Гугля Антон Захарович, 1911 р. н.

⎯ А мати?
А.З.: А мати домохазяйка, нічого ніде, так.
⎯ А як ви, ну, грали? як ви починали вчитися?
А.З.: То це ж навчився в Олекси, я грав так, вєрнєє, началось воно, я іграв на гітарі, на мандоліні, на бандурі і ходив до Гринда, тут учитель був, на скрипку. Но я не закончив. Потому шо брат самий старший платив за мене, як я вчився. В мене слух хароший. Голос у мене не дуже, а слух то, шо нада. Так брат женився, виїхав. Сім’я здорова і не довчився.
⎯ А як довго ви ходили на скрипку вчитися?
А.З.: Ну, десь із год.
⎯ А скільки платити треба було?
А.З.: Та вже не помню. Но факт тот, шо тоді гроші були дорогі. То таке діло.
⎯ Правда. А як ви познайомились з Олексою?
А.З.: Потому шо він був друг мойого брата рідного, Миколи.
⎯ Він був старший?
А.З.: Старший, да, його вже нема.
⎯ Чи ви жили недалеко?
А.З.: Га?
⎯ Чи ви жили недалеко також від нього?
А.З.: Ну, я вам скажу, шо найбільше на березі Дніпра познайомилися. Це Ніколай, мій брат Микола, то він дуже Дніпро, оце ж не було оцих висотних домів, воно було ближче. Митниця була гарна, зелена, то, шо надо! А він, Олекса, на березі виріс. А жили вони вулиця Красна, оце, де була виварна. Ви не мєсні? ні? Оце ж тут була вулиця, оце кончається цей наш спуск, то вона була вже при совєтах Гагаріна. А раньше вона була при царі Красная, так називалась ⎯ Красна вулиця. А послі уже совєтскої, як совєти стали, послє 17-го года, була Шолом Алейхема, писателя, от, єврея. А потом уже дальше, як уже вже все дальше й дальше, то її вже назвали Гагаріна. Коли полетів у космос, назвали її Гагаріна. Да. А він жив на цій вулиці. На Красній, на Шолом Алейхема. Уже на Шолом Алейхема його не було.
⎯ Угу. А чи ви ходили до нього спеціально на уроки? чи самі просто так, знаєте?
А.З.: До Олекси? Та нє! він у нас сів і встав!
⎯ Ага, правда?
А.З.: Ну, з Миколою він дружив, товариші. А познайомився він де вже, не помню. Ну факт тот, шо до Дніпра найбільше. Він дуже любив Дніпро.
⎯ Так. А що він грав?
А.З.: Грав Олекса українські вещі, і юмористичні вещі. Українські пісні. Ну в общем, і дуже він сам сочиняв, він башковитий дядько був. от. А в його, як вже забрали його, це в 37-му году, його в Черкаси забрали в карцер. Ну, в общем, його як забрали, то в його сундук рукописів забрали і унічтожили. Да, да. Дуже багато.
⎯ А чому його забрали? чого його забрали?
А.З.: Чого? Бо дуже був українцем. А співав разні пісні. І, ви поняли? і туди, і сюди. Його слова ⎯ “І тудою, і сюдою добре жити з бандуристом. Де хожу та де гуляю, тому і граю”.
⎯ А чи ви ще когось знали із бандуристів?
А.З.: Бандуру лічно сам робив.
⎯ Правда?
А.З.: Да. Він не одну зробив, він спеціаліст большой був.
⎯ Чи він зробив для вас також?
А.З.: Га?
⎯ Чи він зробив бандуру для вас також?
А.З.: Для мене? Нє! не робив для мене бандуру. Він як оцю зробив, то ту, шо грав, стареньку мені подарував. А чого? Я начав переймать, в мене слух хароший, я начав бринькать, бринькать, поки начав грати. Олекса каже ⎯ о! молодєц! оце правда. шо ти настоящий бандурист будеш! я грав, канєшно, тоже неплохо. Я і в школі виступав, учився, з бандурою, да.
⎯ А чи ще були учні, так як ви, в нього?
А.З.: У нього учнів не було. Він не займався цим ділом.
⎯ А чи ще були тут бандуристи в Черкасах?
