⎯ Село Волинка Соснівського району, Григорій Миколайович Ананко. І рік народження?
⎯ 45-й.
⎯ Григорій Миколайович, може ви пам’ятаєте, які пісні ви так, як би навчилися від вашого вчителя, якщо можна так сказати. Як я пам’ятаю, це був Власко, ні?
⎯ Ну, Власко вчив мене грать. Це було, я не пам’ятаю, в якому році. Но, як провели радіо в нас, я почув бандуру. І потом купив бандуру. Не в цього ж діда купив, а там у другого у Поліссі. Оце він мене вчив іграть, їздив сюда велосипедом, і почав учиться грать.
⎯ А які мелодії він вчив? які пісні?
⎯ Ну, які мелодії ⎯ жартівливу, українську, про Шевченка.
⎯ А де він її співав?
⎯ Ну, він співав її де попало, на базарах. Він був здорово інтересний.
⎯ Правда? А він грав на бандуру?
⎯ На бандуру не грав. На гармошку він оце другою стороною переверне. Баси на правій стороні, а голоси на лівій, і пече. Дєд був! і потом з палочкою він ходив, на палочку, це ж баян і тако струни три, шо прикрутить на палочку. На баяні послухає, шоб тональность, значить, і тоді строїть бандуру після того. Баянов тоді було мало. От це він і строїв. А налог тоді. За налог приходили. Не було ж нічого.
⎯ А до нього агент прийшов?
⎯ Да не до нього! до нас, а він саме у нас іграв. А потом ухватив за шкірку, в його зуба нема, каже ⎯ де ваші котіки, де ваші коти? Так як назбирав я штук три навєрно, так вони кажуть ⎯ де ти їх назбирав? Такий дєд був оторви голова! шо я тєбє дам. І він же водив же Кулика, цей дід, повадирьом був у Кулика.
⎯ І він від нього навчився?
⎯ Да, від нього він навчився. Оце й мені він показав.
⎯ Чуєте, а чи він часом розказував, де вони з Куликом ходили?
⎯ Ну, ходили вони по селах. Він дійшов з бандурою аж до Берліна, іще вона десь там в музеї в Мені. Була колись фотографія, так і пуля пробила бандуру Власко. Інтересний був дід. Ну, всього він, конечно, не казав. Показав, як строїть, от.
⎯ А трошки не хотів показать?
⎯ Нє, не хотів! я ж вам це казав, шо не хотів. Каже ⎯ Це не передається, от і всьо. А яка вона, і сюди, й туди. З низу до верху тако. І по телевізору ж я бачив, грають. Такого я не бачив. Просто в його бандура в руках говорила просто, говорила. І вона старенька така в його була, в общем довбана.
⎯ Довбана.
⎯ Ну, це таке, єрунда.
⎯ Заспівайте ше шось таке може історичну якусь.
⎯ Це січас співають, як її? “Наступала та чорна хмара”
ГРАЄ, СПІВАЄ.
⎯ Ну, воно, бачите, і топор так само, єслі не робить, положить його, а тоді його взять, тоді воно не тешеться, а тоді притреться. Нада, шоб вона була всігда в ходу.
⎯ Це правда. Ану, зіграйте, як там ше далі вона, ця пісня.
⎯ Як світ творився?
⎯ Да, до кінця.
⎯ “Там, де Ятрань круто вється”.
⎯ Тільки сначала, як згадаєте, а потім гарно так заспіваєте з начала до кінця. Ви згадайте спочатку. Як починається?
⎯ Ну, “Там, де Ятрань”.
⎯ То начинайте.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Там, де Ятрань круто в’ється, з-під каміння б’є вода,
Там дівчина воду брала, чорнобрива молода” …
⎯ Ось вона заспівана на 50%.
⎯ Правда? це означає, ви не виводили?
⎯ Це аби настроєна, все.
⎯ А пам’ятаєте, ви про Кулика говорили, то він жив у Волинці ж, правда?
⎯ Він сам Волинський. Ну, це ж було давнє діло. А діду цьому було років 72, коли він мене почав учить іграть. І ми з ним їздила, на велосипед приїде. Він такий легкий був, низенький, малєнький, тоненький, худєнький. Оце на велосипед і додому. Потом там одна баба продавала горілку. Я тоді ще не випивав а він чарку. Ну, ми заїхали, пляшку я взяв, за село виїхали, він в Поліссі жив. Каже ⎯ Чарки нема, я б випив! Взяли ми яблука, такі здорові яблука! Хіба ж це січас яблука? Вирізали всередині, чарку зробили (сміються).
⎯ А він мав одне око, а одне не мав?
⎯ А одне не мав, да. І він би ше жив би да й жив би. У таких годах він десь поїхав дрова пилять, і дерево його навернуло, і вмер. Ну, таких я не бачив, скільки я об’їздив. В Чернігові був гармоністом. А тоді в армію проводив гармоністом, да. А він було грав на гармошку, другою стороною переверне, грає! Голосний звук, голосний у гармошці. Ото кураж був такий воєнний. І він ото був такий голосний. То счас уже баян. А дєд був здорово інтересний.
⎯ Чи він мав землю також? землю, чи він трошки, жінка його?
⎯ Нє! яку він землю мав! Він просто як усі, там по 50, чи по 40 соток було.
⎯ Але мав ці 50, чи 40 соток?
⎯ Ну мав. Жик як под лісом, така хатка маленька, така халупка була. Вона все його лаяла, а він пошов і пошов! по всіх селах пошов! Ну, не так, шо там, як би ходив, шо як ходять збирають там кусок хліба, чи шото їм давали. А в нього гроші були, і все. І на роботу він ходив. А так уже він не ходив.
⎯ То він не ходив?
⎯ Так то ні! А водив, Кулика він водив. Це він розказував. Тоді зайшли вони в село, у Кудровку, це Сосницького района село. Він іше був молодий. Ну, зайшли вони пообідали. Це він розказував все точно. Сіли обідати, була там дівка. А дівка, каже, була, на один глаз не бачила. Но дівка була нічого, це він розказував. Вона його чимсь напоїла. І потом оце ж ідуть так в друге село, і цей бачить, хоть він і сліпий був, цей Кулик, але ж розказує той Семен Сидорович, от ідьом там в те село, в те село, в Кудровку. А дід цей поняв, шо це. та каже ⎯ Шось в тебе, Семен, не таке, давай я зроблю. Він тоже шось знав. А того тягне і тягне до тії дівки.
⎯ Чуєте, а чи в вашому селі є такі якісь шептухи, чи ворожки? чи ви знали?
Дружина ⎯ Та є такі, є такі бабки. І од зляку, і од того под глазом. Шепчуть і всяке таке. Є трохи такі бабки, є.
⎯ А старці ходили у вас до котрого року?
⎯ Ну, вони були десь прімєрно до 61-го. Іще я знаю, що, як гроші стали міняться, то вони були. Іще мати давала гроші нові. А тоді якось уже 62-й там пошов, жить стало лучче, і все прекратилося.
