Тарасенко Оксана Охтипівна, 1905 р. н.

⎯ Не було два так як би. А скільки було землі у батька?
О.О.: У одній ми хаті жили, тільки шо сім’я ото велика була.
⎯ Правда? Чи ви була найстарша?
О.О.: Я найстарша.
⎯ А скільки землі мав батько?
О.О.: Оце вже я не скажу. Тоді воно мені не в голові було, скільки землі. Знаю, що було, і садиба була тоді. Це, знаєте, це не було колгоспу.
⎯ Гектарів 5 було, напевне, ні?
Г.П.: Та було.
О.О.: Та ні, не було гектарів 5. Мій батько чи чоловік, та батько, він не багатий був. То де багаті були, то таке, а вони не багаті, середняки були.
⎯ Бабо, а розкажіть, як вас сватали? як свати прийшли до вас?
Г.П.: Як вас, бабо, сватали? розкажіть.
О.О.: А! та! возили горілку у Трушівці, продавали тут відтіля, в їх же немає. І познакомилися. Ото так і сватали.
⎯ А потім прийшло двоє чи троє від нього, як це було?
О.О.: Та двоє чи троє, я вже забулася.
⎯ А що ви їм давали, хустки чи рушники пов’язували?
О.О.: Тоді не дуже давали. Не дуже.
⎯ Правда? А в якому році вийшли заміж?
Г.П.: Бабо, як ви коли йшли, вже колективізація була?
О.О.: Не було, не було.
⎯ А скільки вам років було?
О.О.: У 28-м годі.
⎯ Вийшли заміж?
О.О.: Да.
⎯ Сюди в Івківці?
О.О.: Да, да.
⎯ Чи ви жили з свекрухою чи без неї?
О.О.: Та, ми не жили з свекрухою. У нас хата стара тут була, дідівська, то він жив тут. Він же вдівець був. Я пішла, то дитина була в його. А батьки його жили оце, де контора.
⎯ І як ви вже прийшли сюди, то що, колгосп починався?
О.О.: Ше не було. Начинався тільки, розкуркулювали їх. Саме розкуркулювали.
⎯ А чи ви пішли в колгосп?
О.О.: А пішли ж, люди йшли, то й ми пішли у колгосп.
⎯ Чи вас також розкуркулювали?
О.О.: Нас не розкуркулювали, а батьків розкуркулили.
⎯ Ваших батьків, чи чоловіка?
О.О.: Його, його батьків. Там, де контора. Нас при німцях упустили в неї, бо в нас згоріла була хата.
⎯ Бабо Оксано, а як розкуркулювали батьків, то шо забрали?
О.О.: Та! його хіба я помяну!
⎯ Хату забрали, так?
О.О.: Хату забрали, млин був. Корова. Кінь. Клуня була там така, і сад же, ну все забрали.
⎯ Чи їх виселяли з села, чи ні? чи залишили тут?
О.О.: Та в колгосп забрали!
⎯ В колгосп забрали. Не викидали з села?
О.О. ⎯ Нє-нє-нє! в колгосп забрали.
⎯ А чи вам також погано було жити від того, що їх розкуркулили? чи це означає, що голова колгоспу був також поганий до вас?
О.О.: Нам наче нічого не було. А як прийшли німці, то нас упустили в хату, бо наша згоріла хата. О! А потом, як зайшли наші, то нас вигнали з хати. А ми вже тоді у сусідах сиділи, годували своїх, бо в мене тільки стіни стояли, криша геть згорена була.
⎯ Бабо Оксано, а чи ви пам’ятаєте, як ви ще може дівкою були, то куди ви ходили на ярмарок?
О.О.: Та, ярмарок! Я 9 год підряд на заробітках була.
⎯ А в кого ви були на заробітках?
О.О.: У економії. Шо роблять в економії? все роблять.
⎯ У пана?
О.О.: Да, у пана.
⎯ А в якому селі?
О.О.: Та, не в селі, а в Полтаві.
⎯ В Полтаву їздили?
