Руда Софія Григорівна, 1921 р. н., і Рудий Феодосій Григорович, 1921 р. н.

Ф.Г.: Знаю. Аскринда. Так фамілія (…).

⎯ Вона чужа була, да?

С.Г.: Ні.

Ф.Г.: Ні. Ондо…

С.Г.: (…), там де Домка жила.

Ф.Г.: Там де (…).

⎯ То це була така фамілія? Скринда?

С.Г.: Да.

Ф.Г.: Да. От. Це така фамілія.

⎯ І пропала ця фамілія, нема таких?

Ф.Г.: Вже нема. Ізжилася. Три брати було — ізжилося це всьо.

⎯ Угу, угу.

Ф.Г.: Отак.

⎯ А ваша то фамілія була Любчанківська?

С.Г.: Да.

Ф.Г.: (…).

⎯ Угу.

Ф.Г.: А дідова, мого, значить, Рудий по батьку пішло, так і вже так (…) наслєдство (…).

⎯ А пам’ятаєте скільки було у вашого тата землі?

Ф.Г.: Пам’ятаю.

⎯ Скільки?

Ф.Г.: Чотири гектари з половиною.

⎯ Це багато було чи нє?

Ф.Г.: Я знаю тато казав шо «Якби (…) я сидів за чотири гектари землі, бо я не йшов в колгосп». А тоді буде (…), то мали люди по сто гектар, по сто п’ятдесят… Але (…).

⎯ А коли вашого тата забрали?

Ф.Г.: В тридцять третьому році.

⎯ Це репресований він був, да?

Ф.Г.: Да, да. Судімий.

⎯ І скільки дали йому років?

Ф.Г.: Дали тоді сім. Война зачалася та й ше сім відбув, бо доки война не кончилася.

⎯ Та й тоді…

Ф.Г.: На Мурмані був. Потому де понад озіром Байкал, каже, строїли вони…

⎯ Залізницю?

Ф.Г.: Да.

⎯ Ага. Шо він розказував, шо тяжко там було, да?

Ф.Г.: Каже шо тілько пробили шістнадцять, ті шо тунель. Вручную рили, всі засуждьонні, всі ціво. Понад (…) ідну ветку пропускали.

⎯ Угу.

Ф.Г.: О. І каже шо за день людей виглумило, витерло, а наніч других підводять. От.

⎯ Вмирали там люди, да? Чи…

Ф.Г.: З голоду! Не виконав… А у лісах (…), де город Магадан строївся. От.

⎯ Це він там тоже був?

Ф.Г.: Да. То каже шо пригнали, на зріз цево стіко-стіко дерева. Не зрізав — не получаєш пайка. Та й там люди так і (…).

С.Г.: Падали.

Ф.Г.: Опадали. Каже, а… Женут… Але (…) записує.

⎯ Кажіть-кажіть.

Ф.Г.: Каже: «Женуть на роботу, значить нас сто чоловік. Іде цей, конвоїр»

⎯ Угу.

Ф.Г.: «Має два кіла чи три крупи. Два кіла чи півтора. І цей, і пів літри олію. Це таку баланду варит. На сто чоловік! О. І тепер… Проволочна цея, сеть. Шо дальше не маєш права нікуди ні втікти. А ні, то покладе що-небудь, кусочок, це такі були конвоїр шо покладе що-небудь, цигарку чи шо. Та й но хтів туди… Він тебе прострілив. Значить вродє шо ти це тікав».

⎯ Ах…

Ф.Г.: (…) ніхто не питав. О. То, каже, вже тоді на другий раз, як ідному, другому так зробили, вже тоді ніхто не підходив туди.

⎯ То ваш тато вернувся вже перед самою війною?

С.Г.: Нє…

Ф.Г.: В сорок семім році приїхав. Чи вже…

⎯ Після війни?

Ф.Г.: Після войни, да.

⎯ В шійсятих роках.

Ф.Г.: (…).

⎯ Ше жила ваша мама тоді?

Ф.Г.: Жила.

С.Г.: А шо ж мама…

Ф.Г.: Ше тринадцять років пробув вдома.

⎯ А як ви думаєте, чи ви пам’ятаєте, чи це чужі люди на нього доказали чи свої, сільські?

Ф.Г.: Свої! Шо я тут…

⎯ Знаєте цих людей?

Ф.Г.: (…) не хочу казати.

⎯ Не хочете про них казати? Але це були свої?

Ф.Г.: Я ж був на суді, як судили. Мені було дванадцять років, а ції було, Марії, сестрі було шість місяців. А братові було дев’ять років, а сестрі було чотирнадцятий рік.

⎯ Так?

Ф.Г.: Ми сиділи в баби Мотрини в Хаті. Тоді…

⎯ Угу.

⎯ (…).

Ф.Г.: Нє, ми не сиділи, то сільрада була. Суд був так. А ми були на суді тоді. От.

С.Г.: Судили, судили в тій хаті.

⎯ А як ви ше були малим, то хто був главою сім’ї? Батько чи мама? В хаті.

Ф.Г.: Обидвоє, шо я знаю.

⎯ Рівні вони були?

Ф.Г.: Аякже. Як то палити, то носить, носив дрова… (Сміється) (…) жучків цих.

⎯ Ага.

Ф.Г.: А шо (…), шо я знаю?

⎯ Так-так… Я знаєте за що хотіла, наприклад якщо треба було купити щось по хазяйству, там, наприклад, вам поросятко треба купити, то хто цим розпоряджався? Грішми…

Ф.Г.: Вони обидвоє їхали на базар і все було… Як не двоє, троє поросят.

⎯ Так?

Ф.Г.: Все, пара биків, корови це є. О. Четверо-троє овець, бо треба буде щоби гниди не їли тебе.

⎯ Ага.

С.Г.: (Сміється).

Ф.Г.: Оцево. Бо треба кожушинку, треба тому всьо… Та й обидвоє їдуть. Прийшла, але не мав права тато поїхати на базар. Пішов в церкву вперед. Чи він там молився, чи не молився, но показався.

⎯ Угу.

Ф.Г.: О. (Сміється) На очі.

⎯ Ага.

Ф.Г.: Тоді виходить, вже кончилося, приходять і (…) були такі довгі.

⎯ А шо, він був церковний староста чи шо?

С.Г.: Нє-нє…

Ф.Г.:Нє.

С.Г.: До церкви йшли…

Ф.Г.: Це тако треба було по…

⎯ Ага…

С.Г.: Йшли до церкви…

⎯ (…) бачили?

Ф.Г.: Да, шоб люди…

(…)

Ф.Г.: Всім людям!

⎯ Всім людям?

С.Г.: (…) в церкві, а тоді йдуть (…) на базар.

Ф.Г.: Обідають. Запрягає бички. Мама шоб (…) чи там якихось яєчок наскладала. О. Їдуть.

⎯ (…).

Ф.Г.: Да. О. Та й поїхали, шось вони собі там уторгували шо їм треба. От. Та й приїжджають звідти. (…) у баринича купили, а то вже на протів біжать ось до…

⎯ Угу. Діти?

Ф.Г.: Виглядають, бо тато приїхав… І з-за видка колись приїжджали (…) були довгі, Господи. І ще приїхав, а шо, ще до вечора бере та й випрягає ті бички, та й тамо попід гору, щоб попаслися, щоб не голодні були.