⎯ Стало краще? чи це означає, що вони мали пенсію, чи що?
⎯ Ну, пенсію. Пенсію в общем стали вони нараховувать всім інвалідам. Мені нарахували, в 63-м году вийшов указ такий.
⎯ А який указ?
⎯ Постанова Совєта Міністров, шо давать усім інвалідам пенсію, в 63-м году. І з 63-го це я получаю пенсію. Ну, маловата вона, канєшно, 164 тисячі. Но і то добре.
Жінка ⎯ Комбайна треба ж виписать.
⎯ То це вже буде 100, більше?
Дружина ⎯ За свєт заплатить, і по грошах. В травні місяці той, за травень місяць дали по 100 тисяч авансу. І ото червень, липень, два місяці. оце третій місяць не получаєм грошей.
⎯ Воно так то так. Але якшо не ліниться, то жить можна. Розрішають держать, і гусей держи, і курей держи. І землю дають, тільки шо ж на ній треба робить, тре сила. А не так, як у Америці. Там на тракторі робить, шось поламалося, він позвонив, приїхали настроїли, так же? А нам рівняться надо до їх, але так не скоро в нас буде.
Дружина ⎯ От у нас, бачите, це ж директор контори, так діти не можуть прийти там у клуб, там потреніруваться із тими, в кого, з родітєлями з тими. А ми усе самі. А от нашо ж тоді вони? От прийшов би і підказав би шо-небудь, чи ось сказав би, шо беріть таку то, таку то, чи так іграйте, чи не так. Можна ж? А вони ні!
⎯ Вони не знають так, як ви.
⎯ Воно багато таких, шо покончали училища, і спеціалісти єсть.
Дружина ⎯ А гроші тільки получають!
⎯ Чуєте, Григорій Миколайович, ше, шоб не забула, а коли от Власко, він ходив, ви кажете, по селах, то шо, він відвідував своїх там якихось знайомих? чи інших старців, до котрих заходив?
⎯ Нє, він мав тут знакомих, він мав тут, інвалід один все до його ходив. Просто прийде погуляють, поспівають, вип’ють, переночують. На базар туди збираються, так там іграють. Давали йому й гроші, канєшно.
⎯ А це вже було пізніше, чим в 60-х, коли він там на базарі то грає?
⎯ Нє-нє!
⎯ До того?
⎯ Послє 60-го вже жизнь стала лучча, стали давать пенсію. Уже просили, шоб не ходили.
⎯ Правда? запретили?
⎯ Запретили. Тоді не було на базарі.
⎯ Правда? чи він шось казав часом, шо на базарі грав а прогнали?
⎯ Нє! а я їздив колись у Сосницю, от, і там не знаю, жив ше чи нє, дядько один грав на бандуру. Поіграли було в Дом отдиха, та нам наскидали грошей. Я додому привіз, та мати ругалась ⎯ це банда, чи шо? По троячці, а тоді ж 3 рублі були гроші.
⎯ Але було, шо як граєш десь, то можна було шось трошки підробити? чи вам часом хотілось кудись піти, як в дом отдиха, або на автостанцію таку?
⎯ Нє! на таких я нікуди не ходив.
⎯ Вам не хотілося, чи просто?
⎯ Не хотілось, нє-нє-нє! якось воно невдобно. Пенсію давали, то хватало. А тоді вже в дорожній робив та заробляв. Мати ше була молодша, то робила.
⎯ А чи це ваша мати, чи ваша?
⎯ Нє, це моя!
⎯ А з якого року мати?
⎯ Мати з 11-го.
⎯ Чи вона так ще пам’ятає старе життя?
⎯ Та пам’ятає вона багато, да вона глуха. Од роботи вона глуха. Працювали, то зразу чоловік був. Міжду прочим, батько був в Америці, їздив учиться шить. Це в Америці і в Англії був. Ну, він же не отсюда, він сам із Олександровки. Це, де ви їздили до Власка, до Анатолія до цього.
⎯ Той Анатолій то менший, чи старший?
⎯ Менший. Їх три, по-моєму, сини було. Толік, і один може помер, не знаю, кажеться. Та він казав ⎯ по світу в мене їх багато! (сміється). Це в 72 года він, це я точно помню, шо в 72 года він пристав в прийми до якоїсь, і було дитя. А де він там був в приймах, не знаю. Ну, тогда говорили, шо поїхав в ліс, і березу повалив, і колодкою. Багато такого буває.
⎯ А як він був поїхав на Сибір, чи ви пам’ятаєте, чи він розказував? на заробітки, або шось? десь в 40-му році.
⎯ Такого не розказував. Ну, він не казав, а казав, шо йшов він, в общем, воювать він не воював, а шо грав же отим солдатам, і пуля пробила. І дойшов до самого Берліна з цьою бандурою. І счас вона находиться у Менськім школьнім музеї. Була фотографія в газеті. Бандура лежить отако.
⎯ Хочу запитать, може батько або дід розказували вам про це, або може знайомі, як в поколінні першого діда, або навіть батька, яка музика була? яка музика грала по весіллях? це означає, в 20-х роках, навіть перед цим, навіть раніше. Яка музика була?
⎯ Ну, музика була по свальбах гармошка в основном. Балалайка. На балалайкі ще й я пам’ятаю, шо іще скільки, ну, з 45-го я года, мені 49 год, тільки грали балалайка і бубон, і танцюють.
⎯ На вулиці, чи на весіллі?
⎯ На вулиці!
⎯ А такі музиканти, котрі грають по весіллях, це переважно гармошка і бубон, так?
⎯ Да-да!
⎯ А цей бубон як він виглядає? чи це такий маленький, котрий має один бік? чи такий другий?
⎯ Нє, маленький! маленький. Да, бубен маленький.
⎯ А чи часто можна було бачити таких лірників, котрі ходили по селпх?
⎯ То дуже рідко було! може, де вони й були. Обично на базарах вони це грали.
⎯ А де вони сиділи в Соснівці? може Васько казав? Де той базар був? там, де і тепер він?
⎯ Нє! не там він десь був. Десь він був у другому місці. Це він чи не на Покрови був там. Це його сюди перенесли. Ну, тоді було інтересно, ше я знаю. Ішли на базар, і там баба квас пє.
Дружина ⎯ Така багата дуже баба була.
⎯ Була біла така шапка, то корові зладила горшки, а тоді шапку купила. Квас, оце все. А я бачу, він п’є шось, квасоля падає в кадушку. А баба каже ⎯ чого там квасоля? А він ⎯ Який роблю, каже, такий є! (сміється).
Дружина ⎯ Я помню, цигани їздили, в селах останавлювалися в хатах, ночували. Но їх мало хто пускав. Ну, наш батько був таким, всігда чарку поставе. Вони ото переночують.
⎯ Цигани?
Дружина ⎯ Да! переночують, у них свій клій, така повозка велика, будка, наче на возі будка. І їздили цигани. І ото боялися, шо шось украдуть. А в нас скільки ночували, нічого. Ото переночують, вони самі собі й їсти наварять, і нас іще пригласять. У нас сімя була велика, так іще й нас пригласять.
