Шнайдер Абрам Хаймович

⎯ Абрам Хаймович, а яка була дівочка фамілія вашої мами, пам’ятаєте?

А.Х.: Мами?

⎯ Да. Шнайдер це батька, а мами яка була?

А.Х.: Шнайдер… По-дівочому?

⎯ Да.

А.Х.: (…) Шмирівна, (…) батько їй, а то вона Грімберг.

⎯ Грімберг?

А.Х.: Да.

⎯ Чи багато було євреїв колись у Шаргороді?

А.Х.: Дуже.

⎯ За вашого дитинства?

А.Х.: Дуже багато.

⎯ Чи була єврейська школа?

А.Х.: Шо ви, ше в войну не була єврейська школа. Синагоги були.

⎯ Так?

А.Х.: Багато в нас… Всі йшли молитися.

 

⎯ Абрам Хаймович. Тепер я хочу вас спитати, чи приходилось міняти фамілію вам або імена і з яких причин?

А.Х.: Було так… Молодший син, старший син закінчив Львівський технікум піщовий. Старший син. Потом він працював на (…) заводі, поступив вчитися в Московський інститут піщовий. Закончив (…), з отлічієм закончив, а зараз (…) комбінат. А другий син закончив одинадцять класів з золотою медаллю, поступив в Московський інститут піщивой промишлєності, окончив інститут з красним діпломом. Поступив в аспірантуру, окончив з отлі… І з медаллю закончив, з золотой медаллю. Аспірантуру окончив з отлічієм. І він, понімаєте, зараз робе в Московському піщевому інституті. Заочно. (…) «Я хочу получити диплом». Записався. От. (…) брат убитий на фронті, то дали його ім’я. Шо було (…) міняли ім’я. (…) Абрамович. Він каже, щоб було Аркадійович. То я подав в райисполком (…), я пішов в банк, заплатив двадцять п’ять рублів, тоже було (…). Поміняв. То пише Михаїл Аркадійович, а старший син пишеться Абрамович. (…) поміняв.

⎯ Ні, не показуйте. Мене просто цікавить чому? Це заставляли так в інституті? Притісняли його?

А.Х.: (…) притісняли.

⎯ Притісняли?

А.Х.: Він поступив знаєте як? Я вам розкажу чесно. Він хтів поступити в Вінницький мед. інститут. Він самий лучший ученік був в школі. З первих класов — все пятьоркі. Тут був учитель один такий, також Шельдман, він казав: «Шоб мої діти такі були як ти. Та ти не поступиш туда. Там тебе (…) десять тисяч. (…) бідний (…).

⎯ Да.

А.Х.: Письмо написав опять, там вже нічо не зробиш. А прохідну професор тройку дав.

 

А.Х.: Мене тут ніхто (…).

⎯ Ні?

А.Х.: Мене тут ніхто не обіжав.

⎯ Так? По-доброму жили з українцями?

А.Х.: Дуже! Дуже (…), мене ніхто не обіжав. Я не купив по сьоднішній день ні картошечки, ні яблучка свого. (…) є такі, шо приносять. (…), а це гостинець (…), посидим там.

⎯ Правда?

А.Х.: Дуже добрі люди. (…) не сварюся ні з ким, всьо на уступки (…).

⎯ Абрам Хаймович, а розкажіть трошки про своїх батьків. Як ви ше були дитиною, де ви жили? Чи ви жили в цій хаті?

А.Х.: Оце хата наша, батьківська.

⎯ Напротів, да?

А.Х.: Да. Була хата батьків, а це хата мої жінки.

⎯ Розкажіть про це. Як ви жили, чим займалися ваші батьки?

А.Х.: Мої? Парехмахером робив.

⎯ А мама була дома?

А.Х.: Домашнє хазяйство.

⎯ Да?

А.Х.: Да. А ми, моя жінка, Шира (…), батько її портной був. (…) гроші (…) мої жінки. Дуже добрі люди були.

⎯ Можна сказати що ви з потомственних таких сімей: парехмехерів і портних?

А.Х.: Да, да.

⎯ Можете назвати які тоді в Шаргороді були такі відомі майстри? От портні чи парехмахери євреї?

А.Х.: Ну, тато був самий лучший майстер.

⎯ Скажіть його фамілію і ім’я.

А.Х.: Шнайдер Хайм (…).

⎯ Так. І ще які були майстри, чим займалися єврейські?

А.Х.: (…) портний (…), нема вже. Покойні.

⎯ Конешно, покойні, ви розказуйте за них.

А.Х.: (…) сапожніки були хороші.

⎯ Назвіть.

А.Х.: Шрайфер один був.

⎯ Це фамілія, а ім’я?

А.Х.: Ім’я… Позабував.

⎯ Не пам’ятаєте, да?

А.Х.: Забув… Яшка.

⎯ Яшка. Чи мали ваші батьки якесь хазяйство, чи нема ніякого?

А.Х.: Нє…

⎯ Тільки хатинка?

А.Х.: (…) (сміється).

⎯ Всьо, да?

А.Х.: (Сміється) (…) яке хазяйство? Моя жінка дуже добра була (…).

⎯ Як її звали?

А.Х.: Міхо Василівна.

⎯ А як її дівоча фамілія?

А.Х.: Прайдман.

⎯ Прайман?

А.Х.: Прайдман.

⎯ Прайдман.

А.Х.: Міхо Василівна. Тато (…) називався.

⎯ Так, це таке єврейське ім’я?

А.Х.: Єврейське ім’я (…).

⎯ Її називали, да?

А.Х.: (…).

⎯ Скільки її вже нема?

А.Х.: Восьмий рік.

⎯ А хто у вашій сім’ї вважався главою? Батько чи мама?

А.Х.: (…) жили.

⎯ Так?

А.Х.: То всьо. Ніколи не спорили, добре жили (…).

⎯ Так? Як вони виховували дітей? Яке воспітаніє ви получили?

А.Х.: 10 класів кончи… 7 класів.

⎯ Ходили в школу?

А.Х.: Українськую школу.

⎯ А була єврейська школа в Шаргороді?

А.Х.: Коло мої хати туто була.

⎯ А ви вже не встигли?

А.Х.: Я вообше не вчився, я ще вчився в церковній школі.

⎯ Єврейській, да?

А.Х.: Нє, церковна школа (…), церква.

⎯ Ааа…

А.Х.: Туто була церква, там де Сніжна.

⎯ Так?

А.Х.: Була церква. А тато мій був знайомий з попом. Піп шаргородський був, то ми… То він мене (…), я дуже добре вчився. Вчився так, як мій дід (…). А потом я поступив, почалися там з чотирьох класів. Там було до чотирьох класів. То там було, сім класів було екзамени з района: письмовий і усний. Так поступив. Поступив, шо вчився. То я вчився до сьомого, сім класів вчився. Більше не було. Я хотів вчиться дальше. Тато каже: «Я не маю тобі….». Тоді було чесно — хто знає, той поступив.

⎯ Да?

А.Х.: Зараз, ну ви понімаєте?

⎯ Да.

