— Чи батько ваш?
— Труш Михайло Федорович.
— Року народження?
— 9-го.
— Він родився в Кужбеях і жив в Кужбеях? чи де він народився?
— Знаєте, як в Кужбеях, він був на фронті, був у тому у Комучиську, а далі, як сказати.
— В армії, так?
— Так. Ну, і засвоївся.
— Так, але сам він в Кужбеях народився?
— В Кужбеях.
— І він розказував, пам’ятаєте, ви казали, шо як це село заснувалося.
— Ну, насчот цього, тут жив раніше Потюк оцей от.
— Потюк?
— Потюк, да.
— То прізвище того Кужбея?
— Да.
СПІВАЄ.
“Там звізда з неба та й розсипалася,
Прийшла дівка, й йо збирала.
Закосичилася …”
— То що вам співати чи колядки?
— Заспівайте!
— Співати. Як я не знаю по-другому.
— Нічого, співайте, співайте.
СПІВАЄ.
” Я стою мечем, і розстаю мечем,
Тоненькими губенятами до мене щебече.
Тоненькими губенятами і до мене щебече …”
— Так.
СПІВАЄ.
“Рождество твоє, Христе Боже наш,
Возсія мирови світ разума,
В нім бо звьоздам служащий звєздою учахуся …”
СПІВАЄ.
“Посилай то за шось няй…,
Шо молодий до дівчини ходив.
Зато той, шо молодий до дівчини ходив.”
СПІВАЄ.
” … та носив горішки,
Та вона мя коня дала,
Не бігав би пішки,
Та вона мя коня дала,
Не бігав би пішки”
— Це за музикою, тут танцювать треба.
СПІВАЄ.
“І вона коня дала, ще і осідлала,
За ручину …”
— Називалася Дробойка танець такий?
— Дробойка. А Дробойка то таке
СПІВАЄ.
“Дробойка, дробойка,
То я сі йо полюбила
За писка та бойка”.
СПІВАЄ.
“Лимарчику, Лимарчику,
Я тя полиманю,
Не ходи мі до Лимані,
Бо тя порубаю”.
— А Лиманя то шо?
— Лиманя це дівка, та, яка приглядає за вівцями.
— А бойки де?
— Бойки?
— Ну, ви ж співали ше таку пісню, там про бойка.
— То я просто так.
— А в цьому селі хто?
— Бойки.
— Які ще танці танцювали в вас на свальбах?
— Ну, то танці, я вам кажу, Лиманька, другой там Волошин.
— Волошин? а шо таке Волошин?
— То так називалася така, такий танець.
— То мелодія була?
— Да, мелодія.
— А співати не наспівували під неї?
— Я їх не знаю. Якось то мадьярське, їх танцювали дівчата.
— А в селі не любили тут мадьярів, нє?
— Та ну як! то є вірно.
— А полєчки не танцювали? польку не танцювали?
— Нє.
— А ще які танці такі? замість польки шось було?
Нє! то мелодії другі є, мелодії гарні.
— А скільки вам років?
— 62.
— 62. А називаєтеся як?
— Сідей.
— Сідей пишетесь, а називаєтесь?
— Іван Федорович.
— І народилися в Кужбеях, так? А ви ким робили? яка професія в вас була — столяром це були? чи просто господарством займались?
— На шахті 6 років.
— А на шахті де?
— В Донбасі. На донецькій.
— То заставили там робити?
— Заставили, в 48-му році. То я робив. Там я женився. Бригадіром. Ланковим був. І просто робочим, строітєлєм. На разних роботах.
— А тепер уже на пенсії?
— Я на інвалідності, не на пенсії, на групі.
— На групі, а шо?
— Серце. З шахти я вобще пішов на групу. Сілікоз.
— То з легенями шось, так?
— Так.
СПІВАЄ.
“Світи, світи місяченьку в кожному дворові,
Аби ся було видко вечеряти мому соколові …”
— Зараз я.
