Зміївська Галина Леонтіївна, 1919 р. н.

− Палагея, ага. А як називався куток, в якому жила ваша сімя? як цей край села може називався?

Г. З.: Ільївський.

− Ільївський?

Г. З.: Да-да-да! 

− І інші кутки як називалися в селі? ви не пам’ятаєте? ще в те время.

Г. З.: Опеньки. Мусіївки. Шкарлати. Москаленки. Щегловка. Красна Горка. Багато.

− А! так це, може, по прізвищам, да, які там проживали, ілі як?

Г. З.: Да, да-да! Ага, так прозивали.

− А ваша сім’я жила в одній хаті? в вас була своя хата?

Г. З.: Своя хата була. Була своя.

− І вся сім’я там?

Г. З.: Вся була там ото сім’я. 

− А як от до колективізації, ви пам’ятаєте цей час? велося у вас розподіл роботи?

Г. З.: А як це? я не понімаю, шо це?

− Ну, от наприклад, хтось там льон збирав ілі шо?

Г. З.: Ааа! коноплі збирали!

− Хто? хто у вас збирав? молодші діти?

Г. З.: І я збирала! і матірку, і плоскін, і льон.

− А хто главою сім’ї у вас був?

Г. З.: Та хто ж? Хазяїн же ж.

− Батько? 

Г. З.: Да. Батько був. Аякже ж! 

− А старший брат? чи мати? вони як би право голосу мали?

Г. З.: Ну, аякже!

− Була демократична така?

Г. З.: Так-так-так!

− А грішми розпоряджався в сім’ї хто?

Г. З.: Батько!

− Батько. Він вирішував, куди що куплять, коли?

Г. З.: Да, це все батько був, все батько.

− Не кожен окремо?

Г. З.: Нє-нє-нє! Це батько.

− Ну, у вас гектари землі були?

Г. З.: А! раньше? раньше?

− Да!

Г. З.: Були, односільниками були.

− А було, скільки було приблизно гектарів?

Г. З.: Десятин 6 було.

− Це до колективізації ще?

Г. З.: Во-во-во! ми ж самі тоді жили, самі жили.

− А худоба?

Г. З.: І корова була, й бики були, й коні були, й сіялка була, й боронки були. Все було. Все було своє.

− Ну, жили добре, да?

Г. З.: Сказати – добре (сміється).

− Ну, це добре. А продавали щось батьки, мабуть?

Г. З.: Що? а буряки.

− Продавали, да, на базарі?

Г. З.: Во-во-во! Ні-ні!

− На ярмарки їздили?

Г. З.: Здавали буряки, здавали-здавали!

− А до колективізації?

Г. З.: Раньше ж! раньше возили. Аякже!

− А кому здавали?

Г. З.: А на завод. Возили, аякже.

− А от коли голод, ви пам’ятаєте? після голоду?

Г. З.: Ой! ой! ой! Знаєм голодовки ті, знаєм!

− Після голоду щось продавали? чи якось це було, вже старались не продавати?

Г. З.: Так, аби собі було все ж. А в голодовки і спідниці возили, і сорочки возили аж у ту, у ту, у Білорусь, отуди ото, у Львов ото возили. Возили, возом возили, все возили.

− А в післявоєнні роки теж, мабуть, так само було, да?

Г. З.: Та, було такечки. А потом уже лучче стало, все й лучче, й лучче, й лучче. А тепер уже.

− А фруктовий сад у вас був?

Г. З.: Був-був! сад, сади були здорові! 

− А що з ним сталось там після 30-х років? після колективізації там же ж налоги облагались, да?

Г. З.: О! о! все! все!

− Повирубували, мабуть? чи нє? 

Г. З.: Ні, не вирубували. А платили налоги за яблуні!

− А, за кожну яблуню, да? Ваша сім’я, вона належала до яких: багаті? чи середняки? чи бідні? 

Г. З.: Та так, і не багаті, й не бідні, середні були.

