Жіноча група (хор), що відспівувала похорони

– А коли в вас церкву розвалили? це до войни було?

Чоловік – Оце було чи в 60-х годах.

– Це після війни, да?

– Де стара правиться, вона в 30-му году, оця церква, велика. А розкидали.

Чоловік – Під німецьку ж власть справили коли, та повикидали, та зерносховище було.

– До вйни, так?

Чоловік – Да! а тоді тамечка зерносховище було, а в войну німець як захватив, та й переробив церкву. Переробили та й зробили церкву таку, як і треба. Не спалив, нічого не зробив.

– То німці переробили церкву і шо вона стала церква?

Чоловік – Усередині вони повикидали там таке. Там було зерносховище. І клуб був там.

– А вони зробили церкву, здорову таку церкву.

Чоловік – А тоді вже після цього стало так.

– Скажіть, а тоді, як ось в вас закрили церкву, то де ви збиралися? 

Чоловік – По хатах, винаймали хату, в одному місці винаймали. А тоді купили свою хату та переробили так, як і треба в хаті всередині тако. А тоді вже голова оце став той ото Ляшенко, оце Ляшенко зробив усе. Та у район, та тоді в район так зробив, шоб наче не плачена була страховка за церкву. А воно було поплачено все. Я ж знаю, бо там у 20-ті й я ж там був, то я знаю.

– А вам вопрос можна задать? Хто ви такі, і для чого оце все?

– Ну, ми. Я, наприклад, із обласного музею, я записую пісні, збираю музику. З Черкас. Так шо це така справа. Ось. І Білл Нолл працює в Києві в інституті. Викладає в університеті. Також записує музику, записує саунди, записує ото пісні народні. Це така наша місія сьогодні. Мета.

– По такому движенію той.

– Розкажіть мені, будь ласка, ще, як от, наприклад, це було після війни, так, то після війни цю церкву в вас зруйнували, так ось. І ви почали збиратися в хаті. То в кого ви збиралися?

– Та на тім кутку, де не погоріли.

Чоловік – Там не в однім місці було. Де були хати.

– Тих нема, шо збиралися. Ми не збиралися.

Чоловік – Ці не були, остався я уже, бо ті повимирали усі чисто. Старі були, а я остався сам. А ше осталася була така женщина, шо співала. Та ми тоді вже начали самі править. І дівчата тоді оці начали приставать, бо вже  нема кому, вимерли, а сам я уже. А та була й неграмотна, а понімала без книжок все дуже, без нічого.

– Давайте так, жіночки, шоб один говорив хтось, добре? бо нічо не чути.

Чоловік – Я то перестав, стала та балакать, так я кажу – Годі балакать!

– Ясно. То може є які ще питання, кажіть. Скажіть, а в вас по нотах співали ті жінки? Ті, шо ви кажете, шо вони вже вимерли, то вони всі нотну грамоту знали, чи не знали?   

– Чого? ті знали, Санька наша знала. Вони знали грамоту. 

– Їх учили по нотах всіх співати, так?

– Та, вони самоучки.

– А оце покоління, що вже ваше, то ви співали ще по нотах, чи вже не по нотах?

Чоловік – В нас вже нот нема.

– Ви вже не по нотах. Ну, тепер то ні, а раніше?

Чоловік – І раніше без нот.

– Ото ви на голос собі, на слух?

Чоловік – Ото для начала тільки схвачують, і все.

– А ви просто пам’ятали, шо це мали бути альти, шо це мали бути дисканти, шо це мали бути баси? Це вже просто, як традиційно? Так, як раніше, так і оце ви? А вчив регент?

– Це колись. Колись же ходили в церкву, і настоятель церкви був. Були хори, і на хорах був регент.

Чоловік – Ше в церкву, у попа і син був, Микола, то цей ше й “Ше не вмерла Україна” співав. То це не мене ше, а тих стареньких дівчат, которі ше там Ївга й Анна ходили, то ше учив їх. То це піп був такий, шо сини були революціонери. Були такі, шо і не стало їх. Були у попа там і такі книги, шо деякі забрали, а деякі попадя попалила. Сказала, шоб там не було.

– То це Борис був, а Микола нє. 

– Жіночки! скажіть, а тепер, коли ви починали співати того часу ще, оддавна, то чи ось ви періодично собиралися, чи весь час? чи може, наприклад, під час війни ви не збиралися? чи ще які там, в 33-му, скажімо, році, то тоді не співали? Чи весь час ви збиралися отак?

Чоловік – Не збиралися! ось і тепер ходимо, то ми не збираємося. 

– Нє, я маю на увазі, чи ви весь час співали? чи були роки, коли не можна було, коли не співали? Чи може забороняла влада?

Чоловік – Було! це було! Це уже всі знають, шо перестали. Було ідем дорогою та співаєм, прекратили! шоби не співали!

– І вже хоронили з духовим.

– Ага! на похороні то вам не дозволяли.

– У хаті співають, а тут хоп! і не можна!

– А коли це стало можна?

– Та хіба це давно? це ось годів три!

