Гацько Федора Юхимівна 1915 р.н.

⎯ Шоби взяти їжу?

Ф.Ю.: Да, да… Так, по дальній дорозі будете балакати із главним якимсь, казьонним. І бубнова дама нанесе вам бумагу. Тільки при своїх хлопотах, червино любов [нерозбірливо] червиного короля. Саме собою будете клопотаться і пристоїть червений король нанесе вам якісь вещчі. [нерозбірливо] Рання дорога предстоїть, при ваших розговорах… Аааааа… Рання дорога, червини розговори. І чай вам предстоїть бубнова дама своїми розговорами нанесе.

⎯ А бубнова дама це яка?

Ф.Ю.: Біла.

⎯ Угу.

Ф.Ю.: Тільки предстоїть, чорна дама вам нанесе нечаяні інтєреси і сльози вам предстоять через пустоту при вашим [нерозбірливо]

⎯ А як це поняти?

Ф.Ю.: А шо ви ото робите?

⎯ Фотокарточку.

Ф.Ю.: На шо?

⎯ Для нас. Якщо Ви не проти. Чи Ви проти?

Ф.Ю.: У тайності свій дух таєте, і печаль вам через білу даму буде. І будуть сльози про ваших клопотах. Предстоять. Із казьонним по дальній дорозі будете балакати. Казьонний черви, предстоїть отходе, і бумага вам предстоїть відійде, печаль вам предстоїть і оце бубнова і чорна дама нечайно предстоять.

⎯ Це означає, що дві жінки?

Ф.Ю.: Да-да-да. Червоні бубнові розговори предстояли [нерозбірливо] скора дорога відходе. Да… Неважно я б сказала. Печаль через червину любов предстоїть. І сльози вам предстоять через дальню дорогу. Якісь вещчі… Оце шо ви задумали – ваше дєло сповниться. Тіки сльози будуть вам по дальній дорозі.
(Склейка)

⎯ Чого ваша мати вмерла?

Ф.Ю.: Хвороба була.

⎯ Хвороба була?

Ф.Ю.: Хвороба була. Вмер брат, вісімнадцять год, [нерозбірливо] й мати вмерла.

⎯ Це тиф чи щось таке?

Ф.Ю.: Ну, така хвороба.

⎯ А мати навчила, трошки показала Вам як це лікувати зуби чи бешиху?

Ф.Ю.: Да.

⎯ Да?

Ф.Ю.: От вам через дальню дорогу, ви получите великі…

(Склейка)

Ф.Ю.: Та подобається.

⎯ Подобається?

Ф.Ю.: Подобається ж – люди ходять.

⎯ Чуєте, а як Ви сказали шо, Ви на картах сказали. що це буде хлопчик і все добре?
Ф.Ю.: Да-да, я за тайность [нерозбірливо] Оце ж бачите, вам падає з казьонним будете балакати, з тим, главним. Ну, а ви з президентом будете балакати, з Кучмою чи як його…

⎯ Так…

Ф.Ю.: Понімаєте?

⎯ Так-так-так.

Ф.Ю.: Такі це. Розкинула: ага, у неї [нерозбірливо] король – значить хлопчик.

⎯ Значить хлопчик?

Ф.Ю.: Оце і всьо.

⎯ Угу. Добре. Чуєте, а яка була сім’я у ваших батьків?

Ф.Ю.: Сім душ було.

⎯ Сім дітей?

Ф.Ю.: Да. Ні! Сім було…

⎯ Всіх?

Ф.Ю.: Да. Батько, мати, і п’ятеро дітей. Один хлопець і чотири дєвки.

⎯ А ви жили без діда і без баби? Батьки жили без батьків?

Ф.Ю.: Та вмерли їх тоже рано. Сиротами вони остались.

⎯ А Ви казали, що батько мав, батько багатий трошки був?

Ф.Ю.: Це хазяїн мій був багатий.

⎯ А, це ваш хазяїн…

Ф.Ю.: Це вже хазяїн, він мене брав, я сирота була… А він був, його жінка вмерла і він мене взяв та ото до колективізації був у нього млин, були воли, хату крив желізом, і вже начинали розкуркулювать.

⎯ Угу. Чи в нього також забрали?

Ф.Ю.: Млин забрали. Млин забрали, тоді за колхоз начався – ото млин забрали. Тільки воли ото були, [нерозбірливо] тут була мєсность [нерозбірливо] насадили, це при власті. А тоді млини тут були, ото ж молили, самі носили, молили.

⎯ Чуєте, а чи Ви ще зостали трошки часу коли цей млин тут, коли він працював?

Ф.Ю.: Ні, уже він мене як узяв – так уже млин відняли його.

⎯ А шо…

Ф.Ю.: Я вийшла у тридцять шостом.

⎯ Угу.

Ф.Ю.: Замуж.

⎯ За нього?

Ф.Ю.: Да.

⎯ А як забрали млин, то шо вони з ним зробили?

Ф.Ю.: Ферми робили.

⎯ Крали і…

Ф.Ю.: Да, розкрадали, розламували не тіки мого, а всі млини забрали і робили ферми. Церква була – і церкву поламали, церква була дерев’яна, висока.

Поламали і продали у друге села на хферму.

⎯ Продали що?

⎯ Дерево.

Ф.Ю.: Дерево.

⎯ Із церкви?

Ф.Ю.: Із церкви.

⎯ А то все церковне причандалля, що з ним зробили?

Ф.Ю.: Не знаю.

⎯ Не палили? Не було так, шо палили біля церкви?

Ф.Ю.: Та ні, вони його… Може люди порозбирали – не знаю. Воно ж… У мене не було батька, щас нема, война ж, в мене хату розбивали, корову вбило. Чоловіка на війну забрали, шість німців у хаті було. Дитина в мене родилась при німцях. У нас в Бишкині хфронт був, прийдуть, прийдуть, поїхали на хронт, німець приїде, він каже: «Покажи дитину», думаю вб’є, плачу. [нерозбірливо] Плаче] подивився і…

⎯ А Ваш чоловік куди пішов? На фронт пішов чи як?

Ф.Ю.: На хфронт забрали, а як? Перва мобілізація пішла і всіх позабирали.
⎯ Чуєте, а як Ви ще з батьками жили, тоді, дівкою, це означає скільки поля батьки мали?

Ф.Ю.: Та потроху тоді.

⎯ Трошки?

Ф.Ю.: Да. Там таке воно було, чи по сажню був на їдака… [нерозбірливо] широченька

була. Ото сім сажнів то це ще [нерозбірливо]

⎯ Чуєте, а як ви…

Ф.Ю.: А гектарів тоді не знали.

