Чернецька Анастасія Василівна, 1906 р. н.

Чоловік: І Марфа.

− А матір як звали?

А. В.: Анна.

− А батька?

А. В.: Василь.

− А дідусь був у вас чи бабуся?

 А. В.: Був, був. Іван дідусь.

− Дідусь Іван. А яке в вас було хазяйство? 

 А. В.: Хазяйство? Там корова була. 

− Одна корова?

А. В.: Одна.

− А ще що було? Ну, а лошадь була чи не було?

А. В.: Лошадь була.

− А скільки їх було? одна лошадь?

А. В.: Одна.

− А птиця? чи може, ще щось було?

А. В.: І птиця, може, була.

Чоловік: Бабушка, а що ж таке хазяйство слабеньке? а воли були, чи ні?

А. В.: Волів не було.

Чоловік: А як же не було? а чим ви землю орали?

А. В.: В нас в дєдушки були.

− У дєдушки були. А ще що в дєдушки було?

А. В.: Коні були тоже.

− Коні були. А багато було коней?

А. В.: Не знаю.

Чоловік: А землі скільки було у вас, Василівна?

 А. В.: Було тоді 100 десятин.

Чоловік: Василівна, 200 десятин. І чим же ви обробляли? Як же це ви обробляли цю землю?

А. В.: Конями й обробляли.

Чоловік: А ти кажеш, шо коней не було.

А. В.: Двоє було. Скільки це.

− Так, мабуть, же ж важко було  дуже? Еге, ба?

А. В.: Може, й важко було.

− А ви не брали так людей, шоб помагали вам там? не нанімали нікого?

А. В.: Нє.

Чоловік: Нанімали! хлопчика нанімали.

А. В.: Наймали.

− Наймали. А як ви з ними потом розплачувались? щось давали з їди чи що? чи грошима?

А. В.: І грішми. 

− Грішми давали.

А. В.: І годували.

− А щось на базар там возили продавать, якщо урожай був?

 А. В.: Та може, й возили. Може, й возили.

− А як тоді уже, як совєтська власть прийшла, згадуєш, як це воно було?

А. В.: Тоді ми сами жили. 

− Сами. А в селі у вас, як ще до совєтської власті, в селі як ви жили, село далеко од хутора було?

А. В.: Далеко.

− Далеко? А як ви туди ходили? чи до вас приходили?

А. В.: Ходили. Ходили. І верхом на конях їздили.

− Їздили, да? ясно. Ба, а розкажи, а хто в селі, які такі були люди, що всі їх поважали? були такі люди, що всі їх поважали?

А. В.: Були.

− А що то за люди були? Розкажи мені.

А. В.: То такі сімейні жили, з земльою.

− Вони такі заможні, да, були, да? А бідних було багато чи заможніх? скільки було?

А. В.: Багатих багато не було.

− Таких, що багаті, їх багато не було. А такі, що середні, да?

 А. В.: А такі середні.

− А бідних багато було? чи не дуже?

А. В.: Бідних багато було.

− А що таке бідний? це що, землі в них немає чи скотини немає?

 А. В.: Землі не було.

− Чи дуже мало було? чи зовсім не було?

 А. В.: Зовсім не було.

− А як же ж вони жили?

А. В.: Та там же була коровка яка-небудь, так продавали молоко.

− А як багатий такий двір, то шо в них було? як у багатих таких людей?

А. В.: У багатих коров по 4 було. 

− По 4, да. А ще що в них було?

 А. В.: Вівці. Телиці були там.

− А була церква там у вас?

А. В.: Була, тільки у селі.

− У селі, да. А що то за церква? який приход був? не знаєш?

А. В.: У нас Колодяжанський був.

− Колодяжанський приход. Ну, і як там староста, батюшка? як до батюшки ходили? і поважали батюшку дуже?

А. В.: Поважали. Дядько був в нас батюшка. І батюшка, й був старостою.

− І старостою був. А в церкві ж хто служив?

А. В.: А в церкві служив батюшка. І дякон.

− А у хаті у всіх ікони були, ба? у хаті у людей у всіх ікони були?

 А. В.: У людей та по одному, по двоє було.

− А в вашій хаті були ікони?

А. В.: А! ікони! по 4 було.

− По 4, а які ікони були, ти згадуєш?

А. В.: Не знаю, які вони.

− Ну, Спасітєль же був.

А. В.: Спасітєль, Ніколай Угодник. Олексій, ага.

− Божа ж Матір була?

