Сирота Ганна Іванівна, 1935 р. н.

Г.І.: То ми так трохи, тоді вже брат з двадцять сьомого року тоже ж пішов ше на війну. То так нас було троє. Мама і моя сестра.

⎯ То мама мусіла бути вже главою сім’ї, да?

Г.І.: Да.

⎯ То брат шо, не повернувся тоже з фронту?

Г.І.: Ні, повернувся. Тільки він… Сім років він ше тоді служили в армії.

⎯ Поранений був, да?

Г.І.: Нє, не ранєний. 

 

Г.І.: Херсонську область, Нову Каховку строїли.

⎯ Ага. Там залишився?

Г.І.: Пішов він там на стройку, там так і женився, сім’я.

⎯ Там лишився?

Г.І.: І так там був.

⎯ Ганна Іванівна, а як називався куток де жила ваша сім’я? Як по-сільському казали?

Г.І.: Лаційоники (сміється).

⎯ Отак і кажіть.

Г.І.: (Сміється).

⎯ Лаційоники, да? А як ще називались?

Г.І.: Вулиця ця оно.

⎯ Ну-ну. Як ще називалися сільські кутки? Як казали по-сільському?

Г.І.: Туда були Кутяники, (…) вулиця, туди Дво́рисько.

⎯ Такі були назви?

Г.І.: Да. Тепер то вже по-іначому, наша та шо Травнева.

⎯ Угу, це вже такі, офіційні назви, а в селі казали так, по-сільському, да? Чи пам’ятаєте ви Голод?

Г.І.: Чо не пам’ятаю?

⎯ Тридцять третього, сорок сьомого?

Г.І.: Тридцять третього ні, сорок сьомого, да.

⎯ Чи голодно було у вашій сім’ї?

Г.І.: Було. Я була в сво́ї тітки на Журавлівці, маминої вже сестри, там бавила хлопчиків.

⎯ Так як би в найми вас послали, да?

Г.І.: Да.

⎯ Але нічо не платили вам за це?

Г.І.: Не платили, бо вони ж свої.

⎯ Тільки так…

Г.І.: Тільки голод перебуть.

⎯ Тільки так за їду, щоб вижила дитина? Ага. А ви згадуєте, яку першу роботу вам давали в сім’ї робити? Як ви були маленькі, то з якого віку привчалися діти до роботи?

Г.І.: (…) в школу. Ну, я ше там і в школу ходила в перший клас, на Журавлівці.

⎯ Угу.

Г.І.: Шось трохи (…) після школи та й пішла свинаркою.

⎯ Правда? В скільки років пішли на роботу?

Г.І.: Скільки, як я тоді (…). В скільки ми пішли вже після войни в школу, сім класів це я кончила. У п’ятдесят другому році це я вже начала в круглий стаж.

⎯ Угу.

Г.І.: Від п’ятдесят другого року.

⎯ Угу.

Г.І.: А до того то тако була, то коло теляток. Лікувала маленьких.

⎯ Так шо рано пішли, да?

Г.І.: А тоді вже дояркою була.

⎯ Угу. Ганна Іванівна, а як ше ви в дитинстві були…

⎯ На полі ходили (…).

Г.І.: Ну, то за маму ходила.

⎯ Ну то всі равно.

⎯ А розказуйте, скільки вам було років тоді?

⎯ (…) вони ж питають.

Г.І.: Тако в школу вже ходила.

⎯ То на норму ходили за маму?

Г.І.: Чи років п’ятнадцять, чи чотирнадцять було.

⎯ На норму ходили за маму, да?

Г.І.: Да.

⎯ Ганна Іванівна, а як ви ше були маленькою, то як у вашій сім’ї розприділяли батьки роботу? Що мала робити мама по хазяйству, а що батько?

Г.І.: Батька не було та й ми самі.

⎯ Всьо робили, і чоловічу і жіночу робили самі? Мати і сестри, да, робили? Ага.