⎯ Угу. А ви знаєте скільки треба було заплатити, наприклад, як це дитині треба було купити черевики чи чоботи? Скільки треба було заплатити за це?

Ф.Г.: От бач, я не скажу цього, дитино. Бо я ходив…

⎯ Босий.

Ф.Г.: Нє-нє-нє. В школу ходив (…). Кожушок був свій, зроблений. Якийсь Сава ходив по хатах…

⎯ А хто, хто робив? В селі був такий чоловік шо шив?

Ф.Г.: А з Шаргорода був. Цеє, Сава. Прийшов, зробив кожушок. А тато (…) пішов, то й купив тому і тому якісь юхтові такі чобітятка. А скіко вони, чи вісім рублів, чи (…). Якось так, вони не були…

⎯ А за кожух скільки треба було чоловікові заплатити?

Ф.Г.: Я знаю скіко…

⎯ Чи може продуктами якимись?

Ф.Г.: Я не знаю за шо він соглашався. Ну я знаю, шо той дядько все куриво ось до…

⎯ Він жив?

⎯ Тату, (…) тепер в нас туто вже собі робив, то шо ви (…), той Сава вже в нас тут робив? (…) я пам’ятаю.

Ф.Г.: То цей Сава робив, та я не знаю, як я… Ондо в Шаргород завіз до цего шо робив… Я побачив у Джурині на базарі. А він носить хороший кожушок на собі, ділікатний. Я кажу, підхожу «Добрий день» — «Добрий день» — «Доброго здоров’я, дядьку. Продаєте?» — «Як тре то я продам».

⎯ Угу.

Ф.Г.: «А як шо треба…» А я кажу: «А хто вам такий зробив?» — «А вам шо треба?» Я кажу: «Я хтів би… Маю таку шкури, я би хтів зробити». А він каже: «От я сам роблю» — «Добре, а де ви?» — «Шаргородський» — «Та як же до вас допитаться?» — «Як схочете — допитайся» — «А фамілія як?» — «Кушнір. Гріша». Ось. Він кривенький такий був. От.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Беру я, сідаю. «Іно, — каже, — ті шкури нікому не (…), то як маєте то давайте шоб я сам всьо робив. Бо як хтось буде робить то… А як я собі сам свою роботу роблю — то вона в мене не получається…»

⎯  Скільки ви йому тоді дали?

Ф.Г.: П’ятсот рублів за всю роботу.

⎯ Ага.

— Це в якім році було?

⎯ То це вже… Тепер недавно?

Ф.Г.: Після войни. Після войни (…).

⎯ Це старими грішми ше п’ятсот рублів?

Ф.Г.: Ціво до реформи, до цеї реформи.

С.Г.: До шійсят первого року.

⎯ До шістдесят першого року?

Ф.Г.: Да. (…) така була ціна.

⎯ Чуєте, а ваші батьки щось продавали на ярмарку як їздили чи нє?

Ф.Г.: Шо (…).

⎯ Ну шось може вони таке на своїм городі вирощували та й може шось продавали?

Ф.Г.: Ну то може продали якусь пуд пашні чи шо.

⎯ Да.

Ф.Г.: Якась є пшениця трошки, або друга є, та й взяв, (…) продав собі. А я знаю по скіко вони, чи вона тоді була три рублі, чи п’ять, я не можу цього помнити, дитино.

⎯ А садок був у вас?

Ф.Г.: Нє.

⎯ Не було цього?

Ф.Г.: В діда за річкою, там був садок.

⎯ Угу.

Ф.Г.: От.

⎯ Чуєте, а до колективізації, як можна було сказати за вашу сім’ю? Чи це були хазяї, чи це були середняки, чи це були бідні?

Ф.Г.: Шо я буду казати, це не люди оці, село той, осуждає, бо я не буду (…) свої сім’ї.

⎯ Ні, ну як, ну ви ж знаєте…

Ф.Г.: Чекайте…

⎯ Тепер ви розумієте…

Ф.Г.: Я розумію, та як були такі шо мав по шість гектар землі, то значить то трошки дужчий був. А як цей мав іно чотири з половиною то це щитається середняк був.

⎯ Так.

Ф.Г.: О. Але як він не хтів піти в колгосп через то, шо є четверо дітей і він тоді іно, як було тридцять чотири роки чи тридцять п’ять йому. Він собі прибрав пару худоби. Коровиця і овечка. Він зробив собі хороший віз. Сяке таке…

⎯ Все сам справляв?

(…)

С.Г.: Це інвентар.

Ф.Г.: Га? Це інвентар. Він собі має приміщення хороше на збіга на своє. То всьо на храніліще, щоби воно не гнило в него. На зиму всьо (…): віз, качалка, борони. Борона це… Борінка це… Шість… І шість… Шість зубів, це тридцять шість зубів… О. То він зробив, не зробив, та й тако коло стодоли така щиталася катра. Або піднавес.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Зім’яв туди. А щас (…) підказав, підклав (…). Плужок, на зиму, змастив. О. Всьо шоби не… Бо він купив, каже: «Це хороший плуг, бо це з Німеччини. Німецький плуг». Вот.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Тепер зробив воза, то зробив собі (…) жити. Та й не дали. (…) не дали.

⎯ Чуєте, а приходили до вашого батька може… Він такий був авторитетний чоловік?

Ф.Г.: Нє… Так як я зара (…).

⎯ Чекайте, але приходили там шось порадитися, може другі хазяї на полю, шоб він шось підказав? Чи шось позичали?

Ф.Г.: Я не буду (…), я не знаюся.

⎯ Не знаєте цього, да?

Ф.Г.: Може… Я іно тако скажу ше, доню, шо як я вже був, я не знаю скілько мені, чи там років шість було, чи скіко, то я (…) ніде того батька. (…) зараз Володя їде ти й (…). Я ніде… Виїхали на поле… Весною. Це іно блиснуло сонце: «О, там вже кусочок є (…), о, я там буду таке і таке сіяти». Якусь там чи мішанину, чи горох, чи шо там він сіяв. О. Приїжджає, застає оцього сусіду. А цей той виїхав, обернув конячків, чи пів, чи там… Бач, тато чи хто. А той ще нижче. Приїхав: «Добрий день Василю!» — «Доброго здоров’я» — «Боже вам помагай!» — «Спасібо! Боже і вам помагай!» Не то шо іден другого називає. Тоді випрягає цю худобу, випрягає до візка. У ряднинці, у ряднові трошки є січка, премащина, бурячок перемішані. Бере скілька бурячків, бо (…) розрізав ножиком та й дає шоб він з’їв. О!

⎯ Перед роботою?

Ф.Г.: Да. Тоді поклав такий колик, кладе шапку, кладе хліб бере з дому. О. Перехрестився: «Господи допомагай!»

⎯ Так починалася ця сівба чи це орати?

Ф.Г.: Сівба, сівба. Сівба, весняна начина. О.

⎯ І цю шапку лишали на полю?

Ф.Г.: Нє!

С.Г.:Нє!

Ф.Г.: На полі поставив.

С.Г.: Поставити (…).

(…)

Ф.Г.: О. І хліб кладе на землю тоді, всьо. Тоді сіміньку таку бере і відти…

— Сімінька це маленький мішок такий.

С.Г.: А шо ж (…).

Ф.Г.: Маленький мішечок.

⎯ Називався «сімінька»?

Ф.Г.: Да. О.