Чоловік – І голова тікав, зустрів нас, а ми співали, то втік, шоб не побачить.

– 3 роки тому, чи 4?

– Та десь так!

– Це значить, шо ви співаєте знов протягом останніх п’яти років, так? відкрито так?

– Нє, ми й тоді співали. Тільки він каже, шо в хаті співайте, а на дорозі ні! так давно співаєм. 

Чоловік – А то стрівся з нами оддалеки, і тікає.

– А тепер вже одкрито, то ми й дорогою співаєм божественні. Вже ж можна. А тоді було не співати.

Чоловік – А шо попи, скажіть, оце роблять? то це правильно, чи ні? Шо то було ж таки як піп, як умре людина, піп іде на кладбище. І всі провожають. А тепер привезуть попа, то і нас гукають, і попа. То ми поки прийдем, піп не признає, шоб ми співали там. Прийде сам та одправить. Поки ми прийдемо ше, то піп уже одправив. 

– Це так зараз?

Чоловік – Такого правила нема, а гроші скільки загадав, стільки й давай.

– А раніше, раніше за те, щоб відправив піп, не платили?

Чоловік – По возможності. А тепер уже кажуть скільки? з тисяча!

– А то й 5 тисяч.

Чоловік – А то приїжджав та сказав, вона вийшла, а скільки тисяч, каже, як дасиш, чи 5 тисяч, чи скільки.

– І півчим тоді також платили гроші, чи ні?

– Не платили тоді гроші! шо ви балакаєте? нам давали гроші тоді?

Чоловік – Вам не платили, так це попові!

– Я знаю. Так людина ж питає за півчих.

– Чи ви збирались дома десь, в хаті, і співали тільки на похороні? бо ви сказали, шо на вулиці не можна.

– Зараз скажу. Не збиралися. Старі співають, а в мене охота, то я підійду не кликана, не гукана, а старі співають. Та й вивчилася.

– Зрозуміло.

– Я оце б і співала, не давали співать, бо ми були малишня, а ті старші – Та! ваше ше буде! От церкву розкидали! А тоді вже, як ото голос є, кажуть – приходьте. А Явдоха каже – Голос є, а ти слів не знаєш. А я в церкву зовсім не ходила, нічого не знала. Це ж таке. Оце похоронні знала, а в церкві я нічого не знала.

– А як таку відправу треба було робить з батюшкою, то ви б не співали? чи співали?

– А як би ми співали? Це ж у церкві, знаєте, тре співать, то шоб знать же.

– А ви тільки те, що на похороні оце співають псальми? є спеціальні псальми, які тільки на похороні? На похороні, потім на гробках ви співаєте, так? Це як провідний тиждень, так? І ще на 9 день ви співаєте, чи ні?

– Як гукають.

– Як гукають, то співаєте, так? І на 40 днів, чи нє?

– І на 40 днів.

– І на рік, чи ні?

– Якшо гукнуть, то йдем. А є не гукають зовсім.

– Іще скажіть мені, будь ласка, якшо які співають псальми тоді, коли похорони, то в день похорону?

Чоловік – У день похорону, як не привезуть попа, бо так багато є, то ми одправим усе чисто те, шо піп править.

– Ясно, то ви службу цілу робите?

– А тоді вже запечатують вони десь у церкві. 

– І на 40 день, і там рік, півроку, то такі самі псальми співають? чи не такі?

– Нє, та трошки інші. Трошки менші, зменшені.

– Ясно.

– Це ви хочете, шоб похорон, то як похорон правимо, шоб це заспівали? з похорона?

– Від самого початку. Це багато дуже?

– 40 минут. Давайте, будем починать.

– Чи ви заробляєте трошки від того, коли ви співаєте? шось вам платять зараз за те?

– А як же! платять. Колись було, шо руб платили. так ми ж купимо хліба тільки на руб. А тепер по 100 рублів. А шо ми купимо? півхлібини ми купимо, 250 хлібина. Понятно? гроші то великі, а діла нема. А скільки ходили від тих рубликів. Так це ви хочете, шоб похорон ми начали розказувать?

– Так-так. Будь ласка.

– Хай дід благословить, і ми відправим. Шо там? Будем починать?

ЧОЛОВІК ЧИТАЄ МОЛИТВУ, СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[00:15:33] Поховальна служба, молитви, чин похорону (заупокійне богослужіння)

[00:17:00] Блаженні непорочні путь ходящі Господні (Чин парастасу. Непорочні, статія 1)

святий Боже святий крепкий, святий безсмертний 

[00:19:43] Благословен єси, Господи, научі мя оправданієм Твоїм (Чин парастасу. Тропар за упокій, глас 5)

 

– А як ви ходили у церкву, може пригадаєте, то скільки було басів приблизно?

– Я як ходила в церкву, то було 4 баси і 2 тенори.

– Чи ви можете трошки вправо? трошки.

– То ця вправо.

– Це трошки забагато.

– Зараз.

– Тут немає тенора, так? ніхто не бере тенором? ви часом не берете тенором?

– Вона й тенором бере, і альтом, як хочете!

– Як на мене, то це я чую тенором.