− Ну, середняки. А ваша родина авторитет якийсь в селі мала? Ходили, може, до них за порадами, там брали у позику?

Г. З.: О! о! брали! ходили! позичали – позичали! позичали.

− А от під час колективізації така ж обстановка залишилася, да? тоже ходили, позичали?

Г. З.: Ходили, ходили, ходили позичали.

− А ось до колективізації з якого віку діти до роботи приступали?

Г. З.: До якої роботи як. Я пішла із 12 год на Мар’їне буряки полоти. І мене у однорядку становили. Це один рядок. Була й тамечки, була.

− Може, розкажете?

Г. З.: Ну, ну шо? понімаєте, і складали отак все в кучу, у кучу, у кучу. Сирий він ще. Траншеї були. Льон то ж літом робили. Босі! босі і у полотняній спідниці.

− У вас це було як засіб до виховання? чи щоб допомогти сім’ї матеріально? ілі як?   

Г. З.: Заробляли, бо було нічим топити. Поняли?

− Зрозуміло.

Г. З.: Ото отак!

− А чи існував у вас розподіл: от жіноча робота, а єсть чоловіча робота? чи це робили все, хто що може?

Г. З.: Хто шо може. І все, все, і баби робили, й мужики робили все.

− А от у вашій сім’ї наймитів не було?

Г. З.: Ні, не було. Не було нікого.

− Під час колективізації сім’я господарства не втратила?

Г. З.: А як? у колхоз оддали корову, оддали сіялку, оддали боронки, оддали плуг. І пішли самі в колхоз. Ну, от і всьо. Всьо оддали!

− А з вашого села всі пішли в колгосп, да?

Г. З.: О! нє-нє-нє! не всі! ні! ні! багато тоді пропали, як самі.

− А як вони собі на життя заробляли тоді? оті, хто не пішли в колгоспи. 

Г. З.: Вони всі пропали, їх повиганяли. Їх порозкуркулювали. Та це так, шо в їх позабирали скотину й хліб позабирали й повиганяли! порозпродували їхню одежу! Все!

− Це червона рада зробила, да?

Г. З.: Во-во-во! во-во-во! і так вони і пропали.

− А в червоній раді там були свої чи чужі, приїжджі?

Г. З.: Свої були! Свої! свої! свої!

− А до них хто належали? мабуть ото п’яниці, чи хто?

Г. З.: Хто й зна, Бог його зна. Да, да, свої робили все це.

− А в колгоспі зарплату чим платили?

Г. З.: Трудодень писали, паличку. Паличку! (сміється).

− А де ж брали тоді кошти там на одяг? самі виробляли?

Г. З.: Як там ходили? голі ходили. Та в чому! Та, чуні, чуні були, самі робили чуні. Калоші тіки ото пока, ото чуні, чуні. Ви, може, не знаєте тих чунів, а ми знаєм. Та були свити, от. Шось шили ше, шили свити, ходили! Ото.

− А обмінювалися, може, хтось там на їжу, або чи на продукти харчування?

Г. З.: Да! міняли! міняли, міняли. Обов’язково міняли.

− А тепер би ви хотіли таке господарство мати?

Г. З.: Яке?

− Ну, оце, яке в вас було до колективізації. Чи вже не те? не той час?

Г. З.: Аби хтозна… Як уже старість, тепер уже воно, тепер уже нічого, понімаєте, от шо. А раньше було всього!

− Ну, земля вас годувала, да?

Г. З.: Аякже! земля. Земля.

− Земля – це було саме дорожче.

Г. З.: Да, земелька годувала.

− А крадіжка в колгоспі – це ж було таке явище?

Г. З.: О! ну аякже!

− Ну, до цього відносились не дуже так, щоб засуджували? чи засуджували? 

