Гончаренко Ганна Петрівна, 1915 р.н.

⎯  Є шо на тому кутку народився, або Гончарівка, або Петрівка, або ще щось.

⎯  ГГ: Та буває. Я там народилась, а заміж ото сюди. Там велике село.

⎯  А як називався ваш куток?

⎯  ГГ: Шлях.

⎯  А як ще інші кутки називались?

⎯  ГГ: І Ярки, і такі, і такі там. Не село, а просто вулиці, та й села. Велика Вихівка оце в нас, а село Огульци. Станція Огульци. А в нас оддальонне туди трохи далі село Огульци. А тут Великовихільське село, а станція Огульци.

⎯  Чи велика сім’я була у батьків?

⎯  ГГ: У моїх? Семеро нас. А батько й мати, 9 душ.

⎯  А дід і баба не жили з вами? 

⎯  ГГ: Ні, не жили. Вони жили, а тоді построївся батько. Ото так було.

⎯  А чи ви пам’ятаєте, як ви ще були дівчинкою, хто тоді в сім’ї був керував, мати чи батько?  

⎯  ГГ: Ну, батько ж мабуть старший був. 

⎯  А скільки землі було в батьків?

⎯  ГГ: У батьків, у діда було більш, він був пасічником. І риболовом був дід. І мельниця в нього була.

⎯  Ага! то дід був трошки багатий.

⎯  ГГ: Як багатий, вобще він трудящий був.

⎯  А чуєте, а землі скільки було?

⎯  ГГ: В діда? багато в діда землі. То ж ми ж то построїлися на їхній землі, рядом оце. А в батька було вже тоже 7 десятин, чи як же то. Тепер гектари, а тоді десятини були.

⎯  Дуже багато в батька було, правда?

⎯  ГГ: Багато. А тоді розкуркулили 50⎯ ти процентники, як ото раньше звалися. А потом отако вже туди батько повернув в сєльсовєт, робив діловодом. І так воно просто, так ото з усіма і в колхоз ото ходив. І там був. А тоді ото вони уже в колхоз записалися. Пооддавали все своє. І вози, і коні.

⎯  Чуєте, тітко Ганно, а чи ви пам’ятаєте, як це записувались в колгоспи? чи ви думаєте, шо батько дуже хотів піти? чи просто розумів, як не піде, то буде біда?

⎯  ГГ: Батько, я не знаю, як марно ковінька, чує, шо там той, кого вже там виганяти собираються, чи може більш землі було, чи може не дуже так і соглашалися, там забирають куди⎯ то вивозити. І така була віхола весною, шо страшне таке, то підчиняється, бо якось обідно було дуже так. А землі було багатенько. Ну й сім’ї тоді були великі. Та тоді одівання тоже ж таке полотняне. Я оце сама знаю, ми вже такі були тоді год по 13, отакі. Ми вже малими пішли за батьком в’язати, я вже з 15⎯ го году, а батько вмер у 33⎯ м годі, зарані.

⎯  З голоду вмер?

⎯  ГГ: Нє, не з голоду. В його возвратний тіф був другий як ухватив. Він там сначала чисто так нічого, а потом уже ото він так і згорів.

⎯  Чуєте, а як дід господарював, чи він когось як би брав трошки йому хазяйнувати, чи сам впорядковував?

⎯  ГГ: Та він сам хазяйнував. Може так же сини були пособляли, поки старші були. А тоді ото так одного сина в войну не стало у діда. 

⎯  Чуєте, а як дід мав млин, то люди ходили до нього молоти?

⎯  ГГ: Ну, а як же!

⎯  А шо вони платили йому?

⎯  ГГ: Та, шо там платили, я не знаю. Тоді воно таке. І хліб не дуже й нужен, хліба ж було, і в нашого батька сім десятин. Тож і возили на Люботин туди.

⎯  Продавали?

⎯  ГГ: Продавали, хліба було багато. І поросята, і корови були. Годували, де той хліб дівати? 7 десятин. Товклися ж. Шоб не просипалось, рано вставали. Спали на возі, шоб не пропустити роботу. Хто спить  на возі. Хто спить у полі. Всі по кутках сплять. Січас то з 7 часов робочий день, січас. Поки обламався, то шось з машиною. Мало часів робиться в полі, я так би сказала, по⎯ моєму.

⎯  Тітко Ганно, а скільки вам років було, коли ви починали помагати батькам?

⎯  ГГ: Як помагати?. Та ми, як ото уже, я з 15⎯ го года, в ми вже, сестра ото старша й менша, ми вже за батьком в’язали.

