Тимошенко Олександра Федорівна, 1909 р. н.

О.Ф.: Ну, хто хатів, хто як хатів.

− Ну, було так, шо чоловік брав фамілію жени?

О.Ф.: Да, он у мене був примак, і он сагласівся на маю фамілію. А батька мой так хатів, шоб дворіще нє звелося, шоб фамілія не прапала. Це я вам па правдє кажу.

− Вони мєнялі, чаще всєго мєнялі фамілію дєвчата, кагда виходілі замуж, дак бралі чоловіка?

О.Ф.: Ну він, і віходілі за чалавіка, дак за чалавікавай фамілієй. А мой батька вже так сказав, шоб мая фамілія, шоб моє дворище не прапала, шоб мая фамілія була.

− А як називався в селі куток, где жила ваша сім’я?

О.Ф.: Оце на цьом місці.

− А як він заветься? Па уліце звалісь па разнаму?

О.Ф.: Кудє…, Кудє…, Кудєлін.

− Кудєлін?

О.Ф.: Ну, Кудєліни.

− Кудєліни, да?

О.Ф.: Ага.

− А вабще названіє другіх кутков ви не помнітє в сєлє?

О.Ф.: Ну тут був Басинкова уліца, Свіная ось улочка була в нас, Смалове було.

− Ваша вся сім’я жила, когда ви ще дівчиною булі, в адной хаті?

О.Ф.: В адной, от тут і хата на цьом мєстє стаяла.

− А як хазяйство велось у домі? Чі віди работи випалнялі адні мужчини, другіє женщіни, чи нє було такої спеціалізації, все рабили все?

О.Ф.: У нас батька й матка все рабілі вместе. Батька касів жита, а зємлі надєлілі при калгоспу мала, дак такіє вдови булі нещасниє, шо зємлю те, дак батька с палавіни пахав. Дак жита нєважниє раділі, дак батька касів, а матка услід вязала.

− Ну, а дома от хазяйство?

О.Ф.: Дома я. Усе було: й авечки, й свині булі, й карова була, й пара конєй була.

− Так тут уже дівчата работалі?

О.Ф.: Ну, вже ж я да сестра − ми вже кала дому работалі. Уже сестра падбольшала, сестра на п’ять год за мене старша, дак тая вже пад озімі, на полє вже убіралась там, то жала, то вазіла.

− А хто щитався главою сім’ї?

О.Ф.: Ну, батька ж.

− А ще як дєд був?

О.Ф.: Ну, всьо равно вже, як я знаю, дак дід уже старий був, дак батька вже був.

− А грашима хто розпоряжався? Рішав вопрос там, шо куплять, чи нє куплять?

О.Ф.: Батька, батька. Калісь іще, калісь іще у старіну батька, це ще мене й на світі не було, ще як паженіліся, дак батька мой хадів 16 год із шарманкай. Шарманка − струмент такій, за плєчіма в горад, рабіть атут цєркві, кумпали дєда всє. Шеснадцать год прахадів з шарманкай в горад.

− Так він, кроме того, шо рабів в церкві, ще ж іграв, і співав, це ж так гроші заробляв?

О.Ф.: Ну, він в церкві не рабив.

− А ви ж кажете, куполи робив?

О.Ф.: Ну дак, плотнічав же.

− Ну да, так це ж він рабів на церкву.

О.Ф.: Ну церкву, дак не тільки он, їх вже брігада рабила, так чєловєк три-чєтирі хадило з їм. На зарабаткі. І зарабляв гроші. У суботу на ночь пріходів дадому. А у теє, у нєділю на ночь іде на горад. Пішки, це ж тепер, а таді пішечки, в пастоліки абується, хоть і в марози, в пастоліки, і пашов сабі на горад. І зарабляв гроші, і пріносів, і атдавав матці таді ще. Це я нє знаю, це матка так мені казала.

− Це як ще він був парубком?

О.Ф.: Нє, нє парубкам, уже женатим, женатим був. Уже жонка, а гроші все одно матці атдавав.

− Дак, а батько в його був?

О.Ф.: І батька був. Но матці отдавав.

− А матка разпаряжалась? В общем, у батькові сім’ї там главою сім’ї, навєрно, була матка?

О.Ф.: Я нє знаю як, но батька, як приходіть, то ото вже, он такій, он вєсьолий в мене був батька такий. Здрастуй, Анна Семеновна, це матку он так називав, Єлена Тимахвеєвна, здрастуйте. То, каже, поздрастується со всємі, і гроші уже як пріносіть, уже матце отдавав. На сахранєніє гроші. А таді вже павірасталі вже, дак він уже купів сабі дєсятіну зємлі, таді ж панська продалася. Па цю сторану нє було дваров, толька па ту сторану жилі.

− Так адну дєсятіну купіл?

О.Ф.: Ага. Купіл дєсятіну зємлі, і давай строїцца. Їх було трі брати да конь, он хата стаїть, трі брати, ось таді як вийдєм, я пакажу, разбурана такая хатіна стаяла, їх три брати було. 

− Ну, він купив землі і став трохи розживаться?

О.Ф.: Купів зємлі і став строїцця. Пастроїв хату, пастроїв клуню, сарай пастроїв. На дварє ще в нас, по-сєльські називається, камора була. Оце такеє.

− А у братов у його було сколько зємлі?

О.Ф.: І брат мєнший, Агєй, купів тоже себє отам на конце дєсятіну зємлі. А самий старший, оцей астався в цьой хаті. Той в цей хатіні так і жив, і така хатіна, той він якійсь такій, наче бальнаватий на голаву був, не раскідивал умом. А цєє старатєльниє билі. У мене батька сам і сапожнік, і плотнік, і кравец, і чісто все шив: і чобати, і кажухи шив, всьо сам шив. І плотнічав… 

− Так он оце, оце шив все, дак люді приходілі заказувать, чи только сєбє?

О.Ф.: Нє-нє-нє. На сєбє, на сєбє.

− На сєбє? А прадавать, нічога нє прадавалі?

О.Ф.: Нє-нє-нє, нє прадавалі нічаго, только сєбє, вже всєх обшивал да дітей.

− А вже пазнеє, напрімєр, там послє вайни, тоже не приходілось продавать нічого, шо теє, шо вироблялі, шоб там кожух?

О.Ф.: Нє-нє, нічога нє пріходілась. Так шив толька для себє. Зємлі, правда, було восємь гектаров було зємлі, то вже он пастроївся.

− Це ще до колективізації, да?

О.Ф.: Да колєктіва, а вже при калєктівізації у нас було трі гєктари толькі, і триста тих уже, чверті гєктара, трі четвєрті гєктара.

− А сад фруктовий був у вас?

О.Ф.: Був.

− А шо з їм случилося, він астався жив?

О.Ф.: Ай, настроїлося три двари.

− На території того сада?

О.Ф.: Оце мій настроївся, ось вийдем, дак я пакажу, вийдем на гарод, дак я пакажу. Оце мій, і сей, і ото третій двор. Калісь же гектар, дак больше тепєрєшнєй дєсятіни був. Таді гектар був − дєсятіна з чєтвєртью тєпєрєшнього гєктара. Дак оце трі дварі в нас па сорак сотих нам далі.

− А ви осталісь в цій хаті, дак сад тут тоже був?

О.Ф.: Нє-нє, в цьой хатє асталісь, а тут не було нічога, все щезло, на ??? ще забралі, ще на ??? та хата стаїть, це мой син уже пастроївся в 1959-ом, в 1957-ом гаду пачав строїцца.

− На том самом мєстє, дє була ваша хата?

О.Ф.: Да, да. При нємцах я жила в гораді, на музикалці рабила шесть год, а при нємцах перейшла в село, дак сестра: “А чєво ти будєш хадіть по тех, аставайся в селі”. І так я асталася в селі, дак уже син і бєдавав на менє послє таво, шо якби в горадє, дак і квартіра би була, чі якби. Дак при нємцах уже в сєстри пережила, і тут хата мая стаяла, так у нєй хату отдалі, так я й в хаті сваїй пажила. А далє, як красниє прішлі, знову с хати вігналі, і хату прадалі. А клуня була на шесті сахах, клуня була, дак спалілі.