⎯ А чи ви пам’ятаєте може на базарі, шоб ви бачили, шо такі маляри богомази ікони продавали свої?
⎯ Та, малярів я таких не бачив, шоб продавали ікони, а перекупщики, і січас інтересуються вони старим іскуством.
⎯ Але шоб тоді продавали мальовані такі?
⎯ Цього не було в нас такого. Ну, нє, вобще то мальовані, як би сфотографірувані продавали. А шоб сам намалював, то такого не було. Перекупщики це таке, шо в курсі дєла.
⎯ А як дружину звати?
⎯ Лариса.
⎯ По-батькові?
⎯ Івановна.
⎯ Рік народження?
⎯ 47-й, ілі 48-й.
⎯ І так само Ананко буде?
⎯ Так.
⎯ Із вашого села?
⎯ Із Ольшани.
⎯ Як ви знайшли її? ану розкажіть.
⎯ Ну, як знайшов? Поїхав я гулять, на гармошку зіграв, дівчата були тоді гармоністів любили, ви в курсі дєла, от. На гармошкі іграв. У клубі там іграв. Ми з товаришем їздили. Приїхали до його родичів, і вона там була. Познакомилися.
⎯ Сподобалася?
⎯ Да.
⎯ Ну, нічо не підмішувала? просто так?
⎯ Нє наче, шо б там вона підмішувала.
⎯ Чуєте, Лариса Іванівна, принесіть.
⎯ Принеси гармошку, ложки й балалайку. А висить у другій хаті, мандоліну.
⎯ А чи ви навчили її на ложках вибивати?
⎯ Та! на ложках вона вибиває бува, шо не туда. А так трохи получається.
⎯ Правда? Але вже ви так керували?
⎯ Так само я керував, а з Дома культури кажуть, шо Семен в ансамблі з хлопцями грає, а вона вже на ложках.
⎯ А хлопця ви навчили?
⎯ Хлопця я.
⎯ Присядьте туто.
⎯ Да, хай постоїть.
Мама ⎯ Оце в очереді стояла, взяла хліба.
⎯ Чи ви ще когось вчили, чи тільки свого сина?
⎯ Нє! учив я хлопця. Счас ото вони грають і на баян. На гармошку я навчив, на баяе же тоді легше багато. На гармошку це так, на слух.
Мама ⎯ Гостинця дай якого-небудь.
⎯ Вже дали!
⎯ Вона в мене така! шо треба все, треба ⎯ дітей няньчить.
⎯ Шось хотіла ше запитати, чуєте, а й тепер граєте по весіллях? чи раніше це бувало?
⎯ Грав оце. Вернувся, тоді грав.
⎯ А це день грати треба, чи два?
⎯ Ну як? два дні. Розписуються, і на другий день.
⎯ А ви всі ці мелодії танців знаєте? багато?
⎯ Не знаю, несчьотне колічество!
⎯ Правда? а шо платять на весіллях?
⎯ Ну, знайомі, в знайомих я грав, шо ж там буду з його брать? Як би сказать, один хрещений нас хрестив, то шо там брать? А раньше грав, 30 рублів там було, раньше 30-20 рублів два дні. В Сосницю ж треба було їхать, там і фотографірувались. А січас пошло бугі-вугі тії. А раньше фотографій багато.
⎯ Ви сідайте тут, шоб можна було зробити фотокарточку шось.
ГРАЄ, СПІВАЄ
” На городі калинонька, у обмінку бузина,
Чоловік у дорогу десь поїхав, і нема.
Чоловік у дорогу десь поїхав і нема.
А я піду пошукаю, може в кума Василя.
На базар я ходила, приоділася,
З своїм кумом Василем я зустрілася ” …
⎯ Отакої.
⎯ Оце ніби від нього?
⎯ Оце да, дід мені раз показав, і всьо.
⎯ Від діда?
⎯ Да. Ну, це ж, бачите от, єслі б я її, каждий день шоб я єю занімавсь, шоб вона була вичищена, як ото тоді я їздив на Щорса, на Чернігів. От. А то ж бачите, воно й голос, я наче розказував. То шо я давно її в руки брав. Це коли той Михайлів день, колись вони приїжджали, я грав, і усьо. А так я її не беру нікуди. Гармошка то в основном то так, на свальби то так.
⎯ Чуєте, а як Михайлів день, то ви шо біля церкві співали?
⎯ Та чого біля церкві? Церкви ше не було ж у нас.
⎯ А де ви грали в Михайлів день?
⎯ А де? тут! Свати приїжджали там, гості.
⎯ На Храм тільки?
⎯ Да.
⎯ Ну шо, будем писати інтерв’ю? Чи можемо грати ще щось? Чи може грати ще щось від діда, якщо ви пам’ятаєте?
⎯ Він показував багато мені. Ну багато чого й не показав. Казав, шо це не покажеться воно, шо не передається воно, понімаєте. Він показав, як строїть. Ну є такі пісні, шо й не показав. В общем, не передається воно, понімаєте?
⎯ А ше які він вас, шо ви ше від нього, які ви ше від нього навчилися?
⎯ Навчився багато од його таких пєсєн.
ГРАЄ.
⎯ Оце про Тараса Шевченка, як прийшов він з заслання, оддихать сів під дубом. Оцю він мені показував. Багато, конечно. Це останнє грав. В общем, як прийшов Шевченко із того, з тюрми. Отам сів під дубом, і розказує дубу, шо як воно робиться, яка в жизні правда і такоє, понімаєте?
⎯ А заспівайте!
⎯ Ну, харашо.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Прийшов я до тебе, мій дубе зелений!
Стоїш, мов король, у забутім гаю!
Послухай ти, дубе, у серці моєму,
Тобі розкажу про я долю свою” …
⎯ Садив мене, показував тако. Сначала, конечно, я грав добре, і їздив. А тоді так вона закинута. Чохол її спасає. На балалайку ж іграю, на тую, на мандоліну.
⎯ Григорій Миколайович, а яка любима ваша пісня? яку ви тепер граєте?
⎯ На чому?
⎯ На бандурі яку ви пісню на Михайла співаєте?
⎯ А! на Михайла! На Михайла ми співаємо осьо отака, счас я сполню.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ох! наступала каторжна кара там для нас” …
⎯ Оце вже ми співаєм гурт ом усі.
⎯ А можна спочатку і всю?
⎯ Харашо.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой, наступала …”
⎯ Чекайте, ше раз.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
[00:08:35.00]
“Ой, наступала …”
⎯ Щось шумить. Годинник.
⎯ Останови.
⎯ Можна?
⎯ А той можна остановить. Можна. Так то хай, хай, вони не впадуть.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой, наступала …”
⎯ Мабуть, ще одну пісню, потім інтерв’ю. Що іще ви співаєте на Михайлів день, коли люди приходять?
⎯ Счас подумаю.