А.Х.: Він каже: «Ти хочеш їсти того хліба? Став (…)». Я навчився, бо батько в хаті робив.

⎯ Платив патент він, да? Чи як?

А.Х.: Ні, тоді не було патентів.

⎯ Але всі знали що в нього парехмахерська вдома, да?

А.Х.: Да, парехмахерська було туто. Хто не знав його? Хайма Шнайдера хто не знав? Всі! Весь район. От. І в нього було три брата — всі парехмахерами.

⎯ Правда? 

А.Х.: Да. Потомственний. Нас всі (…), а ці потом вже на цех пішли. Бо ці, нільзя було робити.

⎯ Угу.

А.Х.: То ми були (…). Потом (…).

 

⎯ Чи мала ваша сім’я авторитет?

А.Х.: Дуже. Дуже.

⎯ Всі знали цю сім’ю, і вивіска була? А до якого року по цій вивісці приходили до вас?

А.Х.: До сорок восьмого.

⎯ Ви могли працювати дома, так?

А.Х.: Да. Потом тато (…) в фін. отдел, потом… Туди пішли (…) робити. (…) ми робили. Я, брат. А молодший брат на фронті погіб, он не прийшов. Последнє письмо було восємнадцятого (…), сорок четвертого года (…).

⎯ Абрам Хаймович, а чи мали ви наймичку?

А.Х.: Ніколи.

⎯ Не було?

А.Х.: Нє… Бідно жили. Самі… Все саме робилося.

⎯ Можна було сказати, шо ви належали до бідняків?

А.Х.: Бідняків.

⎯ Чи середні це були?

А.Х.: Нє, не бідні …

⎯ Середні?

А.Х.: Середні. Бідняки нє, нє, нє.

⎯ А які були євреї багачі такі в Шаргороді, шо ви їх зараз згадуєте?

А.Х.: Шпрун.

⎯ Чим він займався?

А.Х.: (…).

⎯ Ааа…

А.Х.: Там був млин.

⎯ Так?

А.Х.: Село.

⎯ Це був його власний?

А.Х.: Власний. І тут коло нас (…) робив, багатий. Це забувся його…

⎯ Абрам Хаймович, а як можна сказати, хто був багатий, хто чим займався?

А.Х.: (…) були, магазин мали свій і жили. (…) товар, купували. Люди брали (…), були хороші люди. Хороші. Бо це у нас в селі хороші були. Тут були окупація, я був во время окупації тут. (…), а старший брат від чорнухи, тоже не взяв. То ми жили тоді, дуже плохо. Гето було. Ми биті були. Євреї ходили навіть, білі були (…), носили шестікутниє…

⎯ Звезда?

А.Х.: Звезди, знаєш. А коли прийшов, було німці… Погромили. Там німці були всіх убили. (…) всіх убили. Бабушка жила там жила, (…) ті були, всьо. Кажуть, це були ці во…

⎯ Шо казали німці? 

А.Х.: Українська поліція.

⎯ Да?

А.Х.: (…) розстріляли всіх.

⎯ А тут вас як, українці помагали під час…

А.Х.: Дуже.

⎯ Правда?

А.Х.: Да.

⎯ Згадуєте цих людей, хто вам поміг? Сусіди, може якісь добрі люди?

А.Х.: Були хароші люди. (…) хороші люди були, на слободі. (…), їх нема вже. Місцеві люди. Дуже хороші люди.

⎯ А чи були єврейські бідняки?

А.Х.: Бідняки?

⎯ Да, такі, шо не мали нічого свого, шо мусіли ходити просити.

А.Х.: Було. Ішли… По всьому світі йшли. (…), я на кладбище то йду. Часто-часто. (…) жінки, тато, мами (…). То нема кому дати. Бідняків нема. Всі пенсію получають.

⎯ Але я вас хочу спитати іменно за єврейських бідняків. Чи були такі старці, що вони ходили під хати просити?

А.Х.: Було в нас.

⎯ Були?

А.Х.: Да.

⎯ А згадуєте як їхня фамілія? Чи хто залишився ще із…?

А.Х.: Нема, нема…

⎯ Нема?

А.Х.: Нема.

⎯ А чому, вони не мали свої хати, так?

А.Х.: Мали. Халупи старі. (…) бідні жили. (…) жінці помагали, (…) помагав. Дуже хороші люди були.

⎯ Як євреї до них ставилися?

А.Х.: (…)?

⎯ Да, жалували їх чи…?

А.Х.: Жалували.

⎯ Жалували, да?

А.Х.: Бідні. Бідно жили.

⎯ Абрам Хаймович, як ви згадуєте своє життя і життя свої сім’ї до колективізації? Як було? Чи вплинула на єврейську общину колективізація?

А.Х.: Нє… Нєт.

⎯ Ви нічо не мали до колгоспу, вас це не торкнулося?

А.Х.: Ми були в колгоспі на слободі (…), тоді почали (…) патент, то тато не пішов на слободу, був колхоз Молотова і там він устроївся сторожем. Ми всі були музиканти.

⎯ Ах… Розкажіть мені про це!

А.Х.: (…).

⎯ Розкажіть мені!

А.Х.: Я на контрабасі.

⎯ Так.

А.Х.: Тато на флейті. Брат покойний, шо пішов на фронт — на скрипці грав. Ще ми взяли пару чоловік — на барабан і трубу.

⎯ А яка труба була?

А.Х.: Не в нас, осьо оце до нашой компанії.

⎯ Так, так.

А.Х.: (…).

⎯ Ви грали разом з українцями чи також єврейських хлопців запросили?

А.Х.: З українцями!

⎯ З українцями разом, так?

А.Х.: Да, да.

⎯ А скажіть, які пісні ви грали, які мелодії?

А.Х.: Не пісні, а танці.

⎯ Мелодії.

А.Х.: Танці! (…) мазурку, всяку танці (…).

⎯ А єврейські?

А.Х.: (…) всьо.

⎯ Абрам Хаймович, вас запрошували на весілля…

А.Х.: Тато був музикант із армії. Полковий. Його усі люди знали. Багато (…). На свадьби ходили, от. (…).

⎯ Скільки вам платили тоді?

А.Х.: За що?

⎯ За весілля.

А.Х.: За весілля́?

⎯ Да.

А.Х.: У нас євреї не плотять.

⎯ Правда? 

А.Х.: Да, не платить.

⎯ Тільки українці, так?

А.Х.: (…) у нас така мода була. До шлюбу вести, например, (…) чи десять, чи п’ятнадцять рублів. Тоді були гроші.

⎯ Так.

А.Х.: А так до танцю. От, например, ти хочеш танцювати, «Хайм, польку!» (…).

⎯ Той чоловік, що заказав, підходить, скільки він давав?

А.Х.: Тоді було десь двадцять копійок, хто скільки, тоді такі гроші були, тоді двадцять копійок були гроші.

⎯ Так. Але як ви пам’ятаєте, закінчувалося весілля скільки ви могли заробити компанією?

А.Х.: Компанією?

⎯ Да.

