Всі записи
Усна історія

Ткаченко Анастасія Юхимівна, 1919 р. н.

cело Івківці Чигиринського району Черкаської області
Інтерв’ю записали Лідія Лихач і Вільям Нолл, 1993
album-art

00:00

⎯ Настя Юхимівна, скажіть спочатку ваше прізвище, ім’я, рік народження?
А.Ю.: Дівоче?
⎯ Спочатку таке, як зараз, а потім дівоче.
А.Ю.: А! Ткаченко Настя Юхимівна.
⎯ Рік народження?
А.Ю.: 19-й, 26 грудня.
⎯ Ага! скоро день народження! А ви народилися у Івківцях?
А.Ю.: У Івківцях.
⎯ А як ваше дівоче прізвище?
А.Ю.: Омельченко Настя Юхимівна.
⎯ Омельченко Настя Юхимівна. А як прізвище дівоче вашої матері?
А.Ю.: Демська Маланка Петрівна.
⎯ Демська Маланка. Чи вона з цього села була?
А.Ю.: Із цього, да.
⎯ Настя Юхимівна, а не було в вас такого, щоби міняли прізвища?
А.Ю.: Як виходили заміж, то так.
⎯ А як в колгоспи йшли, не міняли?

А.Ю.: Ні-ні, я була у Германії, і тікала з Германії, я ось дам бумаги, бо я писала у газету про себе. Я ось тікала з Германії, тоді я писалася не Настя, а Надя.
⎯ Правда? то щоб легше втекти було?
А.Ю.: І як я вже втікла, то мене вловили, то я вже не писалася Настя, а Надя, як мене впіймали. То там дуже били, і той. А тоді вже я, як упіймали та спитали до фермера, то я в фермера поробила там трохи, та хотіла втікти опять же ж. Я думала, шо я недалеко. Я думала, шо це я осьо десь за Волокінкою.
⎯ Правда?
А.Ю.: Ну да, я ж не знала, шо я за Берліном дуже далеко. І я втікала. А потом другий раз я хотіла втікти, а мені чоловік один сказав, шо, Надю, не втікай, бо ти звідсіля не втічеш, бо ти дуже далеко за Берліном.
⎯ Правда?
А.Ю.: Да, то я вже не тікала. То я змінила фамилію, чи ту, своє ім’я на Надю, Надєжда.
⎯ Чуєте, Настя Юхимівна, а як ви жили. то як називався ваш куток у селі?
А.Ю.: Тиритівка. І січас вона Тиритівка.
⎯ Це тут?
А.Ю.: Ні, ні, там, де я жила.
⎯ Де ви жили, там, де сестра ваша жила?
А.Ю.: Да, да. Тиритівка.
⎯ А скільки було дітей у вашій сім’ї? у матері?
А.Ю.: П’ятеро.
⎯ Дітей? Батько й мати?
А.Ю.: Батько й мати, і п’ятеро дітей нас. Я сама старша. потом сестра. Потом ше 3 братіка було, 2 братіка малими померли. А один у 48-му. В 48-м годі.
⎯ Щось так хворий був?
А.Ю.: А він в колгоспі робив, та поїхали вони, сіяли. та ні звідтіль, ні звідтіль як-то, шо дощ. І вони під сівалкою сиділи, а потом вітер такий, і в їх раптово воспалєніє льогких. Їх два, і обидва померли. Цей же, шо коло коней був, шо коні водив, і шо сівалку Вася водив, мій брат. Та вони й померли. Цей за 3 місяці вмер, Вася Омельченко ж цей мій брат. А той мабуть ще пожив, та вмер.
⎯ Аж не було лікарні тоді, нічого, вдома?
А.Ю.: Та, не було нічого! Да.
⎯ Настя Юхимівна, а хто як би, як ви пам’ятаєте, хто був в сім’ї такий главний, мати чи батько?
А.Ю.: Вони обоє, вони дружно жили.
⎯ Обоє керували так?
А.Ю.: Да, обоє жили дружно, дружно. Батько як був бригадіром той, дільничий бригадир, як колгосп заснували.
⎯ А до колгоспу що робив батько? чи вони мали землю?
А.Ю.: Ми мали мало землі. І в батька велика сім’я була. Синів багато, то потрошку їм поділили ту землю, то мало. Ми не дуже багато жили.
⎯ А скільки це було соток землі, там 20?
А.Ю.: А може гектари півтори чи дві, отак.
⎯ Гектари півтора чи дві?
А.Ю.: Да.
⎯ Настя Юхимівна, ану згадайте, яку роботу робив батько, а яку роботу мати?
А.Ю.: А яку роботу? І сіяли, й орали батько, і мати тоже ж там же помагала.
⎯ Разом?
А.Ю.: Разом було, да.
⎯ А хто варив їсти?
А.Ю.: Мати.
⎯ Мати. Батько не варив?
А.Ю.: А чо б же ж той батько варив?
⎯ А хто так, як би порав худобу?
А.Ю.: І батько, й мати.
⎯ І батько, й мати.
А.Ю.: У нас корова була й кінь.
⎯ Корова й кінь. Ну, і кури, й свині?
А.Ю.: Кури, свині були, да. Строїлися.
⎯ А предки, чи вони помагали батькові чи матері? чи радили?
А.Ю.: Які предки?
⎯ Ну, ваші.
А.Ю.: В них двоє, одно в півтора года умерло, в другого в 6 год умерло.
⎯ А той, котрий залишився?
А.Ю.: Вася? Та він уже ж, він 28-го году. То він оце ж у войну, скільки йому вже було у 41-му годі, 28-го, це вже він пішов на конюшню до коней робить. О! на конюшні він робив. Потом він і з кіньми робив. Йому пальці одорвала міна.
⎯ На війні?
А.Ю.: Ні, дома. Він вибирав картоплю дома та гребнув отак, а воно ж мініроване кругом же ж у войну було. Та гребнув кущ картоплі, підкопав благополучно, а гребнув, а воно міна рвонула, і йому пальці одірвало, і отакого. Не одірвало полностью, на жилах висіли, та в больниці йому поодрізали.
⎯ А їздили ваші батьки на ярмарок?
А.Ю.: В Ведмедівку, да!
⎯ Чи ви ще пам’ятаєте? чи ви їздили з ними?
А.Ю.: Базари сильні були. Просто оце, де ж оце магазини, де січас Желєзняк стоїть, ото од автобусної станції, потом ше отуди го, осюди донизу, де автостанція, і аж до самої церкви базар. Дуже великий. Сильні базари були! Славився Ведмедівський базар по всьому, по всьому оцьому окрузі.
⎯ Анастасія Юхимівна, чи ваші батьки щось продавали? Возили туда щось продати?
А.Ю.: А шо ж вони будуть возить? Ну, їздили там десь горщик купить, миску купить. Там отаке. Одежу. А тоді ж оці ж були тії, риночки такі криті, хатки отак попід тином, там були.
⎯ А чи ви пам’ятаєте, коли в вас колективізація почалась в колгоспи?
