Які роботи мені поручали робити? Ше мені сім років не було як мати вмерла. То які вона мені роботи давала?

⎯ Ви були сиротою?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Чи була у вас мачуха?

Н.Т.: Не було. Робили ми так… Коло старшої сестри брат, а саму меншу (…) здали в тою, в Вінницю у приют, там сусіда позаботився, то здали у приют. А мене так, то дитину бавити бавила, а той каже вже: «Ой, (…) дай мені, бо мені треба дитину бавити. Ти вже вибавила, давай мені». А я тако (…) по цих дітях, то я лишилася не грамотна.

⎯ Правда?

Н.Т.: Да. То й горе мені.

⎯ А як вам платили люди за ці найми? Чи нічо не платили?

Н.Т.: Та як платили? То шо набрали там юбку, блузочку, хустинку і то шо їсти дали, і все.

⎯ І все?

Н.Т.: Да.

⎯ Чи існував тоді розподіл робіт на жіночі і на чоловічі? Шо робила жінка і шо робив чоловік тоді в сім’ї?

Н.Т.: А так шо робили в сім’ї? Тако (…) поїхали в поле, а то жати, а то сапати, так тако тоді робили.

⎯ А як ваш батько залишився сам?

Н.Т.: А, батько залишився сам, мама вмерла осінню, коли картошку викопали, бо вже помню шо перекопував тато картошку цю на полі, кукурудзу вижали, звіз додому всьо, то мама вмерла осінню, а тато вмер на Великоднього тижня. Отак.

⎯ Це (…), так?

Н.Т.: Да. Це так ми лишилися і так ми…

⎯ Якшо були наймити, то чи ви знаєте скільки їм платили? Чи не знаєте?

Н.Т.: Та нє…

⎯ Не знаєте?

Н.Т.: Нє.

⎯ Чи ви пам’ятаєте як були колгоспи в селі?

Н.Т.: Колгоспи? (…).

⎯ Чи ви знаєте…?

Н.Т.: Ну, тоді тоже організовувалися колгоспи, не знаю в якому це році, бо це було, тоже вже як тамо вже (…) віддав вже в колгосп, хто мав коні, хто плуга, хто воза, то всьо. Та давали шось після (…) там шось трошки жита, пшениці.

⎯ Чи було багато хазяїв у вашому селі?

Н.Т.: Та було село велике, то й було.

⎯ Чи потому їх розкуркулювали, чи висилали?

Н.Т.: Да, було таке шо порозкуркулювали, повисилали, то вони поверталися.

⎯ Пам’ятаєте їх фамілії?

Н.Т.: Ну а шо ж.

⎯ А ну, згадайте.

Н.Т.: (…), Філімон не вернувся, (…) знаю, а то…

⎯ Це ваші сусіди?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Куркуль він був?

Н.Т.: Де він куркуль?! В нього (…) двоє теляток.

⎯ Це із за того?

Н.Т.: Це із за того. А шоби це ходили шукали, то є ше ходили по хатах, де в кого якого зерня де трошки є сховано то витрушували, а найшли (…).

⎯ Ага.

Н.Т.: А він мав горище, хата була під соломою, а він тако в стріху позапихав шось відро качанів, щоб не забрали. То найшли, забрали ті качани, і забрали ті телята, і його вислали і так і до цеї пори.

⎯ А сім’я його залишилась?

Н.Т.: А сім’я…

⎯ Живуть зараз в Джурині, да?

Н.Т.: Нє, вже повмирали, оно тільки одна дочка його жива.

⎯ А як тоді до бідняків ставилися? Чи жалували їх, чи зневажали?

Н.Т.: Хто їх жалував? Ніхто не жалував, (…) ні в кого. Да.

⎯ Ще хочу в вас спитати, як ви дівували, які це були роки? Чи ви ходили на вулицю на вечорниці?

Н.Т.: Куди я ходила як я була коло тітки, коло маминої старшої цеї сестри? То вона дітей не мала, то вона мене мало даже і в неділю не пуска нікуди, шоб я йшла.

⎯ То вона (…) ? Чи нє?

Н.Т.: А де вона зараз?

⎯ Тримала вас за наймичку?

Н.Т.: Ну шо, ше хуже наймички.

⎯ Правда?

Н.Т.: Да. То вона, оце як робила в колгоспі, вона тоже вдома, то так іду рано на поле, на обід іду (…), бо корова є вдома і теля. Стати це в дванадцять часов ночі, вона мене буде, щоб я пішла воду з криниці носила. На заводі свєт погас — вона мене будить вже воду носити. Бо корова і теля і їм тре води. А я і боялася.

⎯ Боялися?

Н.Т.: (…) далеко криниця і так ношу.

⎯ Зла така була?

Н.Т.: Ну а шо?

⎯ Іздівалася над вами? Але все-таки думаю шо вибігали до дівчаток трохи поспівати?

Н.Т.: Нє!

⎯ Не було?

Н.Т.: Боже спасі!

⎯ Зовсім не було?

Н.Т.: Нє, нє, нє.

⎯ Так шо ви не співали?

Н.Т.: Нє. Ну як тако свадьба десь, йдуть на свадьбу, так шо…

⎯ Нічого цього не знаєте?

Н.Т.: Нє, нє.