⎯ А “Реве та стогне” співаєте?
⎯ Да, ну “Реве та стогне”, то пісню не сам співаю, во-первих, це ж співає хор, “Реве та стогне”. Там багато.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой! …”
⎯ Оце таке в общем. Там ходили, і те, і друге там тоже. Шо попало нільзя ж.
⎯ А до чого душа в вас лежить найбільше? шо ви найбільше любите? Коли сам сидите часом. Шо хотілося б самому заспівати?
⎯ Та хто його знає, сам я.
ГРАЄ.
“Ой! я тебе не любила”.
⎯ Добре, добре! а треба спочатку.
ГРАЄ.
⎯ Так уже, уже працюйте.
ГРАЄ.
⎯ Чи можна спочатку ще?
⎯ Ну, пожалуста.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“А я тебе не любила …
Як побачу, то й заплачу,
Одвернуся – засміюся …”
⎯ Хлопець баламутний.
⎯ Добре, а ми можемо починати інтерв’ю, так?
⎯ Шо, може ше на гармошку?
⎯ Мабуть, трошки пізніше. Розкажіть про себе, як ваше прізвище, рік народження, де народились? як починали на бандурі грати?
⎯ Ну, як починав на бандурі? ходив я в школу. Це дуже інтересна історія. Ходив я в школу, значить. Потом стали проводити це радіо, потягли. Тягли, в общем, трактор тіг кабель цей. Ну, протягли радіо, ще стара хата в нас була. От, і я прокопав коло свого двора, значить, канавку таку. Він до сусіда не поїхав, а зразу до мене поїхав сюди проводить. Сусід копав через увесь город, копав через усю вулицю.
Ну, а потом я почув, значить, бандура заграла. Ну, я іграв в те время ж на балалайку, на гармошку научився. І заграла бандура, мені понравилась бандура, от і всьо! А в нас у Поліссі було там два бандуриста. Один робив прядки дід, ну, він іграв, канєшно, слабовато, цей. А цей же кобзар, шо Кулика водив, цей іграв красіво.
⎯ А що це Кулика водив?
⎯ Кулика водив, Семен Сидорович Власко, це він водив, значить, Кулика з нами, бандурист. Він був повадиром його, мені сам розказував.
⎯ Поводирем у Кулика?
⎯ Да.
Чоловік ⎯ Да-да, у того Кулика, шо в Пилипівці жив.
⎯ А він сам грав?
⎯ Це інший. Це той, шо я купив бандуру. Він був столяр, а просто так занімавсь любітєльські. От він нігде далеко не був. От, значить, почув я цю бандуру по радіо. І рішили ми купить бандуру. Пішла баба на Полісся, дали ми 400 рублів. Там нічого не получається. Визвали цього дєда, дєд приїхав, тоді були налоги великі, конєшно. Прийшли вони описувать. Витяг дєд сокиру, так вони і потікали, от. Хата під соломою.
⎯ З Власком?
⎯ Ага, з Власком. І Власко, значить, мене почав вчить на цю бандуру. Я його велосипедом возив до Полісся, привозив. Я ж тоді ше молодий був, от. Тоді я мав років, навєрно, дето 16 ⎯ 17, отак. Ну, і почав він мене, значить, учить грать, потом строїть начав учить. Потом пішли ми у клуб у свій, значить. Ну, я вийшов на сцену, зразу ноги затрусилися, іспужався первий раз. А тоді вже привик ⎯ привик. Тоді дєд за мене поіграв, того шо я іспужався, та тоді дєд розважав усю аудіторію. Ну, й почав я їздить і в Чернігов, значить, і цеє. Єсть у мене і дипломи, значить, за те, шо їздив, у Щорс, і Чернігов, і так далі, і так далі. То таке.
⎯ А як, ви грали на концертах з ним разом?
⎯ На концертах із дєдом я не грав, я їздив сам. Дєд у скорості помер. В ліс він поїхав, придавила його сосна, от, і дєд умер. Давай я тоді вже сам вчиться, доучувався.
⎯ Добре, а ви коли починали грати, де ви грали? це означає, ви уже мали що в 17 років, уже грали на бандурі?
⎯ Я начинав не в 17 років грать, я вже грав десь у 16, у 15 років. Да, в 14 провели радіо. От я не помню, в якому році, от. А потом дєд так розказував, шо не на балалайку грать, то все-таки ж мені легше було на бандуру. Того шо балалайка це сложний інструмент.
⎯ А де ви грали на бандурі?
⎯ На бандурі в Чернігові грав, в Щорсі. На соревнованіях. Єсть діпломи.
⎯ Де? в клубі, чи?
⎯ Як у клубі? в Домі культури! на концертах. Мене забирали, як учасника художественної самодіяльності.
⎯ Чи шо приходив хтось і казав, шо ви будете виступать?
⎯ Казали. Приїжджали з Сосниці.
⎯ Угу, в Сосниці. А чи вам подобалось це? співати на концерті.
⎯ Ну, канєшно, молодий був, так інтересно тоді було. А таке ж время, горілка була дешева, бери скільки хочеш. От. А тепер усе дорого, то шо ж тепер?
⎯ Чуєте, а як крім сцени доводилось грати, чи хтось запросив вас на беседу якусь, чи на весілля, чи шо? на бандуру. Чи просто в гості десь.
⎯ Ну, ходив, в гостях був, канєшно.
⎯ Біля церкви ніколи не грали?
⎯ Біля церкви ні, раз у дом отдиха, правда, іграв, то мати іспужалась ⎯ Шо це ти, каже, мо банк ограбив там? Ми з одним там, його вже нема, на бандуру грали, цілий картуз грошей накидали. Я додому приніс десь тисячу ше на ті гроші, так мати каже ⎯ ти десь ограбив!. Це раз таке було, це давнє діло.
⎯ Чи давала вам гроші бандура, щоби прожити? чи треба було шось інше робить?
⎯ А ні! це мені не давала! Правда одно діло, шо райісполком, райком помагали, канєшно. Я б не построївся, аби не бандура. того шо я все слухав, які концерти там у Сосниці, чи кудись їхать на фестиваль, мене приглашали. Ну, дальше Чернігова я не був. В Щорсі був. Це в позапрошлом году. А в Чернігові часто я був. Це тільки концерт там од района, значить, мене туда. У Сосниці я, значить, хліборобам, пожалуста! я там часто виступав.
⎯ Коли ви грали хліборобам там, чи платили вам за це?
⎯ Та ні! Боже збав! Оце первий колосок там оце в колхозі. Первий колосок я часто грав. Ну, шо там? ну, живеш в колхозі, машину ж давали без очереді, канєшно. Це таке всьо.
⎯ Як артисту, да?
⎯ Да, обіжать не обіжали. Випивав, канєшно, то сидів 45 суток.
⎯ Правда?
⎯ Іграв на свадьбі, так подпив. Їхав, міліція сюди, я сюди. І вона туди, я туди. Так, канєшно, взяли. Но я на їх не обіжаюсь. Нє! Боже збав! Нарвався не на ту, не на ету. Обіди ніякої.
