Бугай Іван Іванович, 1917 р. н. з дружиною Бугай (Сисою) Ніною Миколаївною, 1921 р. н.

— Чи ті три сина жили разом? Чи мали свої хати?

І. І.— Сперва жили умісті всі.

— Умісті всі. А одділились, коли оженились? чи вже, коли діти пішли?

І. І.— Вони женились і вмісті тоді жили. Ще жили вмісті.

— Чи ви пам’ятаєте?

І. І.— Нє.

— Не пам’ятаєте це. А скільки землі було в батька?

І. І.— Вже в мого?

— Так, до колгоспу.

І. І.— Ну дето гектарів. Тоді десятини считались.

— То скільки десятин?

І. І.— Дето до чотирьох десятин.

— До чотирьох десятин. Чуєте, а що було крім землі як би, кінь? молотарка? 

І. І.— Нє! не було тоді молотарки. Тоді ціпами молотили.

— Ціпами молотили. А кінь, корова були?

І. І.— Кінь був. Була й корова. А як же!

— А вівці?

І. І.— Та вівці, то вже опосля! то опосля. То перед колективізацією були.

— Ага. А чи був садок у батька?

І. І. — Нє, тоді садків не було.

— Не було.

Н. М. — Нічо ж не було, таке як счас. 

І. І. — Тоді ж не знали цього, то перед колективізацією. Вони спрашують ше, як той дєд був. Як дєд був, і мого батька, і братів. Їх три брати було. От.

— Чуєте, а як ви були таким хлопцем, 7 років, 8, то яку роботу ви робили дома?

І. І. — Ну, тоді шо? вівці пас.

— Вівці пасли. Корови не пасли?

І. І. — Нє, тоді старші пасли.

— Старші корови пасли.

І. І. — Тоді не доручали нам таких.

— Чи ви мали старших братів?

І. І. — Старших братів було в мене. А! моїх братів?

— Так, уже ваших.

І. І. — Їх було 4 нас. Одного помню, тільки народився і вмер. А самий старший уже умер дето перед колективізацією. Перед колективізацією умер.

— А хто такий був? Ви хотіли щось сказати, я вас перебила.

І. І. — А! так я хотів же сказати, скільки ж хлопців було нас. Чотири. Самий старший помер перед колективізацією. А середній, я самий менший. А було ше 3 сестри, тоже одна сестричка вмерла ше маленькою. А дві були вже замужні. одна з 12-го года, померла в 60-му году. А з 14-го сестра була, вмерла в 70-м году кажеться. Не помню так, хіба все так запомниш.

— Чи ваші старші брати

І. І. — А середній, середній он там у Снєжному жив. І умер. Служив в морфлоті. І вже сім’я в їх була своя.

— А чи ваші старші брати і сестри ходили кудись на заробітки? або найматися?

І. І. — Нє, не ходили.

— Дома працювали?

І. І. — Дома працювали з батьком.

— Чуєте, а хто був як би главою сім’ї? батько чи мати?

І. І. — Батько називався глава сім’ї.

— Керував так як би батько.

І. І. — Да.

— Чи батьки часом їздили кудись на базар або на ярмарок?

І. І. — Ну, на базар їздили вони в Золочів. Батько й мати.

— В Золочів.  А що вони купували чи продавали?

І. І. — Ну, шо вони могли продавать? Тоді напримєр молочного почти не возили. 

— Не возили.

І. І. — А там сливи, яблука. Отаке возили.

— Зерна не продавали?

І. І. — Нє!

— Чуєте, хотіла ще запитати. А як уже колективізація прийшла, то ваша сімя як називалась? куркулі? середняки? чи?

І. І. — Середняки. Це помню, як січас.

— Правда? Скільки вам років було?

І. І. — А куркулі тут.

— Куркулів було мало?

І. І. — Мало.

— Чи їх вивезли?

І. І. — По-моєму, вивозили.

— Я маю там такий протокол. Я вам потім покажу, чи ви знаєте ті прізвища. А чи ви пам’ятаєте голову колгоспу цього першого?

І. І. — Перший пам’ятаю. Литовченко Іван Євдокініч.

— Ага, а такий Лісун?

І. І. — Лісун? Фамілія Лісун? Не було такого в нас.