⎯ Да? Ясно. А про музики ви мені трошки розкажете? Які були музики в селі?

Н.Т.: Музики ходили туто в селі. (…) гармошка, балалайка, гітара.

⎯ Чи ви пам’ятаєте які хлопці грали на цих інструментах?

Н.Т.: Ну, тут був ше Іван, тоже (…) на мандоліні грав, а Василь (…), він грав на цю, на балалайку грав. Оце так.

⎯ Чи співали частушки під ці інструменти?

Н.Т.: Співали якісь пісні. Співали, але ж я ж кажу, я шо ходила…

⎯ А на весіллях які були інструменти?

Н.Т.: Ну (…), бубен, всьо. Тепер то цяя є музика вже така, а (…).

⎯ А, наприклад як ви виходили замуж, то які були музики?

Н.Т.: То то було буковинських євреїв багацько.

⎯ Правда?

Н.Т.: Да. В нього був акордійон. Бубончик.

⎯ Ага. То мужики наймали єврейську музику собі, да?

Н.Т.: Да, да. Але на ці (…) на самі свадьби (…), то їх було дуже багацько.

⎯ Да?

Н.Т.: Ці буковинські. Вони їсти хтіли. То вони й йшли тако грали, шо поїдять.

⎯ Більш нічо їм не давали? Просто за…

Н.Т.: Нє, то там же і платили трошки тако.

⎯ А що ще крім плати давали обов’язково? Такий рушник там…

Н.Т.: Нє, нє, нє. Це (…).

⎯ Нічого?

Н.Т.: Нє, нє.

⎯ Заплатили і все?

Н.Т.: Да.

⎯ Хорошо… Чи були у вас сімейні ансамблі? Шоб грав батько з синами чи брати…

Н.Т.: Нє, нє, це не було в нас.

⎯ Не було?

Н.Т.: Це не було в нашім селі.

⎯ Чи бачили ви старців? Ходили у вас старці?

Н.Т.: Ходили.

⎯ Так? Чи це були з вашого села, чи чужі?

Н.Т.: Ну, були з нашого села, і були з Хоменок, і були з (…), тако були люди…

⎯ А пам’ятаєте як їх фамілія, з вашого села, наприклад старців?

Н.Т.: Та тоже…

⎯ Не згадуєте? Чи були такі старці котрі грали і співали?

Н.Т.: Нє, не було в нас.

⎯ Не було, да? А на базарах може?

Н.Т.: Ну на базарах то й туто, приїжджали сюди на базар оці, (…) тоже грав на гармошку. Тако шо співав, шоб хтось дав якусь копійку.

⎯ Чи були такі старці шо ходили разом з жінкою своєю?

Н.Т.: Тоже тут було, тоже приїжджали з того, чи з Мурафи, чи з Деревчина, то оце в неділю на базар приїжджали.

⎯ А коли вони перестали вже ходити? Коли вони зникли?

Н.Т.: А тако знаєте як було, кажуть: «Три дні як умер то вже не йшов». От, то вже не йшов.

⎯ Тільки вони, ви думаєте, просто вимерли, да?

Н.Т.: Да.

⎯ А чи власті їм забороняли ходити?

Н.Т.: Були забороняли власті тоже.

⎯ Шось таке знаєте, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Ше трошки про весілля́. Чи обов’язково сватали дівчину перед весіллям? Як це називалося у вас? Догові́р чи…

Н.Т.: Ну, вже хлопець ходив до дівчини, вже має її, значить, сватати, то тоді робили договір, (…) сватання, там через дві неділі чи через три неділі вже й свадьба була.

⎯ А що готували дівчині на весілля? Як це називалося? При́дане чи посаг?

Н.Т.: А яке при́дане? Тоді ніхто ніякого приданого…

⎯ Правда?

Н.Т.: Дали дві подушки, рядно, оце придане.

⎯ (…), да? А чи давали якусь худобу, чи землю?

Н.Т.: Нє, нє, нє.

⎯ Чи мала дівчина брати фамілію чоловіка, як вона вже виходила замуж?

Н.Т.: Ну да, вона вже розписували (…) на його фамілії.

⎯ Наталка Тарасівна, чи ви пам’ятаєте, були випадки що між собою могли подружитися родичі? Наприклад двоюрідні чи…

Н.Т.: (…) було.

⎯ А що про це казали люди?

Н.Т.: Нічо не казали, казали шо так… Казали що це неправильно.

⎯ Що це гріх?

Н.Т.: Да.

⎯ Не знаєте як пото́му складалася їх доля?

Н.Т.: Ні.

⎯ Не знаєте? Чи співали вам мати, або бабуся, або сестри колискові пісні?

Н.Т.: Нєа.

⎯ Ніхто тоді не співав?

Н.Т.: Ніхто не співав.

⎯ А чи розказували дітям казки?

Н.Т.: Хто тоді розказував?

⎯ (…).

Н.Т.: Да, ніхто не розказував.

⎯ А хто водив до церкви?

Н.Т.: До церкви тоді ходили.

⎯ А хто вас водив? Мама чи бабка?

Н.Т.: Вже мами не було і бабки не було, то я вже, була тут ішла…

⎯ З тіткою, да?