Г. З.: Та, і судили. Той, голодовка ж, а жито вже спіло, от шо. І ходили рвали колоски, і багато осудили, судили. От шо. А було люди, і я ж ходила рвати. А підемо ноччю, а шо ж колоски рвали і товкли в ступі жито і пекли пампушки.  От шо. А рвемо раз, а тут об’їждчик, а ми тоді в житі полягали, от шо. А він шукав – шукав, та не найшов. А аби то найшов, посудили б зразу. Судили! судили, судили. Судили, таке було.

− Ну, а серед селян це ж не вважалося таким моральним злочином як би? Ну, колективне ж все таки, колективне господарство, значить все належить кожному. Можна взяти.

Г. З.: Ну, так шо ж!

− Ну, а жити якось треба було. 

Г. З.: Да-да-да! да.

− Може, ви пам’ятаєте, до колективізації хто був найголовнішою людиною в селі? або там найавторитетнішою? особа така.

Г. З.: А хтось був.

− Ну, пан був? коли ви ще були малою. 

Г. З.: А! пани були ж! стойте, забула, як же ж його було звати, пан! пан! Панченко! Панченко був.

− А піп або староста там? сільський староста був у вас?

Г. З.: Та, був же, навєрно.

− Церковний староста?

Г. З.: Аякже! були.

− Сільська рада у вас якась була? так, щоб селяни там приймали. Збори, може, були якісь? віче? сходки?

Г. З.: Аякже! були!

− А що це було? як у вас називалося? рада? правління?

Г. З.: Да, да-да!

− Правління сільське? це ще до колективізації. 

Г. З.: Той, забула, як його. Не правління, штаб. Штаб був.

− До колективізації?

Г. З.: Був штаб уже ж.

− А як вони працювали? де збиралися, може, там?

Г. З.: Та, була така хата. Ото ж те. І ото заганяли у колхоз, понімаєте? 

− А до цього що там було? сільський збір, от заможні селяни, щоби управляти господарством в цілому в селі, може, якісь були збори?

Г. З.: Аякже! обязатєльно збори були.

− А жінки там приймали участь?

Г. З.: Приймали й жінки. Були, були!

− Нарівні з чоловіками?

Г. З.: Були-були! да-да! Хіба ж його вспомниш все, було б його записувать, шо воно було.

− А от авторитет як у вас був? хто багатший, той і авторитетніший?

Г. З.: Ну, аякже ж!

− По такому принципу, да? Чи, може, хтось умніший був? чи нє? тут багатство, да?

Г. З.: Багатство.

− Хто багатший.

Г. З.: Да-да, а бєдний, той уже ж шо ж.

− А багато хазяїв у вас було?

Г. З.: Багато, багато було!

− У яких наймити були, да?

Г. З.: У оцій хаті, оце тутечки такий куркуляка жив! Так у його було работників 8 душ.

− А чим же їм платив? чим він їм платив?

Г. З.: Та шо ж, шо він їм буде платити. Робили, жили і все. У цій хаті ж, аякже! Оце ж осьо.

− А родина в нього була велика?

Г. З.: Один син був, і всьо. І у колхоз він як не пішов, і в його як забрали все. У його була й сіялка своя, і молотарка, і коні. Він їде по людях робить. І в його як забрали все, і вони як попухли, і померли всі троє. І батько, й мати.

− А вони ж своїм трудом жили?

Г. З.:  Аякже! своїм, канєшно.

− Вони ж не дуже такі. А бідняками хто у вас вважався на селі?

Г. З.: Та, тут було багато бідняків!

− Це оті, в кого немає господарства, да?

Г. З.: Да, да-да-да! багато було бідняків.

− А до бідних зневага якась була? їх принижували?

Г. З.: Та кому вони нужні були в те время!

− Чи, може, співчуття якесь до них було? Чи вони самі по собі, як могли, так і жили?

Г. З.: Да-да, як могли, так і жили.

− А вони, може, між собою гуртувалися там?

Г. З.: Та як там ото повальна бєдность була.

− От було таке, що бідняки в свій круг гуртуються, середняки – в свій круг?