− Красниє?

О.Ф.: Нє, нє красниє, а хлопци тут агонь клалі, такі пацани.

− Ну, от до колєктивізації ще, то ви щитаєте, до якого розряду собствєнніков атносилась ваша сім’я, чи до багатих, чи до середняков?

О.Ф.: Ну, канєшна ж да багатих, бо віслалі ж. А батька віслалі за теє, шо він у церкві пробув старастаю. Попєчітєлєм і старастаю був у церкві, продав свєчкі, от, наживався церковними грашима. Батька ??? і їх усєх й віслалі за цєє.

− Ваша сєм’я авторітєт у селі імєла? Уважалі люді сєм’ю?

О.Ф.: Батька вважалі. Батька ніхто, батька все уважалі. Батька – “Федор Кондратавіч і Федор Кандратавіч…”

− А отак було, шоб пріходілі да вас там пра сваї бєди расказувать, чи пазичіть шо-нібуть у батька? Пріходілі люді, памагав он так?

О.Ф.: Батька так, а матка памагала, тут напротів жилі люді, бєдниє такіє. Дак, карова в нас була й сад був, дак й вьодрамі і малако, і сир насіла, і яблак клунак набере, й картошку давала. Умєрла та людінка, вже нєма. Памагала матка, і так давала яблакі, і сад у нас був здаровий такій, так яблакі сасєдям усім давала.

− А до колєктівізації, от ви помнітє, з якого возраста дєтєй приучалі да работи? І чи це обязатєльна треба було рабить ту работу дєтям, шо некаму було її зрабіть, чи для таго, шоб воспітивать трудалюбіє у дєтєй?

О.Ф.: Нє знаю я, так ві толька за себе?

− Да, за вашу сім’ю?

О.Ф.: За маю. Я рабіла, із малих лєт рабіла. Каров пасла із дев’яті гадов, і коні пасла. А сад же вєлікій, гусінь оця, як весна, да як папалажу – гусєніци, тєпєрь же гусєні нє абірають. А то ж лазіш, отож тє ж капшучкі уже, паутіну тую абриваєш єє, і там чи в вєдро, чи в шо скідаєш, тади спалюєш. Тади абкопуєш, тади абмазуєш. Ще я з малих лєт не бачила світу.

− І це, навєрно, не в одній вашій сім’ї ж так було?

О.Ф.: Ну, где хазяєва такіє булі, дак усє дєті так труділіся. Яке в кого вже ж хазяйство було, так і труділіся. Ну, я труділася із малих год.

− А прислуга у вашої сім’ї була?

О.Ф.: Не було.

− А наймити?

О.Ф.: Наймити було два годи. Адін карови пас, це такіє.

− У вас багато було скоту?

О.Ф.: Нє, адна карова да пара коней, больш не було в нас.

− Так він нанімався оце їх пасти?

О.Ф.: Ну, нанімав батько вже пасти.

− Так це нанімав на сєзон?

О.Ф.: Да, на сєзон. До Міхайла, помнітє ж ви? Міхайла, в сєнтябрє мєсяце.

− А як батька розплачувався, чім платів?

О.Ф.: Платів хлєбам. То осєнью уже й сабі назарабляє, то с Борак да з ??? була, дак хлєбам тоже. Наложіть у осєнь, уже на Міхайла пасадіть пастуха і хліб тоже за сколькі. Цього я вам вже й не скажу.

− Дагаварівалісь, за сколькі он наймається?

О.Ф.: На воз паложіть, і пастуха пасадіть, і отведе хлопца. Це такє, а па дому шоб работніки не рабілі, мі самі.

− А які от отношенія от булі з цим наймитом, якшо ви помните, і з батьком? Чи батько, от нє помніте, чи лаяв його кагда, чи?

О.Ф.: Дак харошіє хлопци билі.

− Харошиє билі хлопци?

О.Ф.: Харошиє хлопци, харошиє хлопци билі, слухняниє.

− Ну, у вас усє багато рабілі, а як отмєнілісь, як ізмєнілісь отношенія в сєм’є от послє калєктівізації, кагда хазяйство ви потєрялі, раз’єхалісь, значіт? Ви якась поддєрживалі мєжду сабой атнашенія?

О.Ф.: Із ким?

− Іс вашимі родічами? От, сєстра ваша?

О.Ф.: Да я з сестрой, сестра ще й тепер вже 90 год іще живє, дак.

− Вона оставалась у сєлє, от вас вислали, вона оставалась?

О.Ф.: Вана тоже разкуркулєна, так в селі вана аставалась з чалавіком.

− А чи забралі от хазяйство ваше у калхоз, да?

О.Ф.: У калхоз усе чісто: і хлєві булі, так багата хлєвов було, й хлєви забралі, хату продалі на ???, і тєпєрь ще хата стаїть. Клуня ж оце спалілі, а амбар був, камора тоже ж наша у сєлє, камора надворна була у нас, дак не знаю, де ділась. Нас як вігналі з хати да повезлі на Урал, дак всьо разбралі.

− А от ваша сестра, вона в колгоспі робіла?

О.Ф.: Єє тоже разкуркулили.

− Нє далі єй вазможнасті рабить? А чім вона занімалась, чім вона заробляла?

О.Ф.: Ну, вани, чалавік плотнічав, і тут була Бабарикавщіна, може, не чули?

− Ні, не чула.

О.Ф.: За Слабадой там. Там рабілі, і я там рабіла, і вани там рабілі. А патом вани вже паступілі в калгосп, так сабі хатіну вже купілі. Хазяїн, правда, вже вмєр.

− А кагда вани паступілі в калгосп? Ще да вайни?

О.Ф.: Мов, у 1936-ом, чи в 1935-ом гаду.

− А ви нє помнітє, от в калгосп сестріниє дєті пашлі?

О.Ф.: В єє було троє дєтєй, дак адна дачка і тєпєрь, тоже ще мала була, а двоє вмерло.

− Ви нє помнітє такога, от кагда савєцкая власть побєділа, може, ви помнітє тут у сєлє, може, з’явілісь там якієсь комнєзами, помнітє ви таке?

О.Ф.: Булі комнєзами.

− А женщіни булі, от жєнщіни сталі як-то большу власть імєть, большую свабоду? Нє можетє ви сказать?

О.Ф.: Не було.

− Не було? А в сєм’є?

О.Ф.: Мужчіни булі такіє, шо комнєзами калісь. У Пльохаві був спіртний завод, дак разбіли яго вже отєж таді, усякі власті булі: і Махно, і бєлиє, і всякіє.

− Во врємя гражданской вайни?

О.Ф.: Ага. Дак ета тади разбілі ж той Плєхавскій завод, і давалі чверткамі якась гарілку. І тут у нас із сєла одін такій був, шо пашол же ж там набрав, чи як, і раздавал на душу па чвертачці гарілки. От ціє ж уже такіє красниє ж тєє партізани вже булі такіє, і мой батька пашол, палучіл, єму ж далі ту гарілку, он ньос, вані встрєлі єго, папабілі, ізбілі батька, гарілку забралі сабі, і пашлі хлопци такіє. Вже їх нєма нікога, канєшна.

− А в калгосп в вашем сєлє усє пашлі с радостю, чи так як от батька ваш нє хатєл ідті в калгосп, іще булі такіє люді?

О.Ф.: Ви знаєте шо, батька б пашол в калгосп, дак всьо равно в нас такіє булі, шо пашлі в калгосп, на каво нарєзаліся, повіганялі із калгоспа, і поссилалі. Це я вам точна знаю вже. Адін був такій вмєстє з нами в Чєлябінськам, шо пашол самий пєрвий в калгосп, іще в нашаму дварє булі й клуня, дак коні калгоспниє стаялі, і ми ще жилі зіму да мая мєсяца. Дак ото батька устане, да і варота паатрубує, і карита павирубує, калодязь у нас був тут, у дварє, дак коні ж паїть. Паналівають, вано ж пазамєрзаєт, батька встанє паадрубує всі двєрі, пааткідає ета, таді ще ж снєгі булі. А етат: “Шо ти, Федор Кандратавіч, шо ти всім не вдобришся”, – коні тут даглядав. І всьо равно його взялі, й віслалі, вікінулі з калгоспа, і віслалі.