А.Ю.: У 28-му годі воно заколотилося, оце все, і колективізація оця. Вони в колгосп не хотіли ж писаться. Батько ж і мати не хотіли писаться. Ну, а тоді ж уже, коли не хотіли вони писаться, позабирали, позабирали ж ото, налогами обкладають дуже. Ну, а тоді ж уже записалися ми в колгосп. Стали ходить на роботу. І я ж тоже.
⎯ А скільки вам років було?
А.Ю.: Ну, 19-й год, а 28-го, у 32-м ми записалися, 13 год.
⎯ І ви вже починали в 13 років працювати в колгоспі?
А.Ю.: Да!
⎯ Настя Юхимівна, а чи ви пам’ятаєте тоді, чи ярмарки такі самі продовжували бути великі, коли колгоспи прийшли?
А.Ю.: Продовжували ярмарки, дуже продовжували! Оце вже при Горбачові їх закрили. Січас стала спекуляція ото, їздять скрізь, ото вони той вивозять. Аж тоді, а то базари страшні були! І ніякого, і все було добре, усе було добре. А оце вже дійшло до ручки.
⎯ Настя Юхимівна, а як ви пішли в колгосп в 32-му, як записались, то землю треба було віддати? і корову віддати?
А.Ю.: Да! Вони, коли батько продали вперед, бо сильний налог нам був, то батько продав та оддав гроші.
⎯ В колгосп віддав гроші?
А.Ю.: В сільраду. У сєльсовєт. І корову продали. То так ми нічого не здали в колгосп. О, нічого! За налог, та їсти скупляли.
⎯ Настя Юхимівна, а чи всі пішли в вашому селі в колгосп? чи деякі одноосібно?
А.Ю.: Ще єсть і січас одноосібні.
⎯ Правда? не пішли?
А.Ю.: Не пішли. Як їм горе не було, не пішли.
⎯ Чуєте, а чи були такі, що, хто не хотів іти і був багатший, то їх зовсім виселили з села?
А.Ю.: Були.
⎯ Чи вони потім повернулися?
А.Ю.: Їх як виселили, їх у тюрми садили.
⎯ А скільки приблизно сімей було тих, що виселили?
А.Ю.: Ну, були, це Мироненко Максим. Його виселили, і він і не вернувся. А сімю його виселили там у ярки, та вони землянку викопали, то й досі та землянка. Там цигани жили оце січас, уже построїли вони з тії землянки хатку.
⎯ Настя Юхимівна, а хто робив тоді колективізацію? такі свої люди з села? чи чужі, з сусіднього чи з Медведівки? хто були ті перші? не пам’ятаєте?
А.Ю.: Я вже цього не пам’ятаю. Я цього не пам’ятаю.
⎯ Настя Юхимівна, а як ви начинали працювати в колгоспі, що вам платили?
А.Ю.: Тоді нам платили харашо.
⎯ А що саме? гроші?
А.Ю.: Грошей нам не давали, давали нам хліб. Ми тоді, я знаю, шо я перша пішла, скільки ж мені год було, шо я не могла й ціпом молотить, та пішла квасолю молотить. І це стільки відер змолотить, провіять і замірять відрами. О! а тоді пишуть трудодні за скільки там воно. То ми получили тоді і хліба багато, і кавуни получили! і дині давали! Грошей не давали. А потом уже ж пізніше стали давать і гроші.
⎯ Після війни? після війни давали гроші?
А.Ю.: Не знаю. От не запам’ятаю.
⎯ Настя Юхимівна, а як вам не давали гроші, а тільки хліб, за що ви купували одяг?
А.Ю.: Та, одяг за шо? ми ж получали хліб, той, держали свині. Продавали свині і купляли. А в магазінах же ж воно було все, не так, як січас пусто. Шо скоро дійде, шо одні продавці стоятимуть.
⎯ Настя Юхимівна, а чи часом можна було в колгоспі вкрасти тоді?
А.Ю.: Понятія не мали красти! Що ж я буду красти, коли я знаю, шо я зароблю. Поробила ⎯ я получила. то шо ж я буду красти? нашо мені те крадіння? Дома придбала там чи 30 соток, чи 40 соток, чи скільки в мене було дома, ну так же ж у батьків, то ми дома шо там придбали. Свині держали, бо в нас же було, чим годувать.
⎯ Настя Юхимівна, а як почалися ті колгоспи, хто був такою головною, хто керував усім? Той парторг? чи голова колгоспу? чи що?
А.Ю.: Та, визначали ж голову колгоспу, бригадіра визначали.
⎯ А як визначали? Це були якісь збори?
А.Ю.: Зборами, зборами, сходилася сходка. Зборами визначали. Бригади були. Оце бригада перша, бригада друга. А тоді було сильно велике населення в нас.
⎯ Настя Юхимівна, це означає, що які кутки були в вашому селі?
А.Ю.: Ну, кутки.
⎯ Як це називали?
А.Ю.: Бригади?
⎯ Нє-нє-нє! Кутки.
А.Ю.: Теретівка там, Косарівка, Бондарівка. Це село січас, а куток мій січас Бондарівка, бо я купила ось хату, то Бондарівка. І той, Сенчаківка там, Варчанківка, Шпаківка. Оце такі го кутки були. Тимошівка, Кошовівка, Бурячківка. А фамілії ж іначі.
⎯ Настя Юхимівна, а як стали колгоспи, то ті кутки почали називати перша бригада, друга? ні?
А.Ю.: Нє! Оце ж наша перша бригада була. Тут була Корольківка, Зозулівка, Кириківка, ну в общем, бригада сильна була в нас. Велика бригада!
⎯ Скільки кутків в одній бригаді?
А.Ю.: Скільки кутків в одній бригаді? не знаю!
⎯ 3? 4? 5?
А.Ю.: Та більше!
⎯ Більше?
А.Ю.: Да! то садова була бригада, то рільнична бригада. О! садова бригада огороди садила, там буряки, отаке. Дбали фрукти, помідори, оце. А рільниця це пшениця, кукуруза, картопля. Оце так. В нас було 3 бригади чи 4, не знаю. Село дуже багате в нас було.
⎯ Велике?
А.Ю.: Да.
⎯ А в селі 3 ⎯ 4 бригади?
А.Ю.: Да! а в бригаді багато людей. А в жнива як брали, косарі йдуть з косами! Приходим в колгосп, сходимося. Мій дід такий роби, тоді ж ідемо разом у степ, кажна на свою бригаду. Косарі, в’язальниці, загрібальниці. А діти малі, загрібають за нами, ми в’яжеш, загрібають за нами. А ті діти ходять колосочки збирають. А січас скільки того зерна! Я як проїхала ото який, ну, ше літом, у Ведмедівку, а там, де пшениця була, то там гущина, зійшов посів. Ше й не ораний. А тоді до колосочка! до колосочка! визбирали.
⎯ Настя Юхимівна, а люди, от котрі ішли робити в поле, і хотіли так, що вони говорили про тих, хто не в колхоз?
