Вергал Микола Панасович (скрипка), 1910 р. н.

[00:08:22] – Ой не ходи Грицю та на вечорниці (пісня)

— Старинна пісня Ой ти Грицю. 

— Ой не ходи Грицю?

— Ага.

— А метелицю, такий танець, ви грали?

— Та танців багато. 

— Кужіль?

[00:10:40] – Краков’як (танець)

— Як він називається?

— Це Краков’як.

— Микола Панасович, а були такі ансамблі музичні до війни, щоби бас був серед них?

— Шоби бас був? Не було в нас із басом. У будинку ми ж грали у своєму, я на фестивалі багато їздив, ну без баса. 

— А до війни було таке, щоби грали разом з євреями? В таких ансамблях, на весіллях, щоб євреї грали на цих весіллях. В українців.

— Не розберу.

— Чи було так, щоб грали разом з євреями? Не було так?

— В нас євреїв немає вопше. 

— Чого? В селі немає?

— Да.

— І раніше не було?

— Нє, ще до войни були євреї, в селі багато.

— А де ви жили до війни?

— Та в цім селі.

— То я питаю до війни, коли були євреї, то разом з євреями не грали?

— Нє. У нас були євреї, но в музику вони не дуже інтересувались.

— А ви не пам’ятаєте такий танець єврейський чи мотив, Жидок називається?

— Нє.

— Чуєте, а скільки платили на весіллях колись?

— До війни ми грали, так це нам таке було – граєш, пограєш та й додому підеш.

— Правда? І можуть і не заплатити?

— Можуть. Людина питає там, скільки вам, хоче дасть, а не хоче, то не дасть. А вже після війни, то ми грали – 10 рублів в день, 15 рублів в день. 

— На всіх чи на кожного?

— На кожного. А січас оце вже, коли перестройка началась, то начали придираться. Беріть патент. 

— Це зараз почали?

— Да.

— А тоді нічо не мали?

— Ніхто нічого нікому не казав. Тоді ж на свадьбу три дня граєм. А тепер свадьбу собирають, так люди…заховаться або шось один день. Мені, правда, не предлагали там, бо я вже в таком возрасті, як до мене прийти, то може й не вдобно. Такий Халявко в нас тут грав, то ще молодтй, то його й визивали. 

— В сільську раду?

— Да.

— А того другого скрипаля?

— І того.

— Викликали?

— Да.

— Шоб брав патент? 

— Ну да, або організовуйтесь, робіть кооператив, чи шо, як називатимете і тоді заплатіть 200 рублів. Свадьби ці, січас же не перехватиться. Не дають людям же ж. І горілки пить не можна, і грать, як не п’є горілки, то не грає і не гуляє.

— Микола Панасович, а у вас, ви когось учили грати на скрипку? Є у вас учні?

— Таких то учнів нема. Один приходив було, а потом якось перестав.

— Це до війни чи після?

— Це вже, мабуть, до війни.

— А якого ви року народження?

[00:16:36] – Полька (танець)

— Це полька номер 15.

— Так називається?

— Да.

— А шо їх було всього ше більше, ніж 15?

— Не знаю чого вона так називається, ну оце скільки ми граєм – так називається в нас.

[00:18:08] – Полька (танець)

— А це що, теж полька?

— Це полька кужіль.

— Це полька кужіль?

— Да.

Жінка — Оце молодші були, так підем на свайбу, там погуляли на свайбі, йдемо далеко і він на скрипку грає, я співаю всю дорогу, чуть шо з свадьби пішли, грають та співають і аж до хати це йдемо, співаєм. Я співаю, а він грає.

— А ви ходили щедрувати так з скрипкою колись? Не ходили, такого не було?

— Було. Колядували.

— А колядки не пам’ятаєте ніякої шоб так заграли і заспівали разом?

— Нє.

— Колядка вона не так пам’ятається?

— Да.

[00:19:54] – Полька Кавалєра (танець)

— Полька Кавалєра

— Чуєте,  а не було такого на весіллі хтось замовляє музику, а потім тобі гроші кидає? Такого не було?

— Нє. Такого не було.

— А на яких весіллях було найвигідніше грати? Хто найбільше платив колись?

— Як ми граєм у Жовнині, в своїм селі, то хочем возьмем плату, або зовсім не возьмем. Не вдобно, ми ж свої люди. А як поїдеш у другий район, то определьонно заявляєш, шо це буде стоїть от стільки. Устраює вас – поїдем грать. Каже, устраєю, поїхали. 