— Він не був. Ага. Почекайте. А чи в вас був такий Полулісний Марко?

І. І. — Хто?

— Полулісний Марко.

І. І. — Полулісний? Це в нас такого не було. Це не наш.

— Село Бугаї. Список куркулів, які підлягають виселенню за межі України та ліквідації їхнього. Івченко Савелій Єрофейович.

І. І. — Нема такого.

— Немає. Коваленко Юхим Григорович.

І. І. — Нє-нє, це не наш.

— Бугай Федай Олексійович.

І. І. — Федір мабуть. Нема.

— Юхно?

І. І. — Тоже нема.

— Нісянський. Так їх дуже багато тут повинно бути, село велике. Це шось не те. Ну добре. А в вас було, ви кажете, чоловік три, котрих так розкуркулили. А контору колгоспу в чиїй хаті зробили?

І. І. — В чиїй хаті робили?

— Чи побудували?

І. І. — У Єгора Семена Степановича.

— У його хаті, да? А його виселили? чи куди його?

І. І. — Ну, він там жив, а потом шось появилось, як висилати.

— Чуєте, а ви сказали вже, хто був голова колгоспу. А чи був хтось, котрий з району такий вповноважений тоже, котрий колективізацію проводив?

І. І. — Не помню.

— А ваші батьки відразу записалися в колгосп?

І. І. — Зразу. Прямо зразу.

— Прямо зразу. Чи вони боялися, чи просто?

І. І. — Наче нє.

— Просто хотіли піти? 

І. І. — Да.

— А деякі люди не хотіли, їх заставляли?

І. І. — Були й такі. Це були знаєте хто? євангелісти, ті шо не хотіли.

— Чи в вас в селі були євреї?

І. І. — Нє.

— А чи ви може знаєте, може батьки казали, коли починалися в селі в вас ті євангелісти?

І. І. — Ну, не пам’ятаю. Скільки я так помню.

— А більшість людей пішли в колгосп?

І. І. — Да-да-да!

— А як люди ставились до тих, хто не пішов в колгосп?

І. І. — А чо їм ставиться? Ті своїм занімались, а ті своїм.

— Тобто, можна було хоч так, хоч так?

І. І. — Да, да.

— А чи були ще такі єдінолічні хазяйства в 32-му, в 33-му?

І. І. — Тоді на сухостай побило, в ті года. А потом вони постєпєнно одійшли.

— Перейшли в колгосп, так?

І. І. — Да.

— З скількох років ви працювали в колгоспі?

І. І. — Я не понімаю (сміється), з яких годів?

— Скільки вам було?

І. І. — Ну, я например ходив у школу, в 24-м году я ходив у школу. Я туда ходив у школу. А потом, як би сказати? 4 класи кончив, і в Золочів перейшов, школа була там. І в 32-м году, считай 33-й, 4-й год я кінчив ФЗУ в Харкові. Окончив ФЗУ, учився в Харкові. Робив там до 35-го года. Поступив в (нерозбірливо), і в 38-м году пішов в армію.

— Ага! так ви в колгоспі й не працювали! 

І. І. — Я не працював до войни.

— А хотіла вас запитати, чи було так, що крали в колгоспі спочатку? як тільки колгосп організувався. Чи була така мода?

І. І. — Не було, шоб там пограбили, чи шо. Всі були дуже якось сплочонні. Ніхто нікого не обідив. Такого не було.

— А чуєте, а коли клуб у селі починався? як ви пам’ятаєте?

І. І. —  Я не був в тім клубі.

— Але ви так не часто ходили туди?

І. І. — В клуб? та я ж був в армії. Я як ушов в армію в 38-м году. І після демобілізації я остався на сверхсрочній службі. І приїхав в отпуск, женилися в 40-м году в марті місяці, січас помню 12 марта. (Нерозбірливо). Прийшлось канєшно отступати под Москвою. Вернувся я обратно на фронт, на Липецький фронт. В 42-м году по окончанії Казанського танкового училіща на фронті був контужений. Потом мене послали в Казанське училище. Кончив танкове училище, зам командіра роти. Оттуда на Первий Білоруський фронт. Участвував в штурмі і взятії Берліна. Ну, маю награди всі.