⎯ Не знали?

Ф.Ю.: Не було, та і не знали.

⎯ А хто, як би, в сім’ї керував? Мати чи батько?

Ф.Ю.: Обоє.

⎯ Обоє?

Ф.Ю.: Обоє.

⎯ Хто гроші тримав?

Ф.Ю.: А які тоді гроші були, дєточка? Відкіля?

⎯ Ну так шо, хто розпоряджався, хто казав шо: «Завтра поїдем на той ярмарок

або туда»?

Ф.Ю.: Та тоді і на ярмарок не їздили…

⎯ Чуєте, чи ваша мати трошки заробляла тим шо лікувала, шептала?

Ф.Ю.: Ні, воно тоді ніби не було шоб гроші давати, а то кусок хліба принесе там,

чи пиріжок. Таке не було.

⎯ Правда? Чи трошки помагало для господарства?

Ф.Ю.: Просто чєловєка обслужувала, мати обслужувала чєловека… Так я обслужую так і мати обслужувала. А то принесуть – отака щека пухла, криком кричить… Мати полічила – відпало, заснула і всьо.

⎯ Чи ваші батько, може мати, ходили на заробітки?

Ф.Ю.: Батько ходив, в Чорноморію. Ще нас не було, а тоді як землю дали ж і на

дітей тоді, по сажню там чи по скільки.

⎯ Ходив на Кубань?

Ф.Ю.: В Чорноморію тоді звали – Чорне море.

⎯ Чи це Кубань?

Ф.Ю.: Да, видно Кубань, Чорноморія. Так жив батько в одного, сім год і сім сроків. І коли вже оце починалося, так кликав хазяїн, це ж він не один був, батько мій, кликав: «Іди, я тобі дам пару коней, і корову, і де жити». А мати не схотіла, каже: «Вдруг чого, коза́ки поб’ють нас». Коза́ки.

⎯ А коза́ки часом били?

Ф.Ю.: Та тоді ше не били, а як переворот застане.

⎯ А що за коза́ки? Котрі були там?

Ф.Ю.: Я їх не бачила.

⎯ Чуєте, як прийшов колгосп, то ваші батьки пішли відразу в колгосп?

Ф.Ю.: Та, чуєш, же дєточка, мати ж умерла до колхозу. Ще ж із церкви з попами ховали, з півчими. А батько вмер у тридцять третім в голодовку. Пожив-пожив із нами та… А ми зостались сами, сестра [нерозбірливо] вмерла. А нам прийшли барбоси – хату запалили.

⎯ Комсомольці?

Ф.Ю.: Та прийшли тоді ж було, я возила в Харків. Люди ж питалися чим жити. Хрести на кладбищі порізали та палили [нерозбірливо] Та возили у Харків (Не чутно). А нам прийшли вночі, вже я пішла на поле. Мені було вже сімнадцять год, пішла вже в колхоз я.

⎯ Ви записалися чи вже перед тим були записані?

Ф.Ю.: Ні, пішла на вулицю, коли голова колхозний та й каже: «Йди! На роботу». Пішла на роботу, а сестра хворала малярією, а меншим було десять год чи дев’ять. Ото такі ми були. Коли приїхала кухарка, ми на полі ночували, там сарай був, заганяли як свиней туди. Там ночували. Коли приїжджа кухарка утром, варити нам затірку [Давня страва з борошном і яйцями – ред.прим.] і сказала шо: «Федора, ваша хата згоріла», хату запалили. А я питаюся: «А дівчата не погоріли?» і до вечора додому не пустили…

⎯ З роботи не пустили?

Ф.Ю.: Не пустили додому [Плаче]. Тоді сказав бригадир: «Дам бумажку», а тоді місто тут велике було, тепер же містечко, а тоді велике… І на мосту стояла охрана.

⎯ Комсомольці?

Ф.Ю.: Да. І ото стояли і ловили хто втече з поля – в амбар запирали. Голодних. Ну я ж до вечора доканалася, повечеряла, тоді пустили мене додому.

⎯ І бумагу написали?

Ф.Ю.: Бумагу написали, пропустили на мосту. Пішла в село, питаюся: «Ви не знаєте, – там в однієї бабки, – чи сестри…» [Плаче] І ото всьо до тла погоріло.

⎯ А чого вони запалили хату?

Ф.Ю.: Та на Бога я знаю… [нерозбірливо] чувала можна зайти в хату.

⎯ Прибирати?

Ф.Ю.: Ага. Так шо я нагодувалась, а тоді ото осталася, а в чоловіка у цього шо він жив багато, а тоді ж млин забрали, начали уже розкуркулювати. А у тридцять третьому діток бросили у станції, міліція забрала, вона прийшла додому та захворала.

⎯ Жінка?

Ф.Ю.: Жінка ця через діток та й умерла.

⎯ А чого діток бросила?

Ф.Ю.: Та голодовка ж була.

⎯ Ааааа, то вони, він і вона чи тільки вона?

Ф.Ю.: Ні, двох. Удвох, та багацько бросали.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Баба оця, Галька, бросала.

⎯  [нерозбірливо] своїх дітей, просто шоб вони…

Ф.Ю.: Да-да, шоб там спаслися вони.

⎯ Аааа, шоб спаслися?

Ф.Ю.: Да-да. Садили шоб їх підбирали, і їх годували. Власті були [нерозбірливо]

⎯ Чи її діти спаслися, чи ні?

Ф.Ю.: Та спаслись.

⎯ А потім вернулися, чи ні?

Ф.Ю.: Та хто… Чиї вернулися.

⎯ А того вашого чоловіка?

Ф.Ю.: Ні.

⎯ Ні?

Ф.Ю.: Ні. Малі були, хто зна – вони померли може. Малі були, шо…

⎯ А Ви кажете багато це робили, да?

Ф.Ю.: Багацько. Та, вся вкраїна робила. Вся вкраїна бросала і йшли, в дорозі вмирали, пухли усі. Страшне ж було. Саме жили хорошо – саме косили, саме в’язали, саме молотили. [нерозбірливо] І пекли саме, в мене піч і зараз є, я було як напечу квасолі, всього. А тепер же ш… Уже піч завалилась.

⎯  Добре, що хочу запитати…  Чуєте, а як Ви були, це у вас трошки такий складний час, чи у вас було, що дівчата збирались на кутку, співали?