— А коли ви останній раз грали, останній рік грали на весіллях? Коли це ще було?

— Навєрно у 85 -му.

— У 85 ще? І тоже кажете, що 10-15 рублів взяли? Це ж дуже дешево, правда?

— Конєшно дешево. Нєкоторі єсть думають, шо це грає – це він не работає. А він, попробуй троє суток, грає.

Жінка — А воно ж піде в суботу, та прийде в понеділок, або привезуть.

— І Чорнобай, і Іркліїв, Кліщинці, і в Черкасах був.

— Важко вчитися? Чому не хочуть вчитися на скрипку грати?

— На скрипку трудніше вчиться, канєшно. Я не можу оприділить шо це за причина така. Тоді було я, як такий був, було мені годів 15,16, ондо 17, так тут самі ті шо грали, і на скрипки грають, і на балалайки грають, і гітари, мандоліни. А січас немає нічого. Культура занепала чогось. 

Жінка — Колись вулиці були, зараз зійдуться звідусіль хлопці, дівчата і музика така, і коло млина йдуть люди. І співи скрізь, тепер вийдеш, то ніде нічо не чути. 

— Було в будинку тут собираються в нас, в домі культури. А січас і там розпався.

— А хто там збирався? Ансамбль збирався в будинку культури?

— Ну я там був, той другий скрипаль був і на гітарі колись він грав.

— На концертах грали, так?

— Да.

Жінка — Їздили потом в Черкаси з клуба.

— В Чорнобаї були, якось одмічали Шевченківські дні.

— Це в минулому році чи ні?

Жінка — Да, оце ж ми були навесні.

— Давню стару традицію тепер […] коровайниці. А ці коровайниці, якби ж такі коровайниці, як раньше було свадьби, то коровайниці в таком возрасті, як оце ми. А січас таких дівчат оце примерно, як ви в таком возрасті. Ви ж може коровайниць і не бачили тих, а їх заставляють – ідіть співайте. 

— А як прізвище? Фамілія як?

— Вергал. Л послєдня. Микола Панасович.

— А якого року народження?

— Десятого [1910 р].

— Ще немає вісімдесяти.

— Та так трошки не хвата. 

Жінка — А шо ви таке питаєте?

— Ну записала шо говорить. Тепер же ж ми нічого не знаємо, то треба хоч щось встигнути записати.

— То коло того млина, ми поїхали та ми там були […] і грали. І понад морем ходили там грали.

Жінка — Колись виступали чотири їх. Наш і Тонкусь, Халявка.

— Хто ще розкажіть? Халявка це на бубен?

— Халявка був тоді, і Тонкусь, це другий скрипач. Це коло млина ми були там.

Жінка — Тоді цілий день їх там водили, і до млина. Як начали, в три ночі не спали. 

[00:28:13]

 

—————-

 

З [00:31:47]

— Оце дівчата вечером сходяться і хлопці. І оце співають.

— А такі вечорниці були в хаті десь?

— На вулиці. 

— І в хаті вони так само десь?

— Да. Влітку надворі, а взимку, то в хаті. 

— Зрозуміло. Чи співали в два голоси?

— В два голоси співали дівчата. Первий і другий.

— І що ви дістали за то? Чи дістали за вечорниці горілку? Трошки їжі чи гроші?

— Нє, просто так собираємся на вечорниці, шоб погуляти, от як люди. І от дівчата співають, нема ні горілки, нічого, самі. Культурно.

— Це оце як зімою, шо святки чи щедрівки, тоді вже ото випивка і закуска. Складки називаються. На святках гуляють.

— У нас село таке колись було, оце ж на роботі, їсти нема чого. А люди йдуть на роботу, і з роботи йде й співає. Їсти хоче, а співать співа. Без горілки і без музики. 

— І це було нормально, звичайно, шо в бубен теж грали тоді? Як дівчата співали і грали там на вулиці, чи бубон теж грав?

— Так, і на вулиці тоже без грошей, без нічого. Співали і танцювали. 

— Добре, а що наступне?

— Весільну якусь заграйте.

— Це вже получиться в нас в один голос, ми не тренірувались. 

— Гопак.

[00:34:37] – Гопак (танець)

— Ну чим частіше граєш, а як не грали…Ми ж не грали і руки вже не так роблять. Музика треба часто грати. 

— А що це будете грати?

— Вальс заграєм.

[00:37:01] – Вальс (танець)

— Що це?

— Вальс.

— Вальс «Бистрий как волни».

— Прошу?

