Рясна Галина Іларіонівна, 1921 р. н.

Г.І.: Я не схотіла на його фамілію.
⎯ А чи ви пам’ятаєте, як було материне прізвище дівоче?
Г.І.: Семенько Ганна Федоровна.
⎯ Семенько. А батько?
Г.І.: А батько Рясний Іларіон Васильович.
⎯ А прізвище вашого чоловіка?
Г.І.: А прізвище мого Даниленко Сашко Гордєєвич.
⎯ Він був також лубенський?
Г.І.: Лубенський.
⎯ Галина Іларіонівна, таке питання тут ⎯ а чи було так, що в 30-х, 1930-х, 40-х роках люди змінювали прізвища. Коли йшли в колгосп, і те все.
Г.І.: У нас не зміняли прізвища. А в голодовку даже в 33-му, 32-му голодовка була. Дуже людей багато мерло. Оце тут, як по дорозі було йдуть, по дорозі по лебеду, лебеда така, як часник. Понаривають звідтіля лебеди, потомиться, отак ляже на мішочок і вмирає. Туто дорога оця застелена була ними.
⎯ Ми трошки пізніше. Чуєте, а як називався ваш куток, де жила ваша сім’я? батько, мати.
Г.І.: Як куток називався? Хто його знає!
⎯ А чи є це, що в селі той так називається, той так?
Г.І.: Оцей куток це центр називається. Це було центр, о. А отуди го Найовщина. А отуди, де то ми були, Різаново. А ото там Старцево, Рябцево. Це кутки такі. А туди на першу бригаду, то як вони називалися, я й не знаю. Не знаю.
⎯ Чуєте, а як почалися колгоспи, то чи називалося, що це перша бригада?
Г.І.: Перша бригада була, це там перша бригада. Потом друга, о. А отакого, отой куток був третя. А ми четверті були. Оцей же куток, то четвертий був. Четверта бригада. Ну, а вже ж тоді людей було багато.
⎯ Так, це правда. Чуєте, а як ви були ще в матері, батька, то чи ваша сім’я жила в одній хаті?
Г.І.: В одній хаті жили. Да, сім’я в одній хаті. А потом пішла середнішня заміж, о. А син женився. А ми тут з сестрою, Машкою, були. Я заміж пішла, а тоді встроїлася тут, і ми жили.
⎯ То ви в тій хаті жили. Чуєте, а чи було так, що от коли ви там батько, мати, що батько має таку свою роботу, а мати що робить? як це було?
Г.І.: А як воно було тоді. Тоді ж хазяйнували сами. Корова була. Воли були. Кінь був. Своя земелька була. Батько запрягає коні чи воли та їде в поле. А мати їсти наваре та несе їсти. А як уборка, посадять же.
⎯ Так як би вся худоба і земля це батько?
Г.І.: Батькова була, да. А тоді вже забрали. В колгосп не поступали, то забрали, все чисто в колгосп забрали. Все чисто в колгосп забрали.
⎯ Чуєте, а як ви жили з батьком, то чи було так, що батько керував? чи мати так трошки?
Г.І.: Батько, батько керував.
⎯ Батько голова був. А хто помагав йому як би в полі?
Г.І.: А хто? Діти помагали. Да. І дівчата помагали, й брат помагав. За ним орав. Це ж син, батько волами орав, а син кіньми. Спрягалися з сусідами та кіньми орали.
⎯ Чуєте, а хто тримав гроші?
Г.І.: Батько.
⎯ Батько. І хто казав, що купимо те, те?
Г.І.: Батько, батько.
⎯ Батько. А чи ви пам’ятаєте, скільки гектарів землі було до колективізації?
Г.І.: Гектарів 10 було в нас.
⎯ А коли, якщо хтось ішов заміж, то чи давав батько?
Г.І.: Не давав. Це ж уже в колгоспі було, то вже не давали з колгоспу нічого.
⎯ Ви сказали, що в вас була і корова, воли двоє, да?
Г.І.: Два воли були. Корова була. І кінь був. Плуги були. Культіватори були.
⎯ Свині, таке?
Г.І.: Свині, да, кури, все було. Розкуркулили ж нас.
⎯ Чуєте, а мали землю, займались землеробством. А чи ще було щось у батька? Може він щось там, я знаю, колеса робив або щось?
Г.І.: Не робив, він не плотнік.
⎯ Не було такого нічого. Чи ви пам’ятаєте, куди їздили на ярмарку?
Г.І.: У Ведмедівку.
⎯ У Ведмедівку. Чи їздили щось купити, чи також продавали?
Г.І.: Їхав, купляли. Це було, продадуть, а на другий базар їдуть та купляють.
⎯ Воли. А чому?
Г.І.: Переміняли.
⎯ Ага! що старі були?
Г.І.: Ні! хочеться ж грошей. Та продадуть дорожче, а дешевше молодняка куплять та вчать.
⎯ І купували таке, одежу?
Г.І.: Одежу дітям же купляли.
⎯ А з чого мали гроші?
Г.І.: А з чого мали гроші. Батько сіяв буряки в завод сахарний.
⎯ І продавав?
Г.І.: І в завод здавав. Це були гроші.
⎯ А чи ще щось з землі продавав? зерно?
Г.І.: Канєшно, було государству продавали зерно. Продавали. Це ж собі оставлять, а то продавали, бо треба ж грошей. Дітям куплять то чоботи, то спідницю, то кофту, то те, то те. То вони ж і продавали хліб. А сами не купляють, тепер в магазінах, а тоді ж поняття не мали, мати пекла.
⎯ Це мати все робила?
Г.І.: Мати пекла.
⎯ Готувала їсти. Сорочки якісь.
Г.І.: І це, і пшеницю сіяли, і жито сіяли, і ячмінь, і просо, і льон, і рижій сіяли, та били з рижію олію. То своя й олія була. Поїде батько в базар та купить бочоночок сельодки, та й увесь піст, тоді ж у піст не їли.
⎯ Це означає, що 10 гектарів це трошки багато було.
Г.І.: А багато було, багато було.
⎯ Чуєте, а коли під час голоду чи треба було щось продати?
Г.І.: А тоді зробив колгосп голод. Тоді нас же розкуркулили та забрали до зернини і до всього, оставили на голу смерть нас, на голу смерть. Батько тоді діжурив в колгоспі. Та сказали, шоб мати хліб пекла та ото шось останеться, та так ми й прожили. До жнив дожили. Дуже важко було жити. Дуже-дуже.
⎯ Чуєте, а як землю забрали, так, а який це рік був?
Г.І.: А в 32-му.
⎯ В 32-му забрали землю. Починалися колгоспи тоді. Мабуть колгосп в 29-му починався?
Г.І.: Колгосп в 29-му, а в 31-му це тягали в колгост, затягали.
⎯ Це так страшно ще раз повертатись до того. Але ж тут такі питання, дивіться. Це означає, Галина Іларіонівна, що ваша сім’я належала, як її називали, до таких багатих до колективізації?
Г.І.: А хіба це багаті? Хіба це ми багаті були? Тоді вони шо хотіли, те й робили. Вони хотіли, шоб подохли люди.
⎯ Це так. Але до того, як можна було господарювати, можна було самим керувати, то сім’я була така авторитетна в селі?
Г.І.: Да-да-да!
⎯ Чи було так, що такі бідніші приходили і щось запитували в батька?
Г.І.: Були бідні приходили. Було батько оце ж найме їх полоть, садить. А їм оре та сіє.
⎯ З вашого ж села?
Г.І.: Да, да, бідні люди жили. Бо не мали, оце так, як я сама живу, не маю ні коня, нічого. А землю треба ж обробить. То було приходять та полять чи садять, а батько йде оре їм, культівірує і це помагає.
⎯ Галина Іларіонівна, а коли він наймав так як би людей щось там зробити, то чи було так, що то була жіноча робота, а то чоловіча? На те тільки чоловіків наймав, а на яку роботу то тільки жінок?
Г.І.: Ну, полоть це та садить.
⎯ Так, а чоловіків?
Г.І.: А чоловіків оце, я не знаю, батька вони не наймали, бо ми вже підросли, то дівчата, батько возив снопи з дівчатами, то самі вони собі.
⎯ Це означає, що більш ⎯ менш дівчата таку робили чоловічу роботу, правда?
Г.І.: Да, да.
⎯ Чи люди в селі сказали, що це добре, такі працьовиті дівчата? Чи сказали, що батько заставляє їх робити?
Г.І.: Тоді всі були працьовиті, бо самі собі на землі робили, то треба робить.
⎯ Чуєте, а як батько платив тим людям, котрі?
Г.І.: Не знаю, як він платив. Я не знаю, яка я ше тоді була. Це ж вже батько вмер, мені 11 год було. А батько в 34-му годі вмер. В його була яка-то болячка, та голод був, та після того ото він і вмер.
⎯ А ви кажете, що він помер в 34-му, а в 32-му забрали все, а в 33-му голод цей пережив, а тоді помер. А як ви пам’ятаєте, і тоді в 35-му, 36-му вже мати була така голова, правда, в сім’ї?
Г.І.: Да-да, в сім’ї мати була.
⎯ Чи вона також всім керувала? чи брат може починав керувати?
Г.І.: Та, брат оженився та одрізнився од нас у другу хату, а ми собі сами хазяйнували. То теля купили та вигодували, корову держали з матір’ю. Орали в колгоспі коровою.
⎯ В колгоспі орали своєю коровою?
Г.І.: Да.
⎯ Чуєте, Галина Іларіонівна, а як вони забрали землю і все, що робив тоді батько?
Г.І.: А шо, сторожував вже в колгоспі. На роботу ходив.
⎯ А чи ви пам’ятаєте як би трошки ту сім’ю, чи він був такий, менший мав авторитет? чи це мало для нього значення, що він все віддав?
Г.І.: А як же ти не оддаси, як вони сами забрали!
⎯ Так. А як він відчував себе? чи ви не пам’ятаєте?
Г.І.: Плохо. Плакали. Шкода було. Канєшно.
⎯ Галина Іларіонівна, а як ви починали, з якого часу ви починали працювати в колгоспі?
Г.І.: Я пішла, це було скільки, батько вмерли, 11 год мені, а я в 13 год уже пішла в ланки, полола ланки. Це у 33-му годі дівчата мене брали та ставали рядки полоть. Це одна поле свій, і ця свій, а мене всередину брали, і я ото полола з ними разом, шоб получить увечері стаканчик борошна.
⎯ За цілий день?
Г.І.: За цілий день. І трудодні ж писали. Палички писали.
⎯ На пенсію?
Г.І.: Не на пенсію, а на хліб же. Получали хліба. Це ж уже діждали жнив, та в колгоспі рахують хліб та получали ж ми хліб на ті палички, на трудодні. Називалися трудодні.
⎯ Галина Іларіонівна, знаєте, що, ваша сім’я була така, що ви працювали, і люди так добре до вас, тобто, ви так почували. А тоді все забрали, і ви там в колгоспі. Чи ви там як дівчина, скажем, як дівка, чи ви відчували себе тоді як би такою ну як пані, а тоді як зовсім по-іншому? Чи ви не пам’ятаєте цього?
Г.І.: Та хто там були пані! які то пани!
⎯ Все ж таки все маєш, то впевнений в собі, не пани, скажем так. А так себе, бо гроші є, й воли є, й земля є, і батько, й мати.
