Всі записи
Інструментальна та вокальна музика
Чверенко Степан Степанович, 1936 р. н.
с.Яблунів Гусятинського району Тернопільської області
Капела Журавля: грають
Журавель Петро Степанович (цимбали), 1912 р. н.
Зданік Степан Михайлович (скрипка), 1939 р. н.
Чверенко Степан Степанович (скрипка), 1936 р. н.
Безрух Михайло Дмитрович (бубон), 1935 р. н.
— Степан Степанович, як ви починали?
— В мене то пішло по роду. В мами брат грав на скрипку, і мені це дуже подобалось. Один раз, я вже був в 4-му класі, не йду в школу. Задумав зробити скрипку. Нема з чого. Пішов до сусіда, взяв штахету в його. Ну, а батько був трошки майстер. Я йому нарисував на тій дошці і попросив, шоб він мені її вирізав. А дальше я вже сам буду. Видовбав, потому до дерева зверху прибив цвяшки. Ну, смичка нема. Побіг я сюди в парк, кусок того прута. Побіг в пак і до смоли, до сосни, натер, натер, вже грає.
Вже грає, ну то й грає. Але шо грає, нічого грати. Та й треба якусь мелодію грати. То я подався, тут був старий клуб ще, то подався, там музиканти грали, а я тілько мотаю на вус мелодію. Залізем під сцену, шоб нас не повиганяли, то аж павутіну знімаєм! ти звідти вийдеш, як той. Ну й нічого. Всі пройдуть, вже на дверях не стоять, ми тоді вилазимо. Вилажу я і стаю за музиканти ззаду і мелодію наспівую, наспівую. Додому приходжу, сідаю і шукаю, де воно, де та мелодія. І таким чином до місяця часу я грав всі танці. Всі. Ше був такий старий Микольця Меланів, він мене навчив строїти скрипку. Всьо! більше ніхто нічо не показував. Ну, і так пішло, і пішло.
Потом я грав в школі. Ходив в школу 5-й, 6-й, 7-й клас, то переважно в 6-му класі то був такий Побігущий, такий народний артист, пізніше став народним артистом. Він у нас вчив гурток співу в школі. Ну, і нас організував там дві мандоліни, я на скрипку грав, і на гітару хлопець. І такий шкільний ансамбль був. Де шо показували. Потім пізніше я по весіллях постійно, я вже пішов, ввімкнувся до старших.
— А з ким грали тоді? це означає, хто був в складі?
— Було ше одна скрипка і барабан, і осьо ж цимбали.
— Це означає, що ви разом ходили по весіллях, так?
— Так. От. А потом, потом ми ходили, організовували фестивалі тут в Копичинцях, в районному центрі. І хто співає, то нас тоді з усіх сил звозили туда музикантів, і нас тоді готували в Будинку культури, як от тепер тут, до виступу, до фестивалю. То там вже диригент був.
— Чи я правильно зрозуміла, і не почула, шо ви приїжджали в Копичинці, і були музиканти з різних сіл, так?
— З різних сіл.
— І ви таким ансамблем великим уже тоді?
— То був виступ вроді так, як народного хору.
— А! як народний хор.
— Народний хор, то там було чоловік 200 — 300. Три дні там десь було, хто дальше, то там ночували хлопці. Їх водили в столову за рахунок, не їхній рахунок, а за того, хто це, їх там годували, кормили, в общем то всьо, і селили.
Чоловік — Як пшенецькі приїхали до нас, ми виступали в Копичинцях, приїхав до нас, шоб ми йшли на забаву. Так ми дограли там, сіли на машину, доїхали до Пшенців, виносить мені карту, а там немає складу де, розумієш. Ми заграли танці, нам принесли випить, ковбаси, хліба. Ми заграли забаву.
— Та шоби раз помирати! в Пшенці. Багато раз трапляється.
— Чуєте, а ви почали як би грати, шо, в яких це роках? ви! Ми вже говорили з Петром Степановичем. Коли ви починали грати на весілля? які це роки були? післявоєнні?
— Післявоєнні! то ж війна скінчилась в 45-му, а я почав грати десь в 48-му, 49-му.
— Ага! як 13 років було.
— Десь так, з 12 років всьо грав.
— Чуєте, я хочу таке питання, шо ви думаєте, чи той стиль, скажемо такий, як ви тільки починали грати на весіллях, і нинішній, ну, як ви на фестивалях граєте, чи він так змінився, як традиційний? це, що ви вчилися від старших музикантів там ще, слухали їх? але потім ше грали на фестивалях, мали диригента, мали пісні грали, чи ці мелодії польки, чи ви граєте точно так, як тоді? чи є трошки різниця? шо ви думаєте?
— Різниця є зараз.
— Саме вашої гри. Не інших музикантів. Як би знаєте, колись була така своя манера як би в музикантів, правда? грати на весіллях. Стиль! називається це стиль.