– Та воно, як коли куди як. Буває й так. Буває й тенором, і буває по-всякому.

– А ви сказали, шо раніше ви не співали?

– Ні! я раніше не співала.

– А чому?

– Я так співала, а в хор не ходила!

Чоловік – А тоді шось 7 чи 8 умерло.

– Вони всі померли тоді.

– А коли починали, скільки років тому?

– Та Бог його знає! 

– 5? 10? 20?

– Та, годів до 20-ти. Так ото начали ж потрошку, потрошку, та й так стали співать, вчиться.

– Я включу, вас послухаєм (слухають запис).

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[00:23:29.] Благословен єси Господи, научи мя оправданієм твоїм (*продовжуть [00:19:43] : Чин парастасу. Тропар за упокій, глас 5)

[00:26:06] Покой, Спасе, наш (Чин парастасу.  Сідальний, глас 5)

[00:27:55] Яко по суху путешествовав  Ізраїль (Чин парастасу. Канон, глас 6, Пісня 1, церковнослов. “Яко по суху пешешествовав Израиль”)

[00:29:06] Нєе св’ят (Чин парастасу.  Канон, глас 6, Пісня 3, церковнослов. “Несть свят”)

[00:30:12] Христос моя сіла (Чин парастасу.  Канон, глас 6, Пісня 4)

[00:31:23] Божим свєтом Твоїм, Блаже (Чин парастасу.  Канон, глас 6, Пісня 5)

[00:32:35] Житєйскоє море воздвізаємоє зря напастєй бурею (Чин парастасу. Канон, глас 6, Пісня 6, церковнослов. “Житейское море, воздвизаемое зря напастей бурею”)

[00:33:45] Господі, помілуй (Чин парастасу. Хоровий розспів під час Єктенії за спочилих)

– Оце й вийде вже таке.

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ (ПОВТОРЮЮТЬ ТЕ, ЩО ВЖЕ ПРОСПІВАЛИ)

[00:34:28]  Покой, Спасе, наш (дублюють: [00:26:06], Чин парастасу.  Сідальний, глас 5)

[00:36:06] Яко по суху путешествовав  Ізраїль (дублюють:[00:26:06], Чин парастасу. Канон, глас 6, Пісня 1, церковнослов. “Яко по суху пешешествовав Израиль”)

– До упокою ж ми не співали. Давай проспіваєм. А тоді треба було не так співать. Покой ми співали.

Жінка – Шо ви балакаєте? ну, шо ви балакаєте, шо ви співали? ви ж не співали покой. Не співали. А тільки ж треба було дивиться, я тобі ж казала – дивись, шо за чим. Напам’ять? покою ж ми не співали, я знаю!

– А покой я не знаю то. А покой перед цим? покой. Давай так, як воно іде, й іде, й іде. А це де?

Жінка – То тоді покой зовсім не будем. Так я ж вам те й кажу. 

– Це ви записуєте, шо оце ми спорим?

Жінка – Це я ж їм сказала, шоб вони виключили, бо я ж чуствую, шо ми не співаємо.

– Ми співаємо, ні в одній церкві не співають тепер, як ми оце співаєм. Ні один батюшка так не співає. І ми, як приїде хтось десь з Києва, чи шо сюда на похорон, він нас не гука, а бере 2 – 3 бабки з собою.

Жінка – Ну, як він їх навчив, те вони й співають.

– Який мотів взяв, і вони коло його будуть так. А ми з ним не владим, і він з нами не владе.

Жінка – Ну, так, як оце ми співаєм, ніхто не співає. Це по-старому, по-старому! А батюшка так ні один тепер не співає, як ми оце. То ми ж тоже не такі молоді.

Чоловік – Другий раз то співають аби що! а його ж чуть, то там, то там де там.

– А ми слухаєм, думаєм, шо ж то таке? Давно вже співали. 

Жінка – Бо ми вже похорон, спитай, коли ми вже той похорон співали? Ото попа привезуть. Дві бабки з попом приїдуть, та й усе. Сяк – так заспівали, й поїхали. На час правиться похорон, а то швиденько.

– А туди, де піп, ви не співаєте?

– Він нас не хоче брать, бо ми не так, як він, співаєм.

– То ви маєте по-старому?

– Да! а він по-новому.

Чоловік – А він, шоб скоріше.

– Скорочено все?

– Дуже скорочено.

Чоловік – Шоб скоріше, да. А люди ж, которі старіші, то примєрно то знають.

– І ще мелодії змінились?

– Там така мелодія в того попа, шо його не чуть. Він чита тільки, да й всьо.

Жінка – Один раз він нас припросив, а воно не так. І він каже – не нада мені.

– Включайте, включайте.

– Вже можна?