А.Х.: Тоді, тоді було мало.

⎯ Ви пам’ятаєте чи ні?

А.Х.: (…) грали цілу ніч і до самого утра. Потом (…) додому, по хатах (…).

⎯ Розкажіть мені, як ви згадуєте єврейське весілля? Як воно починалося, шо за чим йшло, чи ви згадуєте це?

А.Х.: Я (…) славно.

⎯ Можете мені також розказати про своє весілля, як ваше?

А.Х.: Я вам розкажу чесно…

⎯ Які були музики?

А.Х.: В мене було весілля, я женився в сороковом году, було плохо (…).

⎯ Бідно?

А.Х.: Я попросив (…) нас розписати. Жінка спекла (…) не було. Колись не було так, як тепер (…). Так розписалися і так ми жили.

⎯ Ну, добре. Ану розкажіть мені про весілля як ви згадуєте? Чи з родичів, чи як.

А.Х.: Як це?

⎯ Як воно починалося? Коли починалося єврейське весілля?

А.Х.: В п’ятницю. П’ятниця, от вам, до шлюбу. До шлюбу йшли, бо цей во…

⎯ Чи пам’ятаєте ви равіна?

А.Х.: Рабина?

⎯ Да.

А.Х.: Чо нє? (…) називався рабин. Старий був (…) чоловік. Рабин то…

(…)

⎯ …молодих сімей було, да?

А.Х.: (…) інтересно було. Обичай єврейський.

⎯ Так, розписалися і тоді як ідуть, куди?

А.Х.: Як?

⎯ Після розпису.

А.Х.: Додому, додому. Повечерять.

⎯ І весілля за один день було, так?

А.Х.: Да. А в суботу нізя було. В суботу в нас нізя. Вечором знов танці. Танцюють.

⎯ В суботу ввечері?

А.Х.: Да.

⎯ В суботу ввечері…

А.Х.: До утра.

⎯ До неділі, аж до ранку? Так. А де проходило весілля, в хаті?

А.Х.: В хатах були, (…) так, як тепер по сто, по двісті чоловік…

⎯ Да.

А.Х.: Танці були…

⎯ Самих близьких просили, так?

А.Х.: Близьких. Сусідів, сусіди робили.

⎯ Танцювали?

А.Х.: А…

⎯ В хаті?

А.Х.: Я танцював.

⎯ Чи може на вулиці?

А.Х.: Діти на вулиці.

⎯ Ага. Абрам Хаймович, я хочу, щоб ви нагадали тих людей, які були ваші музиканти. По іменах нагадайте мені. Скільки вас чоловік грало?

А.Х.: Бували і п’ять і шість.

⎯ А нагадайте хто з вас грав?

А.Х.: Рудський. Рудський був там (…) на скрипці грав.

⎯ Імена також давайте.

А.Х.: Рудський був. Потом…

⎯ Нє, як його звали?

А.Х.: Петро.

⎯ Рудський Петро?

А.Х.: Да. Потом ше москаль бивший (…), трохи молодший він. Тому я не помню.

⎯ Забули, так?

А.Х.: Барабан (…).

⎯ А фамілія?

А.Х.: (…).

⎯ Як цей барабан, великий був?

А.Х.: Великий.

⎯ Великий, да? А інструменти ви самі собі купляли?

А.Х.: Наші інструменти.

⎯ Ваші були, да?

А.Х.: Да.

⎯ Чи люди запрошували євреїв на українське весілля? Українці?

А.Х.: Просили. Колись так, сьодні не так…

⎯ Не йшли?

А.Х.: (…) не можна їсти зайця, бо це (…) щитається. Ми йшли.

⎯ Ви?

А.Х.: Да…

⎯ А євреї запрошували українців на своє весілля?

А.Х.: Запрошували.

⎯ І приходили.

А.Х.: Приходили. Ну, колись весілля були такі… Де весілля? На триста, п’ятсот чоловік чи на (…). Музика в одного чоловіка єврейського, вісімнадцять мільйонів взяли.

⎯ Тепер уже, да?

А.Х.: Да. Естрада.

⎯ Да. Аврам Хаймович, а чи були у Шаргороді такі євреї, що знали найкраще ваші звичаї і дуже їх дотримувалися?

А.Х.: Були. Батько був мої жінки покойної. Дуже боговірний.

⎯ Так?

А.Х.: Паска, 8 днєй у нас Паска, два, потом (…), потом ше п’ять днів — 8 днів не робили.

⎯ Нічо не можна було робить?

А.Х.: Нє, не робили. Боговірний.

⎯ А як піст?

А.Х.: Як?

⎯ Піст.

А.Х.: Піст?

⎯ Так.

А.Х.: Ооо, нізя…

⎯ Нічо не можна, да?

А.Х.: Судний день…

⎯ Як?

А.Х.: Судний день. (…) цілий день. Цілі сутки (…).

⎯ Ага. Ми про старців говорили… Чи ви пам’ятаєте таких євреїв, в кого були служанки, наймити?

А.Х.: Мало було цього.

⎯ Як правило це були українці, в них служили?

А.Х.: Нє, єврейські.

⎯ Єврейські, да? А що…

А.Х.: Українці тоже ішли. Бельйо помити, поли помити… У вас в суботу, колись, зимою (…) нізя. Єврейські хлопчики були, (…) поклали, значить, в п’ятницю підготовили спічки, от. На базарі.

⎯ А хлопчикам, дітям можна?

А.Х.: (…).

⎯ А, українці?

А.Х.: Євреям нє.

⎯ Не можна?

А.Х.: (…).

⎯ Чи ці хлопчики вже знали до якої…?

А.Х.: Знали, знали.

⎯ Чи можете згадати ви?

А.Х.: Хлопчиків?

⎯ До вас які приходили?

А.Х.: Ой, сусід (…).

⎯ Так? Ви їх кликали чи вони вже самі приходили?

А.Х.: Самі ходили, вони хотіли заробить.

⎯ Да, і вони вже знали?

А.Х.: (…) та й купують.

⎯ І так само і служанки. Чи були ті служанки, що жили постійно в єврейських сім’ях?

А.Х.: Були.

⎯ Так?

А.Х.: (…).

⎯ Багато?

А.Х.: У нас ходили, пожалуйста, жінка сама робила.

⎯ Все робила, що треба було?

А.Х.: Да, (…) їде сама.

⎯ Правда?

А.Х.: Да. А ше калачі напече…

⎯ Правда?

А.Х.: Да. В суботу нє…

⎯ Чи всі євреї так дотримувалися?

А.Х.: В нас в селі, як сказать, у нас Бог був в почоті.

⎯ Богомільні, да? І дуже соблюдали свої звичаї?

А.Х.: Соблюдали звичаї.

⎯ Чи була якась така одежа у євреїв, що можна було їх відрізнити від українців?

А.Х.: Як це одежа?

⎯ Ну одяг.

А.Х.: Нє…

⎯ Так само одівались?

А.Х.: Одівалися…

⎯ Просто в них були краще, качествініше?

А.Х.: Бідно жили. (…) їхали були (…) багачі (…).

