Ковбасенко Степанида Улянівна, 1903 р. н.

— Так ви служили у попів?

С. У.: І в попів, і служила, я ж кажу, і в попів, і в помещиків служила. Це ж помещики були.

— А скільки вам років було, як ви пішли перший раз в найми?

С. У.: А 10 було.

— 10 років, да? А вас брали на який час на роботу?

С. У.: Бог його знає, у яких попаде. То у Гончаренка Юхима служила, то не давав мені даже відра води витягти зовсім. така була робота в мене (сміється).

— То він вас десь навесні брав на роботу? 

С. У.: Скот пасти брав мене.

— То це після якого празника він вас брав пасти? після Юрія? чи після Благовіщеня?

С. У.: Бог його зна! хіба я їх, я тоді мала була, то хіба я знаю, який тоді празник був? воно мені в голові? то дитині воно в голові?

— І до якого часу оце ви в панів?

С. У.: До 17 год я служила.

— А з весни до осені ви працювали, так?

С. У.: Год. Год, 5 рублів заслужила за це.

— Це за 5 рублів? А одягали вас?

С. У.: Одягали. І служила за 10 рублів год. А робила вже й кіньми, і всяк робила.

— А їсти давали вам там, де ви служили? 

С. У.: Давали їсти й пить, і гляділи. А в одного паразіта найнялась дітей глядіть, то шоб йому й там, на тім світі, вже чорти його об’їдали! Шо ж він мене заставив оріхів копать, а мені 10 років було, ой! Боже мій! Оріхи, та оці розкопувать маленькі оріхи. То жінка лягла спать, знаю, шо празник був перед Зеленими Святками, а ти, каже, розкопуй горіхи! А я пішла розкопать ті ж горіхи. А там ряд горіхів, а ряд ще по городу. А я ті оріхи й розкопую (сміється). Взяла розкопувать, так як ото більші. Розкопала одного, розкопала й не подужаю.
А тако зять сидів, значить, тітки рідної, сестру мою держав. та а тоді в панів були кагати, тако загатували, замазували, оце тільки шо дерев’яні. А потім я так сама до себе — та хіба я його, кажу, вирубаю? я його не вирубаю. та вирубую просто. А він якраз іде, я служила в його. І це хлопець служив, сирота тоже. Та й той, розкопую, а той гукає — Стьопка! Стьопка! шо ти робиш? та оріхи заставив дядько, шоб я розкопала, я не подужаю вирвать його, я до корінця розрубала. А він каже — покинь, дєточка, оті оріхи. Кажу — та то ж куски ті, шо наче. А я знаю, шо воно, оті оріхи, то це от я й копаю.
Та він мене начав, одрядив, мить не дав. А тут дощ іде, і такий дощ! А він з хлопцем, ну хлопцеві було 12 год, тоже сирота. То хіба ж він коні потягне? як воно здорові сумасшедше ті коні. А він його як ударив, та це вушко геть одірвав тако. так він і летить із його, із того хлопця. А він до мене прийшов подивився, та як дав осюди, та я й упала. Ой, Боже! а той тоді бере, той зять побачив, та побіг зараз назад хлопця поставити, не знаю. То прибіг брат мій та забрав, 5 рублів в год. то шоб йому й там на тім світі отако обіжали. І за одежу служила, бо не було прямо. За кофту, за спідницю.

— То вони вам не платили, а тільки одежу давали? 

С. У.: Да. І харчували. Оце таке. І год пороби. І кіньми робила, і під фуру їздила, тоді мені було 16 год.

— А куди ви з фурою їздили?

С. У.: Під хуру там возить зерно якесь, до млина возить, то шо. Отако. 

— Бабуся, а я в вас хочу ось що ще запитати – а ви до 17 років ото в наймах були?

С. У.: Да.

— А потім?

С. У.: А тоді прийшла додому та побігла, отам сідайте на тому. Утікла вже сама, бо не схотіла найматься, та втікла на буряки. Якраз було 17 год оце, як я пішла на ввишку.

— Уже почали ходити на заробітки, да? 

С. У.: Да.

— А потім заміж виходили?

С. У.: А тоді прийшла додому, та брат заміж оддав мене, ше 18 год не було, заміж.

— Тут у селі, да?

С. У.: Да, тут у селі. Я вєчна тут, як нещасна старцюга робить.

— І за когось сільського вас віддали?

С. У.: Нє, в Шендерівці була замужем.

— В Шендерівці. Так вас брат видавав?

С. У.: Брат оддавав.

— То він вам давав якесь придане, брат, чи ні?

С. У.: Та шо він мені дав придане! за 7 год, чи за скільки там, з 17 год, то дав мені скільки? 70 рублів на корову, а тоді була 40 рублів корова. То я корови не купляла, він сказав — в мене є дві корови, та купила січкарню конну і лошака одного.

— Це на ті гроші, що ви заробили, да? 

С. У.: Да.

— А лошак скільки коштував тоді?

С. У.: Тоді були 20 рублів, да, 20, 40 то це пара коней було.