Н.Т.: З цею, ше сестрою я йшла була. Первий рік тоді як ми лишилися, а потому мене вже забрали, той до себе, то я вже туди…

⎯ Не знали?

Н.Т.: Не ходила, (…).

⎯ Чи навчалися діти тоді в школі?

Н.Т.: Навчалися.

⎯ А ви вчилися?

Н.Т.: А де я вчилася?

⎯ Не змогли? Так і не можете ні читати, ні…

Н.Т.: Я букви знаю, я три неділі на лікнеп ходила. То я букви знаю, а склади не знаю.

⎯ Читати ви так і не навчилися?

Н.Т.: Нє.

⎯ І писати не можете?

Н.Т.: Розписаться так я… Нацарапаю як дає пенсію.

⎯ Та й жалко?

Н.Т.: Аякже. Конешно жалко. Старша сестра тоже ходила трохи до школи, брат ходив до школи, сама менша ходила до школи, а я не ходила (…) поїхала до сина, бо в мене старший син аж в Северном Казахстані, (…) я не змогла найти поїзд сісти і автобус сісти.

⎯ Не грамотні?

Н.Т.: Да. Син в Лєнінграді менший, тоже я не знаю.

⎯ А дочку маєте?

Н.Т.: А дочка (…). От тільки тепер шо дочка.

⎯ Вона в Джурині тут, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Це вам добре… Добре живуть ваші діти?

Н.Т.: Нічого… Дуже добре, шо зять дуже добрий.

⎯ Слава Богу.

Н.Т.: Зять дуже добрий. 

⎯ Чи хрестили дітей як ви були маленькою? Чи вже була заборона?

Н.Т.: Тоді ше хрестили дітей.

⎯ А кого брали за хресних? Батька й матір?

Н.Т.: Тако чи сусіди там брали, чи з родини брали.

⎯ Як називали цих людей? Нана́шки чи хресні? Як у вас називали?

Н.Т.: Нана́шка, нана́шка.

⎯ Казали так, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Чи була у вас нанашка?

Н.Т.: Не знаю яка була.

⎯ Не знаєте?

Н.Т.: Бо я не помню…

⎯ Не зазнали її?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Не признавалася вам?

Н.Т.: Нє.

⎯ Чи були розлучення в сільських сім’ях?

Н.Т.: Бувало так, шо були.

⎯ Чи могли тоді, якщо, наприклад, розлучилися, чи могли вони потім поженитися знову, чи ні? Ну другий раз вийти заміж жінка і…

Н.Т.: Да, да. Так бувало шо жениться чоловік, посиде, та й піде вертається знов до цеї жінки шо покинув, а вона не віддасться сама себе. Так лишає ту і вертається.

⎯ (…), да?

Н.Т.: Да.

⎯ А чи були у вашому селі такі випадки, що дівчата та й без чолові́ків могли народити дитину? Позашлюбну?

Н.Т.: І так бувало.

⎯ Як про це люди казали? Чи жалували таку дівчину, чи зневажали?

Н.Т.: Ну шо вже, шо там сказали? То й вже мовчали і то…

⎯ Як складалася доля таких дівчат?

Н.Т.: Ну канєшно доля складалася така шо не знаю, замуж (…) хто її возьмуть?

⎯ Так вона мусіла і до віку бути сама?

Н.Т.: Да, да, да.

⎯ Чи ви знаєте таких дівчат в вашому, як ви були ше дівчиною, в вашому селі? Шоб були діти.

Н.Т.: Тода тако менше так було, зараз є шо.

⎯ Да?

Н.Т.: Шо по три місяці беременна то й свадьба аж тепер.

⎯ Нє, то це добре…

Н.Т.: Да, да.

⎯ (…) як той самий її бере.

Н.Т.: Той самий.

⎯ Я вас питала за тих дівчат…

Н.Т.: Я знаю, я знаю.

⎯ Поняли ви, да?

Н.Т.: Так, так.

⎯ Коли у вашому селі з’явився дитячий садок?

Н.Т.: Це вже було після войни.

⎯ Правда?

Н.Т.: Після войни дитячий садок.

⎯ Пам’ятаєте хто був його директором? Не знаєте ви цього? Хто зобов’язаний був доглядати вже стареньких батьків?

Н.Т.: Стареньких батьків… Як були сини біля дочки, то доглядали.

⎯ Той що лишався на господарстві, менший, да?

Н.Т.: Ну да.

⎯ Угу. І кому діставалося пото́му, після їх смерті, господарство?

Н.Т.: То вже так як є (…) то меншому останеться, а як ще є, і як не по-хорошому, то тоді йдуть туда: «Давай й нам поправ».

⎯ Правда, да?

Н.Т.: Ну.

⎯ Ше трошки про пісні. Від кого ви переймали пісні? Від бабусі, від мами, чи від сестер?

Н.Т.: Я не чула не від бабусі (…), не від мами пісні ніякої.

⎯ Ніколи в вас в хаті не співали?

Н.Т.: Нє, нє. Де, хто співав?

⎯ Правда?

Н.Т.: (…) шо так бідно жили ти й…

⎯ А як ви кажете на вулиця́х не були, але як ви пам’ятаєте, коли більше гуляли на вулиця́х? До колгоспів чи в тридцяті роки?