⎯ Чуєте, а чи вам доводилось колись на концертах грати з іншими бандуристами ще? чи ви завжди один?
⎯ Не доводилось, шоб умєстє грать, але грав із хлопцями. Але покинув, канєшно. Ми грали в Сосниці, Василь умер Мельковський.
⎯ Це кобзар був?
⎯ Нє, це було оце “Грай, гармонь!” Зайняли з сином, значить, вторе місто по Сосновському району на гармошках. Ну, на гармошку, на балалайку там, хто на шо вмів.
⎯ А на бандурі чи ви часом грали на концерті або десь з другою бандурою?
⎯ А! да! приходилося. В Чернігові приходилось. Ну, там бандура, бачте, не те, шо бандура, то такая, там сюди нажав, і зразу вона перестроїлася на другой строй.
⎯ Нє-нє! він мав на увазі не другу бандуру, а другого бандуриста. Чи ви грали вдвох в парі? в парі? вдвох.
⎯ А нє! вдвох не грали. З дідом ми грали, в нас получалось красіво. Оце він на свою, я на свою, так ой!
⎯ Чи ви з дідом часом ходили по гостях?
⎯ Нє, не ходили! я тоді в школу. Мені ж, бачите, тоді вчителя, шо пить нільзя. Да так і не пили, канєшно, не смотря, шо воно було дешеве.
⎯ А ви чули щось про ще одного кобзаря, Шут називається, ні? прізвище. Чи ви щось про нього? Шут Андрій, такий старий був.
⎯ Шут? такого я не чув. То Шут, Олександровка, з Олександровки мой батько родом. Олександровка оце, де Толік живе, да? Де Власко Толік живе? в Олександровкі. Там моя сестра живе рідна по батьку. Да, оце родом вона. В общем, батько мій відти, а мати з Полісся. Оце так.
⎯ А ви в Поліссі купили бандуру?
⎯ Нє! це бандура просто тая фабрична. Це самодєлочна вона, та, шо я купив. В нас в музеї школьному, я оддав.
⎯ В вас тут в селі?
⎯ Да.
⎯ А вона не така, як ця?
⎯ Нє-нє! вона. Ну, вона, понімаєте, вона бандура считається. А то считається, вона вообще, то ж іграють по нотах тільки так, а це вона считається тіпа кобзи, понімаєте? Я отам отим у Чернігові грав. І там казали, шо в цей час мало хто так грає. Вони щіпками, да теє. Вони беруть так брать один басок, вони грають тако ⎯ тут узяв, тоді тут узяв. А це отак во! о!
ГРАЄ, СПВАЄ.
“Ой, за гайком, гайком ночувала хмарка,
Проснулася на зорі ….”
⎯ Воно поверх усе йде. Ну, як кобза. Шо ви говорите?
⎯ Мелодія дуже добра.
⎯ А! ну-ну! так я ше пограю, з вашого позволєнія.
⎯ А в школі чи можна побачити цю бандуру?
⎯ Можна! єслі вона відкрита. Там музей може замкнутий, не знаю.
⎯ А хто робив ту бандуру, шо в школі?
⎯ А цю бандуру зробив той Масіч Гаврило. Масіч Гаврило це зробив. Вони з сином зробили, красіва бандура!
⎯ А ще живий той Масіч Гаврило?
⎯ Масіч Гаврило вже вмер. Син його живий, у етім, робить у млині в Ольшані. А це я на ній навчивсь.
⎯ А він в якому селі жив, Масіч Гаврило?
⎯ Масіч, він робив прялки. Це, шо купив я бандуру в його? шо вчивсь на їй.
⎯ Да!
⎯ У Поліссі. Да, і цей, шо вчив же ж, Власко, тоже в Поліссі жив.
⎯ А син цього майстра живе, Масіча, в Ольшані?
⎯ Да, Масіч Ніколай Гаврилович. Вони зробили вдвох цю бандуру.
⎯ А він робив, син?
⎯ Да, дід робив вдвох із їм цю бандуру. Кобзу ше.
⎯ Микола Гаврилович?
⎯ Угу. Вона счас у школі находиться там, у школьному музеї. Я оддав просто. А шо її дома сохранять? вона десь розіб’ється.
⎯ А далеко до Ольшани?
⎯ 7 кілометров.
⎯ То ми проїхали.
⎯ А звідки ви їхали?
⎯ Ми з Домашлина.
⎯ А! понятно! значить через Ольшану їхали.
⎯ Ну добре. Знаєте, шо ше скажіть, от коли ви ходили з Власком, коли вчилися в нього, як він вчив вас грати?
⎯ Він довго мене не вчив грати. То було приїде, побуде, потом переночує. Пішки. Тоді ж автобуси ходили, та. не було тих автобусів.
⎯ Ну, десь місяць, два оце їздив так, нє?
⎯ Нє! десь неділь дві він, отако. А єслі б він поїздив два місяці. Він всього того не показав, шо як він грає.
⎯ А чого? не хотів?
⎯ Він каже, шо це не передається. Строїть він показав мені як, понімаєте. І полутони. Ну, там де-не-де. Ось грають, воно, як бачите, грають бандуристи в Чернігові, там щипком беруть з полутоном. О! ну, як баян строїться, так і бандура в їх. А тут строїться всьо, тут три октави, от. І строїться воно ля! ну, так само з ля! сі! до! от, і показав він, як. І то, бачте
ГРАЄ.
⎯ Григорій Миколайович! а чи не пам’ятаєте, які пісні грав цей Власко? От, ви ж його слухали, коли він вас не вчив, а просто ви його десь чули, то які він пісні грав?
⎯ Ну, пісні він грав красіві! співав він, канєшно, красіво. На гармошку він грав. Возьме гармошку.
⎯ А чи він, скажіть, якісь думи знав, Власко, чи ні? чи він співав думи такі старовинні?
⎯ Нє, він думи так не знав. Оте, шо показав йому то дєд. Іграв він про Морозенка. Він носив палку, в общем, ковінька в нього була, ну просто так. На один глаз він не бачив. І він носив цю палку, і на палці прикручені три струни, значить, шоб строїть бандуру. Шоб йому там не шукать теє, як там полутони, а він просто накрутив на теє, і з тою палкою ходив. І оце тоже, значить, зразу строїть бандуру. Раз-раз! бистро строїв! Вона настроєна, оце, як я строю її, так ну на 70%, а вона полностью настроєна. Все подтягнуто, воно просто видно ⎯ іграєш за счот настроєності бандури. Бо то й не віриться, шо ти в руках її держиш, а так. Ну, просто природний дар такий в його.
⎯ Чи ви пам’ятаєте, чи він грав релігійні пісні такі, молитви?
⎯ А нє! таких він не грав. Він просто іграв такі жартівливі це по-українські, да, от. Потом про Шевченка он іграв. Оце такі пісні. А таких молебних він не грав.