А.З.: Були, ну фальшиві такі, неважні.
⎯ Чи вони часом зустрічались і грали?
А.З.: Не музиканти. Такі, бандуру має, вона висить 100 лєт на стіні. така бандура у мене була. Я її купив тут у одного. Ше в те время він загадав 200 рублів. А я подивився на бандуру, дав йому. Кажу ⎯ я за 150 куплю. Не оддам! Ну, не оддам, не оддам, кажу. А де я наберу? грошей таких нема у мене. Та й 150 жінка не хотіла.
⎯ Й слухати!
А.З.: Да! но дєло в том. шо потом він приходить до мене і каже ⎯ давай! 150, забирай! Ця бандура в Києві. У Кучеренка Федора Яковича. Знаєте такого?
⎯ Це котрий кобзар був? Кучеренко був, Кучугура.
А.З.: Він не був кобзар. Ну, він січас уже канєшно іграє то, шо нада! Він дуже способний парєнь. то я як заболів інфарктом, то він приїхав ⎯ ти мені цю бандуру, як хоч, уступи.
⎯ А хто він такий, Кучеренко?
А.З.: Він лісничий. Він там в Голосіївському лісі лісникував. У Києві. А сам жив отут через дорогу, в оцій хаті. В нього тут батьки жили і він. Так шо я хочу сказать. На тій бандурі, шо я купив, я б її не купляв. Но я як глянув на ту бандуру, там на оцьому декові з цьої сторони очерет, козаки, Дніпро, байдаки. Це байдаки лодки. Така сила з тої сторони! Потому шо це ж довбане, деко довбане, а це тут уже його. Так на тому довбаному деку отраженіє всеї красоти України.
⎯ А хто зробив ту вашу бандуру?
А.З.: Це ця, шо я купив? Там написано ⎯ зразок кобзи П. К. П. А хто воно такий?
⎯ А це означає майстер?
А.З.: Да! то такий майстер, то цей, шо купив, оказалося, шо, як виселяли німців, виганяли з Черкас, це ж були німці в Черкасах, то це була бандура Миколаєнка фамілія. А як їх всіх виганяли, то вона осталась в його в хаті. Це все до мене приходив Миколаєнко, каже ⎯ я чув, шо в вас є бандура? Кажу ⎯ є! Можна глянуть на неї? Кажу ⎯ а чого ж не можна? пожалуста! Він зайшов, я йому показав. Він каже ⎯ це моя кобза, а в кого ви купили? Кажу ⎯ в Якубовського. А Якубовський сусіда був. То він видно її прибрав, і ото мені продав. Історія.
⎯ Антон Захарович! Хочу запитать у вас ⎯ а звідки він родом? звідки родом Олекса?
А.З.: Він з Черкас, українець. Мєстний житель. Я вам скажу, на цій вулиці №39 їхній двір. Стояла хата так, як времянка, сюди до вулиці. А в дворі хата вже настояща, українського тіпа. Росли, знаєте такі цвітки ружа?
⎯ Угу, так.
А.З.: Мальва на неї кажуть. На руському, кажеться так. Обсаджена ⎯ чорнобривці, кручені паничі. Ну, красивий двір! во!
⎯ А велика сім’я була в них?
А.З.: А за хатою копанка, озеро. В тому ж дворі, на їхній землі. Це був такий двір.
⎯ Це означає, що вони були такі багаті трошки?
А.З.: ну, видно, я ще малий був хлопець, я там знаю! Но факт тот, шо сестра в нього була. І більш не помню.
⎯ А брата не було? не знаєте?
А.З.: Нє! Брата нє-нє! А сестра була. Оце як забирали Олексу, то цей сундук забрали із рукописами. То при сестрі, сестра була ше жива. Ну, а зараз вже, канєшно, нема нікого.
⎯ А чи ви знаєте, в кого він навчився грати?
А.З.: По-моєму, він самоучка. Ніде він не вчився.
⎯ Чи він ходив часом по селах грати?
А.З.: Ходив, бувало, да! І приглашали його люди.
⎯ Чи він як би гроші брав також?
А.З.: Нє! він дуже був щирий. Хароший, хароша людина. Людський. Людський.
⎯ А коли він ходив по селах грати, чому він ходив по селах?