СПІВАЄ.
” … бери ластовочку, що йому щебетала рано …”
— То дівчатам колядували, так?
— То Коляда вже кончилась у них, відколядували там два рази. І колядували малим, і великим колядували.
СПІВАЄ.
“Прийшли свят отці,
Ой і за молоденьку,
Та й за молоду Марію.
А єдни стали за воротами
З лілію, ой, з лілію за молоденьку,
Та й за молоду Марію …”
— То такий вроді приспів.
СПІВАЄ.
— А як там далі, я не можу згадать. Ще я знаю там мало.
— То дуже цікава, знаєте, така.
— Я знаю, шо цікава. Мене вчив один, він, короче, в нас машиністом був.
— Я ше й не чув такої.
— Скажуть — прийшов дідо дурний (сміється).
— Ні-ні-ні! ми не скажем такого!
— З лілею, лілея.
— Лілія?
— Да, лілія!
— Чуєте, а було так, шо спочатку колядували ну господареві? такі колядки були, шоб спеціально для пана господаря?
— Були! та в нас і зараз колядують, але наші ж не знають, його не записують. То в нас товариш так, я знаю. Це гарна пісня.
— Добре, добре!
— Бутелі козаки.
— Бути? бути?
— Бутелі козаки. То наші в Москві звідали. Кажу — Звідки ти знаєш? Жінка в нього десь говорить це (сміється).
— Ану згадайте оцю, 4 каліки. Там одна глуха.
— Там їх три, три каліки. Три німі.
— Три німі?
— Даже дві німі, там одна говорить. Та комедія, то не записуйте (сміється).
— Добре, не будем.
СПІВАЄ.
” Бо я пізно спав, дробиць устав,
Міг тебе, міг тебе кличе, господарочку,
На порадочку до себе …”
— То вже для хозяйства.
СПІВАЄ.
” Бо всі покотили від тебе, від тебе,
Господаречку, на порадочку до свята”.
— Пишете?
— Нє-нє, тепер ми чекаємо, може спочатку почнете?
— Чекай — чекай, я зараз.
— Нє, то ви добре співаєте. Дуже гарно дід співає.
— Гарно, я то вже не так.
— Ану! перестаньте таке говорити. Ніхто вже так не скаже, бо ніхто не знає таких слів. Ви самий наймудріший.
— Та де там. А шо, хай молоді знають. Як старші не передадуть молодим. То правда! От мій малий, він не знає. Колись ми так малі знали. То мама коли.
— Такі цікаво місцеві. Із скрипками колядували? а як, одна чи дві скрипки?
— Одна скрипка, й бубен там.
— І бубен також?
— А як же ж!
— Ану-ну, ану згадайте. Такі там, де з дівчатами. Ану!
— Нестандартні, да? (сміється). Є й такі, і всякі. Як говориться, нецензурні.
— То треба, аби воно не пропало.
СПІВАЄ.
“Ой, як я спав, з дробицей встав,
Від тебе, від тебе кличе, господаречку,
На порадочку до себе …”
— Може шось не комплект.
— Добре, добре. Вона коли колядується, та одна за другим, воно скорше приходить до пам’яті. А так воно тяжко, але помалу можна.
— Бо то цікаво, коли їден зачне, потому.
СПІВАЄ.
“Торжествують, а то є люди,
А то є люди весело празнують …”
СПІВАЄ.
[00:26:32.00]
“Во Вифлеємі, во Вифліємі весела новина,
Пречиста Діва, Пречиста Діва сина породила …”
— “Сина породила, сінцем притрусила”, ні?
СПІВАЄ.
“Сина породила, в яслі положила …”
— А то колядка.
СПІВАЄ.
“Господині даруй літа щасливі …”
— “На многія літа” вже переспівав.
СПІВАЄ.
“На многая літа і благая літа,
На многая літа і благая,
І благая на многая літа …”
СПІВАЄ.