Г.І.: Шо мама вправиться — вправиться, а ні — то ми.

⎯ Ага. Тоді знаєте про шо поговоримо, про ваше дівування. В якому році у вас було весілля?

Г.І.: В п’ятдесят сьомому.

⎯ Ну а до того скільки ви дівували? Чи ходили тоді на вечорниці?

Г.І.: Таке дівування було як я робила дояркою (Сміється).

⎯ Не було часу? Але все одно, молоді, та й хотілося десь піти погуляти? Куди, де збиралася молодь? Чи ходили в клуб, чи може десь?

Г.І.: Клуб був тут такий невеличкий.

⎯ Угу. Пам’ятаєте які були музиканти?

Г.І.: (…) через вулицю жив такий старенький гармоніст, нам грає (…) скачем.

⎯ А як його звали?

Г.І.: Кучерук Василь Андрійович.

⎯ На гармошці грав, да?

Г.І.: Да.

⎯ А то ви казали на вулиці виходили збирали?

Г.І.: Ну то ж це тут, тут.

⎯ Просто на вулиці, не в клубі?

Г.І.: Да, в нього була своя гармошка, він (…).

⎯ А ви пам’ятаєте які танці були тоді, як називались?

Г.І.: І карапет, і краков’як, і ця, ше, полька… Мазурка.

⎯ Казали, да?

⎯ Карапет знаю (…).

⎯ Карапет?

Г.І.: (…) карапет, порвала ботінки.

⎯ Карапет?

⎯ (…) таке співали колись (Сміється).

⎯ Ага. А чи співали на вулицях, які пісні?

Г.І.: Всілякі, то як збираються вже на Купайла, тако сідають. Купайловські пісні і такі пісні…

⎯ Чи ви пам’ятаєте? Хоч що-небудь. Тих купайловських пісень. Шо співали?

Г.І.: «На Івана, на Купайла… Вийшла та Ганя гарно вбрана. На неї хлопці зглядаються, на мед-горілку складаються».

⎯ Так співали дівчатка, да? Угу. А коли вже почали ходити в клуб, то хто там був керівником, пам’ятаєте? Зав. клубом казали?

Г.І.: Ну Василь Семенович тоді (…) робив.

⎯ Чи він вмів грати на чомусь, на якомусь інструменті?

Г.І.: Ну тако, гуморески…

⎯ Читали?

Г.І.: А грати не грав.

⎯ А хто грав в клубі? Щоб танцювали дівчата?

Г.І.: (…) Кучерук приходив.

⎯ Чи платили чоловікові за це, шо він приходив в клуб грати?

Г.І.: То брали білєти, а то і безплатно як.

⎯ Часом він і безплатно грав, да?

Г.І.: Як празник то тоді і духова грала.

⎯ А були (…).

Г.І.: Вже пізнішче.

⎯ Угу. А були в селі духова музика, да?

Г.І.: Да (…).

⎯ А була похожа музика в клубі і на весіллі, наприклад? Чи ті самі танці були?

Г.І.: Як танці то тепер тоже такі якісь, современні (Сміється). А тоді (…).

⎯ А коли в клубі грала музика? Чи щодня, чи тільки по празниках, чи там по неділях, чи по суботах, як?

Г.І.: Неділя і по святах.

⎯ Так було, да? Ганна Іванівна, а чи бачили ви старців? Може (…) ?

Г.І.: Ходили і попід хати.

⎯ Пам’ятаєте ви цих дідів?

Г.І.: Чужі більшість приходили.

⎯ Чужі? А як вони казали, з яких вони сіл? Може це з сусідніх були сіл?

Г.І.: Такі на погорілі просили, і шо де якесь наводнєніє багато тоже приходили.

⎯ Чи було часом таке, шо вони ше й грали на якомусь інструменті?

Г.І.: Було (…) жінка тако темного.

⎯ Це з вашого села був?

Г.І.: Нє-нє.