Г.І.: А тоді нам було в колгоспі й луче. Тоді харашо було в колгоспі. А чого луче? Бо це ж багато людей, та вмєсті, та не так нароблялися. А дома нароблялися багато, да!
⎯ Батько ще часом і кричить?
Г.І.: І кричав (сміється).
⎯ Чуєте, а чи в колгоспи всі пішли відразу чи трошки заставляли?
Г.І.: Всі чисто, а ті куркулі, що жили дуже багато, то вислали їх, з села повиселяли.
⎯ А скільки це було приблизно?
Г.І.: Скільки год?
⎯ Сімей, скільки сімей виселили?
Г.І.: Сімей скільки вигнали? ось скажу зараз. Шкулі одні. Ці, отут на горі. Шкулі одні. Корнії другі. Три, чотири. Ну, сімей 5 було. Сімей 5 було.
⎯ Ну, вони потім повернулися?
Г.І.: Повертались, да. Повертались, тільки не всі.
⎯ Правда?
Г.І.: Чауси це були. Осьо ці, Веселухи були осьо туто, де контора, це Веселухи тут жили. Де ото магазин построїли, Веселухи жили. Сини Веселухів живуть.
⎯ А батька не висилали?
Г.І.: Ну, бо він пішов у колгосп.
⎯ А це означає, що він не дуже хотів іти в колгосп? просто треба було?
Г.І.: Мати дуже не хотіла! а батько хотів. Батько зразу подав заяву, а мати начала плакать там, вмирала. та батько пішов та забрав ту заяву. А тоді ж на другий день прийшли, забрали все чисто! Коні, корову, воли, все позабирали! Оставайся, Ганно! А батько сидить та плаче, каже ⎯ бачиш, Ганно, шо ти наробила! Осиротила дітей на голодну смерть! та подав опять заяву без матері. матір не вписував, та подав ту заяву та тоді й в колгоспі ми робили. А ті, а ті люди, оце Чауси, Веслоухи і забулась, як воно цих, шо там за селом жили люди, то ті і не повертались додому. Не повертались.
⎯ Правда? Галина Іларіонівна, а якщо хтось не пішов в колгосп, то як вони заробляли на життя? Чи були такі, що не пішли?
Г.І.: Усі чисто пішли. Усі чисто. Оце ті, що виселили, то ті не пішли, а то всі чисто подали заяви та в колгосп пішли.
⎯ Чуєте, а як люди, які пішли в колгосп, що вони думають про тих, що виселили? чи вони їх шкодували? чи осуждали?
Г.І.: Шкодували! Ні, шкодували! Кажуть ⎯ бідні люди! хіба вони куркулі були? Ну, хіба землю держать, то куркулі? То ж не куркулі! Для себе вони старалися. Шоб діти не голодні були. Государству платили ж, хліб давали, і все. Хіба ж то той? Та зробили так, Сталін так зробив. Спеціально зробили.
⎯ Галина Іларіонівна, а хто проводив колективізацію? хто робив цей колгосп у вас? Свої? чи хтось приїхав?
Г.І.: Свої! Приїжджали й з району ж, приїжджали. Вони ж начальство там, то приїжджали було ці. Робили ці, як же їх, штаби робили. Визивали в штаб, хто не хотів у колгосп іти. Там заставляли, уговарювали, балакали, шо отак треба, отак. Буде луче жить. Не будете самі робить, а компанія буде робить, та буде ж луче нам, і все. Уговарювали людей. А хто не хотів, ото ж повиселювали.
⎯ Чуєте, а ви не пам’ятаєте, хто був перший голова колгоспу?
Г.І.: Був чужий. Чужий був, да. Десь того, з-за вятниці був чужий. О, а потом свій лубенський був Семенько Дмитро Євдокимович. Хазяїн був такий!
⎯ Вони не були такі жорстокі до людей?
Г.І.: Нє-нє! нє! добрі вони були.
⎯ А хто виселяв?
Г.І.: А хто жорстокі були? комуністи ж були. Тоді ж вначалі комуністи.
⎯ А! це такі як би парторги, да?
Г.І.: Як січас парторги, а тоді комуністи були.
⎯ Чи вони були свої?
Г.І.: Свої! свої! були.
⎯ А хто в вас такий перший був?
Г.І.: Хто? Ну, це Даниленко був, Яків Потапчук. І Сатана був Семен.
⎯ В його прізвище було Сатана?
Г.І.: Макаренко прізвище. А називали Сатана (сміються).
⎯ Чого?
Г.І.: А чого? бо таке воно було. Ну, по-вуличному.
⎯ А чому так було, що він такий був?
Г.І.: Жорсткий такий! Жорсткий дуже! Такий жорсткий, та куди! Хуже, як було з району приїдуть.
⎯ Чи вони були ті. хто приходили забирали все?
Г.І.: Забирали ж, ходили забирали. І в нас мати заховала сім’я в піч у горщик, то витягнули з печі горщик, висипали те насіння.
⎯ А чи були такі комсомольці, комуністи?
Г.І.: Були комсомольці, були.
⎯ Чи вони були разом з тими комуністами?
Г.І.: Були ж, були разом.
⎯ Також свої?
Г.І.: Свої, одежу грабили.
⎯ Правда? забирали?
Г.І.: Забирали!
⎯ І куди вони її носили?
Г.І.: А куди носили? собі забирали, а кому вони носили? собі забирали. А осььо вже не комуніст був, як отам все вивернули, це ж з евакуації. та ми ж тоді розплатилися з матір’ю, геть у сільраді розплатилися до копійочки! Тоді сильні налоги. Так як оце дурні гроші, так і тоді були дурні такі гроші. Розплатилися, а прийшли з той управи ⎯ хата, вікна повибивані, піч розбита, все чисто. Каже, голова це сільради був Рубенський, і Рубенський каже ⎯ ви налог не платили! ви налог не платили. А я кажу ⎯ а чо ж ми, кажу, не платили налог? ми ж платили ж налог! То він открива та мати открила, а він забрав все, до сорочки забрав, витяг. Забрав усе в світі! Одніс в свою лавку. А ніхто ж, а тоді прийшов та каже ⎯ ви знаєте, шо забирайте одежу, і шоб нам з неділі були гроші в сільраді. Оце 2 тисячі тоді налогу було, а де ж його взять? Як ми прийшли, нема ніде нічогісінько! Корову вбили, теля вбили. Теля того в повітці вбито. Ой! горе! горе!
⎯ Галина Іларіонівна, а коли ви перші роки там працювали в колгоспі, то ви сказали, що платили це борошно, так? і трудодні писали. А чи гроші ще якісь платили?
Г.І.: Не платили нам тоді гроші! Не платили! ми їх не бачили. До 41-го году ми їх не бачили. І в 41-му оце війна була, то не бачили. Уже почали нам платить гроші мабуть чи в 55-му, чи в 65-му.
⎯ А де ж ви брали гроші. щоб купити харчування, одяг
Г.І.: А де ж? продавали кури, крашанки. І здавали, й продавали.
⎯ Свої кури?
Г.І.: Свої! да, свої кури.
⎯ І купили одяг?
Г.І.: Да. Пшона, було, натовчеш та несеш на базар та попродаєш та купиш. Колись я понесла крохмаль, із картоплі натерла, та пшоно. А косиночка ця, шо запинаться, з перкалю вибита була, 250 рублів. Та купила косиночку, та й прийшла додому. Оце таке було.
⎯ А таку одежу чи самі робили? чи купували?
Г.І.: А пряли полотно, пряли. Та ткали. Та білили його. А тоді шили ті сорочки й спідниці шили, та носили. Красили. Краски купим та покрасим. І таке було.
⎯ Чуєте, а чи було таке, що не робили собі одежу, а поміняли її на щось?
Г.І.: Рядна оце було, тчемо рядна та продаємо, а тоді купляєм отаке шось.
⎯ А чи було так, треба було тільки продати? а чи було так, що понесете на базар, скажемо, курку і поміняєте на одежу?
Г.І.: Нє, нє.
⎯ Тільки продавали?
Г.І.: Тільки продавали.
⎯ Через гроші тільки?
Г.І.: Через гроші йшло все.
⎯ А чи крали в колгоспі?
Г.І.: Тоді не крали. Тоді Боже сохрани! Тоді не можна було. Судили тоді як! А тепер хто хоче, то те й бере.
⎯ А чуєте, Галина Іларіонівна, а якби ви вкрали, наприклад, шось, і ніхто не бачив, тільки ваша сусідка, чи вона би сказала?
Г.І.: Сказала б, сказала б. Судили тоді.
⎯ Чуєте, а чи переживали ви трошки, який буде врожай в колгоспі?
Г.І.: А переживали, а як же! Бо ми голод знали, то переживали.
⎯ А це означає, що чим гірше в колгоспі, то й вам?
Г.І.: А як же ж!
⎯ Чи чому треба було переживати?
Г.І.: А чого? Щоб здоров’я було, та заробить трудодні. В мене було по 700 трудоднів за год.
⎯ Це дуже багато, і ви мали більше хліба?
Г.І.: А як же! да.
⎯ А чи було так, я знаю, що всі жінки, які там полють, що ви відчували, що цей льон чи там капуста, чи буряки.
⎯ Г.І.: Та ми сіяли льон дома. Це ми льон сіяли на пряжу. Коноплі сіяли та пряли. Оце ж посієм, а тоді виберем. А тоді сатеринку бурумо, та мочимо у річках. А тоді повисушуємо та б’ємо на тетельні, тремо на тій, на терниці. Терниці називалися, натираєш цю ж луску. А потом зимою це ж не ходим на роботу було, то прядемо дома. Мички мичимо, та вичісуєм його та прядемо. А тоді мотаєм на мотовило. А тоді снуємо. А тоді аж тчемо.
⎯ Це там була колгоспна земля. А скільки вашої було?
Г.І.: А нашої скільки, тоді по 50 соток. Чи по 50? да, по 50 соток нам давали.
⎯ По 50 соток вашої землі в колгоспі.
Г.І.: Нє, не в колгоспі, своєї собственної!
⎯ Коли був колгосп, то вам дозволяли?
Г.І.: Да, 50 соток було.
⎯ Чуєте, а чи було так, що ви називали ту колгоспну землю, де там буряки росли, ⎯ наша.
Г.І.: А ланки ж наші, то називали своїми.
⎯ Правда? своїми казали. Чи ви б хотіли мати таке господарство, як батьки мали?
Г.І.: Мала б.
⎯ А чи хотіли б мати?
Г.І.: Хотіли, хотіли.
⎯ Хотіли б так багато? велике?
Г.І.: Хотіли б (сміється). Вже 73-й год. Вже не хочеться нічого!
⎯ Чуєте, а чи ви пам’ятаєте, а що було, що означала земля для ваших батьків? чи це така була головна річ? чи що?
Г.І.: А як же! трудилися ж! на землі трудилися, то і раділи, що земля є. Купляли ж батько. Було, купляли земельку. Воли продасть, або там теля продасть, та купить земельки.
⎯ А від чоловіків купував, від хазяїв?
Г.І.: Да, від хазяївів, да.
⎯ Чуєте, а якби хтось вкрав в колгоспі тоді щось, не тепер, а тоді, коли тільки починали колгоспи, то чи ви б його осуджували?
Г.І.: Та, хто там його судив! хто його судив!