Ф.Ю.: Да, співали, вечерушки були. Були ж такі вдови ще з давньої войни з [нерозбірливо] Було, пускали дєвок, дівки були хороші, парубки хороші. Хіба так, як оце теперечки, друг друга б’є, ріже, а тоді посходяться хлопці, в каждого хлопця дівчина. І на вулиці були гулянки, співи. А не гуляли шоб дєвку нагуляли, а просто. Ходили колядували по хатах як Різдво, давали люди куски сала, паляниці.

⎯ Дівчата ходили колядувати з хлопцями?

Ф.Ю.: З хлопцями. Хлопці водили дівчат уночі, місяць отакий світите, мороз аж тріщить, понакладають кожушини, тут хрестів повно, намиста, [нерозбірливо] Та тоді…

⎯ Гарно було?

Ф.Ю.: Було.

⎯ Чуєте, а як дівчата і хлопці зберуться вечоркувати, таки як би гуляти, то чи вони запрошували музикантів?

Ф.Ю.: Да, аякже ш. На скрипки грали, там дєдушка такий во був, грав на скрипку [Наспівує мелодію]

⎯ І ті дівчата танцюють, да?

Ф.Ю.: Да-да.

⎯ Чи також було, щоб дівчата співали і скрипач грає?

Ф.Ю.: Да.

⎯ Було? А чи були також такі вечорки коли пряли?

Ф.Ю.: Пряли-пряли, пряли і я ше пряла.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Пряли.

⎯ А чи було так, шо там де вечорки то там позасинали та й до ранку?

Ф.Ю.: Ночували! Дівки ночували і хлопці з хлопцями, і з дівчатами спали, і не було шоб дітей водили.

⎯ Чи не було так?

Ф.Ю.: Не було!

⎯ Це рідко було?

Ф.Ю.: Нє, не було, тоді строго було.

⎯ Але ж тітка Галя привела?

Ф.Ю.: Привела.

⎯ І ще там вона казала, її хлопця сестра привела. То часом траплялося?

Ф.Ю.: Ну мало.

⎯ Мало?

Ф.Ю.: Мало. Тіки, слухайте, тоді мода така була. А як нечесна молода, я вам кажу, як нечесна молода тоді матері біда. І батькові. При беседі молодий же каже, шо нечесна. Тоді при беседі накладають матері хомут кобилячий, конячий і водять понад бесідкою.

⎯ Чи Ви бачили коли-небудь це?

Ф.Ю.: Да.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Да. Бєдна була… Я не знаю як оце баба Галька привела… А оце ж у нас там були [нерозбірливо] вечорниці, в сусідки і Бог милує… Свадьби грали…

⎯ Коли свадьби були чи Ви часом були така старша дружка?

Ф.Ю.: Було-було, аякже ж. Старша, тоді дружки́ сидять, співають гарно.

⎯ А яка музика була на весіллі?

Ф.Ю.: Коли гармонія.

⎯ А яка була така весільна?

Ф.Ю.: Ото гармонія, більш нічого не було.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Нічо – гармонія. [нерозбірливо] вони вибивають, танцюють, рубашки були довгі такі, хороші.

⎯ Була музика скрипки й бас?

Ф.Ю.: Була, була. Ото скрипка, бас і гармонія. Як де дуже багаті женяться. А як бідні – ні.

⎯ Чуєте, а чи була у вашому в селі така баба котра пупи в’язала?

Ф.Ю.: Була.

⎯ Чи Ви знали її?

Ф.Ю.: Була, знаю, знаю.

⎯ Як на неї люди казали? Це означає…

Ф.Ю.: Баба Харчиха. Це вона Коліна була родичка.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Я Колю знаю… Микола зна, а Коліна мати зна.

⎯ Чуєте, а чи вона була така… На неї не казали повитуха або бранка?

Ф.Ю.: Ні-ні-ні, нічого не казали, як тіки, так: «До баби Харчихи». (Не чутно)

⎯ Ще раз як на вечорницях ото дівчата гуляли і празники чи коли вони брали скрипку…

Ф.Ю.: Ні! Ні, ото саме повелися ото з німців, вона біля в нас жила, оця Паніматка, звалась тоді Паніматка, шо [нерозбірливо] тополі в неї хороші були, калина, берьоза, берьозові [нерозбірливо] були. Оце хлопці повертять весною ці…

⎯ А Ви казали, що на скрипку грав там дід такий.

Ф.Ю.: То на скрипу грав колись ми їздили у Шляхову, вони ото збиралися з Лиману люди. Повно було й ото грали, і провожали підводами їх переїжджали [нерозбірливо]

⎯ А проводжали що, на заробітки?

Ф.Ю.: Да, буряки заробляли ж, полили там, десять рублів заробиш там – ну копійки.

⎯ Чи він сам грав, чи вдвох?

Ф.Ю.: Ні, сам, сам! Сам він був. Він був сліпий якось на одне око. Як був якийсь переворот, а він [нерозбірливо] його там били штемпелями і вибили йому око. Так воно як уставлене, а він сам бишкінський.

⎯ Чи хтось платив йому коли він тоді грав?

Ф.Ю.: Ні, він так був же у Шляховій як прикажчиком, так йому платили ото там, економія платила… Шляхова тоді була, один сахарний завод. А тепер скрізь сахарні заводи, а сахару нема.

⎯ Чи Ви пам’ятаєте коли клуб починався в Бишкині у вас?

Ф.Ю.: Ну як колхоз начав – і клуб начав.

⎯ А хто був зав.клубом?

Ф.Ю.: Ну, за це вже я… Я тоді пішла на заробітки, я колхоз бросила.

⎯ А куди Ви пішли на заробітки?

Ф.Ю.: У те, в совхоз.

⎯ В совхоз?

Ф.Ю.: Да.

⎯ А чому пішли в совхоз на заробітки? Чи там більше платили, чи чому?

Ф.Ю.: Ну тут же дожилися шо копєйки получа. Гроші не давали.

⎯ Не давали?

Ф.Ю.: Ото одну затірку поїсиш і всьо. Не було як та й нічого. Та й дожилася так шо було в мене – погоріло, а яке на мені – порвалося. А тоді не випускали, а потом якось нас випустили, дали мені на год паспорт. Годічний. І ото я ішла. А одну сестру в хаті бабушка відвела за дитину, а одна то горювала, по квартирах ходила.

⎯ Це означає що відвела і комусь віддала?

Ф.Ю.: Да, да.

⎯ А як, та шо по квартирах ходила, то шо вона робила? Як би то просила?

Ф.Ю.: Та не давали, не давали й хатки, багацько було же, і в колхозі робили – ніхто ніякого вніманія на сирот не обращав, не так, як січас. Січас то канєшно і платять сиротам. Ага, вмер батько – платять. Мати вмерла – платять.