⎯ Чужий, да? То на чому він грав?

Г.І.: Ну, гармошка чи баян.

⎯ А пам’ятаєте про шо вони співали? Які пісні? Божественні?

Г.І.: Вродє як воєнні якісь.

⎯ Правда? Жалісні такі, да? А коли почали вони зникати, ці старці? Коли вже перестали ходити по селах?

Г.І.: Ну це як вже стало заможні́ші.

⎯ А чи власті їм забороняли це ходити? Як ви думаєте?

Г.І.: Я не бачила, щоб гонили.

⎯ Не забороняли, да? Угу. Тепер давайте трошки про весілля. Чи обов’язково у вашому селі сватали дівку перед весіллям?

Г.І.: (…).

⎯ Да.

Г.І.: Сватання було.

⎯ Як це називалося? Сватання чи догові́р, як казали?

Г.І.: Сватання.

⎯ Сватання, да? А хто були свати? Яких сватів засилали, старостів?

⎯ Більшість самі рідні.

⎯ Угу. А що мама готувала дівчині? Казали придане чи посаг у вас?

Г.І.: Придане.

⎯ Придане, да? Що готували дівчині як вона виходить замуж?

⎯ (…) одіяло, радно.

Г.І.: Таке.

⎯ Ну, наприклад. Ви шоб не (…). Ви собі згадуйте себе, наприклад що вам…

⎯ Скриню.

⎯ Так, кажіть. А чи давали худобу?

Г.І.: Як була то давали.

⎯ Я знаю моя мама прийшла… Чи не можна було?

⎯ Кажіть, кажіть.

⎯ Моя мама прийшла із сусіднього села Заозерного, (…). Це вони женилися в сорок шостому році, мої батьки. Та й вона з такої дуже великої сім’ї, і багата сім’я. Їх, наче, батьків маминої, той розкуркулювали.

⎯ Угу.

⎯ Та й в них було одної неділі весілля, тако перед жнивами, а на другу неділю вони вже пішли туди, наче в Заозерне, і там мама дала корову вже (…). І каже: «Ми вже пригнали корову, вже ж ми такі дуже хазяї, бо, — каже, — одної неділі весілля, а на другу вже корову пригнали!»

⎯ Да.

⎯ От, і мамі скриню дала та її мама сюди, і подушки, і радно. Ну то були дуже тяжкі роки, це ж сорок шостий рік.

⎯ Да…

⎯ А мама прийшла, та й дуже тут злидня така була. І каже тако, ну я ще помню тако, тако до стелі, як це називається? Жердка, чи як…

⎯ Угу.

⎯ Вішали ту одежину.

⎯ Так-так.

⎯ І гола та жердка, каже мама: «Нічого нема!» та й мама радна… А в неї були ті свої радна такі, вони там робили, ці станки такі в них були, всьо, і вони (…). «Радна, — каже мама, — я поприносила, позастеляла вже всьо», то давали, давали.

Г.І.: (…) як приходити, за ту жердку…

⎯ Давали ці (…).

⎯ Дивляться? Саме вперед дивляться на жердку, да?

Г.І.: І подушки туди молода складає.

⎯ То ти, мамо (…).

⎯ На ту жердку?

Г.І.: Да, да.

⎯ То це, можна було сказати шо це жердка, це вона символізувала достаток в хаті, да?

Г.І.: Да, да.

⎯ Там одежа, я зна шо мама каже це: «Я дуже ряден багато поприносила, на ту жердку і на постіль». Ну тоді так казали.

 

⎯ Могли подружитися родичі між собою? Чи було таке?

Г.І.: Було.

⎯ Ви згадуєте?

Г.І.: Два брати взяли сестрів. Не рідних, а двоюрідних.

⎯ А, між собою вони були, да?

Г.І.: Да.

⎯ І що про це люди казали, що це був гріх?

Г.І.: Кажуть, шо гріх.

⎯ А знаєте як складалася їхня доля, чи нє? Як склалася їхня доля, в цих людей?