− А булі такіє, шо вообще не паступалі в калгосп?

О.Ф.: Булі, зразу багата такіх було. А патом уже, як нас віслалі, таді я уже нє знаю, вже в сєлє нє була. Казалі, шо спужалісь, да уже, мол, всє пашлі в калгосп. 

− В общем, ви цього вже не помните?

О.Ф.: Нє, цього я вже не помню, я нє жила.

− А начало колєктівізації помнітє, хто її праводів − чи сваї, чи чужіє?

О.Ф.: Булі сваї, був дваюродний батькав брат такій, шо праводів. Патом там − сваї праводілі. Може, й чужіє булі, дак я нє знаю чужих.

− Ну, а вообще жестока атносілісь да тих, хто в калхоз нє хатєв?

О.Ф.: Ну, канєшна, жестока. У нас, у батька був дваюрадний брат, дак іще й падказав: “Ти, Фьодар Кандратавіч, хлєб на хату пазатягай, да в паталок повісипай, так туди нє палєзут”. А як прішлі, і он же в цьом камнєзамє ж був, як пришов, так зразу ж на хату пашол, і пазаграбал весь із паталка хлєб. Оце я всє, всє я шо помню, всє я вам разкажу.

− А шо палучалі в калгоспє на трудадєнь?

О.Ф.: Уже послє вайни?

− Да, то шо ви помніте?

О.Ф.: Па 20 копєєк.

− Ну цього ж не хватало ні на прадукти, ні на одєжу?

О.Ф.: Чого ж хватало? Таді ж толькі з карови жилі, в кога каровка, так мясце папродає, да і. 

− Да тії гроши – на базар куди носили?

О.Ф.: На базар у горад.

− У Чєрнігав?

О.Ф.: В Чєрнігав.

− А сколька ж це кіламєтрав, це ж далєка?

О.Ф.: Далєка, а пішки ж хаділі. Пєшкі, кашолкі напєрєвєс і пєшкі. Це вже ж у 1927-ом гаду желєзна дарога пастроїлась, так уже сталі єздіть, дак тож уже трудна. А то ж усьо пішечкі, пєшачка хаділі.

− Нє помніте ви такого, шоб, напрімєр, у кагось є прадукти, а хтось робить адєжу якую-нібуть, нє мєнялі так, шоб? 

О.Ф.: Чаму, мєнялі калісь. Я ж кажу, і батька так же хлєба назарабляє, правда нє лєнівся, трудівся, дак. Знаю, мені платок здаравенний суконний вимєняв.

− На хлєб?

О.Ф.: На хлєб. Нє знаю, чи два пуди, чи три пуди жита.

− Це ще, як ви дівчиною булі?

О.Ф.: Да. Це ще я дєвкой була.

− А от нє помнітє па калгоспу, ві ж ужє послє вайни рабілі в калгоспє, да?

О.Ф.: Ну.

− Дак, у калгоспє, ну я помню, бо вже ж була тоже падростком такім, малою ще дівкой, шо у калгоспі женщіни, ну нєльзя назвать це така кража там, то огуркі якіє, дак возьмьот у фартух, чи картошку капалі, так…

О.Ф.: Нє-нє, є, шо так несуть.

− Ви щитаєте, шо це нормальноє було явлєніє в калгоспі, шо це паширєно було?

О.Ф.: Люді ж нещасниє булі, їсті хатілі, дак і бралі. Ві знаєте, послє вайни капалі ж ми сабою, і накапаєм, і пад заступ садім картошку, і валачілі, борони тягалі сабою. І все, і гной насілі постілкамі. Дак картошку, адна тут у нас такая бабка, її вже нєма, була, саде картошечку, перезімує ото, в єйо крахмал, дак тую ж картошечку вже найде, дак приглашає її: “Ой, мая ж ти кармільніца, да”. Дак отаку картошку сабіралі да єлі.

− Ну, а єслі от шо-нібуть узяла та женщіна, і папалася не афіциально, афіциальна цеє органи − прєдсєдатєль, прєдсєдатєль сєльсавєта, калхоза, строга ставились да тих, хто бере?

О.Ф.: Я так вам про це так і не скажу.

− Не було у вас такого, шоб суділі кого-нібуть?

О.Ф.: Наче такого нє було. Може, кого й наказувалі, я, може, штрахавалі, а судіть начє не суділі. 

− Як ви думаєте, люді переживалі за калхоз? Валнавалісь, шоб калхоз був сільний, шоб там?

О.Ф.: Так люді і тепер валнуются – да шо з того, шо ми валнуємся? Вано па-нашему є? Люді й тєпєрь валнуются, шоб калгосп був сільний, шоб усе було, а вано є па-нашему? Так і тади. Ну тади, канєшна, ще ж нє так було.

− Тепер больше переживають?

О.Ф.: Переживають. Тєпєрь больше мошенства, вже научілісь мошеннічать больше.

− А тада, тада мєньше було?

О.Ф.: Тади щє чеснєй було. Ще послє вайни, так усє труділісь, всє стараліся, рабілі. Кражей не було.

− А от у людей, ви нє помніте, ну, це на протяженії там і до колєктівізації, і в 1940-ом, нє помнітє ви, шоб люди просто друг у друга кралі, нє в калхозе, а булі кражі?

О.Ф.: Нє, такого не було.

− В общем, отношеніє до того там, чи сває, чи чуже було строгоє, да? Має, значіть має, чужеє, значіт чужеє, нєльзя його трогать. У селі такеє було?

О.Ф.: Було ж, пасьолак такеє.

− А от, скажіть, пажалуста, у вашого батька було вєлікеє хазяйство.

О.Ф.: Нє вєліке, ну пара коней, карова.

− Ну, землі, земля була?

О.Ф.: Ну, земля була. Я ж вам расказую, скольки він рабив да гроші зарабляв.

− Панятна. От ви січас хатєлі б імєть столькі зємлі? 

О.Ф.: Нє.

− А чого? Того, шо не можетє абработать?

О.Ф.: Нема сіл уже, і нашо вана мені нужна?

− Чи па другому ви стали атноситься да землі?

О.Ф.: Тєпєрь уже якась мєнєє зємлі, і живуть люді. Я казала − якбі таді оцей увесь гектар, так, як тєперь оце ось маєму сину, дак не треба ж ніяка б земля. Жив би, і панасажував, і панасівав всьо, і вижил би.

− По другому уміють хазяйнічать, да?

О.Ф.: Да, да. А то ж у батька був же гектар же сеяв, гароду ж гектар був, і тади ж, і землі ж іще ж було. Восєм гектар було.

− Ну, для ваших батьков земля це була − основноє, основноє багацтво.

О.Ф.: Да, да, аснавноє багацтво.

− Главноє, канєшно, отношеніє да землі було самоє лучшеє.

О.Ф.: Ну, дак а чого ж, земля робе.

− А ви січас до землі як относітєсь? Ви тоже щитаєте, шо земля главноє для людей?

О.Ф.: Аякже, земля − главноє, главноє для людєй. Землі не буде, їсти ж нічого буде.

− Ви упаміналі, шо ваш батька був старастай. Ви нє помнітє, до калєктівізації ще хто, церковний, я імєю в віду, хто в сєлє був главний начальнік, як його називалі? Тоже стараста був у сєлє, чи якась па другому звалі?

О.Ф.: Не помню цього. Був, нєма його вже, Матвєй Голуб був стараста сєла.

− Сєла стараста? Голуб?

О.Ф.: Голуб Матвєй.

− А у жизні сєла от яку роль іграв священнік, оце сєльскій стараста, патом церковний стараста? Це булі люді, які рєшалі праблєми там якіїсь на сєлє? Ну, от вашого батька звалі, єслі, напрімєр, рішався якийсь вапрос, шось пастроїть у сєлє? Нє приходилось вам нічого такого?

О.Ф.: Нє, нє, такога. Он толькі там в церкву вже оліву даставляв, па свєчкі єздів, оце я знаю. 

− Толькі церкав’ю занімався, да?

