Сліпченко Марія Ничипорівна, 1905 р. н.

М.Н.: Га?!

⎯ Чи ваш чоловік малював для людей ікони?

М.Н.: Нє!

⎯ Ні, тільки для себе?

М.Н.: Ото він малював, та десь її продали, не знаю, хто її де продав.

⎯ Я купила ту ікону. Така на шклі висока, так. То була така стара хата ця, чи ні? шо там ше інші були такі малюнки його, ні?

М.Н.: Нє! Ото одна Варвара.

⎯ Одна Варвара була. Ще там щось в кутку таке маленьке було, як картинки. Не як ікони, а як картинки.

М.Н.: Нє, не було нічого, одна Варвара була. 

⎯ Бабо, а як ви виходили заміж, то де ви свої ікони купили?

М.Н.: Я ікони купляла в Медведівці.

⎯ На ярмарку, чи що?

М.Н.: Так.

⎯ Чи ви самі пішли купили ікони, чи мати?

М.Н.: Сестра купила.

⎯ А скільки вона заплатила за них?

М.Н.: А хіба ж я знаю, як воно ж давно. 

⎯ Чуєте, бабо, а як ішли заміж, то давали тільки Божу Матір і Спасителя, чи ще якісь ікони?

М.Н.: Спасітеля і Матір Божу.

⎯ А от як у вашої матері в хаті. то скільки було ікон нормально? скільки колись було ікон в старій?

М.Н.: А я не знаю, бо мати вмерла, я була мала, я й не понімаю матері. Я сирота.

⎯ Ви сирота. А тоді батько остався?

М.Н.: А батька тоже трішки знаю, а то тоже не знаю батька. Я кругла сирота.

⎯ Правда. А чи і брата не було у вас?

М.Н.: Брати були, і сестри були. Померли.

⎯ Правда. А як уже мати померла ваша покійна, хай їй там все добре буде, то як ви прожили? чи ви мусили піти в найми і заробляти трошки?

М.Н.: І служила.

⎯ А в кого ви служили?

М.Н.: Скрізь по людях.

⎯ По людях. А що вам платили? Так, як би гроші, чи одежею?  

М.Н.: Ото так іду роблю, та й все. Шо вони планірують.

⎯ А наймалися з якого часу на роботу? з весни? з весни наймалися на роботу?

М.Н.: А коли найме.

⎯ Коли найме.

М.Н.: Да, коли найме, тоді й наймаюся і йду роблю. І хто не хоче, той рук не потирає. Це ми, оце ми, шо сиротами, то чого доброго наїлася. А тепер осталася без чоловіка. Чоловіка машина вбила, а мене побила машина. Та оце тобі таке.

⎯ Казала Олександра Сидорівна.

М.Н.: Шо вона казала?

⎯ Ну, шо ваш чоловік перевернувся, й ви так постраждали.

М.Н.: Вмер, а мене машина перекидала отако по шляху 4 раза, а я в машині, казала міліція.

⎯ Бабо, а чи вам снилося щось перед тим, як це? чи вам був якийсь сон, коли?

М.Н.: А хто його зна! Не знаю. Ми  з смородиною їздили, оце воно таке зробилось.

⎯ А таких, не було нічого такого, щоб снилося шось? або шось таке перед тим, як це сталося? 

М.Н.: Колись мені приснилося, годів два, ввійшла жінка в хату, така, я й боюся вже казать, та каже ⎯ буде світ горить. А я її хотіла спитаться ⎯ а шо ж робить? а її й не стало. Каже ⎯ через 9 год буде світ горіть. А я хотіла спитать ⎯ шо ж робить? А воно і не стало її. Ну, це вже 2 года пройшло, а ше не знаю, скільки.

⎯ А чи вона була так, як просто жінка?

М.Н.: Жінка!

⎯ Чи така Божа Мати?

М.Н.: Ну, жінка обикновенна, така, як я.

⎯ Бабо, а в якому році ви заміж ішли?

М.Н.: А хіба я знаю!

⎯ А приблизно? до колгоспів ще?

М.Н.: Ще до колгоспу.

⎯ Правда. Ви така баба нам дуже добра. Ви б нам ше багато чого розказали це, якби ми поговорили так.

М.Н.: Більш нічого я не можу казать, бо я, я, ви знаєте, я не понімаю. В мене нема розуму.

⎯ Та, то вам так здається! Вам все добре ще, бабо! 

М.Н.: Та де.

⎯ Ви самі пішли, чи заставляли в колгосп іти?

М.Н.: Заставляли.

⎯ Заставляли, да.

М.Н.: Хто йшло б само?

⎯ А ви землю мали якусь з чоловіком?

М.Н.: Мали.