А.Ю.: Нічого!
⎯ Не осуждали їх?
А.Ю.: Нє! вольному воля!
⎯ Ні претензій?
А.Ю.: Нє!
⎯ А начальники, вони також?
А.Ю.: Так самісінько, ніхто нічого! нікого нічого. Зразу ж ото казали, шо пишіться! пишіться! А потом собі, хто записалося. записалися, й тоже ж неплохо було нам. Не плохо. Не плохо.
⎯ Настя Юхимівна, а була церква?
А.Ю.: Була в нас отамо ото, де я вас виводила отуди угору, ото ж кладбище, ото там церква була. І вона славилася, дерев’яна була церква, і вона славилась тим, що там найкращі були убори. А як називалась вона? Покрова.
⎯ Покрови. А хто був священиком? Тоді ще, до колективізації.
А.Ю.: Іворський, от не знаю, як його звуть, він ведмедівський сам. Його син січас не знаю де, Константін. Іворський Константін. Січас вони, Іворський або Яворський. І сестра Ліза, ну, дочка Ліза в його була, одногодка зо мною, і Іра.
⎯ Чуєте, а яким він, як би так зрозуміти, яку він роль грав у селі, піп? Чи він мав таку владу? чи він мав поле?
А.Ю.: Поля він тоже вже мав мало. Я знаю, шо він по квартірам ходив. І поля мало, ото ж за кладбищем зразу отуто трошки там земельки було, то називалось Дякове. І отуто вже вони жили, у школі оце отуто, то це ж садок ше ж їхній, да.
⎯ Також називається попів?
А.Ю.: Там же ж люди занімають, куди ти? ⎯ Та, піду на попове!
⎯ Священик. А як прийшов колгосп, то що він робив?
А.Ю.: Ну, тоді ж церкву закрили, поламали і построїли школу там в церкві, з церкви.
⎯ Церкву як би перевезли і построїли школу? Чи там, де була церква?
А.Ю.: Що де, оце ж школа де, осьо тут.
⎯ А хто розбирав?
А.Ю.: Це цього не знаю. Монастир був ото, а я, ти получала монастир наш?
⎯ Так, так!
А.Ю.: Ото ж там. Бо я його ото шо хотіла тоді найти, то я не найшла. А потом найшла і прислала. Це вже він, а в якім, у 35-м годі він наверно ламався.
⎯ А церква ще мабуть 30-го?
А.Ю.: Оце в 30-м, тоже ж не знаю. Ну, я знаю, я мала була ше ж тоді. Ну, бігали. Он лампадка в мене зосталась із церкви.
⎯ Правда?
А.Ю.: Да!
⎯ А як вона до вас попала?
А.Ю.: Ну, розкидали, розбивали, а ми ж там бігали, та той, ікони. В мене була Серафим Саровський. Ну її моль поїла. А я, ну де її діть? І мені сказали, щоб я її спалила. А тепер так душа просто! Я не знаю!
⎯ А що ви зробили з куполом?
А.Ю.: А просто винесли та й усе.
⎯ На поле?
А.Ю.: Да. Винесли та й усе.
⎯ А як ви голод пам’ятаєте?
А.Ю.: Їсти хочеш, і ввійдеш у хату, і нема нігде нічого. І їсти хочеш (плаче). А зайдеш у хату ⎯ нема нігде нічого! Скільки тих людей мерло. І в нас померли дядьки мої, померли.
⎯ Що ви пам’ятаєте, що їли в цей час? шо мати таке?
А.Ю.: Качани товкли. Месій був, у нас багато месію було. Та ми, бур’ян ото месій, знаєте? І ми його молотили. Бо тоді ж топлива не дуже ж було, та було ж ходим збираєм бур’яни. Та месію намолотили та змололи на жорна. Та ото ж мати спечуть. Та качани товкли та сіяли. Оцей качан. Товкли і мололи.
⎯ А колгосп не допомагав? не виписували нічого?
А.Ю.: Бо тоді ше ж вони тільки стягали його, той колгосп. Тоді тільки стягали той колгосп.
⎯ А що їли начальники колгоспу?
А.Ю.: Кажний собі! Він же, шо ж він, у своїй хаті. Так же самісінько дбає про себе. Так, як і ми всі дбали про себе.
⎯ Настя Юхимівна, а як ви були дівкою, і ви співали де, на своєму кутку з дівчатами? чи десь ходили на сусідній?
А.Ю.: А чо ж я на сусідній йтиму, як я на своїм кутку вспію.
⎯ Правда? на своєму дівчата співали.
А.Ю.: Да.
⎯ А хлопці чи приходили з сусідніх кутків?
А.Ю.: Приходили й з Ведмедівки, й звідусіль! Приходили з Виноківки, приходили звідусіль. Я грала, й моя сестра і брат. В нас була балалайка, гітара й мандоліна. І ми грали. На бубон я грала добре.
⎯ А коли грали?
А.Ю.: Дівкою!
⎯ Це означає, що на вечорницях?
А.Ю.: Увечері, робим ⎯ робим! наробимось як прокляті, підем, копанки такі повикопувані, в нас же ж вода там у берегах. Покупалися, переділися і на вулицю! І на каждій вулиці, моя ж ненько! Оце на Теретівку, це на Теретівку сходяться, і Косарівка, сюди сходяться. Ті далі співають. Ті далі. А в клубі, клуб маленький був, дерев’яний, як зайдуть, співають! Жизнєрадісно було, і їсти хотіли жизнєрадісно!
⎯ Правда?
А.Ю.: Да! А січас.
⎯ А що ви грали?
А.Ю.: Як шо?
⎯ Які мелодії?
А.Ю.: Які? полька, краков’як, гопак, на рєчєнькє, коробейнік. Все, все, все!
⎯ Це означає, що ви граєте, а вони танцюють?
А.Ю.: Да!
⎯ А чи хтось на скрипку також грав?
А.Ю.: Учителька була, і січас вона єсть, Пособіло Олександра Іванівна, на скрипку грала. Шпак Марко грав на скрипку.
⎯ А вони ще є?
А.Ю.: Є!
⎯ А якого вона року народження?
А.Ю.: 17-го вона, а Марко тоже з 17-го.
⎯ А Марко є?
А.Ю.: Є!
⎯ Правда?
А.Ю.: Да. То вони, оце тут оця Пособілова, осьо вона живе. Ото городського тіпа хата в неї.
⎯ То я сам музикант, то мені цікаво, як ви грали.
А.Ю.: Аааа! А в клубі ото приходимо, сідаємо тако. Це ж сцена там, ми сідаємо внизу, на ті, починаємо.
⎯ Чи вам часом платили?
А.Ю.: За шо?! ми ж для себе грали! Ми ж для себе. А співали в клубі, було стеля піднімається, як співають! Ті своєї, ті своєї! Вийдуть, і ті туди йдуть, ті туди, ті туди. Котора швидше потягне тих парубків до себе.
⎯ Розкажіть, будь ласка, де ви купили балалайку?
А.Ю.: А вони ж у магазінах були.