⎯ Це не був такий моральний злочин, нє? Чуєте, от ваші батьки були такі хазяї, ви ще починали працювати, чи в вас було таке відчуття, що ви хазяйка? то ваша земля, і так.
Г.І.: Ой, яка я тоді була? як я відчувала? Коли то було, як я його тоді все відчувала. Канєшно, раді були, шо своя земелька. Та свій хліб був. Та своє сало було. Та своє м’ясо. Бо й вівці держали, то м’ясо було. Та! хазяйнували, дуже добре хазяйнували.
⎯ Чи ви пам’ятаєте, як в колгоспі починав бути клуб?
Г.І.: Як розкуркулили людей, от, та забрали ці хати, там хазяїн був дуже великий. То хата. Комори забрав колгосп, то й досі там стоїть того дядька комора.
⎯ Чи вони її перебудували, чи так оставили?
Г.І.: Так як розібрали її. Вона була на фундаменті, та її чи притягли, так і поставили її. Вона так і стоїть, в зруб вона зрублена. Камінь, оце отакий камінь вишина, а тут вона в зруб зроблена. З досток таких, отакенні доски. Зроблена. І так я вже й не знаю, як тоді було, чи вони її перевезли? підкладали шо, та перевезли? чи вони її розібрали та склали так само ж.
⎯ А хата його ще не стоїть?
Г.І.: А та хата, а хату забрали, то зробили клуб, от! Та був клуб, а потом розкидали, та ото ж новий клуб зробили. На тому місці.
⎯ А дядька виселили?
Г.І.: А того дядька виселили.
⎯ І він не повернувся?
Г.І.: Повернувся. Тут уже вмер, немає його.
⎯ Але в село повернувся?
Г.І.: В село повернувся, да.
⎯ А його як би виселили, як його прізвище?
Г.І.: Його прізвище Іван Кривенко. Кривенко Іван.
⎯ А він, з сім’єю виселили його?
Г.І.: Да.
⎯ І повернувся з сім’єю?
Г.І.: І повернувся, зробив хату собі. Я не знаю, там німці спалили. А потом діти зробили другу, то вона там і є, як ото їхать із Жаботина, та Сосни там, та коло Сосни та хатка стоїть.
⎯ Чуєте, а чи ви пам’ятаєте, коли починалися вибори? як це перші вибори були?
Г.І.: Не помню я.
⎯ А коли були тоді вибори, то чи треба було обов’язково ходить?
⎯ Г.І.: оді в нас виборів не було. Було село. Це збирали збори, та обирали голову колгоспу, сільради і правління. Це обирали сами.
⎯ А тих ще депутатів коли обирали?
Г.І.: А тих депутатів у нас не було, не було!
⎯ До війни?
Г.І.: Не було до війни депутатів, не було.
⎯ Чуєте, а як би до колективізації ще раз, добре? Село називалось так само Лубенці?
Г.І.: Лубенці називалось.
⎯ А як сказати, хто був головний? Не було голови колгоспу. Не було комуністів. А хто керував селом?
Г.І.: Я за це тобі не скажу. Я за це не скажу.
⎯ А чи ви пам’ятаєте попа? церкву?
Г.І.: Знаю попа, церкву.
⎯ Чи піп трошки впливав на людей? чи він мав авторитет?
Г.І.: А як же! канєшно! бо люди ж ходили до нього, то він понімав людей.
⎯ Це означає, що він робив хрестини, весілля, правда? Так з ним радилися? Чи ви так пам’ятаєте того попа старого свого, колишнього, нє?
Г.І.: Це ти такий вопрос задаєш (сміється). Ше яка я тоді була, які вони ті попи були? шо вони робили?
⎯ А ви не пам’ятаєте, щоб було так в селі збори тоді, чи як це?
Г.І.: Ну, збори були часто.
⎯ Не колгоспні, ні! До колгоспу.
Г.І.: До колгоспу. Ну, це ж були оце, як же я казала, було, не збори, а сходка мабуть. Сходка тоді була.
⎯ Це батьки ходили?
Г.І.: Батьки ходили.
⎯ Чуєте, а ви кажете, що батьки віддавали як у державу той податок, що це таке було?
Г.І.: Возили у цей, у Кам’янку возили. У Кам’янку возили, як воно називалось. Там же станція, то ж вони одправляли туда.
⎯ А де ці сходки збирались в селі? десь на майдані?
Г.І.: У сільраді.
⎯ Ні, до колективізації.
Г.І.: У сільраді. Сільрада була.
⎯ Правда?
Г.І.: А була! Ше мені 6 год було, як сільрада робила.
⎯ І це й називалось сільрада?
Г.І.: Сільрада й називалась.
⎯ То там і збиралися?
Г.І.: Там і збиралися, да.
⎯ Чи ходили туди також жінки?
Г.І.: Чого тоді жінки? Тоді жінки не ходили нікуди, бо їм не було коли. Вони пряли та ткали.
⎯ Це значить, що ходили тільки хазяї? тільки чоловіки?
Г.І.: Мужики. Як треба, визвуть, то йдуть.
⎯ А чи коли вони йдуть там на сходку, то чи голос такий багатший мужиків більше?
Г.І.: А ти не дивилася то кіно, того, як же його? Бараболя, нє! не Бараболя. Як же ж його було ім’я, та він, як поставили його тим старостою, та який він багатий був, та як він робив. Ото ж так і тоді раньше було.
⎯ А хто вважався бідняком у селі? до колективізації ще.
Г.І.: Хто його зна! хто був бідняком.
⎯ Хто не мав землі, нє?
Г.І.: Та, всі мали тоді землю. Мали. Тільки я ж кажу, в кого не було чим оброблять, то ці ж люди обробляли. Вони йшли робить до його, до хазяїна, а хазяїн обробляє їм. Бур’янів не було у тому, у людей так, як тепер осьо бур’яни позаростали, ці землі, шо страшно й дивиться.
⎯ А чи так бідні їх трошки не долюблювали?
Г.І.: Люди любили кажну людину.
⎯ Чи часто люди між собою співали? збирались на вечорки?
Г.І.: Часто збиралися тоді. Оце, як Святвечір, оце ж тобі Великдень, собиралися. Різдво. Це празники. І Тройця, це ж на празники то собиралися було, гуляли. Із чужих сіл приходили. До мого батька приходили з Винників люди та гуляли. А батько туди було їздив.
⎯ А чуєте, а це не були родичі, так?
Г.І.: Вони служили в армії вместє, та познакомились, такі друзья дуже були великі. Та так і поженилися, але дружили.
⎯ А батько в селі, з ким би він так би дружив?
Г.І.: А були ж куми. Куми були. Брати були.
⎯ А чи можна так сказати, що він так як би з багатшими дружив? нє? чи можна так сказати?
Г.І.: Ну, оце ж був дядько оце ж, мій Федот був в тому, хазяїн був. І це хрещений був, хазяїн був. І брати ж у батька були, тоже хазяїни були. Батька ж батько був хазяїн. Воли держав, і коні були, все було. Дітей було багато, й робили все. то вони собі вместє так і гуляли. Сходилися.
⎯ Галина Іларіонівна, ще щось трошки про колгосп, а тоді передихнем. Чуєте, як от почалася колективізація, хто був таким, як би першою людиною в селі, в колгоспі? Хто найавторитетніший? Такий, знаєте, найголовніший.
Г.І.: Ну, голова колгоспу.
⎯ Голова колгоспу?
Г.І.: Да, голова колгоспу!
⎯ Не голова тих комуністів?
Г.І.: Нє, голова колгоспу.
⎯ І це був він один? чи в нього такі були?
Г.І.: Ну, були ж в його. Я тобі не скажу за це, бо яка я тоді ше була!
⎯ Чуєте, а як почалися колгоспи, чи піп ще оставався? піп? сільський староста?
Г.І.: Як колгоспи заснувалися, то тоді це ж хрести з нас знімали в школі? знімали. Серги знімали? знімали. І церкву запретили тоді. Запретили й церкву. То німці як зайшли в 42-му, чи 43-му году. Це ж в 41-му, да, в 41-му. Відкрили церкву. Брали це ж мужиків запирали, та туди заганяли. Та учительне видержав, та начали палить її. Та він повісився в церкві. А тоді ці німці винесли все з церкви та запалили. То кажуть, не можна там править. Отак як палили, та й не роблять її. А монастир отой.
⎯ Ремонтують?
Г.І.: Уже правиться! уже правиться. І той будуть ремонтувать, кажуть.
⎯ А коли почалася колективізація, то церква ще працювала?
Г.І.: Працювала. Ще працювала.
⎯ І піп ще був?
Г.І.: І піп ше був. І воду хрестили, і це. Та, мабуть, до 40-го году, поки війна началася, то правилося в церкві.
⎯ А як почалися вже такі колгоспи, то такі збори були колгоспні?
Г.І.: Да, були, було кажного тижня. Кажного тижня збори були. Кажного тижня!
⎯ А як це означає, що йшли люди і там?
Г.І.: Ну, оце ж на роботі загадують, шо сьогодні будуть збори, шоб приходили на збори. То було приходять на збори.
⎯ І де збирались?
Г.І.: У клубі. У клубі ж.
⎯ А чи були там жінки?
Г.І.: А як же! і жінки були. І ми ходили. Хіба ми його слухали? ми своє балакали (сміється).
⎯ А чи часом голосували? не пам’ятаєте?
Г.І.: Не голосували тоді.
⎯ Чуєте, а коли поприходять і чоловіки, і жінки, чи це були однакові права і в чоловіків, і в жінок? чи чоловіки ще мали більше права?
Г.І.: Було одно право, одно право, шо в чоловіка, шо в жінки. Як хочеш покричати, покричиш.
⎯ Чи коли вже були в колгоспі, чуєте, коли прийшли в колгосп, то чи були якісь середняки, багатші, бідняки? Чи може було так?
Г.І.: Канєшно ж були! Которі люди жили заможніше, то жили так.
⎯ Осталися?
Г.І.: Да. А которе бідно жило, то померли в голодовку.
⎯ Правда?
Г.І.: Да, 33-й, 32-й. Мерли ж люди. А в 47-му тоже вже голодовка була, то картоплю одкопували, бо тоді ж в колгоспі картоплі було багато закопано в кагати. та подивилися, шо вона ж отак спресувалася, картопля, та одкопували та їли. Так були б і в 47-му померли, а то та картопля спасла нас. Натягаєм та сушимо. А тоді розминаємо та водичкою розколочуєм та млинці печемо на квасові. Буряка наквасим та нагрієм. Та!
⎯ Галина Іларіонівна, а кого називали бідняком під час колгоспів? хто не мав може хату, землю? чи були такі?
Г.І.: Та були, разні були.
⎯ Чи їх трошки, як би казали, ліниві?
Г.І.: Чи ліниві, чи не хотіли робить. Чи я знаю.
⎯ А коли почалися колгоспи, чи люди так само приходили на Різдво? так само часто мали зустрічі? такі бесіди. Коли вже колгоспи почалися.
Г.І.: Ну, в клубі.
⎯ Нє-нє! От наприклад, коли до вашого батька так само приходили ті його приятелі? коли і колгосп почався.
Г.І.: А тоді вже не ходили. Тоді вже не ходили. Батька не було, вже в 34-му вмер. А тоді й до матері ніхто не ходив. І ті люди померли.