⎯ Ше хотіла про, тоже до весілля… Чи було таке, що євреї наймали таку музику на весілля, яка б грала тільки єврейські мелодії?

А.Х.: Єврейські мелодії.

⎯ Тільки єврейські? І як ви йшли на єврейське весілля — там тільки єврейські мелодії були, так?

А.Х.: Ми йшли потом дивиться тоже.

⎯ Так?

А.Х.: Ми… Було колись кіно. Німе, німе кіно. (…) кіно, то (…) я, тато і брат. Тріо. Ми йдемо у кіно, (…) пускають і ми підбираєм музику до цього.

⎯ Ой, як цікаво! Правда? А які фільми ви згадуєте, які ви аранжували?

А.Х.: Я скажу чесно, це коли ше було…

⎯ Не пам’ятаєте, да? А хто вам за це платив? Чи ті люди шо в кіно йдуть, чи…

А.Х.: Нє…

⎯ Отдєл культури?

А.Х.: Отдєл культури.

⎯ Да?

А.Х.: Да.

⎯ Пам’ятаєте скільки це було?

А.Х.: Ой, давно вже було… Я ще був парубком, хлопчиком.

⎯ Парубком, да?

А.Х.: Треба було жити, треба було копійку мати.

⎯ Да, да. Скажіть, чи були ще у Шаргороді такі добрі музиканти як ви, чи ви були одні?

А.Х.: Потом (…) оркестр шаргородський славився по всьому світі!

⎯ Цей ваш? Це другий був?

А.Х.: Потом зіграли (…) їх не було — виїхали, повмирали.

⎯ Ааа…

А.Х.: То не було де взяти.

⎯ Так?

А.Х.: То нас взяли.

⎯ То ви пам’ятаєте ще старих музикантів?

А.Х.: Га?

⎯ Пам’ятаєте тих старих ще музикантів, що були до вас? Ану нагадайте.

А.Х.: (…), вуйко (…) на трубі. (…) на скрипці. (…) він вчив мого сина на скрипці робити. Музиканти хороші. (…) був барабанщик (…).

⎯ Як він називався?

А.Х.: (…) Рабинович (…).

⎯ А в кого вчилися грати?

А.Х.: (…) колись в партізанах (…).

⎯ Так ці музиканти в яких роках були в Шаргороді?

А.Х.: (…).

⎯ До війни ще? 20-ті, 30-ті роки?

А.Х.: Да. Дуже музиканти були хороші. І зараз, куди хочете грають.

⎯ Правда? Куди вони їздили?

А.Х.: Вони?

⎯ Да. По всіх селах, де жили євреї, да?

А.Х.: По селах по всіх, і в селі музиканти (…) по містечкам.

⎯ Джурин?

А.Х.: (…) туда.

⎯ Одеська область?

А.Х.: Музиканти дуже хороші…

⎯ Ми в Джурині записували, то мені розказували, що з Шаргорода самі кращі музиканти!

А.Х.: Дуже! (…).

⎯ Чи хтось ше лишився з них?

А.Х.: Музикантів?

⎯ Да. Це тільки ви з братом?

А.Х.: Брата нема, брат убитий.

⎯ А цей не міг грати?

А.Х.: Цей (…).

⎯ Так родився глухим?

А.Х.: Тіфом болів.

⎯ А, так. Якщо грали у євреїв, то тільки була єврейська музика?

А.Х.: Нє, ну потом (…) тоже.

⎯ Так?

А.Х.: (…) був мій брат хороший. Самий главний був на заводі, фамілія Скінчак.

⎯ Тоже була сім’я ціла грала, батько з синами?

А.Х.: (…).

⎯ Але я хочу спитати саме про єврейські весілля. Як було чисто таке національне весілля, чи користали тільки таку єврейську городську музику, містечкову, чи також інші якісь пісні?

А.Х.: Нє, пісні тоже. Єврейські пісні, потом українські, потом зробили, все.

⎯ Я хочу, щоб ви трошечки нагадали які були мелодії і які були пісні…

А.Х.: Чесно, ну не помню.

⎯ Не згадаєте?

А.Х.: Нє, це коли ще було…

⎯ І не лишилося у вас ніяких записів?

А.Х.: Нема, хто робив записи?

⎯ А ви нагадаєте які найчастіше пісні вам заказували? На весілля?

А.Х.: Пісні?

⎯ Танці, танці. Які?

А.Х.: Фрейлех, (…).

⎯ Найчастіше такі були, да?

А.Х.: Да. Краков’як, (…).

⎯ Так… Ще трошки хочу спитати про єврейських таких… Чи були єврейські хазяї?

А.Х.: Як, шо це?

⎯ Хазяї, такі як українці, що вони щось мали, якийсь город чи якесь хазяйство?

А.Х.: Нє, нє…

⎯ В Шаргороді не було?

А.Х.: Нє, це не…

⎯ А що вони мали таке, приватне? Що тримали євреї в основному? Магазинчики чи парехмахерські?

А.Х.: Парехмахерських много було.

⎯ Скілько було парехмахерських в Шаргороді?

А.Х.: В Шаргороді було багато. Десять наверно.

⎯ Правда?

А.Х.: Да.

⎯ А згадаєте тих парехмахерів?

А.Х.: А?

⎯ Парехмахери які були, згадаєте? По іменам.

А.Х.: Нема вже…

⎯ Ну нема, але чи ви їх пам’ятаєте?

А.Х.: Бригман Льоська. Тато його парехмахер добрий. (…) потом був… Мій тато був парехмахер тий шо брив.

⎯ Правда?

А.Х.: (…), потом був ше (…) був парехмахер. (…), він на фронті вбитий. Багато було. (…) виїхало багато. Мої друзі (…).

⎯ Чи пишуть вам?

А.Х.: Нє, нє. Не пишуть (…).

⎯ Скільки було євреїв колись до війни, тут? Або за вашого дитинства?

А.Х.: Багато. Хата, хата, хата — всі євреї були.

⎯ Правда? Було більше у Шаргороді євреїв, ніж українців?

А.Х.: Українців почті шо тут не було.

⎯ Правда?

А.Х.: Пошті.

⎯ Самі євреї?

А.Х.: Самі. Єврейське містечко.

⎯ Єврейське містечко… Воно ж дуже давнє? Це унікальне, тепер вже на Україні не лишилось такого містечка.

А.Х.: Я… В тих хатах, шо були і жили, давали українці робили хати (…) людей.

⎯ А скільки тепер залишилося сімей?

А.Х.: Я вам скажу просто, (…) до совєта нашого, там питайте — вони вам скажуть, там записано.

⎯ А ви як думаєте?

А.Х.: Мало.

⎯ Мало?

А.Х.: Сімей… Двісті людей живе.

(…)

⎯ Нема?

А.Х.: І ще мають їхать.

⎯ Правда? Збираються, да? Ви не хочете виїжджати?

А.Х.: Куди? Що мої діти їхали б, то я може сам їхав би.

⎯ Діти не збираються?

А.Х.: Нє.