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[00:41:03] Із пламєні преподобним росу ізсвятіл єси (Чин парастасу.  Канон, глас 6, Пісня 8, церковнослов. “Из пламенен прерподобным росу источил єси”)

[00:42:08] Бога человєком невозможна відєті (Чин парастасу.  Канон, глас 6, Пісня 9, церковнослов. “Бога человеком невозможно видети”)

[00:43:29] Со святими упокой, Христє, душі раб Твоїх (Чин парастасу. Кондак, глас 8, церковнослов. “Со святими упокой, Христе, душе раб Твоих” )

[00:45:56] Росоздатєльна Розсодательная убо пє (Чин парастасу. Канон, глас 6, Пісня 7, старослов. “Росодательная убо пещь”)

[00:47:08] Плачу і ридаю єгда помишляю смерть (Чин парастасу. Тропар, глас 8)

– Ти вже плачеш, да? (шепоче).

 

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ

[00:48:57] Блажен путь вонже іде душа яко готовится тєбє мєсто упокоєнія (Чин парастасу. Прокимен, глас 7)

[00:49:48] Алілуя 

[00:50:14] Со духи праведних скончавшихся (Чин парастасу. Тропар, глас 4)

[00:51:43] Господі, помілуй (Чин парастасу. Хоровий розспів під час Єктенії за спочилих)

Жінка проказує частину молитви: “Во блаженном успєнії подай, Господи, Вечний покой усим помершим, і сотвори їм, Господи, Вєчную пам’ять”

СПІВАЮТЬ

[00:52:36] Вєчная пам’ять

– Там між тими піснями, там читається.

– Тут перед Блаженним читається шо?

– Скажи, шо читається, ти читаєш.

Жінка – Апостол там читається, Апостол.

– Це ви мені розкажете так, ну, може не зараз, а пізніше. Шо читається, і між чим, добре?

– І так хоть би показала – ось це, це в мене. А похорони це треба ж.

– І ше я в вас оце спитаю трошки.

– Да, питайте, шо треба, бо стільки ж сиділи ждали.

– Скажіть, а чи є різниця між тим, як похорони відправляли, і між тим, як відспівували молодих дівчат або хлопців, і таких, середніх років людей, або старих? чи це не має різниці, всім однаково співають?

– Всім однаково. Похорон однаково.

– А дітям малим?

– То це вже младенцям там більше читають, ми його не знаєм. Ми не ховали. Ховали тільки дівчат.

– Але ви знаєте, шо, якшо для дітей, то це співається зовсім по-іншому?

– І так і співається – “Упокой, Господи!” і младенцям. Ми так і казали.

– З 12 років, кажете?

– Я не знаю.

– Іще скажіть, а таким ви складом давно співаєте? скільки десь років?

– Та навєрно вже більше 20 год.

Жінка – Хто коли, хіба ж ми разом співали? ця раньше, ця дуже раньше. Ця тоже пізніше. Це хто коли пристав. Це ж нас ніхто не вчив, а так.

– А є й молодші тепер ті, котрі мають 20, або 30, або 40 років, котрі співають часом з вами?

– Вони не хотять! ми просим, а вони не хотять.

– Ви просили?

– Да! приставайте, вчіться! Воно ж, ви знаєте, це ж таке діло, осьо ми співаєм, бачте, і осьо вже сьодні ми й побудили.

Чоловік – Да, це місяців 10, в оцьому півріччі, душ 10 всього вмерло. А в Мельниках, ну оце.

– Ну, вони померли, а хіба ми похорони правили? 

Чоловік – Так я ж і кажу, шо в нас ні! ми не правили.

– Ми ж не правили, може й багато мерло, то не замітили. Це таке діло, як похорони править, треба.

– Скільки разів в році люди кликають вас? що два? три? чотири? п’ять?  10 раз? 20 раз?

– Хто, скільки вмре, хто викликає. Хто хоче, й помре.

– Скільки вам приходиться в рік?

– Другий раз так, шо і півгоду ніхто не вмре! А другий раз тому 9, а то вмерло!

– Це не про те. Це, що я думаю, деякі люди уже не викликають вас? це означає, шо деякі кликають, а деякі є, шо ні? я маю це на увазі.

– Деякі кличуть, а деякі ні. А є такі, що нас не кличуть, а в Мельники їдуть та кличуть. 

Жінка – Та це ви не балакайте про Мельники. Тепер у нас так роблять. Єсть так, привезуть батюшку, у нас же нема батюшки, і привезуть 2 душі півчі. І вони там, він одтарабанить з тею півчою, і всьо! То нас вони не гукають. Там хтось десь гукне, шоб на кладбище ми прийшли та поспівали. В дорогу. А якшо не хоче, то батюшка собравсь та поїхав, та й понесли його.

– А батюшка на цвинтар уже не йде?

Чоловік – Нє-нє-нє! а старенькі були у нас тутечка, то ходили там у Чапаєвку близько. там правили. то ото в Чапаєвку поїдуть, привезуть. То вони ходили.

– Чи тільки люди звідси, чи тільки ваше село і сусідні села, вони гукають вас часом? чи ви подорожуєте часом трошки? це означає, чи дальше? 

– Хто покличе далі, то й далі поїдемо. А як не покличе, не їдемо.

– Як буває часом?

– То це мало таке. Було таке, но мало.

– Одним складом десь їдете далеко?

– Та це вже мало.

– А було раньше більше, чи ні? чи ніколи не було? 