Г. З.: Було, во-во! було-було!

− А багатії – в свій? 

Г. З.: Да, да-да-да! це було. Це було таке.

− А було таке, що родичалися між собою бідняки і багатії?

Г. З.: А як! було, родичалися. Ну, аякже, родичалися. Родичалися.

− А під час колективізації хто найголовніший був? найавторитетніша особа? Це та людина, яку поставила влада? Чи, може, в селі були свої люди?

Г. З.: Свої були, тутечки все робили.

− Авторитетні такі, да? до яких за порадою ходили.

Г. З.: Да-да-да! свої були.

− У вас були на селі якісь ансамблі? 

Г. З.: Ооо! були гармонії, скрипки були, балалайки були. На вулицю як підемо, о!

− А в вашій сім’ї це було щось таке?

Г. З.: Була гармонія. У брата була.

− Грав брат?

Г. З.: Микола був в мене брат. Да-да-да! Та ти шо! 

− А вони якось заробляли цим на життя?

Г. З.: Ні! хто заробляв? ні!

− А грати вчилися у кого? самі? Чи, може, через когось? 

Г. З.: Був Федір Дмитрович був, во-во! то він учив їх у нас грати.

− Ну, він так просто, за так вчив?

Г. З.: Да-да-да! так! такочки вчив і всьо.

− А от шинок був у вас?

Г. З.: Шинок? був шинок.

− А в шинку музиканти не грали?

Г. З.: Ні! ні-ні-ні! ні. А шинок був.

− А весілля в шинку не відбувались? весілля в кожного вдома відбувалось? Чи, може, в шинку?

Г. З.: Ні! ні! дома!

− А в шинку ніколи не відбувалось?

Г. З.: Нє-нє-нє! дома! дома! дома!

− Ну, хоч якась частина, може, весілля переходила в шинок?

Г. З.: Нє, нє, нє. Дома. Дома було.

− А під час колективізації з шинком тим що сталося?

Г. З.: А його розігнали. Да.

− А може, ви пам’ятаєте, клуб був коли у вас построєний? чи це була якась хата спочатку? перший клуб.

Г. З.: Був, старий був клуб. Понімаєте? старий у нас був клуб.

− А спеціальний? таке приміщення.

Г. З.: Да-да-да-да! да-да! старий, маленький.

− А в які роки, так приблизно, люди більше ходили в клуб? 

Г. З.: Ходили! Аякже!

− Це не під час голодовок, мабуть, чи й під час голодовок ходили?

Г. З.: Нє-нє! в голодовки нє! в голодовку нє, не до того.

− А в вас, мабуть, вечорниці проходили?

Г. З.: Були вечорниці, були вечорниці.

− А от як суперничали між собою клуб і вечорниці? клуб не замінив вечорниці?

Г. З.: Нє! нє-нє-нє! Вечорниці були само собі. Було, як заспівають, так ох!.. (сміється).

− А якісь, може, ви пам’ятаєте, старі обряди відновлювалися там в 30-х, в 50-х роках? у клубі відновлювались?

Г. З.: Які?

− Обряди. Якісь свадьби, що там…

Г. З.: Були, а якже, були!

− А які, не пам’ятаєте? обряди свадєбні не пам’ятаєте? як гуляють весілля в суботу, на шишки. 

Г. З.: А! ага! да, да, да. Оце ж як засватаються, у суботу це йдуть на шишки до молодого, пойняли? А в неділю вже, у молодої вже свальба. А дружки співають! Такі, як ото рушники поперев’язувані! І в молодого рушник. І та, та, та шо ви! тоді як циганили як, ото як циганили у понеділок уже!! Роблять таку будку от шо, і запрягають мужиків у ту будку, і вони ото по хутору. Пєсні! гармонії! шо вони робили раньше, не так, як тепер. Еееее!

− А якісь цікаві випадки були?

Г. З.: Аякже ж! аякже ж!