⎯  А вам було років 12, чи шо?

⎯  ГГ: Та, мабуть більше. А хто ж каже ото ⎯  є, каже, жінка, то хай в’яже. А в мами з войни так, як патронами побило чи там чимось таким, так в неї отако їхній був палець. І її було ні мазати ніяк, ні в’язати. Воно ж як руки вільні, то воно ж і крутиш, і тягнеш, і гребешся. І на колєнки, й туди, й сюди. Це ж сніп раньше, це ж не то, шо тепер так⎯ сяк на копи, чи затече, чи не затече. Раньше до хліба дужче отак о,  дарма, шо й багато землі.

⎯  Чуєте, а як батько віддав все в колгосп, і землю, і худобу, чи він трошки був такий сумний? чи він переживав?

⎯  ГГ: Та, не дуже він переживав.  

⎯  Пішов на роботу просто?

⎯  ГГ: Нічо він не переживав. Пішов і все Коняка їде там і все таке. А коровка ще дома була (сміється).

⎯  А хто був голова колгоспу? свій чоловік із села чи хтось?

⎯  ГГ: Та свої тоді, але це вже ж давнє діло. Вони мінялися.

⎯  Чуєте, а як вже віддав землю в колгосп, то де тоді брали гроші, щоби прогодувати сім’ю? Перед тим продавав, та й мав гроші.

⎯  ГГ: Да його всяк бувало, я ж кажу. Були голодовки. Було всьо вже тут. Старша сестра була вже свадьба, так там таки стяглись гроші, шось там потолкувати. А ми там, мати там напряла з полотна, нашила замісто плаття і замісто сорочки одно. Та бузиною покрасила, а воно ше п’ятнами взялося. А ми ходили на свадьбі. І сорочка, і та не така, як треба. Ото так було всього, дєтка, переживали і як⎯ небудь.

⎯  А чи ви збиралися з дівчатами на вечорниці?

⎯  ГГ: Та то старші на вечорниці ходили, а ми на вечорниці не ходили. Ми так уже там вечором посидим. А то раньше ми так собиралися. І прядки були.

⎯  Ви вже не пряли? 

⎯  ГГ: Мати пряла, а ми вже не пряли.

⎯  А чому?

⎯  ГГ: Пряли ми складно так, як на вал там.

⎯  А на сорочки?

⎯  ГГ: Ні, ми на сорочки, це мати на сорочки. А ми ото на рядна, на мішки, отаке значить, вузеньке пряли тільки.

⎯  А чому ви не пряли вже?

⎯  ГГ: Ми не пряли. Батько не любив, так ото й мати пряла. Каже ⎯  возьме до себе оту ж лампу, так як воно раньше, та ото й читає. А мати.

⎯  А що він читає? 

⎯  ГГ: Та газети ж читав. Ми тоді таке. Книжки читав. Він ото любив читати все. А мати неграмотна. Мати там пішла, там писали когось, та шо воно вже, голова уже не варить.

⎯  А ви не ходили в школу? чи вже ходили?

⎯  ГГ: Та ходила вже я! 4 класи проходила. Плохо нам було заніматься. Хазяйство було, яке не є. Ото тобі й корови, і телята, і коняка. І десь ті землі, і такі ярки й горби, і прядіво, і все було. То тобі, і тіпали возили. Отам тії во, мочили отоді, отам сушили, і таке там, і таке. Ями там обкладали платками, і тоді витягали кийками. Так що сорочка тоді ще не дурна була, поки її собереш ото. То ткали, то мотовило, то там на котушки. Ну, діло велике було.

⎯  Чуєте, а хто вчитель був у вас? якийсь місцевий з села? чи хтось прислали?

⎯  ГГ: Та, був якийсь чужий був. У нас була своя Антоніна Василівна, була учительніца.

⎯  Чуєте, а українською мовою було навчання чи російською?

⎯  ГГ: Українською. Кажеться, українською. То тепер є й такі, й такі. А тоді ще воно ж таке.

⎯  Чуєте, а тоді в вашому селі жили ще хтось інші, ніж українці? поляки? росіяни? 

⎯  ГГ: Жили бєженці по сусідські.

⎯  А звідки вони?

⎯  ГГ: А чи з Польщі, чи відкіля. Вони так балакають ⎯  цо? цо? цо? так цокали. А так ми ж не понімали, чи руські, чи хто.

⎯  А чи вони довго жили?

⎯  ГГ: Нє, вони вже старенькі були. Чи война там була, чи чого вони сюда попали, й так уже в нас по сусідські жили. У них двоє дітей, син був і дочка була.

⎯  А євреїв не було?