Н.Т.: Я помню шо на цім, на Купайла. Пороблять Купала, співають, вінки, ці верби́ закопують (…).

⎯ Але ви тоже там були, да?

Н.Т.: Нє.

⎯ Не ходили ви?

Н.Т.: Та… Дівки співають, тамо хлопці обливають водою.

⎯ Угу. А тут конкретніше поговоримо про ваш гончарний промисел. Ви уже казали що було дуже багато гончарів.

Н.Т.: Да.

⎯ Двісті п’ятдесят?

Н.Т.: Двісті п’ятдесят.

⎯ Як ви думаєте, як давно цей промисел в Джурині?

Н.Т.: Давно, відколи (…) була гончарня то й так.

⎯ Так і він іде, да?

Н.Т.: Да.

⎯ Наталка Тарасівна, а як жили гончарі? Чи вони мали хазяйство і город, чи вони займалися тільки горшками?

Н.Т.: Нє, мали поле, мали город коло хати, та й свині були, та й корова була. Шо ж?

⎯ А як вони займалися цим ремеслом? Чи протягом року, чи тимчасово? У вільний від роботи основної час?

Н.Т.: Ну як маю тако час, то каже коли справилися та й там собі зробили, а зимою не робили, бо зима, холодно.

⎯ Так? Як це було після утворення колгоспів? Чи трудніше це стало робити?

Н.Т.: Пока робили, канєшно, було трохи трудніше, потому стало легше, а тоді война началася та й знов хуже стало.

⎯ Скільки гончарів було донедавна ще?

Н.Т.: Та шо вже тако шо було, та (…).

⎯ А тепер ви самі?

Н.Т.: Тепер (…).

⎯ А коли вони почали зникати?

Н.Т.: Я вам скажу в яких роках. Коли кому прийшла смерть тий так (…).

⎯ Вже після смерті (…)?

Н.Т.: Да, да, то вже так.

⎯ Чи власті забороняли цим займатися? Чи було…

Н.Т.: Да, фін. отдєл тоже.

⎯ Правда? Приходили до ваших батьків?

Н.Т.: Да, фін. отдєл накладав (…) і подоходну. Оці шо в фін. отдєлі там були. Та ше приходили, ше хтіли ще суди (…) давай (…).

⎯ Чи були випадки розкуркулювання сільських гончарів? Чи були такі багаті гончарі?

Н.Т.: Не було…

⎯ Це не багатий заробіток?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Це так більше труда?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Чи заставляли сільських гончарів, тоді як вже стали колгоспи, створювати колгоспні гончарні цехи?

Н.Т.: Нєа.

⎯ Не заставляли у вас?

Н.Т.: Не заставляли.

⎯ Як ви думаєте, чи позначився голод тридцять третього року на гончарах?

Н.Т.: Тода на гончарах, тода на всю (…) Хай Бог милує.

⎯ Правда?

Н.Т.: Я тода була за Сапіжанкой, там був хутір. Там німці були. (…) називалися вже. То мене одна взяла до себе, дитину що я бавила. То я в тридцять третьому році голодовки не знала. В неї була корова, вона хліб пекла, картошка була, то вони варили, шо вони коли сідали їсти — мені давали їсти.

⎯ Ви наймитували в них, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Ви там ночували?

Н.Т.: Ну аякже, канєшно.

⎯ А як ставилися хазяї до вас?

Н.Т.: Харашо ставилися.

⎯ Чи ви їх пам’ятаєте?

Н.Т.: Чому я не пам’ятаю?

⎯ Як їх звали?

Н.Т.: Вона називалася Уляна.

⎯ Так?

Н.Т.: А він (…) називався. Цей чоловік шо я в нього була. У неї було двоє дітей, я бавила дітей, корову пасла.

⎯ А вони чим займалися?

Н.Т.: А вони робили в колгоспі.

⎯ А де ви спали в них?

Н.Т.: Де я спала, на кроваті.

⎯ Так само як вони?

Н.Т.: Да, вони в одній комнаті собі спали, а я спала в своїй.

⎯ Вони одівали вас?

Н.Т.: Ну а шо?

⎯ А коли сідали їсти ви разом з ними їли?

Н.Т.: Вони собі сипали їсти і мені сипали їсти.

⎯ І ви за одним столом сиділи?

Н.Т.: Так, так.

⎯ А шо вони вам за це платили?

Н.Т.: Нічо не платили.

⎯ Просто прислужували, щоб не вмерти з голоду?

Н.Т.: Да, да, да. Так то в мене (…) юбку, то рубашку, то блузку, то хустинку.

⎯ А скільки ви були там у них?

Н.Т.: Була я півтора року. А потому мамина сестра забрала мене до себе. Це весною було, значиться, вони мене забрали після жнив, в тридцять п’ятому році. То я у цеї тітки, маминої сестри, то я хуже їсти хтіла як там (…), я їсти не хтіла. Вони коли снідали, давали мені їсти, шо самі їли і давали. А я поїла, «Ше будеш їсти? Ми ше підсипем», я кажу: «Нє».

⎯ Шо тоді готували?

Н.Т.: Шо борщ, каша до молока, мамалига до молока.

⎯ Всі ситні були такі страви…

Н.Т.: Да, да, да.