⎯ Ні?

А.Х.: Дітям харашо.

⎯ Да?

А.Х.: Хорошо.

⎯ Мають сім’ї, мають дітей своїх?

А.Х.: Старший син має… Донечка, 18 лєт. Учиться, перейшла на другий курс. Універсітет Леніна. Педагогіческій. А молодший син… В нього два сина. Син закінчив інститут, медицинський інстітут. Вчився на отлічно. Написав роботу (…). Перве мєсто взяв. То його послали вчитися в Германію. От там, де вчився Ломоносов. Город… В мене записано… В Германії. Вчився в (…). Тепер він приїхав додому в Москву, діплом закінчив і працює в клініці.

⎯ Врач він сам?

А.Х.: Врачом (…).

⎯ Невропатологом?

А.Х.: А другий син… А другий син його вчиться в інстітуті Ломоносова. На діпломата.

⎯ О…

А.Х.: Да. На второй курс пішов. Відмінник. Отлічник.

⎯ Абрам Хаймович, чи були хто-небудь із ваших родичів комсомольцями або комуністами?

А.Х.: (…).

⎯ Ну да, аякже.

А.Х.: Мій старший син. Був комуністом.

⎯ Був комуніст він, да?

А.Х.: (…).

⎯ А, йому треба було?

А.Х.: Бо тоді було таке врем’я, як ти не підпрацьовував, то ти не мав права бути.

⎯ Да, да, да. Понімаю. А ще ваших родичів? Це вже ваші сини.

А.Х.: Я піонєром був.

⎯ (Сміється) А віші родичі, ваші брати чи ваші батьки? Нє?

А.Х.: Нє. Мій тато був на вольном русі, то став радкомом.

⎯ Да?

А.Х.: Да.

⎯ А де?

А.Х.: В Шаргороді.

⎯ В Шаргороді…

А.Х.: (…), я всьо помню.

⎯ Да?

А.Х.: Да.

⎯ А хто тут був під час революції?

А.Х.: Тут?

⎯ Да. Які тут були, революція і потом громадянська війна, які війська були?

А.Х.: Як-як?

⎯ Під час революції які тут були власті?

А.Х.: Власті?

⎯ Да.

А.Х.: Революції… Во время окупації були окупанти. Тут німці зайшли і зразу (…) до румунів (…).

⎯ А я у вас хочу спитати за ті часи, коли батько ще був головою радкому.

А.Х.: Був.

⎯ Які тут були власті?

А.Х.: Була совецкая власть.

⎯ Так. То батько був комуністом?

А.Х.: Нєт.

⎯ Не був?

А.Х.: Нєт-нєт…

⎯ Тоді можна було бути головою радкому, але не бути…

А.Х.: (…).

⎯ Я хотіла вас спитати ще, Абрам Хаймович, чи були репресії на євреїв?

А.Х.: Коли?

⎯ От 37-й рік, 33-37-й рік? Чи висилали євреїв?

А.Х.: Один єврей був, шаргородський, він жив, під Грузією (…) його вислали. За шо я не знаю.

⎯ Не повернувся він?

А.Х.: Нє…

⎯ А в Шаргороді нікого не зачепили, так? Всі вони собі так жили, спокійно відносно було, так?

А.Х.: Нікого не зачепили.

⎯ Ага.

А.Х.: Нас ніхто не обідив.

⎯ Не обідив?

А.Х.: Нє.

⎯ До якого року робила синагога?

А.Х.: Там зараз синагога, там мій син робив.

⎯ Так?

А.Х.: Там (…) молилися.

⎯ Так.

А.Х.: Мій тато приходив туда ще молитися. Тато був мудрий богомільний, почотне место коло рабина, коло рабина сидів.

⎯ Це хто найбільше богомільний, то йому місце коло рабина, да?

А.Х.: Вообще, ой…

⎯ Його поважали, да?

А.Х.: Дуже.

⎯ Як збиралися на службу Божу?

А.Х.: Як? (…) йшли молитися.

⎯ В які дні?

А.Х.: Каждий день.

⎯ Каждий день?

А.Х.: Да.

⎯ І чи брали дітей з собою?

А.Х.: Наш тато взяв (…).

⎯ В синагогу ходити тільки чоловіки?

А.Х.: (…) жінки бездітні йшли тільки. В п’ятницю вечором і в суботу рано. А в свято йшли.

⎯ Ішли? У синагоги, вони мали окремі приміщення?

А.Х.: Окреме приміщення було.

⎯ Не разом щоб?

А.Х.: Ну як…

⎯ Щоб не разом?

А.Х.: Нізя.

⎯ А чи ви пам’ятаєте як похорон проходив єврейський?

А.Х.: Женщінам тоді нізя було йти.

⎯ Зовсім?

А.Х.: (…) жінка не мала право.

⎯ А з чим це зв’язано, чому? Шо казали?

А.Х.: Закон (…).

⎯ Закон… Навіть якщо це її, жінки, помер чоловік чи батько, вона не мала права?

А.Х.: Нє, на кладбіще не йшли.

⎯ А дома, він лежав дома?

А.Х.: Да.

⎯ Да. А розкажіть, як по старому обичаю, як відправляли покойніка?

А.Х.: Покойніка відправляли колись (…).

⎯ (…).

А.Х.: Труни нізя було (…).

⎯ Так.

А.Х.: Дошки такі (…).

⎯ Чорне чи біле?

А.Х.: Чорне.

⎯ Чорне… Бо в Джурині біле мені сказали.

А.Х.: Чорне (…).

⎯ Так. Чорне покривало. І скільки покойник був дома?

А.Х.: Ну, мало зовсім, у нас не (…).

⎯ Помер і в цей день хоронять?

А.Х.: І в цей день, чи (…).

⎯ Абрам Хаймович, чи ви можете мені нагадати як проходили базари в Шаргороді?

А.Х.: Базари?

⎯ Да.

А.Х.: Ну, базари було всюди…

⎯ Чи продавали там щось євреї?

А.Х.: (…) і ті, шо шапочники… Шапки.

⎯ Так?

А.Х.: Лєтні і тьоплі.

⎯ Так…

А.Х.: На базарі (…) Мовчани, село Мовчани.

⎯ Да.

А.Х.: Во вторнік там базар.

⎯ Ці шапошники, вони в Шаргороді…

А.Х.: В Шаргороді…

⎯ А як їх, назвіть їх фамілії.

А.Х.: (…) мастєр був хороший. (…) їхали на базар. Бідно жили… Не так, як тепер. Тепер лучше, хотя крутяться…

⎯ Так. Абрам Хаймович, я в українців питаю таке питання: «Чи хрестили дітей?», а у вас я питаюся чи робили обрізаніє?

А.Х.: Обізательно, обізательно робили обрізаніє.

⎯ Робили?

А.Х.: Да!

⎯ Чи це було празником для сім’ї?

А.Х.: Так…

⎯ Правда? Розкажіть як це проходило.

А.Х.: Рабин прийшов. (…) їх було шо четверо.

⎯ В Шаргороді? Назвіть.