− А може, ви пригадаєте щось таке цікаве в клубі або там на вечорницях? 

Г. З.: Та і в клубі були, ну не так. А ото ж як сами ото робили, от тоже робили правильно, робили. Мужики тягають отаку ту, як у циганів ото, будку, і ото в будці там і діти плачуть лежать (сміється)… Ну, це було, це було. Молотили жито ціпами, о, ото! Отаке було. Ну, а тепер то.

− А от старців ви не бачили ніколи? 

Г. З.: Ой Боже! було старців тих, було! 

− А де саме вони, в вас в селі жили? чи приходили?

Г. З.: Ні! ходили до нас, ходили. А жили вони аж у Писарівці. Ой! в войну вони ходили, дуже гарно грали.

− А на чому грали?

Г. З.: Ой! у їх ото було таке.

− Бандура?

Г. З.: Отаке вбільшки, понімаєш.

− Вони сліпі були?

Г. З.: Сліпі. Ох! вони ж і грали! а співали як!

− А де вони от в селі, в якому місці вони співали?

Г. З.: Отут! отут ходили по нашому селу.

− А вони де захочуть – там, в них не було такого спеціального місця?

Г. З.: Да. Ні-ні-ні! ні-ні! ні! Не було.

− А це були тільки чоловіки? тільки чоловіки, жінок ви не бачили?

Г. З.: Та й жінки були з ними.

− І теж співали, да?

Г. З.: Співали, да.

− А що вони співали? Може, ви пригадаєте трошки.

Г. З.: Ой, якої вони співали, вже я забула, якої ж вони. Жалісної такої дуже. Про кобзаря вони співали.

− Про Шевченка?

Г. З.: Ото про кобзаря. Як заграють, як заспівають так! Ходили, ходили старці. Співали. Ходили. І ото в їх отакі більш було то…

− А на гармошках не грали?

Г. З.: І були і на гармошках були. Були, ходили. 

− А вони гуртом навіть ходили?

Г. З.: Та десь по три, отак от ходили.

− А там із цих старців всі незрячі були? Чи, може, серед них і зрячі були?

Г. З.: Ні! ні, були зрячі, були. Були й такі, й такі. Були.

− А з вашого села були?

Г. З.: Ні-ні-ні-ні! Ні, в нас не було.

− А гріхом було, якщо образити старця? до них як відносились в селі?

Г. З.: А як відносились? харашо. І давали їм усе. От, і давали і хліба, і давали і барахлечка там як кому, давали.

− А відношення влади от при колективізації до цих людей яке було?

Г. З.: Та однакове було.

− Не трогали їх?

Г. З.: Ні! ні! їх не трогали!

− А то відомі такі випадки, коли їх висилали там, нє?

Г. З.: Нє-нє-нє!

− Не гнали їх?

Г. З.: Ні-ні-ні! в нас не було того. 

− І без інструменту вони співали, да? старці.

Г. З.: Ходили й такі, ходили і без того, ходили, ходили. Їх було раньше багато. Багато. Тепер їх немає, бачите. А раньше, а раньше стільки їх було! Раньше було.

− Ну, ви не знаєте, де вони ділися?

Г. З.: А хто й зна! не знаю.

− Просто в якийсь час перестали приходити, да?

Г. З.: Да-да-да-да! Як не стали вони ходити. А де вони подівалися, я не знаю.

− А чого не стали ходити? Може, забороняли?

Г. З.: Ну, як воно вже те… А може, померли.

− А вони дуже старі, може, були? А може, лучче зажили?

Г. З.: Може, може й так.

− А вони були дуже старі? чи там середнього віку?

Г. З.: Ні, не дуже старі, ні! ні-ні-ні! ні-ні-ні! не дуже старі були.

− А церква у вас в селі є?

Г. З.: Нема січас.

− А була тоді?

Г. З.: Була церква. Аааа! була церква.

− А коли її знищили?

Г. З.: При колхозу. Розібрали.