⎯  ГГ: Не було євреїв тутечки в нас.

⎯  Чуєте, а була в вашому селі така баба, котра приймала, пупи в’язала?

⎯  ГГ: Та була ж, раньше була, як же ж. Раньше ж не було. А тоді вже стали таку акушерку, шо. А тоді ж не було. Баба була.

⎯  А як її називали в селі?

⎯  ГГ: Забула.

⎯  Баба бранка? або баба повитуха?

⎯  ГГ: Та я вже як була то вже була акушерка.

⎯  Була акушерка вже. А чи пам’ятаєте, як ви ще були дівкою такою до заміжу, яка була музика на весіллі?

⎯  ГГ: Та в нас музика була ото раніше, ото скрипка ота. Ну, ото тобі і мандоліна. І гітари вже були тоді.

⎯  На весіллі?

⎯  ГГ: На весіллі гармошка найдужче.

⎯  Скрипка й гармошка? А бубон був тоді?

⎯  ГГ: Бубни тоді нє. 

⎯  А бас?

⎯  ГГ: Тоді ще не було.

⎯  Гармошка сама чи зі скрипкою? 

⎯  ГГ: Та зі скрипкою більше. Більш з скрипкою. Як отам свадьба, то воно більш із скрипкою була. Харашо грали.

⎯  Часом по дві скрипки?

⎯  ГГ: Ні, часом по дві скрипки не грали. По одній скрипкі. А гармошка, обична гармошка. Тепер у нас не гармошка, а баян. А вечором на баяна грали.

⎯  Скажіть, будь ласка, чи був такий здоровий бас? такий трошки великий?

⎯  ГГ: Нє⎯ нє! раньше не було. Тепер от бубни здорові оці бубни. І вони так і сидять, тоді воно трошки все ж старіше було. 

⎯  А коли клуб починався в вашому селі?

⎯  ГГ: Та то давно починався.

⎯  Чи мабуть до колгоспу?

⎯ ГГ:  Церква була то при нас уже.

⎯  А як церква називалася?

⎯  ГГ: Як? церква та й все.

⎯  Чуєте, а як вона називалась ⎯  Покровська?

⎯  ГГ: Нє, туточко, там звалася, а у нас церква та й усе. Раньше так ходили ж і ми.

⎯  А коли її розкидали?

⎯  ГГ: А розкидали. Її не розкидали в нас. Довго вона була ще так колхози. Завозили зерно, а тоді вже кинули, її розібрали.

⎯  Після війни вже? чи до війни?

⎯  ГГ: Коли я йшла замуж у 37⎯ му, то ще церква була.

⎯  Чи ви вінчалися? чи вже не працювала?

⎯  ГГ: Нє! вже тоді воно вже колхоз там був. Уже колхоз, зерно там ото складували. Багато було зерна в колхозі. Тоді воно убирали до колоска.

⎯  Тепер трошки по⎯ інакшому.

⎯  ГГ: Машини ж  всякі. Семичасовий робочий день.

⎯  А ви не ходили вже на музику в клуб?

⎯  ГГ: Коли?

⎯  Тоді, як дівували. 

⎯  ГГ: Та чо не ходила? ходила.

⎯  А яка була музика в клубі?

⎯  ГГ: Та разна. Ну, отака більш гармошка. Скрипка то так.

⎯  Мандоліна була?

⎯  ГГ: То гітари були. Там грали, як ото. Потом вже кіна вже стали. А тоді раньше ше не було нічого.

⎯  А балалайка?

⎯  ГГ: І балабайка. Брат дома на балабайку, ляже і на балабайку грає.

⎯  Ваш брат грав?

⎯  ГГ: Ага!

⎯  Дома чи також в клубі?

⎯  ГГ: Дома грав.

⎯  Чи він грав там на вулиці часом для дівчат? чи що?

⎯  ГГ: Та, так ото, прийде з роботи. Як не поїде там куди⎯ то, він дома іграв часто. Любить він було грати. 

⎯  Чи ви пам’ятаєте, як ви ше були такою меншою дівчинкою, щоб старці ходили по селу?

⎯  ГГ: Ходили. Ходили. І сліпі були. І просто бєдні ходили.

⎯  А чи ті старці, котрі ходили, чи вони були сліпі?

⎯  ГГ: Та бєдность, іначе б не ходили. В їх не було землі.

⎯  А чи також вони грали на таку ліру?

⎯  ГГ: Та це може там якийсь там, одна якась така вона кругла. Ходили, так. Та й в поїздах один якось так приказувався за войну, за велике горе, так люди ще там сиділи й плакали.