⎯ Там де зберігалося зерно…?

Ф.Г.: Да, і через пасок тако.

— Тако сіялося з цього мішечка.

Ф.Г.: Тако з (…) носити, а він собі встромив і розкидає, розкидає, розкидає. О. Як я був більший, трошки, то тато бере, скидає драпачок. (…) і запрягає ті бички та й каже: «Отако попри цю межину, но диви, шоб цьому дядькові не зачепити цьою…». Та й будеш помаленьку (…) самі вже знають чисто всьо.

⎯ А вам скільки було років тоді, як ви думаєте?

Ф.Г.: Я знаю… Років вісім було…

— Нє, (…) більше.

Ф.Г.: Може сім чи… О. Но (…) Василь.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Тепер у той (…) все. Тоді борінкою пішов знов. І слава Богу. Та й тоді помаленьку скидає та й ти вже, вже Василь скинув своє, а цей тоже… «Гайда (…) збирайся, будем їхати додому!» — «Зараз будем їхати!» Їдуть (…) дядьки, той курить, а той шось розказує. Но нема шоб хтось когось ругав…

⎯ А співали чоловіки тоді? Самі, без жінок співали тоді? Чи не пам’ятаєте ви цього?

С.Г.: (…), то може й співали. (Сміється).

Ф.Г.: У нас (…) співали. Я знаю, шо при наших осьдо вже, осьдо в селі які були хлопці! Всі гарні, здорові! Я ці чисто всі могу перещчитати! От. Які вони були… От Іван Кутуймас, Любичанківський Іван, Пимоній Іван, Тимофійович Іван, Ткач Іван. От. Ціво (…).

⎯ Це ваші… З вашого парубкування…

Ф.Г.: Нє-нє-нє, це вже з одинадцятого року. Вже старші. То вони вийдуть, та й ти шо… Шо вони мали, як ідного взяли в армію чи двох, а ті вдома вже взрослі, хазяюють. Та й вони виходять в свято. Хто шо мав брався. Постояли, поспівали, чи вони пішли (…) випили може в якусь, (…) кандибали якоїсь-небудь.

С.Г.: (Сміється).

Ф.Г.: Якимось…

⎯ А де тоді збиралися хлопці?

Ф.Г.: А ондо…

⎯ Випити.

— А осьо на ціво, якби ти бачила скільки було (…).

Ф.Г.: А осьдо.

С.Г.: На вулиці.

⎯ А в хаті в когось збиралися чи нє?

Ф.Г.: Може йшло, заходе як хоче собі зайти один товариш, іден з другим.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Зайшли по хорошому. Но шоби (…) говорили ціво глупосні слова, но цих слів ніхто не чув, так як це зара. Щоб цево ішов школяр, зараз він ходить до школи і курить. І іден на другу ногу закидає і (…). Шо? Шо ви мене спитаєте?

⎯ Так-так. Більша повага була?

Ф.Г.: І немає права… Бо тоді можна було… Як він підійшов до мене, і каже: «Дай, дядьку, закурить», то я мав права його потягнути батогом, шо: «Тобі не можна!» А тепер хто потягне? Попробуй вдерити (…).

⎯ Коли починали отако хлопці з батьками разом чи випивати, чи курити, коли вже на рівні з батьком ставали?

Ф.Г.: Я не помню цего.

⎯ Цего не помните?

Ф.Г.: В нас не було так. Ми як були…

С.Г.: Ми як були малі то…

Ф.Г.: Ми як були малі, приходить празник, приходить до батька, там, з Калитинки. Хто? Чотири душі прийшло. «Сідайте».

⎯ Родичі були ваші?

Ф.Г.: Да. От. Товариші (…). «Сідайте Пилип, сідайте, там, Трофим, чи як ви там, сідайте Маріє, Варваро, сідайте. Сідайте. А ви тамо діти собі в куточку». О.

⎯ Не сиділи діти за столом?

С.Г.: На п’єцу через комин заглядали.

Ф.Г.: Да, тамо собі в куточку. За столом не положено.

⎯  За столом ніхто не був?

Ф.Г.: Ніхто нічого.

С.Г.: Нє-нє-нє. Ніхто.

Ф.Г.: От… Вони собі там шо треба… Навіть стареньке та й не хтіло злазить, а я шо вам буду там…

⎯ Угу.

Ф.Г.: От. Та й подали їсти, «Нате ондо», понаїдалися ті діти та як ті горобці. Заглядуйте… Да.

С.Г.: А за столом це нє.

Ф.Г.: Не було такого…

С.Г.: А зараз ідуть на весілля (…) діти (…).

Ф.Г.: А зараз вони агітірують: «Коли (…) на цю землю?» Якби (…) вони любили, я любив сам цю землю, цю худобу. А я вже тепер не годен! От. І ви відняли в нас! От.

⎯ Як ви думаєте, шо це вже таке ціле покоління так…

Ф.Г.: Зжилося!

⎯ Да?

Ф.Г.: Оно зжилося. А тепер дали такому шо він мав пів десятини – десятину. Він не знав шо їй робити.

⎯ Да.

Ф.Г.: А потому… Ну як з ними вивезти толк? А їсти хтят. «Давай, — каже, — вийшло таке право, чи (…) загнать до купи їх!» Ми зігнали всіх до купи, добре. Та якби (…) дали були право тим людям, шо вона мали землю і допустили, щоб вони хазяювали!

⎯ Да.

Ф.Г.: Але їх не допустили. Дали цім, цій голо́ті… Вона як узяла в руки (…), казав (…) шо самі осталися голодні і тих людей поїли шо вони робили!

⎯ Да.

Ф.Г.: А тепер най собі виводять які хоч…

⎯ Я хотіла вас ще спитати, чи існував такий поділ робіт на чоловічі роботи і на жіночі? Що мала робити жінка, а шо мав робити чоловік? По хазяйству.

Ф.Г.: Так, це (…). Як тато рано встав, чи мама моя, вона (…) встала, бо їй треба ще крутити, прясти, бо ми гола сракі були.

(Сміються)

Ф.Г.: От. Да! Це їй тре прясти. І де та взялася ще (…) тоді Господь його знає шо прийшли ввечері з роботи, (…), щипає, бо треба затирочки якоїсь наварити, голушочок, нагодувати цю капелу. Бо слава Богу шо вона була. І ше було чим. Та й нагодує і коли скрутить ту прядку, о. А тато пішов, бо треба… Ну якби стодола чи гарбар, він молотить. Намолотив, бо треба овечкам того, колосків… О. Бичкам заготовити січки.

⎯ Угу.

Ф.Г.: От. Коровиці.

⎯ Можна сказати…

Ф.Г.: Ща, ща… І тепер внести до хати води.

⎯ Ага.

Ф.Г.: О. Дров шоб було. А може там баба, може ше треба буряка, бо свиням треба. Треба в яму лізти. Чи бараболю нести, чи як вони тепер, картошка кажуть, най буде бараболь.

⎯ Так?

Ф.Г.: Несли. О. Всьо це він уніс. Тоді ввечері ще вносит на рядно цеї соломи та й кидає тако на серед хати: «Нате, товчіться вже!» Як цигани! О. Та й троє нас та й в тій соломі, то й (…).

(Сміються).

⎯ То можна сказати так, шо у хаті робила роботу тільки мама, а на дворі тільки тато?

