Шевченко Ірина Яківна, 1912 р. н.

− А як велось хазяйство? Ну, от жили дві сестри і батько. Чим занімався батько, а чим занімалісь ви? Потом мачуха в вас стала же ж. Женська робота була. Це ще до колгоспу. Женська була работа? Шо це толькі женщини роблять, а це мужчини?

І.Я.: Прялі ми, ткалі. Льон тєглі. Це такая робота женская.

− А батько шо робив?

І.Я.: У батька коні билі, орав. Там бика держав, корова була. Свині, овечки були. Всє било.

− Хто щитався главою сім’ї?

І.Я.: Батька.

− І він розпоряжався грошима, які там поступалі?

І.Я.: Да, да.

− Єслі треба було шось купіть, то тоже батька?

І.Я.: Батька брав дєньгі і купляв нам. Ботінкі якіє чи шось таке. В город поєде, купіть.

− А ви не помнітє, сколькі було у вас землі ще до колектівізації? 

І.Я.: А вот і не помню. Була в нас земля, ше я робила на полі, а не знаю, скільки.

− А в батька булі брати, сьостри?

І.Я.: Брат був одін, другий помер рано. А жили они всі в одном дворє, всі три брати. Тут ми жилі, а тут другой, тут третя хата. 

− Всі в разних хатах. Три хати на адін двор?

І.Я.: Да.

− Ну, вобще землі було не багато? Ви щиталісь як середняки, чи бідняки?

І.Я.: Да, да, як середняки. В комнезам зараз батько пошов, тоді в колгосп одразу пошов.

− А худоба була конь, овечки?

І.Я.: Конь, да, овечки, свині були. Дєржалі корову, і я пасла вже з сестрою.

− А чим, може, ще занімався чи батько, чи мати тоже ваша? Може, шо таке виробляли, шоб на продажу?

І.Я.: На продажу хіба шо порося заколють да продадуть. Млин був у батька, молов муку.

− А значить, тоже ж стаття дохода була такая. Ще до колектівізації?

І.Я.: Той, шо вєтром ото ж меле.

− Ну понятно, вітряк. Вітряком звалі його? А у вас був фруктовий сад?

І.Я.: Нємножко було саду.

− Невеликий?

І.Я.: Невеликий, но хватало яблок і груш нам. 

− А ви помнітє время, когда налоги накладали на сади і їх вирубували?

І.Я.: Накладалі.

− Ваш сад ви не вирубувалі?

І.Я.: Ми не вирубувалі, в нас на смородіну на кущики накладалі налог.

− Ваш батько навєрно імєв авторітєт у сємьє, раз в нього був млин? 

І.Я.: Да! І він же був же тим, як його, комнезамом.

− То вже трошки познєй?

І.Я.: Ну познєй, но вже ж його уважалі, он млина держав.

− Людям приходилось обращаться.

І.Я.: Да, на млин привозілі, так молов. 

− А напрімєр там, єслі людям комусь треба шось позичить, він мог позичить? Чи совєт якийсь дать?

І.Я.: Да, да! Мачуха була така в нас хароша. В неї дітей не було, дєвка старая, так вона нас доглядала. Нас доглядала ловко. Молодєц! 

− І когда колектівізація була, так тоже батько пользувався авторітєтом на селі?

І.Я.: Да, да, зразу пошов у колєктів.

− А скажіть, пожалуста, з якого возраста дєті приучалісь до роботи в сємьє?

І.Я.: Ой, ми малими були, як осьо дєвочка ходить, так пасли вдвох корову.

− Це годов сколько?

І.Я.: Мені 12 годов. Пасла корову, тоді зімой батько замуж оддав.

− Ви щитаєте як, чи це треба було цю роботу малим дєтям робить, потому шо другому нєкогда було зробіть, чи це було однім із моментов трудового воспітанія дітей?

І.Я.: А я знаю, чого? І корови пасли, і чужі пасла. Сосєдкові пасла.

− Ну це щиталось, шо це трудовоє воспітаніє? Чи просто треба було зароблять?

І.Я.: Треба було зароблять, а шо ж. 

− У вашій сім’ї не було ніякої прислуги, наймитів батько не наймав?

І.Я.: Не наймав, нє, цього не було.

− А когда пошлі в колгосп, батько все оддав у колгосп?

І.Я.: У колгосп.

− І млін оддав?

І.Я.: І млін оддав. І клуня була та, шо клали там сєно да те все.

− Тільки сама клуня, чи й те, шо було в клуні?

І.Я.: Ні! Клуня вся пошла! Там вже нічо не було.

− Ну, а отношенія в сємьє од того, шо батько пішов в колгосп, не ізмєнілісь? Так же само жили і работалі так же? А чим сталі заніматься от ви з сестрою? Чи ви вже були замужем, як пошлі колгоспи?

І.Я.: Ні! Я не була замужем!

− Ви тоже, ви тоже пішли в колхоз?

І.Я.: Да, а шо ж мені робить? Куда ж мені іти?

− А по скольку вам було тогда годов уже? Ви 1912-го, це навєрно годов 18-19 вам було. А не помнітє ви, вообще в колгоспи з якого году дєті ходілі?

І.Я.: З якого яни хаділі? Куди хаділі?

− У колгосп на работу.

І.Я.: Батько й матка з собой носілі малих. 

− То вони просто ж так, бо нікуди діть було. А там, шоб робіло?

І.Я.: А шоб робило, виросте, тоді й робить. А там малеє, шо воно зробить?

− А в сколькі примєрно то могло буть?

І.Я.: Годов в 17 там уже, в 16, так уже то корову пасе, гонить, то ше шо небудь та й робить. Колгоспний скот паслі. Всяке було.

− По вашим наблюдєніям, як ви думаєте, вам було в 20-є годи там вже годов 10-12, уже мачуха в вас була тогда?

І.Я.: Була вже.

− Як вона у сємьє, в подчиньонності у батька була?

І.Я.: Ну, а як же! Шо батько каже, те вона й робить.

− А як у колгосп пошлі, дак так само осталіся?

І.Я.: І в колгосп же пошлі, так робить, ходе на работу. Ми дома уже там з сестрой шо зробім.

− Ну всьо ровно волі, свободи великої в сємьє вона не получила? Вона так само батьку подчинялась?

І.Я.: Ну, аякже! 

− А не помните ви, в селі всі пошлі в колгосп?

І.Я.: Ні, всі не йшли. Хто пошов, а хто не пошов. А тоді уже опосля приймали.