⎯ Чуєте, а як такі чужі з іншого села приходили на голову колгоспу чи щось, то чи вони мали таких приятелів у цьому колгоспі, чи що?
Г.І.: Тоді з других сел не ходили. Це тільки свої ходили. Ходили просить ⎯ випиши мені там того та того! То зерна, то ше шо.
⎯ Чуєте, ану розкажіть про Миколая.
Г.І.: Ось розкажу. Був отакий завбільшки Миколайчик, отакий. І це в нас була так хата одна, а через сіни друга хата. І там дівчата спали, бо сім’я була ж велика. Цвіти було, вазони. Гарна була в нас хата. Так, як оце в мене зараз чистенько, так і в нас хата. Тільки шо цей Миколайчик отак висів, ікони були, одні тако були на стіні, а то отако був. А ввійшов батько, а воно так засіяло в хаті! видно-видно так! наче на полудень було. Видно! так гарно ж видно в хаті! наче золото в хаті. А батько гукає ⎯ Ганно! Ганно! іди сюди! А мати каже ⎯ шо таке? Аж іди сюди! Каже ⎯ дивіться, обновляється ікона! Миколай обновився. То так стояв на порозі отако, стоять собі, дивляться, а він тако іде, іде, іде, іде, іде. А батько каже ⎯ піду, там сусідка Настя в нас, піду Настю гукну! Пішов той батько гукнув Настю. Вона ввійшла, і воно отако ввійшло, отако.
⎯ До Миколая?
Г.І.: Нє, отак. він отак от стояв, отакого дійшло оце, уломилось, а те встало. Значить, вона не достойна дивиться. Понімаєш? І так, а батько каже, мати каже ⎯ нашо ти ходив? нашо ти кликав? Хай би, каже, обновилася ікона. І так ото вона сіяє! чисто ж гарно! А там чорне так і осталося. То мати як умерли, а дівчата положили. То я казала їм ⎯ нашо ви ложили? нашо ви ложили? хай собі буде! Було б другу іконку положить, а того Миколая не ложить.
⎯ Чуєте, а це батько й мати бачили? а діти не бачили?
Г.І.: Нє, не бачили. Я тоді ж мала була, то бігала у дворі.
⎯ Галина Іларіонівна, ідемо далі? Чуєте, як називалися голоси в селі, коли співали? Перший? другий?
Г.І.: Та ні! в нас цього не було.
⎯ А як звали?
Г.І.: Та, шо тягне, це називається вгору тягне. А ті басують. Ото таке.
⎯ А фальцет? не було такого?
Г.І.: Ні-ні! це не було! в нас не було.
⎯ Тільки два голоси?
Г.І.: Да, два голоси в нас, два голоси.
⎯ Чи на всіх кутках співали на два голоси?
Г.І.: По всьому селу. Ото не то на кутках, а по всьому селі.
⎯ Який куток в вас був такий найбільш?
Г.І.: Це Різаново дуже гарно співали дівчата.
⎯ А це тому, що там хтось тягнув гарно?
Г.І.: Ну, да! ну, да! канєшно.
⎯ А чи часом приходили голосисті?
Г.І.: Приходять було ж у клуб, та в клубі начинають ⎯ давайте будем, дівчата, співать! ⎯ Давайте! та в кружок стаємо й співаємо.
⎯ А чи була така конкуренція між кутками, хто краще заспіває?
Г.І.: Ну канєшно! (сміється), а як же!
⎯ Чи це було просто ввечері?
Г.І.: Ввечері, а коли ж! удень не було коли. Ми тоді й у неділю ходили на роботу. Не було й неділі в нас.
⎯ Не було?
Г.І.: Не було! та Боже сохрани! На жнива. Наспіли жнива, кажний день ідем на роботу. В неділю бригадір загадує ⎯ іди! Мати мене було не пускала, а сестра ⎯ ходім! бо косила вже тоді, та не було кому, каже, мені в’язати за ким. Іди та коси! та було іду та плачу, бо хочеться ж оддихнуть. А тепер немає, ніхто й не бачить, ніхто й не бачить, шо тоді робили як.
⎯ Галина Іларіонівна, а чи були такі в селі жінки, яких називали найкращі співачки?
Г.І.: Були.
⎯ Чи вони ще так як би співали? чи вони таке спеціальне запрошення на весілля?
Г.І.: Нє! нє! в нас не запрошення. Оце було підемо, свальби ж були в селі, підем на свальбу, то це ж знають, хто співає. То іди ти за стіл, іди ти за стіл, іди ти за стіл. Посідаєм оце, співаєм.
⎯ Так як би підбирали?
Г.І.: Підбирали, да, да.
⎯ Але не було так, щоб людей запрошували когось співати, а тоді платили їм?
Г.І.: Ні-ні-ні! в нас цього не було! Шо не було, то не було.
⎯ А чи це змінилося під час колективізації цієї?
Г.І.: І раньше було так, не було, шоб платили тим, шо співають. Не було в нас. Оце я чую по радіо передають, це Полтава, отам то це ж єсть ті, шо запрошують їх на свальби. а в нас цього не було.
⎯ А чи були в вас досвітки, вечорниці?
Г.І.: Були, ходили.
⎯ А чи були, яке слово в вас вживали ⎯ досвітки чи вечорниці?
Г.І.: Досвітки.
⎯ А вечорниці не казали?
Г.І.: Не казали в нас вечорниці.
⎯ А хто організовував? як це робилось?
Г.І.: А як, це ж в’яжемо та кажемо ⎯ давайте соберемося та будем вишивать! Це ж чи вишивать чи прясти йти прядками. То було я всігда вишиваю на досвітках. А додому спати ідемо, на куточок ото собирались.
⎯ На кутку?
Г.І.: На кутку.
⎯ Чи кожен куток такий мав свій?
Г.І.: Да, да! кажен куточок свій куточок мав. Це навєрно там батько чи мати піде кудись гулять, а ми соберемося та шиємо. Хлопці прийдуть же та погуляють коло нас.
⎯ А де збиралися?
Г.І.: У хатах. Оце так, аби до мене прийшли та собирались.
⎯ Якщо батька або матір немає. А чи була така хата або вдови, або якась, яку наймали?
Г.І.: Не наймали ми! не було цього. Шо не було, то нє.
⎯ Чуєте, а коли, пам’ятаєте, ви мені розказували, шо були такі досвітки і якісь хлопці були з сусіднього села, і вам не сподобався. А що це була за хата?
Г.І.: Ну, жінка сиділа сама, нагуляла собі хлопчика, та сиділа вона сама там під бугром було. Ну, а прийшли сусідні хлопці на досвітки. Це ж дурниця, на досвітки! це ж дурне! А вона пішла, а він її не понаравився, як дала свої катомушки. Я вділася, та ⎯ куди ти? Кажу ⎯ на двір! Та й пішла, та й аж дома опинилась!
⎯ А чи це було перед колективізацією, чи це було коли?
Г.І.: Перед, уже після войни.
⎯ Правда? А чи ви платили часом тій жінці, шо в неї в хаті?
Г.І.: Та ні, ні! просто так.
⎯ Чи музика часом була?
Г.І.: Була й музика, була. Хлопці ж були, грали. Співали, да. Оце було Андрея, це на Андрея це калиту було поставимо. Печемо, пособираємося дівчата, та борошно, а та олійка, а та шось, м’ясця кусочок, а там шось. Напечемо й млинці. Наварим вареників. Коржів напечемо. Калиту спечемо. Чіпляємо до мотузки. Такий крючок прибитий, а туди лєнту причепимо, і цей корж називається калата. Такий корж із зубцями, тако зубці, зубці, а всередині дірочка. І це прив’язуємо ж цей корж, а тоді їде на кочерзі, каже ⎯ пан кочержінський! я буду калату кусать! А він каже ⎯ а я буду пароль писать! (сміється). А вона каже, чи він ⎯ а я буду кусать! А він каже ⎯ а я буду пароль писать! Це сажі наколотять і вмочає, а тоді ⎯ на, кусни! А він каже ⎯ а я кусну! а я писну! Та так було граєм!
⎯ А це означає, що жінки вдень працювали?
Г.І.: Удень не було коли нам гулять. Не було. Шили, пряли, не було коли. А в вас там тоже і прядуть, і шиють?
⎯ Ну так. Але я маю на увазі тепер там на досвітки, дівчата якщо збирались, це було, щоби працювати?
Г.І.: Удень же працюємо, а ввечері гулянки собираємось до клубу, давай підемо до тії, до тії. Батька вдома нема. та то погуляєм! Та то собираємось і гуляємо. І хлопці. Було оце хлопці хотять же з дівчатами переночувать, а дівчата ж не хотять. Ну, це стане на дверях ⎯ випускають із гульні того, хто не нагодиться, а ото оставили нас 4 душі. А ми ж плачемо, шо будемо втікать же додому. А вони підопруть у сінях двері, підеш. Посідаємо в куточку, плачемо! Пустіть, хлопці, нас додому! Бо матері ж будуть бить нас. А вони кажуть ⎯ дівчата, а ну-ка лягать спать, тоді пустили. А так не пустим. То то часов до трьох додержать, а тоді випускають. А ми сидимо плачемо (сміється). та дівчата.
⎯ А яка була музика? А що сталося з досвітками? Це означає, коли прийшла колективізація, чи вони так само дальше були, досвітки?
Г.І.: Були! були. Колективізація була, то були досвітки. Були.
⎯ А чи є тепер в селі?
Г.І.: Нема тепер.
⎯ А коли це зупинялось?
Г.І.: Зупинялося коли? вже після войни, уже в 44-му, 5-му, 6-му вже цього не було. Уже цього не було.
⎯ Правда? а під час війни?
Г.І.: А під час війни, тоді ж тоже під час війни не було, бо тоді боялися з дому виходити.
⎯ Це означає, що до війни?
Г.І.: До війни, до війни.
⎯ А чому це зупинилось? чому?
Г.І.: Хто його зна! Вже я тоді заміж пішла, то я вже не знаю, як воно вже було тоді.
⎯ Галина Іларіонівна, а влада нічого не мала до того всього? власті і комуністи нічого?
Г.І.: Ні! нічого.
⎯ А чи були в вас такі в селі, чи були в вас такі жінки, котрі дуже добре куховарили? і їх запрошували на весілля, на хрестини, платили їм?
Г.І.: Та й січас вони ж ото куховарять, то їх просили.
⎯ То їх просили, і платили їм трошки?
Г.І.: Не знаю, чи платили, чи нє.
⎯ А чи були такі, що на похоронах плакали, голосили так? так само, що їх попросили?
Г.І.: Ні-ні! в нас цього немає! Може по других селах є це, а в нас цього немає.
⎯ Чи ви бачили це десь в інших?
Г.І.: Я кажу, може десь було, а в нас не було. В нас не було. А чого? в мене мати вмерла, чи батько, то я плачу, бо мені шкода. А то, шоб наймали людей, шоб плакали, то не було в нас.
⎯ А чи була в вас такі люди в селі, що так, знаєте, розказували і багато анекдотів, і таких оповідань? до колективізації. Про якісь такі події. Часом на них жартували, казали ⎯ брехун!
Г.І.: Я тобі цього не скажу, бо я не ходила, і цього не знаю. Я цього не знаю.
⎯ Чуєте, а які в вас були музиканти? на весіллі музика яка була?
Г.І.: Тоді була гармонія.