⎯ А чи вона пішла від хати до хати, щоб попросити щось їсти?

Ф.Ю.: Та аякже, так і ходила.

⎯ Чи люди давали, чи часом…?

Ф.Ю.: Давали.

⎯ Давали?

Ф.Ю.: Давали люди. Дасть кусочок хліба, кусочок гарбуза.

⎯ Чи люди часом казали що це гріх – не дати як попросять?

Ф.Ю.: Аякже. Тіки гріха було, дєтка, у неділю Боже сохрани поїсти поки з церкви не прийдуть. Тепер оце в нас було, мати ж умерла, батько ж упереді. А ми дивимося – заріжуть кабана.

⎯ Угу.

Ф.Ю.: Заріжуть кабана. Так шо, думаїш? До Різдва ковбаски не дадуть [нерозбірливо] поначиняють усі ковбаси, до Різдва – ні.

⎯ Чуєте, а як Ви пішли в совхоз на заробітки то шо Ви там робили і шо заробляли?

Ф.Ю.: Та заробляли… Хоч копєйки заробляли, та хоч що-небудь же ж…

⎯ Купити можна?

Ф.Ю.: Да, купити ж було там чи [нерозбірливо] чи там… Ну. А тут же нічо не платили.

⎯ Чи Ви були раді коли вас цей посватав?

Ф.Ю.: Аякже дєтка. Жила. Жила бєдно і [нерозбірливо] сироти. А тоді мені совітують: «Іди!». Так він на шістнадцять год, дєтка, старіший від мене був. Йому тридцять сім год, а мені двадцять один. І треба було йти.

⎯ Чи він вас попросив заміж, чи…?

Ф.Ю.: Да! Да-да, ходив там до одної бабушки, я вже ходила із совхоза, ходила до цьої сестри. Сестра жила у цеї бабушки. А пішла в магазин по хліб, вже в магазині продавали хліб, уже тут був. Це тридцять шостий. Я пішла в магазин, коли він там. А він у одного дядька питається: «Чи не віддасте своєї дочки за мене?» А той дядько каже: «Я вже віддав цей год. Ти, – каже, – посватай оту дівчинку». А він каже: «А де вона живе, я ж не знаю?» А та бабушка там уборщицею була, в магазині, та каже: «Вона в мене живе, вони в мене, ті дівчата – каже, – биті». Коли ввечері приходе, просе, прямо плаче. А хата ж ше не розбита була, хата хороша була, він хорошо робив, дали йому тьолку – премія, тьолка ходила в колхозному стаді. І тоді мене ті сусіди наші старі: «Іди, – каже, – Федоро. Іди живи».

⎯  Чи вам хотілося йти до нього, чи не дуже?

Ф.Ю.: Та не дуже хотілось, но горе заставило. Жили [нерозбірливо]

⎯ Правда?

Ф.Ю.: У тридцять сьомім народився в мене хлопчик, у тридцять восьмом дєвочка і в сорок… Ото, другом, война – третя дєвочка народилась. Отак. [нерозбірливо] бігала й балакала. [нерозбірливо] бросали. І та дєвочка вже ходила і балакала. І приїхала з другої [нерозбірливо] де річка, багацько діток подавила і тоді вже хата розбита була, переїздили, вікон не було, позакладали та позабивали. І ото замінялись у мене чотири сім’ї. А чоловік на війні був, дєвочка вмерла він і не знав. Ото ж уже дійшов отуди, тоді начав пісьма мені писати, а я начала відписувати, з войни прийшов благополучний, так. У травні война кончилась, тоді ото начали хату ремонтірувати, свого [нерозбірливо] не було, тоді положили там десь купили чи виміняли, очерету набили, а він начинить [нерозбірливо] І ото було, була хата крита очеретом, а половина тим желізом, шо старим. І оце ми так.

⎯ То ви так добре прожили з ним?

Ф.Ю.: Так. Уже двадцять год немає. Сама живу.

⎯ Чуєте, як Ви були ще така менша, мабуть, років дванадцять або п’ятнадцять, чи Ви пам’ятаєте, щоб селом старці ходили?

Ф.Ю.: Ходили.

⎯ Сліпі?

Ф.Ю.: Ходили. Да, у нас у селі були, сліпий, як умре покойник його кликали – він читав.

⎯ Як він читав як не бачив?

Ф.Ю.: Читав і ходив сам. Сам, ніхто не водив.

⎯ Трошки бачив?

Ф.Ю.: Нічого.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Ото йде палкою по тому, по халяві палкою, палко б’є – б’є – б’є.

⎯ А чи він старцював в селі, чи десь ходив далі?

Ф.Ю.: Скрізь ходили, скрізь ходили. І не забудь, дєточка, подивися – в мене хазяїн не сліпий був, а він сліпий, – поробив нам ось, дивися, поприбивали таке.

⎯ А, вікна поробив?

Ф.Ю.: Не вікна, а налішники, налішники вони звалися. Ну ото сліпий нам поробив.

⎯ А як він звався?

Ф.Ю.: Павло Сліпий.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Да.

⎯ Чи він грав на чомусь?

Ф.Ю.: Ні, він не грав – тільки псалтирь читав.

⎯ А що співав?

Ф.Ю.: Нічо не співав, тіки читав.

⎯ А як він ходив просити то чи він співав?

Ф.Ю.: Він не ходив просити, той не ходив просити, то в нас Андрій був. Аааа! Водили тоді його! Слухай, я не знаю чи то його жінка, шоби не забути, чи мати. Жінка. Живе вона проти Миколая.

⎯ [нерозбірливо]

Ф.Ю.: Ага.

⎯ Чи він ослів у війну, чи шо?

Ф.Ю.: Ні! Родили.

⎯ Родили?

Ф.Ю.: Родили.

⎯ А якого року народження?

Ф.Ю.: Не знаю. Не знаю, він уже був пожелий як читав.

⎯ А вона його водила де?

Ф.Ю.: Водила скрізь, і на базар водила, люди гроші кидали йому. Ну, мабуть… Мабуть, год п’ятнадцять як умер, а може й нема.

⎯ А скільки їй тепер?

Ф.Ю.: А їй? Вона старіша мене.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Угу. Я з п’ятнадцятого, а вона, по-моєму…

⎯ Як вона називається Ви кажете?

Ф.Ю.: Дунька звати.

⎯ Дунька? А де її… Чуєте, а вона з якого року?

Ф.Ю.: Вона по-мойму чи з дванадцятого…

⎯ Ага.

Ф.Ю.: Чи з десятого. Старіша вона мене.