− А чого приймали? Чи вони добровольно йшли, чи заставляли?

І.Я.: Заставляли вже ж. Казалі ж − куркулі! куркулі! (сміється).

− Грозілі, шо розкуркулять?

І.Я.: Ага (сміється).

− Так люді потому йшли?

І.Я.: І в колгосп ішли. А хто не йшов, так висилали на ссилку.

− А як тії, хто не пошлі у колгосп, ну, ссилали їх уже може, хто багатий був. А були такі, шо й не багаті, а в колгосп не йшли?

І.Я.: Да, всі ж такі наче багаті, в їх все було, та й не йшов. А тоді вже побув так, та тоді вже пошов.

− А за тих, хто не пошов у колгосп, от як односілісь односельчанє?

І.Я.: А як, так як относілісь. Шо там?

− Нормально? Не осуждалі їх? 

І.Я.: Та чого ж, дід же богомольний, он в колхоз пошов!

− А тіх, хто не пошов, їх розкуркулили і вислали з села? Багато таких було?

І.Я.: Та небагато, небагато.

− А ви не помнітє їхні фамілії? Не вернулісь вони в колхоз?

І.Я.: Ні! Не вернулись.

− В село вобще не вернулісь. А сколько примєрно це було сємєй?

І.Я.: Хто його знає? Ше ж менша була, хіба я помню.

− Ну, колектівізація 31-й, 32-й год – уже ви були дєвкою!

І.Я.: Так шо то дівкою! Дівка така!

− А не помнітє, хто проводів колектівізацію у сєлє? Чи свої, чи чужії?

І.Я.: Свої це ж.

− І як вони були, жорстокими, чи нє? 

І.Я.: Та хто його знає! Я не знаю, як вони там проводили.

− До вас, напрімєр, батько ваш сам пошов, без ніякого примусу?

І.Я.: Батько мій такий був, шо його всі уважали, так ніхто наче нічо не казав.

− Ну, он пошов у колгосп зразу, як стали робіть колгоспи, да? А в колгоспі шо получалі, як заработкі пошлі?

І.Я.: Шо там получалі, не знаю, шо там получалі. Давалі ж то хліб, то шо.

− Ну, ви ж ходілі в колгосп?

І.Я.: Ну так шо, шо ходіла? Батько ж получав.

− Ну, так, як ви зароблялі, то на вас же тоже запісувалі?

І.Я.: Ну, запісувалі, так поєдє та получить, та й привєзє.

− Ну, ваша сім’я, по жизні вашей сім’ї ви можете сказать – хватало того, шо ви получалі в колгоспі, на прожиття?

І.Я.: Ну, бачте, шо було ж хватало. В кого хліба нема, так ше батька дасть хліба чи муки.

− А заробляли гроші як – от на одяг, на обув?

І.Я.: А на обув теля держить, та повезе – та продать та купить шо небудь.

− А самі виробляли яку-небудь одьожу?

І.Я.: Нє, шо ж, толькі ткалі полотняні сорочки булі такі, шо ходілі.

− Так сорочки самі шили, да?

І.Я.: Самі.

− А сподніци?

І.Я.: А сподніци вже куплялі, і ткалі суконні сподніци на сім’ю. 

− А кожухи самі дома вироблялі?

І.Я.: І тєпєрь два кожухи висить (сміється).

− Самі вироблялі, да? А у селі був хтось, хто шив кожухи, чи був?

І.Я.: Був такий, шо шив, портний.

− А як йому платілі за роботу, ви не помнітє?Чи грошима, чи хлєбом може?

І.Я.: А я не знаю, шо йому батько платив. 

− Я помню сама, шо у колхозі, ну, буде там женщина на полі огірки чи картошку копать, кине там у корзину шось сабє таке, це було нормальним явлєнієм? Всє так рабілі?

І.Я.: Усі рабілі, вкинув огурок, і принесеш додому.

− Сосєді ж не моглі осуждать за це, напрімєр? Бо й самі так рабілі.

І.Я.: Самі всі так рабілі.

− А начальство?

І.Я.: А начальство ж не приглядалося.

− Ну, а не бувало такого, шоб?

І.Я.: Але хто крадє багато, то вже преслєдують.

− І наказують? Наказувалі сільно?

І.Я.: Да не сільно, посромлять да оштрафують там.

− Толькі так, не суділі?

І.Я.: Нє! 

− Такого не було. Як ви думаєтє, у колгоспі ви вже рабілі, напримєр, там перед войною, було у колхозніков таке отношеніє до колхоза, шо вони болєлі за колхоз, шоб колхоз харашо жив, шоб все було в колхозі харашо?

І.Я.: Ну, начальнікі ж, мо, болєлі.

− А самі колгоспники?

І.Я.: Всєх заставлялі, шоб рабілі, шоб те рабілі, шоб те рабілі. А начальнік прикаже, канєшно ж робіть.

− Толькі потому, шо прикаже?

І.Я.: Ну, аякже! Оте треба зробіть сьодні, сполоть, оте треба сполоть, так стаєш та й полєш. Іще прийде й провєріть, плохо сполов чи ловко.

− А у селі не було краж? Друг у друга, напрімєр, люди не крали?

І.Я.: Та чого? Кралі, да мало. Тепер больше крадуть [сміється]. 

− Тогда щиталось то аморальним? Рєдко встрічалося, да? Щитали навєрно, шо моє ето моє, а чуже то чуже, да?

І.Я.: Да.

− Ви кажете, шо в батька, не помнітє, сколькі землі було, но вобще хазяйство було прилічне. Тепер у вас меньше хазяйство, у ваших зятєй? 

І.Я.: Да, в моїх дєтєй шо там? В мене одна дочка осталася. В городі живе, яке там хазяйство?

− А ви оце живете з ким?

І.Я.: А я сама.

− А шо це за народ тут молодий бєгає?

І.Я.: А це ж сусіди ото бєгають. 

− Самі ви живете? А в вас веліке хазяйство січас? Шо ви держите?

І.Я.: Курки да поросятко дєржу.

− Коровку не дєржите вже?

І.Я.: Вже сили нема.

− Ну, а так, якби оце в вас, шоб, напрімєр, предложили вам оце і землю, і скот, і всьо?

І.Я.: Я не в состоянії уже.

− Толькі потому, шо сил нема, да? 

І.Я.: Нєма сіли.

− А в принципі, ви билі би?