Ф.Г.: Правильно шо так, а шо ж?

С.Г.: (…).

— А чи було таке шо мінялися? Шо жінка мусила виконувати чоловічу роботу, а чоловік жіночу? Коли це бувало?

Ф.Г.: Се може бути. (…) у такі сім’ї може бути, шо як чоловік якийсь слабосільний, а вона дужча, то може робити таку. А як чоловік ще у своїй силі, то шо він? І оре, і сіє, і косе. А вона вже пішла… Як тато косе, вона пішла та й треба зв’язати цево. Або сапати, то пішли разом. Жати, тоже так само жати. Пішли разом. Жати. От. Беруть коло себе (…), виїхали на поле, попас, трошки по (…), а я корову пасу ззаду. Тоді прив’язує, та й пішов сапає обидвоє з мамою.

⎯ Угу. Але можна так сказати шо тато з мамою були рівні? В сім’ї? Чи мама мала меньше…

Ф.Г.: Нє! Це так… Такого не було закону. Всі єдно чоловік мав якусь трошки… Він щитався хазяїн.

С.Г.: Хазяїн.

Ф.Г.: Хазяїн дому. Во (…).

⎯ А вона вже повинна йому підкорятися?

Ф.Г.: Ну правильно шо так, бо так. Це (…) нас двоє буде чи в армії, (…) всі ідно когось старшого (…).

⎯ Так?

Ф.Г.: В колгоспі скілька баб, та й каже тре, щоб була толкова.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Та й нашо це? Так само і тули. Як вони (…), то… Вже тепер добилися того шо всі (…).

(Сміються)

⎯ А скільки було дітям років як вони вже починали робити в колгоспі? Чи в батька на полі ви ше спочатку?

Ф.Г.: Ну скільки? Як вісім років — паси ондо ягнятка. Як тобі Таня чи ти, чи як Улянка, дев’ять років — ондо гуси в нас є. От.

⎯ Угу.

Ф.Г.: А як більше трошки — гони коровиць. Я вже вісім років, я собі пас повністю. А ще батько просить шо там: «Василь, най він з тобою пасе, я тобі ось до, ось тютюну чи табачку куплю». Та й потом…

⎯ Наймали, да? (…) хлопчика?

Ф.Г.: Наймали. Та я собі як пішов, попас два чи три дні, а потом я вже сам знаю цю путь. (Сміється).

⎯ То якщо літо хлопчик попас би комусь корову, то скільки йому за це би заплатили?

Ф.Г.: Я тоді не пас людям, та я не знаю.

С.Г.: (Сміється).

Ф.Г.: А як я пас вже тоді, (…) як нас порозгонили прийшло тридцять третій рік і прийшла зима, Різдво. От. І нас троє вже трошки більших, і батько став коло порога, і мама тримає шість місяців дитину на руках, і прийшли свої — (…) і палка в руках: «Айда вибирайся, бо ти куркуль!» — «А шо ж я в кого взяв, я ж нічого ні в кого не вкрав, нічого!» — «Вибирайсь». Вигнали. Куди нас вигнати? (…) на сніг. Викинули на сніг. О. А того тата за матню гайда в сільраду. Бо ти не виполнив… А що ж він виполне як вся земля в колгоспі? Шо він мав, чим він мав шо виполняти? О. То мені тоже обідно, як я був в шість, в дванадцять років чи в одинадцять на снігу. Ви мене не бачили. Батька в тюрму, приходит мені дев’ятнадцять років, ще двадцятий — гайда в армію. Я попадаю в ту армію шо значить то суждьоний, в того батько суждьоний — чо це я туди (…) ? Шо я провинився як я нічого не знаю? От. Айда (…). Шо кажете то ми робим. От.

⎯ Шо, можна сказати шо ви вважалися ворогом народу, да?

Ф.Г.: Ну правильно шо так (…).

— (…) так, це я вже був в строй баті.

Ф.Г.: То нашо, то шо ж я…

⎯ Але прийшла вам ця повестка що зняли це з діда чи не прийшла?

Ф.Г.: Нічого я не бачив цього. Мені не треба, мені скоро (…). Я не хочу цего. Мені не треба нічого. Оно най пользуються тим шо… О. То тоді приходе, значить, война. От. Начинається. Як я враг народа, нашо ви мене берете тоді? Витрусіть мене та й всьо. Та (…) нагадали за мене тоді, як я вже доріс, шо людям худобу пас за кусочок хліба. Я не требував ні в кого нічого! Я не мав де переночувати. Блогодаря Богу шо наш ше дід був та й спас нас (…). О. Тепер ми пішли втрьох, і сестри мої чоловік пішов, погиб, і брат погиб. Я прийшов іден, інвалід второї групи. Зараз хто на мене обращає вніманіє? Як я і се виробив сорок три роки на штаті. Роботи…

(…)

Ф.Г.: На фермі, на фермі. Ідною рукою кидав. І вони кажуть: «Ти заслужений колгоспник». Прислали мені дві медалі. Я цю медаль можу вибити з пляшечки, з цейво шо цю (…). Ви мені дайте іден рік… Принесли, значить, пів кубометри там палива, центнер хліба. Доки ше старі були такі при владі, ті шо вони були на фронті. А тепер ця молодіж, ніхто на тебе вніманія не обращає. Я не можу доїхати до Шаргорода на автобусі. Я вже не годен, я вже не то шо я не хочу, я не можу! Значить як є (…) мені…

— Ну п’ять раз ранєний (…).

Ф.Г.: Три рази я ранєний чи п’ять раз мені порізали знов… Якби не пів цеї зарази то я б не жив!

С.Г.: (Сміється).

⎯ Ну трохи помагає?

Ф.Г.: Помагає. Це в мене тілько здоров’я (…).

⎯ Я хотіла вас спитати, від кого колись переймали пісні?

Ф.Г.: А іден від другого.

⎯ Так? А був такий період шо співали самі чоловіки? Може якісь революційні чи воєнні пісні?

Ф.Г.: Цего я не помню.

⎯ Не знаєте, да?

Ф.Г.: Нє.

С.Г.: Як збиралися може?

Ф.Г.: Я не помню.

⎯ Тільки разом з жінками співали?

Ф.Г.: Да.

С.Г.: Да.

⎯ А як у нашому селі називалися голоси? «Перший-другий» чи «нижній-верхній»? Як?

Ф.Г.: Я не розбираюсь в цім і зараз.

(Сміються)

⎯ Не знаєте як, да?

⎯ Тоді поговоримо про церкву. Коли перший раз закрили в нашому селі церкву?

Ф.Г.: До войни.

⎯ До войни, да?

Ф.Г.: (…)

С.Г.: Да, да, да.

Ф.Г.: (…) за архивом. От. (…) тридцять восьмім або тридцять дев’ятім. (…), бо я перевозив і то тягнули туди на бік. (…) все це. Значить, до войни. Ну не…

⎯ А тако як тільки почалася ця радянська влада, то тоді не закривали церкву?

Ф.Г.: Я не помню.

⎯ Тако в двадцяті роки? Чи це ви це не знаєте? Може ви чули від свого тата?

Ф.Г.: Нє-нє, тоді ше не закривали.

С.Г.: (…) тоді не закривали.

⎯ Це перший раз до войни закрили?

Ф.Г.: Да.

С.Г.: Да, да, да.

⎯ І це тоже…

— … в тридцятих.