⎯ Правда?
А.Ю.: І в Ведмедівці були, і в Івківцях були. І гітари були. А як же! І мандоліни були.
⎯ Балалайка, мандоліна, і?
А.Ю.: Гітара! І бубони, все, все, все було!
⎯ Це було до війни, правда?
А.Ю.: До войни!
⎯ А який був бубон?
А.Ю.: Кругленький такий же він. Ох, я виб’є в той бубон, та ті желізячки!
⎯ А як у вас називалися голоси? Та співає як цим.
А.Ю.: Ну, та тягне, вищий голос. Це січас то донер, то тонер, я цього не знаю.
⎯ А як називали в вас?
А.Ю.: Ну, співали, ти тягни, Настя! А ті там, а ті басують. А вже ж у нас одна була там чи дві тих женщин, що тягли, як нас там душ 10, то я як потягну, то й. І той, і Ольга Коробка тягла там, ну, були в нас дівчата, которі самим вищим голосом. А за нею вже басували.
⎯ Це звичайно було в два голоса? Так?
А.Ю.: Удвох, а як мужчина, це ж уже третій голос. В три голоса.
⎯ А! як чоловік!
А.Ю.: Як чоловік, мужчина, це ж третій голос, уже вони вище беруть. Громче.
⎯ Правда? А чи були в вас такі вечорниці? чи досвітки?
А.Ю.: А як же!
⎯ А як називали?
А.Ю.: Просто сходилися ми в одну хату, там у нас була одна Варька, шо вона сама жила. Хата здорова, ми туда сходилися. Каганці приносили отакі ж ото, як я дала тобі, він ще зостався ото ж в мене. О! гасу приносили. І оце ж сидимо вишиваєм, еспорт шили ми, емпорт, сорочки оті о, плаття вишивали. Як і счас заставить мене, то я її не вишию. А тоді ж вишивали. Та на стілець на середині там, чи на полу, чи на лежанці, чи ше долі каганці ті становимо, а кругом шиємо! А хлопці гуляють, у карти грають. Ото вечорниці.
⎯ Оце вечорниці. А ви казали ⎯ підемо на вечорниці! так?
А.Ю.: Ні! підем до Варьки ж шить.
⎯ Не казали ⎯ на вечорниці?
А.Ю.: А шо ж це за вечорниці?
⎯ Досвідки не казали?
А.Ю.: Нє! Так пішли, та й усе!
⎯ А чи часом не ввечері, а вдень також збиралися й шили?
А.Ю.: Удень дома шили зімою. А літом же ж на роботу, а прийдеш із роботи, там поки попоралась, побігла погуляла, це вже й ранок.
⎯ Настя Юхимівна, а які музиканти грали на весіллях у вас тоді? До колективізації, в колективізацію.
А.Ю.: Гармонія, бубон. Например, як я йшла заміж, то в мене грав барабан. В одного був мужчини барабан. У хлопця в одного барабан.
⎯ А барабан, яка різниця між барабаном і бубном?
А.Ю.: Барабан це він така, ну, ви ж бачите по телевізору. Ото ж надівається сюди, і ото. А в його стоячий, шо поставив він і впереді.
⎯ І з тарілками також?
А.Ю.: Да! тей називався барабан.
⎯ А який це рік був?
А.Ю.: 41-й.
⎯ Це означає, в вас гармошка, і барабан. Чи часом було у вас також скрипка?
А.Ю.: Нє!
⎯ Скрипка, не були скрипалі?
А.Ю.: Нє-нє-нє-нє! Ніде на свальбі скрипалів немає. Ні, то в Росії, то то ж там скрипалі. А в нас гармонія, бубон. А в мене вже грав барабан.
⎯ А як ваші батьки женились, вони не казали, що в них грали?
А.Ю.: А хто ж скаже! це вже.
⎯ А ви не пам’ятаєте, скільки платили музикантам, які грали на весіллі?
А.Ю.: Тоже ж не знаю, не пам’ятаю.
⎯ Настя Юхимівна, а в кого ви вчилися грати?
А.Ю.: Я? я не знаю, це сама з себе. Просто не знаю. Просто не знаю.
⎯ Настя Юхимівна, а чи був в вашому селі шинок?
А.Ю.: Це раньше, при батьках, то може й був, я ж не знаю. А так не знаю. І магазін був же ж маленький. оце тут де, тільки сюди наперед, поперед цього був магазінчик такий маленький, це я знаю. І там торгували.
⎯ Я забув запитати, як ви в клуб ходили, то був там такий керівник?
А.Ю.: Да!
⎯ Який керував, часом хор мали?
А.Ю.: Да! оце ж ця Пособілова була. Да! А потом вона вчителька, а потом вона поїхала, о! А тоді ж уже став Філоненко Мефодій Йосипович керівником там. Ох! то мужчина! славнєйший мужчина був! Да.
⎯ Настя Юхимівна, а чи ви пам’ятаєте, щоб такі старці ходили?
А.Ю.: Ходили.
⎯ Чи це були чоловіки, чи жінки?
А.Ю.: І жінки, й діти. Їсти хотіли, то ходили. Голод не брат родной.
⎯ А чи вони були сліпі? чи просто такі?
А.Ю.: І видющі! А як голодовка, нема чого їсти, сидить людина, доходить, нема нічого. То винуждена йти їсти просити.
⎯ Настя Юхимівна, а такі, як до голоду ще, старці або грали на чомусь, знаєте?
А.Ю.: Та я не знаю! Не пам’ятаю.
⎯ А там може на ярмарку бачили, що так на ліру?
А.Ю.: Лір ми ніяких не знали. Ми знали гармонію і бубон. А на ярмарку, там грає гармонія, там танцюють, веселяться молоді. А там тоже на базарі, на ярмарку грали.
⎯ Чи часто такі сліпі грали?
А.Ю.: Нє! нє! Например, винесе продавать шо небудь, я винесла продавать патефон. Я сама виносила свій патефон продавать. І я взяла поставила там же ж на столі, і програю пластіни, шоб купили.
⎯ І купили?
А.Ю.: Так, за першим разом. Оце, мабуть, я його продала у 58-м годі.
⎯ А чи ви бачили таких коли-небудь бандуристів, що на бандурі грали?
А.Ю.: Нє!
⎯ В клуб не приїжджали?
А.Ю.: Я його не знаю! я його не знала.
⎯ О, Настя Юхимівна, знаєте, як був ще священик в селі, і хоронили із священиком і пєвчою. А як закрили церкву, то як тоді хоронили?
А.Ю.: Так і хоронили. Пєвчу кликали. Приходили жінки. Але ж так і хоронили.
⎯ А приходили жінки, і вони що, співали?
А.Ю.: Да!
⎯ І читали?
А.Ю.: Да!
⎯ Чи вони читали в хаті, чи на вулиці?
А.Ю.: В хаті. оце покойник. Оце ж і мою сестру ховали оце, й дядину мою ховали. Це читає женщина псалтирь все время, поки його не перечитає. І ноччю читає. І рано читає. І дньом читає. А т оді приходить же ж пєвча. А тоді ж і пєвчої не було. Сами посходяться жіночки, которі вміють співать, поспівали.