І.Я.: Глазами так наче б усе робила, та руки не роблять. Я столькі всього переробіла, і конюхом, і свінаркою, і дояркою, і овець пасла, і ой-ой! Не дай Бог, шо я толькі переробіла!

− А як ви думаєте, шо була земля для ваших батьків? І шо для вас вона була?

І.Я.: Ну, як – шо?

− Як ви щитали, шо це важна часть вашої жизні, вашого достатка?

І.Я.: Ну, земля як у нас була, так єзділі, косілі, убіралісь на свойой ланці.

− Це понятно, но ви щитаєте, може знаєте, як батько ваш щитав, шо земля ето всьо для селяніна. 

І.Я.: Ну, а як же! Счас же і овець, і коров держать, то як не буде землі, так і шо ж робить?

− Ви не помніте, когда у колгоспі вже билі які збори, чи вибори, нада було обізатільно іті туда? Чи можна було не хадіть?

І.Я.: Ну, наче казалі, шоб хаділі, усюди збиралі кого уже.

− На перевибори, на вибори? Шоб обізатєльно билі?

І.Я.: Да, да.

− Ну, люди йшли, потому шо щитали це своїм долгом, чи побоювались?

І.Я.: Той не такий, виберем лучшого, ішли.

− Ви не помнітє в селі іще до колективізації, ви билі вже тоже порядочною дівчиною, як називався самий главний начальнік? Хто самим главним начальніком був? Чи це староста був – чи хто? 

І.Я.: Був же й староста. Голова.

− Ну голова, голова це вже колгоспу, да?

І.Я.: Ну, так староста, навєрно. Староста наче, так, Валя?

− Валя не знає, вона іще молодая!

Валя: Я знаю, як батько розказував, шо був старостою.

− Сєльським, да?

Валя: Сєльським.

− А староста рішав вопроси, якіє там по сєлу, да?

І.Я.: Ну, начальнік же.

− А у церковні діла он не вмєшувався?

І.Я.: Нє. В нас церква була, так уже батюшка там правив.

− А як от батюшка і церковний староста, вони авторітєтними людьми билі в сєлє? Я питаю, чи пользувався авторитетом у людєй? Ви ж тоже навєрно в церкву ходілі, с уваженієм односілісь до попа?

І.Я.: Ходілі. Ну, аякже!

− До церковного старости?

І.Я.: Ну, аякже!

− А не помнітє ви, які вопроси рішають, от напрімєр, у сєлє про сєльську жизнь яку-небудь, людей собіралі. Як ото собраніє ще до колектівізації називалося? Чи збори – чи сход, чи сходка?

І.Я.: Сходка якась, так, Валя, сходка? Сходка! [сміється].

− А де вони собіраліся?

І.Я.: В бригадній хаті.

− Ну, то бригадна хата то в колгоспі уже. А ще до колгоспов?

І.Я.: Ну, у нас клуб же був якийсь там, так може там собирались. То вже послі войни було, а то я не знаю.

− А у сходах отих женщини принімали участіє? Їх приглашалі?

І.Я.: Ну, аякже! Які вже грамотні, а які неграмотні [сміється].

− А якшо сім’я живе, батька немає, одна женщина. Рішається якийсь вопрос по селу, так її звалі?

І.Я.: Ну, мо звалі там. Я не помню.

− Як ви думаєте, чи пользувались уваженієм багаті хазяєва в сєлє ще давно?

І.Я.: Оні самі сєбє толькі моглі (сміється). Так багатиє на бєдних не хотіли дивиться [сміється].

− А багато було таких у вас хазяєв у селі?

І.Я.: Не багато, багато не було.

− Не помніте ви фамілії їхні?

І.Я.: Ну, так а ше ж при ньому хто був багатий, так хіба тей Кирильонок.

− Це по-улічному?

І.Я.: Да, по-улічному.

− А в їх сємьї велікіє були, у тих у Кирильонков?

І.Я.: Да, дві дочки да син.

− А яке хазяйство в селі щиталось багатим, великим? Cколько треба було землі імєть?

І.Я.: А хто його знає! Не знаю. Там я була така ж там хаділа невелика. Уже всьо позабувала.

− А бєдними які щитались хазяйства? Сколькі землі там було?

І.Я.: Сколько пашен, сколько там бєдний, не знаю. Як батько одділив.

− Як ви думаєтє, чи родичались мєжду собою бєдні з бєдними, багаті з багатими? Чи бєдні і багаті між собой тоже родичалісь?

І.Я.: Ну, родичі ж, так родичались.

− А так, шоб оце по-сосєдські там?

І.Я.: По-сосєдські тоже як шось таке там, так то ж умєстє, як гості які там, чи шо, то й по-сосєдскі зовуть.

− Бувало таке, да? Шо родичались і общались.

І.Я.: Да.

− А во время колектівізації хто в сєлє був таким авторітетним чоловєком, до якого прислухались, якого уважалі? 

І.Я.: А хіба я знаю!

− Чи це був голова колгоспу? Чи предсєдатєль сєльсовєта? Чи хто це був?

І.Я.: Їх же два таких.

− А яку роль іграв у 30-х? Як називалися собранія у сєлє, збори чи собранія?

І.Я.: Староста там читає, чи шо.

− А яку роль іграв у 30-х годах священик і церковний староста? Вони так само були уважаємими людьми?

І.Я.: Ну, аякже!

− А при колхозах тоже ж собирали собранія?

І.Я.: Ну, аякже!

− А як називалися собранія в сєлє? Збори – чи собранія, чи як?

І.Я.: Збори. Казали − на збори! на збори!

− А це ходілі звалі кожну хату на збори?  

І.Я.: Я не знаю, ні, може там кому загадували.

− Ну, всіх звалі? З усього села?

І.Я.: Усіх собирали.

− А гдє собіралі збори? Гдє їх проводілі ото зразу, до войни ще?

І.Я.: Мо, в хаті десь.

− Так, а ви не помніте, де тая хата була?

І.Я.: Не помню.

− А на збори тоже женщин приглашали?

І.Я.: На збори, як сама – то приглашали, а як ні, то чоловік іде.

− Як ви думаєте, усі члени колхоза, которі ішли на збори, оні одінакові права імєлі? Голосовалі всє?

І.Я.: Ну, а шо я знаю там?

− А ви не ходілі на збори?

І.Я.: Ходіла, просто казали, та й ходила.

− Голосовалі ви, руку поднімалі?

І.Я.: Чи голосовала, чи ні. То як прийдьотся.