⎯ А чи ви були часом з ним там у Корнієвського, того майстра?
⎯ У Корюковці? У Корюковці получав я письмо. От, бачив він в газеті. Я був у Чернігові, зайняв перве місто. В общем, дали мені диплом, от. Правда, канєшно, голодний я був там, да трохи випив. І дали 2-го ступеня, 1-го не дали, а дали 2-го ступеня, бо був випивши.
⎯ Правда?
⎯ Да! на сцені. Ну голодний, да пляшку самогонки на двох, і це ж понятне діло. Дали не 1-го ступеня, а 2-го ступеня диплом. А счас уже думали випить, кажу ⎯ нє-нє! счас уже 1-го! пока не пограю, я пить не буду! Як воно не ето.
⎯ А який це рік був?
⎯ А там я диплом потом покажу.
⎯ Добре, добре. А де це було? в Соснівці?
⎯ А так, канєшно, мене не обіжали.
⎯ І шо, і було це в газеті, і він прочитав, чи шо?
⎯ І він прочитав, це Корнієвський імеєте ввиду?
⎯ Так, так!
⎯ Написав він мені пісьмо. “Знаю я такого Власко Семена Сидоровича, вас я ніколи не бачив, но знаю, шо в вас бандура ніяка, погана, значить. Ви приїжджайте, от, купите бандуру. Закажете, я вам її зроблю. Недорого це буде стоять”. Но я чогось не поїхав, потому шо це воно не 10 км, не 5 км, а 25 там. Тоді ж асфальту, траси не було. Так я так і не поїхав. Тоді строїться начав. Сам все робив, шо бачите, то це все сам. З Божой помощщю.
⎯ Воно як талант, то талант. Чуєте, а ше хочу запитати, ви сказали, шо цей Власко вам мабуть розказував, як він проводив Кулика?
⎯ А розказував. Він водив Кулика. Він був малий хлопець, от, і в його були гроші. В общем, в його якось, старий чоловік розказував, втопив його в колодязі за це золото, чи як, були в його, золото було в його. І тоді видно дід був знающий, цей Кулик. І оцей хлопець, шо водив його, значить, десь вони були у якомусь селі, я не помню, в якому, десь там у Новгород-Сіверському районі. І потом ночували там, і він улопався в одну баришню. І от ідуть вони дорогою, значить, вдвох, це він розказував. І тоді, каже, мене тягне туди, тягне.
⎯ Хто влопався? Кулик?
⎯ Хлопець цей, повадир же, Власко, в одну дівчину. І цей бачить, шо сіли їсти, а цей не їсть нічого. Він каже ⎯ Я бачу, шось з тобою не таке. Давай я тобі зроблю, заплющуй очі! І шось він там, якусь молитву прочитав, і в його одпало. А то його тягне туди на то місце до тої дівки, й тягне. То він розказував. І розказував. шо десь робив, то в його ж і бандура єсть. У музеї у Мені, не бачили ви? Єсть там, пробита пулею вона. Він до самого Берліна з нею йшов.
⎯ Чуєте, а він не розказував, як він в Сибіру був?
⎯ Розказував! та він розказував багато.
⎯ А чо він туди поїхав?
⎯ Цього я не знаю. Це треба було в сина розпитать.
⎯ Ми зараз може поїдемо до того старшого сина. Чи ви знаєте старшого? Ми були у молодого вчора. Шо в Борзні живе.
⎯ Так у Борзні разве то старший?
⎯ Старший. Дмитро його звати.
⎯ Ну, в його три сини, по-моєму, було.
⎯ А мабуть кудись подівся ще один, чи помер, чи шо. Бо той казав, шо маленький, коли вони йшли з Сибіру, то він був. Чуєте, а шо він ше про Кулика? як він, просто водив його по селах, вони співали?
⎯ Ну, по селах, він був поводиром його, а потом він показав йому, як грать на цю кобзу. І він навчився грать. На войні він не був, він просто як ето, ну в історію.
⎯ А коли його втопили? у вашому селі його?
⎯ У нашому, он старший чоловік знає.
⎯ Правда?
Чоловік ⎯ Це із нашого як їхати, улочка така.
⎯ Добре, зайдемо. А нічого Власко не розказував, як вони були в такому, в 34-му році був такий в Харкові з’їзд кобзарів?
⎯ За це він не розказував.
Чоловік ⎯ Гриша! а де його утопили?
⎯ Я не знаю, навєрно, шо у селі тут у нашому. Ну, це треба в старих спитать, в старіших.
Чоловік ⎯ Попитаєм це Ганьку нашу, мо вона знає.
⎯ А Кулик був кобзар, чи також на ліру грав?
Чоловік ⎯ Нє, на ліру.
⎯ Коли?
Чоловік ⎯ На ліру!
⎯ Та колись же грав на кобзу.
Чоловік ⎯ Він грав і на кобзу, і на Ліру.
⎯ На ліру він вже не грав, на кобзу. На ліру я не знаю, як он іграв. А це ж каже, шо він водив його, він іграв, і навчився грать од його. І грав він на бандурі краще.
⎯ Правда? Чи ще про якихось кобзарів розказував вам?
⎯ І оце показують по телевізору, бачив я і старі там виступають. Е! далеко, далеко до нього. Той по струнах як пішов! і туда, й сюда, так ніхто не зуміє. То воно всьо вмерло.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Казав мені батько, щоб я оженився,
А по шинках не ходив, та й не утопився.
А я козак добрий, та не волоцюю,
Де дівчину вчую, там і заночую” …
⎯ Ну, цей, цей непоганий, так!
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“На високій дуже кручі, та й самі в діброві,
Ось Шевченко в домовині, не забудьте ви ж ніхто” …
⎯ Це все так дєд мене вчив. А так вона, чи не так вона, я чув по радіо зовсім не так.
⎯ Чуєте, а де він її співав?
⎯ Співав її де попало, і на базарах, дєд був здорово інтересний.
⎯ А він грав на бандуру?
⎯ На бандуру не грав, бо побачили, на гармошку він. Оце другою стороною переверне. Баси на правій стороні, голоси на лівій, і пече. Дєд був! і потом з палочкою він ходив, на палочку, це ж баян і тако струни три, прикрутить на палочку. На баяні послухає тональность, значить, і тоді строїть бандуру після того. З баяном тоді було мало. От це він і строїв. А налог тоді. За налог приходили. Не було ж нічого.
⎯ А до нього агент прийшов?
⎯ Да не до нього! до нас, а він саме у нас іграв. А потом ухватив за шкірку, в його зуба нема, каже ⎯ де ваші котіки, де ваші коти? Так як назбирав я штук три навєрно, так вони кажуть ⎯ де ти їх назбирав? Такий дєд був оторви голова! шо я тєбє дам. І він же водив же Кулика, цей дід, повадирьом був у Кулика.
⎯ І він від нього навчився?
⎯ Да, від нього він навчився. Оце й мені він показав.
⎯ Чуєте, а чи він часом розказував, де вони з Куликом ходили?