— А корови дорожчі були за коней?

С. У.: Корови були всякі, 50 і 40, за 30 можна було купить телицю тільну там таку.

— А воли в яку ціну були?

С. У.: А я волів не купляла.

— Не купляли. А я ще в вас запитаю – а тоді, як ви ще були малі, то хто тоді найстарший у селі був? яка власть тоді була?

С. У.: Микольчина.

— Микольчина, да? А тут якийсь староста був? чи хто тут був в селі?

С. У.: Був тоді староста. Староста і ше якось, Сотський був пан.

— А сход збирали у селі?

С. У.: Сходи, збори були.

— Збори були. А на них кликали чоловіків і жінок? чи тільки чоловіків?

С. У.: Усіх кликали там, як коли де там збори. А шо, то я не знаю.

— І ще таке — а ви в колгосп пішли в скільки років? 

С. У.: Я? Ой, з первого разу!

— З першого разу. а ви самі пішли в колгосп, чи вас заставляли йти в колгосп?

С. У.: Тягли, як ото не шибеницю! Так дерли, шо не було коли даже піджака одягти!

— А хто не хотів іти?

С. У.: А хто не хотів іти, до обдирали аж до нитки. Ми вже другим разом пішли, бачите я забулась. Ми не ходили, бо обібрали здорово нас, і хліб забрали, 12 кіп хліба забрали нам, весь з клуні забрали. Позабирали.

— Це в Моринцях чи в Шендерівці? 

С. У.: В Шендерівці.

— В Шендерівці. А потім ви переїхали назад сюди в Моринці?

С. У.: То це так другий той умер, то я пішла за другого.

— А ви як за другого пішли, то і фамілію другу вже взяли? цього чоловіка другого?

С. У.: Я була Ткаченкова того, а теперечка Ковбасенкова.

— За чим чоловіком?

С. У.: Да.

— А діти в нього були, в цього чоловіка, шо це?

С. У.: Не було, і в мене не було.

— А він був перший раз?

С. У.: Розвідний був. А я ж дурна ше була, та оддали на хазяйство на велике, шо був раньше. та оддали мене, та хазяйнувала. Та тоді в колгосп тягали. Обдирали, ой! Боже мій!

— А ви не скажете, а раніше розводилися люди?

С. У.: Нє. Як захоче розвестися, то у Київ посилали (сміється), до попа, шоб розвів. А той не розвів, дивися, тоді ніколи ніхто не розводились. Жили. То тепер таке. Ше до революції сказали, шо будуть і парубкувать, і дівувать, а як ше казали.

— А чого ж цей розвівся, що оце з вами оженився, цей чоловік? ви кажете — розвідний.

С. У.: Вони лаялись! він шось 14 год прожив, і вони шось там не ладили. То хто й зна, хто там в них. А мене оддали, бо я дурна ше була. На тобі, забрали корову, телицю тільну оддали, бика оддали німцям. Кабана десь оддали.

— І ще одне я вас спитаю, більше питать не буду. Скажіть, будь ласка, старці ходили по селі у вас тут?

С. У.: Ходили в церкву. Церква була отам, гарна була церква. І ходили люди.

— А їм щось давали, тим старцям?

С. У.: Старцям? млинця принесе хто там небудь, або бублика.

— А попід хати ходили вони? 

С. У.: Ходили.

— А були такі, що ходили співали там, чи грали щось?

С. У.: Було всього.

— А такі музиканти були, да?

С. У.: Музиканти то як свальба була.

— А чим грали на свадьбах у вас? на чому?

С. У.: На гармонію, на баян, на скрипки.

— А на бубон грали?

С. У.: Грали.

— А цимбал не було у вас?

С. У.: Не бачила я їх.

— Не бачили.

С. У.: Оце я таке бачила, оце таке кажу, що я знаю. А тепер достала, заробила ше собі другу групу. А тепер нікуди не годюсь.

— І ще одне. Гончарі в вас тут були в селі?

С. У.: Були, були!

— А багато їх було?

С. У.: А то там всей куток оце був.

— Це Лейбін яр, да?

С. У.: Да, Лейбин яр. Лейбин оце їх фамілія, вони по—їхньому балакали. то це одного заховали оце його позавчора. Це вже син того діда. Іще один син, да, два ше там сини остались там, Василь остався.

— А це дочка їхня ще жива, да?

С. У.: Дочки я не знаю, чи є. А да, Санька, це дочка, це Григоровна вона? Олександра.

— А вони продавали тут у Моринцях посуд?

С. У.: Продавали! тут базар був гарний! і коні продавали! і свині продавали! і горшки було.

— А ікони продавали на базарі?

С. У.: Продавали.

— А були такі люди в вас в селі, що малювали образи?

С. У.: Нє, не було.

— А в яку ціну були образи? не пам’ятаєте?

С. У.: Бог його зна! не буду я казать, бо я їх не купляла, бо вони мені не нужні були.

— А так люди на базарі купували?

С. У.: Купували!