− Не скажете ви, от в селі, когда вже колхози булі, по суті ж, почті у всіх було одінаково землі. І получалі ж колхознікі так, навєрно ж, одінаково?

І.Я.: Одінаково. В кого больше сємья, так тому, мо, больш давалі, а у кого мєньше, так мєньше.

− А получалось так, шо во врємя колхозов уже тоже люді булі і бєднєйшіє, і богатшіє?

І.Я.: Як хто вміє, суміє – хто лучче, а хто хуже. 

− А до тих, хто хуже, як относілісь? Нормально – чи презіралі їх? Може, вони билі лєнівими?

І.Я.: Та, хто його знає (сміється).

− Ну ви ж жилі в сєлє – як це, шо ви в селі людей не знаєте?

І.Я.: То такий, а то такий. Хто старався да робив, як лучче, так той мав.

− А в селі билі чужії люді при власті там? Чи предсєдатєль колхоза, чи предсєдатєль сєльсовєта, шоб не сєльські, а з якогось другого села чи з города?

І.Я.: А в нас на селі не було такого.

Валя: А Стеценко був з Славіна.

− З Славіна був? А як люді односились до чужих цих голов колгоспов?

І.Я.: Та нічого.

− Чи дружили з їми? В гості звали?

І.Я.: Єслі головой, так конєшно ж, уважалі голову. Голову ж треба уважать. В постолах ходіл.

− Голова? Це до войни ще? А ви пєсні знаєтє?

І.Я.: Якіє?

− Ну, любіє! Спєвать вам приходилось? Спєвалі? 

І.Я.: Спєвалі, на вигонах спєвалі [сміється].

− А як називались голоси в селі? На сколькі голосов співалі?

І.Я.: А я цього не знаю. Спєвалі, як хто міг ведеть.

− Нє! Так не може буть. Той, хто куди попало веде, того пєсні не беруть співать.  

І.Я.: Нє беруть [сміється]. 

− Так от же! Була виводчиця? Чи як називалась та, шо першим голосом?

І.Я.: Шо вгору кричить.

− Так, як вона називалась? Виводчиця, чи як? Отводчиця? А тії, шо басовалі – так і називали їх?

І.Я.: Басухи, басухи [сміється].

− Так на два голоси співали?

І.Я.: Та всяк співали.

− Як усяк? Басовалі?

І.Я.: Басовалі.

− І отводілі?

І.Я.: І отводілі вгору, і кричалі.

− Ну, шо значить угору кричалі? Вгору кричалі це ж одводілі. Значить, на два голоси. А у всіх, на усіх кутках села одінаково співалі?

І.Я.: Одінаково співають, як на Слободі, так нам чутно. І ми співаєм, на полє йдьом, дак співаєм, так чутно. А тепер ніхто не співає – ні грама, ні грама!

− Когда ви дівувалі, так який куток у вас більш співучим був? Дє лучче всього співалі в сєлє?

І.Я.: Збираліся по всякіх кутках. І гармошка іграла, й спєвалі.

− Харашо співали?

І.Я.: А не було такого, шоб на одном кутку там лучче спєвалі, чим на другом?

− Та всі равно співали. На том кутку співають, на том, на том. А там ловко співають, та й ми там послухаєм.

І.Я.: А були такі дєвки чи женщини, которі особо славились пєснями своїмі? Не помните, хто то був?

− Це тая, як її, отая співала, як її. Вона у городі десь сидить.

І.Я.: А не було такого, шоб такі з дівчат, шо харашо співали, на другой куток звалі співать?

− Усяк було.

Валя: Це була півча, то співала ловко.

− А тих, хто харашо співав, не приглашалі на свадьбу, напрімєр, як свадьба була, шоб вони приходілі поспівалі?

І.Я.: Оні і так ходілі співалі.

− Без приглашенія. А їм за то шо-нібудь давалі, платілі?

І.Я.: Шо давали? По 100 грам, шо там давали?

− І це довго таке було? При колектівізації також так було? І послі войни ще?

І.Я.: І каравай давалі, і красота була.

− А в селі були вечорки чи вечорниці?

І.Я.: Булі. 

− А як вони називались, вечорки чи вечорніци?

І.Я.: Гуляли на тому.

− Чи досвєтки може?

І.Я.: Пойдем на вечорниці. Попрядем там, чи пошиєм.

− То просто до дівчат, або до дівчини однієї, або до другої йшли? Не нанімалі спеціально хату?

І.Я.: Нє! нє! нє!

− А хлопці туди приходили?

І.Я.: Нє, хлопці не ходілі.

− Толькі дівчата?

І.Я.: Дівчата.

− А як на празніки, напрімєр? Знімалі хату якую-нібудь, шоб гулять ходіть?

І.Я.: Ну, то вечорниці, ходілі танцевалі. Наймалі хату такую, шоб там ігралі, да ми хаділі туда. 

− А хто наймав хату?

І.Я.: Самі ми, зложимось стіл.

− Дєвкі?

І.Я.: Да.

− А хлопці?

І.Я.: А хлопці, я знаю, наймають.

− Ну, вони ж тоже ходілі гулять?

І.Я.: Приходілі, гулялі.

− А грошей не давали?

І.Я.: Так ті ж іграли на гармошку там. Давно було, так позабувала, як воно було. Знаю, шо тоді гуляли отако. А тепер так не гуляють [сміється]. 

− А не запрещалісь от во время перед войной, во время колектівізації – не запрещалісь вечорниці?

І.Я.: Ніхто нічого, самі приходілі. Хто б там шо казав, як воно он дойшло до того, шо вже самі перестали [сміється].

І.Я.: А когда це дойшло до такого?

І.Я.: Ну, шо ж то те тре робіть тре, то те тре робіть, на вечорниці нєкогда ходіть [сміється].

− А не було на селі такої спеціальності, шоб женщина вміла готовіть сільно харашо, шоб її приглашали готовіть на свадьбу чи на похорони?

І.Я.: І тєпєр є такі женщіни, шо приглашають і готовить. І так було.

− І їм платять шось за це?

І.Я.: Та не знаю, шо там платять! Мо, платок який дасть.

− А в селі не було, шоб приглашалі тоже женщин, которі б голосілі за покойніком?

І.Я.: Люди самі йдуть і плачуть.

− Родичі толькі, да? А як називається це голосіння?

І.Я.: Ну, плачуть, проводять.

− Не було такого слова причитування, наприклад?

І.Я.: Чого не було?