⎯ (…) шо вони голоду не знали?

Н.Т.: Да, да, да. (…), на сніданок горщик картошки і кислого молока з сметаною замішала, насипали собі, насипали мені, хліба (…) снідала. А вже в тітки я була — то я вже їсти хтіла. Бо тітка з дядьком зачиняться в коморі…

⎯ Ах…

Н.Т.: (…) понаїдаються, а мені ка: «Дивись на часи — буде дванадцять часов, будем обідати, будеш їсти».

⎯ Боже… Чи жива та ше тітка?

Н.Т.: Нема, померла.

⎯ Боже, як вона могла, так над вами іздіватись?

Н.Т.: Ну так.

⎯ Не знала дітей (…)?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Я хотіла вас ще спитати, яка глина застосовувалася в гончарному промислі?

Н.Т.: Глина і глей.

⎯ Так називалося, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Угу. На якій глибині залягають гончарні глини?

Н.Т.: Залягають так шо є на два метри, так шо на чотири метри, цей глей.

⎯ А тепер ви самі копаєте (…) чи хтось вам помагає?

Н.Т.: Позатой, цей шо шось три роки то, як на Рахни їхати то там ті хати построїли, там колись кар’єр скривали, то мій зять пригнав бульдозера. І там зчистив, зчистив, то я собі копала. Потом приїхав трактор (…) маленький, накидав, нагрузив, ще підкопав, привіз мені.

⎯ То ви надовго мали, да?

Н.Т.: Я мала там, да.

⎯ Угу. А хто і в яку пору добував гончарну глину? Коли найчастіше її добували?

Н.Т.: Коли найчастіше, та вже як той виробив, нема глини, то йде добувати, йде шукати.

⎯ Угу. Чи це можна було тільки літом брати, чи протягом року?

Н.Т.: Вобщем, значить, літом і тако до морозу.

⎯ Угу.

Н.Т.: Та і всьо.

⎯ Заготовляли, да?

Н.Т.: Да, да. А там вже як сніг упав, позаливало то всьо, то вже ніхто.

⎯ Угу. Як замішували глину?

Н.Т.: Як місили, руками.

⎯ Правда?

Н.Т.: Да.

⎯ А тепер ви як робите?

Н.Т.: Тоже руками. Так вимішувати ще лучше як тісто на вареники. Я кажу, щоб тако було, то я б вам показала.

⎯ А на чому, на тому пляцу й вимішують, да?

Н.Т.: Нє! То це собі в хаті в мене дошка якась здорова, (…).

⎯ Скільки треба мішати?

Н.Т.: А по три часа його.

⎯ (…), да? Ох, це важко.

Н.Т.: Важко, важко.

⎯ Про гончарний круг ми вже з вами говорили. Це старий гончарний круг чи ви самі собі вже зробили?

Н.Т.: Нє, це старий, це такий.

⎯ Ще звідки, від ваших дідів, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Він так і залишився у вас?

Н.Т.: Да.

⎯ А як виглядає робоче місце? На лавці сидить гончар? А як грудки глини, на чому їх розкладають?

Н.Т.: А тако як ті балки, тако там туда стоїть каструля з водою, ці балки я тут на (…) викачаю, всьо це, там собі викачую (…) тако. Це глею викачую на дві грудочки, то тако як цей огірок, розрізається на двоє і так я тоді цю глину розділю на двоє, і так ці грудочки викачаю і складу п’ятнадцять грудочок, двадцять грудочок, і тоді сиджу і… Набила, кучу зробила, винесла на двір, потом другу набиваю.

⎯ Інтерєсно було б подивиться.

Н.Т.: Та якби була, то де ж.

⎯ А як ше називався ножик, є такий у вас?

Н.Т.: Да.

⎯ Він з дерева, да?

Н.Т.: З дерева.

⎯ Тоже давній ше, да, цей інструмент?

Н.Т.: Ну да.

⎯ Як ше називаються інструменти гончарські?

Н.Т.: Як, оце ножик і круг, і всьо.

⎯ І всьо, більш нічо…?

Н.Т.: Так.

⎯ Як виготовляється, які ви вироби виробляєте самі?

Н.Т.: Макітра, горщик, гладущик, по́кришка. (…) колись, банячки.

⎯ Ті (…) що у вас, це ви самі виготовляли?

Н.Т.: Да, да. (…).

⎯ Чи робили орнамент на виробах сво́їх?

Н.Т.: Нє, нє.

⎯ Ніхто не малював?

Н.Т.: Нє, нє.

⎯ А де сушили глиняні вироби?

Н.Т.: А де, на дворі.

⎯ А зимою?

Н.Т.: А зимою як робили, то так і на грубки, там на печки, тамо всьо.

⎯ А ви стараєтеся літом робити, да?

Н.Т.: (…) літом робила…

⎯ Щоб зимою не… Чи спостерігається занепад місцевого гончарства?

Н.Т.: Уже да, да. Усьо.

⎯ Нема нікого? А чи ви знаєте ще якихось гончарів в нашому районі, чи не знаєте? Нікого не знаєте?

Н.Т.: Нє.

⎯ Коли (…).