А. В.: Божа Мати і той, і Миколай Угодничок.

− А ще хто? може, згадуєш?

А. В.: Іще були.

− А рушниками, всі ікони прикрашали рушниками, да?

А. В.: Прикрашали.

− Прикрашали. І лампадку вішали, да? а чого? А розкажи мені, а чого лампадку вішають біля ікони?

А. В.: Та того, шо Ісус Христос повішений був.

− Так того й лампадку вішають?

А. В.: Нє. Оттого, шо годилось так йому повісить. За те, шо його розіп’яли враги. так йому годилось повісить. І вони повісили, ага.

− І в вас була лампадка, да?

А. В.: І в нас була лампадка, і світили її кажду суботу. Кажну суботу і кажну неділю.

− Ну, а як ви, бабушка, згадай, а ти ще мала була, як вже ти робити починала, да? що ти робила там у себе на хазяйстві? що тобі мати казала робити?

А. В.: Та не мати мені казала, а работнік казав. Батько казав, шо бери волів запрягай і їдь. 

− А скільки тобі год було?

А. В.: Та годів три було.

Чоловік (сміється): Три – то мало! Василівна, а чим Марфа занімалася? Марфа. Вона менша була?

А. В.: Більша.

Чоловік: Більша Марфа була. А шо вона робила там вдома на хазяйстві?

А. В.: Вдома в’язала.

Чоловік : В’язала. А так шо – сиділа книжки читала? а шо, в полі не робила?

А. В.: У полі полола.

− Скотину ж пасла, мабуть?

 А. В.: Скотину пасла.

− А гусей скільки в вас було? свиней, гусей було?

А. В.: Було свиней багато, і гусей багато.

− Багато. А скільки то багато, не знаєш? ви їх не лічили, нє?

А. В.: Та й по два десятки було.

Чоловік: І гусей, і свиней? чи шо?

− Багато було. Ну, а ти шо робила? Волів ти пасла. А ще що ти робила?

 А. В.: Свиней пасла. Овець.

− А скрізь діти, у всіх діти робили? чи це, може, ви тільки робили? чи скрізь, у всіх дворах?

А. В.: У всіх діти робили.

Чоловік: Лодирів не було тоді в вас?

А. В.: Не було, нє.

Чоловік: А Наталка шо робила?

А. В.: А Наталка у школу ходила.

Чоловік: Так це ж не робота, Василівна. Це ж так хіба шо отдихали чи шо.

А. В.: Полотно білила.

Чоловік: А Марійка?

А. В.: І Марія ходила.

Чоловік: А Марійка, мабуть, її батько більше любив, так вона нічого не робила, да? вона меньша ж була, да?

А. В.: Меньша була, була.

Чоловік: І балувана була, чи ні?

А. В.: Та не балувана, а мала була. На неї не надіялись.

− Ба, розкажи мені, а от в вашому там селі, шо село біля вас було, там були такі, шо малювали ікони?

А. В.: Ні, ні! не було. Не було.

Чоловік: А ці ж ваші ікони звідкіля?

 А. В.: У нас ікони не знаю, де їх видавали, в церкві чи де.

Чоловік: Од батьків, мабуть, зосталися.

А. В.: Од батьків, од батьків. 

− А як от хтось вмирав там на селі, ікони клали в домовину? чи не клали?

А. В.: Клали, клали.

− А чому вони клали ікони в домовину? не знаєш?

А. В.: Не знаю. Просто було так приятно.

− А ікони десь продавались, бабушка?

А. В.: Десь продавались.

− А ти сама не знаєш, де. А скільки вони коштували?

А. В.: Не знаю, не знаю.

Чоловік: А де церква була?

А. В.: Церква? В Колодяжнім, в Обухівці.

Чоловік: А ви куди ходили?

 А. В.: У Колодяжне. В Отрадній була, там за Колодяжною.

Чоловік: А в Нікольському була?

А. В.: Була в Нікольському.

Чоловік: А Нікольське далеко од вас?

 А. В.: Нє, не далеко, 7 кілометрів. 

Чоловік: А Колодяжне скільки було?

А. В.: П’ять.

Чоловік: До Колодяжного ближче. А священика як звать?

А. В.: Ігор Григорович, церква була.

Чоловік: Кругом були церкви, да?

− Ба, слухай, а в вас там в селі були бабки-повитухи? Баба-повитуха була?

А. В.: Була.

− Така, що роди приймала, да? А їх багато було? чи вона одна була?

А. В.: Одна була.