⎯ Мали, да. Скільки десятин у вас було землі?

М.Н.: 3 десятини.

⎯ 3 десятини. А ше шо ви мали? Коня, корову? 

М.Н.: Корови мали, а коні ні.

⎯ І ярма мали? плуг мали якийсь?

М.Н.: Да.

⎯ Усей реманент мали?

М.Н.: Да, да.

⎯ А якого ви року народження?

М.Н.: Я 5-го году.

⎯ 5-го. Ви Марія Гнатівна, ні?

М.Н.: Га?

⎯ Як вас звати? Марія Гнатівна?

М.Н.: Марія Ничипоровна.

⎯ Ничипорівна. А як ваше дівоче, перед чоловіком було прізвище?

М.Н.: А шо ж воно? яке ж дівоче?

⎯ Нє, ну от ви, як вийшли заміж, то ви по чоловікові вже була ваша фамілія, так?

М.Н.: Да.

⎯ Да. А як ше ваше дівоче прізвище було? по батькові?

М.Н.: Марія Перепелиця Ничипоровна.

⎯ Перепелиця. А на якому кутку ви народилися?

М.Н.: А отуто.

⎯ Отуто, а як цей куток називається?

М.Н.: Тростянецький.

⎯ А чого так називається?

М.Н.: А хіба я знаю! Оце у цім дворі я й родилась.

⎯ Марія Ничипорівна, а як ви пішли в колгосп, то яку роботу спочатку робили?

М.Н.: Робили все ⎯ й мазали, і в жнива ходили, все робили. Шо заставляли, те й робили. 

⎯ А як ви ше жили з батьком, то з якого віку заставляли дітей уже шось робити? Скільки вам років було, як вас вже шось робить заставляли в батька?

М.Н.: Годів 10.

⎯ Год 10. А шо саме ви робили?

М.Н.: Усе робили. Шо заставляли, те й робили. І пололи, і садили, і копали, все!

⎯ Марія Ничипорівна, а я хотіла вас запитати ⎯ як ви колись, як Храм був у селі, як ше була церква? чи всі люди йшли на Храм до церкви?

М.Н.: Ішли.

⎯ І чи служба була така, як звичайно, чи приїжджали ще звідкись попи?

М.Н.: Та було там, хіба я вже його замітила! Була церква ⎯ ходили, а тепер уже ж давно в нас нема церкви.

⎯ Чи був такий обід для всіх у церкві?

М.Н.: Було. На Михайла у нас Храм. А це ж колись буде Михайла.

⎯ Сьогодні. Сьогодні Михайла.

М.Н.: Михайла?

⎯ Да! Михайла сьогодні. Це ж ми до вас приїхали якраз на Михайла. Шоб про Храм запитати якраз.

М.Н.: А я ж в людей питаю ⎯ коли Михайла? а вони мені не кажуть.

⎯ Сьогодні! Он тітка Олександра Сидорівна, в неї ж хлопець був Михайло, то вона пирогів напекла. Вже ми поїли їх там половину. То вона сьодні має такий день, то вона пече.

М.Н.: А мені й не казала. Ви знімаєте мене?

⎯ На пам’ять буде.

М.Н.: Нашо?

⎯ Чуєте, розкажіть ще про Михайла, а потім про старців. Ми тільки переживаєм, щоб ви не змерзли. Побудьте ще трошки.

М.Н.: Чого ж це сьодні Михайла, а вони мені нічо не казали!

⎯ Бабуся, я хочу вас спитати, а колись нищі по селу ходили? старці?

М.Н.: Ходили.

⎯ Ходили, да. А то це вони були ваші сільські чи із чужих сіл?

М.Н.: Як?

⎯ Це сільські ваші були ці старці, чи з чужих сіл ходили?

М.Н.: З чужих сіл. І наші були, ходили.

⎯ І ваші. А ваші, шо в селі жили, так?

М.Н.: Да.

⎯ А чого вони ходили? в них землі своєї не було?

М.Н.: Одна баба ходила, вона сильно бідно жила. Вона з торбою ходила. Раньше старців багато було, тепер немає.

⎯ А більше ходили чоловіки чи жінки?

М.Н.: І жінки ходили. Жінки! побільше жінки. 

⎯ Побільше. А як вони ходили, то вони якісь пісні співали?

М.Н.: Та ні!

⎯ А просто попросила, да?

М.Н.: Ввійде в хату, попросить, дасть, та й усе.

⎯ Та й усе. А їх не виганяли оце з подвір’я, якшо хтось прийшов з них?

М.Н.: Нє! не виганяли.

⎯ А це був гріх, чи шо? це був гріх виганяти старця, кричати на старця?

М.Н.: Та ж ви бачили, хіба ж можна людину вигнать? не можна.