А.Х.: (…) женщіна…

⎯ Це нормально. Це ж обичай.

А.Х.: Обрізали, відрізали (…).

⎯ Кожичку?

А.Х.: (…), а моя мама була, бабкою.

⎯ Приймала діти?

А.Х.: Да, це ще було…

⎯ Так?

А.Х.: Бабушка моя.

⎯ Як її звали?

А.Х.: Бабушку?

⎯ Да.

А.Х.: Бабушка звалася Едліма.

⎯ Едліма?

А.Х.: Да. Мами рідна.

⎯ Як на неї казали? Повитуха чи бранка?

А.Х.: Повитуха.

⎯ Повитуха?

А.Х.: Да (…).

⎯ Абуби?

А.Х.: Да.

⎯ Її запрошували тільки до єврейських жінок?

А.Х.: До єврейських.

⎯ Тільки до єврейських?

А.Х.: Да. (…) тоді ж не було, вдома…

⎯ Да, да.

А.Х.: Вдома. О моя мама була… А бабушка (…).

⎯ А що бабушці за це давали? Чи платили тоді?

А.Х.: Портвейн. А коли відрізали, значить, обрізаніє то просили (…). Було весілля, угощеніє. (…) це почотне мєсто було.

⎯ Почотний батько, да, так?

А.Х.: Да.

⎯ У українців це хрещений батько…

А.Х.: Хрещений батько.

⎯ А як у євреїв називається?

А.Х.: (…).

⎯ А кого брали за цього квотера?

А.Х.: Євреїв.

⎯ Чи це родичів брали, чи знайомих?

А.Х.: Ні, це так… Хороші люди.

⎯ Так?

А.Х.: Платили, бабці дали гроші…

⎯ Ага.

А.Х.: Потом після цього то треба залишити. Бо після (…), примочку, ото посипка.

⎯ А до кого ходили?

А.Х.: Як це? В домі, там де дитина.

⎯ А, то ваша бабушка мусіла ходити туди і як повитуха, так?

А.Х.: (…) робили каждий день. І мама і бабушка.

⎯ І мама також ваша брала діток?

А.Х.: Да!

⎯ Так, тоже потомственні?

А.Х.: Вона вчила.

⎯ Яка у вас інтересна сім’я.

А.Х.: Дуже! І мама ше робила.

⎯ Дуже інтересна. І багата на традиції, правда?

А.Х.: О… У нас трудились всьо время. Аби шоб жили хорошо.

⎯ Так…

А.Х.: Я своїх (…) дітей, такі хороші діти. Училися з перших класів — відмінники. Всі пятьорошники.

⎯ Аврам Хаймович, а чи траплялися розлучення у єврейських сім’ях?

А.Х.: Редко.

⎯ Вважаєте що єврейські сім’ї дуже такі, міцні, правда?

А.Х.: Я вам скажу чесно, є такі… Це зависть, я вам кажу, від жінки.

⎯ Да?

А.Х.: Моя жінка була така, слухайте… Ой-ой-ой, жінка хороша була. Славно так прожив з нею. Ой… Каждий день, вечір — ми йдем гуляти. Ідем, празнічні (…), виходні, був у среду. (…) п’ятдесят років… Тридцять років я проробив бригадіром (…) виходний — свято. Жінка празнічно обід робила. Чи в кіно йдем, чи (…). Артісти приїжджають — всігда виходим. Всігда (…).

⎯ Дружно жили?

А.Х.: Дружно.

⎯ В любові жили?

А.Х.: (…), ой, славно жили.

⎯ Чи передалося це вашим дітям, добре діти живуть?

А.Х.: Добре живуть. Жінкам помагають всьо.

⎯ Правда?

А.Х.: Добре жили. Дуже добре жили.

⎯ Я хотіла вас ще спитати, чи був у єврейських сім’ях, розподіл на жіночі роботи і чоловічі? Чи разом робили?

А.Х.: Нє. Ми разне робили. (…) брички, брички йшли (…). Знаєте це?

⎯ Чую тільки.

А.Х.: Зараз машинки стіральні (…) (Сміється).

⎯ Абрам Хаймович, а було таке, шо могли поженитися родичі? У євреїв.

А.Х.: Як це?

⎯ От, весілля між родичами, шо бере брат, наприклад, сестру, або дядько племінницю? Чи було таке? Чи це вважалося гріхом?

А.Х.: (…) жінки помирали, например. Не дай Бог. І сестру могли взяти.

⎯ Якщо хочете можна взяти чи обов’язково?

А.Х.: Нє-нє-нє (…).

⎯ Можна взяти її сестру, да? Чи ви маєте такі приклади? Може, ваші сусіди, може брати ваші?

А.Х.: У нас цього не було.

⎯ Чи було таке, шо єврейська дівчина могла народити дитину без весілля?

А.Х.: Не законно?

⎯ Да.

А.Х.: Ото дівка мусіла як (…), то це позор.

⎯ Позор? І як до цього ставилися? Чи її жалували, чи її зневажали?

А.Х.: Я вам скажу чесно, (…) неприємно.

⎯ Неприємно? І як складалася її доля?

А.Х.: А?

⎯ Як складалася доля такої жінки? Чи вона могла ще вийти заміж, чи уже ні?

А.Х.: (…) можна було.

⎯ Можна було, да?

А.Х.: (…).

⎯ Чи є у Шаргороді окреме кладбіще?

А.Х.: (…) ого-го. Тут у нас (…), зробили ограду (…).

 

⎯ … тих людей, так?

А.Х.: (…) чоловік помер. У нас людина померла, то там були гості, всьо. Інтернаціональне.

⎯ Це дуже добре, що збереглося так, правда?

А.Х.: Я поставив пам’ятник своїй жінці (…) тисяч п’ять, а зараз такий пам’ятник двадцять п’ять мільйонів.

⎯ Чи на ваші кладбища з інших містечок привозять? Чи тільки з Шаргорода?

А.Х.: І з Мурафи.

⎯ Ще залишилися в Мурафі євреї?

А.Х.: По пальцям щитано.

⎯ Коли женилися між собою, що батьки давали на хазяйство дітям? На нову сім’ю?

А.Х.: Помагали.

⎯ Помагали?

А.Х.: Ну а шо ж.

⎯ Коли женилися діти, чи вони покидали батьків, йшли кудись в інші…Чи жили разом в хаті?

А.Х.: Я пішов сюда, то нікого не було.

⎯ Була тільки одна ваша жінка, так?

А.Х.: І мама. (…) во время окупації вона заразилася тіфом. (…) тіф. Вона була дуже хороша жінка, дуже хороша. Бідно було у нас. (…) не стало. (…) в хаті було, ціла сім’я — більш нікого не лишилось. Тато помер, батько (…) приїхали додому. (…) Теща була хароша. Заразилася тіфом. Воші.

⎯ Так…

А.Х.: (…) тіфом. Померла.

⎯ Під час окупації, да?

А.Х.: Да.

⎯ Так що, коли ви оженилися, то ваша жінка була сирота?