— То тако ми, коли ходили, то сперва учимся мало, треніруємся, а потом уже.
— А таку звізду робили, нє?
— Робили не звізду, а такий домік.
— Домік?
— Домік, домік, а там такі як ангели. І тепер носять, в нас і тепер носять.
Чоловік — Я не знаю, як тут, но їде їдна команда із їдного краю села, друга з другого краю села.
— В нас каждий свій край.
Чоловік — Каждий район села має, і поки кажну хату не обійдуть, мусять обійти кажду хату.
— Козу водять?
Чоловік — У нас кози немає. Дідо є, перший пастирь, і є два ангели. Ангели красиво співають. Коли заходять ангели
СПІВАЄ.
“Благовишний Богу, ти наземлини,
По чоловічі благала …”
Чоловік — А потому, як заходять до хат і повідомляють, ш там
СПІВАЄ
” Не бойтися пастири, пастири …”
— Співають так ше.
СПІВАЄ.
” Ой, пішли м’ясника за мене плачуть,
Та й прийди, прикотися, як кийки у хату”.
— То її догоджали, то співають так.
СПІВАЄ.
“М’ясниці віка вже не доїли,
Було мало солонини, свати все поїли”.
— То як приходили свататься.
— То співають танцюючи, так?
— То хлопці співають.
СПІВАЄ.
“Мене мама боронила, от позолотила …”
— Такі собі пєсні.
— А які танці танцювали в вас?
— Та в основном коломийки. Тепер уже то начали всякі уги-буги там. Тут вже коломийку і не танцюють вже. Раньше свадьба була, то як у нас було. Раньше вобше то начинався з вечора. З вечора начинали там, а потом рано плели вінки, значить. Потім так просто сходилися всі дружби, дружки, танцювали там. Всю ніч ждали. А рано приходили жінки, плели вінки, та кажна дружка, кажний дружба. Ну, і до вечора, а то і до другого ранку. Потому вже пішла мода від рана начинать. То не було такого, шо ото та естрада або шось такоє. Скрипка, дві скрипки, барабан. Потом баян начали брати ше, чи акордеон.
— А коли в вас баян з’явився? коли баян, в селі почали грати на баяні? в яких роках? після війни вже?
— Після війни, після війни. До війни не грали. Тепер уже, тепер заказують там на кілько місць, ото той балаган, всякі палатки.
— А коли, коли Андрей у вас?
— 13 декабря. Правильно, 13-го Андрея, 19-го Миколи. То твердий закон, я то знаю, потому шо я тоді родився. А я своїм батькам не раз кажу, шо ви мені Андрієм не зробили?
— Чуєте, а ви пам’ятаєте, як там дівки збиралися?
— Нє, то тут у нас ворожби не було! Чув я такі розговори від свої баби десь, від тої, шо вмерла вже, шо то Андрія вроді клали якісь крашанки, яйця. Єслі то яйце значить розпухлося, то значить вийде замуж.
— Баба ще розказувала?
— Ще баба розказувала.
— Кужбеївська, чи нє?
— Так! вона тут жила колись. Потім вона в Шельмах жила, бо там її сестра вмерла, та пацан же сам один пацан. він ходить до церкви, старий уже. Він з попами діло має. та то я казав, меї мамі то вони двоюрідні, Михайло Андрійович.
СПІВАЄ.
” А я же не бачка, то я дівка біла,
Та не знаєш, легенику, чи би тя хотіла” (сміється).
— Кажен то наказує басурканю.
— Басурканью?
— Да, в нас кажуть басурканья. А кажуть, хлопці там на ряднах лежать, пасуть. — А чия тут є? А він каже, шо може гада прикликать і змію якусь.
— Він сказав?
— Да, каже, я робив з чередою, то закликав (сміється, говорить незрозуміло). А чорть його знає, може є такі. Я не встрічав таких.