⎯ А ви не знаєте, от на інструментах ні на яких вони не грали, ці, шо ходили нищі?

М.Н.: Нє!

⎯ А на базарі, як ви ходили на базар, то не було там таких, шоб грали на якихось інструментах, пісні співали? на таку ліру, знаєте?

М.Н.: Не знаю, я таких не бачила.

⎯ А ви дівкою на ярмарок у Медведівку ходили?

М.Н.: Да!

⎯ Там був ярмарок?

М.Н.: Ото туди за поліклініку туди. 

⎯ Добре. А чи були ті старці часом сліпі?

М.Н.: Були.

⎯ А хто їх водив, як сліпі вони були?

М.Н.: Як чоловік сліпий, то баба водить. А як баба сліпа, то дочка чи й син водить.

⎯ А ця старчиха, що з вашого села, то хто її водив?

М.Н.: Вона сама ше ходила. В неї ше і розум був, і очі, і все.

⎯ Чи вона тут в Плескачівці ходила, чи в сусідні села?

М.Н.: Ходила скрізь.

⎯ Скрізь ходила.

М.Н.: В чужі села ходила, і по Плескачівці ходила.

⎯ А вона ходила по вашому селі? просила?

М.Н.: Да.

⎯ Тітка Марія, а колись на Храм то чи приходили до вас родичі на Михайла?

М.Н.: Всі люди приходили. Й чужі приходили. І родичі приходили. Храм великий був. Оце сьогодні Михайла, а я й не знаю.

⎯ А спочатку до церкви йшли?

М.Н.: До церкви, да-да-да. І там їсти варили людям. Да, коло церкви!

⎯ А в чому варили?

М.Н.: В котлах.

⎯ В котлах, і там прямо сідали і їли?

М.Н.: І там садовили людей і люди обідали.

⎯ А потім розходилися по селу?

М.Н.: А тоді по домам ідуть.

⎯ По домам. І ще дальше, і дома так, як би пригощали, гостили?

М.Н.: Да, да.

⎯ Марія Ничипорівна, а як ви були ще дівкою, як ще дівували, то чи ви ходили прясти так увечері до дівчат разом?

М.Н.: Ходили, пряли.

⎯ Зимою, так?

М.Н.: Да.

⎯ А як це називалося? як ви казали ⎯ піду що, на досвідки? на вечорниці?

М.Н.: Та я не дуже ходила, бо мене не пускали. Коло невістки сиділа. То невістка дома заставляла прясти. Часів два засну, а то будить у 2 часа, в 3 часа ⎯ вставай, пряди! То встаю та пряду.

⎯ Ви на вулицю не ходили, нє? 

М.Н.: Не ходила, невістка не пускала. така добра, шо не пускала.

⎯ Тітка Марія, а як називався ваш чоловік?

М.Н.: Грицько Іванович Сліпченко.

⎯ Котрий малював ту Варвару, так?

М.Н.: Да. 

⎯ Добре, що ще спитати? Про колгоспи вже запитали трошки. А де була перша контора колгоспу? десь тут?

М.Н.: Контора?

⎯ Перша так, як би, як починався колгосп, то де вони мали свою?

М.Н.: Я не, оце ж мабуть.

⎯ Бабуся, а було таке, шо оце в колгоспі хтось украв там на полі десь? Крали в колгоспі чи ні?

М.Н.: А як роблять, то й крадуть. 

⎯ А не боялися?

М.Н.: Боялися!

⎯ Боялися, да. А чого боялися?

М.Н.: Бо їх і той, ну на правлінні там.

⎯ А от шо один до одного люди не ходили ж красти колись? чи ходили? Ну, в колгоспі люди крали, а один в одного? сусід у сусіда?

М.Н.: Крали! крали.

⎯ Тоже крали, і гріха не боялись?

М.Н.: Та! каже ⎯ гріха ніякого нема, а краде. І тепер крадуть. 

⎯ Марія Ничипорівна, а шо було колись, як у свято робиш? як празник, а людина робить, то шо йому буває?

М.Н.: А я не знаю. Одній було так ⎯ пере вона, пере в неділю, у празник. А тоді її і спразнило, іспразнилось, зсудомило. Та одвезли в Смілу, та вона у лікарню. Вона полічилася, а тоді як приїхала, каже ⎯ вже не буду ніколи робити у  празник.

⎯ Марія Ничипорівна, а що робили, як ікони такі старі, уже старі, як шашель поб’є, де їх треба було викинути? або що з ними зробити?

М.Н.: Та не знаю! Казали ⎯ на горище викидали. Ну я не знаю, в нас таких не було. 

⎯ Не було таких. А не було так, що треба було спалити або в воду занести?