Г.І.: Як один, то він десь так і виїхав.

⎯ Не жив з тою жінкою?

Г.І.: Ні-ні.

⎯ То можна сказати що нещасливо склалася їх доля, да?

Г.І.: А другий, то дуже добре живуть. Він кладовщиком довго робив.

⎯ Угу.

Г.І.: А тепер шось (…), може тоже (…).

⎯ А чи було таке, що розлучалися? От ваші ровесники от, наприклад? Ваші подруги? Чи було таке шо розлучалися?

Г.І.: Було.

⎯ Да? Ви кажете що й ви самі, прийшлося вам розлучитися?

Г.І.: Да.

⎯ Да, в першому шлюбі? І чи другий раз ви вийшли заміж і той перший чоловік женився?

Г.І.: Він женився, а я так і не виходила заміж.

⎯ То ви так і залишилися, да? Ні разу більше не виходили заміж? З скількох років? Скільки було вам років?

Г.І.: Було (…).

 

⎯ Ганна Іванівна, а чи було таке, шо дівчина та й могла родити дитину? Це особливо, знаєте, після війни так часто було? Шо хлопці пропали, а такі залишилися вже підстаркуваті дівчата, та й породили без… Що про це казали? Чи жалували таку дівку, чи зневажали її? Як в селі було?

Г.І.: Було, шоб так… Ну чужому то шо, а батьки то… Зневажали.

⎯ Тако наче погано (…) про неї, правда ж?

⎯ І як складалася її доля, тоже вже не могла вона вийти заміж, да?

Г.І.: Ну де ж вона вже вийде замуж?

⎯ Залишалася, да? Як ви ходили на вулицю співати, то від кого частіше ви переймали пісню? Від свої бабусі чи від свої мами, чи від сестер, від подружок своїх, товаришок?

Г.І.: Дівчата самі межи собою, почуєм та і…

⎯ Переймали одна від одної?

Г.І.: Да.

⎯ А де вам більше…

Г.І.: Переписували.

⎯ А де вам більше подобалося слухати і співати? Чи дома у хаті, чи на вулиці? Де було веселіше вам так? Краще?

Г.І.: (…) підеш десь на волю на вулицю, а дома шось треба робити, (…) до пісні.

⎯ Ага. Чи ви чули як співали в сусідніх селах? Які у вас тут сусідні села є?

Г.І.: (…).

⎯ Так само співали і у них і у вас? Чи якось по іншому?

Г.І.: Так пісні вродє одні, а голоса…

⎯ Мінялися?

Г.І.: (…) не так.

⎯ Угу. А на скільки голосів у вас співали? На два чи на три?

Г.І.:(…) яку пісню.

⎯ Ну так як було прийнято?

Г.І.: Як почули так вже і співали. Вже ж по-своєму не перемінювали.

⎯ Я не маю на увазі мелодію, а тако як казали «перший-другий» голос чи «нижній-верхній», чи казали «підголосніки», «бас»? Як казали?

Г.І.: Підголосніки.

⎯ Так?

Г.І.: Шо тягне.

⎯ Ви як співали? Перший?

Г.І.: Тако, я середнє.

⎯ (Сміється) Не були підголосніком?

Г.І.: Нє.

⎯ А хто був підголосніком у вашій компанії?

Г.І.: Ну Надя (…).

⎯ Сусідка ваша?

Г.І.: Угу.

⎯ Чи ходили ви колядувати або щедрувати?

Г.І.: Ходила.

⎯ В дитинстві чи вже як старші були тоже ходили?

Г.І.: В дитинстві, а старші вже тоді же запріщали… Це тепер вже третій рік ходять.

⎯ В дитинстві і на старості років.

(Сміються)

⎯ Ганна Іванівна…

⎯ Малі були і старі.

⎯ А чи співали в вашому селі частушки?

Г.І.: Співали.

⎯ А якою мовою? Чи на руському співали, чи на українському?