⎯ І це тоже були свої люди? Це ж нікого чужого…

Ф.Г.: Не було нікого! Спеціалісти свої, о.

⎯ Це були комуністи такі, комсомольці, так?

Ф.Г.: (…) були, шо він хотів служити при владі, я тако скажу, дитино.

⎯ Так-так.

Ф.Г.: І такий він заставляв, шо ти ниньки загадав мені (…), я мусив іти на роботу. Та й він мусів, цей чоловік, іти, бо ввечері записали п’ять трудоднів і дали дощечку (…). «На, розривай». Та він мусів рвати. От. Всьо.

⎯ Як ви думаєте, шо це так його заставляли чи так по совісті він робив?

Ф.Г.: Я не можу сказати. От. Но, но значить… Та людина не мала права відказатись. Бо ми всі жили так, той кажуть «під гньотом». Як він не послухав голови колгоспу значить то він завтра не буде тут …

— Можна вмішатися на минутку?

⎯ Да, да.

— От, дивися. А от садківцям (…) вже тепер, вже в шійсятих роках, вже тако прийшли, хтіли ж розвалити, привезли воєнних якихось. Виїхав якийсь капітан. Шо, приїхали тягачами, ці воєнні танки, всьо. І шо, люди, бабки прийшли стали, а він каже: «Шо тут…» (…) значить, чоловік настільки вже (…).

С.Г.: Має совість.

⎯ Совісний…

— Да, а то було просто врем’я було таке, шо так було шо…

Ф.Г.: Бо він хотів жити при владі! Шо він був допущенний до цего.

— Ну так получається, шо тут говорити, це…

⎯ Нє, але знаєте, різні ж люди. От, наприклад, якби вам тако сказали: «Біжи знімай хрест!» Ви ж би таки не пішли, так? Значить такі…

— Я зробив цей хрест! От, бачите, вже зараз на цій церкві, шо зараз. Це я зробив. Я.

Ф.Г.: Два!

— Ну, от бачите. Це моя робота.

Ф.Г.: Але скидати я не…

— А скидати я не буду. Якщо хто хоче — хай лізе, хай скидає.

⎯ Да? (Сміється)

Ф.Г.: (…).

— Я безплатно робив, я не платив, мені ніхто за це не платив.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Чекай дитино, це…

⎯ Чуєте…

Ф.Г.: (…).

⎯  А як ви згадуєте, колись часто приходили до вас родичі? Батькові брати чи сестри?

Ф.Г.: Коли празники були. Рождіство…

⎯ По яких празниках збиралися?

Ф.Г.: Вечерю приносили. От.

⎯ Розкажіть як приносили вечерю. Як ви ше були маленьким хлопчиком, шо тоді давали?

Ф.Г.: Ну, прянічки дають нам. Принесли там хто, чи (…) принесли до діда, чи до нас хтось приводив. Дають прянічки.

⎯ А до кого саме перед ішли, до діда чи до хресного батька?

Ф.Г.: Я запомнив, шо в мене батьки були та й йшли до батька. До діда, (…) за річку туди.

⎯ Так?

Ф.Г.: Бо то батько, та й вже йдуть туди, ти й… А ми йдем маленькі та й… Та й так той дід так лагодився, як ми зараз для своїх дітей, так само і він…

⎯ Да…

Ф.Г.: А нам тоже так саме і якісь цукерочок, якісь горішків.

С.Г.: Гроші…

Ф.Г.: О. А то гроші були гроші.

С.Г.: (…) копійок.

Ф.Г.: Це сороковес щитався, двадцять копійок, то він був дуже дорогий.

⎯ Що за нього можна було тоді купити?

Ф.Г.: Я знаю шо? (…) як було сороковес пів пуда муки якої-небудь, то значить це він був в ціні. Це хліб.

— Кілограм?

С.Г.: Да.

Ф.Г.: Це хліб. А то, значить, пів пуда то можна прожити у якесь время. Не то шо зараз я плачу дві тищі з половиною за буханку хліба та й не маю що повечеряти з бабою…

⎯ Да. Такий страшний хліб?

Ф.Г.: А шо, нє? І на наших ланах, на наших полях родить.

(…)

— (…).

Ф.Г.: Ми здаєм по шійсят (…) з гектара.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Шо ми? От…

— Де він подівся?

Ф.Г.: Де він подівся? От. А капітал по заграницю…

С.Г.: (…) знаєш де, то й мовчи.

Ф.Г.: Шо мовчи? Та де ж він подівся?

С.Г.: (Сміється).

Ф.Г.: Шо?

⎯ Чуєте, я хотіла вас ще спитати, а що несли от до діда, несуть діти вечерю, шо несли? Колач?

С.Г.: Два колача.

Ф.Г.: Два колачики несуть.

⎯ Так?

— Дід міняв. (…) носив там.

Ф.Г.: Та я… Ми приносим, та й він нам обміняв, своїх дає…

⎯ Обмінялися колачом?

Ф.Г.: (…) яблучко чи шо, ну то таке було, дитино, я ж до цих пор… Я вже не знаю навіть шо я вчора… Я вчора був на обіді то добре…

(Сміються)

⎯ Чуєте, а…

Ф.Г.: А тепер того діда (…). просят, як я вже не годен з постілі вийти.

⎯ Ага. Чуєте, ще хотіла вас спитати, як ви ше були парубком…

Ф.Г.: Ого.

⎯ То які ви пісні співали?

С.Г.: Він тоді…

Ф.Г.: Я тоді був парубком як я штанів не мав на собі.

(Сміються)

Ф.Г.: Парубком був.

⎯ Чуєте, а як вже може женилися і були в другому селі…

Ф.Г.: Бо то…

⎯ В другому селі на празник…

Ф.Г.: Я дуже оженився, бо в мене ше й клепок не було!

С.Г.: (Сміється).

⎯ Молодим дуже, да?

Ф.Г.: Да!

С.Г.: (Сміється).

⎯ Скільки вам було років?

Ф.Г.: (…).

(Сміються).

Ф.Г.: Пустили в отпуск та й оженився!

⎯ З фронту?

Ф.Г.: Да.

С.Г.: (Сміється).

Ф.Г.: Не найшов би був такої (…).

(Сміються)

⎯ Але вже дивіться, прожили п’ятдесят три роки і в злагоді?

Ф.Г.: Та я мушу, бо я вже шо…

С.Г.: (…).

Ф.Г.: Не дасть супу не зварит, а не годен сам. Бо я таких (…) вареників наварив, я сам навіть не годен…

⎯ Цеї роботи ви не знаєте?

Ф.Г.: Я готового… Якби годен з’їсти, а я вже не годен.

⎯ Ага…

Ф.Г.: Буду багато їсти, (…) нагодувати.

⎯ Чуєте, в мене ще таке питання, як в других селах співали? Чи ці пісні були такі як у вашому селі, чи там були…

Ф.Г.: Одіна… Нє-нє. Скрізь, дитино, як мода зараз, і так саме і бесіда отлічається. Село від села.

⎯ Угу.

Ф.Г.: О, і так саме мода отлі…

⎯ Нє, але знаєте про такі похожі пісні? Може…

С.Г.: Да…

⎯ Може по іншому виводили коліна чи інша манєра була виконання?

— Трошки (…) в нашій місцевості…

Ф.Г.: Почті (…).