О.О.: Да, їздили, нас бригадір набирав. І ми їздили. Я, було, на дереві листя, і їдемо на висадки, і прийду, то його немає, додому. Ото так я дівкою прожила.
⎯ Правда? А що ви заробляли, бабо?
О.О.: А колись то ше мені 12 год було, та в Олександрівку оце цього сюди. Та півтора метра матерії за місяць. І не знаю, шось сахару дали трошки, і грошей. Оце стільки я заробляла. А шо ж ви хочете? як тоді таке воно було. Ото і все. І так ото і там у Полтаві год од году заробляєш, правда на висадкі осталися копать, та по шерстяній хусткі дали. Подарки. Бо вже ж в таке время їх висадки копали.
⎯ А як ваш пан називався?
О.О.: Та як! хіба я його знаю? це знаєте годів.
⎯ Чи він жив там, в економії, чи десь собі далі жив?
О.О.: Бог його знає! не знаю.
⎯ Не бачили його?
О.О.: Не знаю, як воно було.
⎯ Бабо Оксано, а як ви були ще дівкою там зимою в себе, у батьків, то чи ви пам’ятаєте, що старці ходили? Ну, грали, співали?
О.О.: Ми нікуди не ходили. В нас до центра далеко було ходить. Як ті Трушівці довгі, то ми дома собі гуляли. Так в хаті де в кого зайде та погуляємо. Ото така гульня була.
⎯ Бабо Оксано, а як це називалось, коли ви збиралися зимою прясти, вишивати? чи ви називали це досвітки?
О.О.: Пряли, да-да.
⎯ Чи це були вечорниці?
О.О.: На досвітки ходили. Так, де одна людина, туди ото сходимося і прядемо.
⎯ А чи треба було платити тій жінці, до котрої ходили?
О.О.: Ото ви знаєте, й не брали плати. Не брали. Ми керосін носили світить. А плати не брали.
⎯ Бабо Оксано, а чи був такий богомаз у вас там в селі, в Трушівцях?
Г.П.: Шо ікони робив.
О.О.: Та то я за нього нічого не знаю. Я не носила до його ікони.
Г.П.: У нас ото Яків чи хто був отуто?
⎯ Що малював ікони?
О.О.: Я не знаю за його.
⎯ А чи він був у селі? не пам’ятаєте?
О.О.: Чула, шо був, но я не знаю за його нічого.
⎯ Бабо Оксано, а що в вашому селі казали, як ікони старі, то що з ними зробити? де їх діти?
О.О.: В мене забрав онук, то я не знаю, де він їх дів.
⎯ Давайте ще цю бабу попитаємо трошки. А де ви народилися?
Г.П.: В Івківцях.
⎯ А як ваше прізвище?
Г.П.: Лавріненко Ганна Прохорівна.
⎯ Рік народження?
Г.П.: 1917-й.
⎯ І ви в Івківцях, так? Ану ще ви згадайте, на якому кутку ви народилися?
Г.П.: На цім кутку народилася. Бондарі.
⎯ Бондарі. І жили все життя?
Г.П.: І жили. Жили тут, да.
⎯ А Настя Юхимівна нам сказала, ну, ви ще назвіть, які кутки були в селі? як називалися?
Г.П.: Теретівка, Зозулівка, Коровківка, Литвинівка, Слинчаківка, Троянка. Оце такі кутки тоді.
⎯ А яка ваша була сім’я? скільки дітей було?
Г.П.: В мами? Шість душ було, шестеро дітей.
⎯ Дівчата чи хлопці?
Г.П.: Три хлопці й три дівчини.
⎯ Чи ви старша?
Г.П.: Третя я.
⎯ Чуєте, а скільки в сім’ї було поля у батька?
Г.П.: Гектар 5 було.
⎯ Тут в Івківцях 5 гектар?
Г.П.: Да.
⎯ Хотіла запитати, а чи це був як би середняк, чи багаті, як мали 5 гектарів?
Г.П.: Нє, це такий собі, не багатий.
⎯ Середній?
Г.П.: Нє, не багатий.
⎯ Чи були багаті в вас?