– Ні, тоді десь не їздили нікуди.

Жінка – Раніше дужче кликали на обіди. Це раніше. І на 9 день кликали. І на 40 день кликали. А тепер уже одпало!

Чоловік – І ше було тоді, шо і попи бувало ідуть та й обідають з нами разом.

– А попи зазвичай тільки на день поховання? так?

– І раньше, і тепер.

– А тепер вже на 9 днів піп уже не приходив?

– Ні-ні! тільки на похорон! На обіди ні, а то на похорон тільки. Відправив, і всьо.

– Скажіть, а тужили в вас як? це перед тим, як починає півча співат, як  піп править?

– Перед тим трохи. А ше, як півча ж править, так і тужать, стоять. А тоді, як виносять, то крику немало тоже. Хто можеть. А хто не можеть, то не тужить.

– Скажіть, а були в вас такі, шоб тужили у селі, так притужували?

Чоловік – За своїм? а як же! 

– Але було так, шоб наймали кого-небудь, хто добре притужує?

– Цього нема в нас! (сміються) То в Грузії тільки було таке, наша казала. В нас свої. Кажуть, якась надівала пов’язку, а та тужила, та не знала, як звуть. А вона гукала, шо скажіть, шо Максимку! Максимку!

Жінка – Як умерла моя свекруха, а кума моя каже – якби ти мені налила вперед 100 грам, я б за нею потужила.

– Бо я б не тужила за свекрухою. Бо не шкода. Рідну матір шкода, а шо це свекруха. Я б не тужила. Моя свекруха лежала, то я думала, хоть би вже не мучилась. Пекло у 54 года, пече огнем туто! не могу! То родина моя, а слів нема.

Жінка – Ви знаєте шо, ви балакайте своє, бо це ми начнем тріпать язиками. Балакайте, шо ше своє, та ше поспіваєм.

– Раніше весь час був піп, це означає, що ви мали церкву весь час? в вас до 60-х років церква тут, так же?

– Да, було.

– До 60-х років мали церкву із попом, їхня півча відспівувала, так?

– Наша, ми оце не були. Ми не були! Вже в нас діти були, такі годи!

– Але церкви от не стало в 60-х роках? а що ви зробили після того? це означає, що просто вдома десь?

– Дома.

– А раніше чи ви завжди збиралися там в церкві зазвичай?

– Уже ті померли, шо збиралися. Їх вже нема. Такі самі года, як і дід тоже, ходили. А ми вже так ото.

– А як вчилися, то це ви збиралися тільки на похороні?

– Тільки на похороні!

Чоловік – Підслухували на похороні.

– А як би репетиція така, то була, чи ні?

– В нас не було. 

Чоловік – Та не було!

– В нас не було! ми ото так, хто вмре, та ото підійдем.

Чоловік – Репетиція в нас це тоді ше, як мої сестри ходили, старіші від мене. 

– В церкві був регент.

Чоловік – То сільський регент. Сліьський. Без нотів, без нічо. То було в церкві сходяться, та там проспівають.

– Кончилася служба, дівчата на співку! Казала Наталка, після обіду, пообідали і приходим учим.

– Це співка називалася?

– Співка, співка!

Жінка – А вона не нужна нам на похороні, бо ми все вже знаєм.

– Є в вас старі фотокарточки, коли ви були на похороні? чи маєте?

– Є! є! ото в Дмитра як були, і стоїмо всі такі.

– А можна побачити ці фото? 

– Так і в Соні ж є, як ховали.

– Ну, може знайдете. Давайте поки найдіть. Ми просто перефотографуєм її, добре? вона в вас останеться.

– Крім ваших співів, чи буває тепер або раніше чи бувало часом що інше, інші мелодії, інші псалми? Це означає не церковні, а такі людові псалми? ніхто не співав? на похороні це означає. 

– На похороні то вже, як повечеряють, то тоді вже псальми співають. А так не співають.

– Ну, це служба, це відправити. Оце відспівали, ось, пообідали вже, так, аж тоді псальми співають?

– Да, як хто попросе, то благодарять, і співають.

– Після обіду, якшо похоронять. Чи були тільки всі церковні псальми, чи інші також, котрі не церковні?

– А які вони? чи вони церковні, чи які вони? аби ж ми ходили в церкву. А я не ходила туди, не чула. Ото я ше малою була, а тоді ото розкидали. І ми побільш на похоронах отак. А які вони були, ми їх не співали. А це тепер.

– Чи довго ше був піп у вас?

Чоловік – Ше нєсколько годів був у нас той, шо і коло попа дяк. То остався дяк.

– А до якого часу він в вас був ще живий?

Чоловік – Ну, це вже скільки годів?

– Ну, церкву як зруйнували.

– Та, давно вже! Вже відколи мого батька нема, а він уперед умер, уперед.

Чоловік – Ото ше саме правив він.

– То він знав обряд повністю? і ви звідти ото почали?

– Потрошку, потрошку.

– Скажіть, а коливо у вас коли роздають? от кашу, коливо?