⎯  Чуєте, а чи ходили такі як сліпі музиканти?

Ф.Ю.: Ні, у нас не грали сліпі. Так ходили.

⎯ Так, тільки…

Ф.Ю.: Поводатирь водив…

⎯  Чи вони… Так-так, поводатор, скажіть. Поводатар водив?

Ф.Ю.: Да, поводатор водив.

⎯ Хто був поводатором?

Ф.Ю.: У бідних людей брав пацана і водили. Да оце Дунька вам би розказала.

⎯ Ми тоді до неї підемо. Тут по вашій вулиці?

Ф.Ю.: Ні, вона по тій вулиці, шо рівна.

⎯ Так, від дороги так?

Ф.Ю.: Ага, так до Гатько Ганни зайдете, вона вас направе.

⎯ Добре, добре.

Ф.Ю.: Ото у неї чоловік був сліпий, зовсім не видющий. І ото тоді коли дітей народили, діти їх хороші, ага. Уже дітей і заміж он. Уже і внуки єсть.

⎯ Чуєте, чи Ви бачили коли-небудь таких бандуристів, котрі на бандуру грали або кобзарів?

Ф.Ю.: У нас був десь, ну я не знаю.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Да. Десь був там якийсь, грав. Там у замку може, там він жив десь.

⎯ [нерозбірливо] в колгоспі пішли [нерозбірливо] продавати щось, можете сказати, будь ласка, що Ви продали тоді, це було?

Ф.Ю.: Дєтка, шо я возила, я нічо в Харків не возила. Це вже ми [нерозбірливо] як колхози начали та ходили на роботу, та і раків ловили та в Харків возили, щоб купити зерна та [нерозбірливо] діткам накрутити. [нерозбірливо] А гроші не давали колхози аж до восьми! Потом позика! Там як насчитають щось! І позика підходе до вішалки. Визивають, на роботу не випускають – плати оті гроші, шо там у тебе лежать і всьо.

⎯ Як ми розуміємо, получали дуже мало в колгоспі тоді?

Ф.Ю.: Гроші не давали нічого.

⎯ Не давали?

Ф.Ю.: Кромє… Дадуть там зернечка трошки.

⎯ Тоді це питання для вас… Як люди жили? Це означає…

Ф.Ю.: Садили. Дома садили на городі, більше своїм жили. Більше своїм жили, дєтка. Голодували та й усе. А сорок сьомий год багацько пухли, були люди. Не одверталися, хазяїн у мене і двоє діток у мене було. То в войну умерла дєвочка, прийшов уже хазяїн мій з войни та дєвочка вмерла, не було. Двоє було. Ага. Та підем рядей такі понапинали, сєтки купували й напинали. І то ходи раки ловили, бродили [нерозбірливо] І ловили раків і на Харків возили. І тоді ото вторгуєш там чи тридцять рублів і ото стакан зерна купиш, чи два, чи три і накрутиш, намелеш, баланду звариш. А на роботу йди. А тоді вже начавсь…

⎯ А що ще продавали? Ну ви раки, а інші люди що?

Ф.Ю.: Щіпки в’язали, віники з бур’яну в’язали, ото нав’яже там п’ятдесят, тридцять і ото там по десять копійок, по п’ятнадцять копійок продавали, то віники.

⎯ А молоко?

Ф.Ю.: А молоко сами почали тоже купувати, в Харкові тоже лавка є, і то держали і ми держали кози. А тоді вже як почав колхоз нам віддавати, то купили тьолочки і коров держали. І тоді коров держали [нерозбірливо] врем’я і свиней різали, все. Ну у мене сємдісят, по-моєму, шостому хазяїн умер, та я ше без хазяїна чотири годи корову держала. Сама жила, корову держала. Діти в мене, син у Гресі живе.

⎯ Греції?

Ф.Ю.: Гресі.

⎯ А, у Гресі…

Ф.Ю.: На Гресі. Уже скоро на пенсію. Дочка одна в Балаклеї. Тоже вже на пенсію, з тридцять сьомого году. [нерозбірливо] Я їх оце сьодня ожидала, должни підскочити.

⎯ Скажіть, будь ласка, коли Ви вийшли на пенсію?

Ф.Ю.: А де там, мабуть, уже тридцять год на пенсії.

⎯ Це означає…

Ф.Ю.: Я дванадцять рублів вийшли на пенсію. Дванадцять рублів платили.

⎯ Чи Вам вистачало тоді дванадцять рублів?

Ф.Ю.: Та де воно, дєтка, вистачало? Тоді ж хлібина була п’ятнадцять копійок. Шістнадцять. Воно тоді лучше вистачало чим мені оце зараз дають сто шийсят рублів. Сто шийсят. Шо я за їх куплю зараз?

⎯ А після війни вони починали платити трошки більше, так?

Ф.Ю.: Да, начали ж то колхози розжиматься, коров начали держати, молочка начали виписувати, мені й зараз виписують. Хто піде здоровіший. Й м’ясо виписують, і виписували і я ходила як було двадцять п’ять рублів свинина, говядина двадцять рублів. [нерозбірливо] і я ото тоді, п’ять кіл випишу, тоді вже нам начали платити, то платили ж по дванадцять рублів, тоді добавили вісім рублів – начали двадцять платити. Тоді ще вісім рублів добавили – двадцять вісім начали платити. І отак ото кажен год і начали тоді вже… Коли в мене хазяїн умер так уже давали двадцять рублів пенсії. Ну по-моєму чи в семсят шостом, чи в семсят п’ятом оце в мене хазяїн умер, оце стільки я горюю сама.

⎯ Чуєте, я ще хотіла, запитаю у Вас як Ви дівували, то чи Ви пам’ятаєте шоб весною дівчата пішли до річки і співали такі весняні пісні?

Ф.Ю.: А отой міст великий?

⎯ Так.

Ф.Ю.: Підуть наші дівчата, хрести начіпляють, намиста начіпляють, – це у тридцять третім ото всьо поздавали, – золоті були хрести, у два ряди. Дівки були здорові, не такі як тепер. Весною, крига пливе, льодорєзи, і ото крига пливе, по тих льодорєзах плигає, [нерозбірливо] було хороше. Наші поприходять дєвки – і кожушини плисані, з [нерозбірливо] ага. Кожушини білі були. А кацапи прийдуть: білі шуб, у лаптях, обмотки – дівки. Позав’язуються на спід великими шалями, а зверху білими платками, отакі голови. Ото наші і їхні. Стоять на мосту і грають. Їхні грають [нерозбірливо] а наші: «Розлив Дунай воду – нема переходу».

⎯ А ще це така за гра?