О.Ф.: Да, я цеє знаю. А так і нє знаю. То вже аліву, гроші вже ж там ета насабірає, аліву купляв же в лампадкі, може, ві знаєтє?

− Да, да.

О.Ф.: Насіпають ото, свєчкі купляв, так шо. А так. 

− А отой Голуб, який був, сєльскій стараста, ви нє помнітє, чєм он занімался, якіє он вапроси рішал? 

О.Ф.: Нє знаю, нє знаю.

− А єслі сабіралі от людєй у сєлі, це ще тоже до калєктівізациї, якісь вапроси там вирішувать?

О.Ф.: Сходкі.

− Це називалось сходка?

О.Ф.: Ага.

− А як їх сабіралі, не помнітє? Чи об’явлєніє вєшалі, чи па хатах пріглашалі?

О.Ф.: Ну це…

− А где праходілі ції сходкі, на уліце?

О.Ф.: Ну там же в центрє, гдє тєпєрь, в сєлє, там калгоспна кантора.

− Кантора, навєрно?

О.Ф.: Кантора.

− Так це прямо на уліце було?

О.Ф.: Та, може, й на уліце, лєтам, дак може, й на уліце було, бо я ж цього не помню.

− Нє помнітє?

О.Ф.: Не помню.

− А женщін пріглашалі на ції сходкі, нє помнітє ви цього?

О.Ф.: Нє помню. А може, хаділі женщіни пойдуть да лєтам да на уліце, так як і тєпер збори, так ідут же жєнщіни й мужчіни. Ну, нє знаю, нє буду казать, нє знаю.

− От, як ви щитаєте, в сєлє большим автарітєтам, уважєнієм пользавалісь люді, каториє булі ну багатшиє хазяєва? Тих больше уважалі? Не знаєте? А було так, кроме, от, вашого батька, каторий тоже був таким крєпкім хазяїном, булі ще в сєлє такіє люді?

О.Ф.: Булі, булі такіє, шо па два участкі було, па 24 гектара зємлі. В тих була защіта, так тіх і не пависілалі, то ані вхожі булі в актіві, дак тих нє повисілалі.

− А у ніх билі вєлікіє сєм’ї?

О.Ф.: Да і сєм’ї нєвєлікіє, Ось у Петрушовцов було четирі хлопци, їх двоє, шесть душ. І було два участки, 24 гектари, єго нє віслалі, бо був вхож у актіві всьом, адін і другій. І пастройка була. А у нас же не було ніякай ні машини, ну нічога не було. Нічога: ні рєзніци, ні малатарки, нічога не було. А все є батькам цепам малатілі.

− Толька патаму, шо стараста, патаму церква, патаму?

О.Ф.: Да. Старастай був же, таво й віслалі.

− А ви нє можетє сказать, от яке хазяйство щиталось багатим? Сколька треба було імєть зємлі, шоб щиталось, шо це багатає хазяйства? А сколькі, шоб бєднає щиталась?

О.Ф.: Ну, бєдниє, бєдниє, бєдне вже ж такє, шо його ж відна, шо вано нещасне, і… 

− У нього, навєрно, й землі було мало?

О.Ф.: Ну, землі ж мала, і вани жили, жів, шо у них нічога не було в його − ні каняки, нічога, то вже ж бідним щитався.

− А нє пріпомнітє ви такога, от як абщалісь люді мєж сабою, дружилі чи ті, хто багатший з багатшими, чи абщалісь з другімі?

О.Ф.: Нє, калісь, знаєте, калісь кожний сабі жив, в кожного земля, кожний сабі жив. Послє, отє послє нємєцкой вайни лучше люді абщаліся, люді якась мєжду сабой. Послє вайни, ви знаєте, так люді дружилі, так якась і гарєлачка, так умєстє, так і вийдут да пагулять. А це ось тепер − пазажіраліся, тєлєвізари, тєпєрь ніхто ні да кога нє ходіт, толькі дома ж сидять.

− А да вайни як було?

О.Ф.: А да вайни тади шо ж, тади кожен сам сабі пахав, кожен сабі рабив і всьо. 

− Ну, тоже ж праздники якієсь же були?

О.Ф.: Ну, дак праздніки ж і справлялі, канєшна.

− Ну, і родічалісь мєжду сабой, от було так, шо, напрімєр, сєм’я адна. От ви, вас двоє, сестра ще в вас, ви, допустім, вийшли замуж за багатого, а сестра вийшла замуж за бєднага, і вана вже тоже не багата. Ну всьо равно, радічалісь мєжду сабой?

О.Ф.: Ну, аякже! Аякже, ми з сестрою і да вайни, і послє вайни, і скрізь радічаліся, які празники. На Паску − пакуда у єє, або в нас уперод, в каго, хто заколє парася, в кога лучшеє, таго вперод, да таго і всегда.

− А во врємя колєктівізациї, кагда ви ще тут булі, хто був главніший у сєлє? Тагда ж уже, навєрно, був прєдсєдатєль сєльсавєта, навєрна, ж галава калгоспу?

О.Ф.: Ну, булі ж, я, вже їх нєма.

− Нє, ну нє фамілії, ну вообще, вот еті люді, да, прєдставітєлі власті булі главнимі?

О.Ф.: Ну, булі. Фоменочок був, Жук був Васіль, Фоменок.

− Нєскалька чєлавєк таких було?

О.Ф.: Булі, булі. Фьодар був, Семен.

− А от я ви щитаєте, якую роль іграли уже во время колєктівізациї свящєннік, сєльскій стараста, церковний стараста?

О.Ф.: Уже їх в калєктівізацію їх, навєрно, нє було в нас.

− А свящєнніка, куда дєвся свящєннік?

О.Ф.: Он уєхал.

− Виєхав, чи його вислалі?

О.Ф.: Да нє, отсюль уєхав, у нас із Чєрнігава був свящєннік, он в Чєрнігав уєхав.

− А кагда калхоз став, так збори тоже сходкаю називалі?

О.Ф.: Ну кагда калхоз став, так, знаєтє, я вже ж нє жила в сєлє, я вже в 1930-ом гаду…

− А от послє вайни, помнітє, кагда сабіралісь на сбори, так сбори називаліся?

О.Ф.: Ну, збори.

− Чи сабранія?

О.Ф.: Сабраніє нєхай будє.

− Нє, а вобще, як у сєлє звалася це?

О.Ф.: Ну, на сабраніє, на збори, па всякаму.

− Па разнаму? І тоже также собіралі людєй? Просто пріглашалі каждага?

О.Ф.: Аякже, пріглашалі, пріходьте на збори.

− А сабіралісь уже вани на уліце, чі у клубі?

О.Ф.: У клубі.

− Клуб уже був?

О.Ф.: Да, там був такій дом. Це вже пастроїлі новий клуб у нас, а то калісь дом був.

− А жєнщіни туди хаділі?

О.Ф.: Ого, хаділі.

− І право голаса імєлі там?

О.Ф.: А чого, імєлі, і хто умів й вісказаться, та й вісказівався.

− А хто..?

О.Ф.: У нас адін був такій, Нікіта Барабанов, його вже нєма, − оце як хочете, хоть вєрьте, хоть нє вєрьтє, хоч сердьтесь, хоч не сердьтесь, а я вам па правдє скажу. І то вже начне вісказуваться, такой он був.

− А хто оце в те время, як ви рабілі в калгоспє, хто самим авторітєтним в селі був чєлавєкам? Чі це був галава сєльсавєта, чі прєдсєдатєль?

О.Ф.: Ну, да канєшна галава сєльсавєта і галава калгоспу, вже ж вани ж автарітєтниє булі.

− А хто щитався у калгоспі бєдняком?

О.Ф.: Мєнєє рабів, мєнєє палучав.

− Вообще, у всіх булі адінакавиє условія для жизні?

О.Ф.: Да, да. Ну, канєшно, в усіх равниє условія билі. Я ж кажу, хто старався, рабів в калгоспі, то па фєрмах, хто шо, то й мо, й луччє, я ж уже нє знаю. Вродє, в калгоспі бєдних нє було.

− Ви щитаєте, шо всє жилі болєє-мєнєє?