Г.І.: Більшість на руских.

⎯ Правда? А звідки приходили ці частушки? Де їх люди, звідки переймали?

Г.І.: Самі з себе складали (Сміється).

⎯ Пам’ятаєте хоть яку-небудь одну, як у вашу молодість співали? Про що співали частушки? Ану згадайте. Не можете згадати? Ну вулицях обов’язково ж співали. Під який інструмент? Чи під гармошку, чи під балалайку, під який?

⎯ Одна гармошка тоді була, правда ж?

Г.І.: Більшість гармошки.

⎯ Угу. Не згадаєте частушку (…)? Не згадаєте?

⎯ Да.

⎯ Чи пам’ятаєте ви таку пісню «Сірєнь голубая» …

 

Г.І.: (…).

⎯ Так-так-так.

Г.І.: Це ця сірєнь.

⎯ Так-так-так. А дальше знаєте чи нє? На яку мелодію у вас співали цю пісню?

Г.І.: (Співає) Дальше тако воно…

⎯ Не знаєте?

Г.І.: (…) співав, то я б за ним співала б.

⎯ Забулися, да? Чи приходилося вам співати на весіллях?

Г.І.: Аякже.

⎯ Правда?

⎯ Чи знаєте ви таку обрядову пісню? Яку-небудь. От, наприклад як іде обряд, покривають молоду. Покривають у вас молоду?

Г.І.: Покривають.

⎯ І як це виглядає? Хусткою покривають?

Г.І.: Хусткою.

⎯ Так? Яку пісню, хоть яку-небудь загадайте?

⎯ (…) покривали, та й шо співали? Я помню? Я не помню.

⎯ Бабушка (…), помните?

Г.І.: (Співає) (…) покриваю, щастям-здоров’ям наділяю, щоб була багата як земля, щоб була весела як весна, щоб була здорова як вода!

⎯ Гарна яка! А, наприклад чи роблять у вас вінок? Це називається перед весіллям чи збирає молода своїх товаришок? Щоб вони їй виплітали вінок? Не було такого, да? А коровай? Збираються жінки, щоб робити коровай? Яку тоді пісню співають? Або, наприклад…

⎯ (…) беруть тільки на коровай тих, хто добре живе, хто не розходиться з чоловіком.

⎯ Правда?

⎯ Або не вмер в неї чоловік. Вдовиця чи розвідниця коровая не роблять.

⎯ Правда? Такий звичай?

Г.І.: Такий звичай. Так шо ми (сміється) ми й не ходим.

⎯ Тільки…

⎯ Да, це тільки тих, хто живе добре. Якщо в жінки є чоловік і вони добре живуть — то тих беруть на коровай. А якщо вона розійшлася з чоловіком або помер чоловік — то вже її не кличуть на коровай.

Г.І.: (…) як роблять, то…

⎯ Це в якому селі? Ану скажіть…

⎯ У нас, (…) я думаю шо це воно так кругом, шо…

⎯ Ага. Чуєте…

⎯ (…) дуже добре діти будуть жити. Ця сім’я, ця жінка добре живе, та, та…

⎯ Зробили такий коровай?

⎯ Да, роблять коровай тоді…

Г.І.: Ну так як покривати молоду…

⎯ І покривати, да…

Г.І.: Не буде розвідниця чи там, покритка.

⎯ Тоже тільки добрих господинь, да?

⎯ Да, тільки добрих…

⎯ Заміжня жінка…?

⎯ Сваха, сваха. Одна сваха, (…).

Г.І.: Яка живе по первині харашо.

⎯ Угу. Ганна Іванівна, наприклад, як провожають, от у вас дочка, ви її проводжаєте на село, вона йде просити — то яку пісню тоді співають? Перед весіллям. Вона йде запрошувати на весілля. Або як прийшли від шлюбу діти…

Г.І.: (…) співають.

⎯ Не співають у вас?