Ф.Ю.: Співали так.

⎯ Весною?

Ф.Ю.: Весною-весною.

 А що це така за гра «Розлив Дунай воду…»?

Ф.Ю.: Ну пісня така була, да.

⎯ Чи Ви пам’ятаєте як вона співалася?

Ф.Ю.: Ну аякже, а чо ж не пам’ятаю?

⎯ Нагадайте мелодію.

Ф.Ю.: Ну я ж вам сказала – «Розлив Дунай воду – нема переходу». І ото ж вигукують: «Угу-гу, угу-гу» та [нерозбірливо] йде, а вода від гори до гори.

⎯ Чуєте, а чи так бралися за руки і ходили кругом?

Ф.Ю.: Ні! То стоять перила такі, ото стоять, туди дивляться, як вода, як кригу несе і ото співають і вигукують: «гу-гу».

⎯ Заспівайте, будь ласка, якщо пам’ятаєте мелодію.

 Чи Ви можете?

Ф.Ю.: А це ж вам сказала.

⎯ Ні-ні, заспівайте.

Ф.Ю.: Ааааа, співати.

⎯ Мелодію.

Ф.Ю.: Ага. [Співає] «Розлив Дунай воду – нема переходу», тоді: «Гу-гууу, гу-гууу» і оп’ять же, і оп’ять ото.

⎯ А москалі роблять тоже?

Ф.Ю.: А москалі» «Ля-ля-ля ля-ля-ля, як хаділа дєвка до бабки, так….» Ну от.

⎯ [нерозбірливо]

Ф.Ю.: Да-да-да.

⎯ Чуєте, чи часом дівчата з вашого села ходили до вечорки, чи хлопці…

(Склейка)

 

⎯ З вашого села вони не ходили до них замуж?

Ф.Ю.: Ні-ні, і не брали й не йшли!

⎯ До москалів?

Ф.Ю.: Ні-ні! І москалі до нас ні.

⎯ Правда? А чого це так було твердо?

Ф.Ю.: Так твердо було. Та як женилися та вінчалися, у церкві. Время було дуже хороше.

⎯  А чи це батьки казали, шо не піди в те село, чи хлопці самі?

Ф.Ю.: Не було моди.

⎯ Не було моди?

Ф.Ю.: Не було моди. Не було моди ніякої.

⎯ А чи Ви пам’ятаєте як водили кізла?

Ф.Ю.: Да.

⎯ А ну, розкажіть.

Ф.Ю.: Ото по всьому селі ведуть, позабираються за платочки, платочками, за руки і… Ціпок велииикий! І ото співають: «Як ускоче коза в огород, та й витопта лук-часнок, лук-часнок»… «Щедрий вечір, добрий вечір» і ото співають і співають і ото від церкви і на край села – від краю до краю. Тоді там уже розходяться.

⎯ Пів дня так ходять?

Ф.Ю.: Да, да! Пів дня.

⎯ А кого тим козлом вибирають?

Ф.Ю.: Нікого. Наряжені всі дівчата. Одинакові ото…

⎯ А коли це його водять, літом?

Ф.Ю.: На Благовіщення.

⎯ На Благовіщення?

Ф.Ю.: Да. Весною, на Благовіщення.

⎯ А як Купала у вас святкували?

Ф.Ю.: А Купала я тільки цей год віночків не плела, а то все врем’я. А це вже не плела – не зацвіла моя цвіти. А то я плела, становили Купали і співали. Як… «Ростила [нерозбірливо] вище города, рости зелена вище дерева… Як купався Іван та й у воду упав, ідіте дзвоніте, [нерозбірливо] кажіте, Галюся біжи по [нерозбірливо] тужи». Тоді ше: «Як купався Борис та на платці завис, ідіте дзвоніте, Марфуша кажіте,» Ну де там приспіває: «Марфуша біжи, по [нерозбірливо] тужи.»

⎯ А мелодію не знаєте? Як співалося…

Ф.Ю.: Та… Я ж вам кажу, шо як співали: «Як ускоче…»

⎯ Чуєте, а чи були в вас такі жінки що часом їх кликали тужити? Коли хто помирав?

Ф.Ю.: Ні, такого в нас не було. Сами. Хто вміє – сам плаче. Хоч плаче так, хоче… Такого не було, щоб наймали там…

⎯ Щоб хтось плакав?

Ф.Ю.: Ні-ні-ні. Свої плачуть по своїх, а…. Ось ви підете до баби. До баби Дуньки. Вона вам розкаже. Як він читав, як він той… А може в неї є й книга і досі. [нерозбірливо] По-моєму в неї должна вона бути. Бо він вже після войни вмер.

⎯ Чуєте, а як, чи Ви пам’ятаєте як церкву розкидали?

Ф.Ю.: Та аякже! В тридцять четвертому.

⎯ В тридцять четвертому?

Ф.Ю.: В тридцять четвертому, да.

⎯  [нерозбірливо]

Ф.Ю.: У тридцять навіть п’ятому, або в шостому. Шо я ше в тридцять п’ятому ше годік походила на Миколая. З своєю подругою. Так ми прийшли і з Шляхової приїхали, вона, Варька її звати, її німці вбили, так, каже: «Ходім [нерозбірливо] ⎯ А економія це вже була за колгоспу?

Ф.Ю.: Ні, економія там зроду. Там зроду завод сахарний.

⎯ Так називали, да?

Ф.Ю.: Да, Шляхова звалась вона.

⎯ Чуєте, чи Ви чули щось коли-небудь, чи може у вас в селі були такі малярі котрі ікони малювали?

Ф.Ю.: Ні, в нас не було.

⎯ А де…

Ф.Ю.: А ікони носили.

⎯ Хто це був? Такі люди… Я маю на увазі до війни тоді, до колгоспу?

Ф.Ю.: Я знаю, носили ікони, носили.

⎯ Це були чоловіки чи жінки, чи вони підводами возили?

Ф.Ю.: Оце вже я вам не скажу…

⎯ Чи вони були росіяни, чи українці?

Ф.Ю.: Навєрно росіяни.

⎯ Говорили по-російськи?

Ф.Ю.: Цього я не знаю, я шо не знаю – я не буду балакать.

⎯ А чи Ви чули шось таке, шо кажуть шо за іконами живе дух предків?

Ф.Ю.: Не знаю.

⎯ Такого не казали? А шо було як присниться ікона?

Ф.Ю.: Та то не хороше.

⎯ Не хороше?

Ф.Ю.: Не хороше. Поп присниться то не хороше.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Да.

⎯ Якщо щось таке церковне, то не дуже?