А.З.: Його приглашали!
⎯ Люди? чи клуби? чи що? в клубі він виступав? чи не знаєте?
А.З.: Оце туто бульвар був, де Чайка ресторан, це ж був садок гарний. При царі ще, Боже мой! Я ще пацаном був, то тут багачі. І це, де Чайка, тут була тюрма городська. А капіталісти своїми сім’ями сидять, а за решоткой співають ці арестовані. А співать розрішали, тільки аби не тікав, нічо. За решоткою. І вони слухали всі пісні. Все время. А туди таких людей не дуже. Це був бульвар панський. А потом став, після революції Пролетарський сад. Всім ⎯ пожалуста! А потом убрали отсюда й тюрму. І тюрму перевели аж туди на Октябрьську, аж туди вглибину. І тут Чайки не було. Тут був красівий хароший бульвар. Оцей садок, Пролетарський сад, ви, хто з вас був у Севастополі? нєт?
⎯ Я була.
А.З.: Були. Приморський бульвар.
⎯ Так.
А.З.: Над морем, де стоїть пам’ятник погибшим, потопленим, помните? Отакий був оце над Дніпром, на бугру оце Дніпро, а тут парк. Ну, красота!
⎯ Чи він часом грав там?
А.З.: Виступав. там була, як вона називається? естрада, і він там грав. І виступав. І грав частушки, но на злобу дня.
⎯ Чуєте, чи він багато робив бандур?
А.З.: Ну, за моєї пам’яті, мабуть, штук 4 чи 5 зробив.
⎯ А куди він їх дівав?
А.З.: От не знаю, це чесно не могу сказать.
⎯ Чи він якось підписувався на бандурах?
А.З.: Нє! була отут якась на головкі монограмка.
⎯ Його?
А.З.: Да. А вообще то дядько дуже.
⎯ А чи він часом грав так в клубі? чи на якихось конкурсах?
А.З.: Грав, да-да-да! Іграв, і по людях грав.
⎯ В художню самодіяльність чи він ходив?
А.З.: Нє.
⎯ І від вас він не брав гроші за навчання?
А.З.: Та де ж! він мене не вчив. Як було ото остається, він з Ніколаєм дуже дружив, моїм братом. Товариші. Прийдуть, вареників наїдяться. Тоді ще було болєє ⎯ мєнєє в етом дєлє. То тепер уже консерва мабуть стояла 3 тисячі. Хлібина стоїть, да!
⎯ А чуєте, чи він співав такі думи довгі?
А.З.: Співав, співав.
⎯ Чи ви пам’ятаєте, як вони називалися?
А.З.: Чого не пам’ятаю! Пам’ятаю. “Морозенко”, знаєте таку пісню? “Ой морозе, Морозенку!”. Я тоже її знаю.
⎯ Заспіваєте?
А.З.: Та нє! який там із мене співак!
⎯ Чи ви вже не маєте бандури?
А.З.: Нє, нема нічого. Оце була ше гітара в мене, то я внукові подарував.
⎯ Вчора в будинку торгівлі купили бандуру.
А.З.: Хто?
⎯ Він купив.
А.З.: Скільки?
⎯ 300 тисяч. Більше, ніж 150 було тоді?
А.З.: Зовсім дешево! (сміється).
⎯ А чи він співав такі до опери про Марусю Богуславку?
А.З.: Морозенко, і за Марусю Богуславку. Тепер етот про Байду, про Кармелюка. Про Наталку Полтавку. Це гарна тоже пісня. От. Потом про козака Степана. Є така пісня, шо я згадав, як Степан попав в неволю.
⎯ Чи він мабуть співав також тільки українські? чи співав також християнські пісні? псалми такі.
А.З.: Які?
⎯ Такі церковні трошки. Християнські. Псалми.
А.З.: Була в нього така пісня. він сам сочинив. Це я цю пісню помню. “Ой, ти славетний співець України, батьку Тарасе землі. Діти тебе не забули в новій і вільній землі”. Іще й іначе було ⎯ “Діти тебе не забули, хрест ізвалили тобі” (сміється). Поняли? Тоді його чогось забрали. Він і туда, і сюда. Смотря, яка публіка. Ну, хтось доніс. Якби він співав все время в сторону, то його би зносили. А так він, понятно?