А.Х.: Нє, тато (…). Тато помер в тридцять дев’ятому году. Чи коли… А ми поженилися в сороковом.

⎯ То вона вже була без батька?

А.Х.: Без батька. Мама була.

⎯ Угу.

А.Х.: Потом на вулицях (…) хлопці були, народилися. Вона народила — тоді вже була окупація. Вона чуть не померла, но тут були хороші врачі, буковинські. І спасли.

⎯ Аврам Хаймович, чи хтось із ваших родичів брав участь у революції або громадянській війні?

А.Х.: Тато був.

⎯ Тато був?

А.Х.: Да.

⎯ Він був головою радкому в Шаргороді…

А.Х.: Це вже (…).

⎯ Але був також і на фронті, так?

А.Х.: Потом, після фронту вже.

⎯ Після фронту?

А.Х.: Ну, конешно.

⎯ А, в громадянській війні? Вже вісімнадцятий рік, нє? Не було таких?

А.Х.: Вісімнадцятий не було.

⎯ Угу.

А.Х.: (…) на войні померло в тринадцятім і чотирнадцятім (…).

⎯ На фінській війні, да?

А.Х.: (…) брат сапер був, (…) він пішов воювати, був іще десь. Двоє дітей.

⎯ Абрам Хаймович, чи хто-небудь із ваших родичів став партійним работніком? Нє? Чи багато з ваших…

А.Х.: Мій жінчин брат… Він звався (…). То він був цей, державний (…) три пішло, три брата і обидва (…). В мене один брат.

⎯ Це брати жінки?

А.Х.: Жінчині (…).

⎯ Абрам Хаймович, чи багато з ваших родичів виїхали в город?

А.Х.: В город?

⎯ Да.

А.Х.: В Москву всі виїхали (…).

⎯ А чому виїжджали саме в Москву?

А.Х.: Заробітки були.

⎯ Да?

А.Х.: У мої жінки у сім’ї було одинадцять дітей. І нікого нема — всі повимирали. (…) дочка померла, моєї жінчина сестра…

⎯ Племінниця ваша? Два родича залишилося. А у ваших братів є діти? У брата є діти?

А.Х.: Є два… Є двоє.

⎯ Тут живуть?

А.Х.: Нє. Дочка в Вінниці, а син (…) багато в больниці, а син по связі начав ото (…).

⎯ Аврам Хаймович, як ще ви були парубком, чи збиралися ви десь поспівати, на якийсь вечір, куди ходили?

А.Х.: Ходили. (…) ішли. В кіно ішли, в дом культури йшли, на танці йшли.

⎯ А куди на танці?

А.Х.: Тут, колись дом культури, колись був… У клуб.

⎯ Угу, клуб казали. Ну, разом з українцями там були?

А.Х.: Всі разом.

⎯ Всі разом, да?

А.Х.: Дружно жили.

⎯ Так? А чи збиралися окремо євреї десь, у когось може в хаті?

А.Х.: Нє.

⎯ Поспівати, потанцювати?

А.Х.: Нє, нє, нє.

⎯ Не було такого?

А.Х.: Нє.

⎯ Чи було прийнято, шоби женитися тільки на єврейці, тільки на євреї?

А.Х.: (…).

⎯ Якщо по релігійним, да, канонам?

А.Х.: Як?

⎯ По релігійним канонам? Я вас ще хотіла про синагогу… Коли її заборонили?

А.Х.: Забрали. (…) повалили, забрали (…).

⎯ А скільки було синагог?

А.Х.: Як?

⎯ Одна була синагога?

А.Х.: Велика була одна, то такі менші були ще багато. Я пощитаю, я дізнаюсь.

⎯ Щитайте.

А.Х.: Раз, два, три… Шесть штук!

⎯ Сім…

А.Х.: Одну лишили!

⎯ Правда?

А.Х.: (…).

⎯ Хто йшов в велику, хто йшов в маленьку?

А.Х.: Ми йшли в велику. Батьки були, батьки жінки (…).

⎯ Можна сказати, що старші і богомільніші люди йшли в велику?

А.Х.: Нє-нє-нє-нє.

(…)

⎯ Можна сказати що хто ближче жив, той туди і йшов, так?

 

⎯ Аврам Хаймович, я хочу ще трошки знати, як виховували єврейських дітей?

А.Х.: (…).

⎯ Як ваші батьки? Як вони вас вчили молитися, як вони вас привчали до роботи?

А.Х.: Я до роботи не вчився, бо тато був парехмахером — я жив там, де він робив.

⎯ А до свої роботи він вас привчав?

А.Х.: (…).

⎯ Бачили та й самі навчились?

А.Х.: (…).

⎯ А як вас до служби вели? На службу Божу. В синагогу.

А.Х.: На свято ми йшли.

⎯ В скільки років вели хлопчика?

А.Х.: Маленькі діти 6-7 років…

⎯ Чи розказували батьки казочки дітям, чи співали?

А.Х.: Співали…

⎯ Єврейські.

А.Х.: Єврейські були, українські моя жінка…

⎯ Чи можете ви згадати яку-небудь пісеньку…

А.Х.: (Сміється).

⎯ …єврейську? Не можете? В Джурині мені дядько багато пісень заспівав. Не знаєте… А хто карав дітей? Чи батьки наказували дітей?

А.Х.: (…) мене теж не карали. Мої батьки дуже хороші були, мене ніхто не бив.

⎯ Да?

А.Х.: Ми були хороші, послушні.

⎯ Чи був у Шаргороді шинок?

А.Х.: Шинок? Були шинки.

⎯ Багато?

А.Х.: Було, було. було.

⎯ Скільки?

А.Х.: Водку нізя було… Нєт.

⎯ А скільки було, це ж тайно продавали?

А.Х.: Водку тайно.

⎯ Ага.

А.Х.: Нільзя було, це щитався… Акциз. Нєт, нізя…

⎯ У цих шинках були євреї? Хазяї? Ті шинки були у них дома чи окремо?

А.Х.: Дома…

⎯ Дома?

А.Х.: Шо можна було… Ззаду (…).

⎯ Ану, згадайте, які були хазяї в шинках?

А.Х.: Давидо́вич, (…) помню. І все…

⎯ Чи грала у шинку музика?

А.Х.: Нє! Яка музика?… Нє.

⎯ А що сталося з шинком за колективізації?

А.Х.: Нізя було, нізя було…

⎯ Заборонили?

А.Х.: Заборонили (…) самогонку, колись міліція дивилася!

⎯ Да?

А.Х.: Забирали, все — не можна було.

⎯ Чи бачили ви старців?

А.Х.: Бачив…?

⎯ Старців. Чи бачили ви старців?

А.Х.: Як старців?

⎯ Таких людей що просили.

А.Х.: Чо не бачив? Ой, йшли, со всього світу йшли.

⎯ Чи часом було таке, що вони грали на чому-небудь?

А.Х.: Грали?

⎯ Да.

А.Х.: Бувало, но не помню щас. Поїхали на ці (…) Петровка (…).

⎯ Як казали?