− Це вже було в 30-х? 

Г. З.: Ну, як колхоз начався. В яком году? я не знаю. Забулась. В нас церква була хароша. Була пєвча хароша. От шо. А потом при колхозу розібрали її, розтягли її, і позабирали. Ікон було багато. Там і кадило було. Хароша церква була! Позабирали все, порозтягали в хати.

− Ага! і потім же, як її розтягнули, там уже й весілля як весілля? уже у сільраді просто реєструвались? до батюшки вже ж не приходять.

Г. З.: Та хто ж! його вже й не було тоді, батюшки того.

− А хто ж на похоронах там співав?

Г. З.: Та баби самі вже співали тоді. І я ж ходила співала. І тоді ж.

− А що вони співали? на похоронах що співали? 

Г. З.: Ооооо! на похоронах ми співали багато всього.

− Може, ви згадаєте?

Г. З.: Та як заспівати (сміється).

− Якщо можна, заспівайте.

Г. З.: Хто й зна, яку вам, шоб харошу. Та, вони то всі гарні. От шо. “Отче наш” і “Вірую” та багацько співали, “Вєчная память”. (Співає) “Вечная память, вечная память. Вечная память”. Отак співається. Да, багато, багато, дуже багато. Ми дуже багато співали.

− А колядували от в 30-ті роки? в 40-ві?

Г. З.: Колядували. Ходили, ходили колядували. Що зіму ходили колядували. Дуже колядували! співали. Всі ходили, всі ходили (сміється).

− Розкажете?

Жінка: От колядки в цім селі, у Корбинах, я скажу вам, що по району немає луччих, як вони. Такі колядки, що вобще ніде таких не співають. Де ми скільки чуєм по телевізору. Скільки де, ну таких нема, як у нас в Корбинах.

− Це ж нам треба зібрати якось.

Жінка: Збиратись зберемось, тільки не сьогодні, ми ж не ожидали.

− Так, шоб заспівати.

Жінка: Заколядувати.

Г. З.: Заколядуємо. А чого ж!

− Зможете, да?

Г. З.: Як заспіваєм. (Співає) “Многая лєта!  многая лєта! многая лєта! многая лєта! многая лєта! многая лєта! Христос рождається!” (сміється). (Співає) – “Христос рождається, славітє! Хрістос Нєбесний! Христос на землі возносітєся! Пойтє Господа, вся земля ….”. Та тепер уже.

− А то, що співали про Христа, це влада нічого не казала? не забороняла? 

Г. З.: А шо вони? нє! нє! гукали! гукали ше. Нє-нє-нє! Було йдемо – заходьте! заходьте!

− Навіть ті партійні, да?

Г. З.: Усі гукали! Всі. І партійні. Всі гукали. Ото. А давали шо нам? хліба, сала, м’яса (сміється). І тоді ж ото поколядуємо увечері і збираємось десь гуляємо у хаті. І там уже колядуєм, скільки ми схочем. Ше й гармошка тоді в нас уже, о! І там уже ото ми все…

− А коли це було? перед якими святами? 

Г. З.: А перед Різдвом. Аякже, перед різдвяними.

− А щедрівки такі?

Г. З.: І щедрівки були, і Маланку ходили, Васильку носили.

− Це коли ви співали?

Г. З.: Перед Різдвом оце тоже, да-да. А! перед старим, во-во-во! забула! на Меланки! на Меланки! 

“На Меланки ходили, Васильку носили. 

Василечку-тату, пусти мене в хату.

 Я жито в’язала, золотий хрест держала. 

Золоту каділицю по хаті носила. 

Покадітеся люди, ось вам празник буде. 

Богу свічу ставте, 

а нам, маленьким діткам, по копієчці дайте”. 

Нам давали по стакану сону, бо не було конфетів.

− А що це таке – сон? а! насіння!

Г. З.: Ото ходили (сміється). І по стакану сону дадуть нам, ми й тому були раді. Ото отак. Таке то було.