⎯ А чи він мав якісь такі пісні в сторону?
А.З.: Ого! він башковитий дядько був. Він писав, в його цілий сундук рукописів забрали.
⎯ А невідомо, що з ним?
А.З.: Нєт, канєшно нєт!
⎯ А чи він писав листи до когось після того, як він був уже там?
А.З.: Він, його як погнали, то він і вмер.
⎯ Нічого не було, да?
А.З.: Не було.
⎯ А хто був в його будинку там потім?
А.З.: Сестра жила.
⎯ Сестра жила. А тепер немає?
А.З.: Я ще помню й матір. Батька не помню вже, потому шо помер, а матір помню. Старушка така гарна.
⎯ А що зараз з тим будинком?
А.З.: Та нема ж, позносили геть усе! Оце ж Урицького, знали ж, шо був у правитєльстві у Леніна? він жив на березі, на полустанку.
⎯ За Слюсарем рядом?
А.З.: Нє! дальше! То його хату, казали, перенесуть. І Олексину перенесуть, балачки були. Нічого! Ту затопили, а цю звалили. Всьо убрали. Тепер тут нема нічого.
⎯ Чи ви щось знаєте, чи в його репертуарі були такі антиленінські, чи антипартійні такі пісні?
А.З.: Були, були.
⎯ Ми говорили про це, були і за партію, пропартійні. Це означає, якщо він бачив, що публіка така, що треба співати тій публіці це, а тій це. Але хтось сказав.
А.З.: Ну, більше ж людина прожила при тій владі, при царській. А при цій уже очень мало.
⎯ Чи ви пам’ятаєте якісь такі його партійні пісні, котрі за партію були? Чи вони були взагалі? чи я зрозуміла правильно?
А.З.: Не було. Не було такого. Я не помню таких.
⎯ А що було з його бандурою, як його забрали?
А.З.: З собою забрав.
⎯ Правда?
А.З.: Да. Пішов з бандурою.
⎯ А як ви дізнались про його арешт?
А.З.: Ну, як дізнався? тут весь город балакав, шо й Олексу забрали. Оце Вовкура забрали, Удода забрали, Барбета забрали, Озеряна. Тут на Фрунзе вулиці, оце на горі. Це мої сусіди. Їх всіх. І Олексу.
⎯ Це означає?
А.З.: Олекса був в городі дуже знатний, його весь город знав. А як же. він часто в Пролетарському саду виступав, очень часто. Ну, в його частушки були всякі. він був дуже розумний дядько. Він таку польку співав ⎯ “Полька ето танєц славний, развєсьолий і забавний. Польку з Євой танцевать, ето просто благодать”. “Всі пани, побільше пані, шкварять польку всі гуртом. Ти побачиш на базарі, як торгують барахлом”. Потому шо послі революції розруха, голодовка, отаке було. А потом обікрали фінотдєл, і він оці польки співав. “Оце полька в фінотдєлі наробила тарарам. Всі ті гроші, шо забрали, а прийдеться платить нам”. І грає й співає там на весь сад.
⎯ Антон Захарович, скажите, а где он работал?
А.З.: На берегу.
⎯ Спасателем?
А.З.: Да. Он не был спасателем, он был начальником этой станции. Не спасателем, а спортивный, спортивное купание, бассейн и строения хорошие на плаву. Как дебаркадер, чисто, уютно все. Він там скільки працював, стільки й бандура коло його була. Всі ті люди, шо там ето, він їм всім грав і співав.
⎯ А кто у него друзья были? откуда?
А.З.: А до спасалки ше у нього був баркас. Оце наша сторона правобережна Київська, а через Дніпро Полтавська, а тут села. І оці села на базар, через Дніпро. Який транспорт був? Оце в Олекси була лодка громадіна, зразу сідало душ 20 в неї.
⎯ С двигателем?
А.З.: Сразу була без двигатєля, а потом поставив стаціонарний двігатєль. Стаціонарний. І він оце занімався. Там іще люди були, теж цим самим занімались. Ну, вони канєшно там харашо заробляли, бо люди дуже щедрі, наш народ такий Ще ж було так уже, шо білєти продають у будкі, государство. Значить, переїжджають ⎯ квиток! квиток! А люди іще і дають їм помимо етого. Шо він жалованьє получав, а народ платив од себе. Хто скільки мог. От він там довго тоже.