− Ну, то як плаче, то це причитування називалось?

І.Я.: Плаче, да за таке, да таке, да таке, та причитує. Ой, горе та й біда!

− А приходила на похорони пєвча яка-небудь?

І.Я.: Ходілі.

− А сколько було такіх женщин?

І.Я.: А хто в нас був? Ольга наша Максімчина, шо ходілі да співалі.

− Чоловік 4-5?

І.Я.: Так одна вже вмєрла, і ті, навєрно, померли, я не помню.

− А як люди їм платілі? Чи не платілі вобще?

І.Я.: Чого? Платочок якій-небудь дадуть.

− Платочок? Так як і всім, хто участвує в похоронах?

І.Я.: Да! А мо, й гроші давалі. Не знаю.

− А не помнітє ви – от іще тоже до колектівізації, в 20-х годах, на яких музикальних інструментах ігралі у сєлє?

І.Я.: А Коваль же на шо, на скрипку іграв.

− На скрипку? А як, ви сказали, фамілія його – Коваль?

І.Я.: Лєдомаха.

− Лєдомаха? 

І.Я.: Михаїл, як його по-батькові? Моісєєвич.

− Лєдомаха Михаїл Моісєєвич іграв на скрипкі.

І.Я.: Так наігрував, я й тєпєр помню. Він як живий.

− Так он іграв сам, чи ще хто-небудь із ним, може, на бубон барабанив там, чи на шо?

І.Я.: Ну, барабанив хтось же на бубон, і бубон в його ж був. Хто вже приїде, барабанить, а він сам на скрипку.

− І так оце іграв такий наче ансамбль із двох чєловєк, да? А сини його тоже навчились іграть на скрипку? А сини його живіє? А сколькі музиканти зароблялі? Як їм тоже платілі? От приглашають на свальбу.

І.Я.: А хто його знає, як хто заплотіть.

− Хто шо дасть? 

І.Я.: Да!

− Не було такого, шоб установлено?

І.Я.: Ні, ні! 

− А чули ви, може мама вам, мачуха чи батько розказувалі, дє той музикант учився грать на скрипкі?

І.Я.: Не знаю.

− А сімейних ансамблів у вас не було таких, шоб от цела сємья, і всє іграють?

І.Я.: В нас не було такого.

− А в селі був шинок?

І.Я.: А шо це за шинок?

− Шо горєлку там пілі.

І.Я.: Ааа! Був.

− Був? А хто їм владєв? Хто був хазяїном шинка – не помнітє?

І.Я.: Оце там коло магазіна? А хто ж там? Та, шо в магазіні торговала, то та їм і владєла.

− Нє! Такого буть не могло.

І.Я.: А хто ж там?

− Шинки то було ще ж до, до колектівізації. То давнє дєло. Не помнітє? У 20-х годах, у 30-х у сєлє був клуб? Перед войною. Чи хата якась, яка за клуб щиталась?

І.Я.: А по-моєму, он і досі. Чи так все вже послі войни. До войни чєловєк 20 стало, а то не було в нас клуба.

− А в клубі ігралі які-небудь музиканти?

І.Я.: На гармошку може хто й іграє.

− А не помнітє ви, хто такий гармоніст у вас був?

І.Я.: Нема його вже. Малька був. Нема його вже, умер.

− То, шо умєр, а шо був же он, іграв.

І.Я.: Іграв. 

− Марк?

І.Я.: Малька [сміється]. Як його? Дольнік.

− Дольнік, а звать його як? не помнітє?

І.Я.: Степан, навєрно.

− Доннік Степан на гармошкі іграв, да? Харашо іграв?

І.Я.: Іграв, на уліці іграв, а ми танцевалі под гармошку. 

− І оце як клубу не стало у вас, так і там вон іграв?

І.Я.: Да.

− А не було клубу?

І.Я.: Нє було.

− Шоб може там на других інструментах, чи самодєятєльность яка була?

І.Я.: Не було. 

− А на якії празники у клубі ігралі? Чи це були релігіозні празники, чи совєтські?

І.Я.: Празніков в нас не було таких, шоб люді гулялі в клубі.

− Ну, як не було? Совсім у клубі не гулялі?

І.Я.: Ну, гулялі, так так – неділя, субота.

− Ну, а Паска як, Рождество?

І.Я.: Ну, таке, то сходять у церкву, а вечорами нє.

− А совєтські празники, на Май там, на Октябрьські?

І.Я.: То гулялі. Завжди збори збирали, так всі йдуть, слухають. Приїде хто, розкаже, шо ми там достігли.

− А послі зборов?

І.Я.: А послі зборов поіграє на гармошку. Погуляєм.

− А так, шоб самодєятєльность була якась, такого не було?

Валя: Були, були. Школа виступала.

− Це вже послі войни?

І.Я.: Послі войни.

− Ну, в основном толькі школьнікі, да?

І.Я.: А я не помню [сміється]. 

− А зараз у клубі собираються? Зараз бувають у клубі виступлєнія там?

І.Я.: Бувають.

− Так то свої чи приїжджають?

І.Я.: І приїжджають. Коли приїдуть буває вже.

− А когдась, когдась, не помните ви такого, шоб цьому гармоністу на Октябрьські там чи на Май кажуть, шоб прийшов поіграть, то чи він должен був обізатільно йти, чи мог одказаться? 

І.Я.: Нада було ходіть – пойде, поіграє.

− А ви бачили в селі старців?

І.Я.: Бачила.

− У своїм селі, да? А це були такії, шо просто ходілі просілі? Чи такіх ви помнітє, коториє гралі?

І.Я.: Був один, шо іграв.

− А на чому вон іграв?

І.Я.: А таке шось в його, шо так іграє, як воно зоветься? То вже послі войни. 

− А до войни?

І.Я.: Послі войни вже ж мого чоловіка вбили, так він як прийшов в хату та грає, а я на всю хату плачу. Каже − не плач, бо буде в воді лежать. А тепер і старцов нема нікого. 

− Про тепер не нада нам старців. Ви вспоминайте про тих, которих ви бачілі. От ви кажете як, отак іграв, да?

І.Я.: Ну, на якомусь. На ліру на якусь, чи шо воно?

− А шо він співав, ви не помните? То була пєсня якась народна, чи псальми якісь церковні?

І.Я.: Церковні якісь співав. А яку, я ж не знаю.

− А вон був з поводиром?

І.Я.: Да.

− І заходив у кожну хату – чи на уліці спєвав? 