(…)

⎯ А чи були у нашому селі веснянки, русальні, купальські свята? Чи була на них заборона?

Ф.Г.: А це купальські свята були на Івана Купайла.

⎯ Так?

Ф.Г.: Двадцять четвертого іюня, перед Петром. Бо двадцять дев’ятого іюня по старих числах це Петра і Павла, вони щитаються празник. А то двадцять четвертого.

⎯ Угу.

Ф.Г.: Іюня. Це все збігалися на річці, купалися, й дівчата там…

⎯ Співали пісні?

Ф.Г.: Да, співають пісні, кругом него купаються… Вінки плетуть з вишень (…). От.

⎯ Ага.

Ф.Г.: А то все таке було.

⎯ Чи на ці свята були старші люди, чи тільки сама молодь?

Ф.Г.: Тоді молодіж вся. От. Може де старші й отмічали, а то молодіж збігалася. На річці це…

⎯ Угу. А чи було таке весняне водіння козла, співали «Та й вскочив козел у город»?

Ф.Г.: Цего я не знаю нічого.

⎯ Не знаєте? Не співали в нас? А як ви пам’ятаєте, чи така влада, може там в клубі ці, чи може комуністи, забороняли ці пісні, чи не було такого? Щоб (…).

Ф.Г.: Цього я не помню.

⎯ Не знаєте?

Ф.Г.: Нє.

⎯ Знаєте, ще хотіла спитати, чи ви бачили в свому житті старців?

— Старців? О…

Ф.Г.: Були.

⎯ Да?

Ф.Г.: Були.

⎯ А коли їх було саме більше?

Ф.Г.: А тоді… Ну я знаю? Були такі роки, шо голодні були, недостатки, та й мусіли ходити.

⎯ З нашого села були люди? Старці?

Ф.Г.: Я не помню з нашого села.

С.Г.: Ішли у тую…

Ф.Г.: Хоменки…

⎯ А з яких сіл було саме більше?

Ф.Г.: От з Хоменок, дальше якісь приходили.

С.Г.: Ваня, Ваня (…) та й не прийшов.

— Чекай, це (…).

⎯ Пішов просити?

С.Г.: Пішов (…).

(…)

Ф.Г.: (…) році. Коновальчук.

— (…) році.

⎯ Голодав і не вернувся?

Ф.Г.: Да.

⎯ Чуєте, а чи ви бачили таких старців шо вони були темні? Може вони на чомусь грали, може шось співали?

Ф.Г.: (…) теперо після войни чоловік молодий, но він набожні пісні співав дуже гарно, і така сама (…) женщина водила його. То їм кидали люди. Його ніхто не обминув. Щоб пройшов мімо.

⎯ Да. А на чому він грав?

Ф.Г.: А на гармошках, така хороша вона була гармошка. Він сидить, а вона стоїть і так в шапку хто шо мав? то кидав.

⎯ Це в Джурині було?

Ф.Г.: В Джурині.

⎯ На ярмарку?

Ф.Г.: Да, але (…), знаєш, відки, я не знаю відки він.

⎯ Ну да. А тако в села такі люди не ходили, шо грали на чомусь, нє?

Ф.Г.: Нє, я не…

⎯ І коло церкви вони не просили? Угу. Ви не знаєте, не було таких, не бачили таких старців, щоб грали на кобзі чи на лірі?

С.Г.: Ні.

Ф.Г.: Таких не було.

⎯ Не було?

Ф.Г.: Я не бачив.

⎯ А як люди в селі так до них відносилися? Чи їх жалували…

Ф.Г.: (…) по совісті, хто яку совість має. Шо я (…).

⎯ Чи це вважалося гріхом — обідити такого чоловіка?

Ф.Г.: Ну як би сказати… Се маєш совість — то дай же йому на день пропитанія, шоб воно мало.

⎯ Угу.

⎯ Я вас хотіла ще спитати про червоні весілля. Чи ви пам’ятаєте, це після двадцятих років така була мода на них?

⎯ Червоні весілля.

С.Г.: Та й це я знаю (…).

⎯ Чи ви були ше малі, не пам’ятаєте нічого?

С.Г.: Ну да, я була ше за дружку, я знаю кілько мені було років? (…) вже розібрали (…).

⎯ Ага.

С.Г.: І прийшли коло стола розписуваться, коло клубу. (…) вже знаю що (…) стала розписуваться, а якийсь музика йшов, ззаду взяв стілець. Вона розписалася та й (…) пішла, щоб (…).

⎯ Ага. А чим це весілля відрізнялося від другого? Що вони не мали шлюбу?

С.Г.: Шлюбу не брали.

Ф.Г.: (…) ще давали їм.

⎯ То як люди на це казали?

С.Г.: Як вони казали…

⎯ Ну ви ж казали тільки-шо.

С.Г.: Шо на сміттю?

⎯ На сміттю це було?

С.Г.: Да. На сміттю було весілля.

⎯ Чуєте, а скільки…

⎯ (…).

⎯ А це коли вже було? Це пізніше, так?

С.Г.: Та не знаю…

⎯ (…).

⎯ Коли це було? В які це роки вже було?

⎯ (…).

⎯ Це був голова колгоспу чи хто?

⎯ (…).

⎯ Вже нема тих людей, да?

⎯ (…).

⎯ Чуєте, я вас ще хотіла спитати, як сватали дівку, то як це називалось? Слово чи договір? Чи…

С.Г.: Слово, слово в нас казали.

⎯ Слово? Угу.

Ф.Г.: Тут таке, дитино, було… Тако я тобі зараз розкажу про це, про цю свадьбу. Як твій тато мав повну хату вас та й прийшов відтиво через (…) якийсь Гаврило чи Данило Кривосракий і сімсят років має, гайда би випхнути її. Він не щитався як ти будеш жити, дитино, або чи тобі горе буде, а чи бідно буде…

⎯ Тільки би з хати?

Ф.Г.: Аби з хати, шоби менше колічество було. О.

⎯ Угу. Чуєте…

Ф.Г.: А тепер поїхав на базар (…). Кирило, а відти (…) ще якийсь Апатій. «Добрий день» ⎯ «Доброго здоров’я». Випили сороковку. Що та сороковка означала? (…) вони вже сватами поробилися.

⎯ Шо дівка ще не бачила (…).

Ф.Г.: У нього… Та дівка не знає чи то дурний вдома є, чи ця вона якась тоже… Безклепка. Вже поробились… і це так закон такий був. То тоже не правильно було.

⎯ Батько заставляв, да, її?

Ф.Г.: Заставляли. То примушеность була.

⎯ А парубків? А парубків не заставляли?

Ф.Г.: Він аби мав клепку, то він сам би собі вибрав для себе.

⎯ Чуєте, але це якщо чужі були. А як ви були в свому селі то як, як ви сватали тітку Софію? Ви самі чи батько помагав трохи?

Ф.Г.: Це моє діло.

(Сміються)

⎯ Ні, та це ж нічого такого поганого. Я хочу спитати…

Ф.Г.: Я вам сказав…

⎯ Нє, я хочу спитати як сватання це було, то з ким мав йти молодий?

Ф.Г.: Ну як це… Пішов взяв якогось дядька свого чи товариша. Пішли та й взяв горілки, випили, а там…

⎯ Але я хотіла спитати чи перед тим вони мали якусь розмову? Чи могли не питати дівки, а просто заслати…

Ф.Г.: Та як же так іти… Навпомацки. (…) треба спитати.