Ф.Ю.: Да, то не дуже.

⎯ А якщо впаде ікона зі стіни, то що буде?

Ф.Ю.: То буває нещастя.

⎯ Так казали, да?

Ф.Ю.: Да-да.

⎯ Чи у вас в селі було щось такі приклади, що впала ікона і щось там трапилось?

Ф.Ю.: Та може де й було, тоді ж знаєте…

⎯ Чуєте, а чи Ви знаєте що часом казали, що щоб щось задумав і щоб воно збулося треба молитися чи до Миколая, чи до Варвари?

Ф.Ю.: Да-да. Молилися і збувалося.

⎯ А до кого молилися, не казали?

Ф.Ю.: Молились більше Миколай Угодник помагає. І Мати Пресвятая Богородиця. І Спаситель. Оце три ікони. Ну їх вже нема тепер.

⎯ А коли йшли в дорогу, то кому молилися?

Ф.Ю.: Оцим же і молилися, Спасителю.

⎯ А часом кажуть, щоб благополучно закінчилися роди то кому молилися?

Ф.Ю.: Тоже цим же. Цим, цим, цим.

⎯ А чи в вас було, що були такі хресні ходи на поле, щоб дощ був?

Ф.Ю.: Ходили. Ходили в церкву, брали ікони, охрести брали, фонарік брали, свічечка горілась і брали ікони носили.

⎯ Чи Ви пам’ятаєте, щоб такі люди…

Ф.Ю.: І так було, дєтка, суша була, а як там помоляться Богу, почитає батюшка і відтіль вертаються і рубця сухого не було. Понімаєте? Так приходилось.

⎯ Як уже не було священника [нерозбірливо]

Ф.Ю.: Ховали так як-небудь.

⎯ Хтось просто почитає і поховає?

Ф.Ю.: Да, да, да.

⎯ Були жінки котрі співали?

Ф.Ю.: Були. Жінки булі ті шо в церкві співали на хорах. Гарні були і в мене як оце співали і вночі ночували за моїм хазяїном – двадцять три душі ночувало. І всім платки давала. Тоді мода така була. Ага. А тепер отам душ п’ять може хто плакне. Воно ж тепер і платків немає.

⎯ А як хоронили, от скажем, вашого хазяїна, чи старі жінки співали…

Ф.Ю.: Співали!

⎯ … на кладовищі?

Ф.Ю.: Співали на кладовищі і в хаті співали, в селі співали і прийшли ховати – співали і обідали. Тоже ж було… Та шо там, і м’яса сила і всього сила… І тепер на похоронах страшне готовлять, ми були, обід справляла женщіна – сорок день. Все на світі: і водка й вино, і котлєти і пиріжки, і ковбаса капчьона і сир отой шо дорогий, і осельодка і сметана. Дєтка, ну всього не перекажеш! І помідори й огурци, і холодне і все на світі, і понасипала отакі миски меду! Бджоляного! Їжте ложками хоч…

⎯ А де вони співали, чи вони співали на вулиці, чи…

Ф.Ю.: Ні, за столом.

⎯ За столом?

Ф.Ю.: За столом, і я була співала, і носили, туди носили ж [нерозбірливо] печеня, конфетки.

⎯ На поминальну?

Ф.Ю.: На поминальну, да.

⎯ Після похорону?

Ф.Ю.: Да. І оце ж сорок день були, і вона нам [нерозбірливо] пов’язала в платочки, випроводила, ми її поблагодарили.

⎯ Чуєте, а як на кладовище то шо, це група таких жінок котрі співають як в селі?

Ф.Ю.: Еге.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Ну тих уже нема що співали на хорах.

⎯ Правда?

⎯ Нема?

Ф.Ю.: Нема – ті всі померли. Нема. Ті всі померли.

⎯ І більше не продовжили?

Ф.Ю.: Ні, [нерозбірливо] тепер ж ми ходимо.

⎯ Так?

Ф.Ю.: Я старіша, а то співають главні молитви, попереписували собі у зошити і ото читає і ми ж собі начинаєм співали.

⎯ Ага. Це означає хто що співає?

Ф.Ю.: Да.

⎯ Тепер немає священника?

Ф.Ю.: У нас немає, в Лимані є, у Гресі є. Ну… Скрізь по селах є, а в нас нема і в тім Бишкині нема.

⎯ Чи Ви ховаєте [нерозбірливо]

Ф.Ю.: Да, я ховаю…

⎯ [нерозбірливо]

Ф.Ю.: Да, їдуть беруть і там ото три бабки і священник.

⎯ Це від нього?

Ф.Ю.: Да, вони від нього.

⎯ Вони прийдуть з ним?

Ф.Ю.: Да, з ним приїдуть. Їдуть беруть і ото беруть тих, тих бабок трьох.

⎯ Чи місцеві жінки співають з ними коли…

Ф.Ю.: Да-да-да.

⎯ Прийдуть ці три, вони прийдуть і місцеві жінки?

Ф.Ю.: І наші, і наші з ними співають.

⎯ Разом?

Ф.Ю.: Да-да і наші з ними співають. Вони так… Одну на Паску там ховали, отам же, де Коля живе, ховали на Паску так «Христос Воскрес» ми вже співали і співали. Піп, по-моєму, був із того чи [нерозбірливо] … Так півчі гарно співали і батюшка просе, воно якраз на Паску, вони похрипли – паски святили, похрипли: «Пойте! Пойте «Христос Воскрес! Пойте «Христос Воскрес»!»

⎯ Чуєте, а як ше колись, як ваша мати шептала чи було тоді лікарка в селі?

Ф.Ю.: Та пошти́ не було.

⎯ Не було? Це означає, що мати була така лікарка?

Ф.Ю.: Да-да.

⎯ Чи була ще така жінка котра вміла замовляти?

Ф.Ю.: Ні, оце як оце я думаю серед нас невелико було. Мама була, друга була…

⎯ А чи мама навчилась від баби, чи що?

Ф.Ю.: Колись, казала, йшли на базар з якоюсь бабушкою, а бабушка їм начала приказувати і вони ото і…

⎯ Запам’ятали?

Ф.Ю.: Да. А я запам’ятала мамка, я й ж мала була, що мені одинадцять год було, мамка папці зуби заговоряла, своєму хазяїну. І я це поняла і коли я комусь полічила, хтось бєдкався, я полічила. По-моєму помогло, і так воно пішло.

⎯ А що Ви кажете як замовляєте?

Ф.Ю.: Нізя цього казать.

⎯ А від бешихи як Ви навчились?