М.Н.: Не бачила я, не знаю.

⎯ А чи було в вас так, що казали, що за іконами там такий дух живе?

М.Н.: Нє, я цього не знаю.

⎯ А чого, як хтось помре, та ікону кладуть в могилу?

М.Н.: А я не знаю, чого? Це тре попа спитаться.

⎯ Тепер попа не знайдеш, ні.

М.Н.: А як же ж! він же святий, то знає за ікону.

⎯ Марія Ничипорівна, а ще таке, ви вже геть замерзли, ⎯ а чи ви пам’ятаєте, щоб колись, як ще ви дівкою були, як ще до колгоспів, і як помре молода дівчина, яка ще не замужем, то її хоронили в вінку, чи ні?

М.Н.: Ні.

⎯ А як?

М.Н.: Нє, як вона не замужем, то в вінку. А як замужем, то в платку.

⎯ Ага! А чи співали щось, як у вінку хоронять? таких весільних?

М.Н.: Співали божественних.

⎯ Божественної.  А таких весільних їй не співали?

М.Н.: Та нє! 

⎯ А такого якогось хлопця, як її парубка, то не вбирали, ні?

М.Н.: У шо?

⎯ Ну, в таке, як би її молодого?

М.Н.: Та ні!

⎯ Ні, такого не було.

М.Н.: А так піджак, штани, картуз там ложать.

⎯ Добре. Чи ви можете сказати, що життя змінилося? 

М.Н.: Шо? шо?

⎯ Вам краще стало жити за колгоспу, чи нє? як колгоспи прийшли.

М.Н.: Мені харашо було й тоді, і тепер.

⎯ Але не було великої різниці, так? 

М.Н.: Сирота була, і тепер сирота. Бо уже осьо годів 20 без чоловіка. А дочка больна.

⎯ Дочка больна?

М.Н.: Да. Із обласної не виходить. Ото тобі така жизнь.

⎯ Ми на Храм до вас приїхали сьогодні.

М.Н.: А я й не знаю. І ця й не сказала мені.

⎯ От бачте, так що якраз добре.

М.Н.: Ну, ти бачиш!

⎯ Марія Ничипорівна, я вам тоді так мало заплатила. Я тоді ше була студентка, як купила ту ікону. А чого він так багато Варвар малював?

М.Н.: Він шо гляне, те й змалює. Шо гляне, те й змалює. Йому ніхто нічого не показував, не казав.

⎯ А що він ще намалював? у вас немає в хаті?

М.Н.: Нема.

⎯ Це не він малював цей Спаситель?

М.Н.: Нє, нє! це не він.

⎯ Дуже дякуємо вам! Тітка Марія, а де він брав фарби? чим він малював? де він краски брав?

М.Н.: А у лавці.

⎯ У лавці купував?

М.Н.: Да.

⎯ А де він малював? у хаті, чи де?

М.Н.: В хаті! у хаті.

⎯ А чи він малював ще й хлопцем, чи тільки таким старшим чоловіком? 

М.Н.: Чоловік уже.

⎯ Чоловік уже був.

М.Н.: Уже ото син у його був.

⎯ В вас був як би син і дочка, да?

М.Н.: Да. Оце сина розірвало в евакуацію, граната підірвалась.

⎯ Тітко Маріє, ми купимо в вас цю ікону.

М.Н.: Купіть.

⎯ Він ше до колгоспів малював?

М.Н.: В колгоспі.

⎯ Сліпченко Грицько Іванович.

М.Н.: Малював, батюшка тут був у колгоспі. Вже колгосп був.

⎯ У сільській раді ніхто не лаяв, що він ікони?

М.Н.: Нє! Оце хотіли в сільську раду взять її і десь на музей, та не взяли.

⎯ Нехай буде, вона буде в музеї.

М.Н.: Буде в музеї?

⎯ Да.

М.Н.: Скільки ж ви мені дали оце?

⎯ 60 тисяч.

М.Н.: Тисячі? 6?

⎯ 60, 60 тисяч.

М.Н.: 60?

⎯ Так, тисяч. Це як пенсія 3 рази.

М.Н.: Я ту пенсію получаю, я не знаю, скільки я її получаю, і шо вони дають.

⎯ А чого він держить баранчика?

М.Н.: Засвітіть отам, засвітіть. А я знаю, чого він держить! Воно держить, і млин іззаду його.

⎯ Марія Ничипорівна, а не було у вас так, щоб розказували, шо ше колись давно такий Святий Михайло або Святий Микола ходив по селу?

М.Н.: Цього я не знаю.

⎯ Не було таке?

М.Н.: Може старіші знають, а я не знаю.

⎯ Добре, ми підемо помаленьку.