⎯ Антон Захарович, с кем он дружил? Друзья у него кто были? по профессии кто друзья его были? как ваш брат.
А.З.: Ну, Ніколай був.
⎯ Они рабочие были или инженеры? имели высшее образование? или учителя?
А.З.: Старший брат инженер был, архитектор. Петров самый старший. А Николай служил в армии, был офицером. Уже в советской власти, да. Ну, і він з ним дуже дружив. А вообще работал Николай, он ушел из армии, то уже работал электриком.
⎯ А який характер був в Олекси?
А.З.: Дуже дерзкий.
⎯ Веселий? угрюмий?
А.З.: Нє, веселий! да. Він всігда був то, шо нада.
⎯ Компанію любив?
А.З.: Да! да! да! А так, шоб він занімався етім дєлом, нєт! Шо нє, то нє!
⎯ Может упоминали других бандуристов, вот этот бандурист авторитет для меня. Вот этот хороший бандурист. Было такое? не слышали?
А.З.: Ну, це я вже не можу отвітить на такий вопрос, бо там на Черкасах хароших бандуристів почти не було. Да. Я не помню їх. От це ще єсть така пісня його, може ви чули, а може то й не його, але по-моєму це Олекси. “Сидить москаль на прилавці, заплющивши очі. Так і видно, що все їв би, вареників хоче”. Ви чули таку пісню?
⎯ Ні!
А.З.: “Хоче бідний вареничків, та й не зна, як звати, бо ще ж мало по-нашому не вміє сказати” (сміється). А тепер етот руський ⎯ “Хозяюшка ⎯ голубушка! став він говорить ⎯ Свари ка мне вот ентого, та чугун звари. Вот ентого как бы власть всюду называют, да вы б знали, где бы тесто сыром накладают”. “А хазяйка добре знала, чого служба хоче, в сирім тісті хіба ж може буть пиріг”. А він каже ⎯ “Не пирог! не пирог! я пироги знаю! Я вот знаю туда масла и сметаны надо. Экая досада, бо я знаю, туда масла и сметаны надо. А хазяйка добре знала, чого служба хоче. Дожидала барабана, поки аж підскоче”. Такий барабан на збор. Да. “Затріщали барабани, слава тобі, Боже! Тоді ж вона йому каже ⎯ вареничків може? Аж підскочив мій москалик, та ніколи ждати! Варенички! варенички! побіг к чорту з хати!” Він як співав, то йому аплодірували, дай Бог здоров’я!
⎯ А как слушатели реагировали? просто аплодировали? деньги не давали, нет?
А.З.: Та нє! Боже сохрани! Це не той Олекса був!
⎯ А никто не кричал ⎯ эй ты, Петлюра! что ты поешь?
А.З.: Нєт! та не було такого. Його сильно уважали.
⎯ Чи він співав про голод щось?
А.З.: Про що?
⎯ Про голод.
А.З.: Про голод? не помню такого.
⎯ А про колгоспи частушки?
А.З.: Нє, нє, не співав. та де там колгоспи як були, то вже й Олекси не було.
⎯ Вы когда учились сами у него, он вам что-то подсказывал?
А.З.: Ну, конечно!
⎯ Вы записывали ноты или на слух?
А.З.: Я тогда начинал учиться. Він бандуру оставить і десь з Ніколаєм ідуть погулять, він же холостяк був. А мій брат правда вже й женився був, ну факт тот, шо дружив. То оставля бандуру, йде, а я. Нема Олекси, я там бринькаю.
⎯ А він знав?
А.З.: Він? нєа! Він самоучка.
⎯ На слух, да?
А.З.: Да!
⎯ А ви знаєте ноти, так?
А.З.: Нє, откуда я знаю ноти? нєт! Я ноти, я частічно знав. Я кончив школу Альбрехта на скрипкі.
⎯ Ну-ну-ну! я мав це на увазі!