І.Я.: Ні, в хату заходив. В хату заходив. Як зайшов та давай співати, а я давай плакать. А він − не плач, молодіца, бо в воді буде лежать. Так я сябе запомніла добре. Це вже послі войни.

− Послі войни вже ж, ви вже зналі, шо погиб чоловік.

І.Я.: Знала.

− А не встрічалі ви старцов, которі не грали, а толькі співалі? Було таке?

І.Я.: Та колісь ходілі й такі.

− Це булі женщини чи мужчини? 

І.Я.: І женщини, й мужчини.

− А шо вони співалі?

І.Я.: А шо? Там помоляца ж, помоляца.

− Не співалі, а толькі гомонєлі?

І.Я.: Боля-боля-боля-боля! А там нє разберу, шо вона каже.

− А не бачили таких старцов, шоб чоловік і жонка, напрімєр, удвох билі сліпі? 

І.Я.: Може булі, да я не знаю.

− Я питаю, чи ви не бачили?

І.Я.: Не бачила.

− І усі старці, которих ви бачили, воні булі сліпими? Чи билі і зрячії?

І.Я.: Повадир же веде, так не бачить. А іграє на ту, на ліру, так і грає гарно.

− А в селі вашому не було старців?

І.Я.: Не було. По-моєму, не було, Валя? 

− А як у вашей сємьє односілісь до старцов? От я питаю, як у вашей сємьє, напрімєр, относілісь до старцов? Їх не проганялі?

І.Я.: Ні! Та ні! Не було, шоб з хати його вигнали.

− Щиталось грєхом оскорбить старця?

І.Я.: Да! Дасі, да й Бог з тобою. 

− А начальство мєстноє не проганяло з села старцов, не помнітє такого?

І.Я.: Ні-ні! Не проганяли.

− А то ви вже помнітє, шо дєд ходіл на лірі іграв? А ви не знаєтє, як його звалі?

І.Я.: А я наче й знала, а забула, як його звалі. Не помню.

− Ну, це вже було послі войни – году в яком, прімєрно?

І.Я.: Не знаю, давно це було. Вже забув таке, шо. 

− А у вас у сєлє не виступалі такі артісти – бандуристи? Шо на бандурах ігралі. Не помнітє такого?

І.Я.: Та наче бандур не було в нас. Не помню бандур [сміється]. 

− У сєлє церква січас є?

І.Я.: Спалілі. При нємцах.

− При нємцах спалілі? А до войни її не закривалі?

І.Я.: Нє, закривалі наче. Закривалі, Валя? Закривалі.

− А в яком году прімєрно, не помнітє? В конці 30-х, да? А когда закрилі церкву, хто співав на похоронах? Півча оставалася?

І.Я.: Була півча, Оля та Надя. Мо, ше хто був там, не дуже помню.

− А в сєлє колядовалі у 30-є годи?

І.Я.: Колядовалі. Колядовалі.

− І не запрещали власті?

І.Я.: Ніхто нічо не казав. 

− А як колядовання проходіло? Ну, напрімєр, вечором перед Рождеством? Так співалі колядкі. Це дівчата собіралісь чи хлопці?

І.Я.: Співалі хто як, хто хлопці і дівки, а хто толькі дівки. Як хто собереться. 

− А спєвалі под окном, чи в хату приглашалі?

І.Я.: Под окном, а тоді вже ж приглосять, так і в хату зайдуть.

− А в хаті шо робілі?

І.Я.: А шо? Повечерять дасть, та помутять, поспєвають. 

− А от я чула, шо хрестіки рисовалі на стєнах. Було таке?

І.Я.: Нє, я такого не знаю.

− На колядки. 

І.Я.: Так то ж батюшка.

− Батюшка рабів? Так сколько он хрестов ставів? Батюшка на колядкі пріходів, да? А на стіні перед Рождеством батюшка ходів?

 

11 VZ 11A Shevchenko I.Ia. 

− А помнітє ви в 30-х годах свадьбу? Довга свадьба була?

І.Я.: Де там вона довга!

− А сколькі? Дєнь, два?

І.Я.: Ну, первий дєнь, і на другий дєнь. На третій похмелілісь. І всьо. 

− А переводов до дружки там, до боярина?

І.Я.: Ходілі до боярина, до дружок. Так то ж у первий дєнь.

− У первий дєнь до всіх ходілі? А потом на наступні дні у гості звалі?

І.Я.: Звалі.

− Так це треба було на цім самім тижні, чи на любий?

І.Я.: На любий день, на другий тиждень.

− На другому тижні. А можетє ви от, напрімєр, сравніть свадьбу до голодовки і послі голодовки? Не помнітє ви? Чи до голодовки билі довшими свадьби, чи послі? Чи так само празнувалі?

І.Я.: Собіраліся. Іще довго?

− Да, ще трохи поговорім. А не помнітє ви такого, шоб у клубі празнували свадьбу? Називались вони “краснії” свадьби, чи “червонії”.

І.Я.: Не було в нас такого.

− Усіх родичов собиралі на свадьби, як свадьби ігралі?

І.Я.: Ну, аякже! 

− А дівчину перед свадьбою сватали?

І.Я.: Ну, сваталі свати.

− А хто вибирався сватами?

І.Я.: Ну, хто ж? Уже якийсь родич там сватав.

− Один він був, чи треба було два?

І.Я.: Два. Два нада.

− А дівчина готовила сєбє приданоє, чи батька єй давав?

І.Я.: А як же, готовілі! Батько й мати собіралі ж, то готовілі. І я замуж виходила, то готовілі.

− То було толькі там шо небудь із одьожі, з подушок? чи давалі, напрімєр, вам і скот якийсь?

І.Я.: Нє! То вже опосля давалі. Так хочеш, так телічку там дадуть, чи овечку.

− Ну, такого не було, шоб от сваталі і договарівалісь, шо ти мнє даєш.

І.Я.: Нє, не договарівалісь.

− Вас як сватали, то такого вже не було. А в якому году ви виходили замуж?

І.Я.: Не помню.

− Сколькі вам було годов?

І.Я.: Нє було ще 18.

− Не було 18? У 20-м навєрно, ой! У 30-м навєрно. А єслі ви виходили заміж, ви обізатільно должни билі фамілію мужа взять?

І.Я.: Ну, як казалі, як хочеш. Хоч на свою пиши. 

− Можна було як хотєть? А не помнітє ви, у вас не було такого, шоб женіліся мєжду собой блізкіє родичі? Наприклад, двоюродні брат і сестра?