⎯ Ну, ходили вони по селах. Він дійшов з бандурою аж до Берліна, іще вона десь там в музеї в Мені. Була колись фотографія, так і пуля пробила бандуру Власко. Інтересний був дід. Ну, всього він, конечно, не казав. Показав, як строїть, от.
⎯ А трошки не хотів показать?
⎯ Нє, не хотів! я ж вам це казав, шо не хотів. Каже ⎯ Це не передається, от і всьо. А яка вона, і сюди, й туди. З низу до верху тако. І по телевізору ж я бачив, грають. Такого я не бачив. Просто в його бандура в руках говорила просто, говорила. І вона старенька. Ну, правда, оце ж як Шевченко, вона ж і казала, як він прийшов з заслання, та сів под дубом оддихать. Хіба я вам не співав? я співав два раза вже.
⎯ Розкажіть ще.
⎯ Це, як він прийшов, в общем, із заслання і ліг под дубом оддихать. Починать?
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Прийшов я до тебе, мій дубе зелений.
Стоїш, мов король, ти в зеленім гаю.
Послухай ти, дубе, що в серці моєму,
Тобі розкажу про я долю мою” …
⎯ Там я трошки збився, забувсь, понімаєте.
⎯ А як ви називаєте цю пісню?
⎯ Оце “Прийшов я до тебе, мій дубе зелений”. Шевченко прийшов із заслання. Сів коло дуба і співав цю пісню.
⎯ А як перша називається?
⎯ А як це перша? “На високій дуже кручі”.
ГРАЄ.
⎯ Можна, о!
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“На городі калинонька, на обмінку бузина,
Чоловік у дорогу десь поїхав і нема.
Чоловік у дорогу десь поїхав і нема,
А я піду пошукаю, може в кума Василя?” …
⎯ Це така пісня.
⎯ А як ви часом були на концертах таких, як 100-річчя Леніна, то чи доводилось співати шось про Леніна?
⎯ Про Леніна нє.
ГРАЄ.
⎯ Це часто я цю співав, як її? це “Наступала та чорна хмара”. Оце.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой, наступала, та й чорна хмара” …
⎯ Оцим я грався. Це є віночок українських пісень, неправильно співав. Воно як де в якім селі. там єсть село, шо начинаєш воно так
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Ой, зразу по вечері замикайте, люди, двері!
Ой, зразу по вечері замикайте, люди, двері!
А ти зараз не журись, та до мене притулись!” …
⎯ А ще тоді в сусіда, воно все разом. Це в сусіда.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Сусід в мене раньше сіяв, у сусіда зеленіє,
А у мене не уродить, то й нічого не сіяв” …
⎯ А дід це грав так.
ГРАЄ.
⎯ І воно разниця є, бачите.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“У сусіда удовички, за сусідом молодички,
Ше й дівчата поглядають …”
⎯ Це таке.
⎯ А чи ви співаєте про Байду?
⎯ А! про Байду це здорова нудна пісня і досадна. Співав. Колись і в Чернігові співав. Вона на витяжку, вже не ті года. Оце.
ГРАЄ.
⎯ Счас я попробую.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“В Цареграді, ой! та й на риночку,
Ой! п’є Байда мед ⎯ горілочку!”
⎯ Це шоб я її грав каждий день, понімаєте. А то як поставив її, і всьо! з весни. Повірте!
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Шо ж ти, Байдо …”
⎯ Я б її зіграв, але ж бачите, не беру я її. Ось хай жінка підтвердить, не беру я ніколи її. То гармошку, там свальбу комусь ето. З хлопцями на мандоліну, я на балалайку печем, а вона в ложки.
⎯ А може трошки пізніше пограєте ви на гармошку, а жінка на балалайку?
⎯ Нема коли вже. На ложки шо ж там такого? Це про Байду.
Дружина ⎯ Ми їхали на сімейний обряд, то Уляна на балалайці грала.
⎯ Ну, я на мандоліну і на балалайку.
Дружина ⎯ І на гармошку.
⎯ На гармошку не грав.
Дружина ⎯ А я співала. І на ложки трошки пізніше.
⎯ Про жупани.
⎯ Ага! понравилось вам це про жупани!
ГРАЄ І СПІВАЄ.
“Ой, ти коню білогривий …”
⎯ Воно, бачите, і топор так само, єслі ним не робить, положить його, а тоді його взять, так уже й не туди воно тешеться. За зиму не потешеш, так уже воно й не туда. А тоді притешешся, тоді й той. Нада, шоб воно було всігда в ходу.
⎯ Правда. Ану згадайте ше далі як?
⎯ Як світ творився?
⎯ Так!
⎯ Оця, шо я грав, пісня? Ну, оце ж воно “Там, де Ятрань круто в’ється”, оця ж пісня.
⎯ Спочатку згадайте так, наспівайте. Давайте співайте. Як починається?
⎯ Шо? ну, це “Там, де Ятрань круто в’ється”.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Там, де Ятрань круто в’ється, з-під каміння б’є вода,
Там дівчина воду брала, чорнобрива молода” …
⎯ Ну, це вона заспівана на 50%.
⎯ Правда?
⎯ А шоб її настроїли, шоб це.
Дружина ⎯ Ану, давай удвох.
⎯ Та нашо там удвох!
⎯ Чуєте, а як називається, я запишу, оця, шо ви співали?
⎯ Оце? А це “Там, де Ятрань круто в’ється”. Ну, хіба ж так гарно заспіваєш, то ж годами учать. Счас перекурим.
Дружина ⎯ Та не нада накурювать.
⎯ Та тобі не нада, бо ти не хочеш. А ви не курите?
⎯ Я викидав, я курив раніше.
⎯ А я, бачте, табак ото ж росте. То наче, як би, я вам скажу.
( Грає на гармошці, а дружина на ложках).
⎯ Це я сам тую, польку. А давай. Давай-давай, другу, тоді третю, четверту.
ГРАЮТЬ.
⎯ Ше якусь, да? Нічого, ще другу? Це полька.
⎯ Ну, а польки 4?
⎯ А вони тут умєстє.
⎯ А та перша як називалась? та перша полька, да?
⎯ Полька, да. А це страдальна можна. Та давай! Це Сербіянка.
ГРАЮТЬ.
⎯ Ага, ше страданія.
ГРАЮТЬ, СПІВАЄ.
“Не журися, моя мила, хай нам буде панувать,
Я наймуся керувати, а ти будеш переймать!”
“Хорошо тому живеться, у кого одна нога,
І портянка нє порвьотся, і не надо сапога!”
⎯ Це Страданія.
⎯ Називається «страданія»?
⎯ Ага.
⎯ Це частушки?
⎯ Ну, частушки.
ГРАЮТЬ, СПІВАЄ.
“Ліхо пляшєт баба Дуся, хоть єй 80 лєт,
Починили пол бабусє перед вибором в совєт”.
⎯ Це под 50%, знизу доверху. Сокира в руках, да фуганок, як той казав.
