Кушпет Володимир Григорович, 1948 р.н.

ГРАЄ, СПІВАЄ.

Їсти розхотілось з переляку!

— А що буде наступним?

ГРАЄ.

[00:32:12.00]

ГРАЄ, СПІВАЄ.

[00:33:09.00]

Ой, мій милий заболів, киселечку захотів,
Зранку ранесенько киселечку захотів.
Гей! а я то молода, не лінивая була,
От і пішла по селу добувати киселю.
Сиди, милий, не вмирай, киселечку дожидай,
Не вмирай, не вмирай, ти на його дожидай,
Дожидай, дожидай, радість ти моя!
Не добула киселю, а добула вівса,
Ой, і ссох той овес, руський місяць увесь.
Учинила той кисіль на 16 неділь,
Уже кисіль кисне, з милого дуркисне!
Уже кисіль і скипів, а мій милий одурів.

[00:35:06.00]

— Ви створили реконструкцію з транскрипцій Лисенка. І, як я розумію, ці акорди, котрі ви граєте, ви додали більшість тих акордів? Так чи ні?

— Значить, основний спосіб дуже простий. Тобто, зразок, який тільки шо ми записали, танець Заковалець, ото є зразок Заковалець, оцей танець.

ГРАЄ.

Мелодія і басок, оце основний народний спосіб гри. Тобто, як зафіксований Лисенко од Вересая. А акордів там практично буває там, ну, акорд з трьох звуків якийсь зустрічається, але практично акордів в нашому розумінні, чи в гітарному розумінні, як я їх брав, в нього немає. Була така естетика музикування, естетика сприймання, відчуття якогось. І так, в такій манері він грав. Він навіть не знав, шо є гармонія. Тобто, була ладова основа, якась ладова основа.

Глибоке і змістовне інтерв’ю.

Так от продовжуючи тут на тому, що ми зупинились відносно, важко це сказати, аутентичний спосіб гри, ну більш традиційний, тобто, шо чути ми не могли Вересая практично, і могли тільки проаналізувати у записи Лисенка. Маючи інструмент, який зроблений, до речі, паном Будником, хазяїном цієї хати, де ми знаходимось. То ще перша кобза.

Так ось трошки тоді ше раз повернемось. Те, щоб зрозуміти кобзу, по-перше, всі помилки були від того, що до того часу, до першого, поки ми почали на ній грати, всі вивчали її практично теоретично. В записи глянули, проаналізували теоретично, і ніхто не брався практично до виконання цієї гри. І тут зявилось дуже багато помилок. Я проаналізував фактично всіх дослідників, навіть Лисенко звертав на це увагу. У Лисенко була інша задача. В нього були завдання такі стояли — проаналізувати саму суть української пісні, і він ставив на це завдання, а не розвивати порівняння якихось інструментів, там кобзу з бандурою.

І отут получилось, значить, такі деякі явища. Значить, всі книжки ці були надруковані, вони не були десь там в підпіллі знаходились, вони в консерваторії були в другій редакції Гордійчука вона є. Я її сам читав, будучи студентом консерваторії. Але теж якось не звернув уваги на ці питання. І от з’являються дуже цікаві речі, що інструмент, який відмінний по всім компонентам, тобто, в конструкції побудови, способу гри та строю. По всім цим трьом компонентам він відмінний від тої бандури, я маю на увазі народної бандури, я не хочу навіть про ту академічну говорити, бо то зовсім вже новий, значить, інструмент, а від цього інструмента відмінний. По-перше, там грається, якщо там грається тільки акордами, тільки сталим звуком, не відпускаючи струни, граєм практично весь репертуар. Практично всей репертуар! Я навіть знайшов тільки одну дудочку, де можна зіграти на приструнках. Це приклад я маю на увазі.

Це говорить, що спосіб гри зовсім інший. Деякі науковці говорили, шо це примітивний інструмент, шо мало приспівки, шо це примітивна бандура. Ну, як ми бачимо, це зовсім не бандура, тому що спосіб гри, стрій і конструкція зовсім інші. То можна говорити, що це останній з варіантів, зафіксований і не зафіксований на сьогоднішній день поки що. Інструмент зовсім інший. Тобто, саме кобзи! Тому що це вид люто подібного інструменту, оскільки грає, прижимаючи струни на грифі.

Є якийсь варіант приструнки, всього 6 приструнків. І використовується він за Лисенком, тобто, за Вересаєм. Ну, і навіть важко уявити собі, яким чином. Тому інколи можна зіграти проаналізуючи, тільки він сказав, що він грав теж на приструнках. Але воно так цього не подано, де там можна грати. Но зустрічається, можна взяти перший приструнок. Інколи зустрічається другий ше можна взяти. Но його можна взяти й на грифі, розумієте. Тому тут дуже велика проблема з’явилась навіть не з грою на грифі, а з грою на приструнках. Саме бандурним способом, я маю на увазі.

А спосіб гри, як демонстрував, дуже простий — басок і мелодія. В тому ладі певному якомусь.

ГРАЄ.

— Ну, це народний поділ саме, як поданий за Лисенко.

— Чи можете розказати, будь ласка, як ви починали грати на кобзі?

— На цій кобзі, мається на увазі?

— Взагалі.

— Відносно цієї кобзи, значить, то зробив, я ж розказував же, Микола Петрович Будник, тобто, хазяїн нашої гостинної. Взявши інструмент, взявши той документ Лисенка, просто почав аналізувати, як можна заграти. там дуже просто практично для професіонала.