− А ти знаєш, як жінкам треба було до баби-повитухи, так вони як? Старі ці бабки були чи може молодиця була? чи в неї сім’я була, чи вона сама жила? Знаєш яку-небудь бабу повитуху?

А. В.: Знаю.

− Знаєш? а розкажи, що ти за неї знаєш? Сім’я в неї була чи не було в неї сім’ї?

А. В.: Була сім’я.

− А вона старенька була чи така молоденька?

А. В.: Нє, молода. 

− Молодиця. А як її, поважали в селі?

А. В.: Поважали.

− А не казали, що в неї багато, може, дітей помирають? чи навпаки, що дуже легко родити?

А. В.: Нє, такого не було.

− Були такі, що вмирали?

А. В.: Угу.

− Ясно. А були в вас в селі, не чула, люди не казали, що може, якась баба була там відьма чи ворожка яка-небудь? такого не було? 

А. В.: Були.

− Ану згадай, ба, а що ти про них чула? як вони жили?

А. В.: Не чула я. Чула, шо там жили, не все робили, шо треба.

− А як вони робили? щось заговори заговарювали? чи шо вони робили, не знаєш?

 А. В.: Та були такі, шо й заговарювали.

− А як до них відносилися?

А. В.: Нічого відносились. Усіх поважали харашо. Бо на них нільзя було сказать нічого.

− Нільзя було, а то вони могли щось погане зробить, да?

А. В.: Угу.

− Ясно. А такі знахарі були, що лікували?

А. В.: Були.

− Багато було?

 А. В.: Багато.

− А чим вони лікували, не знаєш?

А. В.: Та якісь і той порошки були якісь, і з бумагами, писали шось на бумагах.

− І травки, мабуть, збирали, да, різні?

 А. В.: Краски?

− Травки! травки, травки збирали? траву?

А. В.: Може, й травку збирали.

− А ти сама до знахарів ніколи не обращалася?

А. В.: Нє, нє.

− А ти згадуєш, як от революція началася, що воно, як воно було на селі? як воно революція була, і совєтська власть прийшла, що там сталося з селом? 

А. В.: Були такі, шо находили таких і ті їм і робили аборти.

− Ага! понятно. А як совєтська власть прийшла, ти помниш, ба? як комісари прийшли совєтську власть устанавлювать і всіх людей в колхоз брати. Помниш про це?

А. В.: Та чо в колхоз їх брали? вони самі пішли.

− Що, сами пішли в колхоз, да?

А. В.: Угу.

− А ваша сім’я хтось пішли в колхоз? чи не пішли?

А. В.: Нє.

− Нє? а чого не пішли?

А. В.: Та їх не брали.

− А чого не брали?

А. В.: Та не всіх же брали.

− Не всіх. А худобу забрали вашу? чи не забрали?

А. В.: Забрали.

− А хто прийшов? свої чи чужі прийшли забирати?

А. В.: Нє, чужі.

− Чужі. І що, погано з вами там поводилися, да? а що вони робили?

А. В.: Та нічого, забрали і все. Не оддавали. Держали в себе.

− А що ж робити, як ото худобу забрали? що людям робить треба було?

А. В.: Та ходили у сільраду і просили.

− Щоб худобу віддали? А як не віддавали, то що люди робили?

А. В.: Оддавали.

− Худобу оддавали чи ні? ні, да? А як ви в город прийшли? як ти в город прийшла? це в якому році було? ти згадаєш, ба?

А. В.: В якому? це чи в 18-м годі.

− А чи не в 30-му? чи в 33-му може, ба? а коли це ви в город прийшли? це ж, може, вже совєтська власть була?

А. В.: В 18-м году.

Чоловік: Ні, не в 18-му, пізніше. Мабуть, ото в голодовку.

 А голодовку, згадуєш? яка була голодовка?

А. В.: 16-й год.

− В 33-му році голодовка була, да, ба? як худобу забрали, да? 

Чоловік: Які в тебе діти були? Знаєш, хто? Лідочка була?

А. В.: Лідочка й Вася.

Чоловік: Маленькі, чи величенькі вже були?

А. В.: На печі сиділи.

− На печі сиділи. І що, вони прийшли забирати худобу?

А. В.: Прийшли й сказали, шо забирать худобу. Пішли й забрали. А вони плакали.

− Ви плакали?

А. В.: Плакали.

− Дуже плакали, да? і діти плакали, да? Ну, не плач, не плач, бабушка. Ну, не плач, не плач. А вони вас що, ображали чи що? чи просто так грубо з вами разговарювали? А хто це були? Що то за дядьки були, що в вас забрали худобу?