І.Я.: Нєт. Такого не чула. 

− У 20-є годи, до колектівізації, хрестілі дєтєй? Розрішали хрестить?

І.Я.: Хрестілі.

− А хрещеними бралі родичей, чи можна було?

І.Я.: Родичі, а хто знакомих. Хто як хоче.

− Друзєй можна було брать, да? А от такий вопрос, в давнє время ви помнітє, було в селі, шоб розводились люді? Може такі ровесники ваших батьков?

І.Я.: Розводились.

− Розводились? А як це вони робілі? Чи офіціально кудись документи подавалі? Чи просто роз’єзжалісь, да й усьо?

І.Я.: Кудись же подавалі докумєнти.

− Ну, билі случаї развода?

І.Я.: Да.

− А єслі женщина виходіла замуж, мала вже дітей, виходіла замуж другий раз, її дєті должни були брать фамілію її нового мужа? Чи оставалісь на батьковой?

І.Я.: Як хто хотів. Хочеш такий, хочеш такий. Як захочуть.

− А як у сєлі односились до дєтєй, которі роділісь не в сємьє? Так званих байстрюков.

І.Я.: Да так і прозивалі.

− Дражнили їх, і вобще погано односілісь? Зневажалі їх?

І.Я.: Зневажали. Он, каже, пошов байстрюк.

− А в селі булі яслі?

І.Я.: Таді нє було.

− Только уже в совремєнне время. А хто об’язаний був доглядать старих батьков?

І.Я.: Ну як? Діти, а хто ж?

− Ну, а єслі нєсколько синов і дочок? 

І.Я.: Так, який вже понаравиться батьку.

− Батько вибирає?

І.Я.: Який ловкий син, то доглядає. Тому одпише все.

− Ну, а вобще було так, шоб от, як обично, шо оставався при батькові молодший син?

І.Я.: Чого? Було. Як хоче, то оставить самого меншого.

− Ну, женились більш старшіє?

І.Я.: Старшіє.

− І їх одділялі. Так воно виходило, шо менший оставався з батьком. Так само по собі менший оставався. Ну, тепер значить он остаєтся при меншом синє. А єслі вдруг менший син йому не наравіться.

І.Я.: Нехай одділить вже.

− А батька тоді вже йде до большого? Тогда як умре, так хазяйство остається большему? А меншого куди?

І.Я.: Хто доглянув, той, тому все остається. А ні, так поділіть мєжду собой.

− А єслі, напрімєр, строїли нову хату, то всі родичі помагали строїть хату когдась?

І.Я.: А то ж, помагалі.

− Не всєгда?

І.Я.: Мало такого було, шоб хтось помагав.

− А з сєла, не помнітє, дєвки й хлопці ходілі на сезонні заробітки? Напрімєр, там лєтом нєма работи, так на зіму шоб кудись устроїться на работу?

І.Я.: Хаділі, в город хаділі. 

− А на лєто возвращаліся?

І.Я.: Трохи заробить, костюм собі купить, плаття.

− У вас не було родичів, которі б участвували в революції, в гражданской войнє?

І.Я.: Не знаю. У нас, ми ж вдвох колькі, дві сестри були. Братов нє було. Я шось і не помню.  

− А батько ваш не був партійним?

І.Я.: Ну, комнєзами ж.

− Ну, комнезам, а членом комуністічєской партії?

І.Я.: Може й партія була там, я не знаю, там комнезами ті. Я не знаю.

− Ви пєсні знаєте, так ви навчіліся од дівчат? Чи хто в вас харашо співав? Од кого ви навчилися?

І.Я.: Співалі на вуліці, ніхто не учив.

− Як ви думаєтє, когда лучче гулялі на уліці, чи до колхозов, чи уже, як колхози сталі?

І.Я.: До колхоза лучче гулялі. І вважалі одно одного лучче. А то стали, як собаки, одно на одного: то не іді на работу, то іді на работу. 

− А як ви щитаєте, от у сусєдніх сьолах співають так же, як і в Жукотках?

І.Я.: Так. Спєвалі так, тєпєрь мо так. Тєпєрь нігдє нє слишно нікого.

− А у вашєм сєлє спєвалі такіх пєсєн, которі називаються веснянки, купальські, русальниє?

І.Я.: Спєвалі.

− І празнікі такіє булі?

І.Я.: У нас оце нєдавно ж була.

− Ну недавно, то вже возрождають.

І.Я.: День Купали [сміється].

− Да, да, да. Ну, то це єслі празнують, то вже возрождається старінне. А ви самі у цих празніках участвувалі?

І.Я.: Ну, а чого ж нє?

− Були ще, при вашому дівуванні вони були?

І.Я.: Да, були.

− Так у якому, чи це купальські, чи русальні, що це було?

І.Я.: І русалки булі, воділі русалок. І Купальниє булі.

− А Купала так шо робілі?

І.Я.: А шо? Соберемось да погуляєм, поспєваєм.

− А вінки пускали на воду?

І.Я.: Пускалі.

− А костри палілі? Только вєнкі пускалі?

І.Я.: Пускалі. 

− І ви ще бралі участіє в цьому празніку?

І.Я.: Да, да.

− А Русалки як празнували?

І.Я.: Русалки воділі.

− А як це воділі?

І.Я.: Спєвалі хаділі по полю. В вєнках, ой!

− А були які-небудь примєти про Русалки? Мрже, от напрімєр як було таке, шо вєнки на капусту носілі? Було?

І.Я.: Да.

− А чого це? Що щиталось?

І.Я.: Шоб капуста росла гарная. І так казалі, то ми так робілі.

− А веснянок ви не помните ніяких?

І.Я.: Шо за веснянки?

− Що веснянки співали пєсні “Ой, весна-весняночка!” Такії билі у вас пєсні?

І.Я.: Спєвалі таке. 

− Спєвалі навесні, да? Так толькі пєсні спєвалі, чи мо хороводи танцевалі? Воділі хороводи?

І.Я.: Нє, нє воділі. Так спєвалі, нє воділі нічого.

− А вам якіє больше пєсні нравяца: чи отакі обрядові, купальські там, веснянки, щедровки, колядки – чи пєсні про любов, про жизнь?

І.Я.: Усякі – як ловка пісня, так і наравиця [сміється].

− Ну, пєсню як харашо співають, так і хароша?

І.Я.: Да, да. Когда я була молодою, так я первим голосом крічала. А тепер одспівала, всьо.