Н.Т.: Це в Рахнах… Колись в Рахнах коли такі (…) робили на цей, на повидло. На варення, тримали в цих (…) варення, повидло своє. От. З Москви прийшла директива, шо люди тримали повидло варення це (…) то шо люди тримали — отравилися. Від того. То то шо випалювали (…) топили, мололи, (…) обливали, туди добавляли якоїсь зеленої краски шо воно таке зеленкове. То з Москви прийшла директива, шоби запрітили, і тоді запрітили їх і в Рахнах шоби не… Не поливали цим, да, да.

⎯ Який тип горна був тут? Як він виглядав, опишіть.

Н.Т.: Та йдете подивитеся зараз.

⎯ Але ви розкажіть мені як.

Н.Т.: Ну так стоїть отако.

⎯ Так?

Н.Т.: Тако стоїть. А тут є такий в середині, шо сується, називається (…), шо класти макітри чи горшки отаково. А тут ше є тако (…), отаківо там дві дирочки.

 

Н.Т.: І туди зверху тако рівно, сюди вилажуються горшки, макітер. І тут уже вниз коло цих дирочок, уверх, уверх залажується повні, тоді такими (…) закриваються. Тоді з тої сторони пали́ця, зразу маленький вогонь, маленький прогріється, час малий вогонь прогорить. Тоді підкидається по патикові, по два. Більший, більший ше час прогорить. Тоді більше підкидається, прогорить ще час — ше більші.

⎯ Скільки спалюєте дров…?

Н.Т.: А дров гарно іде.

⎯ Багато, да? Скільки штук посуду поміщалося в одному горні?

Н.Т.: Так і поміщалося, як то колись було збирали п’ятсот штук, чотириста штук. Зараз в мене маленький.

⎯ То скільки ви поміщаєте?

Н.Т.: Двісті штук.

⎯ А які саме дрова треба? Це не має значення які дрова? Чи якісь спеціальні треба?

Н.Т.: Треба так: і грабові, і ясенові, і кленові. Ну шоб (…).

⎯ Ага.

Н.Т.: Шоб (…). Бо вони тоді кривляться від дуба.

⎯ Ага.

Н.Т.: Да. І так кидаються (…) показується вже вогонь — треба прекращати ці грубі дрова кидати, кидати (…). В’язочки (…), в’язочки з ясеня.

⎯ І скільки іде випал? Скільки часу займає?

Н.Т.: А скільки йде, так як начинається, отако як зараз це… П’ять часов зачинається палити то так шо до десяти часов палити.

⎯ Чотири-п’ять часов, так?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Угу. А де продавали гончарі свої вироби?

Н.Т.: Тут на базарі. То їздили де, котрі їздили в Черні́вці, в Шаргород, у Мурафу, в Деревчин їхали, в (…) їхали.

⎯ Угу. А ви свої де продавали?

Н.Т.: (…) колись тоже їхали в Черні́вці, їхали в Мурафу.

⎯ А тепер тут, бо ви самі вже…?

Н.Т.: А тепер тут, шо я вже, тепер винесу там за шістнадцять років всьо…

⎯ Зразу розберуть?

Н.Т.: Та й…

⎯ Бо нема ніякої конкуренції тепер, да?

Н.Т.: Да, да, да.

⎯ Чи приходять вони до вас додому купляти?

Н.Т.: Бувають шо й приходять.

⎯ (…)?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Угу. Добре. Наталка Тарасівна, багато ми з вами поговорили, а тепер ше трошки. Чи були в вашому селі маляри? Шо малювали образи́?

Н.Т.: Нє.

⎯ Не було?

Н.Т.: Не було.

⎯ А цей ваш сусіда?

Н.Т.: А цей собі навчився і чось…

⎯ Це він тепер вже почав малювати?

Н.Т.: Да, да. Він в заводі всьо время робив. Він в заводі робив.

⎯ А таких не було, да?

Н.Т.: Ну він от заводу тако, от там шо на Перве мая, які афіші малювати, він малював, тамо всьо тако. Коло заводу там (…) малював. Він так собі взявся привозе картінки. Купує ці образи робить, дуже гарно (…). Котрі тоже до нього приносили такі старі-старі давні образи та й (…). То він відновляє їх, так гарно розкрасював, да, да.

⎯ А як ви… Чи він продає свої образи на базарі?

Н.Т.: Виносить продає.

⎯ Виносе?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Скільки тепер коштує пара образів?

Н.Т.: Я не знаю.

⎯ Не знаєте? А колись скільки це коштувало?

Н.Т.: Тоже не знаю.

⎯ Не знаєте?

Н.Т.: Тоже не знаю. Було тако люди до нього тоже, треба то їздили, приїжджали, то закупуються. Він в Хоменки в церкві робив, то там построїли в Хоменках церкву, він в церкву робив образи́.

⎯ А скільки образів колись було в хаті?

Н.Т.: Колись було в хаті багацько дуже образів. А тепер у мене (…) там у тій хаті (…). Колись тако образи там, понад вікна такі були маленькі образочки, то туди тако…

⎯ Які це були святі?

Н.Т.: Матір Божа, Спаситель.

⎯ А ше які були?

Н.Т.: Була (…) Варвара, Ніколай, Сава.

⎯ Такі були са́мі, да? Чи вішали на образи рушники?

Н.Т.: Вішали, вішали.

⎯ Вішали, да?