– А як оце сідають, тоді ж беруть, там же ж наготовлено. Родичі зразу за стіл, по три рази. А тоді ж ми всі. У нас каші не роблять.

– А з чого у вас коливо?

– У нас цей, хліб покришать.

Чоловік – Канун називають. Канун! Меду або сахару введуть так, та тоді кажний. Попереду самі родичі.

– А є в людей коливо звуть.

Чоловік – А тоді все поставляють, три рази ложку за покойного.

– А що означає, що три рази?

Чоловік – А тамечки взагалі ж згадають тоді Царство Небесне, ото.

– І тому, шо помер, і рідним?

– Да, Царство Небесне всім. Батькам, матерям, воєнним. Всім, де які єсть. Згадують і їдять коливо.

– Так давайте заспівайте нам тих псальмів, тих пісень, які співають, як вже пообідають. Як пообідають, і тоді вже які співають? Чи там вже співають так?

– Там вже одна, начинається й кончається одна пєсня.

– А шо за чим то це не обов’язково, щоб була послідовність?

– Це одна пісня, шо кончають. Ну, а як же, сонце світить, а тоді а шо? куплєтами співається.

– Так, куплєтами. Але ж я маю на увазі, різні псальми.

– Ну, вони кажуть, шо може ж там є перерив якийсь.

– Шо за чим?

– Та ні! вони думають, шо це одна переспівається, а тоді другу треба за нею.

– Так не буває?

– Та! це коли яка!

– Яку надумали, то й співають? Це так проказують, так?

– Це я найшла –  “Помилуй, Господи, всіх воїнов тих, шо кров проливали, і голову віддали, і шо в огні горіли, і шо в воді потопали, тих всєх, шо в плєну з голоду повмирали. Прости всі прегрешенія вольниє і невольні! даруй їм царство твоїх благ, твоєї безконечної благодаті”. Це про воєнних, як вони.

– Ага! а скажіть, а коли це проказували?

– Оце вже, як проспівають все чисто, шо в блаженному успєнії, вєчний покой всіх мертвих, тоді оце прочитається, шо на войні погибли.

– Ага! після усього, після усії.

– Я маю, то як хочте, то я вам його віддам.

– То дуже дякую!

– Воно не співається. Може ви ноти зробите та й співатимете.

– А тепер ось псальми в кінці.

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[01:09:32] Для вас сонце свєтіт, а для мєня нєт (народна псальма)

[01:12:39] Ой, ви, браття мої, й сьостри (народна псальма)

Чоловік – Нема чого вже вспоминать. Раз умер – все.

– Ну, тепер уже можна й не таке. Можна шо й веселеньке поспівать.

– А ще може які псальми співали?

– Ну, оце ж “Помишляйте, чоловіче”. Ну, її ж я не знаю. Бо там, як знаєте, бо там Ісуса Христа.

Жінка – Оце ж і воно.

– Ну, може й воно. Ну, таке, якшо ти знаєш, то ти напиши, шо за чим. Записуй, я його не знаю. Як “Ой! там рано – рано задзвонили”? Підожди! а давай попробуєм. Ти умієш його голосить?

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ

[01:18:58] Ой, там рано-рано задзвонили (народна псальма, заспівали неповністю, неправильна мелодія верхнього голосу )

– А тепер шо? я не знаю. Підожди, оце, шо з Хреста його зняли.

Жінка – Не треба цього казать.

– Добре, так.

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[01:21:00.00] Ой, там рано-рано задзвонили (народна псальма, згадують наспів)

– Тут не треба, пропускаєм.

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[01:21:21] Ой, там рано-рано задзвонили (народна псальма, згадують наспів)

– Я тобі вже раз повторила.

– Можна на секундочку? Скажіть, чи було так, що таким складом ви збиралися, і співали шось, якісь веселі пісні?

– Було, було.

Чоловік – Після 100 грам.

– Веселі були. Давай веселі.

– Нє, ну таким же складом?

Чоловік – Сьогодні як співали вранці, брат умер, от співали гарно! ой-ой!

– Скажіть, а так само приспівуєте, як оце ви? То і альтом так само, і так само бас є?

– Там яка пісня, шо одна тягне, а ті вже ж собі так. От! сьодні було б слухать. А яку?

– “Ой! рано-рано задзвонили”

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[01:22:52] Ой, там рано-рано задзвонили (народна псальма, згадують наспів)

– Счас ми ше начнем, тільки трошки вище.

Жінка – Вище хай тільки Дунька голосе.

СПІВАЮТЬ ПСАЛМИ.

[01:23:55] Ой, там рано-рано задзвонили (народна псальма, найповніший варіант)

– Це пісня така, як колядка.

– Це саме коли її співали?

– Оце ж так тоже співають ото, як вже вечеряють. Або обід, та ото ввечері.

Чоловік – То й зараз ми співаємо.

– Поблагодарять за все.

– А якщо вдівець залишався, то і йому якісь інші співали, чи ні? як вдова залишалася, то якісь тоді спеціальні співали, чи ні? “Сам Господь ходив, та й сади садив. Молодим вдовам тай наказував – Ой, ви молоді, та поливайте сади”. Не було такої, і? Шоб вдовам було.