О.Ф.: Ну жилі, в кого хватало на хлєб, а в кого й не хватало. Всяк було. Па падєнніках хаділі, па замажнєйший где, где такая сєм’я замажнєйша, так дома нє справляются рабіть, да ходют, до шось там паможуть, да плотять, чи як вано. Чи возлє дома паможуть.

− Ну, а так ото у калгоспі тоже, ви ж кажете, шо булі разниє, вани мєжду сабою всьо равно дружбу якусь імєлі, чі с презрєнієм да бєднєйших атносілісь, багатші?

О.Ф.: Я нє знаю, я жила послє вайни все, так вігналі ж уже с хати мєнє, так я у сєстри жила. Так там, на том кутку так дружно жилі ми, шо я нє знаю. Яка гарілка, оце на Маслєну цілий тиждень, оце послє нємцев, цілу Маслєну це вой − сегодня в адной хатє гуляют: капуста, цибуля, шо було, нє вигатавлялісь там пєльмєні да галубци, а шо було. Капуста, цибуля, картошка, рассолу і всьо. Гарілка тагда ж, правда, вольна було гнать, да картошкі, да хлєба.

− На всіх празніках, я думаю, шо спєвалі? От як в вашем сєлє називалісь галаси? Адні спєвалі грубим голасам, другіє тонкім голасам, а як називалісь тєє галаси?

О.Ф.: Тєнар, діскант, альт, бас.

− І на сколька галасов спєвалі?

О.Ф.: На чєтирі галаса.

− На чєтирі галаса?

О.Ф.: Ну, діскант, патом тєнар, альт і бас. Це вже бас грубий.

− Так це спєвалі, от ви й на Маслєную, кажете, сабіралісь также спєвалі, да?

О.Ф.: Анєша я пєвша, це за пакойнікам.

− Це пєвша. А в сєлє от народниє пєсні?

О.Ф.: А дак як спєвают, дак, ну, може, в два галаси.

− У два галаси? А як називалісь ції галаси?

О.Ф.: Ой, там всього…

− У нас от кажуть − одтягає чи виводить. Як у вас вона називалась?

О.Ф.: Ну, каже − вгору, в нас каже − вгору кричить.

− Вгору кричить? А тії, шо па нізу йдуть, як звалісь? Басавалі, чі як?

О.Ф.: Тєна-, тєна-, тєнаравалі, цє басавалі.

− І на всіх кутках у селі співалі так аднакава?

О.Ф.: Аднакава, адним голасам.

− А був такий куток, шоб дєвчата там спєвалі найлучшеє? Помнітє в своє дівування?

О.Ф.: Булі, булі такіє, шо спєвают красіва. Красіва атводілі. В нас у Лягуньках спєвалі так, шо в Лягуньках спєвают, це вже вєчєром гуляєм. Та адна там Ольга була Захарчонкава, ох і спєвала, голас був!

− Ольга Захарчонкова?

О.Ф.: Ага.

− З Лягунєк?

О.Ф.: Ага.

− А у вас у селі от було так, шо, напрімєр, на одном кутку дуже харашо співає дівчина, дак нє пріглашалі єйо на другий куток спєвать? 

О.Ф.: Да нє, вже ж вани на свайом кутку гуляють своє уже, своєй уже.

− А канкуренция була, от напрімєр, хатілась вам, вашим дєвчатам з вашого кутка переспівать тих, шо на другом кутку?

О.Ф.: Цього я так, наче, й не помню.

− Не помните?

О.Ф.: Іще було, шо хлопци ідуть одтуль, дак утякаєм, одтуль с канца йдут, дак хаваємся, бо такіє билі бєдовиє хлопци, тякалі.

− А хароших спєвачєк на свадьби нє пріглашалі проста із-зі таго, шоб ані там спєвалі?

О.Ф.: А нє, нє, на свадьби, хто як умєє, так і пєє, сває там радинє там.

− А нє помнітє ви, от у сєлє булі вєчарніци чі дасвєткі, чі як їх звалі?

О.Ф.: Булі.

− Як вани звалісь, вєчоркі?

О.Ф.: Вєчарніцамі. Булі.

− Дак точна − чі вєчарніци, чі вєчоркі, як у селі називалась?

О.Ф.: У нас називалі вєчоркі, на вєчоркі.

− А хто їх арганізовував?

О.Ф.: Да хто? Ну самі саберомся там утрох-учєтирьох, пабагато ж не сабіраємся, так шо паказуют, шо й хлопци, й дєвкі. А в нас так нє сабіралісь. Ми сабіраліся вже толькі парабить. Там штук утрох-учєтирьох, шоб пашить увечері кучкай уже, калі вже лампу засвєтят, да на дєжу на палу дєжу паставиш, да на дєжу лампу, да кругом лампи кучечкаю сядєш, да й вишиваєш вже.

− Дак ви хаділі да кагось із дєвчат, чі нанімалі хату спєциально?

О.Ф.: Нє-нє-нє, да падругі.

− Да падругі?

О.Ф.: Да падругі.

− А так, шоб нанімать хату, там сабіраться, такого нє було?

О.Ф.: Нє-нє-нє, нє було в нас.

− А нє було в вас такої спєціальнасті в сєлє, як кухарка? Шоб адну жєншіну звалі на, шоб гатовілась там? 

О.Ф.: Нє.

− Такого нє було?

О.Ф.: Нє було.

− А спєвачкі на похаранє булі толькі тії, шо пєвча?

О.Ф.: Да, да, толька тє, шо пєвча.

− Галасільніц нє було такіх, шоб галасілі за пакойнікам?

О.Ф.: Чужиє?

− Да.

О.Ф.: Нє, нє було.

− А сваї?

О.Ф.: Ну, сваї пригалашувалі.

− Пригалашувалі чі прічітувалі, як називалася?

О.Ф.: Ну, в нас кажуть − прічітувалі.

− А ви нє можєтє сказать, які прічітання булі? Пра шо там гаварилась?

О.Ф.: Ну, пра шо, кожний пра своє гавориться. Мамка, мая роднєнька, нашо ти мене пакинула? Чі татка, чі браток май, саколік. Чі сєстріца мая роднінькая, такєє.

− А нє помнітє, от яка музика іграла, ще як ві дєвавалі, так яка музика іграла в сєлі? Приходилось вам танцевать под ету музику?

О.Ф.: На гармошку − карапет, кракав’як.

− Так на гармошку ігралі?

О.Ф.: На гармошку ігралі. А калісь мі на ігріща, хату хлопци нам наймалі, хлопци платілі вже за хату, а ми вже керасін насілі.

− Це зімою було?

О.Ф.: Зімою. На двє нєдєлі ото як святкі, об Раждєствє, ви же помнітє. Да на двє нєдєлі наймалі хату уже, і музику.

− Так це називалось ігрища, да?

О.Ф.: Ага, ігрища.

− Так яка музика була?

О.Ф.: Дак у нас була, так на скріпку іграв.

− Скрипач?

О.Ф.: Скріпач. А большиє наймалі, так тим уже гарманіст на гармошку іграв. То вже дароже був.

− То больше ценілася?

О.Ф.: Большеє єго нє пускалі ж мєнших, дак ми мєншиє, дак гулялі в адной хатє наймалі, а большиє − в другой.

− А вам мама нє расказувала, якіє музиканти у єє на свадьбє ігралі, нє пріходілось? 

О.Ф.: Нє, цього вана нє расказувала.

− А як от платілі, кагда наймалі, так як їм платілі?

О.Ф.: Мукой, то у батька укралі, да й платілі хлопци ж уже [сміється].

− А як на свадьбу пріглашалі іграть?

О.Ф.: Ну, дак на свадьбу, так уже ж хазяін плотіть.

− Так платілі грашима, ви нє помнітє?

О.Ф.: Нє помню. Да грашима платілі, грашима.

− Ну, от ви кажете, шо скрипач був, а гдє он навчівся іграть, не знаєте? 

О.Ф.: Нє знаю. Скріпач, у скріпача батька іграв, і дєд, навєрно, іграв, і батька іграв, і он іграв.

− А як його була фамілія, ви нє помнітє?

О.Ф.: Дамаха Міхаіл Маєсєєвіч.