— Дочекалися ви з фронту.

Н. М. — Слава Богу, дочекалася. 

— Чуєте, Іван Іванович, я хотіла ще трошки повернутися, якщо можна, назад. От як ви 17-го року народження, правда? 27-й, це ви в 32-му, як ви парубком стали, чи ви ще застали в селі вечорниці?

І. І. — Вечорниці? було! а шо.

— Я хотіла розпитати, щоб ви розказали, як? хто хату знаходив для вечорниць?

І. І. — Нє! просто на вулиці.

— На вулиці. А дівчата вже не пряли? тільки гуляли, так?

І. І. — Да, я не помню, шоб дівчата пряли. Може де й збиралися.

— На вулиці збиралися, так? Як би на своєму кутку? чи ви ходили десь там на інші села? парубки.

І. І. — То це вже тільки, як я у Харкові робив, це канєшно було тут всякі гулянки, п’янки були там. Женилися. Заміж ішли.

— Чуєте, а як ви от на вулиці гуляєте, то чи часом і музиканта були?

І. І. — Певне були.

— А на чому вони грали? 

І. І. — На гармошкі. Балалайкі. Гітарі.

— А на скрипку не грали?

І. І. — Нєт, у нас не було заведено. Не було.

— Чи бубон був?

І. І. — Нє.

— А як весілля?

І. І. — Ну, тоже так.

— Бубна не було?

І. І. — Нє.

— Чуєте, а чи ви пам’ятаєте так, чи може перед колективізацією, щоб старці ходили по селу? такі, котрі милостиню просять. Нищі.

І. І. — Ну, так це до колективізації. До колективізації ходили.

— А хто вони були? жінки чи чоловіки?

І. І. — І чоловіки були, і жінки.

— Чи вони часом були сліпі?

І. І. — Хіба його запомниш.

— Не пам’ятаєте. А як вони прийдуть, то вони приходили так за двері? чи в хату йшли?

І. І. — До дверей.

— І от що вони робили? чи вони просили? чи вони співали?

І. І. — Нє, просто просили.

— Просто просили. А не було, щоб грали часом на чомусь?

І. І. — Нє. Не помню.

— А може ви біля церкви бачили таких старців сліпих, щоб грали?

І. І. — Ви знаєте, я тоді був канєшно малий, я на церкву мало тоді якось.

— Мало ходили.

І. І. — Далекувато була церква. Вона і січас є. Ви ж проїжджали до церкви?

— Так, то ваша церква. Як вона називалася? Коли її закрили?

І. І. — Та вона не закривалася, ця церква.

Н. М. — Вона не закривалась. А дві розібрали, Миколаєвську і, Миколаєвська одна, а ту я забула, як її називали.

— А чого вони закривали церкви?

Н. М. — Це ж було при совєтах.

І. І. — Тогда ж було таке рішеніє правітєльства.

— Чи ви були в комсомолі?

І. І. — Був.

— А де ви записались? На заводі чи в селі?

І. І. — На заводі.

— А як це в вас було там? Комсомольські збори були чи?

І. І. — Комсомольська організація була. та й так.

— Чи вам хотілося бути?

І. І. — Січас не знаю, шо робиться. А так то нє. А січас не пойму шо.

— Я тоже не пойму, чи хто є, чи нема в комсомолі, я не знаю. Але як це було тоді? Чи секретар комсомольської організації прийшов до вас і сказав — чи ти хочеш? чи вам було хотілося?

І. І. — Бачте, ми тоді на заводі напримєр, як його там, той приглашали, як думаєте.

— Чи це було трошки краще бути комсомольцем? чи була більша зарплата? 

І. І. — Нє! Такого не було. Такої агітації не було.

— Не було агітації. А чи ваша жінка була не проти, що ви комсомолець?

І. І. — А чого? Так вона ше ж даже не була.

— Бо треба було взноси платити комсомольські?

І. І. — Ну, так я ж заробляв.

— А скільки тоді були взноси комсомольські? не пам’ятаєте?

І. І. — Забув.

— А чи комсомольці часом мусили працювати в суботу, в неділю? Чим вони відрізнялися від таких хлопців?

І. І. — Суботніки тоді були. Суботніки були. А так не заставляли.