⎯ У 20-х роках?
Г.І.: Да, гармонія, балалайка, гітара. Оце таке було.
⎯ На весіллях?
Г.І.: На весіллях, да.
⎯ Коли ви ще дівкою були?
Г.І.: Бубон, гамонія. Оце таке. Бубон і гармонія. А балалайка і гітара це так, як дівчатка на кутку позбираються свої, то хлопчики оце ж грають то на мандоліні, то на балалайкі, то на гітару. Оце таке.
⎯ А чи ви знаєте, як ваші батьки ще женилися, яка була музика?
Г.І.: Та ні, ми не балакали за це.
⎯ А чи ви знаєте щось, як заробляли люди там?
Г.І.: Тоді не платили, ніхто не платив. То зараз платять такі гроші, шо хай мене Господь милує!
⎯ Да. А як клуби почалися, то хто там грав?
Г.І.: Хлопці!
⎯ Ті самі сільські?
Г.І.: Сільські хлопці! І чужі приходили. Було приходять та грають. І з Чубівки приходять гармонія, бубон та грають. Та таке весілля було, шо страшне діло!
⎯ Весілля в клубі?
Г.І.: У клубі, да! Гуляли, гуляли!
⎯ А танці чи вони грали?
Г.І.: Танці грали, а дівчата танцювали ! (сміється).
⎯ Це означає, що коли хтось жениться, так, то вони приходили до клуба так як би розписуватись? чи ціле весілля було в клубі?
Г.І.: Нє, у клубі нє. Це січас, то тепер у клубі ходять розписуються. А тоді ж ні, в сільраду то піде молодий і молода там ввечері, розпишуться в суботу. А в неділю їдуть до церкви, вінчаються. Приїжджають, тоді свадьба вже, гуляють. Музика грає в дворі.
⎯ Ми щось не допоняли, а ви кажете ⎯ в клубі весілля.
Г.І.: Та нє! то я так ⎯ гуляння! гуляння! не весілля.
⎯ А на танцях що вони грали? які мелодії?
Г.І.: Тоді мелодії не було, дитино. Тоді не було мелодій, тоді грали гопак і краков’як, полька. Оце такі мелодії тоді були.
⎯ А чи ви пам’ятаєте, щоб в клубі вже прийшов такий керівник клубу?
Г.І.: Ну, був же, а як же! завклуб
⎯ Завклуб. А що він робив?
Г.І.: Ну, шо робив? Організовував він постановку шоб поставить якусь. То собирав, то й я було ж ходила. Оце ж співали ото.
⎯ Хор був?
Г.І.: Да, в хорі. Було все. Вже позабувалося. Боже, Боже! коли це воно було! У нас тут була Вєра, то вона було всігда організовує ⎯ давайте, дівчата, організуєм на вечорі це ж шоб співать. Та співали на сцену виходили.
⎯ Галина Іларіонівна, а чи ви пам’ятаєте, щоб старці ходили в селі?
Г.І.: Пам’ятаю.
⎯ Пам’ятаєте. Чи вони були з цього села?
Г.І.: Ні, оце в Любенцях старців не було. А оце як прийдуть, мати було пита ⎯ звідкіля це старці? та з Мельників! Оце тобі вийдуть десь одні, приходять другі. Звідкіля то діти? такі діти маленькі. Із Жаботина. А потом опять ⎯ звідкіля ви? З Завадівки! Оце тобі тільки дуже багато старців оце Завадівка, Жаботин, Ільники. А з нашого села нікуди не ходили, не старцювали.
⎯ Чуєте, а чи ці старці, чи ходив чоловік? чи жінка?
Г.І.: Нє-нє-нє! діти! дітей посилали.
⎯ Тільки діти. Чи вони просто попросять? вони не були сліпі?
Г.І.: Вони не сліпі, а батькам, батьків не було їсти, то посилали дітей. Бо сами стидилися ж іти, та дітей посилали.
⎯ А такі сліпі не ходили?
Г.І.: Сліпих не було. Не бачила я, не бачила.
⎯ А так, як би може колись під церквою чи під монастирем? там сиділи?
Г.І.: Були. Сиділи. Просили.
⎯ Чи вони грали на чомусь?
Г.І.: Ні на віщо не грали. Ні-ні-ні! Шо ні, то ні.
⎯ А чи ви пам’ятаєте може трошки, що вони співали? чи як це просили? чи як це було?
Г.І.: Просили милостини ⎯ дай милостини!
⎯ Просто? не співали?
Г.І.: Просто. Не співали, а просто просили милостини, та й усе!
⎯ Чи там сиділи також жінки?
Г.І.: І жінки були, і мужики були. Всякі були.
⎯ А вони були сліпі, чи ні?
Г.І.: Ні! видющі жінки.
⎯ Не було мабуть бандуристів у вашому селі?
Г.І.: У нас нє, іще було за це в колективізацію, то це приїжджали ще до нас.
⎯ У клуб?
Г.І.: У клуб, було до нас ше приводять, шоб спали у нас. Там проставляють було корзинки свої, і стіни блищать. Так ото на ті лави, да та лава блищить все время (сміється).
⎯ Галина Іларіонівна, а скільки їх було?
Г.І.: 15 було людей.
⎯ Ціла така капела бандуристів. І їх приводили до матері, щоб спати. Вони лягали на таких лавах.
Г.І.: Нє-нє! ми ставили корзини свої.
⎯ Які корзини?
Г.І.: Ну, кошолки! такі раньше були.
⎯ Такі корзини, в які картоплю складали. Так було, дуже довго парили ці лави.
Г.І.: В нас тоже.
⎯ А чи ви ходили на їхні концерти?
Г.І.: Ходила, а як же!
⎯ А що вони співали?
Г.І.: Ой, Боже! хіба я вже згадаю!
⎯ А вони так сиділи на сцені всі?
Г.І.: Да, сиділи, стояли.
⎯ Всі мали бандури?
Г.І.: А як же! Ну, тоді ж на ту, грали ж всігда на цю бандуру, на бандуру цю. Тепер же є вони ті, як називаються вони?
⎯ Бандури.
Г.І.: Бандури? бандури.
⎯ Ми й говорили вже, але я ще запитаю ⎯ в вашому селі була церква?
Г.І.: Була.
⎯ А чи ви не пам’ятаєте, як вона називалася?
Г.І.: Церква, та й усе.
⎯ Не було, що Миколаївська, чи ще яка?
Г.І.: Нє, не було. Церква та й все.
⎯ А коли її знищили?
Г.І.: В 43-му годі.
⎯ Ото спалили й все? Ото, як хтось повісився?
Г.І.: Да.
⎯ Після знищення церкви, або взагалі, чи співали, як би сказати, такі старші люди псалми на похоронах? Колись це піп співав.
Г.І.: Не співали в нас. Аж оце почали. А то не співали. І даже не читали ото, як читають тепер ото Псалтир, а тоді не читали й Псалтиря. Так вмре, заховають та й усе.
⎯ І до війни піп не співав?
Г.І.: Не було, не було. Піп співав. Тоді, як церква була та піп був, то з попом було ховають. А потом, як ото церкву спалили, знищили, не було у селі попа, то так ховали людину та й усе.
⎯ А де піп? що трапилось з попом?
Г.І.: А піп вийшов собі, пішов в своє діло. Не було ж де править, то пішов. А куди пішов, то Бог його зна! куди він пішов.
⎯ А хто тепер співає на похоронах?
Г.І.: А як оце піду я, та ти б пішла, та друга, та третя. та читає, а та каже ⎯ давайте будем, дівчата, співать. Та й співаєм.
⎯ То ви знаєте якісь там псалми, так?
Г.І.: Та, я не пам’ятаю!
⎯ Чуєте, Галина Іларіонівна. А чи колядували там в 30-х роках? в колективізацію вже? коли колгоспи почалися. Ходили колядувать?
Г.І.: Ходили. І ходили тоді, і до того ходили колядники. Ходили.
⎯ А після війни?
Г.І.: А після войни? А після войни ніхто в світі не ходив. Це жили так собі ⎯ ні попа, ні дяка, нічого! Жили як розуміли, та й усе.
⎯ Чуєте, а чи було так, що дітям в школі казали, щоб не йшли це щедрувати?
Г.І.: Казали! бо й мені казали.
⎯ Це означає, вам у школі казали це?
Г.І.: У школі.
⎯ Чи вашим дітям уже?
Г.І.: У школі ше мені казали! ше мені казали.
⎯ Правда? А це які роки? це ж 1930-ті? А як казали, як вони будуть карати, або щось?
Г.І.: Не слухайте нічого! бо то неправда! То, каже, завойовує нечистий дух. А ви не вірте, бо то неправда все. Отак було розказують нам.
⎯ А чи включали на весілля голосіння про Христа?
Г.І.: То раніше було, канєшно, оце ж вечоринки були, батьки наші гуляли, то співають і Христос Воскрес! і це. Ну, так оце ж ти кажеш. А січас таке.
⎯ А потім, як завжди, влада сказала, мабуть, що релігійне нє?
Г.І.: Шоб релігійне не той, не ісполняли. Да, сказали молодим усим. То ми його й не вірили, бо я його відколи знаю, то я кажу, шо ми Бога не бачили, а всьо равно він є. Хтось же нами владіє. Хтось же владіє. Чи він є, чи нема, а Бог його святий знає! Він уже одказавсь. Раньше кажуть старі люди ⎯ прийде таке время, шо Господь одкажеться, а стане на престол нечистий. То нечистий буде владіть, не буде й церквів, не буде нічого. Ше раньше люди балакали. Так воно й сталося. Так воно й сталось.
⎯ Галина Іларіонівна, а в 30-х роках, коли почалися колгоспи, чи весілля святкували так само 3 ⎯ 4 дні? чи стали коротше святкувати?
Г.І.: То січас стали по тижню, а тоді було в суботу це дівоч вечір, а в неділю вінчалися. А у понеділок сходяться, дарують, і всьо! То й розходяться тоді, в понеділок.
⎯ Три дні?
Г.І.: Три дні, да. Три дні. А тепер цілий тиждень.
⎯ А як були весілля перед голодом і після? чи були весілля?
Г.І.: От так я й не знаю.
⎯ А чи ви пам’ятаєте червоні весілля? в 20-х роках.
Г.І.: А я не знаю ше тоді.
⎯ Чи в вашому селі обов’язково дівчину сватали перед весіллям? як у вас був звичай? чи завжди свати були?
Г.І.: Засватувать же ж ходили. Так, як і тепер, сватали так і тоді.
⎯ Чи готували такий, як у вас називалося це, дівчині посах?
Г.І.: Ну, це ж замуж іти!
⎯ Так, і що їй давали з собою? як це називалося? як мати готувала їй? і вона ці рушники вишивала. Як це називається? що вона перенесе з собою.
Г.І.: Ну, це ж готовлять мати й батько сундук.
⎯ А як він, це не називалось якось?
Г.І.: Нічого не називалось. Сундук готовили.
⎯ Придане. Придане не казали?
Г.І.: Придане це, придане, да. Сундук, та в сундук же накладають одежі повно, шоб було ж повно, повен сундук (сміється). А то порожній дадуть! Да, в кого як.
⎯ Галина Іларіонівна, цікаве питання ⎯ чи обов’язково дівчина приймала прізвище чоловіка після весілля?
Г.І.: Як приймала?
