Тонкусь Михайло Мосійович (скрипка ), 1918 р.н.

— А що на весіллях?

— На весіллях були: барабан або бубон,

— Барабан — це великий бубон є він мав тарілку?

— Так, дві тарілки мав.

— I тепер нема таких?

— Ні, грають і тепер, у Веремієвці, у Тимченках, і в нашому клубі

Вергал: — Я збирався зробити такий, але не закінчив?

— А ви можете?

— Він може зробити все, що захоче. Скрипки робив, вітряки, чоботи шив.

— Чи до війни бували у вас кларнети, трунка?

— Бували і ще зараз є у Тимченках, Веремієвці. І на весіллі грали.

— Чи був до революції майстер, який робив скрипки?

Вергал: — Я робив, але майстерні не мав. Скрипок десять зробив. Та, що Михайло вчився грати, то піп також у мене купив.

— Вже не робите?

— Ні, очі вже не годні.

— Бували у вас до війни цимбали?

— Бували, бо один чоловік казав мені вже під 60-их роках — заберіть у мене цимбали, бо розсипаються. Але я не брав, бо не вмів грати на них.

— Чи бували у вас кобзарі і лірники ?

— Немає і не було.

— У Жовнино було найбільше розвинуто: скрипка, гітара, мандоліна, гармошка. А зараз і того немає. Ми помремо і нічого не буде.

— Чому у вас немає учнів?

— Нема охоти у молодих. Скрипка, то на ній найскладніше грати, ладків немає.

— Як часто грали на весіллях: раз, два, чотири на рік?

— Майже кожну неділю. Приїжджають з усіх сіл, заказують. Три дні граємо на кожному весіллі.

— Чому зараз не граєте на весіллях?

— Бо зараз мода на естраду. І фінвідділ пристає — беріть патент, платіть гроші. — А нам вже не туди платити гроші треба.

— Чи ви пам’ятаєте, що у вас в 33 році був державний податок — музиканти платили державі?

— Ні, музиканти раніше не платили. Оце зараз заставляють. А раніше не чіплялися — по тижню сиділи на весіллі, а тоді переходили на інше весілля.

— А де ж ви працювали?

— Тонкусь: першим секретарем-касиром у колгоспі, і партійним вождем-парторгом, а тоді завфермою.

— Вергал: Мірошником робив. 34 роки.

— Боздуган: трактористом.

— А коли грали на весіллях, то з роботою якось домовлялися, відробляли?

— Через тиждень після весілля як називався день?

— Калачі. І на калачах грали, на срібному весіллі й золотому доводилося.

— А такі вечорниці були на вулиці?

— На вулиці і в хаті. Влітку надворі, а зимою — в хаті.

— І чи дівчата співали в два голоси на вечорницях?

— Так, співали, і танцювали.

— А що музиканти діставали за гру?

— Просто так збираються на вечорниці, аби погуляти. Нічого там нема — ні горілки, ні їжі. Просто культурно відпочивають.

— А це зимою, коли святки і в складки, то й горілка була, і їжа була.

— А чи був на вечорницях бубон?

— Так був.

— Чи одна мелодія у танця “Кужіль”?

— Так, тільки одна мелодія, на два коліна.

— Хто і коли співав на весіллі?

— Музики грали, а хтось співає, а хтось і танцює. Разом могло бути. А то ще було змагання: хто кого перетанцює і переграє. Було й так, що грали дві години без перерви. Аж поки не попадали танцюристи.

— Польки були тільки на два коліна?

— Є й на два коліна, на три коліна, й на чотири. В залежності від танця. Бо коли грають на два коліна, то для танця не вельми інтересно. Три коліна — в ноги.

— Скільки грали один танець?

— Було й десять хвилин, і пів години, і більше.

— Чи могли музиканти мати перерву, щоб їсти щось, щоб пити?

— Так, сідають за стіл, то й передишка.

— Чи думаєте ви, що краще граєте по горілці?

— Якось лучче грається, якщо трошки вип’ємо, а якщо багато, то вже не гра.

— Чи було таке, що люди казали: він так добре грає, що сам чорт

помагає?

— Так, казали. Казали–казали.

— А чи то правда?

— Та сатана не поможе, як сам не заграєш.

— Чи ви на весіллях часто грали на Полтавщині далеко від села?

— Так, грали.

— А як, автобусом їхали?

— З таким договором було: оце хлопці берете на легковій везете, то щоб і привезли назад.

— Чи грали у євреїв на весіллях?

— Ні, не грали, навіть не знаю, які у них весілля.

— Чи вони мали свою музику?

— Так, у наших євреїв до війни були весілля, вони викликали музику із Кременчука.

— А які ансамблі?

— Духові.

— Духові?!

— Ага.

— А які інструменти?

— Три чи чотири труби і барабан. Кларнет не пам’ятаю, здається, самі труби.

— Чи були до війни у вас тут поляки?

— Не було.

— 120 сімей євреїв було до війни у селі.

— А чи грали разом з євреями?

— Ні, не грали. Тільки деколи на єврейські весілля приглашали українців добрих сусідів, знайомих.

— До війни скільки ансамблів було у вас?

— Струнний оркестр був, а на весіллях тільки три чоловіки. Оце тільки одна музика і дівчата співають, танцюють.

— Чи був ансамбль рок-н-рол, як у телебаченні?

— Ні, не було.