⎯ Чи то в хаті?
А.Ю.: У хаті!
⎯ Коли йдете на цвинтар, на кладовище, чи можна було дорогою співати?
А.Ю.: Не можна було.
⎯ Чи це партійні забороняли?
А.Ю.: Ну, не можна! Не знаю, хто там забороняв, ну сказали, шо не можна, значить не можна.
⎯ А чи тим жінкам платили щось, що вони співають?
А.Ю.: Ні, шо ж платить! Раньше якось так не дуже. А тепер уже ж кажне по-своєму. Кажне старається, шоб сховать, як луче. Шоб і хустки, шоб і все. Ну, канєшно, і обіди ж тоді, обряди такі були ж. Раньше, це раньше. А тоді вже стали ж дуже брали і риба, і мясо, і катлєти, і голубці! і все готовлять. І горілка. Ну, а січас уже де ж ви його возьмете що? То вже капуста, картопля, локшина. Там помидор чи огірок. Ну, шо ж уже своє. Кисіль, а раньше було кажуть з груш та із-за столу руш! Ото таке.
⎯ Настя Юхимівна, а трошки, як ви, як ви заміж ішли це означає, чи вас сватали? чи це вже було таке по нових обрядах?
А.Ю.: Не було сватання. оце ж собі розписались, та й усе. Розписались, год із 15, чи з 20 не йшли заміж.
⎯ Як це?
А.Ю.: Ну, в цвітках ото, отако, як ото он!
⎯ Так-так-так! так не йшли. Кончилось, коли колективізація?
А.Ю.: Да, припинили. А я як ішла в 41-м годі, у цвітку, у рушниках, у вінку, в лєнтах. І дружка моя, Клінцова Марія, вона вже вмерла.
⎯ І вона була наряджена?
А.Ю.: Вона була наряджена. Шишки носили. Свадьба була велика. А тоді вже на другий, на другу неділю, ішла друга дівчина із Бурячківки, Тося Ганжа.
⎯ Тоже вдягалась?
А.Ю.: Тоже ж удяглась так. І тоді вже почали по-новому.
⎯ А як, ви собі сплели вінок? чи як це? чи купили на базарі?
А.Ю.: Нє, той, купила. Отакий, як оце го. З квітів, да.
⎯ А яка в вас була сорочка? чи сукенка?
А.Ю.: Я ішла зімою, то в мене же сорочка була, чи та, спідниця була вишнева, чи з зими на осінь.
⎯ Стародавня?
А.Ю.: Стародавня широка.
⎯ Сорочка полотняна така?
А.Ю.: Ну, а яка ж!
⎯ Добре! І ви відразу перейшли на прізвище чоловіка, так?
А.Ю.: Нє! я з ним не розписана.
⎯ Правда? А чи ви вінчалися? чи так було весілля просто?
А.Ю.: Так весілля було, та й усе.
⎯ І ви починали з ним жити, так?
А.Ю.: Да! Ну, а тоді ж я пожила трошки, мабуть, місяців із 5, і я з ним чого-то не зладила, і я розійшлася з ним. Ну, а тоді война в 41-м на весну. В 42-м годі мене забрали у Німеччину.
⎯ А коли ви повернулись? в 43-му? ні, в 44-му, ви в 45-му?
А.Ю.: В 45-му. Ось я прочитаю.
⎯ А чого ви з фотокарточки?
А.Ю.: Я ж не увєрена. Не від добра. Це один написав, один написав, шо дуже можна, шо можна було б утікти з Германії.
⎯ Як ви йшли заміж, то вам треба було пара образів. А де ви купили?
А.Ю.: В нас були. Мати дала.
⎯ Чи це було таке, як то називалось, материне благословення?
А.Ю.: Материне благословення, да.
⎯ А де мати взяла?
А.Ю.: Ну, купили ж.
⎯ Можна було?
А.Ю.: А як же! і робили. Осьо го вже я купила у 58-м годі дві.
⎯ Настя Юхимівна, а чи був такий в селі маляр, котрий малював ікони? І в нього люди ходили їх замовляли.
А.Ю.: Був.
⎯ А як він називався?
А.Ю.: Я не знаю, як його називали. Но я знаю, шо казали богомаз на його.
⎯ Правда? А чи є в нього син чи дочка тепер?
А.Ю.: Єсть син, тільки він десь далеко.
⎯ Десь виїхав з села, так? Називали його богомаз.
А.Ю.: Богомаз. Яків.
⎯ Яків називався, а прізвище?
А.Ю.: Не знаю! Десь він то.
⎯ Не згадаєте? На якому кутку?
А.Ю.: Десь туди під ліс. Не знаю я.
⎯ Під ліс. Чуєте, Настя Юхимівна, а чи він також для церкви малював, не знаєте?
А.Ю.: І для церкви малював, і хто попроси, малював. Обробляв ікони ото старі то обробляли ікони.
⎯ А де він продавав? Люди йшли до нього по ікони? чи на базар вивозив?
А.Ю.: Ну, оце я б понесла, оце ти б понесла!
⎯ Настя Юхимівна, а платили гроші йому?
А.Ю.: Гроші! гроші!
⎯ Настя Юхимівна, а скільки, як от ще були ваші батьки, скільки в хаті нормально було образів? штук?
А.Ю.: За образа, скільки хочеш! Я образа люблю! Якби ше й дві купить, то я б отам поставила. Або отам.
⎯ А в ваших батьків які ікони були?
А.Ю.: Ну, оце ж Матір Божа, Спаситель там. Отакі.
⎯ Чи був Миколай? Юрій?
А.Ю.: Сікновення було, це з церкви. То я не знаю, комусь вони подарували.
⎯ А ви казали, був в вас Серафим?
А.Ю.: Серафим Саровський?
Так. Чи він був такий великий? чи на дереві мальований?
А.Ю.: На дереві. На дошці він мальований. Такий позолочений був, але геть його шось поточило.
⎯ Шершень сточила, і ви просто, люди сказали, шо треба спалити? а чого?
А.Ю.: Да. Не знаю. А просто, шоб його нігде не викидать, бо це святиня. Це святиня. Не можна його викидать. А це ж святиня. А згорить, воно собі димом піде, і всьо.
⎯ Це з церкви?
А.Ю.: З церкви, з церкви! А це ж лампадка, то осталась.
⎯ Настя Юхимівна, а чому кладуть ікону в домовину, якщо помре?
А.Ю.: А чому кладуть? А через то, шо вона ж христіанська людина. І вона повинна, у домовині повинна там буть іконка. У хаті ж є ікони, так же, шоб і там було.
⎯ Настя Юхимівна, чи казали часом в вашому селі, що там за іконостасом, за іконами живе дух предків?
А.Ю.: Ніхто нічого не казав. Про це в нас нічого не балакають.
⎯ А як був піст, то чи завішували часом ікони? чи змінювали рушники на іконах?