− Так он уже старєнькій?

О.Ф.: Да, он вже з 1905-го года.

− А он нікога не навчив із своєї сім’ї іграть?

О.Ф.: Нє, нє, у ньога тут був син.

− А нє помнітє, мама вам, чі батька нє расказувалі, у сєлі був шинок? Ви знаєтє, шо це такє?

О.Ф.: Казалі, був, ну це нє при мєнє вже. Був, чайная була. Була там, як уїжжать у сєло, дак там була чайная. Шо хто калісь чі з Палєсья, адттуди дальше, чі з Мішуновкі, одтуль, чулі ж такіє сьола, так адтуль падводамі ж єзділі в горад на базар. Дак тоже уже астанавліваются і чай п’ють. І шинок отут, казалі, був. Так я всего нє знаю.

− Він був за сєлом, да?

О.Ф.: Нє, он у сєлі був.

− В самом селі?

О.Ф.: Да. У сєлі був.

− А нє казалі, хто його хазяїном був?

О.Ф.: Ну, якійсь єврєй.

− Єврей?

О.Ф.: Ага.

− А, може, вам приходилось чути, чи цей скрипач не хадів іграть у той шинок?

О.Ф.: Нє. Нє-нє-нє.

− А нє знаєтє, кагда іщезлі тії шинок і чайная?

О.Ф.: Чайная долго, ще й я помню, як чайная була. А шинка бєз панятія.

− Тагда, ще кагда калєктівізації не було, ви ще ж там дівували, навєрна, канєц 20-х гадов, в селі був клуб?

О.Ф.: В конце 20-х не було.

− Ігрища наймалі толькі?

О.Ф.: Да.

− А лєтам?

О.Ф.: А лєтам на уліце гулялі.

− Дак тагда вже, в основном, була гармошка?

О.Ф.: Слухайтє, клуб вже став в 1927-1928-1929-ом гаду оце вже клуб став.

− А у клубє не було самадєятєльнасті ніякаї?

О.Ф.: Чого, паказувалі.

− У теє годи, у теє годи?

О.Ф.: Паказувалі, паказувалі, сматрєлі.

− Так сваї люді, каториє в сєлє жівуть, жилі тагда, чі приєжжалі?

О.Ф.: Нє помню.

− Нє помнітє?

О.Ф.: А то чула, шо булі.

− В аснавном канцерти гарадскіє?

О.Ф.: Угу.

− А такога, кагда вибари? Помнітє, послє вайни, кагда вибари бивалі, так?

О.Ф.: Калісь же послє вибарав, дак сваї ж паказивалі артісти. Калісь і маладьожи було багата, даярки. Дак то даяркі віступалі артістамі.

− І вани с удавольствієм ішли виступать?

О.Ф.: Ну, канєшна, с удавольствієм.

− Не треба було заставлять?

О.Ф.: Послє зборав, як артісти віступають, пастановка.

− А старцов вам пріходілось бачіть?

О.Ф.: Ну це із Шебєлінавкі да з ???

− С Шебєліновкі, це хто був, адін старець, чи це була сєм’я якась, чи пара?

О.Ф.: Нє, он був адін. В йога жінка відяща була, і дєті в йога булі.

− А ви нє помнітє, як його завуть?

О.Ф.: Хфедор Кандратавіч.

− Федор Кандратавіч?

О.Ф.: А фамілію от і не помню. Я дядька таго добре знає. І такій він, знаєтє, був кмєткій, в хату зайде і знає, знає, да каго в хату зайшов. Нє відящій був, каже, таку мені Бог пам’ять дав.

− Так у нього павадиря що, не було?

О.Ф.: Нє, в нього дєті сваї ваділі. То дочка, то син.

− А он іграл на якому інструмєнті?

О.Ф.: Ну, отож шо ота, крутілка.

− На ліру?

О.Ф.: Угу.

− І спивав?

О.Ф.: О, спивав. Он памінал большу часть. От такіє, святиє пєсні.

− Псалми співав, да?

О.Ф.: Псалми.

− А где он абична співав, іграв? Чи це на уліце, чи в хату кожну заходів?

О.Ф.: В хату заходів, і па уліце йдє та іграє. У хату, так памінав, тоже папросім, раскажеш каго, усєх памянє.

− А нє приходилось вам бачіть старцов, каториє не ігралі, а только спєвалі?

О.Ф.: Ну, хаділі ніщіє й так же хаділі, хаділі ніщіє па дварах. Бог єго знаєт, откуля, не знаю, откуля.

− Так ані спєвалі, чі проста прасілі?

О.Ф.: Так ні, міласті прасілі, міласті прасілі. То пагарельці, які єсть хаділі раньше. То спалять, німа нічога, дак прийде. А Бог єво знаєт, чі он пагарєлєц, винєсєш там шо, міластиню. Я шось дарила, нє помню, так пускала.

− А жєнщіни булі старци?

О.Ф.: Ну, женщіни ж хаділі.

− Оце ж толькі такіє, а таких же не було, шоб спєвалі?

О.Ф.: Нє, нє.

− Такіх ви нє бачілі?

О.Ф.: Це ще з Трьохава тоже ж, Дєнісам звалі, жонка Палажка була, а єго Дєнісам, так ані абоє нєвідящіє булі.

− Так їх хто вадів?

О.Ф.: Павадирь вадів.

− Вани, наймалі, навєрна, в їх сваїх дєтєй не було?

О.Ф.: Оцього вже я нє знаю.

− Єго Дєніс, а єйо Палажка? І абоє слєпиє? 

О.Ф.: Слєпіє.

− І абоє спєвалі?

О.Ф.: Ага.

− І он тоже грав?

О.Ф.: Іграв.

− І тоже на лірі?

О.Ф.: Ага. Я вже нє знаю, чи вани платілі, чі як?

− А не приходилось вам такіх встречать старцов, шоб ігралі на кобзє або на гармошкє?

О.Ф.: Нє-нє-нє, такіх нє бачіла. Шо не бачіла, то не бачіла.

− Ну, тєє старци, шо там пагарєлиє сабиралісь да міластиню прасілі, вани нє абєзатєльна билі слєпиє, чи булі тоже слєпиє?

О.Ф.: Та нє, то такіє хаділі, шо міластиню прасілі. Там то на пагарєлих, всякіє.

− А в сєлє нє було старцов? В вашем?

О.Ф.: В нашем − нє.

− От в вашей сєм’є як ставілісь да старцов, їх нє праганялі?

О.Ф.: Нє-нє-нє-нє-нє.

− А ваабще люді в сєлє?

О.Ф.: І люді. Я, як тут знаю, так усі дарилі, усі дарилі.

− Щіталось, напрімєр, грєхом, абідєть старца?

О.Ф.: Ну, аякже. Ніщега нада падарить, прасящему треба дать.

− Значіт, ото з Шєбєлінавкі отой старець з усією сємйой, можна сказать, хадів?

О.Ф.: Ну, нє семйой, хоть син, хоть дачка ваділі.

− Утрьох?

О.Ф.: Удвох, жонка ж не хаділа. У нього жонка відяща була.

− А нє помнітє ви, ну вас тагда не було, це кагда ани іщезлі, старци, кагда їх не стала? Послє вайни, навєрно?

О.Ф.: Послє вайни їх не стало. Оце цього шебелінавськаго. Так іще в маєй сєстри послє вайни умерла, двє дєвачки памєрло − одной шесть год, другой сєм, восьмий був, ад кору скарапастіжна. І старий − за мєсяц трі пакойніка захавалі, так цього Хведора звала хавать.

− Свящєнника нє було?

О.Ф.: Не було. Не було свящєнніка.

− Дак он уже проста па пріглашенію хадів, чі он хадів і старцевав, так як і раньше?

О.Ф.: Нє, он же старцевав, а вже ж на похарани, так єго уже ж паєхалі да прівєзлі падводаю.

− А кагда он перестав хадіть старцевать, нє знаєтє?

О.Ф.: От цього вже я й нє знаю, цього вже я й нє знаю, кагда он пєрєстал. А це я знаю, в яком, в 1942-ом гаду он хавав.

− У 1942-ом гаду он ще хадів старцевав?