⎯ А не важко вам так? Як там, баба Дуня?
⎯ Та, це припєв. Частушки.
ГРАЮТЬ, СПІВАЄ.
“Ліхо пляшет баба Дуся, хоть єй 80 лєт,
Починили пол бабусє перед вибором в совєт”.
⎯ Починили пол бабусі перед вибором в совєт, пол бабусі починили перед вибором в совєт. Вибори в совєт, значить пол настроїли.
ГРАЮТЬ.
⎯ Ну, то я почув, як грали на баяні й співали. Думаю ⎯ дай попробую на гармошку. Получається.
⎯ “Тече річечка”.
ГРАЮТЬ.
⎯ А в армії оце служив в Сосниці там в воєнкоматі, то це я не то, шо хвастаю, то малєнькі ж тоді були гармошки, які хоч. О! вже я тоді появилась волинка, приїхав Рижий, та вже пішли за Дом культури для нього іграть. І там дєд був такий сильно на бубон. Красіво було! но це давня історія. У Сосниці там багато солдатів в армію це проводили.
ГРАЮТЬ.
Дружина ⎯ “Тече річечка”.
⎯ Ну, давай заспіваєм.
ГРАЮТЬ, СПІВАЄ ДРУЖИНА.
“Тече річечка невеличечка, схочу перескочу,
Та й оддай мене, моя матінко, за кого я хочу,
Та й оддай мене, моя матінко, за кого я хочу”…
⎯ Гарно. Ти молодець.
Дружина ⎯ А в Куренях яку ми співали?
⎯ Та, я забув, яку ти співала? “Розпрягайте”?
ГРАЄ, СПІВАЄ ДРУЖИНА.
“Розпрягайте, хлопці, коней, та й лягайте спочивать!
А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать.
Копав ⎯ копав криниченьку у зеленому саду,
Чи не вийде дівчинонька рано ⎯ вранці по воду?” …
⎯ Шо?
Дружина ⎯ Ну, а чого ти так бистро? ти так бистро, бистро.
⎯ Так ти ж казала, шо бистро вона співається.
Дружина ⎯ Треба тихо іграть. Ну, то ж таке. То ж таке, як то не чоловік.
⎯ А ше яку?
Дружина ⎯ Ніяку.
ГРАЄ, СПВАЄ.
“Нє валяй дурака, Амєріка!
Вот тє валєнкі, мьорзнєшь нєбось, Что Сибирь, что Аляска ⎯ два бєрєга!” (сміється).
⎯ А хіба цього вони не знають?
⎯ Заспівайте ше.
Дружина ⎯ Десь касєта, касєта десь є.
⎯ Це була касєта. Це красіва пєсня.
ГРАЄ, СПВАЄ.
“Нє валяй дурака, Амєріка!
Вот тє валєнкі, мьорзнєшь нєбось,
Что Сибирь, что Аляска ⎯ два бєрєга”
⎯ А! “Баня, водка і шось таке”.
⎯ Чуєте, а мандоліна якщо?
⎯ А ми вдвох іграєм. І з хлопцями іграєм, і самі.
Дружина ⎯ Коля на тому, на гітарі грає ловко. На гітарі ловко Коля іграє, хлопець. На гармошкі іграє. Так цей год йому треба в армію іти.
⎯ Та тут одна струна обривається. Та, я счас поправлю. А ні, це воно не сходить шось.
ГРАЄ.
⎯ Це я бачив, дід Штукан по телевізору іграв, це Сибірські напєви.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
⎯ Заскакує, тут така музика, шо повикидать.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“У знакомой … два карапузікі,
Одін любіт калачі, а другой гарбузікі”.
“Ой, дівчина ти, дівчина, ти упала, я стою,
Твоя лєвая штаніна зачепілась за мою. Ой-ой-ой! ой-ой-ой-ой!”
“Я у рєкі плаваю с нєзнакомой Клавою,
А прічалівть нє могу, Клавин муж на бєрєгу!”
“У колгоспі я робила, пуд гороху заробила,
На базарі продала, калача пів оддала!”
“Не журися, моя мила, со мной будеш пановать,
Я буду корову пасти, а ти будеш переймать!”
“Балалаєчка іграєт, балалаєчка пойот,
Усі дєвушки гуляют, ніхто замуж не бєрьот!”
⎯ І це все напєви я чув, ну, по телевізору включив там, і то каже ⎯ точно ж так! Я думаю, як же він тут якось бере ж. А то воно просто.
ГРАЄ.
⎯ І то воно ж нєкоторі то вперьод, а воно назад, а воно ж тре осьо.
ГРАЄ.
⎯ А ви по телевізору вчитеся?
⎯ Ну, а де ж тепер побачиш? Оце.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
⎯ Ну, сначала я вчився на балалайку перве. Перше на балалайку, а тоді бандура, а тоді гармошка. А тоді понеслось. Я в бутилки, оце, де бубон подбиває, а я в бутилки дві порожні. Одна ше чверточка, но без того, порожня, і бутилка то біла. І не нада ніякого бубна. І на балалайку. Я все бачу на балалайку, но там сложний строй в балалайки!
⎯ А на гітару не граєте?
⎯ Нє. То тре строїть, строїть. А це ні. О!
ГРАЄ
⎯ Це гітара, чи то балалайка, тільки її нільзя настроїть. Його мало, бач! О!
ГРАЄ.
⎯ Чи хто грав польку на балалайці? чи це буває?
⎯ Буває, польку ось, пожалуста. Мені один показав. О, счас.
ГРАЄ.
⎯ Вона є, то важко грать на балалайці.
⎯ А на гармошкі ви знаєте дуже багато пісень, так? ви можете грати, я думаю, довго.
⎯ Да, багато. А вона ж на балалайку, не строїться балалайка. Вона трудна. От бачте, як воно виходить осьо.
ГРАЄ.
⎯ А рєчєньку на балалайку польку? запишіть.
⎯ Чи можете на гармошці ще раз? Бо я хочу запитати, пограйте на гармошці, як раніше грали. Я хочу запитати, чи є де які польки, котрі старші і інші? Це означає, чи ви знаєте такі стародавні?
⎯ А це стародавні і єсть, оце ж іграю я стародавні. Ми з хлопцем іграли, зайняли друге місто. Но це вже вмер, він кончав консерваторію, дали йому перве місто, а ми зайняли друге із ким, із Нирковським, в Сосниці були. Но він помер. Він спився, з жінкою в його не получилось хароша. І він іграв оце на іонікі, на електроінструменти грали вони. В Домі культури робив. Так судьба його склалася, умер. Отут мундштук даже був, оце курив. Гомоніть не гомонів, а чуть чув. Рак горла в його був. А це полька ж на балалайці.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
⎯ І тут багато. Я зіграв, як “Єхал із ярмарка кухар купєц”.
ГРАЄ, СПІВАЄ.
“Єхал із ярмарка кухар купец…”
⎯ Вона коротенька там. А то я його грав. Я позабував уже багато.