— «Швидкий, як хвиля» називається.

— Чуєте Махайло Мусійович, ви не знаєте того танцю Кужіль?

— Кужіль.

— Кину Кужіль на полицю.

— Заграйте?

[00:39:59] – Кужіль (танець)

— Гарно! А польку номер 15?

— Перепрошую, тільки один Кужіль, це значить одна мелодія Кужіль?

— Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю, Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю. Нехай кужіль миші трублять, нехай мене хлопці люблять, нехай кужіль миші трублять, нехай мене хлопці люблять. Два коліна.

— Два коліна? Але чи є ще мелодія, котра називається Кужіль? Чи тільки ця мелодія називається Кужіль?

— Кужіль, кужіль, оце ж шо я співав.

— Чи є ще інша мелодія кужіля?

— Два коліна?

— Да, два коліна.

— Перве коліно це ж співається Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю, Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю. Нехай кужіль миші трублять, нехай мене хлопці люблять, нехай кужіль миші трублять, нехай мене хлопці люблять. Це вже друге коліно.

— Як це було під час весілля, чи хто став там на порозі і співав, а музиканти грали?

— Танцюють.

— А хто співав і коли?

— На весіллях оце грають оцю пісню.

— Це значить хтось співав, а потім вони танцювали?

— Да. По парі, мужчина і женщина.

— А коли чоловік або жінка співали, чи музиканти грали з ними?

— З ними, да. Оце музиканти грають, а молоді дівчата співають.  

— Совмєсно.

— Да.

— То ви казали ще 15-ту. Польки це була 14-та і 15-та.

— І чи вони звичайно мають два, три або чотири коліна? Скільки колін вони мають?

— Це ж два коліна є, а є три, чотири.

— Єсть на три коліна, єсть і на два коліна.

— Ага, два, три, чотири.

— Да. Більше граєм на два коліна.

— Добре. Можна?

— Щас Гончара.

— Полька Гончар?

— Да. «Гончар, моя мати».

— А потім 15-ту.

— Ну попробуйте.

— Зразу начинай.

[00:44:13] – Полька «Гончар, моя мати» (танець)

[00:45:11] – «Ой не ходи Грицю» (пісня)

— Це «Ой не ходи Грицю»?

— Да, Гриця, Гриця, Гриця.

— Ой Грицю ти Грицю, ти славний козаче, за тобою Грицю, вся вкраїна плаче. 

— Оця пісня. 

[00:46:27] – «Ой не ходи Грицю» (пісня)

[00:47:45] – «Ой чорна я си чорна» (пісня)

— Що м си полюбила, що м си полюбила чорнявого Іванка

— Як писатимеш, то пиши. Записуватимеш?

— Добре, добре. І якщо ви захочете співати, то будь-ласка. Це залежить від вас.

[00:49:13] – «Ой чорна я си чорна» (пісня)

— Всьо.

— А польку 15?

— 15-ту ше вона хоче, шоб заграли. 

— Хай треніруються.

[00:50:36] – Полька 15 (танець)

[00:51:39] – Гречаники (танець)

— З помийниці воду брала, Гречаники учиняла. Гоп мої гречаники, гоп мої білі, чогось мої гречаники на шкорині сіли. 

[00:52:04] – Марш (марш)

— Получилось.

— Получилось?

— Та получилось, ну якби ж частіше грать. 

— Харашо. 

— Воно ж то й так, але умісті не грають вони. Дві скрипки не грають щас. 

— Та бува.

— Чи ви граєте ще такі танці на весіллях?

— Да. На свадьбах у нас граються: гопак, полька, яков, карапет, то єсть такі вже руські пісні оце, сємьоновну печуть оце, бариню.

— І Краков’як був у вас?

— Що?

— Краков’як?

— Краков’як, да. 

— Можете заграти?

[00:54:38] – Краков’як (танець)

— Придавив добре!

— А чи ви пам’ятаєте ще вальс? Ви грали вже один вальс, чи ви граєте ще? 

— А отой вальс, ви граєте пісню «Ой не ходи Грицю», чи це не вальс?

— Нє, ми один вальс грали уже. 

— На сопках Маньчжурії, Дунайські волни, Над волнами, понімаєте, Амурські волни граєм.

— Амурські волни ми не граєм.

— Та вже й не граєш.

— Чи можна грати ще один вальс?

— Один вальс.

— Заграйте амурський вальс.

— Ну але який був на весіллях.

— Та я забув, як його начинать.

— Грайте, який вальс заграєте, який найлучче у вас получиться