Г.П.: Були багаті! ну це не багаті. Були бідні геть і такі собі. Жили так.
⎯ А скільки багатий нормально мав землі?
Г.П.: І по 10, і по 20 мали вони.
⎯ Чи було багато їх чи мало в селі? чи було багато таких?
Г.П.: Таких у селі? Нє! не багато. Юхим, Максим, були такі Глинські. Та, душ 6.
⎯ Чи як прийшли колгоспи, чи вони їх виселили? чи забрали землю?
Г.П.: Забрали землю.
⎯ І виселили?
Г.П.: У Ярки, считайте, були у селі. Те, шо виселяли з хат, то повиселяли.
⎯ З хат повиганяли?
Г.П.: Да!
⎯ А чи був у батька такий фруктовий сад? садок великий?
Г.П.: Та був невеликий, і зараз є там.
⎯ Чи треба було завжди платити з нього податок в колгоспі?
Г.П.: Платили шось год ⎯ два, а тоді й перестали.
⎯ А як почалися колгоспи, чи забрали землю також у батька?
Г.П.: Забрали землю.
⎯ І корову, коня?
Г.П.: Нє, коня забрали! А корови то не брали. Чоловік мій не давав, а коня забрали. І те, шо сіять, орать, те позабирали.
⎯ Чи було так часом, що батько наймав на роботу на поле когось чужого як би?
Г.П.: Нє.
⎯ Самі робили. Чи ви часом ходили до когось робити, чи помагати, чи заробляти?
Г.П.: Ходили, ходили. Ходила.
⎯ Чи це було на жнива?
Г.П.: І на літо ходила вже й я зароблять.
⎯ А до кого ви ходили?
Г.П.: В економію.
⎯ Це означає, що були тут такі?
Г.П.: Да-да, у нас був ямщик, і забирав нас. І одвозив, і опять привозив.
⎯ Це означає, що ви так само в економію їхали, а осінню приїжджали?
Г.П.: Да!
⎯ Чи може ви пам’ятаєте, а що заробляли, як оце поїдете за рік оце, як поїдете?
Г.П.: Гроші, сахар і так же ж матерію шось же набереш. Да, бо тоді ж не було й матерії.
⎯ Чи це була Полтавська область? чи що це було, село? чи сама Полтава, місто?
Г.П.: Ну да, Полтавська область.
⎯ Не дуже далеко.
Г.П.: Не дуже далеко, нє.
⎯ А які радгоспи? чи це були вже в колективізацію, чи після?
Г.П.: Радгоспи?
⎯ Куди вас забирали на заробітки, чи це було, коли вже колгоспи були, чи ще пани?
Г.П.: Нє, я в панів нє.
⎯ Це були колгоспи вже? І матерією також платили?
Г.П.: Платили. Мама в мене в пана робила. А баба панська була.
⎯ Як це баба панська?
Г.П.: Материна мати у пана робила. Да.
⎯ А що вони робили там?
Г.П.: Все робила.
⎯ Це в Івківцях?
Г.П.: Нє, в Трушівцях. А трушівських було половина панські, а половина ні. А бабуся моя це ж і мама, попали до пана та були панські.
⎯ А як це були дійсно наймити, да? панські?
Г.П.: Панські да. Їхні наймити.
⎯ А як не панські, то це такі вільні?
Г.П.: Вільні! Схотіли ⎯ пішли на роботу, і то роблять. А не пішли до пана, то дома роблять. А як панський, іди й іди там, в суботу вихідний тобі чи в неділю, і все ж тоді дома роби.
⎯ А якщо не пішов на роботу, то що пан зробить?
Г.П.: Ідуть же, по кажуть недобре. І моя баба ходила. А тоді мати, тоже ж вона трушівська, мати була. Та вийшла потім вже заміж. Та вже їй добре було.
⎯ А тут пана не було?
Г.П.: Тут не було. Осьо був у Волоківці пан. То це мати як своє поробить, кажуть, тоді виходи бригадір ⎯ на буряки! на буряки! Вже хто хоче. Мати кажуть ⎯ вже я попораюся, своє зроблю, та вільно вже піду та зароблю в пана. І ввечері й гроші цим дає. То вона ходила, мати до пана. Тільки вона не панська була, вона шоб підробить, шоб заробить.