⎯ Як уже ідуть зі шлюбу — то вже тоді співають.

⎯ А яку пісню?

⎯ (…) ворота. Я чула що співають. Та я там дуже ходю, ми як ідем на весілля то ми йдем з чоловіком всьо время вечором. А тоді вже вечором сіли за стіл, п’єм і співаєм хто шо хоче!

(Сміються)

⎯ Не згадаєте тепер, да?

⎯ Як ідуть від шлюбу то кажуть «Вороги, не переходьте дороги!» співають шось там, а тоді ходять (…) співають (…).

⎯ Чи були у вашому селі маляри? Такі шо малювали образи?

Г.І.: В нас не було.

⎯ А які були майстри, шось уміли таке дуже добре робити? Може чоботи шили? У вашому дитинстві або тепер?

Г.І.: Чоботи то шили.

⎯ Згадуєте того чоловіка? Як його фамілія?

Г.І.: Асаула Іван (…) Мойсейович.

⎯ Угу. То він чоботи добре шив, так?

⎯ Кожухи (…).

⎯ А скільки колись було образів у хаті?

Г.І.: По багато. Було і по десять. То один коло одного, а тоді стали рідше, щоб рушники чіпляли.

⎯ (…) під ним ше маленький такий. А у кутку обізательно повинно бути образ тако, іменно в кутку, і під ним була лампочка тако.

⎯ Лампадка?

⎯ Лампадка, да. І на великі свята вона повинна там всьо время горіти.

⎯ Правда? А які були святі? Найчастіше яких святих купляли, щоб вони були в хаті? Образи.

Г.І.: «Ніколая» і «Матір Божа».

⎯ Це найголовніші були такі образи, да? А що робили, коли образи вже ставали старими? Де їх дівали?

Г.І.: Ніде не дівали, но (…) на горищі.

⎯ Вони собі там лежать?

Г.І.: (…).

⎯ Угу. Чи казали шо гріх, коли бували сварки перед образами?

Г.І.: Може й гріх.

⎯ Не знаєте ви, да? Угу. Чи вірили люди в то, шо духи померлих живуть за іконостасом? Шо як помре людина і душа її нікуди не дівається, шо вона десь тут буває? Чи вірили в це?

Г.І.: Вірили.

⎯ Так? І чи може ви знаєте…

Г.І.: Ще й кажуть шо до сорока днів, а тоді вже нема.

⎯ Так? Але чи чули ви такі випадки, може десь з вашими родичами таке було, кажуть шо от померла людина, то звичайно не добре, але ходить вона? Чи розказували про таке?

Г.І.: Розказували.

⎯ Чи можете ви згадати такий випадок? Баба Дарка про свою маму розказувала — ой…

⎯ Моя сестра в мене тоже померла молодою.

⎯ То чи були такі випадки?

⎯ Були.

⎯ Шо вона приходила, так?

⎯ Були, приходила.

Г.І.: У нас наче не було… 

⎯ Ану розкажіть.

⎯ А ми літом спали у веранді, у нас (…) така веранда здорова. І ми спимо в веранді, двері тоже тако закриті, всьо. Наніч лягли спати — всьо закрито. І я встаю рано — в мене тако всьо туто, всі ноги пощипані, всі в синяках. І сниться шо приходить, чую шо відкриває двері, приходить і всьо.

⎯ Правда? А що тоді, чому це так буває? Шо це дуже сильно за ними плачуть, да?

⎯ Дуже плачуть, да. І я от, як в мене сестра зразу померла, та й в хаті тихо — і ніхто не чує. А я чую шо вона ходе під вікном і плаче.

⎯ Правда?

⎯ Да. І я виходю — но кажуть люди шо тоді не можна виходити на двір, — а я чую шо вона плаче, чує шо кричить: «Оля, Оля!» Вийду — нема ніде нікого. Знов зайду в хату. І ніхто не чує, тільки одна я чую!

⎯ (…) А що тоді люди кажуть робити?