А.Ю.: Як піст, то приймали рушники. Я їх тепер не приймаю. Тепер вони собі висять.
⎯ А то приймали, да?
А.Ю.: Приймали! бо це ж піст! Кочерги мили, оце в жилавий понеділок, це було мати ⎯ й кочерги помий, бо там же ж жирне, це ж бралися жирними руками. А Господи праведний! і все. А тоді вже ж, як все, шо воно там, тоді ж уже їдять. Масла там збирають. Сири збирають у діжки. А січас, як є, то їмо, а як нема, то й так.
⎯ Настя Юхимівна, а чи бувало так, що, може ви пам’ятаєте, як жената ще була, що коли сварилися при іконі чоловік, жінка, що не можна було сваритися при іконі?
А.Ю.: Це, це роблять, це сильно такі уже натхненно вєрующі люди. Натхненно! А так же ж обикновенні христіани, як оце я там розсердилася, там залаялася, та ну оце ж так!
⎯ Чи бувало так, що на ікону сварилися?
А.Ю.: Та Боже сохрани!
⎯ Оце жінка казала, що чоловік поїхав по дрова у ліс, і шось йому не вийшло там, перевернувся, поламав воза, то приїхав і побив ікони.
А.Ю.: То його Бог поб’є! То дурень!
⎯ Настя Юхимівна, а чи в вас таке було в селі, що люди казали, якщо щось задумав, то треба молитися до того святого Миколая, або до другого?
А.Ю.: Ну вобще, ну вобще я молюся і до Миколая, і до всіх святих. І я ось вам промолюся про Миколая ⎯ “Прошу тебе, Угодник Божий, Святий Великий Миколай! в житейськім горі потопаю, ти руку помочі подай! К твоїй іконі припадаю! Прошу ⎯ Угоднику, спаси! Прошу тебе, Угодник Божий, молитву Богу однеси! Мене окружають, преграждають всі путі. Мені гибелі желають, шоб мені в блаженство не прийти. Ну, ти, Угоднику Великий! усім являєшся родной! Прошу тебе, Угодник Божий, ізмилосердься надо мной! Ти висотами своїми спасав у морі кораблі. Прошу тебе, Угодник Божий, моєму горю поможи! Проси у Господа здоровя, тєрпєнія, спасєнія і прощенія за душу грєшную мою. Ішов Ісус Христос з небес, ніс Животворящий Хрест. І етим Крестом огороділ меня кругом. Вокруг меня каменная гора, огнєнная рєка. І хто ко мнє косньотся, умом і розумом рехньотся. Амінь! Амінь! Амінь! Камєнная гора, огнєнная ріка! У ворот сам Господь, у окна Ангел у лихого чоловіка. Уломітесь ноги, опустітєсь руки, закамяній серце! Амінь! Амінь! Амінь!” Я дуже багато молітов знаю.
⎯ А чи пам’ятаєте до Покрови?
А.Ю.: “А ти Матір Божа, Покрово Святая! Покрий мене од усякого зла!”.
⎯ А від кого як би вчили?
А.Ю.: Я, як умерла в мене мати, у 51-м годі, я знала Бога, я й і у Германії молилася. А це найбільше я навчилася, бо я приплакала матір, а я сама в хаті, о! і приплакала матір, то мені то і звідкіля ото молитви давало.
⎯ Настя Юхимівна, а як це приплакали?
А.Ю.: Ну, нечистий заходить у виді матері. І сестра приходи до мене.
⎯ А як це? що ви спите і щось бачите?
А.Ю.: Ну, вона приходи обикновенно. Я пішла на кладбище, там дуже кричала до сестри. У неділю прийшла я, лягла на кроваті отутого, сплю. Ні! не сплю, а тільки дрімаю. А наче туто кровать стоїть, і вона підводиться з кроваті та до мене. Кажу ⎯ чого ти до мене прийшла? Уже ж воно мені допекло. У мене всякі ось сладості, коло мене. Оце я їх поодчіпляла. Бо я передівалась та забулась це. Носюра. Це святощі оці, і отуто сидить смачок, осьо мак скакун тоже. То оце ж вони, оці упиря, вони бояться цього. І я вже так уже просто вона мене замучила.
⎯ А то січас?
А.Ю.: Да.
⎯ І приходить?
А.Ю.: Приходить і приходить. Тоді я узяла пряників, пішла до магазіна, і всім роздавала. І дуже просила людей ⎯ моліться Богу за Явдоху! за сестру за мою. Моліться Богу, шоб вона до мене, шоб вона од мене одчепилася. Ну, просто прийде, ну бачу, ну бачу ж.
⎯ Оце ви і не спите, то бачите?
А.Ю.: Да! да! І вона мене тягне, шоб я йшла на кладовище.
⎯ Та наче ж страшно, правда?
А.Ю.: Нє, нє!
⎯ Не страшно?
А.Ю.: Я, як умерли мати, а я було піду на роботу, та ввійду в хату, та кажу ⎯ Господі! 4 стіночки, й я одна! та плачу. То приплакала тоже матір. В мене така кров.
⎯ І вона приходила?
А.Ю.: Приходила! То мене мати хотіли втопить у колодязі. Хотіли кинуть, да!
⎯ Це означає, що ви вийшли на вулицю?
А.Ю.: Ні! вона каже ⎯ ходім! і я пішла з нею. О! і вона, та вже люди стали бачить, та вже й люди бачать, шо вона злітає.
⎯ І люди бачать?
А.Ю.: Да! та тоді стали одроблять мені там. Баба Одарка одна.
⎯ У вашому селі?
А.Ю.: У нашому селі. Приносила мені зілля всякого. А там дід Митрофан був по-сусідські, Омельченко, тоже він і поясом служебним мене обмотував, шо тільки він не робив! Ну, страшне уже ж зі мною робиться! І мені нішо не нужне, одна тільки мати!
⎯ Правда?
А.Ю.: Да! внушітєльно так. А тоді вже як обсипали чимсь хату мені та баба й дід, а воно як гурконе! і шибки летіли. І мисник, і хата, чуть із того, із замків не позлітала.
⎯ Це в вас щось жило, правда?
А.Ю.: Ну да! Якийсь нечистий. Ото таке мені було. Тільки якби його хоть не розказували.
⎯ Не будемо. Це просто, що такого я ніколи не знала, що то так буває, коли дуже сумуєш, так?
А.Ю.: Да! як сумувать ото й плакать, і плакать, і плакать! то ото воно таке робиться.
⎯ Треба себе берегти. А як ви кажете, що в вас кров слаба?
А.Ю.: Ну, оце ж я не знаю, шо таке.
⎯ А як ви підете до тої баби Одарки, то вона вам щось шепче?
А.Ю.: Ні, вона сама. Її вже немає. Вона сама приходила. Вона сама приходила.
⎯ Помогти?
А.Ю.: Да! Люди бачили, шо вже ж літає. То вони ж, ну бачать, як вечором летить таке, жар такий.
⎯ Як жар?