— А ви граєте і на інших інструментах також?

— Так! я закінчив консерваторію, як бандурист академічний. Грав на тій бандурі з механікою. Ну, потім трошки поміняв спеціалізацію, зайнявся іншою справою, режисурою зайнявся. І разочарування прийшло до тої бандури. от якби не Микола Петрович, маю на увазі Будника, то може навряд чи я повернувся б до цієї справи. Тому шо практично я відійшов від бандури, повністю практично, на всі 100%. Тому шо я не грав, і навіть продав інструмент. Від тої бандури. Потім, коли оце з Будником, мене просто зацікавив інструмент, і його вивчати. І особливо, коли я вперше сів на кухні і заграв.

ГРАЄ.

В такому повільному темпі, я зрозумів, що це зовсім інший інструмент. З’явилась зацікавленість цією справою і почав вивчати. Після того був торбан, такий тоже дуже своєрідний, дуже неповторний інструмент, але ж із зовсім іншою вже естетикою виконання, структурою іншою трошки. То більш такий цивілізований, можна сказати, інструмент, спеціалізований до якогось класу, середовища. І так на лірі трошки граю. Гудок є в мене, на гудку граю, теж зацікавився. Зробив гудок, до речі, учень Миколи Петровича, Перехожук Сергій.

— А ви почали говорити трошки раніше шось про естетику, як естетика змінюється протягом часу?

— Оце дуже важливе явище, тому що от в чому проблема. До мене вже брались за ці інструменти і грали зі мною на протязі цих 10 років багато людей, і навіть таких виконавців, як Едуард Драч там, і багато таких гітаристів прекрасних, хоч і не бандуристів, а дуже розвинутих, грамотних. І все відставлялись ці інструменти і залишалась одна гітара. Тому що сприйняття в них і виховання європейське. Естетичне виховання цього часу. Значить, і сприйняття тоже. Вони не сприймають естетику виконання того. Коли вони начинали грати на цьому інструменті, він не може зіграти якийсь там супер нон плюс 9, мінус там шось. І його це починає турбувать. того шо він якось не може висловити наче свої думки.

Бо ж люди йдуть не від зрозуміння інструмента і потім створення якихось творів, вони зразу хочуть під себе, а це не можливо, шоб була своя естетика виконання.

Дві культури було завжди на Україні, це культура міста і культура села. В селі була одна культура, в місті інша. Закінчували консерваторії, вчились там в Відні десь, опери писали. А там люди сиділи, як їм передали предки, так вони і грали. І вони не розуміли, що це там підвищена 4-та ступінь, чи понижена. Їм було все одно. Вони так грали, тому шо вони так знали. І ось сприйняли саме таку музику.

Зараз її важко досить сприйняти, тому я трошки підробляю можливо в концертному варіанті своєму, я концерти маю на увазі, чому теж треба домовиться зразу, що потрібно. тому що естетика вже навіть на вулиці сьогоднішнього слухача зовсім інша. І, якщо вони сприймають вже трошки по-іншому подане, не хочеться казати, сьогоденне якесь таке формування твору цього, а трошки приукрашене. Так якось з додаванням ефектності, наприклад.

ГРАЄ.

Коли це було, я читав прекрасні статті, це вважалося, ну як, це не спосіб кобзи і бандури, це в принципі спосіб тільки досягнення мети, а не сама мета, шо от я граю на інструменті. Це спосіб духовності, і тому подібне. І от людина дійсно мала інструмент, і вона виражала свою думку, і їй не цікаво, шоб ефектність якусь набути, шоб ше якесь це зробити. Шоб там заробити дуже багато грошей. Зовсім моральний стан був. В цьому є розуміння.

Але сьогодні 70 років ми виховували серед бандуристів кого? музикантів! Не бандуристів, не кобзарів, просто музикантів. Він мусить, як кожен музикант, бути кращим. Тобто це суперництво закладене, це те, що ніколи серед кобзарів не було. А його вже вклали в основу навчання, навчального процесу. І от цей процес, я ж кажу, можливо в дітей ще в музичних школах навіть на цих бандурах, оцих здорових, треба передивитись все в цьому навчальному процесі. Чому? тому, що оці засади, на яких будується все виховання музичне, воно зовсім ніякого відношення до традицій кобзарських не має. І це дуже небезпечно. І треба, щоб дитина змалечку привикала до цієї естетики виконання. Щоб вона зрозуміла її, і щоб вона не лякалась. І потім від того можна йти далі.

А, не знаючи це, виходять дуже такі негативні речі з’являються. Тобто, з’являються якісь плакатні твори там, якісь такі агітки, чи щось таке подібне, я маю на увазі, на будь-якому інструменті. І на тих бандурах сучасних ми маємо такі приклади. І ви знаєте, то від того користі нема. То є в розумінні користі якоїсь там революційної діяльності тих червоних, тих зелених. А в розумінні фольклору, наших традицій ніякої користі немає зовсім.

І взагалі бачите думи, вам всі співали мабуть, вже не один я думи. І то дивне явище, коли говорять, шо дума там значить піднімала народ там на якусь боротьбу за знищення якихось поневолювачів, то є дурниці. Тому що вона по природі, вона така спокійна, вона монотонна, і оце навіть квантова педаліка. Я такої думки про це все.