⎯ Хто його знає. Кажуть, Богу молитися.

⎯ Угу. Баба Дарка розказала, що маком обсипали там. Не знаєте ви такого, да? Що треба робити?

⎯ Кажуть що приходе (…).

⎯ Ще такі питання: чи жили у вашому селі євреї?

Г.І.: Я сама не помню, но кажуть шо жили.

⎯ Колись жили, да?

Г.І.: (…) їх розстрілювали.

⎯ А який національний склад села? Чи тут живуть самі українці, чи може трохи руских?

Г.І.: Поляки є.

⎯ Поляки є, да? Ну вони вже такі, вони ж не по-польськи говорять, да? По-українськи?

Г.І.: По-українськи.

⎯ До костьолу ходять?

Г.І.: До костьолу ходять… Говорять по-українськи.

 

⎯ А чи є у вашому селі секти? Чи всі одної віри тут люди, чи є такі шо якоїсь свої віри, якісь бабтісти, шо вони собі окремо збираються?

Г.І.: Наче нє.

⎯ Нема, да?

 

⎯ (…) всьо на другий день знов стали. Знов, каже, поснідали, вийшли на вулицю, каже: «Ми тут компанією зібралися, співаєм». Там дальше компанія, йдем до тих. «Пєсні, — каже, — такі, по всьому селі!» І вобше тоді, тільки де яке трошки свято — вийшли люди на вулицю і співають. А зараз… Як не «Марія» — то «Просто Марія»…

⎯ (Сміється).

⎯ То «Роза» — і всі в хатах сидять, і телевізор, і ніхто нікуда не вийде, і нічого. А тоді… Зараз кожне так, наїлось — і в хату. І телевізор дивиться. А тоді… Бідно жили, але весело.

 

⎯ (…) близенько живемо і це… Ну, весь куток виходив туда. Не було де сідати, кожний йде з дому — бере собі стільчик. Посідали, подивилися кіно — потом порозходились.

⎯ Я думаю шо…

 

⎯ (…) свої поля. Тоді люди робили, а тепер же ж… Осьо мама мені каже шо: «Ви, — каже, — тепер так тяжко не робите як ми. Шо ви там робите?» Ну так і діствітєльно — як вона розказує як вони тоді робили, вона весь свій вік проробила дояркою! То вона розказує шо вони…

Г.І.: Сорок років.

⎯ Сорок років дояркою! Вони корзина́ми носили їсти, вони… Ну вони всьо, вона тільки розказує, це воно страшно! А ми зараз, я сімнадцять років робила на кухні поваром. Там, в себе в селі.

⎯ Угу.

⎯ А тоді вже ми сюда переїхали з чоловіком, бо вже так в нас вийшло. Дочка вийшла замуж, ми їй там лишили хату. Вони там лишились, а ми сюда приїхали. Тут мама одна лишається, ну комусь же ж треба приїхати, як же ж? Та й вже всьо, я пішла сюди на ферму. Туто я ро́блю. І тако прийду та й кажу: «Тяжко», а мама каже: «Нє». Тепер ше… Ну воно канєшно тоже тяжко, но протів того шо вони робили — то це не тяжко.

⎯ Дояркою робите?

⎯ Це не тяжко… Мама дояркою. Я не дояркою — я коло телят.

⎯ Тоже тяжко.

⎯ Тоже тяжко. Но це ше не тяжко. Це ше не тяжко, як вони розказують… Боже мій! А як жнива, як на жнивах? Тепер люди навіть не знають, є такі люди, шо не знають шо це таке, жнива. Чи вони начались, чи вони кінчились. Вони не знають. А тоді то це ж, це ж Боже мій, це ж ходили, жали. Тими околотами чи як воно? В’язали ті снопи. Ну це страшне було, це дуже тоді тяжко робили…

Г.І.: Молотарки (…).

⎯ Чи ви ходили тоже?

Г.І.: Ходила за маму.