А.Ю.: Да!
⎯ По вигляді жар?
А.Ю.: По вигляді жар, да!
⎯ Настя Юхимівна, а ще молитву розкажіть!
А.Ю.: Іще яку? Ну, “Отче наш” це ви знаєте. “Хрест постелю, Хрестом укриюсь. Ангели по боках. Матір Божа в головах. Ангели хранітєлі, храніть мою душу й тіло, з вечора до півночі, з півночі до світа, з світа до конца віка! Амінь! Амінь! Амінь! Господи, прости мене! Господи, прости мене! Господи, прости мене! І помилуй мене, Господи! Визволяй мене, Господи! і укрепляй мене, Господи! Дай мені, Господи! щастя, здоров’я, довгий вік отнинє до вєка. Каганець погас, Ісус Христос при нас, сохраняєт нас од меча, од огня, од наглої смерті. А ти, Господи! покрий мене ризою самий найсвятіший. А ти, Матір Божа! попроси та й покрий мене од усякого зла!”
⎯ А ще можете?
А.Ю.: “Преклоні, Господі! око твоє, і услиш меня, ібо я бєдна і низька. Сохрані душу мою, ібо я благовєю пред тобою! Спасі, Боже! мєня, рабу твою Настю. Уповаю на тєбя, помилуй мєня, Господі! Я тебе взиваю каждий день, возвесели душу рабу свою Настю. Ібо к тєбє, Господі! возношу душу мою. Ібо ти, Господі! і благ, і милосереден, і многомилостив. Во всіх призиваю к тєбє. Услиш, Господі! молитву мою, і вознеси глас молєнія моєго, в день скорбі моєй. Призиваю тєбя потому, шоб ти услишав мєня. Нєт мєжду Богами, як ти, Господі! І нєт дєл, як твої! Всє народи тобою сотворєни, прийдуть і поклоняться перед тобою, Господі! І я преклонюсь перед тобою, Господі! І прославлять ім’я твоє! Ти велику силу маєш і твориш чудєса! Ти, Боже, єдиний!”
⎯ А ще?
А.Ю.: Молитва ранняя “Во ім’я Отца і Сина і Святого Духа, Амінь! Боже! будь милостивий до мене, Насті. Господі! Ісусе Христе, Сине Божий! Помилуй мене, грєшну Настю. Слава тобі, Боже! Слава тобі! Царю Небесний! Утєшитєлю душі істінної, шо всюди є і все наполняє скарбом і добра життя. Податєлю прийди і вклонися! і вселися в нас, і очисти од усякої скверни, і спасі благо душі нашої. Святий Боже! Святий крепкий! Святий безсмертний! помилуй нас! Пресвятая Троїца, помилуй нас! Господи! очисти гріхи наші! Владико! прости беззаконня наше! Святий, зглянься! Імені твойого раді! Господі, помилуй! Святий Ангеле, приставлений до моєї грішної душі, і до страстного мого життя, не покидай мене грішну! і не відступи від мене! За нестримність мою не попусти! од злого духу уведі ти мною! Через пристрасті мого смертного тіла, діли мої немощні сили, і наставляй мене на путь спасіння! О, святий Ангеле! Божий охоронителю і захистителю моєй окаянной душі і тіла! Прости мені, Господи! Все, чим я образила тебе за всі дні життя мого. І, якщо чим согрішила минулої ночі, покрий мене у наступающий день! Охорони мене од усякої спокуси диявольської, шоб я ніяким гріхом не прогнівила Бога мого! І молися за мене до Господа, щоб він усипив мене у страху своїм, і показав мене достойною слугою своєї беззаконної доброти! Амінь! Богородице Діво! радуйся! Благодатна Марія, Господь з тобою! Благословенна ти, і благословенний плод утроби твоєї! Бо ти породила спаса душі наших! Достойно єсть по правді величати тебе, Богородице всеблаженна і непорочна! І Матір Бога нашого Отці яснійші, від Херувімів і разрівняно славнєйші від Серафимів, що породила Бога свого непорочно! Правдивою, Богородице, тебе величаємо! Во імя Отца і Синя і Святого Духа!” Ай-ай-ай! тут страшне!
⎯ Чуєте, а розкажіть!
А.Ю.: Він родився, може, я вам багато вже набалакала, може, в вас тих касет не хвате?
⎯ Хватить, хватить.
А.Ю.: А це про жизнь, яка інтересно, хай по той.
⎯ Ви історичний герой.
А.Ю.: то ж поставили, він сам родився, оцей Желєзняк.
⎯ Настя, він в Івківцях родився?
А.Ю.: Він родився, оце, як ви їдете вниз, осюди вниз як ви в’їдете, і ото поворот до колгоспу, ти знаєш. оце тільки їдете, і направо через дорогу.
⎯ Коли він народився?
А.Ю.: У 1737-м годі. І в його було, той, батько його мав ті, як їх, гончарні у Мельниках.
⎯ Гончаром був, так.
А.Ю.: У Івківцях, і в Федирках, за Чигирином. А той, а його вже, січас кажуть, шо мабуть, як уже ж ото шото стало, шо його висилали. Січас кажуть, за нашу Україну не висилають, а тоді казали ⎯ банітували його. Його 5 раз банітували, визивали за межі України. У його 5 фамилій! А сама остання, настояща його фамилія ⎯ Гайвор! Максим Ливорович. Оце Гайвор, оцей Максим Желєзняк, його фамилія Гайвор Ваксим Ливорович. Батько його руминець, о! І, хоть би не забуться! І через шо в його оце Желєзняк, як уже ж оце стало, шо уже ж оце ті, отих царів, чи кого там вони виганяли ото вже, шо вже стало. І він набирав партію собі. І це, як він набирав партію, і шо сказав, значить, так воно й єсть! І йому сказали ⎯ ти, Максим, як желєзо! Поки желєзо, желєзо, желєзо, і Желєзняк він став. А його фамилія Гайвор Максим Ливорович. І він родився в Івківцях. Оце сюди як ізїхать, униз отуди, та ото сюди їхать, а ото туди дорога, до колгоспу. І ото ж зразу через дорогу, да, хата кирпічна. І ото по тій стороні він між отими хатами там родився. О! чуть туди до колгоспу. А через шо вони у Ведмедівці поставили? Через то, шо там і сєльсовєт, і все в світі там! А в нас тут зосталося 600 душ із дітьми з маленькими. Одні старики. То однаково, канєшно я, як я читала книжок багато, й так же ж багато, то мені душа болить, шо він там, шо він там! А цим усім старикам, шо він у Ведмедівці, шо в Івківцях би поставили, чи в Новоселівці. Де поставили, та й усе! Давайте я вам ше.
⎯ А в вас село було дуже велике, дуже багато людей, правда?
А.Ю.: Багато!
⎯ А що сталось, що так мало залишилось? чого воно так?
А.Ю.: Молодь каже ⎯ не перспективне. Тоє, через шо? Молодь повиїжджала, давайте води дам, осьо!
⎯ А чому вони від’їжджали?