А. В.: Та дядьки обикновенні.

− А ви їх знали?

А. В.: Знали.

− Із вашого села? чи з сусідніх сіл?

А. В.: Із сосєднього села.

− А вони що, багаті були чи бідні? що воно за люди були?

А. В.: Бідні.

− Бідні? і у вас прийшли забрали, да?

А. В.: Да, приходили робили. А потом прийшли забрали худобу. Я вийшла, а вони ідуть і маму женуть із того двора, із дядькового, колякою.

− Колякою женуть?

А. В.: Угу. І мама біжать.

− А чого вони бідні були? ті люди.

А. В.: Та бідні були. Не знаю, чого вони були, чи після войни були ото бідні.

− А може, вони ледачі були? чи просто так?

А. В.: Може, й ледачі були.

− Ніхто не знає, да? А маму ви завжди на Ви називали? маму і батька, і дідуся? всіх на Ви звали, да?

А. В.: Угу.

− Понятно. А в колхоз як сказали йти? Казали ж вам: в колхоз ідіть?

А. В.: Казали. 

− Ну, а ви що?

 А. В.: Казали, шо не приймем вас в колхоз.

− Не приймем, а тоді?

А. В.: А тоді кажуть: чого ж ви в колхоз не писались? писалися б у колхоз. А чого ж ви сказали сперва, шо не приймемо? Ми пішли поступать, а ви не приймаєте. А вони тоді – й нічого сказати.

− Ну, а тоді вже прийняли вас до колхозу чи ви пішли в город? як воно було?

А. В.: Тоді прийняли вже, як у їх не стало хліба, а їм сіять треба було, так вони прийняли тоді.

− Ну, і як ви в колхозі робили? що вам платили?

А. В.: Та нічого не платили. 

− Нічого не платили? а як же ви жили? де ви хліба брали? де ви їсти брали?

А. В.: Та давали їсти там яку-небудь похльобку яку-небудь.

− А от одьожу де ж ви брали? чоботи ж там було, чи щось таке на себе одягти?

А. В.: Ми сами купували.

− А за які гроші ви купували?

 А. В.: Та такі, тоді ж були такі нові гроші.

− Нові. А де ви їх брали?

А. В.: Та вони були, та й купували там.

− Що-небудь продавали, да? А де обув ви брали?

А. В.: У людей купували.

− Купували, да. А так між собою люди щось міняли? обув чи одежу?

 А. В.: Нє! нє! не міняли. Ми доміняли до краю.

− До краю доміняли, що нічого не було, да? Так, а тоді що, в город пішли? чи як? Як ви в городі потрапилися?

А. В.: Поїхали в город.

− А чого? Що, в селі вже не було чого робити?

А. В.: Поки було чим робити і було кому робити, пішли в город. 

− Ну, а в городі як? де ви робили в городі?

А. В.: В городі там працювали сперва то по заводах. А потом, як не стало куди в завод, і по тим, по государствам поступали.

− Ба, а розкажи, а як ти за дєдушку заміж виходила? за дєдушку як ти заміж виходила? свадьба була у вас?

А. В.: Була.

− Ну що, як свадьба? образами вас благословляли чи як? а пісні співали, да?

А. В.: Співали.

− А хто співав?

А. В.: Пєвчі.

 Пєвчі співали? а що вони співали? не згадаєш?

А. В.: Та згадаю. 

− Може, щось наспіваєш?

А. В.: Святий Боже, співали, достойний єсть. Вєрую в єдіного Бога, співали.

− Ну, а так от пісні, як вже гулянка пішла. Була ж якась гулянка, да? як свадьба була.

А. В.: Була.

− То вже, може ж, дівчата чи там молодиці, чи хлопці щось таке співали?

А. В.: Співали.

− А були, може, якісь старці? якісь приходили? не було старців?

А. В.: Нє, нє. Не було нікого.

− А може, якісь музики приходили? музики?

А. В.: Ні.

− Свої дівчата співали й хлопці, да?

А. В.: Считай не співали.

− А що ж ви там? ви ж якось там чи танцювали, чи що?

 А. В.: Танцювали.

− Танцювали, да? музика яка була у вас?

А. В.: Музика обикновенна була, як і зараз.

− А на інструментах на якихось грали, чи що?

А. В.: Угу.

− А пісні які весільні були?, не згадуєш, нє? на весілля. Як ти за дєдушку заміж виходила, чи, може, пісні вже якісь були? Горілку ж пили?