Ф.Ю.: А бешиха ходила сама, в мене була на пиці та я ходила до бабушки, а бабушка лічила то я в неї навчилась.

⎯ Яка це бабушка, якась друга?

Ф.Ю.: Я не знаю її, тоже вмерла.

⎯ В селі була?

Ф.Ю.: В селі, в селі.

⎯ Тобто вона вам приказувала, а Ви схопили?

Ф.Ю.: Вона… Да-да. Да.

⎯ Ви маєте такий талант?

Ф.Ю.: Ага, а тоді… А тепер до мене приходять, там один надавив водянку – кров [нерозбірливо] пішла. Поїхав на Гресі, хірург розрізав йому. А в нього [нерозбірливо] ця хвороба. [нерозбірливо] краснота. І рука розпухла. Поїхав до врача, а він йому каже, той же шо розрізав: «Мене ваша рука не радує». А він та де пішов, а йому сказали: «Підіте до бабки Федори». Прийшов, я йому почитала-полічила. На утро уже [нерозбірливо] Поїхав до хірурга, треба на перев’язку. А йому: «Нічого». А він каже: «Я йому тіки не сказав, тіки не від вас». Ото до мене тричі прийшов [нерозбірливо] А один пробив ногу… Він [нерозбірливо] що ви були в неї. І до тих пор, шо вже нога отак сидіти начала як ото вас [нерозбірливо] І вже місяць лежить. Він сам зять хірургом у Харкові, почистив йому, полічив. Ну хорошо, перев’яз. Вона в них корова ше тоді була, молоко [нерозбірливо] часто. «Ну шо, – кажу, – як ти? А Альошка як?» [нерозбірливо] бешиха підкинулась або шо? Та нехай я його пришлю» «На палка́х пришле собі, я сама прийду» Так я тиждень ходила, уже пішла послєдній день, кажу: «Ну Альоша, – а я пішла кажу, – Ну шо, Альоша?», а він: «Ой, бабо Федоро, я пропав» «Чого?» «Та дивись». Правда – отака нога.

⎯ Чи вона синя?

Ф.Ю.: Ні, жовта.

⎯ Як штани?

Ф.Ю.: Як штани. А я кажу: «Це погано дуже». «Чешиться, – каже, – чешиться. А як почешу – тоді болить». «Аааа… – кажу, – ….»

⎯ Це бешиха, да?

Ф.Ю.: Да, це бешиха. Я полічила йому, приходю утром: «Ну шо, Альоша, як?» «Бабо Федоро, спав і руки не прикладав!» «Аааа… Тоді, – кажу, – пройдьот». І ото я йому вилічила ногу.

⎯ Бабо Федоро, а чим вам трошки погано після цього як лікуєте?

Ф.Ю.: Як лікую зглаз – мені погано робиться.

⎯ Почекайте, як Ви комусь знімаєте зглаз, так?

Ф.Ю.: Як у нього хвороба – зглаз, а мені тоді беда.

⎯ Правда? Погано?

Ф.Ю.: Да [нерозбірливо] тоді вона на мене ляга.

⎯ А як Ви його тоді викидаєте?

Ф.Ю.: Та нічого. Шо там, свяченой водой умиюсь.

⎯ А як Ви знаєте що це зглаз або не зглаз?

Ф.Ю.: Воно ж, кажу, мені тоді на голову.

⎯ Аааа, Ви чуствуєте?

Ф.Ю.: Да, тоді я хвораю. Ну нічого.

⎯ А як просто, то вам нічого? Як це як бешиха?

Ф.Ю.: Як там простуда або шо, так нічого.

⎯ Бабо Федоро, ще таке питання… От як Ви відчуваєте, все-таки Ви лікуєте людей: хірург не може помогти – Ви помагаєте?

Ф.Ю.: Да. Да-да-да.

⎯ Чи Ви відчуваєте що люди Вас так поважають?

Ф.Ю.: Да, поважають люди мене хорошо.

⎯ Правда?

Ф.Ю.: Хорошо поважають. І хорошо я помагаю – і хорошо поважають мене люди. Прям хорошо. Дай Боже і до смерті мені… [нерозбірливо] шоб умерти.

⎯ Чи Ви б мати таки студентів, когось навчити?

Ф.Ю.: Ні, нікому я зараз не кажу і своїм дітям я не кажу цього.

⎯ Чому?

Ф.Ю.: Потому шо воно не буде помагать, як я скажу.

⎯ Якщо Ви комусь?

Ф.Ю.: Да.

⎯ То Ви не будете мати?

Ф.Ю.: Да. Воно не буде від мене помагать. Так шо – нікому. Ото баба Настінька ходила до мене, ми друззя з нею хорошо. Нізя передавать цього. Тоді воно від мене не помагатиме.

⎯ А хто Вам це сказав, шо не можна передавати?

Ф.Ю.: Перед смертю тільки передається.

⎯ Це мати вам сказала?

Ф.Ю.: Як я, коли буду вмирати, так я тоді могу передати.

⎯ Ми вам, як я не забуду, то ми вам пришлемо такі…

(Склейка)

⎯ Які бувають зглази? От хто може зробити зглаз?

Ф.Ю.: Ну я зглаз не вмію лічити. Ні. То єсть бабки. Перепилиха. У нас отам була бабка одна, вона вмерла – сто год їй. Вона вмерла в прошлом чи в позапрошлом. Так і я до неї водила із другого села, і з Греса возила людей. Приходять до мене – полночь уже, машиною приїхали: «Укажіть нам, де та бабка?» та возила, та мені казали: «Ти не боялась у машину сідати, шоб тебе не завезли?» «Я, – кажу, – не боюсь».

⎯ А чи вона також зглаз лікувала?

Ф.Ю.: Перепилиха [нерозбірливо], а вона трудно. Віск розтопляла у мисці, тоді таку читала молитву, ага. І ото над головою держи́т миску із водою і оту, отой віск ллє і воно виходе тоді чи мужик, чи баба, чи відкритий – злякалися. От гарна баба було, но нема.

⎯ А чому Ви не навчилися?

Ф.Ю.: Тоже не передала вона, тоді її дочка забрала в те село. І… Не знаю чи вона дочці передала, чи ні.

⎯ Хто зглаз лікував [нерозбірливо]

Ф.Ю.: Я не знаю.

⎯ А чи Ви можете сказати що людина має…

(Склейка)

⎯ Як Ви думаєте, що можете знати що зглаз є?

Ф.Ю.: Ну зглаз, коли бабка, вона зна шо зглаз. Вона ліче воно ж помагає, як я ото зуби. Як чужа людина спати начинає – значить перестає.

⎯ Добре.