О.Ф.: Угу. Ще он хавав пакойнікав. Дєвачка умєрла в сєстри маєй, старий вмер. Папа не було, а він був за папа.

− А нє помнітє ви, шоб с канцертом у сєло приєжжалі бандуристи? Знаєтє бандури?

О.Ф.: Не помню я.

− Нє помнітє? А церква в сєлє була?

О.Ф.: Була.

− А кагда вана перестала правітся?

О.Ф.: Я нє знаю, я уже прієхала, це ж прі нємцах, в сєло. Так вана була засипана зєрном, церква. Дак калі наши адступалі, дак запалілі церкву, ну, зєрно трохі люді разабралі.

− А кагда закривалі церкву в 30-є годи, вас не було тут?

О.Ф.: Нє.

− А нє помнітє ви такога от слова, шоб називалась “калядки”, “калядавання”?

О.Ф.: Ну чого ж? Калядаваніє. 

− А кагда спєвалі калядак?

О.Ф.: Ну кагда − 14 января.

− Так їх називали калядки чи щедрівки, чи так?

О.Ф.: Щедрухі в нас кажуть, щедравать па-сєльскі.

− А у церкві калядак не співалі?

О.Ф.: Нє.

− А от кагда ви замуж виходілі, длінна свадьба в вас була?

О.Ф.: Ну, раз вішла, дак була.

− Сколька днєй вана йшла?

О.Ф.: Ну, субота ж, неділя й панеділок.

− Три дні?

О.Ф.: Угу.

− А от у, це вас, кагда вас вісєлілі, у яком гаду?

О.Ф.: У 1931-ом.

− У 1931-ом вас вісєлілі, так шо ви нє помнітє голаду тут, якій був голад?

О.Ф.: Чого? Я в 1933-ом гаду вже тут була.

− Уже тут?

О.Ф.: Вже там за Слабадой був Бабаріка, так я у Бабарікі рабила. Брала і вішівкі з горада, ото вішівальниє такіє, гладь ото, знаєтє, манішкі ото, так мужчінскіє сарочки на дом брала вішівать у гладь. Так мукою платілі мнє з горада, брала. Жила в Слабаді вже я, так брала вішивала, мукой платілі. Матка й дітя ж мене, оце ж ще ж хлопец, шо я тєпєрь живу с ім. Була матка, дарабляла. А в Бабаріке в 1933-м гаду пашла туди рабіть, в свінарніке рабіла.

− А помнітє ви от послє голаду, свадьби справлялі так же па три дні, чі кароче уже?

О.Ф.: Цього вже я, цього вже я в Бабарікє рабіла, так цього вже я вам нє скажу, нє скажу, бо нє знаю нічога.

− А такого ви нє помнітє, шоб свадьби в клубі булі, не помнітє такога, “красниє”, “червоні” весілля звалісь?

О.Ф.: Може й було, ну я ж гаварю, я вже таді рабила в радгоспі, так со свінямі, нє бачіла, нічога не знаю.

− А от у вашем дєцтвє, ви помнітє, єслі свадьба дє-нібуть була, так усєх родічєй созивалі?

О.Ф.: Ну аякже? Всіх сазивалі.

− А дівчину перед свадьбай сваталі?

О.Ф.: Сваталі.

− А хто сватами звався?

О.Ф.: Ну, сваї ж уже там − то куми, то брати.

− А дівчина гатовила сабі?

О.Ф.: Падаркі?

− Ну, падаркі і посаг, прідане?

О.Ф.: Ну, дак уже ж мож, гатовілі, аякже.

− А ви гатовілі от, когда сабіралісь?

О.Ф.: Ну так аякже, вже ж було, усє ж було, і набожнікі булі вже. Калісь же, шоб набожнікі, вєшать на стєну, булі вішіваниє. І набожнікі булі, й настольнікі булі. І падушкі булі, і всє було.

− Ви, значіть, посаг, ну, во врємя от свадьби, кагда распісувалісь там, чі в церкві вєнчалісь, дак нє обязатєльна було, щоб дівчина брала фамілію чалавіка, можна було й наабарот? У вас так.

О.Ф.: Ну, так. У сєльсавєтє распісивалісь.

− У сєльсавєтє?

О.Ф.: У сєльсавєтє распісивалісь, у сельсавєтє. То ж мій чалавік і сагласівся на маю фамілію. Вже ж вани дагаваріліся за неділю, батьки дагаваріліся.

− Ну да. А ви нє помнітє, шоб у сєлє булі случаї, шоб родічі мєжду сабой женілісь, дваюрадниє, напрімєр?

О.Ф.: Я адну сєм’ю знаю, шо дваюрадниє паженілісь, дак у їх хлопєц уродівся ірадам.

− Ну нада ж.

О.Ф.: Дак усі й казалі, шо то по радству. Такій, шо був здаровий такій, не гаманів, ну їв, як нє в сєбє. А кричав, як бичок.

− Ну нада ж. А дєтєй хрєстілі у 20-х гадах, от сразу послє рєвалюциї?

О.Ф.: Ну, хто да папа пападуть.

− Ну, хрєстілі абєзатєльна?

О.Ф.: Хрєстілі, хрєстілі.

− А хрещенимі хто вібірався?

О.Ф.: Ну, каго ж уже захочуть − там чі брата, чі падругу, чі сєстру.

− Це можна було родічєй й нє родічєй?

О.Ф.: Да, каго хатілось, то каго хатів. Так як і тєпєрь же. Тєпєрь же то падругу возьмуть.

− А нє помнітє ви, вот у вашей моладасті, у 30-ї годи, шоб сєм’ї булі, шо разводіліся? Чі це було паширено таке? 

О.Ф.: Нє, тади ще, мо, й було, ну нє паширено було. Калісь у нас тут такіє матчіна падруга із Слабади вийшла замуж, дак казала − як я єго, нєдаростка, нє любіла.

− Ну, а жила з ним?

О.Ф.: Прожила, нєльзя було.

− А кагда от чєлавєк мог, мужчіна жєнітся другій раз? Толька, єслі разведєтся? Чі можна було адну жінку кінуть, а на другой женітся?

О.Ф.: Ну, це ж уже тєпєрь так. Раньше я нє знаю.

− Раньше такого не було?

О.Ф.: Нє знаю, як раньше було.

− А єслі чєлавєк жєнівся на жєнщінє с дєтьмі, дєті далжни билі брать фамілію нового батька, чі на сваго батька?

О.Ф.: Ну, ето, напрімєр, єслі вани в цьому дворищі живуть, хай уже ж і фамілія будє дєтєй. А як уже матка пойде за другога, я вже так не знаю, як вано. 

− А як на сєлі ставілісь до байструков?

О.Ф.: А хто його знає, в нас ось тут на уліце було й два, дак обикнавєнна так да їх ставілісь, нє упрєкалі, нічога. Це у сусідкі було.

− У сєлє був дєтскій садік чі яслі?

О.Ф.: Калісь же нас із хати вігналі, так у нас пасаділі ???, так у нашем дварє був садік.

− А ви вєрнулісь в 1933-єм, дак ще був?

О.Ф.: Я вєрнулась, дак я нє тут жила.

− А нє помнітє ви такога, ну це, дапустім, не на прикладі вашей сєм’ї, може шо, каму даставалась хазяйства послє смерті батька?

О.Ф.: Каму − сині чи дачці, хто є у сєм’є.

− Хто із батькам аставався жить?

О.Ф.: Да, да.

− А єслі строїлі от атдєльна, атдєлялі сина, памагалі строїть усі родічі хату йому, чи сам строївся? 

О.Ф.: Ну, сам же строївся, раз батька, так він же сам строївся. Калісь матка расказувала, шо уже дід цей Кандрат дак ізразу, каже, й не хатів аставатся в той уже, в старой хатє з большим синам. А далі вже батька мой пастроївся, уже хату, да вайшов, да перейшов да сяго сина.

− А не знаєте ви, хаділі ще да калєктівізациї хлопци й дєвчата на сезонниє зарабаткі, напрімєр, на лєта куди-небуть?

О.Ф.: Хаділі, аякже, хаділі. Казалі, ну я цяго нє знаю. Казалі, шо хаділі.