− А не помнітє ви, не запрещали начальство мєстноє співать тогда колядок?

І.Я.: Нічо не запрещали. Шо хочеш, те й роби.

− А єслі щедровать ходілі чи колядовать, так не організовувалі дівчата отдєльно свою компанію, хлопці отдєльно?

І.Я.: Так то вже щедровать ходілі, так хто вже там удвох, втрьох. Хлопци не хаділі. Хлопци самі, а дєвки самі. 

− А у сєлє нє спєвалі такіх пєсєн, коториє можна назвати січас, як козацькі? Про козаков, про чумаков. Таких пісень не знаєте?

І.Я.: Нє такого, не знаю таких пєсєн.

− А частушки спєвали в селі?

І.Я.: Усякі ті, хто придумав частушки.

− То вони звались частушки чи припєвкі? Як у сєлє звалісь?

І.Я.: Частушки. А хто каже припєвки, а хто частушки. Як хто скаже [сміється].

− А частушки співалісь на яком язикє? На украінском чи на руском?

І.Я.: А в нас якийсь язик такий непонятний.

− На нашому. На мєстном діалєктє, да?

І.Я.: Ні український, ні руський, а якийсь такий.

− А коли молодьож навчилася співать частушки, як ви думаєте?

І.Я.: Та од кого, може воно од роду йдє.

− Ну, частушок раньше ж не було.

І.Я.: Ну, не було, так хтось же придумав.

− В общем, не знаєте ви, од кого?

І.Я.: Не знаю. 

− А у селі танцевалі под частушки? Як, напрімєр, гармошка іграє, хтось припєває частушку, і танцюють.

І.Я.: Були такі, і танцевалі, й припівувалі.

− А не помнітє ви, шоб под скрипку частушкі спєвалі?

І.Я.: А хто зна, мо хто й спєвав!

− А ви знаєте такіє пєсні – “Сірєнь голубая”, “Зломлю я вєтку із винограда”? Не чули таких?

І.Я.: Нє.

− Вам приходилось под гармошку спєвать?

І.Я.: Ні, я не спєвала. Я соромилась коло гармошки садіться [сміється].

− А на свадьбах спєвалі?

І.Я.: Ну, на свадьбах, гдє там уже спєвають, так і я там.

− А свадєбниє хаділі спєвать?

І.Я.: І свадєбниє спєвала.

− А у клубі не празнувались у вас свадьби? Може, послі войни? Не помнітє? 

І.Я.: Нє, свадьби не празнували.

− У селі не було гончарного промисла? Гончарі не рабілі посуди?

І.Я.: У нас не рабілі. Привозілі – а откуда, не знаю.

− А не помнітє іще, може, у ваші юниє годи, не жили в сєлє люди другіх національностєй? Білоруси, руські, поляки, євреї?

І.Я.: Не було в нас.

− Ви в школу хаділі?

І.Я.: Да.

− А в якії годи ви хаділі? До революції чи вже послі революції? Ви 12-го года, послє революції.

І.Я.: Малою ж була, дак ходіла в школу.

− А помнітє, на яком язикє преподавання велі? На украінском, чи на руском?

І.Я.: Я не знаю. Я сама як говоріла.

− А учитєля?

І.Я.: І учителя ж так, хто його знає. Хіба ж я помню? [сміється].

− А у церкві приходилось вам слухать проповіді священика?

І.Я.: Слухала, шо співав там.

− А єслі он обращався от до людей, починав розказувать, як себе вєсті, на яком язикє он розказував? На руском, чи на украінском?

І.Я.: Не знаю, який в його язик був.

− Ну, то ви ж слухалі.

І.Я.: То давно ж було, так хіба його все запомниш? Всього ж не запомниш.

− А тут такий язик смєшаний. Як ви думаєтє, чого вон такий? Це українсько-русько-білоруський язик.

І.Я.: Не знаю, чо он такий. Із нас усє сміються. В город поєдєм, так смєются, шо ти говориш? [сміється]. 

− А ви знаєте, хто такіє богомази? Це люди, коториє рисують ікони. У вас у селі не було таких?

І.Я.: В нас не рисує ніхто ікони.

− А раньше, не помнітє, може мама розказувала?

І.Я.: Ні, не було такого.

− А сколько ікон нормально у хаті должно було буть?

І.Я.: А я знаю?

− Ну, в вашій сім’ї сколькі було?

І.Я.: Я не знаю там, сколькі там ікон. Ті, шо вінчалися, батько давалі.

− А які ікони обично вєшалі в хаті? Такіє вєнчальниє, а ще якіє?

І.Я.: Ну, я не знаю, які там ікони.

− А як развєшувалі їх у хаті? Гдє їх вєшалі?

І.Я.: В кутку там вєшалі всє. На покуті вєшалі там.

− А рушнік набожнік вєшалі? Як ви щитаєтє, може, ви чули од старших, чого обізатільно нада було рушніком накривать ікону?

І.Я.: А я знаю, шо накрию іконку, яка вісіть там. Отак повєсіла, і вісіть.

− Так ви не знаєте, чого так, шо треба було накривать?

І.Я.: Не знаю.

− А лампадку вішать чого нада було перед іконами?

І.Я.: Не знаю. 

− Когда в армію одправляли людєй, так давалі їм у дорогу ікону? Чи благословлялі іконами в сєлє? Було таке?

І.Я.: У нас благословлялі іконами. Ту ікону повєсять, та й нєсут.

− А таке було в селі, шоб молілісь, може, в вашей сємьє, шоб особенно якусь одну ікону уважалі? Шоб до її обращалісь?

І.Я.: Нє, такого не було нічого.

− А не знаєте, кому треба моліться, напрімєр, шоб дитя почало хадіть? Або шоб дощ пошов?

І.Я.: То вже шептуха якась.

− Нєт, в нєкоторих областях моляться якомусь опредєльонному святому.

І.Я.: А в нас все це шептуха кажуть.

− А шоб дощ пошов?

І.Я.: Нє.

− А в сєлє булі Хреснії ходи с іконамі, с хоругвіямі? В полє, напрімєр, когда дощу нєма.

І.Я.: Не знаю такого.

− Не чули такого? От я хотіла, шоб ви вспомнілі, як закривалі церкву? ви не можетє вспомніть? Ви не булі, не присутствовалі, когда церкву закривалі?

І.Я.: Не знаю, не присутствовала. А при німцях спалілі церкву.