Чоловік: А де свадьба була, Василівна?

А. В.: Да свадьба в усіх була.

Чоловік: Ну, а в тебе як була з батьком? з Дмитром Даниловичем де ви гуляли?

А. В.: У хаті дома.

Чоловік: У вас на хуторі чи в хаті?

А. В.: На хуторі, на хуторі.

− І багато ж людей приїхало? Багато? і вся рідня була, так? А так часто ви до рідні, чи рідня до вас приїздила? чи не дуже часто?

Чоловік: Гості часто були?

А. В.: Ні, не дуже. 

− Не дуже. Роботи було багато, нема коли було, да? Ну, так а що ви там співали? Згадаєш що-небудь? На свадьбі що ви там співали? які пісні такі? Як вже повипили трошки, як вже гості там повипили, може ж, пісні які співали? щось таке розказували? може грали якось?

А. В.: Пісні такі розказували. Грали такі на свальбах. 

Чоловік: А не помниш, що?

− А хто грав? хто грав?

А. В.: Та родичі грали. А які пісні, не помню.

− Не помниш, да? ясно. А що, ти кажеш, співали?

А. В.: Співали. “У сусіда хата біла, у сусіда й жінка мила”.

− А іще що?

А. В.: “На снідання галушки, вареники, пампушки. А на обід борщ, сметана, та ще й з миски олив’яної”.

− А ще щось згадай.

А. В.: “А на обід пампушки, кваша та ще й каша”. А тоді начали їсти, та вона вигнала його.

− Кого вигнала?

А. В.: Чоловіка.

− Хто вигнав? хазяйка? а за що?

 А. В.: Багато їв.

− Ну ясно, що вигнала. Ба, а розкажи, а в вас там десь поблизу шинок був? шинок!

А. В.: Пшено було?

− Шинок! шинок, де люди ходили там випити, там. Шинок, ага.

А. В.: Шинок. Не було. 

− Не було, да? і ніколи не бачила, де там хто? нічого не бачила, да?

 А. В.: Нє.

− Ясно. А от скажи, у кажній хаті, ти кажеш, ікона висіла, і всі ікони були рушниками прикрашені. А отак от люди іногда кажуть, що духи живуть за іконами. У вас таке казали? люди не казали, що за іконами духи живуть? ні? такого нічого не казали, да? не знаєш?

А. В.: Крамниця.

− Крамниця. Де була крамниця?

 А. В.: У каждій хаті була.

Чоловік: Крамниця це, знаєш що, бабушка? магазин.

 А. В.: А-а-а, магазіни в Колодяжній були.

Чоловік: А що там було, в магазинах? 

 А. В.: Та була й водка. І товар був.

Чоловік: Мануфактура, і гвіздки разні, і по хазяйственній часті, да? І мило, і керосін, чи як він, гас?

− Так ви туди ходили все брати?

А. В.: Ходили.

− А як ви багато зібрали урожай, куди ви возили продавати?

 А. В.: Не знаю, куди вони возили.

− Ти сама не возила?

Чоловік: Возили ж, Василівна! ти ж казала в Уразово, в Уразово батько їздив.

А. В.: Та їздили.

Чоловік: Це туди, у Росію, де Воронезька область. Чи Бєлгородська вона, чи Воронезька. Станція Уразово, чи як. Далеко од вас, чи ні?

А. В.: Далеченько.

− А на чім він віз товар?

А. В.: На конях.

− А що ви продавали?

А. В.: Та все. Матерію.

Чоловік: Нє, матерію ви купували, Василівна. Купували матерію. А продавали, що ви продавали: хліб? пшеницю? буряк, може, чи шо возили?

А. В.: Хліб. Та буряк нє.

−А як же тоді голод був, то щось продавали чи нічого не продавали? як голод був.

А. В.: Як голод? не знаю.

− Не продавали? нє?

А. В.: Тоді вони вспівали приносити діти, там роблять на полі.

− Ясно. Ба! а от згадай мені, це ж люди завжди, як в той час молилися Богу, да? а кому треба молилися? різним святим теж же молилися. От кому треба було молитися, щоб дитина почала ходити, не знаєш? нікому такому не молились?

А. В.: Ні, такого не було.

− А щоб там прогнати злих духів, такого не було?

А. В.: Не було.

− А щоб лихорадки там чи якоїсь болєзні, хвороби позбавитися, кому молилися? Просто Господу молилися? чи може, якомусь святому?