⎯  А були по вагонах?

⎯  ГГ: Та вони так далеко на поїзд не їхали. Считай, там кілометрів 12, 13, 14 станція. Так вони там були. А так то їздили на район.

⎯  Чи ви може пам’ятаєте трошки, що вони грали?

⎯  ГГ: Та, воно то, як ото вони грали. Про войну то багато. Альоша, Альошу там грали, всяке таке. Жалібних, жалібних вони грали. Люди плакали просто. А так то хто їсти давали.

⎯  А чи також ходили часом старці із гармошкою?

⎯  ГГ: Та нє, з гармошкою не ходили. На гармошку треба вчиться. А так вони проходили. І ночувати пускали. І всяке було.

⎯  А чи було, що того старця хтось водить? дівчинка або жінка?

⎯  ГГ: Та бувало! бувало. Бувало жінка. Бувало і дитина водить. Дочка наче тут прийшов один тут тоже старик із войни сліпий такий, очі повипікало десь. Оце він на войні був. Так воно як дали, значить, так я кажу, то пошукав, каже ⎯  де була б моя вінтовка, я б застрелив! Шо це, питає, за людина. То одправили його додому. Він такий жив у нас не так далеко там, де я жила. Ну, шо ж воно. В нього була дочка. А коли і так де обращали вніманіє, не з войни, а не бачить. Ходив так по⎯ сусідські. Як колись я, каже, жив, так я знаю, де заможно хто жив. Ну, шо то отаке.

⎯  А чи він ходив і просив по селах, так? дочка водила?

⎯  ГГ: Дочка водила по селах, дочка так мала була ше. А тоді вже як більшенька, то вона ж водила туди на Валки його. Там уже, серед люду було постелить там чи мішок, чи там яку тряпку, чи шо небудь, і ото він там стоїть отак навколішки, милостиню просить. І ото там люди давали йому їсти. Іще й гроші давали. 

⎯  А в тому селі, де ви народились, не було таких старців?

⎯  ГГ: Старці т о були. Вони скрізь то були. Не з войни, шо такі, просто шось кинув в окоп чи шось. То хіба він там один був.

⎯  Коли перестали ходити старці? в якому році?

⎯  ГГ: Та оце ж не так давно. То тільки ше люди так. Ну, оце вже як стали більші колхози, вже воно, знаєте, вже воно стало оцеє. По⎯ другому воно зажилось. Стали вже їм помагати там. Нада ж було, вони не цей. Совісно просто. А тоді стали люди жити

⎯  Краще трошки.

⎯  ГГ: А як же!

⎯  Чуєте, а в вашому селі було, шо на Купала дівчата ходили до річки?

⎯  ГГ: Та, раньше ходили. Це я невеличка була. А в мене сестра старша була, а ми ходили барахло гляділи. До ставка йшли там, а ми там. В нас ставок такий був. Так вони ото туда ходили з вінками, а ми ото ходили діжурили там, купалися з тими вінками.

⎯  А ви вже не ходили з вінками?

⎯  ГГ: Нє. Ходили там дома, а на ставок вони старші, то вже там носили ті вінки і там от ними. Ну, там ходили в той день, а так вже нє.

⎯  Чуєте, а на Великдень чи ходили так, щоб за руки бралися і так співали біля річки?

⎯  ГГ: Та вроді в нас не ходили.

⎯  І після Великодня так не було?

⎯  ГГ: Та, так було там походили. Собиралися ж дівчата обично ж.  Там на вулиці свої дівчата й хлопці. Хлопці то ходили здалеку, а дівчата вже з своєї вулиці ждали. А хлопці і по 7 км ходили. А дівчата вже коло хати.

⎯  Чи був в вашому селі такий маляр богомаз, який ікони малював?

⎯  ГГ: Нє, мабуть шо і не було.

⎯  А де батьки купували ікони?

⎯  ГГ: Та, раньше ж вони.

⎯  На ярмарку?

⎯  ГГ: Раньше х вони, просто багато раньше ікон було. У церкві наносювали їх. І тепер ось несем, мамка наносила. І в Харкові там були.

⎯  Чуєте, а чи були гончарі в вашому селі?

⎯  ГГ: Були! осьо в Пісках.

⎯  У тому селі, де ви народилися?

⎯  ГГ: А! там не було.

⎯  В Пісках є, так?

⎯  ГГ: В Пісках ось тутечки.

⎯  Чи є ще тепер вони?

⎯  ГГ: Немає вже, дєтка, померли вони. Ті старики. Тепер уже. Раньше було отамики, завозили гончарство, но закрили там.