⎯ Це означає ⎯ переходила на його фамілію.
Г.І.: А як же! це ж як розпишеться, то на його фамилію.
⎯ Завжди?
Г.І.: Завжди! завжди!
⎯ А ви не перейшли?
Г.І.: А я не перейшла (сміються).
⎯ А як це тоді? а чи він не обіжався?
Г.І.: Нє! нє!
⎯ Він не був проти. А ви просто не хотіли?
Г.І.: Не хотіла йти зі своєї фамилії.
⎯ А чи було так, що часом женилися такі родичі? двоюрідні брат, сестра?
Г.І.: У нас не було, а у сусідському селі було.
⎯ Чи люди осуждають їх часом?
Г.І.: Осуждали, бо гріх великий же. Одна отам в Куликівці вийшла заміж за то, за двоюрідного брата. То пожили-пожили, це ж діти, дівчина була, хлопець наче. То хлопець не знаю, чи він умер, чи де, а дівчина пішла заміж, та полізла в льох картоплю перебирать, та скорчило, та вмерла. А люди кажуть ⎯ ото ж її гріх! ото ж її великий гріх, бо це за двоюрідного брата піти заміж. Це ж не можна!
⎯ Це її скорчило?
Г.І.: Її, її скорчило. Ноги відняло.
⎯ А хлопець так як би раніше помер?
Г.І.: А хлопець да.
⎯ Чоловік?
Г.І.: Нє! чоловік її не вмер, він і живе й досі. Чоловік її не вмер. Всяк, всяк є. Для дурних усяк є, а для розумних людей то нема.
⎯ Це правда.
Г.І.: В мене ж брат двоюрідній був, батьків брат, та син був такий бравий, Михайло. А він каже ⎯ оце аби не ти, аби ти не своя, я б тебе посватав та й жили б, о. А я кажу ⎯ аби ж не своя! а то своя! це ж сестра рідна, двоюрідна. А ми так братались, як рідні були. А другі то сваталися та жили, то так воно й жилося. Гріх великий! кажуть.
⎯ Галина Іларіонівна, як ви була така ще маленька, чи мати так співала вам на ніч пісні колискові? чи баба?
Г.І.: Баби в мене не було, бо померли зарані баби. То я бабів не знаю. А матері бідній не було коли, бо вона було пряде до 12 часов ночі, не було коли співать.
⎯ А чи вас хтось так як би няньчив при матері? чи була така жінка?
Г.І.: Сестра.
⎯ Сестра старша, да?
Г.І.: Каже ⎯ це ти, бо я її оце як доглядала, вона каже ⎯ я тебе маленькою гляділа, а тепер ти мене до смерті доглядаєш.
⎯ А ви почали ходити в школу в якому році?
Г.І.: В 8 років.
⎯ В 8 років. Чи вчителі були українські? чи це була українська школа?
Г.І.: Українська в нас, українська школа була. Це була географія, фізкультура. Це вже географія, математика, українська мова і фізкультура. 4 уроки.
⎯ Галина Іларіонівна, а там в 20-х роках, до колективізації, коли хрестили дітей, то кого вибирали хрещеним батьком?
Г.І.: Ну, по-сусідському брали. Своїх брали. Двоюрідніх, троюрідніх братів, сестрів брали. Рідних брали в куми. Мене сестра брала, я не схотіла, кажу ⎯ ми й так рідні. Бери, кажу, чужого.
⎯ А чи було часом в селі тоді до революції так, як би стара сім’я, щоби розлучалися чоловік і жінка?
Г.І.: А тоді менше було, менше.
⎯ А коли вони, якщо вони розлучались, то чи чоловік, чи жінка, чи вони могли вийти заміж другий раз?
Г.І.: А виходили! да.
⎯ А друге весілля, як це було?
Г.І.: Та нє, вже весілля не було. Яке там весілля було! Просто розписувались, та й усе. Та й жили.
⎯ Чуєте, а якби, наприклад, чоловік прийшов до жінки з дітьми, чи ці діти повинні були брати його прізвище? чи він їх усиновляв? чи ні?
Г.І.: Усиновляв, усиновляв. А як же, усиновляв дітей.
⎯ А якщо народиться дитина без батька, це означає, що дівчина просто народила, чи її так би осуджували?
⎯ Г.І.: а не осуджували її! Ну, побалакають, шо це ж у тії і тії є дитина нагуляна, та й усе. У нас даже було то одно достала, потом друге о другого, третє од третього. А тепер як вони живуть добре, ті діти.
⎯ Правда?
Г.І.: Да! а матері яке добро!
⎯ А коли в вас з’явився дитсадок в селі?
Г.І.: Після войни! після войни. Це тут була хата, та тут були яслі.
⎯ Галина Іларіонівна, а де ховали померлих родичів? батьків?
Г.І.: На кладбищі.
⎯ Чи було одне в селі кладовище?
Г.І.: А одне ж.
⎯ Одне було. А чи люди мали таке сім’я?
Г.І.: А ото ж де ти була на кладбищі, то одно. А друге було кладбище коло церкви. То церкву як спалили німці, то тоді перестали там ховать. Та всіх тепер уже сюди звозять.
⎯ Так, як би переховують? чи тих уже оставили?
Г.І.: Ті оставили там, бо запечатали ж його. Запечатали. І те старе ж у нас кладбище запечатане, а це вже нове кладбище.
⎯ Галина Іларіонівна, ми говорим тепер просто про село. Як батько помирав, то кому переходило господарство? до сина старшого, чи що?
Г.І.: А хто живе там, то тому й переходило. Хто остається.
⎯ А чи ділили майно?
Г.І.: Та ні!
⎯ Чи будували нову хату так як усією родиною часом?
Г.І.: А і січас будують. В нас по-сусідству пішла заміж дівчина, так ото коло контори хата, ви їхали, то бачили ж. Там сарай один, другий і хата одна, друга. То батьки ж по-моєму.
⎯ Галина Іларіонівна, а чи було в вашому селі так, щоб дівчата і хлопці ішли на заробітки в інше село? до колективізації.
Г.І.: Тоді, тоді не було по селах, а тоді радгоспи були, та в радгоспи.
⎯ А ще до радгоспів? за панів ще може?
Г.І.: Ну, ходили ж! ходили! а як же! ходили, да. Наймалися.
⎯ А чи ви знаєте когось з вашого села, щоби був там в революції? не знаєте? А в громадянську війну? Галина Іларіонівна, а в громадянську війну? Що тут в Холодному Ярі було в вас таке трошки, повстанці там?
Г.І.: Ну, було, було.
⎯ Чи був хтось з вашого села?
Г.І.: Були, були.
⎯ А що люди говорили про це? що це була як би Українська армія, чи що?
Г.І.: А шо, лаяли, бандіти називали! Да, бандітами називали. Вони вже померли всі.
⎯ А вони потім вернулись в село?
Г.І.: А вернулись же! Тоді переходили і оці, козаки, і білі, і всякі. Які хочеш, такі переходили. Одежу було мати в сіно позариває, і спідниці, й кофти, і шо шерстяне, то миші поїли.
⎯ А чи багато людей пішли в місто працювати, коли почалися колгоспи?
Г.І.: Ну, а колгоспи, то то ж в Черкаси в нас людей почти всі вийшли на роботу, вся молодьож! вийшла. У Смілу, Черкаси, всі чисто повиходили!
⎯ А що, не хотіли працювати в колгоспі?
Г.І.: Ні! тоді ж не платили. Грошей не платили, а воно ж хоче взуться й вдягтися, а не було за шо. То вони ходили в Черкаси в сахарний завод.
⎯ А працювали де? на сахарному, ще де?
Г.І.: На сахарному заводі у тому, це ж де льон, чи ці коноплі ото б’ють, то той завод. І ше ж якісь заводи були там. Це ж ці в Смілі, якось називається оцей воєнний завод, як воно називається? механічний?
⎯ Механічний!
Г.І.: Механічний завод, да!
⎯ Галина Іларіонівна, а від кого ви вчилися співати? Чи може з дівчатами на вулиці? чи від матері?
Г.І.: На вулиці вчились. Вже позабувала все.
⎯ А ми вже говорили про це, що гуляли більше і співали на вулицях до колгоспів?
Г.І.: Да, да!
⎯ Чи в колгоспі також?
Г.І.: І в колгоспі, і до колгоспів, і скрізь.
⎯ А чи ходили в сусіднє село?
Г.І.: Не ходили ми! Я не ходила. Може й ходили, но я не ходила.
⎯ Що ви знаєте про це, чи в сусідніх селах співали так, як у вашому? чи трошки по-іншому?
Г.І.: Так як у нас, так і по-іншому. Як осьо передають по радіо, в полтавському це ж селі, то зовсім іначі пісні. Іначе, зовсім іначе співають!
⎯ А чи були в вашому селі такі веснянки? весною дівчата ходили, хороводили?
Г.І.: Не було! в нас не було.
⎯ А на Купала?
Г.І.: І на Купала не було. Не було. Як ото і цей год в нас справляли, і прошлий справляли. В нас якісь люди чи отжиті, чи старі самі, та молодих немає багато, та через те. Хто його зна, чого.
⎯ Немає молодих багато?
Г.І.: Молодих нема, молодих нема! Все в Черкасах, уся молодьож у Черкасах наша.
⎯ Галина Іларіонівна, а як вони забороняли як би колядувати, співати, то чи було це в хаті? чи ви це робили, як мали Святвечір з своїми дітьми?
Г.І.: Та, в нас цього і не було, не було.
⎯ Тоді не можна, то й не можна, так? А чи співали в вашому селі частушки?
Г.І.: Співали! співали.
⎯ Чи вони називались частушки, чи як? Чи це було по-російські?
Г.І.: Частушки, по-українські. Да, частушки.
⎯ А де вони навчилися їх?
Г.І.: Почує там десь одна поспіває, то друга, там третя, і пішло, і пішло.
⎯ А чи ви знаєте такі пісні ⎯ Сірєнь голубая? Зломлю я вєтку з винограду?
Г.І.: Та, це ж єсть пісні!
⎯ Галина Іларіонівна, ще трошечки! Такі про домашні промисли. Це означає про гончарство. Чи ви пам’ятаєте, щоб в селі були гончарі?
Г.І.: Горшки робили? В нас не було. Ми ходили в Ведмедівку, та в Ведмедівці купляли.
⎯ На базарі? чи в якогось майстра?
Г.І.: На базарі. Везе гончар на базар горшки. І зараз є горшки.
⎯ А чи ви знаєте якихось майстрів, які добрі були, і люди приходили до них з сусідніх сіл?
Г.І.: Були майстри та робили сундуки.
⎯ Сундуки. Чи вони їх фарбували, квітки малювали на них?
Г.І.: Квіток не малювали. Он в мене стоїть. Ото такі робили.
⎯ Ага, такий гарний. Гарний! Старий вже, правда? Це ви зробили десь в 20-х роках?
Г.І.: В якому ж годі? тако в 50-му годі було.
⎯ Чуєте, а які національності тут жили, крім українців? чи були жиди?
Г.І.: Жидів у нас не було.
⎯ Правда? нє, він не жид! такі коси трохи кучеряві.
Г.І.: А я хотіла питаться, чи американці всі такі гарні, як він?
⎯ Нє, не всі! Є й негарні.
Г.І.: А він наче українець.