− Іще про весілля, може, згадаєте? Ось коли ви маленькою були дівчинкою, і уже в 30-ті роки, вони стали коротші, весілля? От по розмаху, ілі як?

Г. З.: А! та вже те, стали вже менші.

− Менші, да?

Г. З.: Да-да-да! уже менші. 

− А це менше днів чи як?

Г. З.: А було тоді вже так, переходили сами. От шо. Оце сваталася, пішла і всьо.

Жінка: А коли це було, шо од середи до середи, розкажіть.

Г. З.: А на свальбу ж тиждень, тиждень був. От шо. У неділю окончиться. І понеділок, іше й вівторок, і середа гуляли. Поняли? ото гуляли! гуляли. Ото й жито молотили ціпами, і по хутору ото їздили. І то мужики запрягаються у ті будки і, і ото як понамінюють, і ото й гуляли тоді.

− І все село гуляє?

Г. З.: Все, все! От шо ото так.

− А весілля, вони коли проходили? восени? Мабуть, восени.

Г. З.: А коли попало.

− А коли робота там, як воно?

Г. З.: У піст тільки нє, тільки не було в піст. А то коли попало – були. Коли посватаються, то й тоді. А у піст було раньше не робили ніколи. Ніколи свадьби. Бо це великий гріх в піст. А тепер то не понімають. А тепер коли попало. А раньше ви шо! Шоб оце в піст була свадьба, куди там!

− А от не було такого, ну як червоні весілля? Це радянська влада якось не впливала на весілля?

Г. З.: А як то так?

− Ну, як комуністи. У вас були, може, комуністи? комсомольські свадьби були?

Г. З.: Ага! були! були!

− Вони так само проходили?

Г. З.: Та так само робили. Так само. Так само. Так само гуляли. Так само.

− Не відрізнялися?

Г. З.: Нє-нє-нє!

− Якось по-своєму так, щоб піти до сільради, розписатися.

Г. З.: Ні, раньше ні. Раньше гуляли так.

− А дівчину обов’язково сватали перед весіллям, так? 

Г. З.: Аякже ж! аякже ж!

− І в тих? і в комуністів тоже?

Г. З.: Да-да! сватали – сватали!

− Сватали? а свати хто такі були? це були спеціальні люди такі, свати? чи хто хотів, міг піти?

Г. З.: Ні! Ні, водили сватувати. А як! водили женити. Родичі, да-да, водили. Як оте, так ото. Водили.

− Ага, таке питання – чи готувався посах на весілля? що це таке посах? не чули таке?

Г. З.: Не чула такого, не знаю.

− А свати були це з якогось іншого села? чи в вас були?

Г. З.: Та були й тутечки, і далі були! хто відкіля сватався, той їх бере.

− А дівчина обов’язково приймала прізвище чоловіка?

Г. З.: Ну, аякже ж! А як!

− А були, наприклад, випадки одруження між собою родичів? там двоюрідний брат і сестра, може? чи такого не дозволялось?

Г. З.: Такого не було в нас.

− Дядько й племінниця?

Г. З.: Не було! не було!

Жінка: В нас було таке, але вони два місяці тільки пожили.

− Це в наш час?

Г. З.: А раньше не було такого! нє-нє!

Жінка: Це десь пройшло год 15, і розійшлися зразу ж.

Г. З.: Раньше такого не було. Родичі нє. 

− А колискові пісні вам співали? Мама.

Г. З.: Співали! співали. Й мама співали. Й тато було співали. У нас, у нас у селі рід співає харашо. І тато, й мама, і сестри, й брати.

− І казки розповідала мати? казки розповідали?

Г. З.: Даааа! розповідали. Було на піч позалазимо, а була ж піч, і ото мама казки розказують. Розказують казки нам на печі. А піч була, і підпіччя було. І підпіччя ми спали в соломі. Ото отак (сміється).

− А до церкви вас хто водив?