А.Х.: Петровка. Ой…

⎯ Катеринка ви звали її?

А.Х.: Шарманка колись!

⎯ Шарманка?

А.Х.: Шарманка! (…) (Сміється).

⎯ А тут казали катеринка?

А.Х.: Катеринка.

⎯ Катеринка. Як вона виглядала, як цей виглядав інструмент?

А.Х.: Ну, я знаю шо (…) грає-грає (…).

⎯ А що вони співали?

А.Х.: Мелодії такі, знаєте…

⎯ Божі?

А.Х.: І Божі і такі.

⎯ Чи збиралися на якісь свята у єврейських сім’ях родичі?

А.Х.: Аякже.

⎯ На які празніки?

А.Х.: (…) по-єврейськи називається. От. А судний день нізя, бо судний день був цілий день пост.

⎯ Це перед Паскою, да?

А.Х.: Вечором. Вечором (…) пішла.

⎯ Кого запрошували?

А.Х.: Це сво́ї, сво́ї.

⎯ Крім українців і євреїв хто проживав ще в Шаргороді?

А.Х.: Як? Руські жили. Поляки, руські, українці жили.

⎯ А цигани?

А.Х.: Не було в Шаргороді.

⎯ Не було?

А.Х.: Приїжджі цигани були.

⎯ Якою мовою ви говорили тут?

А.Х.: По-єврейськи. (…) я не знаю.

⎯ Така спеціальна мова була, да?

А.Х.: Жаргон називався.

⎯ Жаргон?

А.Х.: Да.

⎯ З євреями на єврейській…

А.Х.: Єврейській.

⎯ … а як ви виходили в містечко і там бачилися з другими людьми, не тільки євреями, то якою мовою?

А.Х.: Українською.

⎯ Українською?

А.Х.: Українці (…).

⎯ А по-руски з ким ви говорили?

А.Х.: Був такий (…), не понімают по-українськи, только по-руски.

⎯ Це були євреї чи не тільки?

А.Х.: Нє.

⎯ Де вони робили? Це були такі інтелігенти, да?

А.Х.: Учителя були тут у нас, врачі були руські.

⎯ То з ними треба було по-руськи, так?

А.Х.: Да.

⎯ Які тут ще були промисли, кустарі? У Шаргороді.

А.Х.: Кустарі були.

⎯ Да.

А.Х.: Шапочники були, сапожники були, парехмахера.

⎯ Ага.

А.Х.: Бондар. Бочки́ робили.

⎯ Бочки́ робили?

А.Х.: Ну, так, всьо. Столярі.

⎯ Ага. Абрам Хаймович, а чи були такі, що малювали ікони?

А.Х.: Євреї?

⎯ Да.

А.Х.: Нєт.

⎯ Не було?

А.Х.: Малярі були, малярі.

⎯ А що вони робили?

А.Х.: Малярі?

⎯ Да.

А.Х.: (…).

⎯ Пам’ятаєте цих малярів?

А.Х.: (…).

⎯ Да? Як його звали.

А.Х.: (…).

⎯ Абрам Хаймович, от, в українців ікони в хатах, а що у євреїв є таке в хаті, щоб це означало що це єврейська сім’я…

А.Х.: Нє-нє-нє…

⎯ …що вони…

А.Х.: У нас ікони нема.

⎯ Нічого нема? Мені в Джурині казали, що на дверях там була такі молитвеник.

 

⎯ На дверях.

А.Х.: (…) називається по-єврейськи (…).

⎯ З чого воно робиться?

А.Х.: Із… Тора. Моляться. Тора. Тепер із (…).

⎯ Так?

А.Х.: Бумага, і там написано, по-древньоєврейськи написано. Сім заповідей.

⎯ Назвіть їх, ці заповіді.

Не вкради, не обіжай, до чужої жінки не йди (…). Вообще вони такі… Например, (…).

 

⎯ Коли ви виходите з хати, ви торкаєтеся пальцями… Назвіть як воно зветься, ще раз.

А.Х.: Мезузи.

⎯ До цього мезузи, цілуєте…?

А.Х.: І пішов.

⎯ Це означає що ви передали, що буде все спокійно в хаті?

А.Х.: (…).

⎯ Ну да, це старші такі. Але скажіть, Абрам Хаймович, а хто це робив, ці мезизи?

А.Х.: Спеціальні такі люди були.

⎯ Да? Тоже майстри такі, да?

А.Х.: Я їх не помню. (…) залишили.

⎯ Це все залишилось?

А.Х.: А в кухні там, построїли двері, та нема. Надо купити.

⎯ Нема де купити?

А.Х.: Діти, то самій старшій, купив собі хату, (…) нову хату. То каже: «Папа, ти мені привези». Я найшов одну.

⎯ Правда?

А.Х.: Найшов. Я йому привезу туда, як (…).

⎯ Він хоче, щоб так було?

А.Х.: Да. (…) по-єврейськи. (…) цілий місяць ідуть на кладбище. Например, до батьків. Приїжджає, з усього світу приїжджає. (…) в Москві, так приїжджай. Підем на кладбище. (…) «Папа, ти йди, (…) маму за нас (…)». У нас є такий чоловічок один, (…) молиться. То всі пішли молиться. Я йому дав, сто тисяч заплатив, дав йому. Хто хоче.

⎯ За те, що він помолився, так?

А.Х.: Да.

⎯ Чи можете ви прочитати якусь-небудь одну молитву по-єврейськи?

А.Х.: По-єврейськи?

⎯ Да.

А.Х.: (…) (Сміється).

⎯ Це дуже довго, да?

А.Х.: Да.

 

⎯ Абрам Хаймович, чи тепер у Шаргороді залишилися такі люди, що ви ще разом збираєтеся, йдете молитися?

А.Х.: Нема куди.

⎯ Нема куди?

А.Х.: Була хата… Зачинили ту хату. Нема кому молитися. Ото молоді моляться…

⎯ Не знають?

А.Х.: Не знають. У нас община єсть, тут. Єврейська община. Нам послали помощ із Америки. Називається джинт. Знаєте джинт?

⎯ Угу.

А.Х.: (…) послали, посилки послали (…).

⎯ Да?

А.Х.: У нас на кладбищі (…).

⎯ Тільки в шапці?

 

А.Х.: (…) я синові дав.

⎯ А раніше носили ці ярмулки?

А.Х.: Всі. Сідаєш їсти до стола — без неї було нізя. Батьки (…), нізя кушать.

⎯ Тільки в таких?

А.Х.: О, були хороші, (…).

⎯ Можете показати?

 

⎯ Коли ви молитесь, то мусите одівати його, так?

А.Х.: Обізательно.

⎯ А як ви мусите молитися?

А.Х.: Американці?

 

⎯ І ви так, дотепер соблюдаєте, чи не завжди? Стараєтесь?

А.Х.: На свято.

⎯ Стараєтесь, да? Ану, назвіть мені основні єврейські празніки.

А.Х.: (…) і всьо. (…).

⎯ Як це?

А.Х.: По-руськи називається (…).

⎯ Ага.