А. В.: Богу, Богу.

− Тільки Богу. Все, що треба було, Богу молилися, да? А в вас ікони були які? на дереві писані? чи на полотні, на матерії?

А. В.: На бумазі.

− На бумазі писані? А як ікона вже стара стала, куди її? що з нею робили?

А. В.: Та палили.

− Палили ікони? і що, й батюшка дозволяв ікони палити? чи ні?

А. В.: То як негожа вже.

− Як зовсім негожа, да? Та я думаю, що вона ошибається щось. А як, бабушка, був піст, так завішували ікони? чи не завішували?

А. В.: Нє. 

− А коли ікони завішували?

А. В.: На Великдень.

− На Великдень завішували ікони? а більш ніколи не завішували? Ясно.

А. В.: На Тройцю.

− А як в хаті ікона висить, а люди в хаті сваряться, можна таке?

 А. В.: Не можна.

− Не можна, то ж гріх великий, да?

А. В.: Гріх.

− Так люди й казали?

А. В.: Угу.

− А може покарати за те Господь, да?

А. В.: Та може ж покарати. Коли угодно може покарати.

− А ти згадуєш, як, на які празники з іконами ходили біля церкви батюшки, такі хресні ходи? Хресний ход з іконами батюшка на празник, ходила коли-небудь з батюшками?

 А. В.: Ходила.

− Щоб багато людей було, да? А як то воно було? згадуєш? на які празники?

 А. В.: Та було таке. На любі празники.

− На любі, і батюшка виходив, да?

А. В.: Нє, не любі, а так були якісь празники.

− А ти не згадуєш, які?

А. В.: Не знаю які.

− А як от в армію хто йшов, то ікону давали? проводжали з іконою? чи так собі перехрестять? чи з іконою проводжали?

А. В.: З іконою проводжали.

− А по якому, ти кажеш, рушничку гадали?

А. В.: Оце.

− А що там на ньому? чи щось вишито чи що?

А. В.: Нє, немає нічого вишитого.

− А як по ньому гадали?

А. В.: Такий вибитий у ямки, шо видно, шо він із того, з столової.

− А як по ньому гадали? розкажи.

 А. В.: А хтозна як. То такий, шо хворобу лічить по йому.

− А хто? як? ти не знаєш?

А. В.: Тут якийсь дід десь воду брав, так його призвали лічить. То він кисне десь там у воді, а його лічать. І це його лічить.

− А ти мені розкажи, як ти з дєдушкою побачилась? з дєдушкою.

А. В.: З своїм?

− З дєдушкою Мітьою. Як ви познайомилися з ним? як молоді були. 

А. В.: Та виходжу я на вулицю… Посміялися.

− Чим занімався Дмитро Данилович? Чим він занімався? Дмитро Данилович.

А. В.: Та сапожніком був.

 І де ти його побачила? де ти його стріла?

А. В.: У хуторі в себе.

Чоловік: А що він там робив?

А. В.: Сапожнічав.

− А що, він до вас прийшов сам чи з кимось?

А. В.: Ні, прийшли там з парнєм із одним.

Чоловік: Що, вони шили обув чи ремонтірували?

А. В.: Шили.

− А чого вони до вас прийшли?

А. В.: Та просто прийшли найматься, чи шо.

Чоловік: Шить обув чи шо? найматься ким? ким найматься?

А. В.: Не знаю, ким.

Чоловік: Мабуть же, найматься обув шить.

А. В.: А обув шить.

Чоловік: І довго вони в вас були? тиждень чи більше?

А. В.: Зайшли до брата до двоюрідного, я там сиділа пряла. Так вони там зайшли пошили в той день. Вечором. А на другий день прийшли до нас в хутір. І пошили ще три пари. 

− І шо, гарна обув була? добре носилася?

А. В.: Вродє да. Вродє хароша обув була.

− Ну, так а як він до тебе посватався? чи як? як ви домовилися? це скільки тобі год було?

А. В.: Мені було 13-й год.

− Та як же ж 13-й! Посватався. То познайомились. А як посватався до тебе, скільки тобі було? Як дєдушка до тебе Дмитро Данилович посватався, скільки тобі було год?

А. В.: Та 15 навєрно.

Чоловік: Мабуть, трошки пізніше. Лідочка 27-го года, це значить вони поженилися в 26-му. А в 26-му бабушці було 18.

− 18, мабуть, же ж год було. Ну, і як? посваталися, да? а дєдушкині батьки де були?