Г. З.: Самі ходили. Самі ходили, а шо-  тут недалеко ж була церква. Самі ходили.

− А ви з своєю мамою колискові співали?

 Г. З.: Співала! співала. Є, є вони десь, співала (сміється).

− А дітей наказували за якийсь непослух?

Г. З.: Ну, аякже!

− А як наказували?

Г. З.: Аякже! наказували. У куток його пошлють. Будеш? мовчить. Будеш? мовчить.

− А вас, коли ви іще ви не слухали, коли ви дітьми були, як наказували?

Г. З.: Ооо! тато як унесуть дубець і на  піч. Ооо! наказували. Та били як ше раніше.

− А в школі навчалися діти в те время? школа у вас була?

Г. З.: Була школа. І я ходила тільки у первий клас. От шо. І на Мар’їне на роботу пішла. Ото отак. На економію.

− А сестри, брати вчились?

Г. З.: Та ходили, ходили сестри.

− Ця школа була при церкві? чи як? окремо?

Г. З.: При церкві була ж і школа. Була! була при церкві. Ще церква була, як школа була. 

− А при комуністах вже тут як? хрестили дітей? коли церкву розламали.

Г. З.: Ні, вже не хрестили! та возили, у город возили.

− Ну, це не заборонялося?

Г. З.: Ні! ні-ні-ні!

− А хто обирався там хрещеним батьком, матір’ю? із родичів хтось, да?

Г. З.: Та кого попало брали, кого попало брали. Хіба тільки родичів.

− А розлучення були в родинах?

Г. З.: Було. Були, були, були.

− А як вони? це теж через церкву оформляли ілі як? ілі просто розійшлись?

Г. З.: Та розійшлись і всьо.

− А потім можуть опять пожениться, одружитися?

Г. З.: Да-да, було, було таке, було.

− Просто розійшлись, а потім?

Г. З.: Поженились і всьо.

− З іншими? 

Г. З.: Угу, були. Було й раньше таке.

− Було таке право, що чоловік міг одружитися вдруге, да?

Г. З.: Буває, та шо було, було й раньше. І було й раньше.

− А яким чином цей шлюб відбувався? теж весілля святкували?

Г. З.: Ну, аякже ж! все, все, все робили.

− Однаково?

Г. З.: Да, да однаково. Та розійшлись і всьо, а шо ж!

− Наприклад, якщо були діти у жінки, так вони фамілію принімали яку? батька? обов’язково це було?

Г. З.: Батькову.

− А якщо у них був до цього батько один, у них же ж одна фамілія була, а потім інша фамілія.

Г. З.: Первого була, первого.

− А другого не обов’язково?

Г. З.: Нє-нє-нє! раньше нє. А первого була.

− А як ставилися до позашлюбних дітей? були такі випадки?

Г. З.: А як ставилися? ну як?

− Не гнали їх? байстрюки, да. Не гнали їх?

Г. З.: Та бувало (сміється).

− Ну, до них як відносилися?

Г. З.: Та, ну як відносяться! Безтатечки, відносились та й всьо. Це там усього не перекажеш (сміється).

− А дитсадок для дітей з’явився вже в радянський час, да? чи було щось іще до того? ясла, ясла.

Г. З.: А! були, були ясла. А як, аякже! ясла були.

− Ну, це уже при радянській владі?

Г. З.: Ну, при колхозах.

− Ви ж народилися, починалося все.

Г. З.: Були ясла.

− А може, ви, а до того, до 17-го року тоді були якісь ясла дитячі? чи нє?

Г. З.: Та де вони, не було! Не було, не було їх раньше. Це тільки в колхоз уже ясла стали. А так не було.

− А після смерті батька кому господарство доставалося? Ділили між собою?

Г. З.: Ні, не ділили! жили ж умісті всі ж.

− А! так і продовжувалось.

Г. З.: Да-да-да! так і було. Так і було все.

− Не розходилися?

Г. З.: Нє!