– Не було. Аби так куплет, то можна й вивчить.

– Не співали таку, ні?

– Ні, не співали. Може ті старі й співають, а ми нє.

Чоловік – Давно ті старі. Я був, то не було його оце.

– Не було оцих?

Чоловік – Ми не співали такі.

– Може ви не співали, но оця Катерина, то знала оці псальми.

– А ви кажете, за вашої пам’яті тоді ще, тоді не співали такі?

Чоловік – Нє-нє-нє!

– Оці псальми не співали? А що ж співали тоді на обіді?

Чоловік – Та то давно, ше як і вас не було, співали.

– У нас не співали, поки Омилькіна не приїхала та їх оце.

Чоловік – То було поступово, то відтіля, то відтіля.

– То це вас научали так, шо хтось привезе, там десь запам’ятаєте?

– Ну, оце ж так, да. Тоді переписували. 

– Жіночки! скажіть, а як ото співали раніше, то біля покійника співали в хаті, так? а потім то забороняли вам, чи не забороняли йти вже по дорозі і співати?

– Забороняли! по дорозі забороняли, шоб не співали ж.

– А хто це забороняв саме?

– А хто ж? із сільради там, то комсомол, то таке. А ми їх не слухали. Ви знаєте, було на нашім віку вже все. Бувало таке, шо куди там співали? Як голодовки були, то хіба співали ото годів скільки? Там загребли їх у 33-м, чи шо. То ніхто не співав отоді, як оце ми співали.

Жінка – Після войни ото стали співать.

Чоловік – Трошки повеселішали, то й начали співать.

– То біля тіла ви покійника оце відспівуєте у хаті, а потім уже на кладбищі,  то ви вже не співаєте, бо забороняли?

– Було таке. Було. А тепер співаєм. Тепер співаємо.

– А тепер, це скільки ви вже почали співати по дорозі?

– Та не так довго! це год 5.

Жінка – Ну, шо ви балакаєте? годів 3. 

– Та от уже оце робиться уже 3 годи скоро.

Жінка – Отоді, як начало робиться, то й начали співать.

Чоловік – Хрест на машині як поставиш, везуть ото, то він кричить – покладіть його!

– Шоб і хрест не везли, да? А тепер то вже везуть і хрест так, як треба? А потім, коли приходять на цвинтар, то тоді дозволяли співати, чи ні? на гробках.

– На гробках співали. На гробках співали, і дома.

Чоловік – Машина останавлюється, згружають того мертвеця, і там тоді співають. Тоді несуть уже до могили.

– Якої вам ше? Як фотографірує, і балакати не можна, чи ні?

– Давайте!

– Давай попробуєм, як воно получиться.

– Так, будь ласка. Будь ласка, можна, можна!

– Та підождіть, виключіть, та ми.

– Можна просто так.

СПІВАЮТЬ  КОЛЯДКУ.

[01:32:51]  – обірваний запис

– Ви колядуєте тепер? 

– Не колядуєм, бо ми вже старі ходить. Це ж тре ходить по хатах та колядувать.

– А чи молодші у вас колядують?

– Вони тих не знають. Вони ції колядки не знають, молодші. Молодьож тепер не знає ні пісень ніяких, нічо.

– А можна запитати ше, секунду, як колись раніше, як були ваші там баби, то чи ходили баби колядувати?

– А як же! ходили по хатах!

Чоловік – Ходили ввечері! і мужики ходили, і мужики, і баби.

– І ми ходили по хатах!

– Молодь сама по собі ходить, так? а старі ходили самі?

– Ходили! і співали.

Чоловік – Ше брали і плату, а тоді складаються, та гуляють!

– То це молоді чи старші?

Чоловік – Старі! старі такі, ну такі само.

– А ми давно лазили? по два рази в хату заходили! (сміється).

Жінка – Будем начинать, чи ні?

– Давайте! будь ласка!

СПІВАЮТЬ  КОЛЯДКУ.

[01:34:03] Виділь Боже, виділь Творець, а шо мир наш погиба (апокрифічна колядка)

Чоловік – Спасибі!

– Це така колядка, її тепер ніхто не колядує.

– Треба давати?

– Грошей? давайте, як є! (сміються).

– А шо ж, так гарно заспівали! Хазяїн вам най буде платити?

– Давай шукай!

СПІВАЮТЬ КОЛЯДКУ.

[01:41:23] Що посеред двору та виросло древо (християнська колядка) 

Чоловік – То перва тягне, а тоді я добавляюся, шоб отдєльно співать.

– Так і треба.

Чоловік – Тепер уже так в один голос, а то тамечки бас возьме, а там тенор возьме.

– Шо було, то пройшло. Будем так, як умієм.

Жінка – Нема вже його. І оце ми помрем, то й цього не буде.

– То це тільки, коли співали церковні пісні або як співали відправу, то це так, шо тенор і бас?

Чоловік – І бас, і не один, ше й контрабас був. Було Сарочівнин внука, цей о, шо був. Оцей був бас.