— Правда?

І. І. — Нє, не було такого, шоб заставляли.

— Тьотю, а шо кажете? Що комсомольці дисципліною відрізнялися?

Н. М. — Да!

— Це означає, що підчинятися повинні були на все? чи що?

Н. М. — Не подчинятися, а вобще дисциплінірувана була молодьож. Не така, як січас. Січас, я мала на увазі злад.

— Але я маю на увазі от наприклад Іван Іванович був комсомольцем на заводі, але були хлопці, котрі не комсомольці. Чим вони відрізнялися? От він від тих?

Н. М. — Та це вже він хай скаже (сміється), чим вони відрізнялись.

— Що ви думаєте?

І. І. — Шо работали луче. Виручали друг друга. А так шоб відрізнялися, то не дуже відрізнялися.

— Чи ви повинні були часом ходити на які лекції? слухати як комсомольці, нє?

І. І. — Вобше то хто гуляв, ті не заінтересовані були.

— Чи були такі вистави в вас? такий театральний кружок там на заводі?

І. І. — Самодєятєльность в клубі була.

— Чуєте, а як ви вже познакомились з своєю дівчиною, то чи ви пішли в свати? чи просто так договорились?

І. І. — Ну, та ми односельці були. Якби це в другому селі, так спрашували б, як вона там себе вела? А то я її знаю.

— Ага! то вже не треба було ходити в свати тоді?

Н. М. — Ні, приходили.

— Приходили? а хто приходив у свати? 

Н. М. — Його брат і ще. І свекрухи так уже сестри чоловік.

— А чи ви перед тим договорилися, що ви хочете поженитись? чи ви не обговорювали?

Н. М. — Ну, він мені предложив (сміється).

— А якого ви року народження?

Н. М. — Я 21-го.

— 21-й. А як вас звати?

Н. М. — Ніна.

— Ніна, і по-батькові?

Н. М. — Миколаївна.

— А як дівоче прізвище було? фамілія?

Н. М. — Сиса.

— Сиса. Добре. А тоді посватались. А тоді що було після того весілля? чи нє?

І. І. — Було.

Н. М. — Було, було.

— А скільки днів тоді було весілля?

І. М. — Та, кому як іде. Самі собі.

— А от тоді вже в вас?

Н. М. — Ну, хай два дні од сили (сміється). Це вже йому треба було в армію.

— Це було перед армією?

Н. М. — Він уже в армії був.

І. І. — Неділя та понеділок. А то так од неділі до середи ше, і аж до середи сидять. Днів 4.

— А в якому це році такі весілля були?

Н. М. — В 41-му.

І. І. — То вона так сказала, послє войни. А тоді не було засижуватись.

— Чуєте, а чи були в вас такі випадки, щоб двоюрідні оженювались, брат і сестра?

І. І. — Шоб женились? Ну, ви знаєте, не чути. Не чули так. 

— А так, як би ваші ще батьки, такі люди, чи часом вони розлучалися? чи не було розлучень?

Н. М. — Ні.

— Я хотіла запитати, чи в вас були в селі ті, як вони, горщичники називаються чи гончарі? котрі ліплять горшки.

І. І. — Ні. Нє-нє-нє! не було.

— Не було. А такі малярі богомази, які малювали ікони?

І. І. — Тоже не було.

— А де ікони, от ваші батьки, де вони купували?

І. І. — Ну, на базарі.

Н. М. — На базарі.

— Чи ви може чули коли, скільки це коштувала пара тоді?

Н. М. — А хто це зна. Я спрашувала в свекрухи, ну вона тоді не сказала. Я не скажу. Вона їх почти роздала внукам. А їх було четверо в нас (сміється).

— По парі так було? А вам також дали?

Н. М. — Так.

— Ваша мати дала? чи свекруха?

Н. М. — Свекруха дала. У мене матері нема з 11 років.

І. І. — А ви звідки?

— З Києва. Ми в архіві дивилися. В вас була Золочівська сільська рада?

І. І. — Так. І січас. 

— Знаєте таких — Долгов Микита Григорович? Валюк Антон Матвійович? Ільченко Давид Павлович?

І. І. — Нє.

— Кучер Георгій?

І. І. — Георгій був.