⎯ Так, він такий считається гарний в Америці. Галина Іларіонівна, ми вже говорили, що в школі викладали українською. А як ви пам’ятаєте, в церкві якою було, читали?
Г.І.: Я не знаю.
⎯ Галина Іларіонівна, ви більше на досвітки ходили! (сміються).
Г.І.: В нас мати і сестра це старша то було до церкви ходять, а я не дуже в її ходила. Я собі у душі мала Бога.
⎯ А так не бігали. Чуєте, а чи були росіяни в селі?
Г.І.: Росіян у нас не було, у нас самі українці. Самі українці.
⎯ А чи можна було купити українські книжки, газети тоді? в колективізацію, трошки пізніше.
Г.І.: Ну канєшно, купляли ж в магазінах.
⎯ Галина Іларіонівна, коли ви пам’ятаєте, що ваші батьки говорили, ви ж трошки пам’ятаєте, чи це була така мова, як ваша, така трошки російська? багато російських слів. Чи в них було менше? Не пам’ятаєте?
Г.І.: Російських, в нас не було російських тоді. Не було. В нас сама Україна. Настояща Україна. Українська мова. Настояща українська. А російської в нас, ну нас учили це вже в 6-му й 7-му класі, оце учили німецьку мову. То я її не любила, тії німецької. Я й не знаю її.
⎯ Чуєте, а чи ви пам’ятаєте, може в вашому чи сусідньому селі, що були такі маляри, богомази, котрі малювали ікони?
Г.І.: У нас не було.
⎯ А де ікони брали?
⎯ Г.І.: то його зна! Ото ж мати моя то купляла в Смілі. В Смілі виносили на базар, та на базар їздили та купляли. А в нас не було.
⎯ Галина Іларіонівна, а скільки, от ще коли ви були дівчиною, коли в хаті батьків ще ваших, скільки то це нормально було образів? скільки штук?
Г.І.: Скільки штук шоб було?
⎯ Як би в більшості людей.
Г.І.: Ну, і на полотні були тоді Боги. І так були. В нас було це 4 пари їх. Це в батька була сестра, а вона в лісничестві робила на Буді. Та йшла в суботу, вділася, вона так по-панському ходила. та вділася гарно, а тут хлопці за нею ганялися, а вона не хотіла гулять із ними. А вона пішла в суботу гроші получать, а вони це время вигадували. А там лісничий у лісі, та посіяний бу в сонячник, і баштан посажений. а сторож сторожував. А вони питають ⎯ а счас сюди дівчина така красіва прийде. Вона йшла та співала. А вони догнали там у яру, в лісі, та дали вони її. Знущалися з неї, скільки хотіли. І задавили її. І той, батько жде-жде, немає, немає. та облаву, просили людей, і облаву, й ходили шукать. Та найшов сам батько, це дід мій, найшов її. каже ⎯ осьо моя дочечка лежить. та забрали ж і хотіли, шоб це батько ж казнив їх, а батько каже ⎯ хай переходять на чужі руки! Бог с ними. Та заховали, та ото появилися іконки ото Антонина Мучениця.
⎯ Почав малювати.
Г.І.: Та ото в базар батько поїхав та купив образ, та зробили ото.
⎯ Галина Іларіонівна, а як її так, вона загинула так як би, а коли хтось собі заподіяв смерть, то де їх хоронили? чи на кладовищі там, де всіх? чи десь осторонь?
Г.І.: Тії, хто вішельники оце, топленики, то за кладбищем в канаві ховали.
⎯ То це у вас було 4 пари, всього десь 8 ⎯ 10 ікон.
Г.І.: Да, да, десь так.
⎯ А чи ви пам’ятаєте, хто це був? Божа Мати?
Г.І.: Ну, була це ж у мене Матір Божа і ото Свята Пятниця. А то був Миколай, Матір Божа. Миколай, Матір Божа. Спаситель і Матір Божа. Це всігда ж була Матір Божа.
⎯ Чи біля Миколая, чи біля Спасителя. Чи біля Юрія навіть. а як у вас Юрія називали?
Г.І.: Я його Юрія тепер не чую.
⎯ Такого на коні, Георгія може? щоб на коні такий?
Г.І.: Не було в нас такого. Не було в нас такого образа.
⎯ А чому чіпляли часом таку лампадку біля ікони?
Г.І.: Хто його зна, нашо вони чіпляли.
⎯ Але завжди висіла, да?
Г.І.: Вона висіла завжди, тільки було ж на Святвечір запалюють і перед Великоднем запалюють.
⎯ А чому іконки кладуть, коли хтось помирає?
Г.І.: А Бог його зна! ну треба, шоб були. Треба, шоб було всігда.
⎯ А які клали? От ви тоді матері поклали?
⎯ Г.І.: ого ж Миколая. А я вже собі купила, ось покажу! Я тоді не купила, а осьо бачиш, осьо.
⎯ Ви Миколая більше хотіли?
Г.І.: Треба, шоб у хаті був Миколай.
⎯ Щоб у хаті був Миколай? А чому?
Г.І.: То так люди кажуть старі, шоб Миколай був в хаті. І так у монастирі я вже купила собі.
⎯ А чи завжди клали таку маленьку іконку?
Г.І.: Всігда! всігда!
⎯ А як ви матері клали, то він був маленький, той Миколай?
Г.І.: Ну, я ж тобі показувала. Великий, бравий був. І скло було, і цвіти були там.
⎯ Галина Іларіонівна, але ж не завжди були маленькі?
Г.І.: А тобі я ото продала, чи так дала, чи продала, де ти його діла?
⎯ Ніде, та є в нас. Пам’ятаєш, половинка. Ми тепер готуємо таку, трошки пізніше я вам покажу. Ой, Галина Іларіонівна, вибачте! я вам пришлю. Чи коли виряджали в армію, то чи давали іконку хлопцеві? Забула знаєте що спитати, на самому початку про ікони. А як називали в вас в селі ікони?
Г.І.: Ну, Матір Божа.
⎯ Ні-ні-ні! Образи?
Г.І.: Образи! образи. Боги.
⎯ А як найчастіше, яке слово казали? от купив на базарі кого?
Г.І.: Ікону.
⎯ А на полотні коли?
Г.І.: А на полотні тоже ікону.
⎯ А коли казали Богів?
Г.І.: Та, хто як скаже! хто як скаже. Хто як скаже.
⎯ Чуєте, а чи бувало так, що, як би вам сказати, он наприклад у батьківській хаті, що була така одна ікона, що до неї завжди, просили її?
Г.І.: А ото ж в мете ото ікона, всігда по-любому молимося до її.
⎯ Саме до Матері. А як у вас був той Миколай, що то обновився там, в батьків, то чи батьки до нього молилися?
Г.І.: Молилися. Оце ж іконостас, та батько туди та ⎯ Господи! Святий Миколай! поможи мені в дорогу поїхать, шоб було добре. Всігда помолиться Богу.
⎯ А чи завжди молився до Миколая?
Г.І.: Отче наш, то каже було сестра, це збудять її, шоб вона їхала на роботу з ним, з батьком. Та каже, положать свитку на віз, і я на неї лягаю спать, бо вдосвіта ж уставали снопи возить. Вона каже ⎯ батько встав, балакає, а я кажу ⎯ тату! шо ви балакаєте? А він каже ⎯ Богу, дочко, молюся, шоб Бог поміг мені в дорозі добре.
⎯ Це, коли він уже їде? А от батько молився до Миколая?
Г.І.: Да, да.
⎯ А до Матері Божої тоже?
Г.І.: Молилися.
⎯ Чуєте, а чи бувало так якось часом, що він молився до неї, а не получилося в нього? А чи бувало, що сердився?
Г.І.: Ні! ніколи батько в нас не сердився.
⎯ Саме на ікони? на Богів?
Г.І.: На ікони, на ікони! Другий то, я чула там у селі, у нашому тоже селі, та поїхав у ліс по дрова, та чи перекинувся, чи шо, та прибіг додому та побив ікони, і свитку порвав, і все.
⎯ А свитку це що свою?
Г.І.: Свою свитку це ж.
⎯ І ікони побив?
Г.І.: І ікони побив. Шо, каже, не помагаєш? та стоїш? І геть побив так. Взяв познімав, і потрощив, і потанцював по їх. таке дурне було.
⎯ А чи бувало так, що в церкві, як ваші батьки може ходили, що вони мали там таку іконку, до котрої завжди підійти й поставить свічку?
Г.І.: Ну, це ж для Миколая всігда ставляють. Всігда перед Миколаєм. Бо я як їздила до Колі, та пішла в церкву там, та купила свічки, 4 наче та поставила. Коля каже ⎯ а нашо ви ставляєте? Кажу ⎯ та, де люди ставляли, то й я.
⎯ Чуєте, а чи так було в вас, що в селі кажуть, що за комином там, де на покуті, чи в вас це називали покуть?
Г.І.: Покуть!
⎯ Що там на покуті як би живе дух таких померлих родичів? чи було так?
Г.І.: В нас то мати сама батька приплакала, та було таке. Ми ж у дядька росли, вони сами плачуть там. А тоді розказують, ми прийдем, а вони розказують ⎯ оце, каже, батько на углі залопотів крильми, каже. ну, не батько, а каже ⎯ шось залопотіло крильми. А я кажу ⎯ то може вам воно так? А я, каже, сиділа на лавці плакала, а воно як залопотить шось крильми, наче крильми ото. А то каже ⎯ стука в двері. Шо не поховали в штанях чорних і біла сорочка. А тоді обсипали хату. Начали сусідам казать, та обсипали маком скакунцем, той, шо то не сіють, а він сам роди на городі. Та налузали та обсипали. Оце ж його посвятили, той мак, а потом обсипали хату. Тоді перестало.
⎯ А як це приплакала? що дуже тужить за ним?
Г.І.: Ну, плакали та думали всігда. Вони гарно жили міжду собою. А мати заболіла тіфом. А батько ше діжурив, а тоді прийшов, та каже ⎯ більш не піду! тоже заболів тіфом. Та 4 дні полежав, та й умер. А мати ото саме з отакої осені до самої весни, та каже ⎯ а де це батько, шо немає? А ми кажем ⎯ на роботі! Один день.
⎯ Це значить, що вона лежала хвора?
Г.І.: Да, хвора, да. Тіф.
⎯ А що така гаряча температура?
Г.І.: Температура, без сознанія. Так, як оце у нас ходи січас грип ото такий проклятий, то січас хоть грип на його, а тоді ото казали тіф.
⎯ І мати лежала зовсім до весни?
Г.І.: До самої весни.
⎯ Вона без свідомості. А батько, коли вона захворіла і лежала, батько захворів через кілька днів. І він за 4 дні помер. А мати весною, коли їй краще стало, вона питає ⎯ де чоловік? де батько? Вони кажуть ⎯ він на роботі! Не казали.
Г.І.: А потом призналися, то вони начали дуже плакать. та всігда було знімуть карточку та дивляться ж ото на карточку батькову.
⎯ І коли дуже-дуже тужиш, це означає весь час просто думаєш, то називається ⎯ приплачеш. Щось зробиш, що його дух приходить. І мати Галини Іларіонівни дуже часто бачила свого чоловіка. Він стукав. А це дуже погано. Це означає, що це дуже небезпечно для неї. Може забрати, задавити. Це вже чорне щось.
Г.І.: Це вже нечисте воно. То не батько, а нечиста.