— Зараз трошки по-другому. Але ми граємо так, як ми грали. Так. Ми зараз по весіллях не ходимо, я багато ходив по весіллях. І ми грали, ми грали в різному складі.
— Це я маю на увазі, шо інші люди склад, чи інші інструменти?
— Інші інструменти.
— А які це були?
— Я грав в складі так, скрипка, кларнет, труба. Труба, баритон і баян. То більшість. Іше грав в складі дві скрипки, цимбали. А бубон то був в каждого, в каждого складу. Потом іше як я грав. Було так, шо скрипка, акордеон, труба і бубен. Так було. То дуже гарно получалось.
— Акордеон, скрипка і труба.
— Ото такий маленький склад, а більш міняє багато грає дві скрипки й бубон. Багато.
— Дві скрипки й бубон, ага.
— То перша скрипка грала першим звуком, а я переважно другим, бо той не міг, старший від мене, то він не міг.
— Другим грати, чи першим? першим не міг?
— Він першим, тілько першим грав, а другим не міг грати.
— А ви можете і першим, і другим?
— Любим! любої тональності, якої хочеш.
— Правда? шо ви найбільше любите грати? першу? чи другу? чи шо?
— Для мене разниці нема.
— Немає значення, коли ви граєте?
— Я до того натренірований, шо мені пальці самі роблять то всьо, навіть любу тональность. Я так, наприклад, як в нас називається, інестрій, там різниця є в пів тона, в пів тона є різниця. От допустім, настроюю скрипку під баян, даже під акордеон. А з духовим оркестром вже на тому строї грати не будеш. Там вже пів тона не хватає. Зовсім друга настройка, всьо то друге. Тоді, тоді треба вже скрипку перестроювати не на “ля”, а на “соль”. Все одно я умудряюсь, і мені той, я не перестроюю зовсім.
— Чуєте, а коли ви на весіллі, є ансамбль, так, і ви пішли. Чи є хтось із музикантів, хто так як би керує? чи це залежить від людини? як наприклад. Бо коли ми в Черкащині там питали, то там нормально, хто грає першу скрипку, то той трошки керує. Чи в вас таке було? Каже — будемо грати ту! або будемо грати ту! Шо як би задає тон? чи було таке тут в ансамблях?
— Так само! то, шо заказують гості, наприклад, то і граємо. А мелодію то ми вже вибираєм. А договорились, як ми з вами, а давай зіграєм так ту, чи другу, чи третю.
— А коли так, як би люди почали запрошувати інших музикантів? це означає, як би дути, чи як ви кажете, духову музику? в яких роках було більш — менш?
— Духова музика, вона була десь в 50-х роках. То запрошували духову музику ті, шо мали більше фінансів. То вроді, то означало, шо вроді слава, прославитись трохи, о! в мене духова грала на весіллі. Всьо таки я! Самовпевненість така, шо я такий!
— Чи люди часом думали, шо скрипка це так простіше? легше?
— А були люди, шо навіть ше багатіше від тих, але вони хотіли скрипку. От, наприклад, я грав в того, у священика. Грамотна людина, грошей те во, він захотів мені, шоб грала скрипка. Спеціально я в такому складі не грав. Брав баян, дві труби, скрипка. Отут во в цього другого священика. Я тоже грав, тоже на весіллі грав. І там досить було культурне весілля. Бо там тей священик такий всеї округи туто, в нього було повно, цілий стіл, ціла комната. То ми грали. Досить культурно і заказували, шо хочуть, ми грали. А є, ну, є всякі ж люди і по характеру, і по всьому.
— А як ви думаєте, шо молоді не дуже хотіли вчитися в вас, так? Такі, як би я знаю, учні шкіл музичних. На цимбали, на скрипку.
Чоловік — В мене цимбали стоять, я би показав.
— Це означає, що не дуже хочуть, так? правда? ні? а чому, думаєте?
— Тому шо зараз молодь більшість займає західний стиль. Тут того нема. Їм рок музику, то давай, а то не підходить. То вже йде заднім планом. І всьо. То я вам кажу точно. Вони як би імітірують то, шо бачать по телевізору.
— Правда шкода?
— То ж так! в мене тоже свої діти, внуки.
— Чуєте, а ви вчора трошки говорили про те, шо, коли ви вже робили в колгоспі, шо це не було часу на музику.
— Не було!
— І сказали ото там, або там працювати.
— Так, сказали, або грай, або працюй.
— Чи це бригадир?
— Бригадир сказав мені, але з бригадира требували. Зараз, зараз у нас є тракторів в колгоспі більше, як колись було в МТС. Якшо ми робили в МТС, тобто, кожний трактор був на рахунку. Він повинен був виконувати роботу. Ніяких вихідних, нічого! без вихідних. Неділя, не неділя, день і ніч він повинен був робить. Всьо!
— А якби ви сказали їм, шо я повинен грать на весіллі?