Н.Т.: Да.

⎯ А лампадку чіпляли біля ікони?

Н.Т.: Чіпляли.

⎯ У вашій сім’ї…

Н.Т.: Це чіпляли на свята.

⎯ Угу.

Н.Т.: На Святий вечір, на Різдво (…) лампадки.

⎯ Чи вірите ви в те, що душі померших залишаються, шо вони приходять, шо вони ввижаються? Чи знаєте ви такі випадки? Правда? Чи можете розказати? Чи може ви чули від когось?

Н.Т.: У мене чоловік умер то й тоже тако казав шо: «Я тебе лякати не буду», але потом сплю, лежу на кроваті, чую шось на ноги налягає. Я тоді вже відвернулася, чую (…) тоді я сварюся, (…). Я кажу: «Чо ти прийшов? Ти казав шо не будеш, чо ти прийшов? Я тобі всьо дала, (…)». А раз тоже я тако сплю, да, та й (…). Пробудилася та й цею рукою тако на подушку, а його голова на подушці! Аж тако по лобі шурнула його рукою!

⎯ Правда?

Н.Т.: «Ти чого?» — кажу.

⎯ І ви прямо відчули це?

Н.Т.: Да, да. І рукою. «Забирайся отсюдова! Чо ти прийшов?»

⎯ Але ви не лякалися?

Н.Т.: Я не лякалася.

⎯ Ніколи? А шо робити, «Отче Наш» читають…

Н.Т.: Да, молилася, «Отче Наш», (…).

⎯ Які ще такі чули…

Н.Т.: Але раз я (…), приснився мені. Десь я вийшла на двір, він стоїть на дворі. Я кажу: «Чо ти прийшов?» — «Прийшов подивитися чи ти маєш чим палити». Я кажу: «Є в мене дрова, є в мене чим палити».

⎯ Хазяїн, да? (…). Так, Наталка Тарасівна, про шо ми ше… Чи ви знаєте що робили з старими іконами? Де їх дівали?

Н.Т.: Не знаю.

⎯ Не знаєте про це? Нічого, да?

Н.Т.: Нє, нє.

⎯ Чи було так що в церкві молилися до якоїсь одної ікони?

Н.Т.: Молилися до цього, до Миколая, до Варвари, до Сави.

⎯ Угу.

Н.Т.: До Матір Божої, до Спасителя.

⎯ Угу. Який був національний склад в селі? У вашому. Крім українців хто ше жив?

Н.Т.: Тако тут нікого (…).

⎯ Євреї жили?

Н.Т.: А євреїв тут багацько, да, да.

⎯ Скільки їх було, як ви думаєте?

Н.Т.: (…).

⎯ Правда? А вони строїли свої хати чи вони купляли їх?

Н.Т.: Тут були декотрі строїли, а декотрі то ше батьки жили, ше (…) дуже хати (…). І каже то старі повмирали котрі ше є, а то повиїжджали багацько в Ізраїль, ті хати попродали на знос. Старі. А декотрі тако шо можна було ремонтірувати їх, то покупили мужики сидять.

⎯ А залишилося ще трохи євреїв?

Н.Т.: Ше лишилося (…).

⎯ Чи ви їх можете назвати?

Н.Т.: Лишилася Лейзерова дочка, лишилися цей, як його… Льоня, шо в комісійному торгує. (…) дочка лишилася. (…) тоже Льоня лишився ше тако.

⎯ Чи вони живуть з дітьми своїми, чи діти вже десь…?

Н.Т.: Нє, дітей нема…

⎯ Нема? То вже старші (…).

Н.Т.: То в Вінниці, а то так…

⎯ Старші вже лишилися, да?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Про єврейські весілля ми з вами говорили чи нє? Не говорили. Чи вам доводилося бути на єврейському весіллі?

Н.Т.: Ну чо, тоже по сусідству, ми бачили.

⎯ А чи вони запрошували мужиків на своє весілля, чи ні?

Н.Т.: Просили нас тут тоже сусідка (…) не йшли.

⎯ Не йшли?

Н.Т.: Нє.

⎯ Не прийнято це було йти?

Н.Т.: Нє, можна було йти, казав шо раз вони приглашали…

⎯ Так?

Н.Т.: (…) шо йдіть, але ми не йшли.

⎯ А як вони робили ці весілля? Не так як мужики, по-іншому?

Н.Т.: Ну да, вони собі готовили по-своєму.

⎯ А як вам розказували?

Н.Т.: Як розказували, то цей, холодник (…) то цеї, то голубці, тако всьо вони готували, всьо.

⎯ Всьо своє?

Н.Т.: Всьо своє.

⎯ А яка в них була музика?

Н.Т.: То тоже була ця духова музика.

⎯ Ну єврейська чи нє?

Н.Т.: Нє, така.

⎯ Така з села музика?

Н.Т.: Така, да, да, да.

⎯ І чи приходили мужики на весілля туди?

Н.Т.: Ну котрі приглашали, то приходили.

⎯ І навпаки, як було весілля в мужиків, чи приглашали євреїв?

Н.Т.: Тоже приглашали.

⎯ Приходили вони чи ні?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Приходили, да?

Н.Т.: Да.

⎯ Чи були наймити у євреїв?