А.Ю.: Ну, кажне ж, кажний батько, кажна мати хоче, шоб моя дитина десь приткнулась в городі.
⎯ А чому не залишатись їм в селі?
А.Ю.: А хіба я знаю, чого вони не залишались у селі? я ж не знаю!
⎯ Ви б і не поїхали, правда, Настя?
А.Ю.: Нє, нє!
⎯ Вам не треба той город, правда?
А.Ю.: Нє, я привикла в селі.
⎯ Настя Юхимівна, а то як би після війни почали те виїжджання? чи до війни?
А.Ю.: Після війни.
⎯ А до війни ніхто не мав?
А.Ю.: І після війни довго не виїжджали. Оце, оце стали вже виїжджати чогось. Оце вже стали виїжджати. І оце повиїжджали, самі старики остались. А старикам шо!
⎯ Чи вам так само зараз хати не купиш, правда? ціни вже такі добрі.
А.Ю.: Ціни, добрячі ціни січас. А так, то можна було б купить. А я ж писала письмо.
⎯ До нього?
А.Ю.: Ну да! я ж тобі писала, шоб ти сказала тому Юрі. Там продавалася одна хата. Отам, під Семидубовою горою, там історична гора дуже.
⎯ Настя Юхимівна, а чи є в вас такі в селі криниця якась особлива ось така?
А.Ю.: Криниця єсть ось там о! Це каждої 10-ї п’ятниці, після святів Великодних, і на 10-ту п’ятницю йдуть туди. там хрест. Раньше було ухажують за ним, от, за тію криницею. Вона така, шо нахилився й водички возьмеш. Така мілка вона. І спрежди, спрежди, спрежди вона. І все, та дуже-дуже давно вона. Ше і мати моя малою була. Ну, в общем, вже моїй матері уже ж мабуть 100 год.
⎯ А де вона як би взялася в селі? чи люди знали? та криниця.
А.Ю.: Та вже ж не знаю. Не знаю.
⎯ Воду брали, та й все.
А.Ю.: Да, і я ходила. Оце вже 3 года не ходю, бо я вже нездорова.
⎯ Настя Юхимівна, чи казали так, як десь на свято робиш, то гріх такий, і шо як би Бог покарав? Чи було таке?
А.Ю.: Нільзя робить на свята.
⎯ А чи Господь карає? чи були такі випадки?
А.Ю.: Оце я ж вишивала. Я ж знаю, сама малюю і вишиваю сама, і все. Ну, було ж, це як мати вмерли, бєдность! Шию я собі, а у святці не дивлюся, шоб не знать, коли празник.
⎯ Куда не дивитесь?
А.Ю.: У святці, ну, просто повиписувані празники. Узавтра ж (нерозбірливо). Нільзя робить на цей празник. То я вже шию, хто-небудь прийде ⎯ Насте, не ший, сьодні празник! Та дурному Бог простить, кажу. А тоді, люди добрі! воно й не нужне це. Котиться в мене козка, коза котиться. І геть усе з неї виходить. І я Богові поклялась, шо я в празники не робитиму. І, коли вийшло з неї, а там нитки, і отакі! і отакі! і отакі! які я одрізала од рушника. І розові, й оранжеві, й червоні, й чорні, всякі! Це дивіться, хрест кладу на себе, шо правда. Оце мене так Бог покарав.
⎯ І чи жила вона?
А.Ю.: Дорізали її.
⎯ Настя Юхимівна, а на Михайлове Чудо, чи люди щось незвичайне роблять? Чого це свято?
А.Ю.: Це свято, я не знаю, шо воно оце означає, но воно дуже карне.
⎯ Правда?
А.Ю.: Да! Це одна жінка там в мене по сусідські, та пряла. Вона не знала. А потом їй сказали й вона покинула. А в неї зробилося з козою. Оце коза пасеться-пасеться, крутиться-крутиться, як ото на прядках, прядка крутиться. Крутиться-крутиться, та й обратно пасеться. А то там, вона вже та баба вмерла, та її батько, вона сама полячка. Та її батько Афанасій, та той, десь з-під Польщі. Та сіяв, а кажуть ⎯ Афанасій, не сій, бо Михайлове Чудо! Каже ⎯ хай сміються, кому чудо. Та випріг коня з борони, та взяв борону, та аж у третім селі його знайшли з тію бороною. Нільзя на це свято шото робить.
⎯ А такі старші люди переказували такі легенди чи істини, що Святий Микола ішов? чи таких не було казок?
А.Ю.: Я ж не знаю! Оце воно, оце всі, Святий Миколай, оце всі Угодники Божі, це я знаю, як Григорій оцей Побєдітєль. То це ж раньше було на жертву дають чи дівчину, то чи хлопця ото ж у того, на жертву, жертовники розкладають такі великі. Тії кучі хмизу наносять, запалюють, і то туди вкидають. І вже дійшло до того, шо уже хто то там із святих веде свою дочку. Іде й плаче. І її ж ведуть у той жертовник, на той жертовник. А їдеть цей Григорій на коні. Ото ж він у церкві там на коні. Та каже ⎯ чо ви плачете? Оце ж, каже ⎯ ведемо. А воно ж змєй, нечиста сила, оте все робила. А він каже ⎯ я побєдю! Січас, каже, я поїду і побідю. Я, каже, його вб’ю! І поїхав він, і там з ним бивсь, бивсь, поки таки побідив, поки його вбив. І оці жертовники вже припинилися. Но милостиня дається, жертва дається, у жертву милостиня, піп, отаке го все. А раньше ото ж людину чи скотину ото кидали на жар, вона і згорала, і тоді той, дим, а там! І це ж воно йде до Господа Бога на небеса.
⎯ Чи вони мають спеціальні?
А.Ю.: То я оце тут, а оце тут сідак. Оце той отут, а це ті дальше. Трава. А це мак.
⎯ Настя Юхимівна, ні-ні-ні! це про інше. Знаєте, як він запитав, ви якось казали ⎯ десь тут у мене лежать
А.Ю.: Вузлики!
⎯ Ні, ви сказали інакше. Як же ви сказали? Такі обереги, щось таке, що вас береже.
А.Ю.: Ну, оце ж! оце ж! отакі вузлички, я повинна носить їх оце отут о, попристібать до сорочки.
⎯ Настя Юхимівна, а ви якось на них казали, от згадайте! Казали ⎯ тут у мене є, повідчіплювала?
А.Ю.: Попричіпляла тії вузлички?
⎯ Нє, якось іначе ви казали. Щось таке посвячене.
А.Ю.: Свячене тоє. Це тоя, це сідак, це васильки. Свячене все. Це луче не треба, це луче не треба. Оце я так багато насаджала.
⎯ Ще тоді, до колективізації, чи були в вашому селі поляки? росіяни? жиди?
А.Ю.: Вони жили в Ведмедівці.
⎯ В Ведмедівці? Чи вони щось торгували, чи як?
А.Ю.: Вони хароші були, жиди. Та я тут не знаю.

На мапі