— Єслі я граю, ставлю собі другого чоловіка. А з того жити не будеш. От в чім справа була. Так ми то рішили і перейшли там, де можна було прожити.
— Якщо можна, чи могли б ви пограти? Будь ласка!
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:08:47.00]
— Окей, після того як ви граєте марш скільки разів? бо гості ідуть і ідуть, так?
Чоловік — Ну, так як хто іде, то так, як добрий день! зіграли. Просто до хати, чи там на подвірї, де маєм грати. І тоді, тоді вже грають танці. В процесі то гості підходять, переключаєшся і граєш марш для гостів. І так, поки гості не зайдуть.
— Чи ви сказали, що ви граєте щось, називаєте “добрий день”?
Чоловік — Перший гость приходить, ми вітаємо його — Добрий день!
— Марш називається “Гей, там на горі Січ іде”. Але його традиційно називають такий вхідний як би. Як добрий день! як вітання.
— Ну, а потім, потім господар запрошує, то там виділяється місце для цього, для музикантів. Вони іграють до танцю. Деякі гості вже там збирають молоду, чи шось таке.
— Окей, коли ви починаєте грати танці, як ви починаєте? полька чи що?
— Полька, вальс, фокстрот.
— Ні, з самого початку, шо граєте з самого початку? немає значення?
— То все одно. Польку можем заграти, польку. Хто хоче, той танцює. Хто не хоче, не танцює. Просто, шоб музика грала.
— Зіграйте, будь ласка, щось, котре ви грали там спочатку танці? це означає або вальс, або польку. Добре?
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:12:19.00]
— Чи цей вальс називається якось, чи вальс просто?
— “Ішов Іван Гайовий”.
— Іван Гайовий?
— “Ішов однажди Іван Гайовий”.
Чоловік — Ага! то є пісня “Ішов відважний Гайовий”.
— Правда? Добре, грайте ще щось. Чи ще ви знаєте інший вальс? заграйте ще один вальс. То тоді можна на польки перейти. Кілька польок.
— А ви не записували?
— Ні-ні! А як ви кажете? щоб ті трави?
— “Щоб ті трави повсихали”.
Чоловік — “Що так рано одцвіли”.
— Будь ласка!
— То є українська народна пісня. Козацька.
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:15:44.00]
— А мабуть полька? А яку?
ГРАЮТЬ НА СКРИПКУ.
[01:17:24.00]
ГРАЮТЬ НА СКРИПКУ.
[01:17:38.00]
— Позабули.
ГРАЮТЬ НА СКРИПКУ.
[01:17:57.00]
— Ну, нічого, можна спробувати.
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:18:39.00]
— А як це називалась полька?
— Полька “Гей!”
— “Гей!”
Чоловік — А давайте, шо на сцені. Шо ви ше на сцені грали? як жінки гуляли. Аркана і ше шо?
— Будь ласка!
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:20:44.00]
— Що ще треба заграти?
— Чи є ще інші польки в вас?
— То є всей во набор, шо грали. Три польки переважно. Шо ми заграли вже три. Коломийки граєм.
— А “Гуцулка Ксеня” то така окрема коломийка, да?
— То та сама, а потім ше така сільська стародавня коломийка.
— Добре, і мабуть якийсь фокстрот.
ГРАЄ НА СКРИПКУ.
[01:23:35.00]
— Добре!
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:23:55.00]
— Будь ласка!
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:25:02.00]
— Танго, ні?
— Та вони не танцюють танго. Большевик.
— Кого? кого?
— Большевик, тобто Карапету. То так в нас називають в селі. А називається Карапета. Карапета!
— А це що?
— То є танець. Карапета.
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:27:23.00]
— А шо ви думаєте, якби ви грали ше зараз Карапету, оті старі танці, чи їх було б кому танцювати?
— Вони й зараз танцюють.
— Танцюють. А які ше такі старі танці колись були? Петро Степанович, ану! за Польщі? Краков’як?
ПЖ — Якісь, Краков’як, ше якісь грали.
СЧ — Я не знаю, наприклад. Скіко я не питав, мені так ніхто не заспівав. Якби мені хто заспівав, я був би заграв. За мої пам’яті то нє. То ше може, в общем за Польщі, то в тридцять якомусь році, або ше раньше.
— Шевці, це танець.
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:29:43.00]
— Ви не записуйте, ми вперед трошки.
— Добре, добре. Будь ласка!
ГРАЮТЬ МУЗИКИ.
[01:30:12.00]
— А чи було раніше танець у вас, називається Жидок? особливо за Польщі?
— Не було.
— А Метелиця?
— Нє, я не чув такого навіть від старих.
На мапі
Хочете додати свій архів?
Онлайн платформа UAgreattransformations.org відкрита для інших приватних архівів, що документують мистецькі та соціокультурні практики ХХ століття в Україні.
Напишіть нам