А.З.: І потом іще начав, а потом все оборвалось, і так я. А на флоті я і грав в оркестрі, в етом струнном оркестрі Чорноморського флоту. Сводний оркестр со всіх кораблів, 200 чєловєк було, 210.
⎯ На чому ви грали там в оркестрі?
А.З.: На мандоліні.
⎯ Антон Захарович, а вот какой в компании Олекса Павлович был? какие любимые выражения такие? прибаутки, знаете, такие? может запомнилось что-то?
А.З.: Їй Богу, не помню. Не можу вже отвєтіть. Ви знаєте, шо? Уже мені скільки років, як я отакого года! Ви хочете, шоб в мене от, я вон топор сховав од жінки, і не найду вже дві неділі. Бо вона ним хоче рубать косточку, а я їй не даю, кажу ⎯ не долбай! Вона хвора в мене, жінка, і плохо бачить. так сховав, кажу ⎯ більше ти його не найдеш! і я не могу найти. То шо ви хочете! Мені вже 83-й год.
⎯ Антон Захарович, что помним ⎯ расскажем, что не помним ⎯ ничего не будет. А вот давайте по репертуару еще. Он когда строил выступление свое, вот например, он выступает там та эстраде в Пролетарском парке. Вот начинался концерт.
А.З.: Он не строил. У него была башка вот!
⎯ Он смотрел на реакцию?
А.З.: Він гляне, і тут же і співає. От був отут арбітр Никітенко, он борцов арбітр. Тут цирк приїжджав, боролись борци, а його жена тоже там десь була у парку, от, а він її за шось побив. А він тоді побачив, каже ⎯ а Віктор Никитенко теж танцює, як той танк. Видно, жінку свою люби до всякого до фонаря. Тут же, на місті! Посмотрел и сочинил! он очень был в этом отношении наблюдательный.
⎯ Ну, давайте еще попробуем. Антон Захарович, вспомните, вот старинные, старинные такие вещи, думы.
А.З.: Все, товарищи, давайте вже, бо я не знаю, як балакать!
⎯ А на стихи Шевченко он исполнял?
А.З.: Да-да-да!
⎯ Какие-то может вспомните? он сам музыку делал?
А.З.: Співав! Він Заповіт співав, ну, много! він вобще Шевченка. Шевченко ж у їх, отут написано от ⎯ Шевченко був знайомий з діда, чи з прадіда, і останавлювався Шевченко у них.
⎯ Шевченко в 59-м году у них был, они его возили на острова.
А.З.: Це вони були Слюсарі, де він родився, рибалки, так. Вобще вони рибою занімались, вони ловили рибу на Дніпрі. Вони близько до Дніпра жили. Оце вулиця, шо де вони жили, Дніпро ж поверта сюди. До води було дуже близько, не далеко.
⎯ Антон Захарович, а ніяких більше фотокарточок у вас його немає того часу?
А.З.: В мене у мами були, але не можу знайти, хтось мабуть підібрав. Бо в мене оце вже, це ж мені дала Маруся, ето сестра. Я туди їм писав, кажу ⎯ ви в мене взяли оригінал. Це ж перша була карточка в мене Олексина така, з ним. А вона ж божиться, шо ні. А потом він перервав оце. Значить, вони перезняли. І так оригінал у них і остався. Бо я дома ніде не найду там, де в мене храняться. В мене много фотографій, і брати, і всі в альбомі там є.
⎯ Может фотография, где он выступал или в парке, или на лодочной станции?
А.З.: Нема, нема. Та тоді народ був, в кого тоді фотоапарати були?
⎯ А вдруг, спрашиваю на всякий случай.
А.З.: Да.
⎯ А ви грали на бандурі скільки років?
А.З.: Я? ну, год 5 грав. Я тоже в школі виступав на бандурі це.
⎯ В школі це для учнів?
А.З.: Для учнів, да. Ну, ставили п’єси всевозможні українські, бо це була перша школа українська.
⎯ Чи це було до війни? чи після?
А.З.: Нє, до війни! до війни!
⎯ А хто запрошував вас виступати в школі?
А.З.: А в нас був керівник гуртків драматичних. І там у цих вєщах нада було зіграть. Вони знали, що я, все в мене буде. Приглашали. В свою школу, де я вчився.