⎯ Тоді вони посіяли так маком кругом хати. Посвятили мак. Тільки дикий. Такий тільки дикий посвятили, і це трошки краще. І він також за іконами часом лопотів?
Г.І.: Да, да, да.
⎯ І це було краще після того?
Г.І.: Да, а як же! тоді перестав ходить.
⎯ Галина Іларіонівна, а як оце старі ікони, що з ними тоді робить?
Г.І.: Хто й зна, шо з ними роблять.
⎯ Такі як трухляві, або що. Не чули, що з ними робить?
Г.І.: В нас такого не було. На горищі там у нас я тобі показувала ото на полотні, то вона й досі там лежить. То там її хотіла забрать, а то там уже образи не дуже видно було.
⎯ А там нічого не видно, не пам’ятаєте?
Г.І.: Трошки там наче замітно. Оце воно дощі ллють туди, то там його немає. Там на горищі.
⎯ То там вона так і лежить, ви не знаєте, що з нею робити?
Г.І.: Його треба, як ото старе, то вже, то треба спалить, шоб воно не валялось ніде.
⎯ І попіл пустити?
Г.І.: Прикопати попіл нада. Попілець прикопать.
⎯ А було так, що під час посту завішували ікони рушниками?
Г.І.: В нас не було. Не було.
⎯ А чи було, що міняли рушники, як на Різдво, то такі гарні вішали? в піст такі простенькі?
Г.І.: Канєшно, да-да! Я думаю познімать та провітрить. Січас курять там.
⎯ Чуєте, а як буває, що сварилися при іконах, чи це вважали, що це гріх часом сварка така?
Г.І.: Ну, сварка у хаті.
⎯ Так, і якщо ікони при тому, чи це було, що це гріх, чи ні?
Г.І.: Хіба воно тоді думав? (сміється), як сваряться.
⎯ А чи щось знаєте про це? кому треба було молитися, щоб збулося задумане? що задумав. Чи був такий Бог, кому помолитися, що він?
Г.І.: Ну канєшно, це ж, якшо думаєш, то й помоляться, а воно чи поможе, чи не поможе.
⎯ А молилися будь-кому, чи там Варварі? чи Матері Божій?
Г.І.: Матір Божій всігда. Всігда Матір Божій моляться, шоб помогла Матір Божа.
⎯ А щоб там десь дитина почала ходити швидше, як не може стати на ноги? не пам’ятаєте?
Г.І.: Не пам’ятаю.
⎯ А щоб роди закінчилися добре?
Г.І.: Просять Матір Божу, і двері одчиняють, і шоб сундуки. Я родила Колю, та так сильно важко було мені, то мати сундуки поодчиняла, й двері поодчиняла.
⎯ А ви в хаті родили?
Г.І.: А я в хаті ж була, дома.
⎯ Чи ви думаєте, що це помогло?
Г.І.: А мабуть же! да. Шоб одчинялись дитині ворота.
⎯ А чи молились так кому, щоб дощ був?
Г.І.: Ходили по степу, і святили ту, воду коло криниці, а тоді брали воду та ходили з пєвчою по тому, по степу. Святили землю. А приходим було додому, то дощ начинається.
⎯ Правда?
Г.І.: Правда! точно! Оце в нас отам на березі був колодязь. І стояв хрест там і іконка стояла, но не помню, яка? Чи Матір Божа, чи Микола, не помню. І рушник на її. Та всігда, було, святили воду коло неї ж оце на березі. І то туди піп приходе. Кажуть баби вже, йдуть до попа, кажуть ⎯ ходім та освятим воду, та підем по степу, посвятим, то може дощ Бог дасть. То це собираються і йдуть з пєвчою. І з попом, з попом! завжди. А тепер шо? а тепер оце, як нема дощу, то піймають жабу і вішають, шоб дощ був. То коли піде дощик (сміється). А як коли, то немає.
⎯ А чи було, що мали таку іконку, щоб від вогню?
Г.І.: Хто й зна! В нас як село горіло, це в 27-му годі. Було отам на Майорщині два хлопчики. Один в селі, чи в своєму дворі, а другий прийшов гулять. А скирда соломи велика стояла, бо тоді ж одноосібно жили, та скирти соломи великі були. А вони наклали коло тії соломи вогню та пекли картоплю. А та скирта зайнялася. А вітер як піднявся, та отой куток увесь вигорів, аж на першій бригаді вигоріло село. То знімали й ікони, і молилися, й просили, а воно горіло! вітер піднявся, і воно рве прямо кулики в вогневі, та спалює! та спалює! та спалює! І погоріли, мабуть хат із 30 згоріло. Да! самі пеньки пооставались. Ніхто ж не тушив, хіба ж ти відрами потушиш! Тепер ці тушать пожарками, а тоді ж не було пожарок, та руками тушили. То це було. То виходили старі люди, ікони оце ж виносили і просили, нічого не помагало.
⎯ А так, щоб Неопалиму Купину держали, то не було в вас такого?
Г.І.: Кого?
⎯ Неопалима Купина називалась. Не було такого?
Г.І.: Не було.
⎯ А що ж там на тій іконі було, що ви кажете, на горищі. Не пам’ятаєте?
Г.І.: Не пам’ятаю.
⎯ Закінчуємо. Тут про церкву залишилося. В 20-х роках влада ще ніяк церкву?
Г.І.: Ну, церква була ж тоді, в 20-х роках, канєшно! Це ж мене ше не було тоді, а церкви були.
⎯ А чи ви пам’ятаєте, як закривали монастир?
Г.І.: А як? закрили та й усе! В колгоспи ж як поступили, так комуна ж була. Там були ці ж монашки, там були хати. І конюшні були, бо в їх же землі було багато тоже там, в монашок. Ходили і з Лубенців туди на роботу, жать ходили і все. То оце ж там комуни, соєдінили в комуну людей немичанських, була комуна там, бо комуністи були.
⎯ І там були монастирі?
Г.І.: І там же ж жили вони, і все. А потом оце ж вже ці ж колгоспи розсоєдінилися, то в село перейшли. А з монастиря позабирали люди ікони, все чисто повиносили. Пустка та й все.
⎯ Чи можна повернутись коротко до музики? чи ви пам’ятаєте, що були у вас раніше до війни скрипалі?
Г.І.: Скрипки? були!
⎯ Такі, котрі грали в клубі, і котрі грали на скрипці на весіллях?
Г.І.: Немає того діда, нема тих і скрипок уже.
⎯ Але був дід? разом з бубнами грав на весіллях?
Г.І.: Да, да, да!
⎯ А чи був також такий бас? чи не пам’ятаєте? такий не дуже великий, середній або маленький бас? чи ви пам’ятаєте?
Г.І.: Нє, в його тільки була скрипка. він чи сам зробив, чи купив, за це я не знаю. А він грав на скрипці.
⎯ А він грав на весіллях, так?
Г.І.: Нє! отак було соберуться де гулять на куточку, на куточку баби так посходяться на куток. Ні горілки не п’ють, нічо, так гуляють. А він прийде пограє.
⎯ А чи ви пам’ятаєте, чи було, чи люди казали часом, що в домі музикант має допомогу чорта? Кажуть ⎯ так добре грає, що мабуть чорт помагає!
Г.І.: Та може й кажуть (сміється).
⎯ Але ніхто не сприймав це серйозно, да. А чи було, що монашки ті жили чи в землянках, чи в людей?
Г.І.: Вони вийшли. Вони вийшли, у Київ пішли. Монашки ті. Аж у Києві були там. Тоді ж було багато так.
⎯ А чи було так, що вони вишивали рушники? а чи вони малювали там ікони?
Г.І.: А мабуть малювали. Січас то доставляють усе з Києва. І ікони доставляють. І ці, свічки доставляють. Усе з Києва. Все з Києва.
⎯ Може, ще щось згадаєте? Чи було в вас так, що такі як би чудодійні ікони були в селі або в монастирі?
Г.І.: Як чудодійні?
⎯ Ну так, що обновлялися, чи таке.
Г.І.: Ну, я не знаю, це я знаю, шо в нас була обновлялася ікона. А більш я не чула. Я було розказую.
⎯ Галина Іларіонівна, розказують, що був такий жіночий день. Мені здається. що це там біля Купала. Що жінки, щоб не хворіти, все, то вони мали таку бочку велику вина, води, ішли в ліс, рвали такі квіти.
Г.І.: Це на 9 мая, золототижник.
⎯ Як це називається?
Г.І.: На Миколая, літом є Миколая. Ото 9 Миколая, то ходять це ж від того, рвуть якийсь бур’ян, то лікарство. А тоді купаються в ньому. На Івана Купала.
⎯ Водою так як би?
Г.І.: Водою!
⎯ А чого вони так роблять? це тільки жінки?
Г.І.: Та! бо робили отак раньше, та й усе! Ви думаєте, хто його знає!
⎯ А чи були такі ворожки в селі? котрі ворожили чи шептали.
Г.І.: Були, були ворожки. Та воно неправда! воно неправда тим ворожкам. У нас немає в селі. В Винниках були ворожки. Оце як виряджала хлопця в Германію, та ходила, то мені гадала вона на квасолі. Ти, каже, вирядила хлопця, все, но ви не поженетеся. Тобі, каже, хоч удівець, хоч розвідний, ото тобі. Та воно ж так і вийшло.
⎯ Правда? а як це на квасолі?
Г.І.: Хто його зна! як вона її розкладає (сміється), ну, це вже так казала. Тільки в книжках, вона книжку ходила, то я його позабувала. Не казатиму тобі, бо я не знаю. Я позабувала вже.
⎯ А як вони кажуть, чи в вас тут таке кажуть, що вони перетворюються в щось?
Г.І.: Перетворюються і в собаку, і перетворюються, кажуть, вони і в клубок, який ото котиться, та йдеш. Раньше ж було лякали. Оце каже, котиться ⎯ котиться клубок, а та хазяйка а! каже ⎯ а в мене корову здоїв хтось! А то ж, каже, відьма ото прикотилася та й здоїла корову. То була така відьма, то вона собакою робилась, понімаєш? собакою зробилась. Та пішла в сарай доїть корову, а хазяїн застав, та порубав її чи ногу, чи шо, ну шось рубав її, той собакі. то в неї були два пальці отих обрубані.
⎯ Коли вже вона стала жінкою?
Г.І.: Коли вже вона стала жінкою, то в неї стали ці пальці порубані. А це й кажуть ⎯ оце ж вона відьма, бо він, каже, їй пальці поодрубував.
⎯ А вона була його сусідка? чи нє?
Г.І.: Ні! не сусідка! далеко вона жила, а вона ходила та доїла корови. Це не раз було, доїть корови. А той прослідив, як вона прийшла. Собака сіла, доїть корову. Одрубав же ж видно на ногах, чи це вона лапою зробила так. Це ж лапу одрубав видно.
⎯ А чи люди її, коли вона була жінкою, чи люди їй казали? вони знали всі?
Г.І.: Казали, казали!
⎯ А їй нічого не було?
Г.І.: Нічого їй не було! а шо ж їй буде?
⎯ Чи вона мала сім’ю?
Г.І.: Мала, да, мала. Чоловіка не було в неї, вмер чоловік. А трої чи четверо дітей. Вже ні її нема, ні дітей нема.
⎯ А це було давно? це розказують?
Г.І.: Це да, да!