− Ваши родічі які-нєбуть у гражданскай вайнє, в рєвалюциі бралі участіє?

О.Ф.: В рєвалюциї нє.

− А в гражданскай? Тагда ото разниє власті мєнялісь…

О.Ф.: Ну, тади батька на акопах був, на акопи ганялі. Я це знаю, бо батька, був в мене мєньший брат Пєтя.

− Дак шо це за акопи, це строїлі десь канал?

О.Ф.: Ну, ну, вас як тепер же ганяют, шо прі нємцах отож рави капалі, так і тади.

− Так і тагда було? Ну, батька вернувся послє таво в сєло?

О.Ф.: Ну, таді ж на скількись там же бралі, чі на мєсяць, чі на два.

− А нє вивчівся он там рєвалюціонних пєсен? Нє спєвав патом?

О.Ф.: Нє, нє, нє.

− А партійних работнікав, предсєдатєлєй калхоза у вашом раду нє було?

О.Ф.: Нє. Двоюрадний батька, у батька брат був же актівістам.

− Це ж ви казалі. От ви спєваєтє харашо, а ад каго ви навчіліся спєвать?

О.Ф.: [Сміється]. А я там і харашо.

− Ну чого? У вас слух хароший.

О.Ф.: Калісь із маткай пасядєм кудєлю прясти, і ввечері. Ат маткі. 

− А маткі больше?

О.Ф.: Ат маткі, ат маткі. Матка, ото спєваєм пєсні новиє. Кались матка спєвала старінную пєсню: “Атправляла мати сина та й на касавицю, расчесала руси коси”.

− Це мая мама тоже цюю знає, но нє всю знає. А кагда ви щитаєте, больше гулялі на уліцах − да калгоспов, чи у 30-є годи?

О.Ф.: Да калгоспав. Калі сходіш пєшкі в горад, і падбрікуючи, й на уліце біжиш гуляєш, аж падскакуєш басяком, сходіш у горад. Калісь, я знаю, з батькам хаділа в горад перед Паскаю батінкі куплять, к Пасце уже. І так уже снєжок іще був, і праталіни булі. Туди пашла да в чаботях же, адтуда уже шла ногі пазрезала, мусила ж раззуваться. Уже па праталіних гдє, гдє снєгу німа, дак скакала, да й шла басяком уже.

− Як ви щітаєтє, чі в акружающіх сьолах співалі так, як і у вас, также на два голаса?

О.Ф.: Ні, усюди сваї матіви.

− Напрімєр, адной пєсні, но другий матів?

О.Ф.: Да, да. Пєсня будє тая, от і в церкві, церква єсть півша, спєває в нас так, спєвала, у нас уже нєма, є там такіє нєукі, а тє, шо спєвалі, уже павіміралі.

− І слава тєє самиє?

О.Ф.: А вани слов нє знают, а так, шо папало, то й тянут, шо папала плетут.

− А у вашем селі булі веснянки, русальниє там, купальскіє свята? Купала празновалі, ну, палілі кастри?

О.Ф.: Нє, кастров нє знаю. Ну, це було так, ще я й малой була, так ото як вечер, дак крапіву, русалкі ваділі, шапкі плєлі, у жита хаділі.

− А шапкі, якіє шапкі плєлі?

О.Ф.: Із крапіви.

− Із крапіви шапкі?

О.Ф.: Нє, із таго, із калюче, з цьога сплете шапку, а з крапіви таді косу вже зробіш.

− Так це була русалка?

О.Ф.: Це на русалку, еге, на русалку.

− Так усє дєвчата так одєвалісь?

О.Ф.: Одєваліся, і таді вже хлопци бєгают, ганяются. Шапкі да такєє було.

− Так і ви участвувалі в таком обрядє?

О.Ф.: Ну, бєгала ж і я, аякже.

− А веснянки, нє помнітє? Нє приходілась веснянок спєвать?

О.Ф.: Вєснянок нє.

− А ви умєєтє заспєвать русальну пєсню?

О.Ф.: Я ж уже вам спєвала.

− Заспєвайтє ще.

О.Ф.: [Співає].

Сиділа русалка на крівой бєрозі,
Ой рана-рана, на крівой бєрозі.

На крівой бярозі у зєлєной розі,
Ой рана-рана, й у зєлєной розі.

Да й пітала лєта у красної дєвкі,
Ой рана-рана, у красної дєвкі. 

Ой чі було лєто, ой чі нє бувало?
Ой рана-рана, ой чі нє бувало?

Ой я, маладая, лєто патєряла,
Ой рана-рана, лєто потєряла.

− Ну, а от, єслі хараводи вєсняниє, може в вас, кагда ви помнітє, мо, от дєвчатка маладиє хаділі, нє помнітє такога? Шоб вєсной виходілі і звалі вєсну?

О.Ф.: Нє, такого в нас нє було. Мо, калісь і було, ну я цього не помню.

− А які вам пєсні больше нравятся: от такого тіпа, як оце русальні, чи там щедровкі – чі пєсні народниє пра любов, пра жизнь?

О.Ф.: Мнє пєсні всє наравятся, я пєсні всє люблю, всє люблю пєсні. Ось і па радіо спєвають добре.

− А нє помнітє ви, в 30-є годи нє було запрєта на щедровкі, на калядкі?

О.Ф.: Ну чаго уже в 30-і, послє 30-х уже, при німцях нє хаділі вже ж ні щедравать, ні калядавать. А це ж ізнов сталі і калядавать, і щедравать.

− Ну це нє толькі при нємцах? Чи ще до нємцав? Чи це толька при немцах?

О.Ф.: Я в сєлє нє була.

− Ну ви нє помнітє, як хаділі щедравати, когда ви булі маладой? Чі хаділі разом і хлопци, й дєвчата, чі отдєльна?

О.Ф.: Нє, дєвкі самі хаділі, це я помню.

− Щедравать дєвкі атдєльна?

О.Ф.: Бєгалі, бєгалі, і хваталі за тин да ???

− Це загадкі такіє билі, вираженія? Дак, а хлопци тоже хаділі атдєльна?

О.Ф.: Хлопци хаділі атдєльна, а дєвкі атдєльна.

− А патом як, сабіралісь гдє-нібуть?

О.Ф.: Нє. Каждий сабі разходівся. Ну, хто шо нащедрує, кожде сабі. Калісь же млінци пєклі, па млінцу віносілі. Це ж тєпер дак гастінци, да гроші. А калісь пєкут млєнци. Хто шо дасть. Сємєчєк, млєнцов.

− А нє було так, шо толькі з вашей сєм’ї булі оці щедравальнікі? Чі бралі і сасєдєй, і падруг?

О.Ф.: Ну чого ж, ці нас же падруг штук трі, штук трі-чєтирі саберется, так із падругамі ж і ходім, хіба ж тільки сваї ходять.

− А частушкі в сєлє спєвалі?

О.Ф.: Нє.

− А пріпєвкі?

О.Ф.: Ну, це ж дє? В клубє хіба спєвалі.

− Ну, у клубє ж, навєрно. Ну, а названіє ви такє знаєтє − пріпєвкі?

О.Ф.: Нє, такога в нас нє було. То у Варонєжі, там частушкі.

− От вапрос. Чі любітє ви спєвать пєсню “Сірєнь галубая”, “Зламлю я вєтку із винаграда”, знаєтє такіє пєсні?

О.Ф.: Да.

− “Скажу, шо вєтєр паламал…” А аткуда ви їх узналі?

О.Ф.: Ну спєвала. Маладой була, дак і спєвала ж у гастях, па храмам.

− Ще не замужнєй?

О.Ф.: Да нє, тади ще не було пєсні, а уже послє нємцев. Тади цеї пєсні не було.

− Це послєваєнна?

О.Ф.: Да. Тади всє такіє, старінниє пєсні.

− А пад гармошку нє спєвалі нігдє на храмє?

О.Ф.: Нє, нє, нє.

− А на свадьбах приходілось спєвать?

О.Ф.: На свадьбах спєвала. Магаричі ще справляла, на лавку станєш за маладую. Іще в дєцтвє було, шо ну, із такім.