⎯ Треба трохи перевірити?

Ф.Г.: Ну аякже!

(Сміються)

— В розведку перед…

Ф.Г.: В розведку треба (…). Придурок прийшов (…) та й шо, хтось (…) бачив в хаті?

⎯ Ага…

— (…).

⎯ Я за це хотіла (…). А як називалося шо дівчині мали… Це тітка Софія може сказати. Шо дівчині готовили до заміжжя? Як це називалося? Посаг у нас казали, чи перепій, чи придане?

С.Г.: Посаг і придане, то це щиталося (…) дівчину.

⎯ Ага.

С.Г.: Да…

⎯ Шо мала мати готувати дівці?

С.Г.: Шо? Подушки, рядна. Цево такий посаг, а шо ж.

⎯ І брала уже…

— Рушники.

С.Г.: Нє…

⎯ На нове господарство вона його брала?

С.Г.: Да, як уже віддавалася, як ішла вже з молодим, то й (…) нес. Да, да.

⎯ Тепер я хотіла ше…

Ф.Г.: (…) вже батьки благословлять її (…).

⎯ Я хотіла ще спитати, це може ви вже (…) більше знати. Як було весілля, коли починалося весілля, таке давнє?

Ф.Г.: Ооооо… В суботу вечором.

С.Г.: В п’ятницю, перед вінок шили.

⎯ Так?

С.Г.: О. А тоді, а тоді вже в суботу…

⎯ Розкажіть про цей вінок.

С.Г.: Та як? Та ішла молода з дружками та й просила дівчат.

⎯ Угу.

С.Г.: Та й приходили дівчата, а тоді сідали за стіл та й плели вінок, та й співали. Пісні. А?

— Приходив молодий.

С.Г.: А потом приходив молодий з дружбами.

— Я вже ходив це, грав.

С.Г.: А шо ж? Та й дівки вже ушили вінок та й співають до молодого шоби давав горілки.

⎯ Ага.

С.Г.: (…) дівки.

⎯ А можете згадати цю пісню?

С.Г.: (…) співати?

⎯ Нє, то приговоріть. Якшо…

— (Співає) (…) всі дівки.

⎯ Так співали?

С.Г.: (Співає) …віночок ушили, ще горілки не пили…

⎯ Тоді молодий давав горілки? Це він мав з дому принести?

⎯ А шо ж? Да, з собою, да.

С.Г.: Да, а шо ж?

(…)

⎯ Це недавно було. Це недавно (…).

(…)

⎯ Співали то й шо «Черчику чорнесенький».

С.Г.: Да.

Ф.Г.: А шо ж…

⎯ Чуєте, а жінки в цей самий час, коли дівчата плели вінок, жінки робили коровай?

— Да, да. Це (…).

С.Г.: Да.

Ф.Г.: Це п’ятниця була.

⎯ А потому, а в суботу як було?

— А в суботу вже шо?

С.Г.: А суботу шо вже…

Ф.Г.: Вся родина сходилася.

С.Г.: Нє… Вперед…

— (…) хоче знати як.

С.Г.: Сідала молода з дружками та й молоду розплітали, дружба розв’язував коси її (…).

⎯ Молодий чи (…)?

С.Г.: Нє-нє, дружба.

⎯ Молодого, так?

С.Г.: Нє-нє-нє! Молодої.

⎯ Молодої. Її, її.

Ф.Г.: В неї свої.

⎯ Свої дружби.

С.Г.: Да. Розв’язує її кісник, тоді розплетуть молоду. Та й вбирає, мама…

⎯ Вона з розпущеними косами ходила просити, так?

С.Г.: Да. З розпущеними косами, да…

Ф.Г.: І тоді співають, шо це, «Благослови Боже».

С.Г.: То тоді співають перший раз, другий раз. Три рази проспівають.

⎯ А проговоріть цю пісню. Ви не хочете співати.

Ф.Г.: та С.Г.: (Співають разом).

С.Г.: Три рази.

⎯ Така пісня?

Ф.Г.: (…) сто грам би дав.

⎯ Так? Чуєте, а потому вже в суботу саме весілля?

С.Г.: (…).

⎯ А в понеділок?

С.Г.: То це як коли, як хто робе.

— Хто як міг, це в залежності від сили.

С.Г.: Да, да.

⎯ Про таке багатше весілля вас питаюсь. Скільки воно йшло днів?

— П’ять днів по пишно йшло.

Ф.Г.: П’ять це (…).

— П’ятниця…

⎯ Як потому називалися ці дні?

— Субота, неділя, вівторок, понеділок і вівторок. Та щитай…

⎯ Як називалися ці дні? В понеділок це шо казали, куди йдуть люди?

С.Г.: (…) проводжали молоду.

— Це випровожали молоду. До батьків.

⎯ А в вівторок?

— А у вівторок зношини.

⎯ То це вже у молодого? Це робилось?

— Нє-нє, і там і там. Ця родина там сходилася і там родина сходилося. Каждий з собой брав фляшечку і приходив ввечері. Не так як зараз збігаються, каже «на борщ». А то каждий мав свою і каждий приходив… Дійсно були зносини.

Ф.Г.: Честь. Значить віддати честь.

— Віддати честь. Хазяїнові.

⎯ Так називалося?

Ф.Г.: Да. 

— Зносини.

⎯ Тепер вже нема цього, не зносять горілки, нє?

— Ну просто…

(…)

С.Г.: Ідуть на хазяйське.

— Ідуть на борщ, але всьо равно на людське, вже свого не несуть.

⎯ Ага.

Ф.Г.: А є такі, шо він… Відколи він то ходить ідно на людське (Сміється).

(…)

⎯ А шо цій кухарці давали з весілля?

— Якби була…

С.Г.: Давали хліб. А на хліб вже хто шо мав.

Ф.Г.: Гроші.

⎯ Гроші? А по скільки платили кухарці колись?

Ф.Г.: Най буде п’ять рублів чи десять рублів.

С.Г.: (…) по десять рублів платили.

Ф.Г.: Гроші.

С.Г.: (…) а шо ж, да. А шо ж?

⎯ Чуєте, а ще я хотіла спитати, чи були такі випадки шо між собою могли подружитися родичі? Чи не можна було цього робити?

С.Г.: Не можна, (…).

⎯ Казали що це кому помішає?

С.Г.: Молодим.

Ф.Г.: В сім’ї.

⎯ В сім’ї буде не добре?

Ф.Г.: В сім’ї не добре.

С.Г.: (…) кажуть шо діти не хороші вродяться.

⎯ Це казали шо ніби гріх, да?

Ф.Г.: Да.

С.Г.: Гріх, да.

Ф.Г.: Закону такого не було шоби (…) свої родні родичі брались та й всьо.

⎯ А ше я хотіла про розлучення. Як ви ше були зовсім маленьким, бо тепер то можна, а коли ви були зовсім маленькими, чи можна було розходитися чоловікові і жінці?

С.Г.: Не можна.

⎯ І не було в нашому селі такого шо розходилися?

С.Г.: О. Чо не було, як я сама розійшлась?

(Сміються)

⎯ Це вже друга сім’я?

С.Г.: Ну а шо ж?

⎯ А перші хто… Я не знала.

С.Г.: Він вже вмер.

⎯ Нема його, да?

С.Г.: Нема.