Н.Т.: Колись були.

⎯ Це були в основному мужики чи також євреї?

Н.Т.: Жінки.

⎯ Жінки? Мужички?

Н.Т.: Да, да. Так воду носили, (…), то помастити, то пол помити.

⎯ Єврейки навіть пол не мили?

Н.Т.: (…).

⎯ А чим же вони займалися?

Н.Т.: Нічим.

⎯ Тільки сиділи?

Н.Т.: Тільки сиділи.

⎯ (Сміється). А куди вони збиралися так посидіти десь?

Н.Т.: Та де? Той вийшов в себе сів на балконі, а той прийшов сусіда, тоже в нього сів на балконі. Та й так.

⎯ Чоловіки мали якусь роботу, а жінки не мали роботи, да? Вони в домі тільки сиділи?

Н.Т.: Ну, деякі котрі шоб по магазину тако торгували, то (…) багацько, а так такі шо…

⎯ Чи вам доводилося бути в хаті у єврейській?

Н.Т.: А чо, по-сусідськи, чому…

⎯ Чи вони добре жили, чи вони…

Н.Т.: Нічо жили.

⎯ А як у них в хаті було, акуратно?

Н.Т.: Да.

⎯ Правда? 

Н.Т.: Да.

⎯ Слідкували за цим, да?

Н.Т.: Да.

⎯ Чи були хазяї серед євреїв?

Н.Т.: Були.

⎯ Пам’ятаєте їх?

Н.Т.: Ну а шо ж?

⎯ Ану згадайте…

Н.Т.: (…) тоже (…) виїхав тепер в (…) тримали корови, тримали свині.

⎯ А куда вони виїхали, в Ізраїль?

Н.Т.: То й повмирали, а то молоді пороз’їжджалися. То й таке.

⎯ А чи були серед євреїв бідняки, старці?

Н.Т.: Були тоже, да.

⎯ Ходили просили? Пам’ятаєте їх?

Н.Т.: Ну шо ж?

⎯ Фамілії не знаєте, да? Забули. Чи були випадки розкуркулювання євреїв?

Н.Т.: Нє.

⎯ Не було, да?

Н.Т.: Нє.

⎯ А куди вони збиралися на Службу Божу?

Н.Т.: А в нас тут була школа. Була тут ідна велика школа, там була друга школа. То вони собі ходили…

⎯ І в дітей була окрема школа, да?

Н.Т.: Діти, була окрема школа шо вони вчилися. Самі єврейські діти вчилися. А в нас… А потом уже, то вже вчилися єврейські із рускими, вже разом вчилися, да.

⎯ Чи забороняли власті їм разом збиратися кудись на цю службу Божу?

Н.Т.: Потом (…) і не давали тоже їм.

⎯ Правда?

Н.Т.: Тоже не давали.

⎯ Які це були роки, як ви думаєте?

Н.Т.: Тоже не помню.

⎯ Не пам’ятаєте?

Н.Т.: Тоже, да, да.

⎯ Чи були в селі такі євреї, шо дуже добре знали звичаї єврейські?

Н.Т.: (…) багацько шо вони всьо знали…

⎯ Так?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Вони по-своєму хоронили…?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Чи ви були на єврейському похороні?

Н.Т.: Ну чо не була?

⎯ Так?

Н.Т.: Ну шо?

⎯ Як їх хоронили?

Н.Т.: Як, ту шили рубашку з полотна білу, всьо так і на голову наділи, і на руки, на всьо.

⎯ Шоб не було видно, да?

Н.Т.: Угу.

⎯ І домовини не робили?

Н.Т.: Нє.

⎯ А як несли, на чому?

Н.Т.: А взяли таких два (…) поклали дві доски, тут узяли… Чорним накрили… А тут котрі вже тако ховали, це вже, то удівали костюм, труну, (…).

⎯ Угу. Значить по старих звичаях то загортали в білу тканину?

Н.Т.: Да, да, да.

⎯ А вже тепер то вже так не ховають?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Чи є у вас єврейське кладбіще?

Н.Т.: Є, канєшно є.

⎯ І тепер євреїв там ховають?

Н.Т.: Да, да.

⎯ Всіх там ховають євреїв хто помер?

Н.Т.: Да, да. Ще бува, хто як умре в Вінниці то тут (…), то сюди привозили хоронили. Тут один тоже був виїхав з жінкою в Ізраїль, тещу взяв в Ізраїль, то побув там в Ізраїлі, вернувся сюди і тут та теща його вмерла, і тут похоронили, побув і обратно. Вернувся і обратно поїхав в Ізраїль. Так.

⎯ Як його звали?

Н.Т.: (…) Сєня.

⎯ А він тут яку роботу мав?

Н.Т.: А він був (…) тут.

⎯ Ооо, а чо ж він вернувся з Ізраїлю, не знаєте?

Н.Т.: Я не знаю. (…) собі тут купив хату. Зятьові купив хату, дочці, значить, в Могильові (…) ті хати попродали, ті поїхали. І там дочка його лишилася, він приїхав сюди, в Могильов. Шось побув і (…).

⎯ Ясно.

Н.Т.: Та й таке.

⎯ Добре, Наталка Тарасівна, покажете мені цей горн?

Н.Т.: Да, да (…).