⎯ Ці, котрі були панські, чи вони давали гроші їм також?
Г.П.: Та шось давали, ну не добре було. В пана то недобре було. Мати розказує, бо я бабусі не знаю. Да, недобре було. Мама розказує. Та вона в 18 год і заміж сюди пішла, бо їй недобре там коло матері було в пана. А тут уже як пішла, то тут стало добре. Бо було своє ше все, як вона пішла заміж. Все своє було.
⎯ А в скільки років ви почали працювати, як були в колгоспі чи в радгоспі? скільки вам було?
Г.П.: 12 год!
⎯ 12 год. Чи це було тут, чи вже там на заробіткахі?
Г.П.: І на заробітки їздила. Ше не було колгоспів, то я їхала на заробітки в 13 год. А в колгоспі то начала вже в 14, в 15 і робить, і робить. Поки вже й старість, шо вже не способна.
⎯ А скільки ваша пенсія?
Г.П.: 43.
⎯ А що платили вам тоді? перші роки, як ви мали 14 років, то що ви там робили?
Г.П.: Робила, все робила.
⎯ В рільничій бригаді?
Г.П.: Да, все робила. Все робила. І на буряки як їздила, це осьо за Олександрівку туди їздила. Та, буряки считай полола, жала, тут усе ж таке.
⎯ Колгосп був.
Г.П.: Ні, не колгосп, а радгосп це був радгосп.
⎯ А що платили вам?
Г.П.: Трошки гроші давали. Там то сахарку з кіло ж дадуть, то шось іше дадуть. Ну, ше ж дитина була! То, знаєте, дитині ж менше платять, як дорослому. А ходила. Бо треба було.
⎯ А хто в вас керував роботою? Хто вам казав, що це робити, та те.
Г.П.: А бригадір же! там бригадір же. Там тоді і старшіші є. Це бригадір коло нас був.
⎯ Чи він був з Івківців?
Г.П.: З Івківців, в одному ж селі, оцей, шо і в Полтаву нас возив.
⎯ А чужі, вони звідкіль?
Г.П.: Та не знаю, вони звідкіль!
⎯ Чи вони говорили українською мовою, чи російською?
Г.П.: Да, українською.
⎯ А голова був Івківський?
Г.П.: Зразу Івківський, а тоді з Андродівки був.
⎯ А чи ви пам’ятаєте того першого?
Г.П.: Пам’ятаю.
⎯ Чи він ще живий?
Г.П.: Нема! та де ви бачили, нема вже! старий, помер.
⎯ А ким він був до колгоспу?
Г.П.: Середняк був, середняк.
⎯ А потім він захотів і пішов у колгосп, да?
Г.П.: Пішов у колгосп, да.
⎯ Чи ви пам’ятаєте ті сходки колгоспні?
Г.П.: Пам’ятаю! були ж ото сходки, тепер нема, а тоді сходки були.
⎯ Як довго вони були? годину? дві? три?
Г.П.: Дві чи три, шо ж там за годину!
⎯ А як це було? говорили? чи комусь сказали, що погано працює? чи вибирали?
Г.П.: Та вибирали ж, шоб добре працював.
⎯ Чи була музика, коли були сходки?
Г.П.: Була!
⎯ Яка? вони грали на інструментах чи співали?
Г.П.: Як виносив свій патєфон, і вони через репродуктор на все село кричить же ж той, пісні співають. І це ж знають, шо це вже збори. Гармонія грала. Павло Юхимович, оце тільки його вже нема, було грає.
⎯ На збори?
Г.П.: Да! і тоді поназбирується людей же тих! Всі так ідуть. Тепер ніде немає.
⎯ Ще й діти мабуть приводили?
Г.П.: І діти, й дівчата, й молодьож. І танцюють, і грають. І старіші йдуть, і старі. Да! да! так людей тоді було, а тепер нема. Тут немає молодьожі. А тоді і старі ходили.