⎯ Ага! І чи ви також виступали десь інше, не тільки в школі, скажем, в клубі десь?
А.З.: У клубі я грав піщевіков на мандоліні.
⎯ А коли ви грали на мандоліні, що ви грали? Я маю на увазі, чи репертуар на мандоліні одинаковий з репертуаром бандури? чи інакше?
А.З.: Я вже не помню, чесно. Відітє, там уже керівник. Шо йому там преподнесли, він уже нам репертуар. А ми от ісполнітєлі. так шо я не помню вже цього.
⎯ А коли ви співали, коли ви виконували для учнів, що ви грали? чи ви пам’ятаєте, які мелодії?
А.З.: Ну, шо я можу сказать? Ставлять п’єсу, у п’єсі треба музиканта. От я вихожу, прохожу там на сцені. О! ось, кажуть, і Антін іде із бандурою! Заграй нам! це тут так нада! І я ⎯ будь ласка, сідаю.
⎯ А скільки років у вас тоді?
А.З.: Скільки мені було? Ну скільки, як я оце був у 5-му класі. Це я помню ⎯ 5-й, 6-й. а всіх було 7 класів. Я вже був напівдорослий хлопець. Тепер у 5-му класі во! а тоді в 5-му класі уже, чи в 6-му нєвєста була.
⎯ Вони арештували Слюсаренка. А чи тоді хтось ходив до вас і сказав, що не треба грати на бандурі? чи КГБісти прийшли до вас? після арешту Слюсаренка? чи хтось також приходив до вас і сказали, що не можна вчитися грати?
А.З.: Нє, не ходили. Не було.
⎯ Чи ви трошки боялися, що буде щось?
А.З.: Бандуру не запрещали. Не було запрету. Грай, пожалуста! Тільки грай.
⎯ Тільки грай що? але що? точно.
А.З.: Да! того шо як каже ⎯ ой! скач, враже, як пан каже! Ви чули може ото таку поговорку?
⎯ А це означає, що грати треба було щось про великого Сталіна? Чи вас заставляли?
А.З.: Я не грав пару раз про великого! ні він, ні я, ні всі мої знайомі. Не грали про Сталіна. Сталін, канєшно, начинав наче харашо, а дуже багато людей. Ну, ви знаєте історію Сталіна?
⎯ Так, так.
А.З.: Ну, це чого я буду вам розказувать.
⎯ Может, какой-то случай интересный из жизни Олексы Слюсаря? Может, что-то такое произошло с ним, интересное такое? что вам запомнилось.
А.З.: Именно как это понять?
⎯ Ну замечательное, может быть, событие какое-то было. Может, что-то он сказал, или выступил где-то неудачно или удачно, например?
А.З.: Як його город знав! Його люди і в селах знали. Та найшлися вже при новій власті, шо його продали.
⎯ Это самое событие?
А.З.: Самое, да, и все. Это тяжелый номер. Серед народу людина, вона щира серцем, виконує собі. Він думав, шо це із ним таке станеться? ну!
⎯ Его арестовывали в 21-м году первый раз, второй раз в 32-м году, а третий раз в 37-м.
А.З.: Да, він сидів з бандурою ото. Оце полька. Нєт-нєт-нєт! Як це, під замком він довго сидів з бандурою. Таку пісню сочиняв. Да, була в нього така пісня, що як під замком ето.
⎯ А у вас где-то записи не сохранилось его текстов?
А.З.: Нє.
⎯ Нету, вот жалко!
А.З.: Ну, я ж ушел служить во флот, в 32-м году призвали меня, так это ж еще Боже мой!
⎯ А кто ж теперь нам расскажет, Антон Захарович! А кто ж теперь нам расскажет?
А.З.: Никто уже! А де ж ви найдете. Тут усі мої сусіди, всі з ним не дружив ніхто. Його знали отак. Всі його дуже уважали. Но дружбу, це він з моїм братом Миколою найбільше товаришував. Було, прийдуть удвох, мати вареників наваре. Уже варить там для сім’ї, Олекса тут как тут! Дуже любив вареники! (сміється).
⎯ Добре! дуже дякуємо вам.
А.З.: Ну, шо ж я вам, шо Олекса сидів тут, а потом. Ну, то людина душа був.