– Скажіть, а в народних піснях так само дотримувалися, чи ні? Коли співали, там десь збиралися, чи на весіллі, чи десь там. 

Чоловік – Та на вулиці найлуче співали! 

– А людина питає, чи дотримувалися тенора й баса? Ні! там не було. Так тягнуть і басують, нема такого, як тут.

Чоловік – Той тягне, той басує.

– Я їм розказувала тумана, ти знаєш, тумана як співали?

СПІВАЄ.

[01:48:22] – запис не спочатку і обрізаний

– Аби ж уміли.

Чоловік – А оце тут стоїть ямка, а свинка така з дерева було тоді, навіс, і воно росте отаке го, і воно кругле. Тоді у ямку вкинуть, а тут чоловік 4 – 5 стоять кругом його отут от. А він стоїть із ковінькою. Оце ж тепер, шо ото у тих є ковіньки ото. А тоді із дерева була. Росте там яка, і зробиться отака ковінька, і та палиця така. І тоді постановлять отако і стоють кругом. А цей жене цю свинку, шоб в оту ямку попасти. Попробуй! Гоне, гоне, а ті не пускають. Він один у одного вкраде, а тоді сам в ту ямку! Махнув ямкою. Оце ж таке було.

– Уже немає, так? вже не грають? 

– А оце ж тепер перевелось ото в державі. Загонять же тепер. А тоді ж ямка була, а  тепер зроблять таке спеціально. А тоді було те саме, понімаєш.

– А як називалася ця гра? 

– Свинка, свинка! свинка!

Чоловік – Свинку водить. Ото свинку отак ото водять. та, шо тепер ото тоже водять. Я подивився, хто зна як, футбол забивають! Тоже ж там таке. А в нас же в м’яча тоже грали, знаєте чи ні? не знаєте? Такий м’яч було тоже ж, та стоять.

– А з чого м’яч? м’яч з чого робили?

– Куповані були м’ячі такі!

Чоловік – Нє-нє! із шерсті корови! із шерсті, із шерсті.

– Ото накачають, який хочеш.

Чоловік – А тоді зроблять дук, стоять осьо тутечка, а один стоїть отамечка, кида оцей м’яч, а той б’є. Така здорова гілка, і він б’є, туди біжить. А тоді треба іше ж туди у той дук треба збігать, а тоді назад забиває. Та тоже ж отак забиває.

– А котрі так грали, знаєте, на ліру?

Чоловік – Ходили це на базарі.

– А згадайте, як ви їх бачили? як ви їх бачили на базарі?

Чоловік – Я просто бачив, а чого ж! Поїду на базар. Там стояв базар, було як ярмарок, то із тиждень, або що, стоїть базар. А то ходять та співають. І грають. І на гармонію грають, і приспівують. І співали, приспівували “Морозенка”.

– “Морозенка”?

Чоловік – То його запрещали, а вони співали. А він сліпий, а коло його ше й отакий воде.

– І що ще вони співали, крім того?

Чоловік – Ну, такі пісні, все тривожні пісні. Тривожні такі, шо.

– Чуєте, а грали на гармонію, а ще на що?

Чолорік – На гармонію. Харусь, ви знаєте?

– Харусь?

Чоловік – Еге! і жінка, і жінка в його була, не сліпа значить вона.

– А вони обоє були сліпі?

Чоловік – Ні-ні! жінка узялась його водить. Водить по базару. Дивись осьо, Артема та виводила, у нас отака бєдна була жінка хто й зна яка.

– В селі була?

Чоловік – Да! в селі! і хлопець був такий виріс. А він молодий, а умний. У школі, ходив як сюди у школу у нас отуто, і вчитель побачив, шо він гарно учиться. А він був в батька у тому Ірклієві на базарі тоже.

– Чуєте, а вони всі були з Ірклієва, чи з вашого села? він був сліпий?

Чоловік – Сліпий!

– І грав на шо? 

Чоловік – Це він не грав. Сліпий взяв же цього хлопця, цього сина, шоб водив на базарі. Веде, то ото в шапку кидають же гроші.

– А він нічого не співав?

Чоловік – Ні! не співав. Милостиню, та й годі, просив отак.

– Так оцей хлопець вивчивсь.

– А шо він, як він просив? шо він казав?

Чоловік – Ну! милості просить. Милости просить. А тоді, а тоді людина скаже, шоб когось пом’янув, або шо, понімаєте? І він за отакого й отакого.

– Чи були сліпі жінки там, на ярмарку? котрі тоже сліпі. Не пам’ятаєте таких сліпих жінок?

Чоловік – Нє.

– Чуєте, а на чому вони ще грали? на гармоні?

Чоловік – На гармоню грали. А то ходили з цею, шо крутить.

– Крутить, це ліра.

– А так, шоб знаєте, на гітару грав? кобза? або гуслі, чи як у вас кажуть? Бандура, мабуть?

– Це на бандуру було так, шо і грали на базарі.

Чоловік – На бандуру то на базарі.

– Шось ви згадали таке гарне?

Чоловік – То той хлопець виріс, то і заслужив якимсь великим начальником.