Парфіненко Анатолій Захарович

Народився 24 квітня 1913 році у с. Покровському (нині Дніпропетровська область).
В ранньому дитинстві втратив зір, через що родичі змушені були віддати його під опіку Катериносласького будинку-інтернату для незрячих. Після закінчення середньої школи при інтернаті намагався отримати вищу освіту на робітфаці у Полтаві, проте хвороба не дозволила Анатолію завершити розпочату справу.
1930 року зацікавився виконавством на бандурі і попри небезпечний для народного музикування час, активно шукав собі наставників. Першим пан-отцем Анатолія Захаровича став відомий кобзар, лірник і гармоніст Федір Кушнерик з Великої Багачки на Миргородщині. Цікаво, що перша – діатонічна бандура – Анатолію Парфіненку була подарована саме Кушнериком. Але після Голодомору, зважаючи на модні тоді культурні запити Анатолій Захарович починає грати на бандурі конструкції Івана Скляра. Кобзарював і виступав у сільських і міських клубах на пару з незрячим кобзарем Андрієм Саранчою (Сараною). Нерідко концертував також із учасниками Шишаківської й Миргородської капел бандуристів.
Під час Другої світової війни кобзарював на Полтавщині, став керівником одного з церковних хорів Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Після війни переїхав до Харкова, де працював у робітничому цеху УТОС. Часто виступав з харківським бандуристом Григорієм Ільченком.
Після 1980-х років активно включився до справи відродження кобзарської традиції на Харківщині. Був учасником багатьох громадських заходів, відновив кобзарювання “поміж люди” на вулицях і площах Харкова.
Знав кобзарську традицію, намагався зберігати мандрівний стиль життя – співав не тільки там, де запрошували, а там де й не чекали. Особливо на початку 1990-х Анатолій Парфіненко часто кобзарював на вулицях Харкова і області. Вільно володів лебійською мовою (таємна мова кобзарів і лірників), знав багато кобзарських переказів, в т.ч. й сакрального характеру.

(за текстом Павла Кленеко, Харків)