⎯ А чого ви розійшлись? Він був недобрий?

С.Г.: Я так його розібрала за два дні…

(Сміється)

⎯ Два дні пожили?

(Сміється)

Ф.Г.: (…) фамілію (…) міняла.

С.Г.: Да.

⎯ Але ви по його фамілія писалися?

С.Г.: А шо ж?

⎯ Угу. А потому по суду розходилися, да?

С.Г.: Нє.

⎯ Нє?

С.Г.: Нє.

⎯ Так… Але як же фамілію поміняли?

С.Г.: Розвелася та й поміняла.

⎯ Нє, так то ж у сільраді чи як?

С.Г.: А шо ж?

⎯ А які це були роки?

Ф.Г.: Такі роки були… Тридцять третій.

С.Г.: Тридцять восьмий наверно.

Ф.Г.: Тридцять восьмий роки.

⎯ То це вже можна було, так легше…

С.Г.: Ну а шо, ну а шо ж, да, да, да…

⎯ А ви були парубком, да?

Ф.Г.: Да.

— Як хтось (…) списували, то можна і розвестись.

⎯ Я ще про це хотіла спитати, шо мала право тоді дівчина другий раз виходити заміж?

С.Г.: Ну а шо ж, не мала?

⎯ Мала право? А як вже таке вийшло, шо вона розійшлася з чоловіком, то вона де мала жити, у своїх батьків?

С.Г.: А де ж?

 

⎯ Хотіла я вас ще запитати про образи. Скільки колись образів було в хаті і хто був намальований на них?

Ф.Г.: (…) дитино, кругом є такі хазяї шо вони могли змогу тримати кругом. Значе, хто був: первим (…) був Спаситель, Матір Божа, Ніколай Святий. Потому Рождество Хрестове, от.

С.Г.: Трьох святих…

Ф.Г.: Трьох святих. Великомучениця Варвара. От.

С.Г.: І ций, Григорій Побідоносець.

Ф.Г.: Да. На коні такий був хороший.

С.Г.: Троїця Свята.

Ф.Г.: Троїця Свята.

— Святий Пантілімон.

Ф.Г.: Пантілімон.

С.Г.: Пантілімон, да.

⎯ А якщо було образів багато в хаті, чи молилися може до одного якогось? І називали що це ніби заступник?

Ф.Г.: Це положено молиться на схід сонця, (…).

⎯ Нє, це я питаю за образ.

С.Г.: За образ…

⎯ Може в когось, ну, багато було образів в хаті, але молилися тільки до Матері Божої чи не було в вас такого?

С.Г.: Та чо, як молять в хаті та й…

⎯ До всіх?

Ф.Г.: До всіх, до всіх. Та як (…) до всіх. Ми не розщитуєм хто старший, а хто… Всі (…).

⎯ А було таке, що в церкві… В церкві тоже так само, да? Не мали своїх ніби таких богів, що тільки коло них молилися і просили за щось?

С.Г.: Нє, нє (…).

⎯ І ви, ви знаєте про це чи не знаєте, кому треба молитися, щоб збулося задумане?

Ф.Г.: Ого… Це Матір Божа всьо.

⎯ Так?

Ф.Г.: До неї звертається всі, які ні є. «Матір Божа, помилуй нас, — каже, — грішних і прости нам».

⎯ А шоб дитина почала скоріше ходити? Не знаєте?

С.Г.: Цього не знаю.

⎯ Щоб благополучно закінчилися роди кому моляться?

Ф.Г.: О, дитино, там в нас є в книжечці написано що всім треба молиться, але якби я знав (…).

⎯ Ага.

Ф.Г.: Я не можу помніти.

⎯ Ну тут в мене багато є. Щоб прогнати духів…

Ф.Г.: Оооо…

⎯ Щоб прозріти від сліпоти.

Ф.Г.: Да, да.

⎯ Щоб позбутися ліхорадки. А це ви можете згадати, щоб був дощ? Кому молилися?

С.Г.: Святій Мокрині.

Ф.Г.: Мокрій Мокрині. Святим цим… Це вони мученики, я не знаю. Господи, Мокрі Мокрина, от.

⎯ А може ви знаєте що ще робили, щоб ішов дощ?

Ф.Г.: Святили криниці.

С.Г.: Воду в криниці святили. (…) наймали та й читали ці…

⎯ Як ви так пам’ятаєте, помагало це? Після того йшов дощ?

С.Г.: Помагало.

Ф.Г.: Помагало.

⎯ Що ще робили люди тоді?

С.Г.: Як робили?

⎯ Щоб ішов дощ.

С.Г.: Щоб ішов дощ?

⎯ Угу.

С.Г.: Наймали (…) коло кирниців.

— Святили. Хресних хід (…) йшов.

С.Г.: Да. Ходили з хрестом і (…) ходили, а (…) той кирнички (…).

⎯ Помагало після того?

С.Г.: Помагало, да.

Ф.Г.: (…) на деякий день відти-відти хмарка, збереться й до дощу, вже (…), о, вже каже: «О, дивись». Бо другі та не вірили, бо каже: «Це вони тоді йдуть, коли вже бачать що це має бути дощ». «То вони, — каже, — тоді йдуть». (…).

⎯ Угу, угу. А ви таки думаєте, що помагало це?

⎯ Да.

⎯ А ще ви мені казали, що складали?

⎯ Ну то це як вже йде дощ, хмара…

Ф.Г.: Як град іде.

С.Г.: Хмара дуже страшна.

⎯ Страшна така що має бути якась…

⎯ Побити?

⎯ Щось побити…

С.Г.: Град, град як іде то…

⎯ Да, то тоді виносили.

С.Г.: Кидають лопату, ту шо хліб саджається, і кучугурки…

⎯ (…) гортають.

С.Г.: Перед порогом на перехресті.

Ф.Г.: А бабки були старенькі, та й бере Матір Божу та й кругом обходить і «Отче наш» говоре. Якусь молитву, я не знаю. Ну якусь…

С.Г.: Так робили.

⎯ Припинялася ця буря?

⎯ Ще я хотіла вас спитати, що робили з образами коли вони ставали вже старими?

С.Г.: Я шо, (…).

⎯ Ну може ваша бабка…

С.Г.: (…) старі, то я тримаю (…).

Ф.Г.: Обтерла взяв, старі вже…

⎯ А як вже може там чи розсипалися, то шо це…

Ф.Г.: На воду виносили, дитино.

⎯ Так було, да?

Ф.Г.: Так було. Шоби не спалювати…

С.Г.: (…) Маруся купалася та й піймила два. Видко хтось погорів, бо (…) образи. Матір Божу і Спаситель. А та мама взяла собі Матір Божу, а мені дали Спасителя. (…) обгорілі вже були, то згоріла хата…

Ф.Г.: З пожару десь якогось.

С.Г.: Та й винесла котресь на воду, та й воно собі водою плило, а так склалося та й піймили.

⎯ Угу.

С.Г.: (…).

Ф.Г.: Але ніхто тако шо не спалював, (…) на воду та й най собі пливе. Десь воно собі або так загниє чи шо, але вже на воді.

⎯ Ніде його так не дівали?

Ф.Г.: Ніхто нічо (…).

⎯ Угу.

⎯ Чи ви знаєте скіки (…).

С.Г.: Коли, давно чи тепер?

⎯ А давно, скільки треба…